Київ очима туриста кінця 19 століття

Київ туристичний в ХІХ на початку ХХ століття

План 1. Київ очима туриста. 2. Соціально-економічний розвиток Києва в ХІХ- першій половині ХХ ст. 3. Київ, який ми втратили: п’ять унікальних будинків столиці, які вже не повернути.

У ХІХ столітті у суспільстві зароджується думка про те, що подорожі допомагають збагатитися внутрішньо, роблять людину справді освідченою. В цей же час починають видавати практичні путівники, які мали б стати у пригоді мандрівникам. Хрещатик 1880 р.

Першим над подібними виданнями працював німецький видавець Карл Бедекер. Він задав певний стиль виданню путівників: це була і практична інформація (про кафе, готелі, ресторани), краєзнавча та історична. За іменем видавця у Києві ж у 1860-х роках деякі автори пишуть книжки так, щоб вони були схожими на популярні німецькі бедекери.

Серед путівників ХІХ століття варто виділити: путівник М. Захарченка (1888 р.) коштував він 10 рублів, що дорівнювало місячній зарплаті гувернантки. До речі, позиція автора збігається із брендовою на той час. Захарченко теж подає Київ як мати міст руських, Єрусалим руської землі, колиску руської державності. Він пише про Київ колишній і нинішній, стверджуючи, що місто в часи польського правління занепало і зараз відроджується. На його погляд, яскравий приклад відродження міста - це університет святого Володимира. Захарченко багато пише про околиці, намагаючись охопити весь Київ, і вибудовує свою оповідь як путівник. Спочатку розповідає про Печерськ і Старе місто, потім - про Поділ. Автор більше пише про православні святині, але вкінці коротко згадує про католицький собор і лютеранську церкву. Путівник М. Захарченка (1888 р.)

Варто зауважити, що до цього часу Київ був центром паломництва. Сюди щорічно прибувало стільки богомольців, що їхня кількість перевищувала населення міста. Богомольці зазвичай зупинялися у так званих «гостиницях», що могли приймати до 300-400 прочан. Один раз на день там можна було отримати обід чи кип'яток. Також вони зупинялися у приватних будинках окремих людей чи спали просто неба. У другій половині ХІХ століття в Києві з'являється чимало готелів, однак вони обслуговують переважно бізнес-еліту та землевласників, які приїздили збути збіжжя чи відвідати театр, а також чиновників високих рангів. Готель «Європа» у Києві. Фото кінця XIX ст. Готель «Національ» у Києві. Фото кінця XIX ст.

Невідомий на балконі готелю "Континенталь" на вулиці Миколаївській (нині Архітектора Городецького) у Києві. За його спиною добре видно цирк Крутікова, який було знищено 24 вересня 1941 року. Світлина початку ХХ ст.

З часом у київських путівниках також почали подавати не археографічну, а практичну інформацію за зразком німецьких видань. До прикладу, тоді Київ складався з окремих трьох частин. Старе місто і Печерськ більш благородне, ніж церкви на Подолі. На пагорбах - царський палац, зелень, а на Подолі (Плоська частина) вирували хвороби, було погане повітря і дешеве житло. Поділ і Контрактова площа

Найбільш незвичними спогадами мандрівника про Київ ХХ століття залишила Кузина Вінстона Черчилля, Клер Шеридан. Прихильниця Жовтневої революції, вона мандрувала Російською імперією на мотоциклі. Вона бачить Київ модерним, на відміну від інших міст країни, воно нагадує їй Лондон. Однак згодом Клер потрапляє в Софійський собор і віднаходить древність у сучасному місті.

На початку ХХ століття випускники гімназій вирушали в тривалі екскурсії на 40-45 днів по європейських містах. Хоча тури не обов'язково мали бути настільки тривалими, бували й регулярні подорожі на менші відстані, в межах країни. Київський меценат Давид Марголін, власник заводу з виготовлення суден, надавав пароплав «Марія» школярам і студентам для екскурсій по Дніпру. Він вважав, що так внесе свою лепту в розвиток міста. Цей пароплав, до речі, підсвічувався, що було надзвичайно для того часу.

В 1869 році була проведена ревизия назв міських вулиць для того, щоб уникнути дублювань, при наданні назв тим вулицям та площам, які ще не були названі . 14 серпня 1869 року газета «Киевлянин» опублікувала список девяносто семи площ, вулиць и переулків Києва, які отримали офіційну назву. Государь Императоръ, въ 31-й день іюля, по всеподданѣйшему докладу главнымъ начальникомъ края представленныхъ кіевскимъ губернаторомъ соображеній кіевскаго статистическаго комитета, Высочайше соизволилъ разрѣшить приведеніе въ исполненіе составленныхъ кіевскимъ губернаторомъ, совмѣстно съ статистическимъ комитетомъ, предположеній о наименованіи нѣкоторыхъ улицъ и площадей въ Кіевѣ:

1. Передъ строющимся дворцом: Дворцовая. 2. На Крещатикѣ, гдѣ фонтанъ »Иванъ»: Царская (Царя освободителя), въ память чудеснаго спасенія котораго 4-го апрѣля 1866 г. воздвигается часовня на этой площади и къ ней примыкаетъ царскій садъ. 3. На Крещатикѣ, гдѣ фонтанъ »Уродъ»: Крещатицкая, находится въ центрѣ Крещатика. 4. В концѣ Крещатика, гдѣ фонтанъ »Морякъ»: Богдана Хмѣльницкаго, которому предполагается поставить на этой площади памятникъ, какъ положившему начало возсоединенія югозападного края съ московскимъ государствомъ. 5. У церкви св. Тройцы: Лыбедская, такъ какъ вблизи ее протекаетъ рѣчка Лыбедь и вообще часть эта называется лыбедскою. 6. У церкви св. Владиміра. Новостроенская, ибо местность ее окружающая называется новымъ строеніемъ. 7. Передъ университетомъ. Университетская. 8. Передъ театромъ. Театральная. 9. Около золотыхъ воротъ. Золотоворотская. 10. Передъ церковью Михайловскаго монастыря. Михайловская. 11. Передъ Софіевскимъ соборомъ. Софіевская. 12. Около вновь строющагося Владимірскаго собора. Владимірская. 13. Около Стрѣтенской церкви. Львовская: здѣсь были въ древности львовскія ворота и находившійся на нихъ образъ Божіей Матери всѣхъ скорбящихъ перенесенъ въ церковь, на этой площади поставленную. 14. Передъ выѣздомъ въ Житомиръ. Галичская: отсюда идетъ дорога въ Галицію, древнее достояніе Руси и Кіева. 15. Площадь у старой житомирской почтовой дороги. Лукьяновская: эта мѣстность называется Лукьяновка.

На поч. ХХ ст. Київ був досить благоустроєним містом. Тут був водопровід, каналізація, електричне освітлення, трамвай, телефон та телеграф. Втой час як 762 міст Російської імперії: - водопровід був в 19% міст; -телефон в 18% -трамвай 5,5% -каналізація в 3,5%

Витрати бюджету - утримання урядових установ (суд, поліція, армія) – 1/3 частина (830 карб.) - медицина і санітарний станміста – 1/5 частина (560 тис. Карб.) - освіта 1/8 частина (342 тис. Карб.) - будівництво громадських споруд (4,2 млн. карб.) - будіввництво каналізації (3,1 млн. карб.) - культурно-просвітницька діяльність ( утримання театрів бібліотек )- 1млн. карб.

На початку ХХ ст. на утриманні міської думи знаходилася лише одна лікарня - Олександрівська на 450 місць, на кошти губернського земства утримувалась Кирилівська лікарня на 1 тис. місць з них 600 для душевнохворих, декілька лікарень утримувалися благодійницькими товариствами. Інші лікарні були платними. В місті діяло 4 безплатних та 4 планих пологових будинки.

У 1881 році в Києві була організована швидка медична допомога, а на Хрещатику в приміщенні міської думи, вперше в Європі був відкритий нічний пункт « Кружок врачей с целью докторских дежурств». Спочатку чергували на добровільних засадах два десятки лікарів. Безкоштовно надавали карети швидкої допомоги тільки для перевезення в лежачому положенні при нещасних випадках і важких хворобах. В інших випадках послугами можна було скористатись за плату до 10 крб. Пізніше у зв’язку зі збільшенням викликів виникла необхідність в будівництві нового приміщення для «Общества скорой помощи».

На фото – станція швидкої допомоги по вул. Рейтерській, 22

На початку ХХ ст. в Києві діяло: - 70 приходських училищ в яких навчалось10,4 тис. чол. -139 початкових шкіл, в яких навчалося 15 тис. дітей (13 тис. дітей не навчалося) -29 безплатних вечірніх навчальних класів для дорослих, в яких навчалося 1400 чол. - 4 недільні школи грамотності, в яких навчалось 700 чол. 35 гімназій (11,9 тис. чол.) -2 реальних училища (900 чол.) - 3 військових навчальних заклади

Громадський транспорт з’являється в Києві у вигляді візників. У 1881 році киян перевозили 1528 однокінних та 88 парокінних екіпажів. Згодом з’являється трамвай і кількість екіпажів зменшується, але згодом, коли власники екіпажів навчилися зменшувати витрати на утримання коней, їх кількість у 1895 році збільшилася до 1600 одиниць.

Київський трамвай – це не просто один із видів міського транспорту. Це частка історії нашої країни загалом та Києва зокрема, один із атрибутів старого міста. Другий на території сучасної України (після львівського) та перший у колишній імперії, київський електричний трамвай свого часу став своєрідним порятунком у вирішенні складного транспортного питання Києва. Своєю появою на міських вулицях трамвай зобов’язаний видатному інженеру Аманду Струве. Він підписав контракт з Київською міською Думою, а згодом створив акціонерне «Товариство Київської міської залізниці», яке й розпочало впровадженням трамвая на вулицях міста.

Омнібус 1879 рік. Вперше на Хрещатику проїжджають Омнібуси. Омнібус (від латинського слова Omnibus – «для всіх») – це візок на кінській тязі, просторий екіпаж із ненакритими верхніми сидіннями. Омнібус як вид транспорту Парижа відомий ще з другої половини ХVII століття, проте саме слово для його означення з’явилось у французькому Нанті у 1826 році. З цього часу в Європі та Америці омнібуси набувають повсюдного використання.  Проїзд від Контрактової до Бессарабської площі коштував 7 копійок, назад – 6 копійок. Перевозили київські омнібуси до 20 пасажирів. Працювали вони недовго – приблизно рік. Восени 1880 року у Міській Думі констатували неналежний стан п’яти з семи транспортних засобів, через що їхніх власників притягнули до відповідальності, а сам рух омнібусів заборонили. Протягом кількох наступних років киянам доводилось долати відстані пішки або візником, аж поки улітку 1891 року не з’явилась конка.

Конка Конка була закритим (рідше відкритим) екіпажом, іноді двоповерховим. Вагон рейковою колією тягнула пара коней, керована кучером. Перша у світі рейкова пасажирська служб почала діяти в Уельсі, а в континентальній Європі перші кінні рейкові візки почали діяти з 1828 на чеській залізниці. У Києві перший маршрут конки пролягав між Либідською та Троїцькою площами. У шестиметровому вагоні конки планувалось 16 місць для сидіння та 8 для стояння, але фактично пасажирів завжди було значно більше. Якщо до вище зазначеного додати складний рельєф Києва, неважко зрозуміти, чому коні часто знемагали, вибивалися із сил та гинули. Так, за час існування конки в місті загинуло понад 50 коней.  У 1892 році використання конки припинено.

Паровий трамвай У лютому 1892 року відбулася перша спроба використання парового трамвая. Він мав вигляд вагона і ходив по рейках. Але вкотре свою роль зіграв міський рельєф: якщо на прямих ділянках шляху паровий трамвай легко тягнув два переповнені пасажирами вагони, то підйоми ледве долав і з одним. Ось чому великим досягненням міста стала поява електричного трамваю, хоча паровик продовжував ходити з центральної частини міста до Пущі-Водиці аж до 1904 року.

Електричний трамвай На початку травня 1892 року на лінії довжиною 1,5 км стартував рух електричного трамвая у Києві. Маршрут пролягав від Європейської до Поштової площі узвозом, який сьогодні нам відомий під назвою Володимирський. Вже за кілька років трамвай пустили Печерськом, Володимирською та Караваєвською (нині Льва Толстого) вулицями. Також запрацювала трамвайна лінія, яка об’єднала історичні місцевості Лук’янівка та Сирець. У 1896 році трамвай пішов Маріїнсько-Благовіщинською (нині вул. Саксаганського) через Галицьку площу (сьогоднішня площа Перемоги) до Сінної площі (Львівська площа сьогодення). Потім був маршрут, завдяки якому можна було дістатись Політехнічного інституту від Бессарабки; трамвай пустили по вулицям Прорізній, Глибочицькій тощо. До 1910 року в місті було вже 18 трамвайних ліній.

Тодішні лінії трамвая мали від одного до чотирьох трамвайних відрізків. Проїзд одним відрізком коштував 5 копійок, за одночасний проїзд двома платили 8, трьома – 11, чотирма – 14 копійок відповідно. Цікаво, що у тогочасному Києві було також виокремлено декілька приватних трамвайних ліній. Під час Першої світової та інших збройних протистоянь у Києві міське трамвайне господарство сильно постраждало та почало відновлюватись тільки у 1922 році.

Дарницький бензотрамвай Це був трамвай на бензиновій тязі, перша лінія якого від Поштової площі до Микільської слобідки виникла ще у 1912 році. Пізніше бензотрамвай поєднав Правий берег Дніпра із лівобережним селом Биківня, фактично з’єднавши території двох губерній – Київської та Чернігівської. Бензотрамвай припинив своє існування під час Другої світової.

Проблема зв'язку між Верхнім містом та низинним Подолом існувала з часів виникнення Києва . Спершу стародавні кияни користувалися крутими стежками, потім — Андріївським узвозом, який під цією назвою відомий ще з XVIII століття . Від Хрещатика до Подолу згодом Олександрівським узвозом прокладено першу лінію електричного трамвая — і шлях став хоч довшим, зате зручнішим. Ідею збудувати між верхньою і нижньою частинами міста механічний підйом у вигляді невеличкої похилої залізниці з канатною тягою подав інженер  А. А. Абрагамсон, проект розробили інженери М. К. П'ятницький та М. І. Баришников. Спорудження фунікулера тривало впродовж 1902–1905 років. Фунікулер урочисто відкрили 7 (20) травня 1905 року, регулярні пасажирські перевезення розпочалися з 8 (21) травня. Колії підйому простяглися на 200 метрів. Спершу він з'єднував верхню терасу Володимирської гірки з вулицею Боричів Тік. Дістав назву Михайлівського електричного канатного підйому, бо розташований був поруч із Михайлівським Золотоверхим монастирем.

Внаслідок зростання виробництва Київ стає містом зі значними статками; у 1840 р. Його зараховували до найбільш прибуткових міст Російської імперії. Економічний розвиток міста потребував, крім військового, і цивільного поштового сполучення. Своєю чергою воно стимулювало укладання грунтових шляхів, які з’єднували Київ з обома столицями. Відразу за появою у 1834р. Перших поштових диліжансів, які курсували між Москвою і Петербургом, Київ включився в поштове обслуговування. Перша контора диліжансів, відкрита 1835р., забезпечувала проїзд пасажирів та доставку поштової кореспонденції одночасно двічі на тиждень Київ-Петербург. Незабаром кияни змогли користуватися шосейними дорогами які з’єднували місто з Житимиром і Черніговом.

Правопорядок у місті забезпечувала поліція, організаційна діяльність якої розпочалася у ХІХст. на основі катерининського статуту благочинія 1782 р. У місті була створена управа благочинія на чолі з городничим. У 1799 р. це була посада поліцмейстера, який отримував жалування в розмірі 450 руб. із міських статків. Поліції практично всю першу половину століття не доводилося особливо перейматися кримінальною ситуацією. «Воровство и разбой были явлениями чрезвычайно редкими», як свідчив сучасник, через те, що містом постійно роз’їжджав трійкою поліцмейстер у супроводі двох кінних поліцейських з нагайками, а вночі чергували патрулі.

Влада більше уваги приділяла санітарним умовам, «чистоте и опрятности», адже вулиці міста були брудними бо на них міщани викидали не лише продукти власної, а й тваринної життєдіяльності. Не відставали й власники фабрик та заводів, які забруднювали відходами виробництва річечки й дніпровську воду. Йшлося про виділення спеціальних місць для їх вивезення та дотримання киянами вимог поліції, яка відтепер відслідковувала порушників. 1855 р. в.о. київського губернатора, який, як тоді було прийнято, передаючи посаду своєму наступнику, пропонував не лише посилити нічне чергування патрулями, аби зупиняти злодіїв, а звернути увагу на забруднені мостові. Більше того, турбуючись про пожежну безпеку та здоров’я киян, вважав за доцільне заборонити палити на вулицях, а особливо в Міському саду, бо кияни явно зловживали цигарками.

На 1862 р. в Києві налічувалося понад тисячу магазинів і лавок. Збільшилося і до п’яти і кількість ярмарок: Хрещенська (вона ж Контрактова), Збірна, Миколаївська, Троїцька та Літня давали мільйонні прибутки. Базари відбувалися щодня на 6 площах. Тут продавали товари щоденного вжитку на суму від 2 до 3 тис. крб.

Про Київ О. Бальзак писав у 1848 році «Я бачив північний Рим, місто православ’я з 300 церквами, багатствами Лаври, святої Софії, степів. Цікаво раз побачити. Маємо тут цікавий союз роскоші й мізерії. Такий спектакль дає Київ… Протягом 15 або 20 днів контрактів (ярмарку) у Київ приїздять зі всіх куточків Росії, буває такий рух у справах, забавах, що неможливо, щоб я описав тобі, або ж кому іншому… Я бачив на контрактах у Києві чудесні килими в такому роді, як мені дала в останньому році пані Ганська і між іншими речами 12 стільців чудового виробу. Але ж усе це було в такій ціні, що прийшлось відмовитись».

Картоплею та іншими овочами торгували селяни з передмість. Сіно, дрова, овочі, птицю та зелень привозили з Чернігівської губернії. Влітку її доставляли на пристані, взимку – саньми прямо на базари. Кавуни привозили з Кременчука, цибулю – Радомишльського повіту. Із Криму на верблюдах доставляли влітку виноград і груші. Розбудова Києва спряла тому, що тут постійно формувалися артілі теслів і мулярів з росіян, які лише на зиму залишали Київ, ранньою весною знову поверталися в місто й шукали нових підрядів.

Найперші світлини з видами Києва, що збереглися до наших днів належать авторству британця Роджера Фентона. В 1852 році, на запрошення свого товариша, інженера Чарльза Виньоля, що будував ланцюговий міст через Дніпро, Фентон разом з художником Джоном Бурне прибули до Російської імперії. Перед приїздом в Київ Фентон був у Санкт-Петербурзі та Москві, де фотографував види міст. Перша фотографія московського кремля належить саме йому. Відомо, що прибувши до Києва Фентон робив знімки різних етапів будівництва мосту, крім того, збереглися його фотографії Андріївської церкви, видів Подолу, та пейзажів на берегах Дніпра. Сказати скільки фотографій було зроблено в Києві неможливо, те що збереглося розкидано по всьому світу. Частину видів знятих в Російській Імперії Фентон показав в 1853 році на виставці в Королівському товаристві мистецтва. Вартість відбитків з видами Києва, Петербурга та Москви була 7 шилінгів та 6 пенсів, при тому, що фото зняті в Британії коштували всього 3 шилінга, фотографії з видом Києво-Печерської Лаври коштували аж 12 шилінгів.  

Збереглися світлини нашого міста зроблені в 1886 році у майстерні відомого київського фотографа, Іосіфа Кордиша (Jossif Kordysch). Відомо, що Іосиф Кордиш з 1861 по 1885 року був членом французького Товариства фотографії. Своє ательє у Києві він відкрив у 1868 році.

Сінний ринок

Будинок Альошина на Софіївській площі

Київська міська дума

Старий цирк

Єврейський театр