Київська держава (Русь-Україна)

Русь-Україна (Київська держава)КЗ «ДФМХКК» ДОР»Малига Надія Миколаївна

Наприкінці VІІІ – Х ст. відбувався процес об’єднання східнослов’янських племінних союзів навколо Києва. Йшов подальший процес зміцнення ранньофеодальної держави. Передумови утворення держави були такими: Економічні: розвиток продуктивних сил землеробства (використання плугу), скотарства, ремесел, міжнародної торгівлі та зростання міст. Соціально-політичні: розклад родоплемінних відносин, виокремлення правлячої верхівки – князі, дружина (військо) старійшини-бояри.

Сусіди Київської держави. Агресивні германомовні племена з півночі. у Західній Європі називали норманами або вікінгами. Основним їх заняттям була війна, торгівля, військова служба. Варяги (вікінги)Сусідами слов’ян на південному сході. Степові кочівники. Сіверяни, в’ятичі, радимичі та поляни сплачували велику данину. Хозарський каганат. Потужна імперія на півдні Чорного моря. Мала основний культурний та цивілізаційний вплив на східних слов’ян. Візантійська імперія. Київська держава

Заснування Києва V ст. – заснування Київського городища, полянського політичного центра. За літописом його засновниками стали легендарні Кий, Щек, Хорив та Либідь. Імена наступних князів аж до Аскольда нам невідомі.

Шлях «із варяг у греки»Шлях із варя́гів у гре́ки, Варязькі шляхи («Грецький шлях») — назва основного водного торгового шляху Київської Русі, що зв'язував північні райони країни з південними руськими землями і скандинавські країни з Візантійською імперією. «По тому морю можна дійти до самого Риму, а од Риму прийти по тому ж морю до Цесарограда, а від Цесарограда прийти в Понт-море, у яке впадає Дніпро-ріка. Дніпро ж витікає з Оковського лісу і плине на південь, а Двіна із того самого лісу вибігає і йде на північ, і входить у море Варязьке. Із того ж лісу витікає Волга на схід і вливається сімдесятьма гирлами в море Хвалійське. Тому-то із Русі можна йти по Волзі в Болгари і в Хваліси, і на схід дійти в уділ Симів, а по Двіні – у Варяги, а з Варягів – і до Риму, од Риму ж – і до племені Хамового. А Дніпро впадає в Понтійське море трьома гирлами: море це зовуть Руським»

Аскольд (860 – 882 рр.) Першим достовірно відомим київським князем є Аскольд (860 – 882 рр.). За літописом князь правив разом зі своїм братом Диром. Але підтвердження цьому, крім самого літопису, немає. Вірогідно, Дир був попередником Аскольда. Аскольд об’єднав під своєю владою полян, древлян, дреговичів та південно-західних сіверян. Провів ряд морських походів проти Візантії: 860 р., 863 р., 866 р., 874 р. 860 р. – під час переговорів з Візантією, Аскольд та його дружина прийняли хрещення, тим самим князю вдалось заключити перший в історії Русі міжнародний договір. Цю подію називають «Аскольдовим хрещенням». Також це перша достовірно відома нам дата.

З посиленням княжої влади у Києві погоджувалися не всі. До того-ж ситуацію погіршувало прийняте князем християнство. Почала визрівати змова. Старійшини звернулися до варязького князя Рюрика, що правив у Новгороді, і запросили його на княжіння. Однак він помер у 879 р. Спадкоємцем Рюрика став його малолітній син Ігор, від імені якого почав правити родич Олег (регент). 882 р. – вбивство Олегом Аскольда. На Русі утверджується династія Рюриковичів.

Олег Віщий (882 – 912 рр.)На початку свого правління йому довелося утверджувати свою владу. Розширив терени держави приєднавши землі древлян, уличів, радимичів, кривичів, сіверян. Київ був оголошений столицею («нехай Київ буде матір’ю городам руським»). Його владу визнали Новгород, Полоцьк та Смоленськ. Тривалий час Олег не здійснював походів проти Візантії і збирав сили.

Тривалий час Олег не здійснював походів проти Візантії і збирав сили. 907 р. – перший переможний похід на Візантію. Він завершився укладанням вигідного для Олега торгівельного договору. Так, руські купці не сплачували мито у Константинополі. За легендою, князь повісив свого щита на ворота міста у знак своєї прихильності. 911 р. – другий переможний похід на Візантію та укладання нового вигідного торгівельного договору. Ці партнерські угоди з Візантією мали виняткове значення, адже засвідчили міжнародне визнання Київської Русі. Смерть князя оповита таємницями і змальована у легенді про пророцтво та його коня. Руські кораблі на колесах під Царгородом. Сплата Олегові данини

Ігор Старий (912 – 945 рр.) Своє княжіння Ігор розпочав з боротьби з сепаратизмом древлян, який був жорстко придушений, а плем’я було обкладено величезними податками. Така-ж доля спіткала і уличів. Через три роки боротьби вони переселилися у межиріччі Південного Бугу та Дністра. 941 р. – перший похід Ігоря на Візантію зазнав невдачі. Його флот було знищено візантійцями за допомогою грецького вогню. 944 р. – другий похід Ігоря на Візантію. Біля Дунаю військо князя зустрілося з грецьким посольством, яке запропонувало укласти мир. Нова угода була менш вивідною ніж попередні договори Аскольда та Олега. Греки знищують «грецьким вогнем» флот русів

Полюддя – щорічний об’їзд князем підвладних йому територій та збір данини. 945 р. – під час чергового полюддя до древлян, князь Ігор вирішив отримати подвійну данину. Це призвело до повстання та убивства князя. Смерть Ігоря описана в “Повісті минулих літ”. Його спадкоємцем став чотирьох річний син Святослав, тому керівництво країною на себе взяла його мати княгиня Ольга. Ігор збирає данину з деревлян (Радзивіллівський літопис)Страта Ігоря деревлянами

Ольга Свята (945 – 964 рр.)Для утримання влади княгиня почала своє правління з помсти древлянам. Всього їх було чотири. Спочатку вона вбила послів древлянських, які доставили тіло Ігоря до Києва, закопавши їх живцем. Наступних послів, які приїхали свататися до Ольги від імені древлянського князя Мала, вона спалила у бані. Згодом, зібравши військо, рушила на Іскоростень. Тут за для примирення на місці загибелі свого чоловіка влаштувала тризну. Пом’янути князя Ігоря були запрошені і древлянські воїни. Однак, як тільки вони понапивалися, Ольга віддала наказ вбити їх. І на останок, київське військо оточило Іскоростень. Для залагодження конфлікту княгиня погодилася взяти данину не свійськими птахами (голубами, ластівками та ін.), які жили під стріхами будинків. Коли настала ніч, воїни випустили птахів до лапок яких було прив’язано просмалені та підпалені мотузки. Іскоростень спалахнув та на ранок здався. Ольга стратила древлянських старійшин та князя Мала, а містян було забрано до рабства. Так донька князя Малуша стала особистою рабинею Ольги.

Перша помста. Друга помста. Третя помста. Четверта помста

Реформи Ольги СвятоїПісля помсти, княгиня почала широкі соціально-економічні та політичні реформи за для посилення княжого авторитету та посилення Київської Русі з середини: За два роки об’їхала всі землі Київської Русі. Заснувала нові міста, села, погости та становища (місця збору данини та проживання іноземних купців). Призначала тут своїх намісників. Скасувала владу кількох місцевих князів. Встановила чіткі розміри податків та їх норми: “устави”, “уроки”, “оброки”, “дані”. Данина ділилася на три частини: 2/3 йшло до київської скарбниці, а 1/3 – у особистий прибуток князя. Визначила “ловища” – території для полювання на пушного звіра. Ввела “знамення” для розвитку бортного бджільництва (пасіки).

Ольга була однією з перших із князівської сім’ї, хто прийняв християнство. Вона активно сприяла його поширенню у Київській Русі. Для цього вона здійснила перший дипломатичний візит до столиці Візантії Константинополя (Царгорода) у 957 р., де зустрілася з імператором Костянтином Багрянородним. Хоч візит і був вдалим, але імператор відмовився надіслати княгині священників, які-б поширювали християнське вчення, адже син Ольги Святослав вороже ставився до цього. Хрещення в Царгораді. Мініатюра з Радзивілівського літопису. Сергій Кириллов. «Княгиня Ольга (Хрещення)». Пам'ятник княгині ОльзіУ 959 р. княгиня налагодила дипломатичні стосунки зі Священною Римською імперією німецької нації. Звідти їй було надіслано єпископа Адальберта для поширення християнських ідей. Але він був змушений тікати з Києва через побиття та погрози Святослава.

Святослав Хоробрий (964 – 972 рр.) Князь-воїн, який провів у боях більшу частину свого життя. Мав характерну зовнішність козака, через що М. Грушевський назвав його “запорожцем на престолі”. Літопис змальовує його як незвичайного лицаря, котрий був хоробрим, ходив легко, як гепард, і чинив багато воєн. 964 р. – похід на Оку та Волгу. Приєднав територію в’ятичів та розгромив волзьких (камських) болгар і буртасів. 965 р. – розгромив Хозарський каганат та столицю його Ітіль. Встановив протекторат над грецькими володіннями у Криму. З одного боку, знищення Хозарії прибрало конкуренцію на торгівельних шляхах для русичів, а з іншого – призвело до посилення нового тюркомовного племені печенігів.

968 – 969 рр. – перший Балканський похід. Приєднав землі уличів та тиверців. Завоював землі Болгарії між Дунаєм та Чорним морем. Незважаючи на успіхи, похід довелося перервати, через те, що Київ опинився у облозі печенігів. 969 р. – Святослав розгромив печенігів під Києвом. Стало зрозуміло, що залишати країну без захисною на час походів не можна. Тому князь провів адміністративну реформу. Він поділив владу між своїми синами, розсадивши їх по стратегічно важливим містам: Ярополк – Київ;Олег – Овруч (древлянські землі);Володимир – Новгород.969 – 971 рр. – другий Балканський похід був невдалим. Святослав підписам військовий союз з Візантією та повернув грецькі володіння у Криму та на Дунаї. 972 р. – на дніпрових порогах князь потрапив у засідку печенігів і був убитий. За наказом Курі (лідера печенігів) з черепа Святослава було зроблено чашу для вина. За час правління Святослава територія Київської Русі була максимально розширена. Слов’яни позбулися панування хозарів, що прискорило процес об’єднання їх земель. Проте ця перемога призвела до посилення печенігів. Розподіл влади між синами призвів до тривалої боротьби за владу між князями правлячої династії.

Усобиця Святославовичів 972 – 980 рр. – міжусобна війна Святославовичів. Розпочалася через випадкове вбивство людьми Ярополка його брата Олега. Це призвело до конфлікту з молодшим з братів Володимиром (син Святослава та рабині Малуші), у результаті якого Ярополк був убитий, а сам Володимир зайняв київський стіл. Ярополк Олег. Володимир

Володимир Великий “Красне сонечко” (980 – 1015 р.)Прийшов до влади шляхом міжусобної боротьби. Відомий реформатор: Адміністративна реформа. ліквідувавши майже всі племінні княжіння і своїх синів (більше десяти) посадивши намісниками в різних землях, що внутрішньо зміцнило державу, сприяло її консолідації. Тобто управління державою ставало тепер начебто сімейною справою Рюриковичів (батько – сини). Військова реформа. Створив регулярну армію. А також, кожне плем’я мало надавати соє військо за першою вимогою князя. Судова реформа. Володимир здійснив спробу створити перше кодифіковане (писане) право – “Устав земляний”. Збільшив територію. Володимир приєднав до Київської Русі приєднав землі племен дулібів-волинян та білих хорватів – Червенські міста.

Фінансова реформа. Починає карбувати власні гроші – златники та срібники. Давньоруський злиток срібла - гривня. Монети Володимира Великого – златники та срібники

Релігійні реформи Володимира Великого985 р. – спроба реформування язичництва. Володимир прагнув перетворити Київ на релігійний центр. Для цього створив велике капище і відібрав основних богів для власного пантеону – Перун, Даждьбог, Строго, Макош, Сімарагл, Хорс.14 серпня 988 р. – хрещення Київської Русі. За літописною легендою, князь обирав релігію серед ісламу, іудаїзму, римського та візантійського християнських обрядів. Володимир захопив візантійське місто Херсонес (Корсунь) і вимагав собі за дружину царівну Анну. Для цього князь у Корсуні прийняв хрещення, а після повернення назад охрестив киян у річці Почайні. Після було зруйновано язичницький пантеон.

Усобиця Володимировичів 1015 – 1019 рр. – міжусобна боротьба за владу між Володимировичами. Спадкоємцем князя був його улюблений син Борис. Це заперечував Святополк Ярополкович (син старшого брата Володимира). Він вважав себе єдиним, хто мав право на престол. Для цього він убиває братів Бориса, Гліба та Святослава. Через це злочин Святополк отримав прізвисько Окаянний (братовбивця). У цю боротьбу вступив новгородський князь Ярослав. 1019 р. – битва на р. Альта. Ярослав, при підтримці шведських військ, розбив Святополка Окаянного армію якого підтримали печеніги. Святополк втік до Польщі, а на київський стіл зійшов Ярослав Володимирович.

Ярослав Мудрий (1019 – 1054 рр.)Продовжив реформування Київської Русі та поширення християнства. 1024 р. – Листвецька битва. Ярослав програв своєму братові, чернігівському князю Мстиславу Удалому. Це призвело до поділу Русі по Дніпру і періоду правління дуумвірату Ярослава та Мстислава (період спів правління). 1031 р. – Ярослав та Мстислав здійснили похід та повернули до складу Київської Русі Червенські міста, які у період 1018 – 1031 рр. були захоплені Польщею. Після тривалої боротьби, князь витіснив печенізькі племена та припинив їх напади на Русь. 1036 р. – Мстислав Удалий помирає і Ярослав Мудрий аж до своєї смерті у 1054 р. стає одноосібним володарем держави.

1036 р. – Ярослав Мудрий розширив територію Києва “містом Ярослава” та огородив його стінами з Золотими воротами. 1036 р. – священик Іларіон написав “Слово про Закон і Благодать” у якій восхваляв княгиню Ольгу, Володимира та Ярослава за поширення християнства.1017 – 1037 рр. – у Києві збудовано Софійський собор. 1037 р. – Ярослав Мудрий реформував право, замінивши більшість покарань грошовими штрафами і заборонивши кровну помсту – “Руська Правда” (“Правда Ярослава”). Софія Київська за правління Ярослава Мудрого Софія Київська після реконструкції Івана Мазепи

Золоті ворота (реконструкція)

Шлюбна дипломатія Ізяслав був одружений на польській принцесі Гертруді;Святослав – на австрійській принцесі Оді;Всеволод – на візантійській царівні, дочці Костянтина Х Мономаха;Єлизавета вийшла заміж за норвезького короля Харольда Суворого;Анастасія – за угорського короля Андраша І. Анна – за французького короля Генріха І Капета (1049 р.). Князь провадив активну зовнішню політику через шлюбні угоди. Всі його діти були одружені з представниками європейських монарших домів, за що отримав прізвисько “тесть Європи”:

Вважають, що Ярослав Мудрий, щоб запобігти після своєї смерті боротьбі за владу між синами, визначив порядок наслідування верховної влади в державі, поклавши в його основу родовий принцип, який в літописах дістав назву “лествичное право”, за яким вся держава вважалась спільною власністю всього князівського роду Рюриковичів, кожен представник якого мав право на частку родового майна. Тобто кожен Рюрикович міг сподіватися в свою чергу зайняти великокнязівський престол. В правління Володимира і Ярослава завершилося в цілому будівництво держави, визначилася її територія, кордони, досконалішою стала система управління, остаточно був зламаний сепаратизм племінних князів та місцевої знаті. Держава стала більш консолідованою, внутрішньо міцною, але в її розвитку почали визначатися інші тенденції, а саме простежуються початки політичного розпаду держави.

Триумвірат Ярославичів (1054 – 1073 рр.)1054 – 1073 рр. – правління тріумвірату Ізяслава (Київ), Святослава (Чернігів) та Всеволода (Переяслав) Ярославичів. 1054 – 1068 рр. – перше правління Ізяслава Ярославовича у Києві. 1055 р. – перша літописна загадка про напад половців – кочового тюркомовного народу. З того часу їх набіги на Київську Русь отримали регулярний характер. 1068 р. – битва на р. Альті. Ярославичі зазнали значної поразки.1068 р. – у Києві сталося повстання проти князя Ізяслава і він був вигнаний. Тільки за посередництва його братів, киян вдалося умовити прийняти того знову. 1069 – 1073 рр. – друге правління Ізяслава у Києві.

1072 р. – з’їзд князів у Вишгороді. Тут вирішувалися питання походів проти половців та прийняли доповнення до “Руської Правди” – “Правда Ярославичів”. 1073 р. – черговий раз між киянами та князем Ізяславом стався конфлікт через те, що той оточував себе лихварями. Вони давали позики у борг під високі відсотки і загнали половину киян у боргову кабалу. Ізяслав втік до Польщі по допомогу від короля Болеслава ІІ Хороброго.

Святослав Ярославович (1073 – 1076 рр.)Святослав Ярославич з родиною (Ізборник Святослава, 1076) Його прихід до влади став наслідком складного періоду міжусобиць серед нащадків Ярослава, які боролися за контроль над Руссю. У 1073 році Святослав разом із братом Всеволодом усунув з київського престолу свого старшого брата Ізяслава Ярославовича. Причиною стали суперечки через розподіл земель, що спричинили змову проти Ізяслава. Святослав отримав підтримку частини духовенства, зокрема митрополита Георгія, який визнав його владу, що зміцнило його позиції на престолі. Під час свого правління Святослав намагався стабілізувати ситуацію як всередині держави, так і на міжнародній арені. Він підтримував добрі стосунки з Візантійською імперією та намагався забезпечити стабільність на кордонах. У 1076 році Святослав несподівано помер. Його смерть не припинила боротьби за київський престол, а лише посилила напруження між князями. Хоча Святослав правив лише три роки, цей період показав, наскільки глибокими були суперечності між нащадками Ярослава Мудрого, що зрештою призвели до подальшого послаблення Київської Русі. 1076 – 1078 рр. – після смерті брата, до Києва повернувся Ізяслав. У цьому йому допомогли поляки. Загинув у результаті боротьби за Чернігівське князівство проти своїх племінників.

Всеволод Ярославович (1078-1093 рр.) Всеволод був мудрим правителем і намагався забезпечити мир та стабільність у державі. Він підтримував активні зв’язки з сусідніми країнами, зокрема Візантійською імперією, а також прагнув зміцнити державу зсередини. Всеволод мав добре знання кількох мов, зокрема грецької, і цікавився культурою та наукою, що сприяло розвитку Київської Русі як культурного центру. Період його правління супроводжувався частими набігами половців, які становили значну загрозу для держави. Всеволод намагався протистояти їм, організовуючи військові походи та укріплюючи кордони. Однак ці загрози, а також внутрішні чвари між князями, значно ускладнювали управління.

Святополк Ізяславович (1093 – 1113 рр.) Святополк став київським князем після смерті Всеволода Ярославовича у 1093 році. Одразу після приходу до влади йому довелося зіткнутися з серйозною загрозою з боку половців, які активно нападали на руські землі. Перші походи Святополка проти половців були невдалими, що призвело до значних втрат для держави. Особливо трагічною була поразка у битві на річці Стугна у 1093 році, де загинули багато руських воїнів. Прагнучи об'єднати князівства у боротьбі проти половців, Святополк брав участь у князівських з’їздах, зокрема у Витичеві та Любецькому з’їзді 1097 року. Ці з'їзди закріпили принципи розподілу земель між князями, що мало зменшити міжусобиці, але на практиці конфлікти продовжувалися. Святополк намагався зміцнити своє становище, укладаючи союзи з іншими князями, зокрема з Володимиром Мономахом. Разом вони організовували спільні походи проти половців, що зрештою допомогло зменшити їхні набіги. Період правління Святополка також супроводжувався внутрішніми конфліктами. Його політика не завжди знаходила підтримку серед киян. У кінці його правління наростало невдоволення населення через високі податки та зловживання його чиновників. Після смерті Святополка у 1113 році у Києві спалахнуло повстання, яке зупинив його наступник Володимир Мономах, реформувавши управління та впорядкувавши правосуддя. Святополк Ізяславович залишив по собі неоднозначну спадщину. Хоча його правління було складним і сповненим викликів, він намагався зберегти єдність держави, захистити Русь від зовнішніх загроз і стримати внутрішні конфлікти.

Любицький з’їзд князів (1097 р.) Любецький з’їзд князів відбувся у 1097 році в місті Любеч (нині Чернігівська область). Це був важливий етап у спробах стабілізувати Київську Русь, яка страждала від постійних міжусобиць. На з’їзді зібралися головні князі Русі, серед яких Святополк Ізяславович (київський князь), Володимир Мономах, Давид Ігоревич, Олег Святославич та інші. Основним рішенням стало проголошення принципу спадковості земель: кожен князь мав правити у своїх володіннях, успадкованих від батьків, а не претендувати на чужі. Гаслом з’їзду стало: "Кожен хай держить отчину свою", що мало зменшити конфлікти через боротьбу за території. Цей з’їзд заклав основу для відносного миру між князями та об’єднання зусиль у боротьбі проти зовнішніх ворогів, зокрема половців. Хоча міжусобиці не припинилися повністю, Любецький з’їзд став важливим кроком у формуванні системи політичного устрою Київської Русі.

Володимир Мономах (1113 – 1125 рр.) 1113 р. – після смерті Святополка кияни повстали проти його сина і виставили ультиматум Рюриковичам, що не приймуть жодного з князів окрім переяславського князя Володимира Мономаха. За час свого правління йому вдалося зміцнити великокнязівську владу та посилити державну єдність Київської Русі. Організував ряд загальних походів проти половців. Був успішним воєначальником та сприяв економічному зростанню держави. 1115 р. – у Києві через Дніпро було збудовано міст. Володимир Мономах реформував законодавство, додавши до “Руської Правди” “Устав о рєзах”. Він намагався попередити князівські міжусобиці. Для цього написав філософський твір “Повчання дітям”. Князь вів активну зовнішню політику та використовував шлюбну дипломатію.

Мстислав Володимирович Великий (1125 – 1132 рр.) Один із найвидатніших київських князів, старший син Володимира Мономаха. Його правління у Києві з 1125 по 1132 рік стало періодом стабільності, зміцнення державності та збереження єдності Київської Русі. Його правління було спрямоване на підтримку централізації влади, зміцнення кордонів та боротьбу з половцями. Мстислав продовжив традицію спільних походів проти кочовиків, успішно захищаючи руські землі від набігів. Він також підтримував добрі стосунки з іншими державами, укладав династичні союзи, що сприяло зміцненню міжнародного авторитету Київської Русі. Мстислав активно опікувався культурним розвитком: за його правління будувалися храми, укріплювалися міста, розвивалися ремесла та торгівля. Мстислав Великий зберігав єдність держави, однак після його смерті у 1132 році Київська Русь почала стрімко занурюватися у період феодальної роздробленості. Правління Мстислава стало останнім періодом відносної стабільності та централізації на Русі. Його вважають одним із наймудріших і найуспішніших князів, який зумів зберегти велич держави, закладену його батьком.

Причини та наслідки розпаду Київської Держави. Причини: Формування великого землеволодіння (земля передається у спадок). З’являються багаті феодали які можуть наймати армії. Посилення децентралізації та сепаратизму. Відсутність чіткого механізму передачі київської влади. Великі територіальні простори та неоднорідність етнічного складу населення (більше 20 народів). Зовнішня загроза. Наслідки: Занепадає авторитет великого князя Київського. У містах зростає політична роль віче. Послабилася економічна та військова могутність держави. Посилилися напади половців. Падав міжнародний авторитет Київської Русі. Відтепер землі Київської Русі у сфері культури почали розвиватися самостійно.