Книга для читання "Читайлик"

 

Ніч спустилася на землю,

Зорі засіяли.

Небеса, мов пеленами,

Хмари заховали.

 

Засинають тихо звірі

У лісах й на луках,

Тільки щебет соловейка

По дібровах чути.

 

Мама синові співає

Ніжні колискові.

Кошеня собі муркоче

Десь на підвіконні.

 

Стало тихо навкруги.

Вітерець гуляє.

Солов’їний лише спів

Душу людям зігріває.

 

 

 

 

 

Цікаво знати!

 

Солов’ї відносяться до виду горобцеподібні. Соловей зимує в Африці. Він може прожити у неволі 25 років. У світі існує 14 видів, в Україні є 3 види солов’їв. Цей птах  є символом у поетів (поети бачать солов’я не просто співаком, а й майстром вищого мистецтва, здатного надихнути поета). У місті Курську знаходиться музей солов’я.

Птахи  харчуються павуками, комахами, черв’яками і ягодами. Соловей- вологолюбивий птах.

 

Загомоніла лісова діброва,

Зашепотіло листя на траві.

Полинули у небеса казково

Журливі й невеселі журавлі.

 

Сумну вони курличуть свою пісню,

Бо відлітають у далеку й довгу путь.

І кожен з них в душі своїй залишить

Красиві спогади, які уже не повернуть.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Криниця-журавель

Легенда Поділля

Жили на світі хлопчик та дівчинка. У них не було нікого. Дівчинка була старшою, тому поралась по господарству. А хлопчик був маленьким та ще й неслухняним. Усі жаліли малих сиріток і допомагали чим могли.

Одного разу хлопчик без дозволу пішов у ліс і заблудився. Довго блукав він лісом та й натрапив на глибоку криничку. Але він зовсім знесилів і не зміг дістати з криниці води. Де не візьмись- у небі з’явився журавель. Він опустився біля криниці і, нагнувши свою довгу шию, дістав води з неї. Хлопчик подякував журавлеві. У дитини прибуло сили, і вона знайшла стежку додому. Вдома хлопчик розповів про свою пригоду сестричці і пообіцяв більше не ходити до лісу одному.

З того часу в пам’ять про доброго птаха люди почали лаштувати біля криниць пристрої, схожі на журавля, за допомогою яких дістають воду. А назвали таку криницю — криниця-журавель.

 

Осінь всіх зачарувала

Барвами своїми.

Вправно все розфарбувала

Й золотом все вкрила.

 

Ліс стоїть, немов у шати

Його осінь вбрала,

На деревах всім листочкам

Колір підібрала.

А ялинка зажурилась

Та й сумно зітхає,

Бо у осені для неї

Фарби вже немає.

 

«Не журись, моя красуне», -

Осінь їй сказала. -

«Ти й без мене так яскраво

Й зелено заграла».

 

Всю роботу трудівниця

Швидко закінчила

Всі дерева по лісочках

Золотом покрила.

 

 

 

 

 

 

Зажурилася берізка

Тихо над водою.

Розпустила свої кіски

Поміж осокою.

 

Вітерець з гілок зриває

Пожовтіле листя

І на воду опускає,

Робить з них намисто.

 

А берізонька, мов мати,

Діток не пускає.

По одненькому з водиці

Назад повертає.

 

Вітер дуже розсердився

Та й дунув щосили,

Позривав усі листочки

І у воду  кинув.

 

«Прощавай же, наша мамо,» -

Листочки сказали,

Та із сумом всі юрбою

По воді затріпотали.

 

А берізонька схилилась

Тихо над водою,

Покотились з гілок сльози

І впали додолу.

 

 

 

Звідки з'явились на землі берези (легенда)

Був час... Забули люди про доброту. Стали заздрити один одному. Обманювати один одного. Чорні думки в їх головах народились. Чорні почуття в їх серцях поселились. Земля застогнала. Кіркою заздрості, кіркою брехні покрилася. Великий стогін до неба дійшов... Здригнулася небесна діва від жаху. Великий біль пронизав її серце. Не витримало воно. Розсипалося. Шматочки по землі розвіялися. У людину потраплять - людина очищається. У дерево потраплять - дерево біліє.Так з'явилися на нашій землі берези. Кажуть, що це шматочок небесного життя.

Два грибки – боровики

Собі пісеньку співали,

Як чудово, що удвох

Весело з всіма зростали.

 

Навкруги лише трава,

Сухе листячко під боком,

Небеса, мов два крила,

Обіймають їх звисока.

 

А вони, як два брати,

Притулилися гарненько,

Що ніякі грибники

Не побачать їх близенько.

 

А травичка золота

І собі допомагає,

Своїм листячком густим

Шапочки їм прикриває.

 

Тож цю пісеньку дзвінку

Навкруги усі співають.

Як же добре, що грибки

Разом з ними виростають.

 

Як розпізнати справжнього білого гриба

 

Він має напівсферичну опукло-розпростерту шапку: сірувату, рудувату, червонувато-коричнювату або ж горіхову з дрібними зморшками. Шкірка не знімається. Пори світло-сіруваті, згодом - жовтувато- або зеленувато-оливкуваті, оливкувато-коричнюваті. Ніжка брудно-біла, сірувата, коричнювата, у верхній частині з тонкою білою сіткою. М'якоть щільна, біла, при розрізуванні колір не змінює. Має приємний запах і смак. Росте у листяних і хвойних лісах. Збирають боровик у червні — жовтні.

 

 

Білочки рудесенькі

Спозаранку встали,

Пообідали й швиденько

До роботи стали.

 

Бо зима не за горами.

Треба не лінитись.

Свою хатку утеплити

Й шишок наносити.

 

Менша білочка хатинку

Вправно утепляє.

Мох і гілочки із сосен

До стін прикладає.

 

Старша ж шишки та горішки

Сушить та складає.

Повні кошики запасів

В комірці лишає.

 

Ось закінчили сестриці

Дружно працювати,

Тепер можна не боятись

Зиму зимувати.

 

Загадай другові!

Хто на гілці шишки гриз                                 Хто по соснах і ялинах
І кидав недоїдки вниз?                                     Спритно скаче, гілки гне,
Хто за ялинками спритно скаче                      Бачить, шишки де доспіли,
І злітає на дуби?                                                І собі в дупло несе? 
Хто в дуплі горіхи ховає,
Сушить на зиму гриби?

                                               З гілки на гілку,
                                              Швидкий, як м’яч,
                                              Скаче по лісі
                                              Рудий циркач.
                                              Ось на льоту він шишку зірвав,
                                              Стрибнув на стовбур
                                              І в дупло втік.
 

Склади за схемою!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ось і настала зима .

Землю сніжинки покрили,

Сонця давно вже нема,

Вітер з морозом повіяв.

 

Ліс, наче в казці, стоїть,

Сумно і важко зітхає.

А на деревах, мов в сні,

Іній узор вишиває.

 

А морозець і собі

Часу даремно не гає.,

Він на віконцях малих

Срібні сніжинки лишає.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зима підкралась тихо – тихо,

Сніги з собою принесла.

Мама зайчиха  своїх діток

В біленькі шубки одягла.

 

Білі, вухасті зайченята

Побігли весело на сніг.

Тепер ніякі вовченята

Не зможуть упіймати їх.

Сніжинки весело кружляють

 Під музику свою дзвінку,

А зайченята все стрибають

І всіх скликають до танку.

 

 

 

 

 

 

 

 

Не всі види зайців взимку змінюють хутро на біле. Біляк, названий так за звичку вдягатися на зиму в білосніжну шубу, переважно лісовий житель, щоправда, він не проти заглянути і в тундру або степ. А ось русак колір хутра взимку практично не змінює, до того ж він обожнює відкриті простори південніше лісової зони. Русак тісниться до сіл. Взимку в лісі йому голодно та й бігати важко.  

Взимку на черевці біляка шерсть подовжується, щоб на снігу не застудити нутрощі, а хутро навколо ніздрів, неначе біла хустина, прикриває ніс від морозу. У русака зимова шубка вдвічі густіша за літню.

Взимку неважко розібратись, де біляк і де русак, влітку ж обидва зайці якоїсь невизначеної рудо-бурої масті. І щоб точно впевнитись, з ким ви маєте справу, погляньте на хвости - посеред куцого хвоста русака і взимку, і влітку красується чорна смужка.

Новий рік постукав в двері.

Вогники палають.

Всі родини за столами

Свято зустрічають.

 

В кожній хаті сміх і галас,

Веселі розмови.

Дітвора не спить, чекає

Дідуся Мороза.

 

А Дідусь на своїх санях

Повсюди встигає.

Подаруночки малятам

В шкарпетках лишає.

Тож на радощах малята

Дякують Дідусю

Пісеньки йому співають

В українськім дусі.

 

 

Розфарбуй!

 

 

 

 

 

 

Лев – король земних всіх звірів-

Має вуса й пишну гриву,

Сімю свою охороняє

І ворогів не підпускає.

 

Усі бояться короля.

Усі, але не левеня.

Його він завжди обнімає,

І ніжно  «татом» називає.

 

 

 

 

Цікаво знати!

 

- Морда лева — це неначе відбитки пальців у людини. Двох левів з однаковими мордами Ви не знайдете;
- кігті у левів можуть досягати довжини — 7 см. У пащі дорослого лева — 30 зубів.
- леви м’ясо своєї здобичі не жують, незважаючи на свої зуби, а просто ковтають, користуючись тільки однією стороною щелепи;
- зір лева в темну пору в шість разів кращий від людського;
- серед усіх хижаків  його серце найменших розмірів.

- малюки аж до 2-х річного віку не вміють гарчати. А от рев дорослого лева можна почути на відстані восьми кілометрів;
- якщо лев не голодний, то тварини можуть спокійно пастися поруч з ним, нападати він не стане;
- переважна більшість левів-людоїдів — це молоді самці в розквіті своїх фізичних можливостей.

- Леви чудово пристосовані до життя, можуть не пити воду по кілька місяців, споживаючи лише вологу, яка є у їжі;
- серед хижих звірів за кількістю вони наступні після гієни;
- леви, як і всі коти, люблять поспати. За добу він може проспати до 20 годин.

Яке із міст України носить назву лева?

Одна з давніх назв Львова – Лемберг. За давніми легендами, це місто заснував князь Данило Галицький та назвав на честь свого сина Лева Даниловича. Проте жителям Львова подобається більш романтичніша легенда про виникнення міста. Колись на місці Львова в горах були невеличкі села серед густих лісів, де можна було сховатися від набігів ворога. Але якось в цих лісах стали пропадати люди. Їх забирав лев, що підстерігав на самотніх пішоходців. Він бив їх лапою та їв у своїй печері. Селян охопила паніка. Та тут з’явився мужній лицар, що захотів вбити хижака. Сільські ковалі викували йому найміцніший меч та лати. Магічної сили їм додав ритуал, який порадив таємничий мандрівник. Молоді дівчата мали вколоти голкою мізинець та капнути в чан по каплі крові, щоб загартувати зброю. Отож, ікла і пазурі лева нічого не зробили зачарованим обладункам. Лицар відрубав леву голову, люди стали вільні, а місце, де це сталося, прозвали горою Лева.
У Львові понад 4 з половиною тисячі левів, неофіційно місто Лева побило світовий рекорд із зображення цього звіра.

Леви оповиті легендами. Їх тут сотні. До прикладу: гривасті біля порохової вежі служать Феміді. Якщо ви говорите неправду, або часто прибріхуєте, то, запхнувши руку у пащу, ви її позбудетеся.

Десята частина усіх Левів облюбувала собі центр міста. Вони із каменю, гіпсу та бронзи. Сучасні та старовинні. Найбільше цих звірів на проспекті Свободи. Їх тут на будинку 99. Загалом підрахували, що кожна 8 споруда у місті має зображення лева. І що більшість з них -самці.

Муха – муха, цокотуха,

Задзижчала біля вуха.

Я хотів її впіймати

Й вередунку покарати.

 

Бігав, бігав я щодуху,

Щоб впіймати цокотуху.

А вона лиш подзижчала

Й у вікно попрямувала.

 

 

 

ЦІКАВО ЗНАТИ!

 

1. Всього налічується близько 750 тис. видів представників цих комах. Однак, це зовсім не кінцеві цифри. Вчені, проводячи щорічні дослідження, знаходять все нові й нові різновиди мух. 2. Найнебезпечніша і отруйна муха — цеце. Ця комаха є переносником хвороб, несумісних з життям людини.

3. Є і ще одна мушка, що представляє небезпеку для людини і не тільки — зелена муха. Крім всіх бактерій, яких на ній не злічити, ці комахи є переносниками яєць гельмінтів
4. Чи знаєте ви, що зебри — єдині представники тваринного світу, яких муха цеце ніколи не зачепить? Це пов’язано з їх забарвленням — чорно-білі смуги володіють якоюсь магічною дією, відлякуючи отруйних мух.

5. Виявляється, хоботок і ніжки цих комах просто кишать бактеріями! Через те, що мухи «не гребують» відходами від їжі, на їх органах живе більше мільйона бактерій.

6. За одну секунду муха може здійснювати до 200 «акробатичних етюдів». Це щось неймовірне, якщо придивитися до дій комахи. Вона може літати і вперед, і назад, і верх ногами, і головою вниз — як тільки захоче.

 

 

 

 

 

 

 

Гуска  Гала  гусеняток

На ставок водила.

Там їх плавати й пірнати

Кожен день учила.

Гусенята підросли,

Всі плавцями стали

І своїй матусі – гусці

«Дякую!» сказали.

 

 

     Прочитай!

Гуси і лис

Прийшов раз лис на толоку, де паслися гуси, і з насмішкою заговорив до них:

— Ось я прийшов до вас у гості. Ви не ждали мене? Зараз я вас гарненько всіх за порядком перескубу, бо моїй жінці треба пір’я на подушки. А м’ясце собі заберу.

Лис, як відомо, віддавна вважає себе за найрозумнішого, найхитрішого на світі. Про гусей думав, що це дурна птиця, яка нічого не тямить і спокійно дає себе таким, як він, на поживу.

Як побачили гуси непроханого гостя, заґелґали, почали голосити, просити лиса, щоб дарував їм життя, але лис не хотів і слухати.

— Тут нема ніякої ради, ви мусите вмерти, — сказав він.

Як затих гусячий лемент, одна гуска взялася на відвагу і сказала:

— Якщо вже маємо ми, бідні гуси, втратити своє молоде життя, то зроби нам, паничу, єдину ласку. Дозволь помолитися, щоб ми не померли в своїх тяжких гріхах.

Лис не був дуже голоден, бо недавно поживився куркою, тому хотів ще потішитись цим видовищем і своєю владою над нещасними гусьми. Він сказав:

— Нехай буде по-вашому.

Гуси стали в ряд, і перша з них звела довгу молитву, все «ґе-ґе-ґе» та «ґе-ґе-ґе». Потім завела молитву друга, третя й інші. Кожна старалася якнайдовше ґелґати, сповідувати Богові свої гріхи, бо дуже не хотілося їм уже покидати цей світ. А договір між ними був такий, що аж тоді, коли всі перемоляться, лис приступить до обіду.

Гусей було багато. І так довго вони ґелґали, що й вечір настав. Прийшов хлопець гнати гусей додому і побачив лиса, який безпечно сидів на толоці коло гусей. На щастя, мав хлопець при собі лук. Недовго думаючи, вистрілив у лиса. Той лиш ноги простяг. Всі гуси радісно заґелґали. Хлопець погнав гусей додому, несучи на плечах здобич.

Білочка лисичку

Якось запитала:

«Де таку тепленьку

Шубку ти придбала?»

 

Лиска посміхнулась

Й подрузі сказала,

Що гарненьку шубку

Від природи мала.

 

 

 

 

 

 

Прочитай. Перекажи своєму другу

 

                                   Про хитру лисицю

Жив собі у лісі, у теплій хатині ведмідь. Одного зимового вечора хитра і ледача лисиця попросилася до ведмедя погрітися і заночувати. Погодився ведмідь і запропонував їй пережити у нього всю зиму, разом їм буде веселіше жити. Він ділився з нею запасами їжі, що припас собі на зиму. Лисиці найбільше сподобався мед.

Одного вечора вона хвостиком почала стукати об стілець, на якому сиділа. А ведмедю сказала, що це її просить вовк похрестити свою дитину.

Ведмідь відпустив лисичку. Вона пішла у комору, де стояла діжка з медом, виїла частину меду і зайшла в хату. Ведмедику сказала, що дитині дали ім’я Початочок.

На другий вечір так само лисичка відпросилася, сказавши ведмедику, що її знов запросили бути кумою. А сама знову пішла їсти мед. Повернувшись до хати, сказала ведмедю, що дитину назвали — Серединкою. Так було і на третій день.

Доївши весь мед і повернувшись до хати, лисичка сказала, що дитину назвали Краплинкою. Смішним здалися імена ведмедю, та він на це нічого не сказав. А коли пішов взяти меду, щоб напитись чаю з лисичкою, йому стало все зрозуміло — діжечка була порожньою. Лише на дні лежала одна краплинка меду. Прогнав ведмідь лисичку з хати і сказав:

— Брехня завжди випливає на верх, і за неї треба відповідати!

 

 

Українські приказки про лисицю

₪ Хвостом виляє і курочок хапає.
₪ Старого лиса не виманиш з лісу.
₪ Де лисицею, а де вовком.
₪ З лиса лиш кожух добрий.
₪ Лис став монахом не на те, аби гріхи спокутувати, але щоб нові зробити.
₪ І хитрого лиса можна зловити.
₪ У вічі, як лис, а позаочі - як біс.
₪ Попалася лисиця в пастку та й каже: "Хоч і рано ще, а доведеться заночувати".
₪ Лис може втратити зуби, але не апетит.
₪ Лисиця спить, а курей бачить.
₪ Не пускай лиса в курник, а вовка в кошару.
₪ Стара лисиця писком риє, а хвостом слід замітає.

₪ Стара лисиця від собак захиститься.
₪ Дивиться лисицею, а думає вовком.
₪ Одна лисиця сімох вовків ошукає.
₪ Кожен лис свою нору любить.
₪ Лисиця од дощу під борону сховалась: "Не всяка, - казала, - крапля вцілить".

 

Зроби сам!

 

 

 

Кучерявий баранець

Дуже засмутився,

Бо, шукав він гребінець:

«Де ж це він подівся?»

 

У овечок запитав

Потім і в ягняток.

Так ніхто і не сказав,

Де його шукати.

 

А в той час у курнику

Півник умивався.

Він побачив баранця

Й дуже здивувався.

 

Що в баранчика хутро

Такий вигляд мало.

Нерозчесане воно.

«Що ж із другом сталось?»

 

Півник швидко наздогнав

Баранця сумного,

А вже потім запитав,

Що ж то сталось в нього.

 

Вислухав він баранця

Й рішив не баритись:

«Я тобі допоможу,

Можеш не журитись.

 

Ось тобі мій гребінець», -

Півник заспівав.

І баранчик  радісно

«Дякую!» - сказав.

 

Ось яка мораль, малята,

Віршика оцього:

Пізнається друг в біді,

Якщо є він в нього.

 

 

 

 

 

Прикмети про півня і пожежу

Півень часто уособлює стихію вогню. Це птах Хорса і Дажбога — божеств сонця. Вважають, що такий зв’язок пояснюється характерним червоним гребінцем на голові птиці, що нагадує полум’я. Також свою роль відіграє і поширене червоно-руде забарвлення, яким «хизуються» багато півнів.

Як би там не було, птиця стала покровителем вогню, сонячного світла і пожеж. «Пустити червоного півня» означає «підпалити». Про це лихо птах нерідко попереджає людей, стукаючи у вікно і кричачи. Східні слов’яни вважали: пожежа не за горами, якщо півень помер. Займання починається в момент, коли вдаряє блискавка і з неба на будівлю опускається полум’яний півень. Одночасно птах служить захисником від пожежі. Якщо поставити на конику даху фігурку півня, то вогонь дому не страшний.

 

Розфарбуй!

 

 

 

 

 

 

 

Оживає навколо природа,

В небесах чути крик журавлів.

Все співає, буяє довкола,

Й соловейка вже чується спів.

 

Вишні, яблуні й пишнії груші

У садках вже давно зацвіли,

І на запах їх мчаться щодуху

                                      Захмелілі від меду джмелі.

У лісах між дерев й на горбочках

Конвалія ніжна цвіте.

Анемони в зелених листочках

Зустрічають й чарують мене.

 

 

 

 

Цікавинки про весну!

 

З приходом весни частота дихання людини втричі більша, ніж восени.

21 березня – день весняного рівнодення. В цей день на Землі наступає астрономічна весна.

Найбільша кількість торнадо спостерігається саме навесні.

Весняна квітка медуниця чотири рази змінює свій колір: коли вона розпускається, то стає рожевою, потім пурпуровою, фіолетовою і, зрештою, синьою.

Англійські вчені підтвердили, що навесні діти ростуть утричі швидше, ніж в період з серпня по грудень.

У середині квітня з вирію повертається зозуля. Наші предки вважали появу цієї пташки символом приходу весни.

А наступні цікаві факти про весну справді дивовижні: виявляється, весною з теплих країв повертаються не лише птахи, а й звірі – більшість летючих мишей віддає перевагу зимівлі в більш теплому кліматі.

 

                                                   Казка про Весну 
Зібралася Весна-красна в гості в північні краї. Всю зиму вона провела разом з перелітними птахами на теплому півдні, а як стало сонечко все вище і вище на небі підніматися, тут вона і вирішила летіти. 
Просить Весна перелітних птахів - гусей, лебедів: «Віднесіть мене подалі на північ, там мене чекають не дочекаються і люди, і звірі, і птахи, і різні крихітні жучки-павучки». Але птахи побоялися летіти на північ: «Там, кажуть, сніг і лід, холод і голод, там, кажуть, ми всі замерзнемо і загинемо». Скільки Весна не просила, ніхто не хотів її у північні краї віднести. Зовсім вона засумувала: що ж, видно, доведеться все життя на півдні прожити. Раптом вона чує голос звідкись з височини: «Не журися, Весна-красна, сідай на мене, я тебе швидко на північ доставлю». Глянула вгору, а по небу над нею пливе біла пухнаста хмарка. Зраділа Весна, забралася на хмарку і полетіла у північні краї. Летить та вниз, на землю, поглядає. А там, на землі, всі радіють, всі її зустрічають. У полях рясніють проталини, біжать струмки, зламують на річці лід, а кущі та дерева в лісах і садах покриваються великими, готовими ось-ось вже розкритися бруньками. 
Полетіла Весна красна з півдня на північ на білій пухнастій хмарці. А слідом за нею потягнулися в рідні краї незліченні зграї перелітних птахів - гусей, лебедів і всякої крилатої дрібниці: жайворонки, шпаки, дрозди, зяблики, піночки, славки ... 
Так з того часу люди й запримітили: як з’явиться на небі перша пухнаста хмарка, так, значить, на ньому Весна-красна прилетить. Чекай тепер з дня на день тепла, талої води, чекай з півдня веселих крилатих гостей ... 
                                                                                             (Г. Скребицький)