Коментарі до презентації " "Заповіт" об'єднує Україну, "Заповіт" об'єднує світ"

До слайду 1.

Історія створення "Заповіту"

Листопад 1845 року видався мокрий, вітряний і холодний. Шевченкові ця погода

дошкуляла дужче, ніж зазвичай, бо тоді він, працюючи в складі Археографічної комісії,

мусив увесь час їздити по селах і містах, змальовувати старовинні церкви, монастирі,

незвичайні будівлі.

 

Вранці поет виїхав із села В'юнище до Андрушіва, у дорозі змок до нитки. Весь день його

морозило, і надвечір він повернувся до В'юнища зовсім хворим. Довелося злягти в чужій

хаті.

 

Думи роєм носилися в голові, просилися на папір. Хворіючи, поет написав своє посланіє «І

мертвим, і живим, і ненародженим…», «Минають дні, минають ночі» і ще кілька ліричних

творів.

 

Про хворобу поета дізнався його щирий приятель, переяславський лікар Андрій

Козачковський і негайно ж перевіз Тараса Григоровича з В'юнища до себе у Переяслав. У

хворого почалося двостороннє запалення легенів. У той час мало хто видужував від цієї

хвороби. Це знав і лікар, знав і поет. Після 20 грудня хворому погіршало, становище його

було майже безнадійним.

 

Тарас Григорович лежав у чистій, теплій, затишній кімнаті, сумно дивився у стелю і думав

про свою останню годину, про долю України, про майбутнє рідного народу. В уяві виринав

Дніпро, лани широкополі і села, що нагадували поетові писанку. Було боляче, що

залишилися невиспіваними його думи, що гарячу, чисту, нерозтрачену любов до рідного

народу доведеться забирати з собою в домовину. Ось у таку годину Шевченкові страшенно

захотілося сказати народові, Україні, своїм друзям тепле щире слово, і на папері лягли

рядки: «Як умру, то поховайте…».

 

Вірш написано на Різдво — 25 грудня 1845 року. Шевченко не знав тоді, що ця його поезія

стане дуже популярною піснею, народним гімном, бойовим закликом до боротьби не тільки

в його батьківщині, але й далеко за її межами. Не думав ні про славу, ні про почесті, ні про

можливу кару за свої сміливі думки. Він тільки хотів — може, в останній раз — сказати

народові про те, що думав, що почував. То був його заповіт.

 

На щастя, міцний організм переміг хворобу, і через два тижні поет уже вирушив на

Чернігівщину з тим же таки завданням Археографічної комісії.

 

«Заповіт» пішов у люди: його переписували в десятках і сотнях примірників, передавали з

рук у руки, вивчали напам'ять.

 

 

 

До слайду 2.

 Тарас Шевченко познайомився з Козачковським восени 1841 в Петербурзі. Навесні 1843

Козачковський виїхав повітовим лікарем до Курська. З січня 1844 він працював у

Переяславі, спочатку міським лікарем, пізніше — лікарем і викладачем медицини в

семінарії. Відвідавши Козачковського в серпні 1845, Шевченко їздив з ним у сусідні села —

Андрушів й Монастирище.

 

В кінці жовтня 1845 Шевченко приїхав у Переяслав до Козачковського й пробув у нього (з

перервами) до початку січня 1846. Козачковський лікував поета, коли той був хворий. У

Переяславі Шевченко написав поеми «Наймичка», «Кавказ», посвяту П. Шафарикові до

поеми «Єретик», і вірш «Заповіт», намалював автопортрет (не зберігся) й кілька краєвидів.

 

Шевченко написав 1847 в Орській фортеці вірш «А. О. Козачковському». На засланні й

почалося листування Шевченка з лікарем (збереглося 4 листи Козачковського). Останній

матеріально допомагав засланому поетові.

 

В червні 1859 Шевченко приїхав до Переяслава, побував з Козачковським на ярмарку і в

селі Косинцях, записав від нього кілька своїх забутих віршів, створених до заслання. В той

час між ними виявилися значні розходження в поглядах на майбутню селянську реформу.

Востаннє Шевченко був у Козачковського в середині серпня 1859, коли повертався до

Петербурга.

До слайду 3.

 Будинок А. О. Козачковського — пам'ятка історії місцевого значення, будинок належав

лікареві Андрію Козачковському, другу поета Тараса Шевченка. У цьому будинку написано

«Заповіт» у ніч на 25 грудня 1845 року[1]. Із 2008 року у будівлі розміщений музей «Заповіту»

Тараса Григоровича Шевченка.

 

До слайду 5.

 Якось поет побачив, що А. Козачковський садив дерева. Т. Шевченко допомагав йому. Вони

посадили дві акації в одну ямку, а їхні стовбури переплели між собою на знак вічної дружби.

І Тарас сказав: «Хай родаються всі люди, як ці гілки». Ці дерева надали особливої

привабливості садибі Козачковського. Переяславці з любов’ю зберігають ці акації, як

живих очевидців великого Кобзаря.

 

 

До слайду 6.

 У записі ролику взяли участь 9 представниківМЗС. Всі вони читали кінцеву частину вірша:

 

Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров’ю

Волю окропіте.

 

І мене в сем’ї великій,

В сем’ї вольній, новій,

Не забудьте пом’янути

Незлим тихим словом.

 

У відеофрагменті дипломати говорили французькою, польською, китайською, німецькою,

італійською, іспанською, турецькою, арабською, англійською мовами.

 

 

 

Переклад англійською

 

 When I am dead, bury me

In my beloved Ukraine,

My tomb upon a grave mound high

Amid the spreading plain,

So that the fields, the boundless steppes,

The Dnieper's plunging shore

My eyes could see, my ears could hear

The mighty river roar.

 

 

When from Ukraine the Dnieper bears

Into the deep blue sea

The blood of foes ... then will I leave

These hills and fertile fields -I'll

leave them all and fly away

To the abode of God,

And then I'll pray .... But till that day

I nothing know of God.

 

 

Oh bury me, then rise ye up

And break your heavy chains

And water with the tyrants' blood

The freedom you have gained.

And in the great new family,

The family of the free,

With softly spoken, kindly word

Remember also me.

 

 

Переклад білоруською

 

 Як памру я, похавайце

На Ўкрайне мілай,

Сярод стэпу на кургане,

Дзе продкаў магіла:

Каб нязмеранае поле,

Дняпро і абрывы

Было відна,— было чутна,

Як раве бурлівы!

Як пагоняць з Украіны

У сіняе мора

Кроў варожжу... Во тады я

І нівы і горы —

Ўсё пакіну й да самога

Бога палунаю

Маліціся... А да тых пор —

Бога я не знаю!

Пахавайце ды ўставайце,

Кайданы парвіце

І варожай злой крывёю

Волю акрапіце!

І мяне у сям'і вялікай,

Ў сям'і новай, вольнай,

Не забудзьце памянуці

Добрым ціхім словам.

 

 

 

 

 

 

Переклад німецькою

Гедда Ціннер

Vermachtnis

 

 Wenn ich sterbe, sollt zum Grab ihr

Den Kurgan mir bereiten

In der lieben Ukraine,

Auf der Steppe, der breiten,

Wo man weite Felder sieht,

Den Dnjepr und seine Hange,

Wo man horen kann sein Tosen,

Seine wilden Sange.

Wenn aus unsrer Ukraine

Zum Meer dann, zum blauen,

Treibt der Feinde Blut, verla. ich

Die Berge und Auen,

Alles la. ich dann und fliege

Empor selbst zum Herrgott,

Und ich bete... Doch bis dahin

Kenn' ich keinen Herrgott!

So begrabt mich und erhebt euch!

Die Ketten zerfetzet!

Mit dem Blut der bosen Feinde

Die Freiheit benetzet!

Meiner sollt in der Familie,

In der gro.en, ihr gedenken,

Und sollt in der freien, neuen

Still ein gutes Wort mir schenken.

 

 

 

 

«ЗАПОВІТ» ТАРАСА ШЕВЧЕНКА  ПОЛЬСЬКОЮ МОВОЮ

 

Kiedy umre, niechbym spoczal

W wynioslej mogile

Posrod stepu szerokiego

Ukrainy milej,

Abym lany nieosiezne

I Dniepr, i urwiska,

Abym baczyl, abym chlonal

Grzmoty jego, blyski.

Gdy potoczy z Ukrainy

Ku morza glebinom

Krew nieczysta... wtedy to ja

Kurhany i lany —

Ziemie rzuce, a ulece

Do Boga samego

Z modlitwa swa... lecz jak dotad

Jam nie dostrzegl Boga.

Kiedy legne, wy wstaniecie,

By kajdany skruszyc

I krwia wrogow, zla, okrutna,

Aby wolnosc umyc.

A w rodzinie wielkiej, ludzkiej

Ludow, wolnych znowu —

Mnie chwilami wspominajcie

Dobrym, cichym slowem.

Tlumaczyl Ostap Lapski

 

 

 

 

 

Переклад російською

 

Как умру, похороните

На Украйне милой,

Посреди широкой степи

Выройте могилу,

Чтоб лежать мне на кургане,

Над рекой могучей,

Чтобы слышать, как бушует

Старый Днепр под кручей.

И когда с полей Украйны

Кровь врагов постылых

Понесет он.. вот тогда я

Встану из могилы ..

Подымусь я и достигну

Божьего порога,

Помолюся.. А покуда

Я не знаю Бога.

Схороните и вставайте,

Цепи разорвите,

Злою вражескою кровью

Волю окропите.

И меня в семье великой,

В семье вольной, новой,

Не забудьте .. помяните

Добрым тихим словом.

 

переклав Олександр Твардовський

 

 

 

 

Переклад циганською

Мангипэн.

 

Сыр мэрава, гаравэн ман

Прэ да плай чярьяса.

Машкир мал буглы ачява

Мэ Украинаса.

 

Тэ дыкхава учипнастыр

Вэш, маля лэняса,

Тэ шунава, сыр прастала

Мро Днипро зорьяса.

 

Сыр лыджяла рат рувэнгро

Криг Украинатыр,—

Одова дывэс мэ джява

Дур камлэ ригатыр.

 

Ачявава ла… уштава,

Ко дэвэл урнява,

Тэ-мангав лэс… Акана

Дэвлэс мэ на джинава.

 

Гаравэн ман, тэ чянгэндыр

Сыр упрэ уштэна,

Састэра чюрдэн вастэндыр,—

Кхам тэ бахт дыкхэна.

 

Дрэ ири бари пшалэнгри,

Статькирды кхамэса,

На бистрэн тэ-рипирэн ман

Э лаче лавэса.