Конспект бібліотечного уроку-свята з читання на тему "Книга - мій друг"

Про матеріал

Бібліотечний урок у 2 класі

КНИГА – МІЙ ДРУГ

Заочна мандрівка країною Книг

Святково прибраний зал. Над сценою плакат:

Книги — морська глибина:

хто в них пірне аж до дна,

той хоч і труду мав досить,

дивнії перли виносить.

І. Франко

Бібліотекар:

Сьогодні я запрошую вас у мандрівку країною, якої нема на жодній карті. Жителі цієї країни кольорові та красиві. Вони радо зустрічають гостей і з ними завжди цікаво. Це наші друзі — книги. І мандрувати ми будемо країною Книг, а в цій країні є міста. Серед них - найголовніше місто - наша шкільна бібліотека. Бібліотека - це справжнє «книжкове місто»: тут є свої вулиці й площі, палаци й будинки, є свої меш­канці, а мешканці - це звичайні книги.

У кожної книжки є свій «дім», а у «будинків» - адреса. Вона написана на ось такому поличковому роздільнику.

А буває, що книжки живуть не тільки на простих книжкових полицях, а й у справжніх палацах - на так званих книжкових виставках. Подивіться на наші книжкові виставки, їх кілька.

На книжковій виставці, яка має назву «Боже єди­ний, великий, нам Україну збережи!», живуть книжки що розповідають про життя українського народу, його звичаї, про письменників, які прослав­ляли Україну.

На виставці «Календар народних свят» живуть книжки, які розповідають про свята українського народу.

Є книг багато

Радісних, печальних,

Товстих, тонких,

Барвистих, наче жар.

А сторінки, немов могутні крила;

Читай, лети на горду висоту.

Розкрили книгу –

Значить, ми відкрили

Нову країну - мрію золоту.

І всі ці книжки стоять на своїх полицях, кожна на своєму місці, й чекають читачів. Тихо в бібліотеці стоять книжки, мовчать. Але тільки візьмеш книж­ку в руки, відкриєш першу сторінку - і почне вона розповідати.

«Давно колись жила в одному селі маленька дівчинка, та така красуня, що кращої за неї, мабуть, ніхто й не бачив. Мати любила її до нестями, а бабу­ся пошила для онучки гарненьку червону шапочку, яка була їй так до лиця, що дівчинку всі почали зва­ти Червоною Шапочкою».

Ви вже здогадалися, яку книжку ми відкрили? Це казка Ш. Перро «Червона Шапочка». Вам уже знайо­ма ця книжка. Знайомі вам і інші книжки, їх вам чи­тали батьки, коли ви ще й говорити добре не вміли. А зараз згадаємо ваші перші улюблені книжки, поба­чимо, як ви знаєте казки та загадки: Назвіть, хто це:

1. Я по коробу метений, Я на яйцях спечений, -

Як від баби та віт діда втік, Так і від тебе втечу!

(Колобок)

2. На сонечко я схожий І сонечко люблю,

До нього повертаю Голівоньку свою.

(Соняшник)

3. В якій казці і хто варив таку смачну страву: «Узяв і м'яса, й картоплі, й буряків - усього-всього,

покришив дрібненько, склав у глечик із вузькою шийкою та й каже: - «Призволяйся, люба приятель­ко, не соромся!»

(«Лисичка і Журавель»)

4. Навколо нас в'ється, а в руки не дається.

(Вітер)

5. В яких звірів перетворюється Людоїд на про­хання Кота?

(Лев та маленька Мишка)

6. Не кущ, а з листочками. Не сорочка, а зшита. Не людина, а говорить.

(Книга)

7. Був собі дід Андрушко, в нього баба Марушка, а в баби дочечка Мінка, а в дочки собачка Хвінка, а в собачки - киця Варварка, а в киці - вихованка -мишка Сіроманка.

( «Ріпка»)

8. Малий собака не гавкає, а в хату не пускає.

(Замок)

9. З якого вірша цей уривок:

Рано-вранці на світанку

Умиваються качата,

Кошенята й мишенята,

І жучки, і павучки.

Тільки ти не умивався,

Замазурою зостався,

І втекли від замазури

І штанці, і чобітки.

(К. Чуковський. «Мийдодір»)

10. Як звати героя української казки, якому скрутної години допомогло гусеня?

(Івасик-Телесик)

11. Хто так казав:

Не полечу з вами:

Як була я в лужку,

Виломила ніжку,

А ви полинули,

Мене покинули.

(Кривенька Качечка)

12. У якій казці козенята відчинили двері та зникли кудись?

(«Вовк та семеро козенят»)

13. З якої казки ця пісенька:

Котику-братику! Несе мене лиска

За кленові ліси. За круті гори,

За бистрії води — Порятуй мене!

(«Лисичка, Котик і Півник»)

14. Хоч і неписьменний, а весь вік пишу.

(Олівець)

15. Куди впали стріли старших братів Івана-царенка?

(У інше царство на княжий двір)

16. Коли нема - мене чекають, коли прийду - усі тікають.

17. Кому належать ці слова:

Ловись, рибко, та все велика! Ловись, рибко, велика та все велика.

(Лисичка-сестричка і Вовк-панібрат)

18. Плету хлівець на четверо овець, а на п'яту окремо.

(Рукавичка)

19. Що несла у кошику Червона Шапочка?

(Пиріжок та горщечок масла)

20. Хто мовчить, а сто дурнів навчить?

(Книга)

21. Де жили всі ці звірі: Мишка-шкряботушка, Жаба-скрекотушка, Зайчик-побігайчик, Лисичка-сестричка та Вовчик-братик?

(Рукавичка)

22. У нашої бабусі сидить дід у кожусі, проти печі гріється, без води умиється.

(Кіт)

23. Сидить пані у жупані, хто роздягає, той сльо­зи проливає.

(Цибуля)

24. З якої казки цей персонаж: «Я бичок-третячок, смолою засмолений».

(«Солом'яний бичок»)

25. Дуже потрібна всім -І дорослим, і малим. Всіх я розуму учу,

А сама завжди мовчу.

(Книга)

Вчитель:Ви вже багато книжок прочитали, але є ще дуже багато невідомих, які чекають на вас, че­кають коли ви станете дорослішими і прочитаєте їх.

Скільки в небі зірок,

Скільки в лісі квіток,

Скільки крапель в Дніпрі -

Стільки книг на землі.

Гортаючи сторінки книжок, ви мандруєте чарівни­ми країнами, де живуть Маленький Мук, Цибуліно, барон Мюнхаузен, Незнайко та його друзі, старий Хотабич та багато інших героїв. Сторінку за сторінкою із захопленням ви перегортаєте, читаючи повість-казку О. Волкова «Чарівник Смарагдового міста» про пригоди дівчинки Еллі та її друзів: Стра­шила, залізного Дроворуба та боягуза Лева.

Якщо ви любите веселі та смішні історії, то я вам рад­жу прочитати книги Н. Носова, Е. Рауда, А. Ліндгрен.

Разом із книгою ви побуваєте на морському дні, де серед коралів і морських зірок живе цар; послухаєте пісні, які співає Садко морському царю; попливете за маленькою Русалонькою, яка закохалась у прекрас­ного принца і захотіла стати людиною; підніметесь до зірок у ракеті, помандруєте лісами, озерами і горами. Книжки допоможуть вам відкрити чарівні плане­ти і зірки, розгадати таємниці природи. Але для цього потрібно багато читати. Книжок, які є у вас вдома, напевно, не вистачить. Де ж їх узяти? Зви­чайно, у нашій бібліотеці. Подивіться навкруги. Як багато тут книжок! Ставши читачем нашої бібліоте­ки, ви будете брати їх додому, а прочитавши - обов'язково повертати в бібліотеку.

А допоможе вам розібратися у книжковому світі бібліотекар.

Бібліотекар - немов провідник,

Який книжковий світ нам відкриває,

Цю працю любить, до неї звик,

Чарівний світ цей добре знає.

Бібліотекар чудово знає літературу, спілкується з діть­ми, допомагає стати добрими та справжніми читачами.

Ставши читачами шкільної бібліотеки, ви повинні цінувати книгу - джерело знань, бережливо стави­тись до книжок, а ще вам варто запам'ятати прави­ла поводження з книгою та правила користування бібліотекою.

Правила поводження з книгою

1. Беріть книги чистими руками.

2. Не перегинайте книжки, від цього випадають сторінки.

3. Не кладіть у книгу олівці, від цього вона рветься.

4. Не загинайте сторінки, користуйтесь закладками.

5. Не читайте книги під час їжі!

6. Щоб книга чи підручник служили вам довше, обгорніть їх.

Бібліотекар:

А ось правила користування бібліотекою, які теж треба знати:

1. Вибрані для читання книжки можна тримати вдома не більше 15 днів, тому що їх хочуть прочита­ти ще багато твоїх товаришів.

2. Якщо в тебе змінилася адреса - повідом про це бібліотекаря. А якщо ти виїжджаєш з міста, то обов'язково поверни всі бібліотечні книжки.

3. Випадково загубилась бібліотечна книжка? Прийди до бібліотеки і розкажи про це. Бібліотекар завжди допоможе і підкаже тобі, яку книгу можна принести замість загубленої.

4. У читальному залі можна почитати журнали або книги, які є в бібліотеці в одному примірнику і тому не видаються додому.

На найвиднішому місці розміщено словники, ен­циклопедії, інші книги довідкового характеру.

А щоб ви добре зрозуміли, чому треба шанувати і берегти книгу, послухайте, яка пригода трапилась із хлопчиком Васильком, який не дуже чемно пово­дився з книгою.

«Отак вчора він ліг спати та й узяв книжку пе­ред сном почитати. Лежить Василько, читає і задрімав. І сниться Василькові, що він - книжка.

От бере його, книжку, Оленка, що теж не дуже поважає книги, читає й водночас обідає^ Борщ із ложки - кап! - та на Василька-книжку. Йому пече, йому неприємно, що на нього борщ капає, та нічого не вдіє Василько, бо він книжка.

А потім ухопили Василька-книжку Михайлик і Вова та давай на ньому різні дурниці писати. «Чи­тав Вова», «Цікава книжка», — отаке понаписува­ли, так ніби хтось у грязюку перо вмочив та й бруд­нить Василька-книжку! Далі - ще гірше! Оленка почала Василька-книжку ножицями різати - ма­люнки вирізувати. Волить Василькові, «Рятуйте!» хоче крикнути...

Тільки-но Оленка ножиці прийняла, як хтось гаря­чу праску поставив на Василька-книжку. Горить Ва-силько-книжка, дим із нього йде. Пече йому.

Уже Василько-книжка - не книжка, а саме шмаття, в яке загорнула Оленка свій сніданок. Так гірко і боляче зробилося Василькові, що він аж прокинувся.

- Ой, що зі мною зробили?! А потім, здогадав­шись, що то був сон, зітхнув із полегшенням. А зітхнувши, подумав та й гасло про книжку склав: «Бережи книгу — це твій друг!».

І ніколи вже не псує Василько книг та й товаришів соромить, коли хтось із них не береже книжки».

Пам'ятайте правила поводження з книгою, бе­режіть книги, адже скільки цікавого і захоплюючо­го можна найти на їхніх сторінках!

Королева країни Книг: Доброго дня, друзі! Я рада запросити до своєї країни гостей, які люблять читати, бережно ставляться до книги, бо їм справді тут буде цікаво. А карта нашої країни таки є, і ми зараз із нею познайомимось.

(Двоє пажів виносять карту у вигляді розгорнутої книги, де відзначе­ні міста: Казок, Віршів, Легенд, Байок, Оповідань, і Королева знайомить усіх з картою. Виходять три «книги».)

Перша книга: Щоб перетнути кордон будь-якої держави, треба мати паспорт. От ми, книги, його маємо. Це — наші титульні сторінки.

Друга книга: Що це там читає мишка? А читає мишка книжку. Розглядає залюбки кольорові сторінки.

Третя книга: Ось сторінка, ще сторінка, а остання — обкладинка. Гарна в книжки обкладинка, під нею — титульна сторінка.

Перша книга: Тут і рік, і видавництво, щоби знало товариство

і щоб кожен із вас знав, хто її нам написав.

Королева: А щоб учні потрапили до нашої країни, вони пови­нні виконати завдання: скласти прислів'я про книги із розсипаних складів.

(Учні діляться на дві групи і складають прислів 'я.)

Гакни тьвчи кя ан вісті тьжи.

(Книга вчить, як на світі жить.)

Кгани — ец коцевін, речез екя нодви сьве віте.

(Книга — це віконце, через яке видно весь світ.)

Королева: Молодці, видно, що дружите з книгами. Запрошую вас до країни Книг. А ось нас уже зустрічають.

(На сцену виходять Збірка казок, Пан Коцький, Лиска та інші.)

Збірка казок: Добрий день! Збирайтеся, будь ласка! Бо чекає королівна-казка, синьоока, золотоволоса, нас до себе на гостину просить.

Пан Коцький: Затишно дітям у країні казок, отак би й слухав про царя Салтана або про те, як весело козак обманював турець­кого султана.

Лиска: Про карих коней з полуменем грив, про чаклуна, що все на світі може. І хто б там що не говорив, а згине зло і правда переможе.

Збірка казок: Жителі нашого міста вміють і співати, і танцюва­ти, а ви вгадайте, що це за герої і з якої казки.

Коза-дереза: Я коза-дереза, за три копи куплена, півбока лу­плена. Тупу-тупу ногами, сколю тебе рогами, ніжками затопчу, хвостиком замету, — тут тобі й смерть!

Рак: Хоч не дуже я проворний, та на витівки мастак, утікай із зайця хатки, бо як вщипну — буде знак.

Івасик-Телесик: Гуся, гуся, гусенятко, візьми мене на крилятко та понеси до батенька і матінки. В батенька і матінки добре жити та хороше походити.

Гусеня: Змучилось я дуже, силоньки не маю. Та сідай, полетимо до рідного краю.

Колобок: Я по засіку метений, я на яйцях спечений, я від баби втік, я від діда втік, я від зайця втік...

Лиска: Я лисичка, я сестричка, не сиджу без діла, я гусятка пас­ла, полювать ходила... О, колобок... Гарна твоя пісенька, та глуха вже стала, скачи сюди на носик і співай.

Колобок: Е ні, добре знаю я цю казку, не поздоровиться мені. Лиско, вибачай, будь ласка, треба бігти від біди.

Лиска: Біда мені. От бачите, навіть колобки книжки читають, і тому зосталась я без обіду.

Збірка казок: І. Франко казав:

Найкраща казка — це тота, яку пером не написати,

це та велика і свята, яку ти в серці носиш, брате,

до неї молимося всі в святині нашої душі.

Збірка віршів: Я — збірка віршів, знаю про все: про квітку, пташку і веселку в небі. Про все розкажу, все вам покажу, лише відчуйте в книзі ви потребу.

Рима: А що читає вірші всяк, пограємо у гру ми "Ні чи так".

Скажіть мені швиденько в такт, чи таки любите ви книги? (Так)

А щоб дізнатись більш про все у тишині, вам треба нищить кни­ги? Ну, звичайно, (ні).

А осінь, ніби той мастак, щось запасає нам на зиму? (Так)

А влітку, коли сонце в вишині, катаємось на санках, лижах? (Ні)

А восени, наївшись ягід всмак, ведмідь впадає в сплячку? (Так)

А щоб не змерзнути взимі, у вирій полетіли птахи? (Так)

Весна стоїть вже надворі, чи може падати ще сніг? (Так)

А взимку, у морозній вишині, чи може грім гриміти? (Ні)

І, накінець, скажіть мені, — сподобалась вам гра? Звичайно, (так).

Збірка віршів: Розповім про все на світі, бо найкращі мої вірші, а як музику до них дібрати, можна ще і поспівати.

(Дівчата танцюють хоровод " Ой єсть в лісі калина ".

Виходять хлопчики-байкарі.)

Перший байкар: Я байкар, я штукар, до байок я маю дар, можу так їх розказати, буде потім що згадати.

Другий байкар: Байка — твір, що звіршували і мораллю увінчали в поведінці тварин і речей, уявіть собі, звички людей.

Перший байкар: Леонід Глібов. "Лебідь, Щука і Рак". Байка.

У товаристві лад — усяк тому радіє.

Дурне безладдя лихо діє,

і діло, як на гріх,

не діло — тільки сміх.

Колись-то Лебідь, Рак та Щука

приставить хуру узялись.

От троє разом запряглись, смикнули — катма ходу...

Другий байкар: Що за морока? Що робить?

А й невелика, бачся, штука, — так Лебідь рветься підлетіть,

Рак упирається, а Щука тягне в воду.

Хто винен з них, хто ні — судить не нам, та тільки хура й досі там.

Збірка легенд: І я вам можу розповісти цікаві речі про наше минуле, історію різних речей, про рослин і тварин. Ось ви знаєте, чому кульбабка жовта і схожа на сонечко? Ні? Тоді слухайте.

Легенда про кульбабку

Жила собі на лузі маленька квіточка. Лиш блисне весною соне­чко, а вона вже тягне до нього листочки, ніби ручки, стебельце-трубочку і пелехату голівку. От тільки колір шапочки сірий, непри­мітний. І більш за все квітка любила сонечко.

Одного разу прилетіли на луг бджілки. Довго вони літали над кульбабкою, та ось одна сіла і скуштувала сік. Він був солодким і смачним. Тоді бджілка заховалась у пелехатій шапці. А кульбабка тихо гойдала комашку і щось наспівувала. "Спасибі тобі, кульбабко, ти така ласкава, тепла і ніжна, наче сонечко", — сказала бджіл­ка. "Справді?" — запитала квітка і від задоволення пожовтіла.

З того часу всі кульбабки подібні на маленькі жовті сонечка, які так люблять бджілки та інші комашки.

(На сцену вибігають дві брудні пошарпані книги.)

Книги: Ой, спасіть нас! Порятуйте нас!

Королева: А ви хто? Чому такі неохайні?

Перша книга: Ми брудні і неохайні, не шанує нас наш Ваня, вчора праску в руки взяв і на бік мені поклав.

Друга книга: 3 мене він сторінки видер і зробив собі літак, клякс наставив і не думав, що зробив він щось не так.

Книги: Ой, врятуйте, захистіть та від Вані нас спасіть!

Королева: Ну що ж! Доведеться зробити так, щоб всі книги зни­кли. Раз, два, три...

Дівчинка: Королево! Ваша величносте! Не треба нас лишати книг таких чудових, бо без них не буде знань і мову забудем.

Хлопчик: Будем книги шанувати, будем книги ми читати, щоб усе на світі знати.

Дівчинка: У країні Книг нам було так цікаво подорожувати, що захотілось ще більше всього прочитати.

Разом: Дякуємо, Ваша величносте, за чудову мандрівку!

Королева: Я рада, що вам було цікаво. Я переконалася, що ви чемні, добрі діти, які дружать з книгою. Я завжди рада вас бачити у своїй країні Книг. До зустрічі!


(На ширмі — зимовий пейзаж, велика рукавичка).

Ведуча.

Рукавичку якось нишком

На дорозі стріла Мишка.

(Біжить Мишка, принюхуючись).

Мишка.

Пі-пі-пі, зігрію лапку,

З рукавички зроблю хатку.

Принесу зернят пшениці,

Буду жити в рукавиці.

(Ховається в рукавичку, з 'являється Жабка).

Жабка.

Ква-ква-ква.

Ведуча.

Стрибає Жабка.

Жабка.

Буде в мене тепла хатка.

Хто живе? Мерщій озвіться

І пустіть мене погріться.

Ведуча.

Пропищала Мишка сіра

Мишка.

В домі не сиджу без діла.

Ведуча.

И чемно двері відчинила,

Жабку грітись запросила!

(Ховається в рукавичці).

Ведуча.

А під вечір в темний ліс

Полем прудко Зайчик біг.

(Біжить зайчик).

Зупинився на хвилинку,

Теж примітив він хатинку.

Зайчик.

Рукавичка — теплий дім.

Поселюся я у нім.

Відігрію вушка, лапки

На печі у Мишки й Жабки.

Гей, пустіть мене в хатинку.

Посмакуємо морквинку!

(Ховається в рукавичку).

(З'являється декорація — хатинка-рукавичка.

Там стіл, сидять Жабка, Мишка і Зайчик).

Ведуча.

Так живуть вони утрьох,

На млинці товчуть горох.

Не нудьгує рукавичка,

Раптом йде руда Лисичка.

(Крадькома йде лисичка).

Лисичка.

Що за дивна рукавичка?

Ведуча.

Придивляється Лисичка.

Лисичка:

Заночую я у ній —

В рукавичці чарівній.

Гей, пустіть мене в хатинку,

Ляжу спати на перинку.

(Стукає у двері).

Ведуча.

А звірята тій Лисичці

Звірі (з рукавички).

Дуже тісно в рукавичці!

Лисичка.

Я скраєчку примощуся,

Хвостиком я обгорнуся!

Ведуча.

Помогли рудій Лисичці,

(Впускають Лисичку в рукавичку)

Ведуча.

Тісно стало в рукавичці!

(Чується стук).

Знову стукають в дверцята,

Полякалися звірята!

(З'являється Вовк).

Вовк.

Ой, замерз у мене носик,

Ведуча.

За дверима плаче Вовчик.

(Вовк схлипує).

Вовк.

Відімкнися, теремок!

Ведуча.

Рукавичці каже Вовк.

А звірята:

Звірята.

В рукавичці ніде впасти волосинці.

Ведуча,

Та і Вовчика впустили,

Чаєм з м'яти напоїли.

(Поять Вовка чаєм).

Ведуча.

В темний ліс Ведмідь-набрід

Йшов шукать собі барліг.

(З'являється Ведмідь, у віконце виглядають звірятка).

Ведуча.

Бачить — тепла рукавичка.

Мишка, Жабка, в ній. Лисичка,

Зайчик там і сірий Вовчик.

Ведмідь.

Ось і я погрію носик. (Гупає).

Гей, пустіть заночувати.

Буду з вами зимувати!

Ведуча.

А звірята.

Звірята.

Ой, Ведмідь,

Рукавичка — не барліг.

В рукавичці дуже тісно,

Нам самим немає місця.

(Впускають Ведмедя).

Ведуча.

Та й Ведмедя пожаліли,

Теж погрітися впустили.

І живуть, як три сестрички,

Мишка, Жабка і Лисичка.

Зайчик, Вовчик і Ведмідь .

Побратались теж, як слід.

Не сидять вони без діла.

Трудяться звірята вміло:

Мишка топить у печі

Й випікає калачі.

Жабка ходить по водицю,

Зайчик прибира світлицю,

Носить хмиз із лісу Вовк,

А Ведмідь товче горох.

А Лисичка всім на ніжки

В'яже на зиму панчішки.

(Звірі виконують відповідні рухи).

Рукавичка — світлий дім,

Тепло й затишно у нім.


КНИЖКОВА ЛІКАРНЯ

Ділова гра

Бібліотекар: Сьогоднішню ділову гру я розпочну рядками вірша:

Вчіться, діти! Мудра книга скаже вам чогось багато,

того, що колись другими і посіяно, й пожато.

С. Воробкевич

Здавна люди мріяли передавати один одному інформацію, збе­рігаючи її для нащадків. На зорі писемності наші предки писали на будь-яких матеріалах.

За чотири тисячі років до нашої ери в Стародавньому Єгипті було знайдено матеріал, який довго зберігався - папірус.

За два століття до нашої ери було винайдено пергамент — ма­теріал зі шкіри молодих телят, кіз, овець. Писали наші предки і на дерев'яних дощечках, на глиняних або металевих пластинах, слонових кістках.

Справжньою подією в історії людства стало винайдення паперу. Тоді й змінився вигляд і будова книги. Якщо раніше вона скла­далася з окремих зв'язаних табличок, то тепер вона має вигляд зшитка, який має три основні частини: книжковий блок, корінець та обкладинку.

Під обкладинкою є ще й цікава сторінка - титульна. Вона є своєрідною візиткою книги, бо має інформацію про назву книги, прізвище автора, художника, назву видавництва, рік і місце видан­ня. На звороті титулки - анотація, коротенький зміст книги.

Книги, як і люди, проживають певний вік, народжуються, ста­ріють і, звичайно, хворіють.

Коли заходить ніч у хату, все починає оживати.

І різні речі, і книжки висловлюють свої жалі.

Жаліється ось лялька, м'ячик

й підручник теж не може спати,

бо хтось їм жалю наробив,

того порвав, тут щось відбив.

У кожну річ вкладали працю

робочі руки, не ледачі.

Малі і зрілі, я і ти - всі речі б мали берегти.

Щоб речі не псувалися, їх треба берегти. Особливого ставлення до себе хоче й книга.

— Від неправильного ставлення до себе книги хворіють. Оскіль­ки розповісти про свою хворобу вони нам самі не можуть, ми спробуємо їм допомогти.

Сьогодні ми з вами будемо лікарями. Але лікувати ми будемо незвичних пацієнтів — книги.

Кожна людина, коли захворіє, звертається у поліклініку до лікарів, які визначають діагноз хвороби і призначають лікуван­ня. Якщо хвороба серйозна — пацієнта кладуть у лікарню. Так і з книжковими "хворобами". Сьогодні ми — лікарі поліклініки, а наше завдання — встановити "діагноз" і вибрати певний курс "лікування" книг.

(Учні діляться на групи (це лікарі і медперсонал одного кабінету). Вони оглядають свого пацієнта (книгу), радяться, як їй допомогти. У цьому їм допомагає пам'ятка.)

1. Очисти книгу від пилу і бруду.

2. Ретельно її оглянь.

3. Признач лікувальні процедури або направ у лікарню.

4. Склади план лікування.

На першому етапі учні вчаться підклеювати вирвані та розірвані сторінки за допомогою білого або цигаркового паперу, скотчу. Якщо відірвана одна сторінка, її скріплюють фальцем (смужкою) або про­зорою липкою плівкою (скотчем) з одного або з двох боків. Таким же чином підклеюють відірвану обкладинку. Для склеювання розірва­них сторінок або інших ремонтних робіт можна використати скотч. А от книгу з тонкими обкладинками, як правило, треба ремонтувати за допомогою смужок цигаркового паперу. Але треба пам'ятати: "хво­робу" книги легше попередити, ніж лікувати.

Після надання допомоги книгам "головний лікар" кожної гру­пи звітує про надану допомогу "пацієнтам" і демонструє їх.

Потім усі спільно складають пам'ятку.

  • •Шануй книгу!
  • •Вона є джерелом знань.
  • •Книга — праця багатьох людей.
  • •Збережена книга - це збережена ялинка, з якої виготовляють папір
  • •Книга — наш старий, добрий друг. Бережіть її!
Перегляд файлу

Свято книги  2-А клас

КНИГА – МІЙ ДРУГ

Заочна мандрівка країною Книг

Святково прибраний зал. Над сценою плакат:

Книги — морська глибина:

хто в них пірне аж до дна,

той хоч і труду мав досить,

дивнії перли виносить.

І. Франко

Бібліотекар:

Сьогодні я запрошую вас у мандрівку країною, якої нема на жодній карті. Жителі цієї країни кольорові та красиві. Вони радо зустрічають гостей і з ними завжди цікаво. Це наші друзі — книги. І мандрувати ми будемо країною Книг, а в цій країні є міста. Серед них - найголовніше місто -  наша шкільна бібліотека. Бібліотека - це справжнє «книжкове місто»: тут є свої вулиці й площі, палаци й будинки, є свої меш­канці, а мешканці - це звичайні книги.

У кожної книжки є свій «дім», а у «будинків» - адреса. Вона написана на ось такому поличковому роздільнику.

А буває, що книжки живуть не тільки на простих книжкових полицях, а й у справжніх палацах - на так званих книжкових виставках. Подивіться на наші книжкові виставки, їх кілька.

На книжковій виставці, яка має назву «Боже єди­ний, великий, нам Україну збережи!», живуть книжки що розповідають про життя українського народу, його звичаї, про письменників, які прослав­ляли Україну.

На виставці «Календар народних свят» живуть книжки, які розповідають про свята українського народу.

Є книг багато

Радісних, печальних,

Товстих, тонких,

Барвистих, наче жар.

А сторінки, немов могутні крила;

Читай, лети на горду висоту.

Розкрили книгу –

Значить, ми відкрили

Нову країну - мрію золоту.

І всі ці книжки стоять на своїх полицях, кожна на своєму місці, й чекають читачів. Тихо в бібліотеці стоять книжки, мовчать. Але тільки візьмеш книж­ку в руки, відкриєш першу сторінку - і почне вона розповідати.

«Давно колись жила в одному селі маленька дівчинка, та така красуня, що кращої за неї, мабуть, ніхто й не бачив. Мати любила її до нестями, а бабу­ся пошила для онучки гарненьку червону шапочку, яка була їй так до лиця, що дівчинку всі почали зва­ти Червоною Шапочкою».

Ви вже здогадалися, яку книжку ми відкрили? Це казка Ш. Перро «Червона Шапочка». Вам уже знайо­ма ця книжка. Знайомі вам і інші книжки, їх вам чи­тали батьки, коли ви ще й говорити добре не вміли. А зараз згадаємо ваші перші улюблені книжки, поба­чимо, як ви знаєте казки та загадки: Назвіть, хто це:

1.       Я по коробу метений, Я на яйцях спечений, -

Як від баби та віт діда втік, Так і від тебе втечу!

(Колобок)

2.       На сонечко я схожий І сонечко люблю,

До нього повертаю Голівоньку свою.

(Соняшник)

3.  В якій казці і хто варив таку смачну страву: «Узяв і м'яса, й картоплі, й буряків - усього-всього,

покришив дрібненько, склав у глечик із вузькою шийкою та й каже: - «Призволяйся, люба приятель­ко, не соромся!»

(«Лисичка і Журавель»)

4.  Навколо нас в'ється, а в руки не дається.

(Вітер)

5.  В яких звірів перетворюється Людоїд на про­хання Кота?

(Лев та маленька Мишка)

6.       Не кущ, а з листочками. Не сорочка, а зшита. Не людина, а говорить.

(Книга)

7.  Був собі дід Андрушко, в нього баба Марушка, а в баби дочечка Мінка, а в дочки собачка Хвінка, а в собачки - киця Варварка, а в киці - вихованка -мишка Сіроманка.

( «Ріпка»)

8.  Малий собака не гавкає, а в хату не пускає.

(Замок)

9.  З якого вірша цей уривок:

Рано-вранці на світанку

Умиваються качата,

Кошенята й мишенята,

І жучки, і павучки.

Тільки ти не умивався,

Замазурою зостався,

І втекли від замазури

І штанці, і чобітки.

(К. Чуковський. «Мийдодір»)

10.   Як звати героя української казки, якому скрутної години допомогло гусеня?

(Івасик-Телесик)

11.  Хто так казав:

Не полечу з вами:

Як була я в лужку,

Виломила ніжку,

А ви полинули,

Мене покинули.

(Кривенька Качечка)

12.   У якій казці козенята відчинили двері та зникли кудись?

(«Вовк та семеро козенят»)

13.  З якої казки ця пісенька:

Котику-братику! Несе мене лиска

За кленові ліси. За круті гори,

За бистрії води — Порятуй мене!

(«Лисичка, Котик і Півник»)

14.  Хоч і неписьменний, а весь вік пишу.

(Олівець)

15.  Куди впали стріли старших братів Івана-царенка?

(У інше царство на княжий двір)

16.  Коли нема - мене чекають, коли прийду - усі тікають.

17.  Кому належать ці слова:

Ловись, рибко, та все велика! Ловись, рибко, велика та все велика.

(Лисичка-сестричка і Вовк-панібрат)

18. Плету хлівець на четверо овець, а на п'яту окремо.

(Рукавичка)

19.  Що несла у кошику Червона Шапочка?

(Пиріжок та горщечок масла)

20.  Хто мовчить, а сто дурнів навчить?

(Книга)

21.   Де жили всі ці звірі: Мишка-шкряботушка, Жаба-скрекотушка, Зайчик-побігайчик, Лисичка-сестричка та Вовчик-братик?

(Рукавичка)

22.  У нашої бабусі сидить дід у кожусі, проти печі гріється, без води умиється.

(Кіт)

23.  Сидить пані у жупані, хто роздягає, той сльо­зи проливає.

(Цибуля)

24.  З якої казки цей персонаж: «Я бичок-третячок, смолою засмолений».

(«Солом'яний бичок»)

25.    Дуже потрібна всім -І дорослим, і малим. Всіх я розуму учу,

А сама завжди мовчу.

(Книга)

 Вчитель:Ви вже багато книжок прочитали, але є ще дуже багато невідомих, які чекають на вас, че­кають коли ви станете дорослішими і прочитаєте їх.

Скільки в небі зірок,

Скільки в лісі квіток,

Скільки крапель в Дніпрі -

Стільки книг на землі.

Гортаючи сторінки книжок, ви мандруєте чарівни­ми країнами, де живуть Маленький Мук, Цибуліно, барон Мюнхаузен, Незнайко та його друзі, старий Хотабич та багато інших героїв. Сторінку за сторінкою із захопленням ви перегортаєте, читаючи повість-казку О. Волкова «Чарівник Смарагдового міста» про пригоди дівчинки Еллі та її друзів: Стра­шила, залізного Дроворуба та боягуза Лева.

Якщо ви любите веселі та смішні історії, то я вам рад­жу прочитати книги Н. Носова, Е. Рауда, А. Ліндгрен.

Разом із книгою ви побуваєте на морському дні, де серед коралів і морських зірок живе цар; послухаєте пісні, які співає Садко морському царю; попливете за маленькою Русалонькою, яка закохалась у прекрас­ного принца і захотіла стати людиною; підніметесь до зірок у ракеті, помандруєте лісами, озерами і горами. Книжки допоможуть вам відкрити чарівні плане­ти і зірки, розгадати таємниці природи. Але для цього потрібно багато читати. Книжок, які є у вас вдома, напевно, не вистачить. Де ж їх узяти? Зви­чайно, у нашій бібліотеці. Подивіться навкруги. Як багато тут книжок! Ставши читачем нашої бібліоте­ки, ви будете брати їх додому, а прочитавши - обов'язково повертати в бібліотеку.

А допоможе вам розібратися у книжковому світі бібліотекар.

Бібліотекар - немов провідник,

Який книжковий світ нам відкриває,

Цю працю любить, до неї звик,

Чарівний світ цей добре знає.

Бібліотекар чудово знає літературу, спілкується з діть­ми, допомагає стати добрими та справжніми читачами.

Ставши читачами шкільної бібліотеки, ви повинні цінувати книгу - джерело знань, бережливо стави­тись до книжок, а ще вам варто запам'ятати прави­ла поводження з книгою та правила користування бібліотекою.

Правила поводження з книгою

1.  Беріть книги чистими руками.

2.  Не перегинайте книжки, від цього випадають сторінки.

3.  Не кладіть у книгу олівці, від цього вона рветься.

4.  Не загинайте сторінки, користуйтесь закладками.

5.  Не читайте книги під час їжі!

6.  Щоб книга чи підручник служили вам довше, обгорніть їх.

Бібліотекар:

А ось правила користування бібліотекою, які теж треба знати:

1.  Вибрані для читання книжки можна тримати вдома не більше 15 днів, тому що їх хочуть прочита­ти ще багато твоїх товаришів.

2.  Якщо в тебе змінилася адреса - повідом про це бібліотекаря. А якщо ти виїжджаєш з міста, то обов'язково поверни всі бібліотечні книжки.

3.    Випадково загубилась бібліотечна книжка? Прийди до бібліотеки і розкажи про це. Бібліотекар завжди допоможе і підкаже тобі, яку книгу можна принести замість загубленої.

4.  У читальному залі можна почитати журнали або книги, які є в бібліотеці в одному примірнику і тому не видаються додому.

На найвиднішому місці розміщено словники, ен­циклопедії, інші книги довідкового характеру.

А щоб ви добре зрозуміли, чому треба шанувати і берегти книгу, послухайте, яка пригода трапилась із хлопчиком Васильком, який не дуже чемно пово­дився з книгою.

«Отак вчора він ліг спати та й узяв книжку пе­ред сном почитати. Лежить Василько, читає і задрімав. І сниться Василькові, що він - книжка.

От бере його, книжку, Оленка, що теж не дуже поважає книги, читає й водночас обідає^ Борщ із ложки - кап! - та на Василька-книжку. Йому пече, йому неприємно, що на нього борщ капає, та нічого не вдіє Василько, бо він книжка.

А потім ухопили Василька-книжку Михайлик і Вова та давай на ньому різні дурниці писати. «Чи­тав Вова», «Цікава книжка», — отаке понаписува­ли, так ніби хтось у грязюку перо вмочив та й бруд­нить Василька-книжку! Далі - ще гірше! Оленка почала Василька-книжку ножицями різати - ма­люнки вирізувати. Волить Василькові, «Рятуйте!» хоче крикнути...

Тільки-но Оленка ножиці прийняла, як хтось гаря­чу праску поставив на Василька-книжку. Горить Ва-силько-книжка, дим із нього йде. Пече йому.

Уже Василько-книжка - не книжка, а саме шмаття, в яке загорнула Оленка свій сніданок. Так гірко і боляче зробилося Василькові, що він аж прокинувся.

- Ой, що зі мною зробили?! А потім, здогадав­шись, що то був сон, зітхнув із полегшенням. А зітхнувши, подумав та й гасло про книжку склав: «Бережи книгу — це твій друг!».

І ніколи вже не псує Василько книг та й товаришів соромить, коли хтось із них не береже книжки».

Пам'ятайте правила поводження з книгою, бе­режіть книги, адже скільки цікавого і захоплюючо­го можна найти на їхніх сторінках!

 

Королева країни Книг: Доброго дня, друзі! Я рада запросити до своєї країни гостей, які люблять читати, бережно ставляться до книги, бо їм справді тут буде цікаво. А карта нашої країни таки є, і ми зараз із нею познайомимось.

(Двоє пажів виносять карту у вигляді розгорнутої книги, де відзначе­ні міста: Казок, Віршів, Легенд, Байок, Оповідань, і Королева знайомить усіх з картою. Виходять три «книги».)

Перша книга: Щоб перетнути кордон будь-якої держави, треба мати паспорт. От ми, книги, його маємо. Це — наші титульні сторінки.

Друга книга: Що це там читає мишка? А читає мишка книжку. Розглядає залюбки кольорові сторінки.

Третя книга: Ось сторінка, ще сторінка, а остання — обкладинка. Гарна в книжки обкладинка, під нею — титульна сторінка.

Перша книга: Тут і рік, і видавництво, щоби знало товариство

 і щоб кожен із вас знав, хто її нам написав.

Королева: А щоб учні потрапили до нашої країни, вони пови­нні виконати завдання: скласти прислів'я про книги із розсипаних складів.

(Учні діляться на дві групи і складають прислів 'я.)

Гакни тьвчи кя ан вісті тьжи.

(Книга вчить, як на світі жить.)

Кгани — ец коцевін, речез екя нодви сьве віте.

(Книга — це віконце, через яке видно весь світ.)

Королева: Молодці, видно, що дружите з книгами. Запрошую вас до країни Книг. А ось нас уже зустрічають.

(На сцену виходять Збірка казок, Пан Коцький, Лиска та інші.)

Збірка казок: Добрий день! Збирайтеся, будь ласка! Бо чекає королівна-казка, синьоока, золотоволоса, нас до себе на гостину просить.

Пан Коцький: Затишно дітям у країні казок, отак би й слухав про царя Салтана або про те, як весело козак обманював турець­кого султана.

Лиска: Про карих коней з полуменем грив, про чаклуна, що все на світі може. І хто б там що не говорив, а згине зло і правда переможе.

Збірка казок: Жителі нашого міста вміють і співати, і танцюва­ти, а ви вгадайте, що це за герої і з якої казки.

Коза-дереза: Я коза-дереза, за три копи куплена, півбока лу­плена. Тупу-тупу ногами, сколю тебе рогами, ніжками затопчу, хвостиком замету, — тут тобі й смерть!

Рак: Хоч не дуже я проворний, та на витівки мастак, утікай із зайця хатки, бо як вщипну — буде знак.

Івасик-Телесик: Гуся, гуся, гусенятко, візьми мене на крилятко та понеси до батенька і матінки. В батенька і матінки добре жити та хороше походити.

Гусеня: Змучилось я дуже, силоньки не маю. Та сідай, полетимо до рідного краю.

Колобок: Я по засіку метений, я на яйцях спечений, я від баби втік, я від діда втік, я від зайця втік...

Лиска: Я лисичка, я сестричка, не сиджу без діла, я гусятка пас­ла, полювать ходила... О, колобок... Гарна твоя пісенька, та глуха вже стала, скачи сюди на носик і співай.

Колобок: Е ні, добре знаю я цю казку, не поздоровиться мені. Лиско, вибачай, будь ласка, треба бігти від біди.

Лиска: Біда мені. От бачите, навіть колобки книжки читають, і тому зосталась я без обіду.

Збірка казок: І. Франко казав:

Найкраща казка — це тота, яку пером не написати,

це та велика і свята, яку ти в серці носиш, брате,

до неї молимося всі в святині нашої душі.

Збірка віршів: Я — збірка віршів, знаю про все: про квітку, пташку і веселку в небі. Про все розкажу, все вам покажу, лише відчуйте в книзі ви потребу.

Рима: А що читає вірші всяк, пограємо у гру ми "Ні чи так".

Скажіть мені швиденько в такт, чи таки любите ви книги? (Так)

А щоб дізнатись більш про все у тишині, вам треба нищить кни­ги? Ну, звичайно, (ні).

А осінь, ніби той мастак, щось запасає нам на зиму? (Так)

А влітку, коли сонце в вишині, катаємось на санках, лижах? (Ні)

А восени, наївшись ягід всмак, ведмідь впадає в сплячку? (Так)

А щоб не змерзнути взимі, у вирій полетіли птахи? (Так)

Весна стоїть вже надворі, чи може падати ще сніг? (Так)

А взимку, у морозній вишині, чи може грім гриміти? (Ні)

 І, накінець, скажіть мені, — сподобалась вам гра? Звичайно, (так).

Збірка віршів: Розповім про все на світі, бо найкращі мої вірші, а як музику до них дібрати, можна ще і поспівати.

(Дівчата танцюють хоровод " Ой єсть в лісі калина ".

Виходять хлопчики-байкарі.)

Перший байкар: Я байкар, я штукар, до байок я маю дар, можу так їх розказати, буде потім що згадати.

Другий байкар: Байка — твір, що звіршували і мораллю увінчали в поведінці тварин і речей, уявіть собі, звички людей.

Перший байкар: Леонід Глібов. "Лебідь, Щука і Рак". Байка.

У товаристві лад — усяк тому радіє.

Дурне безладдя лихо діє,

і діло, як на гріх,

не діло — тільки сміх.

Колись-то Лебідь, Рак та Щука

приставить хуру узялись.

 От троє разом запряглись, смикнули — катма ходу...

Другий байкар: Що за морока? Що робить?

А й невелика, бачся, штука, — так Лебідь рветься підлетіть,

Рак упирається, а Щука тягне в воду.

Хто винен з них, хто ні — судить не нам, та тільки хура й досі там.

Збірка легенд: І я вам можу розповісти цікаві речі про наше минуле, історію різних речей, про рослин і тварин. Ось ви знаєте, чому кульбабка жовта і схожа на сонечко? Ні? Тоді слухайте.

Легенда про кульбабку

Жила собі на лузі маленька квіточка. Лиш блисне весною соне­чко, а вона вже тягне до нього листочки, ніби ручки, стебельце-трубочку і пелехату голівку. От тільки колір шапочки сірий, непри­мітний. І більш за все квітка любила сонечко.

Одного разу прилетіли на луг бджілки. Довго вони літали над кульбабкою, та ось одна сіла і скуштувала сік. Він був солодким і смачним. Тоді бджілка заховалась у пелехатій шапці. А кульбабка тихо гойдала комашку і щось наспівувала. "Спасибі тобі, кульбабко, ти така ласкава, тепла і ніжна, наче сонечко", — сказала бджіл­ка. "Справді?" — запитала квітка і від задоволення пожовтіла.

З того часу всі кульбабки подібні на маленькі жовті сонечка, які так люблять бджілки та інші комашки.

(На сцену вибігають дві брудні пошарпані книги.)

Книги: Ой, спасіть нас! Порятуйте нас!

Королева: А ви хто? Чому такі неохайні?

Перша книга: Ми брудні і неохайні, не шанує нас наш Ваня, вчора праску в руки взяв і на бік мені поклав.

Друга книга: 3 мене він сторінки видер і зробив собі літак, клякс наставив і не думав, що зробив він щось не так.

Книги: Ой, врятуйте, захистіть та від Вані нас спасіть!

Королева: Ну що ж! Доведеться зробити так, щоб всі книги зни­кли. Раз, два, три...

 

Дівчинка: Королево! Ваша величносте! Не треба нас лишати книг таких чудових, бо без них не буде знань і мову забудем.

Хлопчик: Будем книги шанувати, будем книги ми читати, щоб усе на світі знати.

Дівчинка: У країні Книг нам було так цікаво подорожувати, що захотілось ще більше всього прочитати.

Разом: Дякуємо, Ваша величносте, за чудову мандрівку!

Королева: Я рада, що вам було цікаво. Я переконалася, що ви чемні, добрі діти, які дружать з книгою. Я завжди рада вас бачити у своїй країні Книг. До зустрічі!

 

 


(На ширмі — зимовий пейзаж, велика рукавичка).

Ведуча.                                      

Рукавичку якось нишком

На дорозі стріла Мишка.

(Біжить Мишка, принюхуючись).

 Мишка.                                          

Пі-пі-пі, зігрію лапку,

З рукавички зроблю хатку.

Принесу зернят пшениці,

Буду жити в рукавиці.

(Ховається в рукавичку, з 'являється Жабка).

Жабка.

Ква-ква-ква.                   

Ведуча.

Стрибає Жабка.           

Жабка.                                       

Буде в мене тепла хатка.

Хто живе? Мерщій озвіться

І пустіть мене погріться.

 Ведуча.

Пропищала Мишка сіра

Мишка.

В домі не сиджу без діла.

Ведуча.                                       

И чемно двері відчинила,

Жабку грітись запросила!

(Ховається в рукавичці).

Ведуча.                                         

А під вечір в темний ліс

Полем прудко Зайчик біг.

(Біжить зайчик).

Зупинився на хвилинку,

Теж примітив він хатинку.

 Зайчик.                                         

Рукавичка — теплий дім.

Поселюся я у нім.

Відігрію вушка, лапки    

На печі у Мишки й Жабки.

Гей, пустіть мене в хатинку.

Посмакуємо морквинку!

(Ховається в рукавичку).

 

(З'являється декорація — хатинка-рукавичка.

Там стіл, сидять Жабка, Мишка і Зайчик).

 Ведуча.                                 

Так живуть вони   утрьох,

На млинці товчуть горох.

Не нудьгує рукавичка,

Раптом йде руда Лисичка.

(Крадькома йде лисичка).

Лисичка.

 Що за дивна рукавичка?

Ведуча.

Придивляється Лисичка.

Лисичка:

Заночую я у ній —            

В рукавичці чарівній.

Гей, пустіть мене в хатинку,

Ляжу спати на перинку.

(Стукає у двері).

Ведуча.

А звірята тій Лисичці

Звірі (з рукавички).

Дуже тісно в рукавичці!

Лисичка.

Я скраєчку примощуся,

Хвостиком я обгорнуся!

Ведуча.    

Помогли рудій Лисичці,

(Впускають Лисичку в рукавичку)

Ведуча.

Тісно стало в рукавичці!

(Чується стук).

Знову стукають в дверцята,

Полякалися звірята!

(З'являється Вовк).

Вовк.

Ой, замерз у мене носик,

Ведуча.

 За дверима плаче Вовчик.

(Вовк схлипує).

 Вовк.

Відімкнися, теремок!

Ведуча.

Рукавичці каже Вовк.

А звірята:

Звірята.

В рукавичці ніде впасти волосинці.

 Ведуча,

Та і Вовчика впустили,

Чаєм з м'яти напоїли.

(Поять Вовка чаєм).

Ведуча.

В темний ліс Ведмідь-набрід

Йшов шукать собі барліг.

(З'являється Ведмідь, у віконце виглядають звірятка).

Ведуча.

Бачить — тепла рукавичка.

Мишка, Жабка, в ній. Лисичка,

Зайчик там і сірий Вовчик.

Ведмідь.

Ось і я погрію носик. (Гупає).

Гей, пустіть заночувати.

Буду з вами зимувати!

Ведуча.

А звірята.

Звірята.

Ой, Ведмідь,

Рукавичка — не барліг.

В рукавичці дуже тісно,

Нам самим немає місця.

(Впускають Ведмедя).

Ведуча.

Та й Ведмедя пожаліли,

Теж погрітися впустили.

І живуть, як три сестрички,

Мишка, Жабка і Лисичка.

Зайчик, Вовчик і Ведмідь .  

Побратались теж, як слід.

Не сидять вони без діла.  

Трудяться звірята вміло:

Мишка топить у печі

Й випікає калачі. 

 Жабка ходить по водицю,

 Зайчик прибира світлицю,

Носить хмиз із лісу Вовк,

А Ведмідь товче горох.

А Лисичка всім на ніжки

В'яже на зиму панчішки.

(Звірі виконують відповідні рухи).

Рукавичка — світлий дім,

Тепло й затишно у нім.

 

 

 

 

 

 

 

 


КНИЖКОВА ЛІКАРНЯ

Ділова гра

Бібліотекар: Сьогоднішню ділову гру я розпочну рядками вірша:

Вчіться, діти! Мудра книга скаже вам чогось багато,

того, що колись другими і посіяно, й пожато.

С. Воробкевич

Здавна люди мріяли передавати один одному інформацію, збе­рігаючи її для нащадків. На зорі писемності наші предки писали на будь-яких матеріалах.

За чотири тисячі років до нашої ери в Стародавньому Єгипті було знайдено матеріал, який довго зберігався - папірус.

За два століття до нашої ери було винайдено пергамент — ма­теріал зі шкіри молодих телят, кіз, овець. Писали наші предки і на дерев'яних дощечках, на глиняних або металевих пластинах, слонових кістках.

Справжньою подією в історії людства стало винайдення паперу. Тоді й змінився вигляд і будова книги. Якщо раніше вона скла­далася з окремих зв'язаних табличок, то тепер вона має вигляд зшитка, який має три основні частини: книжковий блок, корінець та обкладинку.

Під обкладинкою є ще й цікава сторінка - титульна. Вона є своєрідною візиткою книги, бо має інформацію про назву книги, прізвище автора, художника, назву видавництва, рік і місце видан­ня. На звороті титулки - анотація, коротенький зміст книги.

Книги, як і люди, проживають певний вік, народжуються, ста­ріють і, звичайно, хворіють.

Коли заходить ніч у хату, все починає оживати.

І різні речі, і книжки висловлюють свої жалі.

Жаліється ось лялька, м'ячик

й підручник теж не може спати,

бо хтось їм жалю наробив,

того порвав, тут щось відбив.

У кожну річ вкладали працю

робочі руки, не ледачі.

Малі і зрілі, я і ти - всі речі б мали берегти.

Щоб речі не псувалися, їх треба берегти. Особливого ставлення до себе хоче й книга.

— Від неправильного ставлення до себе книги хворіють. Оскіль­ки розповісти про свою хворобу вони нам самі не можуть, ми спробуємо їм допомогти.

Сьогодні ми з вами будемо лікарями. Але лікувати ми будемо незвичних пацієнтів — книги.

Кожна людина, коли захворіє, звертається у поліклініку до лікарів, які визначають діагноз хвороби і призначають лікуван­ня. Якщо хвороба серйозна — пацієнта кладуть у лікарню. Так і з книжковими "хворобами". Сьогодні ми — лікарі поліклініки, а наше завдання — встановити "діагноз" і вибрати певний курс "лікування" книг.

(Учні діляться на групи (це лікарі і медперсонал одного кабінету). Вони оглядають свого пацієнта (книгу), радяться, як їй допомогти. У цьому їм допомагає пам'ятка.)

1.  Очисти книгу від пилу і бруду.

2.  Ретельно її оглянь.

3.  Признач лікувальні процедури або направ у лікарню.

4.  Склади план лікування.

На першому етапі учні вчаться підклеювати вирвані та розірвані сторінки за допомогою білого або цигаркового паперу, скотчу. Якщо відірвана одна сторінка, її скріплюють фальцем (смужкою) або про­зорою липкою плівкою (скотчем) з одного або з двох боків. Таким же чином підклеюють відірвану обкладинку. Для склеювання розірва­них сторінок або інших ремонтних робіт можна використати скотч. А от книгу з тонкими обкладинками, як правило, треба ремонтувати за допомогою смужок цигаркового паперу. Але треба пам'ятати: "хво­робу" книги легше попередити, ніж лікувати.

Після надання допомоги книгам "головний лікар" кожної гру­пи звітує про надану допомогу "пацієнтам" і демонструє їх.

Потім усі спільно складають пам'ятку.

  • Шануй книгу!
  • Вона є джерелом знань.
  • Книга — праця багатьох людей.
  • Збережена книга - це збережена ялинка, з якої виготовляють папір
  • Книга — наш старий, добрий друг. Бережіть її!

 

docx
Додано
1 лютого 2018
Переглядів
2746
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку