Конспект. Презентація "Широта представлення народного життя в романі Панаса Мирного та І. Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?».

Колодяжна Лариса Анатоліївна, учитель української мови та літератури Боромлянського навчально-виховного комплексу: загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів – дошкільний навчальний заклад Боромлянської сільської ради  Тростянецького району  Сумської області

 

(Слайд 1) Урок №7. Тема. Широта представлення народного життя в романі Панаса Мирного та Івана Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Шлях Ничипора Варениченка: від правдошукацтва до розбійництва.

 

Мета: розкрити соціальне та психологічне вмотивування бунтарства Чіпки, роль інших персонажів у характеристиці образу Ничипора Варениченка; розвивати вміння характеризувати образи-персонажі літературних творів, усне мовлення учнів; на прикладі його еволюції: від правдошукацтва до розбійництва виховувати порядну та відповідальну особистість.

 

Завдання  уроку: уміти схарактеризувати образи-персонажі, зокрема Чіпку, пояснювати його поведінку психологічними чинниками.

 

Форми й методи:. «Дискусійна сітка Елвермана», проект «Віртуальний музей героя», «Незакінчене речення», пояснення вчителя, «Рольова гра».

 

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

 

Форма: урок-портрет: віртуальний музей героя.

 

Обладнання: мультимедійний комплекс, презентація до уроку, учнівські презентації віртуального музею героя, тексти твору.

 

Структура уроку:

	І. Організаційний момент……………………………………………….	1 хв.
	ІІ. Актуалізація опорних знань і вмінь учнів…………………………..	4 хв.
	ІІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів………………………………	3 хв.
	ІУ. Вивчення нового матеріалу…………………………………………… Віртуальний музей героя. Батьківщина героя. Родовід. Дитячі літа. Становлення. Образ у сприйнятті інших героїв роману. Персонажі другого плану.	30 хв.
	У. Закріплення вивченого матеріалу…………………………………….	4 хв.
	УІ. Підведення підсумків уроку……………………………………………	2 хв.
	УІІ. Оголошення завдань додому…………………………………………	1 хв.

 

Хід уроку

І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

Емоційна готовність учнів до уроку.

ІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ І ВМІНЬ УЧНІВ

Перевірка домашнього завдання

(Слайд 2) Алегоричний зміст назви роману (думки учнів).

• Воли – символічний образ уярмленого селянства – не ревли б, якби було що їсти й пити. Автори намагалися показати соціальні умови життя селянства й мотивувати поведінку героїв, розкрити, що ж саме штовхало селян на слизьку дорогу, калічило їх душі, нівечило мораль, спричинило трагедію.
• Роман написаний на основі народного життя, яке дуже близьке Панасу Мирному. Він постійно замислюється над соціальними негараздами, бачить їх серйозність, намагається й нам це довести.

 Письменник зобразив живих людей з їх реальними рисами. Він наголосив, що кріпосницька система, нелюдська, жорстока, не має права на існування, вона ламає долі людей, нівечить їх життя й душу: «А правда де? Де її

 поділи?».  І «ревуть воли» закріпачені, безземельні, маючи таке просте, таке природне людське бажання – бажання свободи. Не хочуть люди витрачати свої сили, здоров’я на багатіїв, а хочуть вони хазяювати на рідній землі, щоб росли їх діти не в неволі, у голоді, холоді, а ситими, вільними та щасливими.

ІІІ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ

(Слайд 3) Завдання: заповнити «Дискусійну сітку Елвермана»

 

Так	Чи можна стверджувати, що людина творить долю, а доля – людину?	Ні
_________________________________________________________ ____		_________________

 

Висновок. Наскільки людина може бути творцем своєї долі, залежить від характеру, її знань, глибини розуміння нею сенсу життя, вольових якостей, тобто від того, що не дається людині в готовому вигляді, а формується в ході становлення її характеру. Особливо чітко запам’ятовуються моменти, коли з нею вчинили не так, як би їй того хотілося. І досить часто біль, образа нівечать душу людини, формують негативні риси характеру. Як ви думаєте, кого з  героїв роману Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»  я маю на увазі?

• Чіпку Варениченка.
• Так, тож тема уроку…

( Слайд 4) ІУ. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУ

Учні записують тему уроку в зошити.

( Слайд 5) «Незакінчене речення»: «Чого я очікую від сьогоднішнього уроку?»

 Слово вчителя. Сьогодні на уроці ми спробуємо розв’язати одну з головних проблем твору, що зробило Чіпку Варениченка «пропащою силою»? Чому спочатку добрий за характером та справедливий за натурою Чіпка стає вбивцею, п’яницею та розбишакою? Що  зумовлює  поступове сповзання хлопця на криву стежку?

  Але,  по-перше,  давайте з’ясуємо для себе, що ж таке «пропаща сила».

•      (Слайд 6) Це доля людини, яка не використала, не розкрила всі свої гарні риси, свій талант, не пристосувавшись до життя,  звела свої людські якості нанівець.

Слово вчителя. Критики «пропащою силою» у романі Панаса Мирного називають головного героя Чіпку Варениченка та Максима Гудзя. Давайте прослідкуємо долю цих героїв, та зробимо висновок, де й чому вони втратили свої якості та стали «пропащою силою».  Працювати ми будемо дещо незвично, адже в нас урок - віртуальний музей героя. Ми відвідаємо такі музейні зали: «Батьківщина героя», «Родовід», «Дитинство героя», «Становлення героя», «Образ  у сприйнятті інших героїв роману» та «Персонажі другого плану». Звичайно, екскурсоводами будете ви. Допоможе вам у цьому виконане домашнє завдання, адже  ви готували проект «Віртуальний музей героя».  У ході роботи ви повинні скласти конспект до теми уроку, скористатися можливістю задати питання екскурсоводам-учням. Тож запрошую до першої зали… 

(Слайд 7) У. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ (учні представляють кінцевий продукт міні-проекту «Віртуальний музей героя»).

Зал №1. «Батьківщина героя»(учнівська презентація).

Екскурсовод 1. Видатний український письменник Панас Мирний у романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», змальовуючи історію села Піски, витворив майже столітню історію всього українського селянства.

Зі сторінок роману постає перед нами Україна, якою вона була до закріпачення. Серед безкраїх степів красувалися, як квітники, веселі хутори, села. Вільної землі було неозорно. Приходь, ори, скільки хочеш, – ніхто слова не скаже.

Та не стало рівності між людьми – не стало братства. Козацька старшина, якій колись, вибираючи, на голову груддям землю кидали, щоб не зазнавалася, позадирала тепер голови вгору, а прості козаки до самої землі понагинали. Кругом Україну облягло панство, як те гайвороння, шматувало її... Люди переходили з одного місця на інше, шукаючи волі, бажаючи здихатися панів, але ті пани вже були всюди. Кругом неволя, кругом сум людський.

Не обминуло лихо Піски, як і всю Україну, - потрапили вони в неволю. Дісталося село пану Польському. Кріпаки почали тікати. Але як вони не тікали, все-таки багато зосталося на розвід панам Польським, які із завзятих степовиків поробили покірних волів, що орали та засівали зерном уже не свої ниви, а панські.

Люди від горя й безвихіддя розпились, розледачіли. Перестали навіть тікати. Неволя, як той чад, задурманила людям голови. Село зубожіло. Обшарпане, обтіпане. Стали прокидатись де-не-де злодії – новина в Пісках! Раніше ніколи ні в кого й двері не замикалися, а тепер – і на засові страшно.

На жаль, реформа 1861 року не принесла селянам сподіваної волі.

(Запитання учнів до екскурсовода).

  (Слайд 7) Зал №2. «Родовід» (учнівська презентація).

 Екскурсовод 2.  Років за двадцять до скасування кріпацтва в село Піски прийшов невідомий чоловік середніх літ, назвався небожем (племінником) місцевого жителя й став називатися козаком Остапом Макаровичем Хрущем. Через рік купив хатку на краю села, одружився з бідною дівчиною Мотрею. Жили тихо, мирно, багато працювали. Та набридло таке життя Остапові, він покинув сім’ю й пішов на заробітки. Скоро з Дону прийшла звістка, що Хрущ насправді – Вареник, має дружину й трьох дітей, яких покинув. Пішов поголос по селу, Мотрі нікуди не можна було сховатися від сорому. Остапа віддали в москалі, а Мотря народила від нього сина Ничипора.

 Батька свого Чіпка не знав, ніколи не бачив. Його мати – убога селянка. Мотря жила із своєю матір’ю, ледве перебивалася випадковими заробітками в багатших сусідів. 

(Запитання учнів до екскурсовода).

(Слайд 7) Зал №3. «Дитячі літа» (учнівська презентація).

 Екскурсовод  3. « Ай дитина ж то вийшла - на славу! Повновиде, чорняве, головате, розумне... Тільки якесь невеселе, вовчкувате, тихе. Другі діти жваві, – як дзиґа крутиться, на місці не всидить... Скажеш йому: дай те! дай друге! – як стріла пуститься... Чіпка, як його звали, – не такий, ні! Оце, було, Мотря чи Оришка скаже: «Подай, Чіпко, води!» або – ножа, або – веретено... – то він і почне: «А де ж воно лежить, чи стоїть?» Отак розпитає, повагом устане, повагом піде, підніме й повагом подасть... Мотря за це не любила Чіпки. - «Десь Чіпка у нас буде дуже велике ледащо! – жаліється Оришці: – йому як що робити, то треба за тиждень загадувати, щоб роздумався...» А іноді було й буханця уліпить Чіпці в спину, щоб довго «не роздумував»... Тоді Чіпка руки опустить, реве на всю хату... Є, значить, робота бабі! Оришка справді душі не чула в Чіпці: так його любила й жалувала! І цяцьок йому надає, й іграшок яких там – полив’яного півника, свистілочку, а їсти – сама не доїсть – йому зоставляє...

 Як підріс Чіпка - став бігати, то вибіжить було з двору на вигін, та прямо до дітвори так і чеше. Так же й дітвора його не приймає. Зараз почнуть з його глузувати, щипати, а іноді поб’ють та й проженуть.

  Чіпка був «виродок»... Як же Чіпку прийняти дітям до іграшки?! Хіба, щоб поглумитися...

– Виродок іде! – кричить, забачивши здалека Чіпку, білоголовий, миршавенький хлопчик.

– Запорток! – підхопить другий... ти байстрюк!..– Ходім до його!

 Побіжать, оступлять кругом. То це ззаду хто-небудь і скубне Чіпку за чорне волосся. Окрутнеться Чіпка, насупить брови, скривиться, тільки очима світить... Злі Чіпчині очі, та недобрі й діти, що довели до того. Понуро й гостро дивиться на них Чіпка. А ті - за боки беруться зо сміху... хлопці регочуться та за чуприну смичуть – аж поки не розплачеться Чіпка. Тоді візьмуть та й проженуть його геть. Іде Чіпка додому, – іде та й плаче.».

(Запитання учнів до екскурсовода).

  Екскурсовод 4. «Мотря била Чіпку, – і добре била! Синяки іноді по місяцю не сходили. Не можна сказати, щоб вона не любила Чіпки. Ні. Вона його любила – як кожна мати свою дитину. Чи, не дай боже, занедужає Чіпка, - Мотря сама не своя. Цілу ніч очей не заплющить: сидить над ним, плаче, молиться... «Тільки ж й утіхи й надії! Все-таки виросте своя дитина, стане хоч на старість у помочі... Може, хоч на старість не прийдеться до кривавого поту робити, терпіти од холоду й голоду та од літньої спеки палючої!..» Така в Мотрі думка. І не досипляє вона ночей, прислухається, як дише її єдина «надія й утіха»... А нехай, здоровий, зробить що Чіпка, – нехай з’їсть лишній шматок хліба, чи покачається в калюжі... Лишенько! То не огонь паше, то лице Мотрине; то не іскри сиплються, – то її кльони й прокльони та духопелики... Інша мачуха здержує руку над пасинком, а Мотря, розпалившись, не вміла здержувати над рідним сином.

 Та не такий же й Чіпка вдався, щоб його можна було бійкою спинити. Спершу-таки боявся матері, а далі – звик уже й до бійки, хоч як вона глибоко іноді в серце впивалася, до живих печінок доходила... Ой, злий же він був тоді! Ой, лютий! Він би зміг, – матері очі видрав, або сам собі що заподіяв, якби не баба... А то вона, її тиха мова гасила його лютощі. Як почне, бувало, його умовляти, – та словом, як повивачем, зів’є... За те Чіпка любив бабу: душі не чув у їй. Що баба не скаже, усе послухає. А матері не любив і не слухав... Од бійки то сховається, то втече; а послухати – не послуха. Не раз Мотря з серця гірко плакала...»

(Запитання учнів до екскурсовода).

(Слайд 7) Зал №4. «Становлення героя»(учнівська презентація)

   Екскурсовод 5.  Жив Чіпка без друзів до дванадцяти літ. І лихо та злість на всіх росли в його серці. Віддала мати хлопця в найми до багатія Бородая, а малий не послухав хазяїна, за що був побитий. Побіг палити господареві хлів, через те його вигнали. На весну найняли Чіпку до діда Уласа пасти громадську отару. Там хлопець подружився зі своїм однолітком, сиротою Грицьком Чупруненком, полюбив діда. Підлітки пасли худобу й нищили горобенят, бо вони, мовляв, «із Христа Спасителя сміялися» (якась народна легенда). Одного разу на отару напав вовк, і Чіпка відігнав його та врятував ягнятко. Незабаром селяни дізналися, що їм дали волю, але треба було відпрацювати ще два роки.  Чіпка хотів знову пасти череду, але громада йому відмовила, чим тяжко образила. Став Чіпка працювати на своєму полі, купив овечок, корову, кобилу. Завелися гроші, й парубок придбав одяг, щоб не соромно у свято між люди показатися. Зустрів дівчину Галю, єдину дочку багатого хуторянина, й закохався.

 Екскурсовод 6. Восени Чіпка позвозив додому хліб і лагодився його молотити. Аж приходить урядник та говорить, що прийшов із Дону якийсь чоловік і заявив, що Чіпчина земля належить йому. Вражений парубок взяв у матері п’ять карбованців і пішов у Гетьманське (районний центр) відстоювати свою землю. Йому в помічники набився Василь Порох, який часто писав піщанам «прошенія»  у суд. Послав за горілкою. Вперше спробував горілки й Чіпка. Коли Чіпка вранці прийшов до суду, секретар Чижик погодився владнати справу, якщо прохач дасть йому п’ятдесят карбованців. Страшна несправедливість запалила серце парубка. Ішов додому, та потрапив у шинок. І почалася щоденна гульня.

 У шинку Чіпка побратався з Лушнею, Матнею та Пацюком, що виросли в неволі злодіями та розбишаками. Ті користувалися моментом й витягували з Чіпки все добро. Мати й плакала, і лаяла, та не допомогло. Поскаржилася  у волость. Чіпку посадили в тюрму. Повернувся він лихий на матір, схопив її нову свиту та й знову пішов у шинок, зовсім «пустився берега». Усе пропив. І вирішили друзі обікрасти пана. Пішли до панських комор, убили сторожа (це зробив Чіпка, він побив сторожа так, що той потім помер) й забрали пшеницю, а потім продали її шинкареві. Запідозрили Чіпку і його компанію, посадили всіх у холодну (в’язницю). Але за браком доказів випустили. Після того знову почалися грабунки – голови, писаря та інших. Люди лаяли Чіпку, а довести його провини не могли. Одна Христя (дружина Грицька) сумувала й жаліла Чіпку, вбачаючи в ньому борця за справедливість.

 Уранці в Пісках були москалі. Стали хапати й бити кріпаків. Чіпка побачив, як упав дід Улас. Заболіло, закипіло його серце. Кинувся допомагати старому, кликав і товаришів, але ті швидко втекли. Схопили москалі й Чіпку, довго били, викликавши ще більшу злість і на панів, і на своїх братчиків.

 Екскурсовод 7. Почалися вибори в управу. Запропонували Чіпку – й вибрали, незважаючи на грізні гримаси станового Дмитренка. Радів Чіпка, що прислужиться громаді. Та не до вподоби це було панам, що затесався між ними «голодранець». Стали думати, як його позбутися, й, згадавши давню справу про вбитого сторожа, вигнали «по неблагонадежности». Розізлився Чіпка, що знеславили його знову. А тут ще й Максима (батька Галі) побили до смерті.

Образа, тяжке почуття пережитої кривди породжують злість, стають рушієм тотальної помсти. Сам того не помітивши, Чіпка виходить на розбійницький шлях, вороття з якого вже немає.

(Запитання учнів до екскурсоводів).

 (Слайд 7) Зал №5. «Образ  у сприйнятті інших героїв роману». «Рольова гра» (учнівська презентація).

Мотря про Чіпку:

 « Десь Чіпка у нас буде дуже велике ледащо! – жаліється Оришці: – Йому як що робити, то треба за тиждень загадувати, щоб роздумався…

 Як підріс Чіпка – став бігати, то вибіжить, було, з двору на вигін та прямо до дітвори так і чеше. Так же й дітвора його не приймає. Зараз почнуть з його глузувати, щипати, а іноді поб’ють та й проженуть…»

 Чіпка про себе:

•  Ет, толкуй… Немає тепер у мене нічого – ані-ні!.. Що тепер я?.. Людський попихач, наймит?.. Пропало… все пропало!.. І добро, і душа пропала… бо немає правди на світі… Ав се люди, все люди… Вони в мене й батька одняли, людоїди; вони мене ще змалку ненавиділи – з іграшок прогонили, йшли повз хату, одхрещувались… Я малим був, а все бачив… За чортеня щитали… Я чорт.. е-е… Я чорт… над чортами чорт!

Христя про Чіпку:

 Її сирітське серце догадалося, що Чіпка – не такий… Не гультіпака – лихий чоловік, гультіпака – зло людське, неправда людська! – казало її серце… У Чіпки й серце добріше, й душа чистіша… А що він п’є? То його лихо п’є…

 Слово вчителя.  Що ж зробило Чіпку Варениченка «пропащою силою? Чи можна виправдати Чіпку?  Чого навчає гіркий досвід героя?

( Зразок відповіді учнів. У молодості Чіпка - горда й незалежна людина. Він ладен стати на оборону правди людської, він здатний на вчинок безкорисливий. Скалічений у нерівній боротьбі з системою гноблення й несправедливості, він, що подавав світлі й великі надії, у кінці роману деградує, втрачає людське обличчя, стає бандитом, кривавим убивцею, якого зрікається навіть рідна мати.

 Він примушує кожного замислитися над загальнолюдськими цінностями, моральними орієнтирами, суттю людського буття та історією свого народу. Ким би не була людина, як не страждала, однак, морального права на злочин, на вбивство не має ніхто. Трагедія Чіпки в тому, що він зневажив народну мораль, порушив загальнолюдські норми життя – зробив криводушний моральний вибір).

(Слайд 7) Зал №6 «Персонажі другого плану»(учнівська презентація).

 Екскурсовод 8. Максим Гудзь – із самого дитинства прагнув волі, свободи. Воля кипіла в його крові, вона була привита його славними предками козаками. Але так трапилося що його забрали в москалі. В армії його спочатку поважали, бо проявлялися його гарні якості, як: повага до старшого, підтримка друзів та чесність. Але згодом армія зробила з нього «поганого хлопця». Він повернувся в Піски після 30 років служби з жінкою та донькою. У Пісках він став ватажком зграї злочинців до складу якої входив і Чіпка. Так із вольової, порядної людини утворився злочинець, який і відійшов з нашого життя не порядною смертю.

 Слово вчителя. Як ми бачимо, у цих двох головних героїв були всі шанси стати порядними, чесними людьми, усі вони мали гарні якості. Але злодійка доля не дала їм цього зробити. Вони підкорились «пропащій силі», пустили життя на самохід, завдаючи шкоду оточуючим їх людям. Але вони за це були жорстоко покарані!

  А як же Грицько Чупруненко? Чи не  такі ж стартові позиції він мав , як і Чіпка, чи навіть гірші: сирота, батьки померли під час епідемії холери, змалку жив біля далекої родички-удови, а вже потім у діда Уласа.

  Екскурсовод 9. Його життя в підпасичах таке ж, як і в Чіпки, – голодне роздолля із сухарями чорними, як земля. Деякі його риси промовисто виявляються вже в дитинстві: десь не було видно Грицька, коли вовк на отару напав; «сидів, рота роззявивши, коли дід повідав, що пани знову забирають його до двору, і не журився долею Уласа». Разом із тим хлопець виростає роботящим, адже мріє жити заможно, мати чепурненьку, хазяйновиту жіночку і «діток маленьких коло неї». «Купивши ґрунт, почув себе Грицько зараз іншим… зовсім іншими очима дивився на людей: до багачів горнувся, а на голоту дивився згорда». Мав намір одружитися з багачкою, але з того нічого не вийшло, узяв собі сусідську наймичку Христю. «І стали вони між людьми поважними хазяїнами, чесними, робочими людьми, добрими сусідами, навдивовижу парою», яку старші молодшим за приклад ставили (сироти, наймити, а стали хазяїнами!). Одначе автори роману мають сумнів щодо того, чи треба з Грицька брати приклад, бо його життєва філософія – «своя сорочка ближче до тіла». Найяскравіше вона дала про себе знати під час розправи з кріпаками: на заклик Чіпки заступитися за кривджених Грицько, не сказавши ні слова, зник у чужому городі, а вдома хвалився перед Христею своїм «вчинком», називав кріпаків злодіями й голотою. Грицько – найближчий приятель дитячих літ Чіпки – обирає інший життєвий шлях. Міряючи босими ногами курні заробітчанські шляхи, Грицько мріяв про «хату теплу». Невдачі, бідування, злигодні породили в хазяйновитого парубка егоїзм, байдужість до долі інших, корисливість. Навіть приятелювання з Чіпкою Грицько намагався використати для власного збагачення. Неприховане злорадство з бід Чіпки, зневажання свого товариша – це так само своєрідна трагедія Грицька.

(Запитання учнів до екскурсовода).

 УІ. ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ

Слово вчителя.

Як бачимо, у кожного з персонажів – власна доля. Вони по-різному думають, по-різному шукають своє щастя, по-різному влаштовують життя. Але в художньому творі ці люди живуть поруч, взаємодіють. Їхні характери ми пізнаємо не лише через вчинки, зовнішнє життя, а через думки, сумніви, переживання й вподобання, болі й муки.

Заглиблення авторів у внутрішній світ людини дало змогу заглянути в саму душу уярмленого народу України на межі двох епох – часів кріпосництва й періоду реформ. Симпатію в читача викликають ті персонажі, у яких проявилися найкращі риси українського народу – доброта й любов до ближнього, працелюбство, почуття гідності й честі, які в усі часи мають бути основою життєвої філософії кожного молодого покоління.

 Слово вчителя. Одним із домашніх завданням вам було написати твір у форматі ЗНО на тему «Роздуми про справжні людські чесноти». Будь ласка, ваші думки… (1-2 учні)

(Слайд 8) УІІ. ПІДВЕДЕННЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ

 Десятикласникам пропонується оцінити результати роботи учнів-екскурсоводів, виставити оцінки, попередньо обґрунтувавши їх.

(Слайд 9) УІІІ. ОГОЛОШЕННЯ ЗАВДАНЬ ДОДОМУ

За методикою «Кола Вена» дати порівняльну характеристику Чіпки та Грицька; виписати з роману цитати до образів баби Оришки, Галі, Христі й Мотрі; *створити буктрейлер до твору;  творче дослідження «Спільне й відмінне у творчій манері І.Нечуя-Левицького й Панаса Мирного» (індивідуальне завдання).

 

 

 Література

1. Авраменко О.М., Пахаренко В.І. Українська література: Підручник для 10 класу загальноосвітніх навчальних закладів (рівень стандарту, академічний рівень). – К.: Грамота, 2010.-280 с.

2. Телехова О.П. Українська література. Методичні матеріали до вивчення шкільного курсу: Посібник для вчителів. - Харків: Ранок, 2000. - 112 с./ Упоряд. О.М.Чхайло – Х.: Вид. група «Основа», 2010. – 128 с.

3. Ващенко О.П, Головатюк С.М., Корнух Г.Д., Манян Л.В., Сухенко В.Г., Счастливцева Н.І. Українська література. 10 клас. І семестр. Академічний та рівень стандарту.

4. Черкаський В. Вивчення творчості Панаса Мирного.- К.: Радянська школа, 1982.- 192 с.

5. Білецький О. Панас Мирний / О. Білецький // Зібрання праць. – К., 1965.

6. Панас Мирний. Хіба ревуть воли, як ясла повні?: Посібник для 10 класу / Автори-укладачі Ю. Башкірова, Н. Кривка. –X., 2000.

7. Сиваченко М. Корифей української прози. – К., 1967.

8. Черкаський В. Художній світ Панаса Мирного. – К., 1989.

Інтернет – ресурси

http://olgazarykhta.blogspot.com

https://dorobok.edu.vn.ua/article/vie

https://www.google.com.ua

http://www.ukr.verhovyna.info/

http://dovidka.biz.ua/