Конспект уроку Народне мистецтво Катерина Білокур,Марія Приймаченко

Мистецтво 11 клас

Конспект уроку

Тема : Народне мистецтво. Катерина Білокур,Марія Приймаченко.

Мета: збагатити  знання учнів про українське мистецтво,зокрема про історію

українського малярства;розвивати  здібності творчо та нестандартно мислити;

виховувати любов до багатої нематеріальної спадщини рідної землі,естетичний

смак та сприйняття прекрасного.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Форма  уроку: урок – лекція

Обладнання: мультимедійний проектор  (телевізор,ноутбук). Презентація з картинами художниць.

                       Хід уроку

Ι. Організаційний момент

ΙΙ. Перевірка домашнього завдання.

ΙΙΙ. Актуалізація знань.

- Яких українських художників ви знаєте?

- Які  картини українських митців вам відомі?

- Чи доводилось вам бувати на виставках  в музеях чи галереях?

- Якщо відвідували музеї,то чиї полотна вас найбільш вразили  чи зацікавили?

- Чи відомо вам щось про творчість Марії Приймаченко чи Катерини Білокур?

ΙV.Слово вчителя

Катерина Білокур – українська художниця-самоучка,яку  звеличував Пікассо

                Природа стала для неї вчителем,а квіти – головними мотивами

полотен. «Квіти , як і люди , живі у них є душа! » − говорила видатна

українська художниця Катерина Білокур. Вони на одному подиху лягали

на полотно яскравим вибухом.

             Складно знайти випадок в історії мистецтва , коли бажання стати

 художником зустрічає стільки труднощів , скільки довелося подолати

Катерині Білокур. Мрія дівчини з простої селянської родини здійснилася

не завдяки , а всупереч долі . Майже все життя їй доводилося боротися за

право малювати ,і ,незважаючи на це , її картини випромінюють поклоніння

і захоплення перед дарами природи . Улюблені польові і садові квіти ,як

дзеркало чистої полум'яної і ніжної душі,відображають погляд на світ

зачарованої маленької дівчинки. Розмістити колекції її картин мріяли у

Радянському Кремлі ,а сьогодні, щоб побачити її полотна ,в Україну приїздять

люди з усього світу.

                   Народилася мисткиня в селі Богданівка Яготинського  району

Київської області в сім'ї селян і нічого не віщувало їй стати художницею.

На початку XX століття в селі дівчатам уготована була інша доля – ранній

шлюб,турботи про чоловіка і дітей ,клопоти по домашньому господарству,

робота в полі. Зовсім іншими були мрії маленької Катрі – з раннього дитинства

вона хотіла малювати. Коли дівчинка почала малювати – точно ніхто не

пам'ятає. Незважаючи на те , що в селі не можна було дістати ні фарб , ні

паперу , вона робила саморобні пензлі з прутиків і клаптів шерсті , а малювала

на шматочках полотна , яке брала у мами , або на дощечках ,які знаходила у

батька . То були ще наївні дитячі ескізи , намальовані вуглиною на клаптиках

полотна. До молодшого братика ,якого віддали вчитися в школу , Катя

відчувала особливу заздрість – адже в нього були зошити . Одного разу

Катерина взяла один з них і розмалювала чудовими малюнками . Сподіваючись

порадувати батьків ,вона розвісила в кімнаті свої казкові картини. Батько ,

помітивши таку творчість , спалив їх у грубці. З тих пір батьки не тільки

забороняли їй малювати ,а й карали різками , сподіваючись відучити від

марного заняття.

                « Приблизно років у 6 я розмалювала фігурками коней весь шкільний

зошит молодшого брата Грицька . – Ах ти ,поганка!  – кричав батько. Зошит

розірвали на шматки . Відтоді мені не давали ні папір , ні олівці  » , − йдеться у

спогадах художниці. Катерина не провела в школі жодного дня. Читати вона

навчилася сама практично за тиждень по букварику який дав їй батько. А потім

читати улюблені книги їй доводилося потайки від матері ,яка знаходила все

нову роботу доньці , щоб відвернути від книг . Відсутність початкової освіти

завадила Катерині вчитися в художній школі. У 1920-х вона вирушила до

Миргорода , щоб вступити в художнє училище , взявши з собою кращі 

малюнки ,але без атестата документи не прийняли .

                 Жага отримати художню освіту не покидала Катерину. Дізнавшись

з газети , що Київський театральний технікум набирає студентів – вирішила

знову ризикнути після того , як її не прийняли в Миргородський  технікум.

«Одержима »  − говорили про неї сусіди в селі . Але в театральному технікумі

все почалося з питання про закінчення школи. На цьому , як і в

Мииргородському технікумі , все й закінчилося. Документів не було…Знову

розчарування і душевний біль. Дівчина вернулась додому ,продовжила

малювати , але опір батьків тривав , до того ж мати хотіла  видати її заміж,

і закінчити тим самим це безглузде захоплення доньки . У1934 році , доведена

до відчаю переслідуванням матері , вона намагалася втопитися в річці на її

очах .  Тільки після спроби самогубства мама дозволила малювати і не

примушувала до заміжжя , а Катерина , застудивши ноги в холодній воді ,

на все життя залишилася інвалідом . У тому ж 1934 році Катя Білокур створює

« Берізку »  − одну з перших картин , яка згодом принесла їй всесвітню

популярність . Через рік з'явилися « Квіти за тином » − інший прославлений

шедевр . Так , за роботою в городі , по дому та малюванням минають роки…

                   Катерина Білокур стала відомою художницею тільки у 40 років , а

допоміг випадок. Якось вона почула по радіо пісню « Чи я в лузі не калина

 була »у виконанні Оксани Петрусенко.

Чи я в лузі не калина була,

Чи я в лузі не червона була?

Взяли ж мене поламали

І в пучечки пов'язали.

Така доля моя!

Гірка доля моя!

        Розповівши про свою особисту драму і мрії , вона вклала до конверта

малюнок із зображенням калини . Петрусенко зацікавилася долею талановитої

дівчини і показала його своїм знайомим київським художникам. Дуже скоро до

Катерини до  Богданівки приїхали представники Полтавського будинку

творчості. І сталося диво : дивовижні роботи нікому невідомої ,але обдарованої

 художниці відібрали для персональної виставки. Так , у 1940 році в

Полтавському будинку народної творчості відкривається перша персональна

виставка Катерини Білокур. Незабаром проходить друга – в Києві , де всі 11

полотен мають колосальний успіх. Художницю з Богданівки нагороджено

поїздкою до Москви.

« О,з якою я енергією працювала  в кінці 1940 року й на початку 1941-го!Вже

рідні мої мене не сварили , бо в Полтаві сказали ,що я  – художник! Чуєте?!

Вчені люди назвали мене художником »  , − зі спогадів Катерини. У 1941 році

Катерина Білокур створила свій черговий шедевр « Польові квіти ».

           Художниця виписувала кожну квіточку і всі її роботи відрізняються

ретельною деталізацією . Над однією картиною майстриня могла працювати

рік. Взимку вона писала квіти по пам'яті , зате навесні і влітку вона працювала 

в полі , і в саду , і навіть могла ходити за 30 км. В сусідній Пирятинський ліс ,

щоб намалювати конвалії . Відомо , що художниця ніколи не зривала квіти.

Вона говорила : « Зірвана квітка ,як втрачена доля ». Може ,тому її букети

з півоніями ,ромашками ,трояндами ,мальвами ,ліліями мають особливу

магію, зачаровуючи глядачів.

                  У червні 1945 року ,в Парижі відбулася ретроспективна виставка

Пабло Пікассо до 75-річчя художника. Метр пам'ятав про чудову колекцію

своїх ранніх полотен ,зібраних у Москві. Художнику дуже хотілося знову

побачити ці творіння і показати їх європейським  фахівцям . У Париж привезли

 тридцять сім полотен із запасників Держмузею образотворчого мистецтва й

Ермітажу . Тоді ж для експозиції Міжнародної виставки сучасного мистецтва

В Луврі привезли картини сучасних художників СРСР . Серед них і три

Картини К . Білокур − « Цар-Колос » , « Берізка » і « Колгоспне поле » . Їх

побачив Пікассо , був вражений і поцікавився ,хто автор . Коли йому відповіли ,

що це роботи простої селянської жінки ,він сказав слова ,що облетіли весь світ:

« Якби ми мали художницю такого рівня майстерності ,то змусили б весь світ

заговорити про неї ! » − захоплено вигукнув Пікассо. Громадянку села

Богданівка Пікассо порівняв з іншою великою художницею-самоучкою –

Серафін Луїз із Санлі . Це звучало дивно, тим більше , що про сучасне

мистецтво він відгукувався вельми невтішно . А Катерину назвав «геніальною».

           Мистецтвознавці ставлять Катерину Білокур в один ряд з видатними

художниками-примітивістами : Анрі Руссо , Іваном і Йосипом Генералічами ,

Марією Приймаченко , Ніко Піросманішвілі та ін.. Мабуть , не тільки Пікассо

підкорили картини Білокур , після виставки під час транспортування в СРСР

картини були вкрадені . І вони до сих пір не знайдені. Багато натюрмортів

Білокур сьогодні порівнюють з французьким натюрмортом , а темний фон

Асоціюють з голландським живописом старих майстрів . Тим часом Катерина

Білокур ніколи не вчилася малювати професійно , а своїм учителем називала

природу . Вперше художниця побувала в художніх музеях вже після своїх

персональних виставок. Мистецтвознавці називають художницю самородком ,

талантом від Бога. Після війни картини Білокур регулярно набував музей

народного декоративного мистецтва . Сьогодні більшість робіт народної

художниці зберігаються в цьому музеї і в Яготинській картинній галереї ,

в приватних колекціях картин майже немає. Всього за своє життя художниця

створила близько ста робіт . ЇЇ полотна експонуються на міжнародних

виставках , репродукції розходяться тисячними тиражами.

               Особисте життя в Катерини не склалося . Вона була привабливою

дівчиною і шанувальників у рідному селі вистачало ,але ніхто з них не розумів

її захоплення живописом . Женихи дивувалися і вимагали залишити творчі

мрії ,кажучи « Як ? Моя дружина буде мазійка?! » . І Катерина не поспішала

заміж . Уже в зрілому віці вона відчула самотність , їй дуже хотілося розділити

свої радощі і прикрощі з близькою людиною , а в селі її не розуміли. Свої

думки  і переживання вона залишала в листах до київських мистецтвознавців ,

з якими листувалася, і в автобіографії. Всі її рядки пройняті ліризмом і щирою

довірливістю. З часом Катерині було присвоєно звання народної художниці і

призначена пенсія, в променях слави вона не купалася . Художниця як і раніше

жила в старій батьківській хаті , до того ж доглядала за хворою матір'ю , а сама

вона вже була хвора на рак . До останнього дня малювала саморобними

фарбами і пензлями свої улюблені квіти , адже в душі художниці як і раніше

була весна .

               В селі Богданівка , де народилася і провела все життя художниця ,

 Відкрито меморіальний музей-садибу . Біля будинку − пам'ятник К.Білокур

Роботи її племінника – Івана Білокура . Завідує садибою Яготинський

державний історичний музей. Тут побували відвідувачі майже з 40 країн світу.

У будинку зберігаються особисті речі , документи художниці,деякі картини ,

а остання робота ,яку Катерина не встигла закінчити , стоїть на мольберті  −

Жоржини на блакитному тлі . Навколо будинку ,як і при житті мисткині ,

ростуть квіти. Про них так захоплено і так душевно писала Катерина в

одному зі своїх листів : « Так як же їх не малювати ,коли вони такі красиві?

Ой ,Боже ж мій, як глянеш кругом , то та гарна , а та ще краща ,а та ще

чарівніша . І як би схиляються до мене і кажуть :« Хто ж нас тоді буде

малювати ,як ти нас покинеш ? То я все на світі забуду і знову малюю квіти » .

                           Приймаченко Марія Оксентіївна

                                  1908 −1997

               Яскрава представниця « наївного мистецтва » ,одна з найвідоміших

українських художниць ,лауреатка Національної премії України

 ім. Т.Г.Шевченка ( 1966 ). 2009-й  рік за рішенням ЮНЕСКО було визнано

роком Марії Приймаченко; тоді ж бульвар Лихачова в Києві був

перейменований на честь художниці. Марія Оксентіївна дивовижно об'єднала

у своїй творчості малюнок і живопис . Це – і живопис , і графіка , і графічний

живопис водночас. За типологією роботи Приймаченко можна умовно поділити

на сюжетні ( фігурні ) ,знакові , ритміко-орнаментальні . Приймаченко постійно

вчиться  у рідної поліської природи. Але зв'язки її творчості з гіллям

генеалогічного дерева найстародавнішого мистецтва незаперечні. Звернімо ,

наприклад , увагу на сітку на головах мальованих нею коней. « Двочастинне »

зображення звірів з визначеною межею голови і тулуба , до якого нерідко

вдається художниця , сягає часів палеоліту. У її картинах знаходять втілення

ще язичницькі образи фантастичних чудовиськ і птахів. Приймаченко ніби

синтезує досвід багатьох народних майстрів . Джерела її творчості в повсюдно

вживаних в Україні настінних хатніх розписах – одному з найстародавніших

жанрів світового декоративного мистецтва.

           Все почалося з синьої глини

             У дитинстві Марію спіткала хвороба , яка давала знати про себе все

життя – поліомієліт. Це інфекційне захворювання,яке вражає нервову систему

та призводить до паралічу . У художниці були вражені ноги , тож вона

пересувалась на милицях , згодом  вона перенесла три операції , під час

яких ламали кістку на нозі, і одягла протез. Так їздити до різних міст ,аби

бути присутньою  на численних власних виставках було значно комфортніше.

                 Творчість в родині Приймаченків була в пошані. Батько був теслею ,

мати – найкращою майстринею з вишивки на селі , а бабуся створювала

віртуозні орнаменти на писанках . Марія ж розпочала свій шлях у мистецький

світ з глини.« Починалося все це так. Якось біля хати,над річкою , пасла я

гусей. На піску малювала всілякі квіти , побачені мною ,а потім помітила

синюватий глей ( глину ). Набрала його в пелену і розмалювала нашу хату» ,

•        розповідала художниця. Сусіди теж захотіли собі таку красу. Мисткиня

не відмовилася від пропозиції і розфарбувала кілька домівок . Далі – рушники.

Приймаченко серйозно захопилась вишивкою у 20 − 30-х роках. Навіть школу

для народних майстрів відвідувала. Її помітила інша мисткиня зі столиці

Тетяна Флору . Вона й спонукала Марію розвивати свій талант. Так почалися

експерименти з виробами з глини та фарбами. Центром творчості художниці

були фантастичні звірі , квіти та сюжети з життя селян. Цей світ дуже простий.

Але простий не означає бідний . Художниця  ходить довкола образів добра

І зла ( не всі ті звірі-добряки) ,створює серію картин про Чорнобиль і навіть

звертається до американського президента Рейгана з проханням про мир.

V. Рефлексія.

•          Сьогодні на уроці я дізнався( дізналася)…
•          Мені  сподобалось на уроці те ,що…
•          Найбільше мене вразило…
•          Мені було цікаво дізнатися про…
•          Мене вразило у творчості мисткинь…

VΙ. Домашнє завдання : підготувати презентацію чи реферативне повідомлення

Про  творчість Катерини Білокур чи Марії Приймаченко( за вибором учня)..