Конспект уроку з історії України для учнів 11 класу. Тема "Дисидентський рух:течії,форми та методи боротьби(середина 1960-х - середина 1980-х рр.)

 

Відділ освіти Скалатської міської ради

Методичний кабінет

 

 

 

 

 

 

 

 

Дисидентський рух: течії, форми

та методи боротьби

 (середина 1960-х — середина 1980-х рр.).

( Конспект уроку історії України, 11 клас)

 

 

 

 

                                                                  Вчиитель історії

                                                              Скалатської  загальноосвітньої

                                                  школи І-ІІІ ступенів

                                                           Бульбіна Марія Василівна

 

 

 

 

 

 

 

 

2018 р.

Тема уроку: Дисидентський рух: течії, форми та методи боротьби (середина 1960-х — середина 1980-х рр.).

 

Мета уроку:

    освітня – узагальнити і розширити знання учнів про причини  виникнення та особливості опозиційного руху в Україні у 1960-1980-ті роки; познайомити учнів із методами боротьби дисидентів проти тоталітарного режиму на Україні, із формами переслідувань радянською владою інакодумців; розкрити значення правозахисного руху у процесі становлення незалежної Української держави; розкрити роль видатних діячів дисидентського руху;

    розвиваюча – формувати в учнів уміння аналізувати історичні події, критично оцінювати історичні факти та діяльність історичних постатей; навчити робити висновки на основі альтернативних поглядів на проблему, на основі історичних фактів аргументовано обстоювати власні погляди; закріплювати навички роботи з історичним документом, визначати закономірності історичного процесу;

   виховна – прищеплювати почуття національної гордості та самосвідомості, повагу до національної історії, до борців за незалежність України, любов до Батьківщини і бажання примножувати досягнення попередніх поколінь.

Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу

Обладнання: історична карта «Опозиційний рух 1950-80-х рр.. ХХ ст..», портрети дисидентів, історичні  джерела,  виставка літератури, презентації учнів про діяльність дисидентів, підручник «Історія України.11клас. Рівень стандарту. Академічний рівень» (авт. О.І.Пометун, Н.М.Гупан)

Основні поняття і терміни: дисиденти, опозиційний рух, УГГ.

Хід уроку

 І. Організаційний момент

ІІ. Мотивація навчальної діяльності

 Вступне слово вчителя

У письменника М.Олійника в романі «Хрест» є такі слова: «Мов метелики на світло,

летіли самозречені юнаки і дівчата за теплим вітром під стужним віянням зими, що

так і не спромоглася на омріяну весну».

Запитання: Кому, на вашу думку, присвятив ці рядки український письменник?

   Сьогодні я  запрошую вас до розмови про дисидентів- людей, які в часи радянської тоталітарної системи мужньо виборювали право мати власну думку, відстоювали право мати власну гідність, не боялися сказати правду про життя у радянській державі. Про них Яр Славутич у вірші «Україна» писав:

У полоні відчаю, з-під зашморгу згуби,

Непокірно-ставна ,вольова, як життя.

Ти гартуєш розпукою спалені губи,

Ти волаєш вогнем Чорновола і Дзюби

Перед світом, глухим до твого бороття.

І підводиться Вінниця, чорно-кривава;

Устають Слобожанщина,Галич, Волинь;

Запоріжжя клекоче в серцях Січеслава;

Смолоскипом горять, як незгасна заграва,

Заливаха, Мороз, Караванський, Горинь…

Чую голос повстань Лук’яненка й Кандиби,

Чую поклик Масютка на тюрми Кремля…

Не лякають вас чорні погрози, ні диби,

Ані рани народні, розвернені скиби –

Вас єднає на подвиги рідна земля.

Сильнодухі, для вас простеляються гори;

Покаянно-слабкі, вас наснажує плач.

Волю в душах кують Гончареві собори,

І підносять, як щит, маєстат непокори

Симоненко, Осадчий, Костенко і Драч.

 

 

Оголошення теми й мети уроку

Тема уроку: Дисидентський рух: течії, форми та методи боротьби (середина 1960-х — середина 1980-х рр.).

 

ІІІ. Активізація пізнавальної діяльності.

 

Тема дисидентства для нас не нова. Ми вже згадували про дисидентський рух у попередньому  розділі.

Повторення вивченого методом "Мікрофон"

• Що означає слово «дисидент»?
• Пригадайте визначення поняття «дисидентсво».
• На який період припадає зародження опозиційного руху в Україні?
• Які причини зародження дисидентського руху? Якими були  передумови  опозиційного руху?

• Які ми можемо визначити особливості дисидентства в Україні? 

Узагальнення вчителя.     

Отож,  дисиденти – це люди, які виступали з критикою існуючого режиму, їх називали інакодумцями. Дисиденти з’явились у 50 – 60 рр. XX ст. у СРСР. А на  Україні дисидентство виникає як різновид опозиції, що піднімала теми національних питань.

 

ІV. Вивчення нового матеріалу.

План вивчення нового матеріалу.

    1. Причини активізації опозиційного руху в другій половині 1960-х - на початку 1970-х років.

   2. Форми діяльності дисидентів.

   3. Діяльність Української гельсінської групи.

   4.  Кримськотатарський національний рух.

   5. Форми переслідувань дисидентів.

  6. Значення дисидентського рух

 

І.  За допомогою вправи «Мозкова атака» учні визначають, що внутрішніми передумовами активізації опозиційного руху були:

• практично бездержавний статус України;
• панування партійно-радянської бюрократії;
• утиски національного культурно-духовного життя;
• цілеспрямована русифікація корінного населення;
• відверте ігнорування прав людини;
• непослідовна за своїм змістом хрущовська «відлига».

 

В ході роботи з документом (Додаток 1)учні визначають зовнішні фактори активізації дисидентського руху:

• антикомуністичні виступи у країнах «соціалістичного табору» (Угорщині, Польщі, Чехословаччині)
• розгортання світового правозахисного руху, стимульованого прийнятою у 1948р. та розповсюдженою з 1963 р. в Україні «Загальною Декларацією прав людини».

 

 

Узагальнення вчителя.     

Бурхливе, суперечливе, динамічне «хрущовське» десятиріччя підштовхувало процеси оновлення суспільної свідомості, що об’єктивно визрівали. Цей імпульс був настільки сильним, що під його впливом у ІІ половині 1960-х – на початку 1970-х рр. така форма духовної опозиції як дисидентство зміцнюється та активізується.

Свідченням активізації опозиційного руху в Україні в ІІ пол.1960-хрр. стала подія, що відбувалась 4 вересня 1965року в Києві в кінотеатрі Україна під час прем’єрного показу фільму С.Параджанова «Тіні забутих предків». (Демонстрація фрагменту документального фільму «Дисиденти», спогади І.Дзюби.)

https://www.youtube.com/watch?v=cqfm8YfCoqw)

  Робота з документом . Із спогадів режисера Ю. Іллєнка про скандал на прем'єрі кінофільму "Тіні забутих предків" (Див. підручник, ст.173).

Вчитель:

• Проти чого виступили  учасники акції протесту? Що відчували люди в залі? Уявіть себе учасником цих подій: чи встали б ви на заклик В. Стуса ? Чому?

Доповнення вчителя. Згортання десталінізації , спроби  брежнєвського керівництва обмежити «вільнодумство», яке поширилось під впливом «хрущовської відлиги», викликали протест найсміливіших представників інтелігенції. Інтелігенція , для якої «хрущовська  відлига»  була наче ковток свіжого повітря, уже не могла мовчки терпіти новий наступ тоталітаризму. Але активізація опозиційного руху викликала занепокоєння Кремля. Наприкінці серпня-на початку вересня 1965р.  було заарешто- вано 25 осіб (І.Світличний, Б.Горинь, О.Заливаха , В.Мороз).

Саме ця перша хвиля арештів і зумовила активізацію руху дисидентів.

Робота в парах.

Завдання учням: на основі діаграм та історичного джерела визначити склад та географію дисидентського руху (Додаток2,3)

   ІІ.     Аналіз схеми «Течії дисидентського руху» (Додаток 4)

Завдання учням: ознайомтесь зі схемою, визначте основні течії дисидентського руху та назвіть найвідоміших їх представників.

Презентація результатів дослідження «домашньої» групи «Відомі дисиденти»  -виступи учнів з короткими повідомленнями про В.Мороза, В.Чорновола, Й.Терелю, В.Стуса.    Супроводжується демонстрацією портретів діячів.

Презентація результатів дослідження «домашньої» групи «Форми діяльності дисидентів»     - виступи учнів з короткими повідомленнями, в ході яких одинадцятикласники заповнюють схему (Додаток 5)

Завдання учням: Які з форм діяльності дисидентів, на вашу думку, є найбільш ефективними?

ІІІ. Міні-лекція вчителя   « Діяльність Української гельсінської групи»

В ході розповіді учителя учні заповнюють таблицю «Загальна характеристика Української Гельсінської групи»  (Додаток 7)

 Після підписання Радянським Союзом у серпні 1975 р. заключного документа Декларації прав людини в Гельсінкі у країні активно поширюється правозахисний рух. Повіривши в лібералізацію радянського ладу, дисиденти почали організовувати легальні групи й об’єднання, які мали наглядати за дотриманням прав людини в СРСР. Перший Гельсінський комітет було засновано в Москві у травні 1976 р. незабаром з’явились аналогічні організації в Литві, Грузії, Вірменії. Між різними дисидентськими групами встановились тісні зв’язки. У липні 1976 р. члени московської групи Олександр і Валентин Гінзбурги приїхали до Львова, щоб відвідати сім’ю українського політв’язня Івана Геля. Під час перебування на Західній Україні вони обговорювали з українськими дисидентами можливість створення організації для контролю за дотриманням прав людини в Україні. 9 листопада 1976 р. М.Руденко, О.Бердник, Л.Лук’яненко, І.Кандиба, О.Тихий проголосили створення Української групи сприяння виконанню Гельсінських угод (УГГ). Через два дні  до групи приєднався колишній генерал-майор, захисник прав кримських татар  П.Григоренко.

   УГГ ставила завдання ознайомити широке коло української громадськості з декларацією прав людини, домогтися акредитування в Україні представників зарубіжної преси, інформування світової громадськості про факти порушень на теренах України прав людини. За час існування УГГ нараховувала 37 членів. За 1976-1980 роки вона оприлюднила 30 офіційних заяв, видала 18 меморандумів і 10 бюлетнів. Ні поміркованість УГГ, ні вимоги Заходу дотримуватися прав людини не перешкодили радянським органам розгромити її. До 1980 р. три чверті членів УГГ були ув'язнені 

ІV. Невід’ємною складовою правозахисного руху середини 1960-х—середини 1980-х рр. є кримськотатарський національний рух.

За допомогою вправи «Мозкова атака» учні визначають причини виникнення та основні завдання кримськотатарського національного руху.

Виступ учня  з випереджувальним завданням про особливості розгортання національного руху кримських татар середини 1960-х — середини 1980-х рр. та його лідера М.Джемілева .

V.   Презентація результатів дослідження «домашньої» групи «Методи боротьби з дисидентами» . Метод «Випереджувальне навчання» (учні класу поділяються на три групи, представники «домашньої» групи навчають учнів кожної групи. Результат роботи – заповнення одинадцятикласниками схеми «Методи боротьби з дисидентами». (Додаток 6)

VІ. Значення дисидентського руху визначається за допомогою вправи «Прес».

 

• Свідчив про наявність кризових явищ у радянській системі. Сприяв розхитуванню радянської тоталітарної системи, поширенню й утвердженню в народі демократичних ідеалів.
• Продовжив традиції національно-визвольної боротьби.
• Відкрив Україну світові.
• Набутий дисидентами досвід та ідеологічні напрацювання були використані в період перебудови і здобуття Україною незалежності.
• Дисиденти зробили вагомий внесок у сучасну теорію і практику державного будівництва.
• Із середовища дисидентів вийшла когорта політиків незалежної України.
• Дисиденти зробили вагомий внесок у розвиток української науки і культури.

 

 

V. Систематизація та узагальнення нових знань, вмінь та навичок учнів. 

Слово вчителя. Опозиційний рух в Україні в ІІ пол. 60-серед. 80 рр.- це важлива сторінка в історії України. Подивіться на портрети цих людей – всім їм була приготовлена нелегка, часто трагічна доля… Заглушити голос  українського дисидентства влада так і не спромоглася. Українські правозахисники і патріоти вірили, що їхнє життя і діяльність  в історії не будуть забуті.

Як підсумок нашої роботи, пропоную вам взяти участь у створенні колективного творчого проекту «Закінчи речення», де кожен виходячи з власних думок продовжує речення  «Я вважаю, що дисиденти в Україні … ».  

VІ.  Інструктаж виконання домашнього завдання.

Диференційоване домашнє завдання.

Обов`язкова частина.

Опрацювати &23, вивчити дати і терміни, відповідати на запитання підручника (ст.178 – 179)

Додаткове завдання.

  Написати статтю-роздум  «Хто ж переміг: влада чи дисиденти?»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ДОДАТКИ

 

Додаток 1 

З листа редактора видавництва «Молодь України» М.Малаша до брата –

токаря Дніпропетровського заводу металургійного устаткування.

Березень, 1968р.

…Цікаві справи в Чехословаччині. Наші газети в основному мовчать,але там є чималого нового. Чехословацькі газети в Києві теж не продаються, хоч раніше були завжди. Правда, газета «Нове життя», що виходить у Чехословаччині українською мовою, прийшла Кореневичу, який її передплачує. Спочатку-без укладки, а тепер уже повністю. Будемо вірити, що й у нас скоро буде якась буча. Коли б швидше, а то далі так жити не можна. Імперія розпадається, і буде добре, якщо й Україна скаже своє слово проти неї…

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 2

Склад дисидентського руху

УЧАСНИКИ   УКРАЇНСЬКОГО  РУХУ  ОПОРУ

ІЗ   СОЦІОЛОГІЧНОГО  ПОГЛЯДУ

( Із статті М.Прокопа «Анатомія українського руху опору»(«Сучасність», 1974 р.)

 Згадані вище документи самвидаву називають приблизно 530 осіб , що їх можна в більшій чи меншій мірі, уважати причетними до українського руху опору.

 До яких професій належать згадані 530 людей ?  Найчисленнішу  групу серед них,

бо аж 195, або 34% творять професійна інтелігенція, отж е інженери, лікарі, учителі, журналісти. Вслід за ними йдуть робітники — 68 осіб , або 13%, далі учені, в тому числі професори університетів, доктори і кандидати наук, разом 63 особи , або 12%. В притул за ними — поети , письменники, літератори — 58 осіб або 11%. Відтак студ- енти 49 осіб , або 9%, митці 35 або 7%, священики Української Католицької Церкви в  Галичині 25, або 4%, селяни 14 або 3%, один капітан міліції, один матрос та двадцять й одна особа , щ о їх професії не можна устійнити. На усіх 530 причетних до україн­ського руху самооборони є 79 жінок, або 14%. Коли мова про вікові групи, то доміну ючими в україн­ському русі опору є люд  молоді і середнього віку, значить між 25 і 45. Проте, трапляються також молодші і багато старші. Протест 139 громадян Києва 1968 року, про який точніше згадаю пізніше, підписали люди віком між 17 і 70 роками життя.

 

Додаток 3

Географія дисидентського руху

ТЕРЕНИ  ВИЯВУ УКРАЇНСЬКОГО РУХУ ОПОРУ

( Із статті М.Прокопа «Анатомія українського руху опору»(«Сучасність», 1974 р.)

А тепер пригляньмось політичній географії українського руху опору, себто територія льному розміщенню його діячів.Як можна сподіватися, головні його сили сконцентро вані у столиці, значить у Києві й у Київській області, отже на 530 осіб , — 258, значить більше як половина.116 осіб , або 22% припадає на Львів і Львівську область. Таким чином у тих двох областях , в яких живе приблизно п’ять відсотків українсько- го населення УРСР , було , чи, в якійсь мірі є 73% людей самооборонного руху. Далі за чергою ідуть такі області: Івано-Франківська — 41 особа , або 8%, Дніпропетровсь- ка — 24, Тернопільська — 22, отже обидві по 4%, а тод і Донецька — 10 осіб , або не цілих 2%. Волинська і Рівенська по вісім осіб , Одеська, Харківська і Житомирська по шість осіб , Запорізька п’ять, Чернівецька, Полтавська, Сумська і Кіровоградська по три особи , Кримська — дві, а Херсонська, Миколаївська, Чернігівська, Ворошилов - градська і Закарпатська по одному чоловікові.

Додаток 4

Течії дисидентського руху

Додаток 5

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 6

                                                 

 

                                                 

 

 

 

 

Додаток 7

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА УКРАЇНСЬКОЇ ГЕЛЬСІНСЬКОЇ ГРУПИ

Створення
Основне завдання
Засновники
Підсумки діяльності

 

Додаток 8

Діячі дисидентського руху ІІ половини1960-середини 1980 рр.

      В.Чорновіл- видатний діяч національно-визвольного і правозахисного руху 1960-1990-хрр, член УГГ політичний діяч. Автор самвидавівських праць «Лихо з розуму» (1967 р.), «Правосуддя чи рецедиви терору?» (1966 р.), редактор журналу «Український вісник» Неодноразово ув’язнений. В Україну повернувся в 1985 р. Один із засновників пізніше – голова Народного Руху України Загинув в автокатастрофі у березні 1999р.

 

 

                                           М.Руденко – письменник, поет, філософ, 

                                             правозахисник, засновник УГГ. У 1977 р. засуджений до 7 років таборів суворого режиму і 5 років заслання.  Після звільнення у 1988 р. виїздить до Німеччини, потім до США. У 1990 р. повернувся в Україну Помер у 2004 р.

 

     

Йосип Тереля - людина, яка боролася за свободу віросповідань, вільне здійснення обрядів, звільнення засуджених за віру, одним з методом його боротьби було створення комітету захисту Української греко-католицької церкви.  23 роки провів в радянських тюрмах (з них 9 років — в одиночці) за те, що був активістом українського католицького правозахисного руху.

 

                                        В.Мороз – відомий діяч українського національного  руху,один з найрадикальніших його представників, український істрик, політв’язень, дисидент, автор понад 30 книг. У 1970 р. його було засуджено до 6 років спецтюрми, 3 років таборів суворого режиму і 3 років  заслання. У 1979 р. під тиском світової громадськості його було обміняно на   радянського агента КДБ . Емігрував до США.

                                                               

 

 В.Стус – видатний український поет. Критик публіцист, автор самвидаву, член УГГ. Один з активних учасників акції протесту у вересні 1965 р. у кінотеатрі «Україна» в Києві, за шо був виключе- ний з аспірантури. У 1972 р. заарештований  і обвинувачений у проведенні антирадянської агітації  й пропаганди. Засуджений до 5 років таборів і 3 років заслання. У 1980 р. одержав новий вирок суду – 10 років позбавлення волі і 5 років заслання. 4 вересня 1985р. помер у карцері.

Л.Лук’яненко -видатний діяч українського національного руху, один з організаторів Української робітничо-селянської спілки. У 1961 р. заарештований і засуджений до страти, яку замінено 15-рячним ув’язненням. Після відбуття ув’язнення (1976 р.)оселився

В Чернігові. Один із засновників УГГ. У 1977 р. заарештований і засуджений до 10 років в’язниці і 5 років заслання. В січні 1989 р. повернувся в Україну. Народний депутат України, голова УРП, Надзвичайний і Повноважний Посол України в Канаді.

 

 

                                                   І.Дзюба – один з найзнатніших сучасних діячів української культури, критик, літературознавець.    Один з активних учасників акції протесту у вересні 1965 р. у кінотеатрі «Україна» в Києві. Автор українського самвидаву. Найвідоміші твори: «Інтернаціоналізм чи русифікація?», «Автографи відродження», «Між культурою і політикою».

 

П.Григоренко – генерал, правозахисник, член-засновник Московської та Української Гельсінських груп. Порушив питання про національне гноблення в СРСР. Відстоював   право кримських татар жити на рідній землі.Зазнавав переслідувань, перебував на примусовому психіатричному лікуванні, неодноразово заарештовувався, був позбавлений роботи. Григоренка у листопаді 1977 р. спровадили за кордон, нібито на операцію, а потім позбавили громадянства і заборонили повертатися в СРСР. Помер Петро Григорович на вигнанні у США 1987 р.

                    І.Світличний – критик, літературознавець, поет, пе-

                    рекладач, ідеолог національно-демократичного руху в

                    Україні 1960-1970-х років. Один з найактивніших

                    розповсюджувачів самвидаву. У 1965 р. його було за-

                    арештовано. Після 8 місяців ув’язнення Світличний

                    вийшов на волю, але не міг працювати за фахом. В

                    січні 1972 р. був заарештований вдруге, засуджений до

                    12 років позбавлення волі.

 

 

     Мустафа Джемілєв - політичний та громадський діяч СРСР і України кримськотатарського походження, один із провідників кримськотатарського національного руху, правозахисник, учасник дисидентського руху, політв'язень.За свої політичні погляди був сім разів судимий.15 років провів у місцях позбавлення волі.  Один з засновників та член Ініціативної групи із захисту прав людини в СРСР