Конспект відкритого виховного заходу "У тому страшному 33 році"

 

 

У тому страшному 33 році…

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                      Конспект  відкритого

                                                                      виховного заходу

                                                                      підготувала

                                                                      педагог-організатор

                                       Поповицького НВК

                                                   Фаль Наталія Романівна

 

 

 

 

Мета:

Вшанувати світлу  пам'ять  безвинно замучених голодом та політичними  репресіями  людей, виховувати  в учнів  особистісні   риси громадянина  України.

 

Обладнання: на стіні образ Божої Матері, прикрашений вишитим рушником (бажано чорними і червоними нитками або тільки чорними). Усі ведучі в темному одязі. Навколо на столиках стоять чорнобривці, різноколірне кленове листя, кетяги калини і чорні стрічки, хлібина, свічки. На столиках кетяги червоної калини, гілочка зеленого барвінку, букет свіжих квітів, перев’язаних чорною стрічкою, свічка у підсвічнику. В центрі столика — розламана хлібина, склянка з водою, зверху — окраєць хліба. Напис: «Ціна йому — життя». В залі оформлено книжкову виставку «Голод 1933 — незагойна рана України».

 

 

Пісня О.Гавриш «Голодомор»

 

УЧЕНЬ:

Від нього загинуло в Україні

 9 мільйонів людей.

 Вдумаймося в цю цифру.

Мовчати про це не можна, не сила,

 Від спогадів кров аж холоне у жилах.

 Вмирали діти і немовлята,

 Старі бабусі й вродливі дівчата,

 Вмирали села. Зникали птиці.

 «Буксири» скидали трупи в криниці.

 Опухла матір, не може сісти ...

 «Уповноважені» і «активісти»

 З-під немовляти, із-під ряднини,

 П'яні згорнули останні зернини.

 Тиша і смуток. Запалі могили...

 Мільйони трупів Вкраїну вкрили.

 Трагічна подія відома планеті -

 Голодне море у тридцять третім.

 

Ведучий:

Минуле століття пронеслося  над Україною трьома голодоморами: 1921–1922, 1932–1933, 1947 років. Було запроваджено День пам'яті голодоморів та політичних  репресій, який цього року  відзначається  26 листопада. Пам'яті тих, хто загинув від голодомору 32–33 р. р. присвячується.

 

 

 

Ведучий:

Пам’ять – нескінченна книга. В якій записано все: і життя людини, і життя країни. Там багато сторінок вписано кривавими і чорними кольорами. Чорне вороння зграями ширяло над селами, заціпенілими в тяжкому смертельному сні 1933 року. 
 

Ведучий:

І сьогодні, через багато років, жахливо ступати болючими стежками cтрашної трагедії, яка розігралася на благословенній землі квітучого українського краю.

 

1 учень

Ти кажеш, не було голодомору?

І не було голодного села?

А бачив ти в селі пусту комору,

З якої зерно вимели дотла?

Як навіть вариво виймали з печі

І забирали прямо із горшків.

Окрайці виривали з рук малечі

І з торбинок нужденних стариків?

 

2 учень

Ти кажеш, не було голодомору?

Чому ж тоді. Як був і урожай,

Усе суціль викачували з двору, -

Греби, нічого людям не лишай!

Хто ж села, вимерлі на Україні

Російським людом поспіль заселяв?

Хто? На чиєму це лежить сумлінні?

Імперський молох світ нам затуляв!

Я бачив сам у  ту зловісну пору

І пухлих, і померлих на шляхах.

І досі ще стоять мені в очах…

А кажеш – не було голодомору!

 

Ведучий:

Світ мав би розколотися надвоє, сонце мало б перестати світити, земля перевернутися від того, що було на землі. Але світ не розколовся, сонце сходить, земля обертається, як їй належить. І ми ходимо по цій землі зі своїми тривогами і надіями. Ми, єдині спадкоємці всього, що було.

Ведучий:
Тож пом’янімо хоч сьогодні, із запізненням у кілька довгих десятиліть, вели- мучеників  нашої  історії. Пом’янімо і  знайдемо в собі сили  пройти за  ними дорогою їхнього хресного путі. Не їм це потрібно, а нам. Все, що вони могли сказати світові, вони вже сказали. Тепер наша черга.

Ведучий:

1932-й рік… На багатьох чорноземах України вмирали люди. Уже в листопаді не було чого їсти. Того року урожай хліба був такий гарний, але прийшло розпорядження, що хліб роздали незаконно і почали забирати               з домівок усе, що знаходили. Шукали хліб усюди – розривали підлоги, печі, розкидали скирти соломи. Поступово насувався голод.

 

Ведучий:

Неврожай від Бога, а голод від людей – так говорить українське прислів’я. Села вмирали тихо, благаючи хліба. Виснажені, напівживі жінки пекли перепічки, замішані на тирсі, товчених жолудях, ліщинових сережках. Та з кожним наступним днем ставало все скрутніше і голодніше.

 

Ведучий:

Розпочалась тотальна війна, жорстокішої за яку не знав світ: людей не рубали, не стріляли у них, просто забирали усю їжу, оточили військами і спокійно дивились, як вони повільно, у нестерпних муках помирають із голоду.

 

 

Ведучий:

А тим часом на складах, в клунях, на залізничних станціях, зерно гнило, пріло, пропадало. Гнили в качанах овочі. Зіпсоване зерно обливали гасом і спалювали. У той час, як від голоду умирали мільйони українців, влада продовжувала вивозити зерно за кордон.

 

УЧЕНЬ:

Вірш „Біла молитва братика”

Бозю!
Що там у тебе в руці?!
Дай мені, Бозю, хоч соломинку…
Щоб не втонути в Голодній Ріці.
Бачиш, мій Бозю, я ще – дитинка.

Таж підрости хоч би трохи бодай.
Світу не бачив ще білого, Бозю.
Я – пташенятко, прибите в дорозі.
Хоч би одненьку пір’їночку дай.

Тато і мама – холодні мерці.
Бозю, зроби, щоби їсти не хтілось!
Холодно, Бозю.
Сніг дуже білий,
Бозю, що там у тебе в руці?..

 

 

Ведучий:

Люди тихо вмирали, а живим було байдуже, бо вони божеволіли і дичавіли від голоду. Батьки несли на цвинтар мертвих дітей у мішках, везли на візках у кого була ще хоч якась сила. Вимирали цілі родини, особливо, де було багато дітей. Люди божеволіли з голоду.

 

Ведучий :

Люди ходили по стерні, шукали нірки мишей, розкопували їх, і коли знаходили хоча би жменьку зерна, це було велике щастя. Найстрашніше почалося весною 1933 року.

 

Ведучий:

А чи була того року весна? Чи прилетіли до знайомих людських осель довірливі лелеки? Чи співали травневими ночами солов’ї? Ніхто того не бачив і не міг бачити. Кров холоне в жилах, коли читаєш спогади очевидців.

 

УЧЕНЬ:

А люди біднії в селі,
Неначе злякані ягнята,
Позамикалися у хатах –
Та й мруть…
Сумують комини без диму,
А за городами, за тином
Могили чорнії ростуть.
Гробокопателі в селі
Волочать трупи ланцюгами
За царину і засипають
Без домовини. Дні минають.
Минають місяці. Село
Навік замовкло, оніміло,
І кропивою поросло.
Ведучий:

Людям, які вижили, ці роки запам’ятались на все життя. Саме тоді бригади активістів забирали у селян все до зернини. Витрушували із торбинок, горщиків, викопували із землі в тих, хто заховав там якийсь пуд-два збіжжя.

Живі почали відходити від голоду, і це був жах. Поверталася свідомість,        а з нею вся гірка дійсність того, що було. По селах чулися відчайдушні крики, на цвинтарі голосили жінки, а чоловіки прикопували трупи, ставили дерев’яні хрести. Життя поверталося повільно, тяжко.

 

Ведучий: Про штучний голодомор, як один із найжахливіших способів нищення народу свідчать спогади зібрані про цю страшну трагедію

Звучать спогади жительки Хмельницької обл.. Федорченко Олександри Іванівни

А цю оповідь слухати особливо тяжко, але було і таке…

 

(ВІДЕО)

 

Ведучий:

На світі - весна, а над селом нависла чорна хмара. Діти не бігають, не граються. Ноги тонесенькі, складені калачиком, великий живіт, голова велика, похилена до землі, а лиця майже немає, самі зуби зверху. Сидить дитина і  гойдається. І безкінечна пісня напівголосом: їсти, їсти, їсти… Ні від кого не вимагаючи, ні від матері, ні від батька, а так у простір, у світ - їсти, їсти, їсти…

 

Учень:

Вірш „Вічний монолог”

Я ще не вмер…

Ще промінь в оці грає

В четвер мені шістнадцятий пішов

Хіба в такому віці помирають?

Ви тільки поверніть мене на бік

До вишеньки

В колиску ясночулу…

Я чую запах квітів. Я не вмер…

А небо стрімко падає додолу

Тримайте хтось

Хоча б за коси верб.

Куди ж ви, люди, людоньки куди?

Я ще не вмер.  …

Усі проходять мимо…

А житечко моє таке густе…

А мамина рука іще гаряча.

Вам стане соромно колись за те,

Та я вже цього більше  не побачу.

 

Ведучий:

Щоб не дивитись на муки своїх дітей, матері прискорювали сумний кінець натопивши маковинням хату, закривали ляду й комин… і на ранок… усі діти мертві.

( виходить мати з дитиною на руках)

Трек Колискова Голодомору

 

Мати:

Спіте, дітки, спіте, любі.

І не просинайтесь!

Вже не буде мучить згуба.

Забере вас пташка райська.

Спіте міцно, спіте діти…

Янгол божий на порозі

Вже не буде їсти хтітись.

І не будуть пухнуть нозі.

Спи, синочку, горе – паску.

Засинай, навіки, доню.

То моя остання ласка

З материнської долоні.

Затулила лядку й комин

І в тумані темно-синім

Заспівала колискову…

Спіте міцно, спіте діти…

І не просинайтесь!

 

Ведучий:

О, як же ти не вмерла, Україно?!
Бо скільки ж то зловісницька мета.
Звела людей, приречених безвинно, –
Й ніхто за це ні в кого не спитав.

 

Ведучий:

Хай простять нам наше безпам’ятство всі жертви голодомору, що лежать у сирій землі.

 

Ведучий:

З давніх часів люди очищувались вогнем. Запалювали свічку і мовчки клялися, що пам’ятають, що не забудуть. І тягар із душі спадав.

Хай світло від свічки у небо летить

Хоча б одну душу зігріє в цю мить

Щоб душа ця загублена спокій знайшла

І у вічність до Бога вона відійшла.

Пісня «Свіча» О. Білозір

 

УЧЕНЬ.

«Час пройшов, проминули літа,

Вже зітерлись у пам’яті нашій

Тих жахливих часів гіркота

І обличчя від голоду павших .

 

 

 

 

 

 

 

 

 (Учениця підходить до столика і запалює свічку, запалюють свічки присутні, встають на коліна)

 

УЧЕНЬ,МОЛИТВА.

Боже великий. всевладий

Яви нам свою могуть,

Дай розпізнати правду, –

Праведників не задудь.

Дивляться в твої очі.

Мільйони скатованих душ.

Пригорни їх, посели на спочинок,

Та їхнього сну не наруш !

Заступи нас і нашу державу

Од кривавих, лютих негод,

Всі ми сущі, усопші, прийдешні –

Твій пшеничний. Безсмертний народ.

 

Ведучий:

Голодомор 1932 – 1933 рр. - страшна трагедія в історії нашої держави. Народ український, мучився, вмирав. Це тривало жахливі 22 місяці. Число жертв порахувати не може ніхто, це від 7 до 10 мільйонів чоловік, це 1/5 сільського населення України..Щоб не повторилися такі події, ми повинні знати і пам’ятати про них.

 

Ведучий:. Пам’яті мільйонів українських селян, які загинули мученицькою смертю від голоду, заподіяного сталінським тоталітаризмом у 1932-1933 роках. Пам’яті українських сіл і хуторів, які щезли з лиця землі після найбільшої трагедії XX століття, присвячуються ці хвилини.

 

Ведучий:. На вшанування світлої пам’яті жертв голодомору в Україні 1932 – 1933 роках оголошую хвилину скорботи.

(Стук метронома.)

 

 

Ведучий:

Коли наша розповідь дійшла до вашого серця, то запаліть свічку 26  листопада і помоліться. Скажіть перед нею  слова, які згуртують нас в нелегкий час для моєї країни. Цей вогник символізуватиме нашу скорботу і пам’ять про мільйони загублених житів співвітчизників.

Україна пам’ятає про вас! 
Хай побачать і почують ті, хто став зорями. 
Відкрийтесь небеса !

 

 

 

УЧЕНИЦЯ.(в українському костюмі з хлібом у руках)

Їж, сину, хліб, та пам»ятай, що в ньому

Саме життя закладено людей.

І сонце українське, й звуки грому,

Мозольний труд і посмішка очей.

Їж, доню, хліб і не кидай додолу,

А підніми, коли не там лежить.

А як сідаєш, сину, мій до столу,

То пам»ятай, що хліб - це значить жить.                       

(йде роздавати присутнім хліб)

Ведучий:

 Нехай у кожній сім'ї українській завжди буде хліб і до хліба, та ніколи не повториться трагедія 1932-1933 років.

Ведучий:

Нехай Бог береже нас усіх та збереже Україну!

Пісня «Боже Україну бережи!»