КОРЕКЦІЯ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ ПІДЛІТКІВ

Про матеріал
Корекція девіантної поведінки є соціально-педагогічним та психологічним комплексом взаємопов'язаних, взаємообумовлених операцій та процедур, спрямованих на регуляцію мотивацій, ціннісних орієнтацій, установок і поведінки особистості, а через неї - на систему різних внутрішніх спонукань, регулюючих і коригувальних особистісні якості, що характеризують відношення до соціальних дій і вчинків.
Перегляд файлу

КОРЕКЦІЯ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ ПІДЛІТКІВ

 

 

        Корекція девіантної поведінки є соціально-педагогічним та психологічним комплексом взаємопов'язаних, взаємообумовлених операцій та процедур, спрямованих на регуляцію мотивацій, ціннісних орієнтацій, установок і поведінки особистості, а через неї - на систему різних внутрішніх спонукань, регулюючих і коригувальних особистісні якості, що характеризують відношення до соціальних дій і вчинків.

       Відомий вітчизняний вчений-педагог В. П. Кащенко ще в 30-х роках розробив класифікацію методів корекції. Він об'єднав їх у дві групи: педагогічні та психотерапевтичні.

 Педагогічні методи:

  1. Метод громадського впливу (корекція активно-вольових дефектів, корекція страхів, метод ігнорування, метод культури здорового сміху, корекція нав'язливих думок і дій, корекція бродяжництва, самокорекція).
  2. Спеціальні або частнопедагогіческіе методи (корекція недоліків поведінки, корекція нервового характеру)
  3. Метод корекції через працю.
  4. Метод корекції шляхом раціональної організації дитячого колективу.

Психотерапевтичні методи:

  1. Навіювання і самонавіювання.
  2. Гіпноз.
  3. Метод переконання.
  4. Психоаналіз.

 

Корекційна робота в підліткових  девіантних групах включає наступні етапи:

 1. формулювання соціально-педагогічної і психологічної проблеми;

 2. висування гіпотез про причини девіантної поведінки;

 3. діагностичний етап;

 4.  вибір методів і технологій корекційної роботи;

 5. використання методів, методик і технологій корекційної роботи;

 6. розробка программи;

 7. впровадження цієї програми;

 8.  контроль за впровадженням та ефективністю програми;

           Головні принципи і методи корекційної роботи з важковиховуваними дітьми та підлітками  наступні:

  • принцип системності корекційних, профілактичних і розвиваючих завдань;
  •  єдність діагностики і корекції, корекції і розвитку;
  •  єдність віково-психологічного та індивідуального у розвитку;
  •  принцип корекції «зверху вниз» (створення зони найближчого розвитку);
  •  принцип корекції «знизу вгору» (тренування вже наявних здібностей);
  •  діяльнісний принцип здійснення корекції;
  •  морально-гуманістична спрямованість психолого-педагогічної допомоги;
  •  розуміння і співчуття;
  •  прагматизм психолого-педагогічного впливу;
  •  своєчасність психолого-педагогічної допомоги і підтримки;
  •  прннцип зростання складності;
  •  облік обсягу і ступеня різноманітності матеріалу та ін

        Осипова А. А. у книзі «Загальна психокорекція» систематизує різні види і функції психокорекції.

      За змістом розрізняють корекцію:

  • пізнавальної сфери;
  •  особистості;
  •  афективно-вольової сфери;
  •  поведінкових аспектів;
  •  міжособистісних відносин:

      1) внутрішньогрупових взаємин (сімейних, подружніх, колективних);

      2) дитячо-батьківських відносин.

      За формою роботи розрізняють корекцію:

  • іІндивідуальну;
  •  групову:

      1) в закритій природного групі (сім'я, клас);

      2) у відкритій групі для учасників з подібними проблемами;

      3) змішану форму (індивідуально-групову).

      За наявності програм:

  • програмовану;
  • імпровізовану.

     За характером управління коригуючими впливами:

  • директивну;
  •  недирективну.

      За тривалістю:

  • надкоротких (надшвидку) - кілька хвилин або годин;
  •  коротку (швидку) - кілька годин чи днів;
  •  тривалу - кілька місяців;
  •  наддовго - рік або більше.

     За масштабом вирішуваних завдань розрізняють психокорекцію:

  • загальну (заходи общекоррекціонного порядку);
  •  приватну (набір псіхопедагогіческіх впливів, що представляють собою адаптовані для даного віку психокорекційні прийоми і методи);
  •  спеціальну (комплекс прийомів, методик і організованих форм роботи з учасником або групою одного віку, які мають схожі проблеми).

           Далі можна виділити психокорекційний комплекс, що включає в себе чотири основні блоки:

 

1. Діагностичний блок. Мета: діагностика особливостей розвитку особистості, виявлення чинників ризику, формування загальної програми психологічної корекції.

2. Установчий блок. Мета: спонукання бажання взаємодіяти, зняття тривожності, формування бажання співробітничати і щось змінити у своєму житті.

3.  Корекційний блок. Мета: гармонізація та оптимізація розвитку клієнта, перехід від негативної фази розвитку до позитивної, оволодіння певними способами діяльності.

4. Блок оцінки ефективності корекційних впливів. Мета: Вимір психологічного змісту та динаміки реакцій, сприяння появі позитивних поведінкових реакцій і переживань, стабілізація позитивної самооцінки.

 

        Очевидно, що основою роботи з девіантними підлітками повинна стати програма, спрямована на психологічну корекцію девіанта. 

        Психологічна корекція - це система заходів, спрямованих на виправлення недоліків психології або поведінки людини з допомогою спеціальних засобів психологічного впливу.  Психокорекції підлягають недоліки, що не мають органічної основи і не представляють собою такі стійкі якості, які формуються досить рано і надалі практично не змінюються.

        У рамках єдиного педагогічного процесу корекція виступає як сукупність корекційно-виховної та корекційно-розвиткової діяльності. Корекційно-виховна діяльність охоплює всю сукупність заходів педагогічного впливу на особистість дитини з відхиленнями у поведінці. Вона спрямована як на зміну пізнавальних здібностей (особливо у молодшому віці), так і його емоційно-вольової сфери, поліпшення індивідуальних особистісних якість, а так само на розвиток його інтересів і схильностей. Слід зазначити, що навчальна діяльність у підлітковий період залишається провідним видом діяльності в абсолютної більшості дітей та підлітків. Однак, як свідчить статистика і наукові дослідження, школа поступово втрачає свої громадські позиції, знижуються її соціальна роль і референтна значимість у розвитку і формуванні особистості дитини, у виховному впливі на педагогічно запущених і важковиховуваних підлітків. Звідси занижений інтерес до навчання, ослаблена мотивація навчально-пізнавальної діяльності, відзначається високий рівень конфліктності в навчальному процесі з вчителями і однолітками. 

         Корекційна спрямованість позаурочної виховної роботи полягає в тому, що педагогічно занедбаним і важковиховуваним підліткам надається можливість задовольнити свої інтереси, реалізувати свої потреби, проявити свої здібності, оцінити самого себе і бути оціненим іншими в ході участі в позакласній роботі, нарешті, спробувати знайти оптимальний варіант взаємин з однолітками і вчителями і вибрати прийнятну форму поведінки. 

 

Функції, форми та методи корекційної роботи

Загалом корекційна робота з учнями спрямована на реалізацію таких функцій:

  • виховну (поновлення позитивних якостей, що переважали до появи девіантної поведінки);
  • компенсаторну (формування прагнення компенсувати певні соціальні недоліки, активізація діяльності у тій сфері, де особистість може досягти успіху, реалізувати потребу в самоствердженні);
  • стимулюючу (активізація позитивної суспільно корисної діяльності через зацікавлене емоційне ставлення до особистості);
  • коригувальну (виправлення негативних якостей особистості, коригування мотивації, ціннісних орієнтацій, атитюдів, поведінки);
  • регулятивну (забезпечення впливу учасників міжособистісної взаємодії для зміни ступеня участі особистості у груповій діяльності з поступовим переходом до саморегуляції і самоконтролю). При цьому можна виділити такі етапи профілактично-корекційної роботи: формулювання проблеми, висування гіпотези про причини девіацій, діагностичний етап для перевірки і уточнення гіпотези, вибір адекватних методів і технологій надання психологічної допомоги особистості, складання програми та її реалізація, контроль за ходом реалізації програми і, за необхідності, внесення до неї коректив.

Профілактика девіантної поведінки нерозривно пов'язана з процесом соціалізації особистості і залежить від таких умов, як комплексність (проведення спільних заходів не тільки на соціально-психологічному, але й економічному, правовому, медико-санітарному, педагогічному рівнях), послідовність, диференційованість (залежно від індивідуально-психологічних особливостей людини і особливостей її оточення), своєчасність (надання допомоги на ранніх етапах виникнення схильності до девіантної поведінки), пріоритет превентивності соціальних проблем, прогностичність (спрямованість у майбутнє, насичене позитивними цінностями і цілями, планування життєвих планів без девіантної поведінки).

 

Форми та методи корекції девіантної поведінки

Форми:

  1. Комплексні консультування спеціалістів на основі даних соціально-психологічної, психолого-педагогічної діагностики як окремих учнів, так і класу в цілому, а також батьків.
  2. Оздоровлення психосоціального середовища дитини.
  3. Просвітницька діяльність у питаннях навчання та виховання, статєвовікової специфіки соматичного та психологічного розвитку старшокласників, напряму на підвищення рівня комплексної взаємодії «дитина – дорослий».
  4. Попередження психологічних перевантажень у процесі навчання, яке негативно впливає на психіку старшокласника.
  5. Проведення спеціального загартування старшокласників з метою підготовки їх до стресових ситуацій, навчання їх раціональних засобів зняття психоемоційних перевантажень у проблемних ситуаціях.
  6. Психолого-педагогічне вивчення та відслідкування дитини на протязі всього періоду навчання у школі, своєчасне виявлення стану учня, нервово-психічних та психосоматичних порушень.
  7. Спільні семінари для учнів та їх батьків, присвячені проблемам девіантної поведінки.
  8. Психолого-педагогічні практикуми для дітей та їх батьків з питань відхилень у поведінці, причин, шляхів подолання та засобів корекції.
  9. Санітарно-просвітницька форма роботи.
  10. Психогігієнічна та психопрофілактична форми роботи.
  11. Організаційно-управлінська форма роботи.

Методи впливу:

  1. В інтелектуальній сфері: методи переконання та самопереконання. Методи переконання формують погляди, поняття, настанови. Методи самопереконання обумовлюють самовиховання, що означає, що старшокласник усвідомлено, самостійно у пошуку розв’язання якоїсь проблеми формує у себе комплекс поглядів.
  2. У мотиваційній сфері: методи стимулювання – заохочення та покарання. Заохочення – це вираз позитивної оцінки діяльності старшокласника. Покарання – компонент педагогічного стимулювання, який попереджує небажані дії учнів, гальмує їх та викликає почуття провини перед собою та іншими людьми.
  3. В емоційній сфері: метод навіювання та самонавіювання. Навіювання може бути як вербальним, так і невербальним. Навіювати – означає впливати на почуття, а через них на розум та волю людини.
  4. У вольовій сфері: методи вимоги та вправ. Ці методи обумовлюють розвиток у старшокласника ініціативи, впевненості у своїх силах, наполегливості, вмінь долати труднощі за для досягнення визначеної мети; формування вмінь володіти собою (витримка, самоволодіння); вдосконалення навичок самостійної поведінки та ін.
  5. У сфері саморегуляції: метод корекції та самокорекції. Метод корекції спрямовано на створення умов, при яких старшокласник зможе внести зміни у свою поведінку, у ставленні до людей. Корекція не можлива без самокорекції, без саморегулювання. Метод дилем, його сутність у спільному обговоренні учнями моральних дилем. Дилему можуть створювати різні суб’єкти за умови, що кожна дилема:
    • стосується реального життя старшокласників;
    • є простою для розуміння; 3) є незавершеною;
    • включає два або більше питання, наповнених моральним змістом;
    • обумовлює вибір старшокласниками варіантів відповідей, акцентує увагу на головному питанні: «Як повинен себе вести головний герой?»

   6. У предметно-практичній сфері: виховні ситуації та соціальні спроби – іспити. Методи виховних ситуацій – це методи організації діяльності вихованців у спеціально створених ситуаціях, коли виникають проблеми для дитини та існують умови для самостійного їх вирішення, створюється можливість соціального випробування.

Ефективною формою роботи з особами, що мають залежні форми поведінки, є групові форми роботи, зокрема, психологічні тренінги. Основний зміст тренінгів складає робота з передачі особистості методів контролю і відповідальності за своє власне життя, ідентифікація ситуацій, в яких можливе формування шкідливих звичок, свідомої відмови від деструктивних форм поведінки. Відповідно вітчизняними дослідниками розроблені програми-тренінги профілактики алкогольної залежності у підлітків і молоді, профілактики тютюнопаління та інших форм залежної поведінки через формування позитивної Я-концепції та ін.

У разі успішного лікування осіб з адиктивною поведінкою актуальною стає проблема їх соціально-психологічної реабілітації (відновлення життєвих функцій особистості, дезадаптованої через залежну поведінку). Ця проблема має розв'язуватися на декількох рівнях:

  • соціально-правовому(юридична підтримка, працевлаштування, розв'язання житлової проблеми та ін.);
  • медичному (протирецидивна терапія, лікування супутніх соматичних і нервово-психічних захворювань);
  • психологічному (активізація і розширення особистісних ресурсів, психологічна підтримка через консультування і психотерапію).

Очевидно, що профілактика і корекція девіантної поведінки особистості є особливо дієвою на ранніх етапах, зокрема, під час навчання в школі. Тут слід приділити увагу тим особливостям поведінки, що можуть передувати правопорушенням. Йдеться, насамперед, про пропуски навчальних занять без поважних причин (можуть бути як формою девіантної поведінки, так і наслідком невротизації дитини – «шкільного неврозу»), погану успішність у навчанні (може бути зумовлена як педагогічною занедбаністю, так і дефектами інтелектуального розвитку, затримкою психічного розвитку загалом), низький статус дитини у шкільному колективі, ізольованість у ньому; наявність компенсаторної поведінки інфантильного характеру (через прагнення забезпечити успіх будь-яким чином) тощо. Зрозуміло, що профілактична робота має здійснюватися в тісному контакті з батьками і педагогами. При цьому слід урахувати, що педагоги, часто не помічаючи цього, роблять більше зауважень «важким» дітям, ніж «нормальним», оцінка дається не окремому вчинку, а особистості загалом, до оцінювання нерідко підключається увесь клас. Тому передумовою успішної профілактичної роботи є психологічне консультування педагогів і батьків щодо змісту, особливостей прояву і чинників девіантної поведінки, а також специфіки взаємодії з девіантами особами.

Профілактика відхилень у поведінці молодшого школяра як суб'єкта спілкування можлива у груповій роботі з дітьми, яка здійснюється в  3 етапи:

  • орієнтувальний (дає можливість, з одного боку, виявити стереотипні поведінкові реакції учасників, а з іншого – згуртувати групу, створити почуття безпеки і захищеності);
  • реконструктивний (створення нових форм поведінки і накопичення нового досвіду спілкування на основі задоволення потреб у безпеці і прийнятті-визнанні, що відбулося на першому етапі);
  • закріпляючий (сприяння розвитку навичок довільного управління діяльністю і поведінкою, а також – закріпленню набутих конструктивних навичок взаємодії з іншими).

Однією з найефективніших форм роботи з підлітками, схильними до девіацій у поведінці, є групові психокорекційні заняття, на яких членами групи і ведучим розігруються складні для присутніх дітей ситуації. Внаслідок цього виникає можливість обговорювання шляхів розв'язання проблеми найвідповіднішою мовою – мовою реальної поведінки. Адже підліток неодноразово спостерігає відтворення в різноманітних варіантах важкої для нього ситуації, внаслідок чого зростає його здатність об'єктивного її сприймання і розпізнавання в реальному житті, засвоєння адекватних способів поведінки. Важливо тільки, щоби такі підлітки не сприймали інших членів групи як засіб для досягнення своїх цілей, а вчилися їх слухати і розуміти та співпрацювати з ними. При індивідуальній роботі з підлітками дітей слід орієнтувати на усвідомлення і уточнення цілей їх діяльності, навчити ставити ті реальні цілі, що повною мірою дозволять їм реалізувати себе як особистість у позитивно спрямованій діяльності, навчити різноманітним засобам самоконтролю, розпізнавання ситуацій, що адресовані «слабким місцям» підлітків для досягнення накреслених цілей, навчити сприймати іншу людину як партнера тощо.

Такий підхід сприятиме поступовій орієнтації підлітка на самовиховання як важливий чинник попередження девіантної поведінки в майбутньому.

 

doc
Додано
10 жовтня
Переглядів
17
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку