Королівство Руське (Галицько-Волинська держава) за нащадків Данила Романовича

Королівство Руське (Галицько-Волинська держава) за нащадків Данила Романовича

Зміцнення державного управління шляхом приборкання бояр. Реформування війська (він заклав основи постійного війська, яке складалося з важкої і легкої кінноти, важкої піхоти й піших стрільців. З озброєння було введено масове використання арбалетів і метальної артилерії. Відпрацьована взаємодія різних частин війська у ході бою)Побудував ряд нових міст (Холм, Леополіс тощо), переніс столицю з Галича — міста боярських заколотів — до Холма. Для зміцнення міжнародного авторитету держави 1246 року заснував у Галичі церковну православну митрополію, що перебрала на себе функції загальноруськоїЗовнішня політика. Активно використовував шлюбну дипломатію (Його син Лев одружився з донькою угорського короля, Шварно — литовського князя Міндовга. Донька Данила Преслава була заміжня за мазовецьким князем Земовитом).1245р.-був змушений їхати до Золотої Орди,щоб одержати ярлик на правління землями. Намагався створити антимонгольську коаліцію (вів перемовини з руськими князями, з західними сусідами, з Папою Римським)1253 р. був коронований у Дорогочині ( Папа Римський обіцяв організувати хрестовий похід проти монголоів, а Данило - сприяти поширенню католицтва). Внутрішня політика Данила Романовича. Пригадаємо:

У 1264 р. князь Данило помер. В історію він увійшов під ім’ям Галицький, оскільки вся його діяльність здебільшого була пов’язана з Галичиною. Доля цього князя мала в собі щось трагічне. Багато чого досяг він, чого не досяг жоден з князів, та ще з таким напруженням, якого не виніс би інший, ... весь край був під його владою. Але не встигнувши визволитись з-під татарського ярма й дати своїй державі самостійне значення, Данило тим самим не залишив твердої запоруки цієї самостійності на майбутнє... Особа Данила зостається благородною, найбільш симпатичною постаттю в цілій старій українській історії. Микола Костомаров «Князь Данило Галицький»

Королівство Русі після упокоения його засновника — Данила Романовича — не перестало існувати. Держава залишилася цілісною, її очільником став молодший брат Данила Василько Романович, потім — син короля Лев Данилович. Він ділив владу з братами Шварном і Мстиславом. Лев Данилович отримав Галич і Перемишль, Мстислав — Теребовлянщину, Луцьк та Дубно, Шварно — Белз, Холм, Дорогочин, Чорну Русь та «червенські міста». Після смерті Василька Волинь успадкував його син Володимир Василькович. Проте Романовичі вели спільну зовнішню політику, особливо щодо Литви, Польщі та Золотої Орди.

Володимир Василькович (1269—1288 рр.) велося будівництво церков, монастирів, розвивалося літописання. Володимира шанували як мудрого і справедливого правителя - У зовнішній політиці віддавав перевагу дипломатії, але не уникав і війн, коли по-іншому залагодити справу було неможливо Дбав про розвиток стольного Володимира, запрошував німців, іудеїв, кримських греків, які привнесли нові ремісничі технології та налагодили нові торгові зв’язки. Долучився до створення Галицько-Волинського літопису, можливо, вносив корективи до тексту цієї визначної літературної пам’ятки. Особисто переписав кілька Євангелій, купував дуже дорогі на ті часи книжки, які зберігав у монастирських бібліотеках

Лев І (Данилович) (близько 1228 - 1301)Лев приєднав Люблінську землю, частину Закарпаття з м. Мукачевим. У 1272 р. переніс столицю до Львова. У зовнішній політиці Лев Данилович прагнув тісніших відносин із Польщею. Широкі дипломатичні зв’язки підтримував також із Чехією і Тевтонським орденом. Також неодноразово спирався на військову могутність монгольських ханів. Постійні війни призвели до занепаду володінь Льва Даниловича. Лише наприкінці життя він став перейматися господарськими питаннями, зокрема запросив вірменську громаду до Львова для налагодження нових торговельних зв’язків. Докладав багато зусиль щодо створення Галицької митрополії, яка постала 1303 року, вже за його сина князя Юрія Львовича.

Юрій І Львович. Титулувався «королем Русі і князем Володимири»За Юрія І, у 1303 р., зі згоди константинопольського патріарха було створено окрему українську православну митрополію - Галицьку, яка стала духовним центром держави. Юрій, який послуговувався титулом короля, знову з’єднав Волинь і Галичину, а столицю держави переніс з Холма до Володимира. Був змушений поступитися Литві Дорогичином та Берестям, Польщі — Західною Галичиною та Любліном. У той же час, скориставшись усобицею в Золотій Орді, звільнився від її зверхності, відновив владу над Пониззям, розширивши кордони держави аж до гирла Дністра і Південного Бугу. Підтримував дружні стосунки з Польщею та Тевтонським орденом. Був «людиною спритною і шляхетною, щедрою для духовних осіб. У його правління Русь користувалася благами миру і величезного добробуту». Короля Юрія Львовича наслідували його сини — Андрій та Лев II. Дбали про розвиток комерції, відбивали напади монголоів і литовців У 1323 р. під час одного з боїв за невідомих обставин. З їх смертю закінчився рід Романовичів за чоловічою лінією. Князі Андрій та Лев II

Юрій II Болеслав1325 — 1340 -роки правління. Син мазовецького князя Тройдена I і його дружини Марії Юріїівни, дочки князя Юрія Львовича. Встановив тісні контакти з Тевтонським орденом, налагодив дружні відносини з Литвою. За його сприяння міста заселяли іноземці, можливо, карбували монети. У 1339 році він надав магдебурзьке право місту Сянок — перший випадок в історії України У 1340 році унаслідок боярського бунту Юрій ІІ загинув чи помер від отрути. Найкраще підготовленим до ситуації виявився польський король Казимир III, який із військом пограбував місто Львів. Галицько-Волинську держава стала здобиччу сусідніх держав - Польщі, Угорщини та Литви

король Польщі (1333—1370) Казимир III Великий Після смерті Юрія II оволодів Львовом, де захопив князівську скарбницю, а далі стрімко пройшовся Волинню, узявши Володимир. У Галичині бояри на чолі з Дмитром Дедьком (Дятьком) звернулися по допомогу до монголів, а на Волинь рушило сильне литовське військо. У результаті Казимир III був змушений визнати владу місцевого боярина Дмитра Дедька. Під титулом управителя (або старости) Руської землі він визнавав себе васалом волинського князя Любарта, Казимира III і тогочасного короля Угорщини Лайоша І Великого. Після смерті Дмитра Казимир III відділив від Галичини Сяноцьку землю, а в 1349 р. здійснив масштабний похід, захопивши Львів, Белз, Холм, Берестя та Володимир.1352 р. між Польщею та Литвою було укладене перемир’я: Галичина відійшла до складу Польщі, а Волинь із містами Володимир, Луцьк, Белз, Холм і Берестейщиною — до складу Литви. Лайош І Великий1353-1366 pp. Війна князя Любарта з поляками за галицько-волинські землі. 1366 р. — «Вічний мир» між Литвою й Польщею. Поділ галицько-волинської спадщини між двома державами — Польщею (Галичина) і Литвою (Волинь).

Любарта запросили на престол волинські бояри у 1340 році. Столицею було місто Луцьк. Він прийняв мову і звичаї місцевого населення. Любарт не порушував українського законодавства, релігії. Місцеве населення не чинило опору встановленню литовського правління, яке витіснило золотоординське. Тут зберігалася стара система управління, діяла боярська дума (рада панів), як у Галицько-Волинській державі, податкова система, структура князівської адміністрації тощо. Протягом 1370-1386 pp. Галичиною володіла Угорщина. У 1376—1378 pp. відбувався запекла боротьба між угорським королем Людовиком і Любартом за Західну Волинь. У 1387 р. за короля Ягайла, Галичину було остаточно приєднано до Польщі. Князь Любарт

Причини припинення існування Галицько-Волинської держави Агресивна політика з боку Польщі, Литви та Угорщини Золото-ординське іго. Наростання процесів феодальної роздробленості та внутрішніх усобиць. Сильна боярська опозиція. Недалекоглядність та бездарність політики наступників Данила Галицького

Висновки1. Закінчився період незалежності Галицько-Волинської держави.2. Нащадкам Данила Галицького не вдалося завершити справу об’єднання в межах королівства решти руських земель, ні зберегти саме королівство через міжусобиці, боярське свавілля й агресивну політику сусідніх держав — Польщі, Угорщини, Литви.3. Розпочався період тривалої боротьби за Галичину і Волинь, який закінчився тим, що галицько-волинські землі було загарбано сусідніми державами.Історичне значення Галицько-Волинської держави1. Об’єднання в межах Галицько-Волинської держави значної частини руських земель сприяло їхньому політичному, соціально-економічному й культурному піднесенню.2. Маючи тісні контакти з Польщею, Угорщиною, Тевтонським орденом, Галицько-Волинська держава перетворилася на невід’ємну частину міжнародних відносин у Центрально-Східній Європі.3. Після занепаду Київської Русі вона стала ядром розвитку державотворчих процесів.