Королівство Руське. Монгольська навала

Королівство Руське (Галицько-Волинська держава). Монгольська навала. КЗ «ДФМХКК» ДОР»Малига Надія Миколаївна

Причини утворення: Вдале географічне розташування Галичини та Волині. Вони були віддалені від Києва і не брали активної участі у князівських усобицях;Торгівельні шляхи і економічні зв’язки з Європою;Природні поклади солі;Вдала об’єднавча політика князів Романа Мстиславовича та Данила Галицького;Спільна боротьба проти зовнішніх ворогів.

Київське, Переяславське, Чернігівське, Галицьке і Волинське князівства в 1132 – 1199 рр.

Сусіди Галичини та ВолиніЛитовціКиївське, Турово-Пінське князівства, Новгородоцька земля, Берестейщина. Руські князівства. Половецький степ. Угорське королівство. Польське королівство

Утворення Галицького князівства. Галицьке князівств було засновано у др. пол. ХІ ст. онуком Ярослава Мудрого Ростиславом Володимировичем. Через прикордонний статус земель та тривалу відсутність централізованої влади, на цих землях панували боярські родини. Окрім великих угідь, вони мали прибутки з торгівлі. Бояри наймали на службу загони найманців, що робило їх активними учасниками боротьби за владу. Вони призначали і знімали князів, мали зносини з іноземними державами.

1124 – 1152 рр. – галицький князь Володимирко Володарвич. Йому вдалося об’єднати під своєю владою князівство. 1152 – 1187 рр. – галицький князь Ярослав Осмомисл. За його правління Галичина досягла максимального розширення та розквіту. Так, у “Слові о полку Ігоревім” є цитата: “Високо сидиш ти на золотокованім престолі, підпер гори угорські своїми залізними полками – заступив дорогу королеві, зачинив Дунаєві ворота”. По смерті князя бояри розпочали боротьбу з Володимиром Ярославовичем (1187 – 1199 рр.). Реконструкція обличчя Ярослава Осмомисла

Утворення Волинського князівства Утворення Волинського князівства почалося в середині ХІ століття в процесі політичної децентралізації Київської Русі. Першим волинським князем став Всеволод Володимирович (987–1013 рр.), син Володимира Великого. Згодом Волинь увійшла до складу Волинсько-Галицької держави. Серед визначних князів Волині був Ізяслав Мстиславич (1146–1149, 1151–1154), який також ставав великим князем київським. Ізяслав Мстиславич (1146–1149, 1151–1154) був одним із видатних князів Русі XII століття, чиє правління охоплювало і Волинь. Як онук Володимира Мономаха і син Мстислава Великого, він отримав від батька у спадок Волинське князівство. Ізяслав правив у Луцьку, де активно розвивав місто та зміцнював свої позиції. Мстислав Ізяславович (1146–1170). Він зумів зберегти за собою Волинське князівство навіть у період політичних потрясінь. Мстислав відзначався рішучістю у боротьбі за збереження впливу Волині, а також дипломатичними здібностями, що дозволяли йому підтримувати відносини з іншими руськими князями. Він підтримував економічний і культурний розвиток, будував храми й укріплення, що сприяло перетворенню Волині на одну з ключових територій Русі.

Роман Мстиславович1170 – 1205 рр. – волинський князь Роман Мстиславович. 1199 р. – Роман Мстиславович придушив виступи бунтівних галицьких бояр та об’єднав Галицько-Волинське князівство.1203 р. – підкорив своїй владі Київ. 1201 – 1202 рр. та 1203 – 1204 рр. – князь провів успішні походи проти литовців та поляків, що зміцнили його авторитет. Князівство стало найбільшим на території роздробленої Київської Русі. Столицею став Галич. Роман Мстиславович планував у майбутньому об’єднати Русь. 1205 р. – Роман Мстиславович загинув під час походу до Польщі під м. Завихвостом. Його спадкоємцями стали сини Данилко та Василько, яким на час смерті батька було 4 і 2 роки. Боячись за життя дітей, княгиня Анна покинула Галич і переїхала спершу до Володимира-Волинського, але згодом довилося покинути і Волинь. 1205 – 1238 рр. – Галицько-Волинське князівство тимчасово розпадається. 1199 р. - Роман Мстиславович об’єднав Галичину та Волинь в єдину державу

Данило Романович 1238 – 1264 рр. – князювання галицько-волинського князя Данила Романовича Галицького. За час його правління держава відновлюється. Завдяки підтримці міщан та волинських бояр, князю вдалося здолати опір галицького боярства. Боротьба Данила Романовича за галицький стіл була тривалою і складною, охоплюючи майже два десятиліття. Після смерті його батька, Романа Мстиславовича, у 1205 році, Галицько-Волинська держава занурилася у період феодальних міжусобиць і зовнішніх втручань. Данило, будучи дитиною, втратив контроль над Галичиною через боротьбу боярських угруповань, польських та угорських правителів за вплив у регіоні. Спочатку Данило та його мати Анна шукали підтримки серед волинських князів та окремих бояр. Проте опір галицьких бояр, які прагнули обмежити владу князя, змушував Данила діяти обережно. У 1211 році угорці допомогли Данилові зайняти Галич, але ця влада була нетривкою, оскільки бояри швидко вигнали князя. У 1221 році Данило утвердився у Волинському князівстві, що стало опорною базою для боротьби за Галичину. Поступово він зміцнив свої позиції, уклавши династичні союзи та заручившись підтримкою Польщі.

Рішучий перелом стався у 1238 році, коли Данило Романович остаточно відвоював Галич у бояр та угорців. У 1245 році у битві під Ярославом Данило здобув вирішальну перемогу над коаліцією угорських, польських військ та місцевих бояр. Ця перемога закріпила його владу у Галицько-Волинському князівстві. Таким чином, завдяки військовій майстерності, дипломатії та наполегливості Данило Романович зміг подолати внутрішній опір і зовнішні загрози, об'єднавши Волинь і Галичину в єдину потужну державу. 1238 – 1264 рр. – князювання галицько-волинського князя Данила Романовича. За час його правління держава відновлюється. Завдяки підтримці міщан та волинських бояр, князю вдалося здолати опір галицького боярства. 1237 р. – засновано м. Холм, до якого згодом переніс свою резиденцію з Галича. 1238 р. – розгромив Тевтонський орден під Дорогичином. 1239 р. – поширив свою владу на Київ, але сам там не сів, натомість посадив тут свого намісника воєводу Дмитра.

Холм Холм (сучасний Хелм у Польщі) став столицею Данила Романовича у 1237 році. Це рішення було стратегічно важливим: місто розташовувалося на пагорбах, що робило його добре захищеним від ворогів. Данило перетворив Холм на потужний політичний, військовий і культурний центр. Він укріпив місто, побудував фортецю, церкви, а також сприяв розвитку ремесел і торгівлі. Особливу увагу князь приділяв обороні. Холм мав міцні стіни, вали та вигідне розташування для оборони від монгольських набігів. Реконструкція Холмського замку

Битва під Дорогичином Битва під Дорогичином відбулася у 1238 році й стала однією з ключових перемог князя Данила Романовича в боротьбі за зміцнення Галицько-Волинської держави. Протистояння розгорнулося між Данилом та лицарями Тевтонського ордену, які захопили місто Дорогичин (на сучасній території Польщі) та загрожували його землям. Тевтонці прагнули розширити свій вплив на руські території, використовуючи внутрішні чвари серед місцевих князів. Данило, розуміючи стратегічну важливість Дорогичина, вирішив повернути місто під свою владу. Князь провів блискавичний похід проти ордену. Руське військо оточило місто та розгромило сили тевтонців у відкритій битві. Захоплені лицарі, зокрема магістр ордену Бруно, були страчені за наказом Данила. Це стало демонстрацією непохитності князя у відстоюванні незалежності своїх земель. Битва під Дорогичином мала важливе значення: вона зупинила експансію Тевтонського ордену на руські землі, зміцнила позиції Данила Романовича та підняла його авторитет як правителя і воєначальника. Ця перемога також забезпечила стабільність у регіоні, що дозволило князю зосередитися на подальшому об'єднанні Волині та Галичини.«Битва під Дорогочином картина» Станіслава Серветника

Монгольська навала Головною проблемою Русі з ХІІІ ст. стала навала монголо-татарської орди. Наприкінці ХІІ ст. у степах Центральної Азії почався процес об’єднання монгольських племен і активно приєднував сусідні татарські. Їх очільником став Тимучин, більше відомий як Чингіз-хан.

Битва на річці Калка 1223 р. – битва на р. Калка – перша зустріч русичів з монголами, яких очолив Джучі-хан. Піхоту русичів підсилили кінні загони половців. Але через незлагодженість дій русичі зазнали страшної поразки. У полон потрапило шість князів. Данило Галицький був важко поранений у груди. Битва на Калці відбулася 31 травня 1223 року між об'єднаним русько-половецьким військом і монгольськими силами під командуванням полководців Субедея та Джебе. Руські князі, зокрема Мстислав Удатний, Мстислав Київський і Данило Романович, об'єдналися з половцями, щоб зупинити монгольський наступ. Битва завершилася нищівною поразкою руських і половців через брак координації серед князів. Монголи використали тактику удаваного відступу, заманивши супротивника у пастку. Поразка на Калці продемонструвала слабкість руських князівств перед монгольською загрозою і стала передвісником майбутнього монгольського вторгнення.«Калка»картина Павла Риженка

Напад монголів на чолі із Батиєм 1236 – 1241 рр. – монгольська навала на чолі з Бату-ханом (ханом Батиєм). Спочатку його військо пройшлося північними князівствами, а 1238 – 1241 рр. Переяславським, Чернігівським, Київським та Галицько-Волинськими князівствами, Польським та Угорським королівствами. Дійшли аж до Словенії (узбережжя Адріатичного моря). Похід виснажив війська. Приводом до завершення завоювань стала смерть хана та необхідність ділити спадщину.

Загибель Києва 1240 року 1240 р. – осада Батиєм Києва. Місто було зруйновано. Останні захисники зачинилися у Десятинній церкві. Замість штурму, монголи підпалили храм. Воєвода Дмитро був важко поранений, але Батий залишив йому життя і зробив своїм радником.

1242 р. – хан Батий з улусу Джучі та власних завоювань створив Золоту Орду. Столиця – Сарай-Бату (Палац Батия) на р. Волзі. Наслідком монгольської навали стала руйнація 79 міст та спустошення Південно-Східної Русі. Зруйновано було економіку. Монголи забирали до своєї ставки майстрів, що призвело до повного зникнення різних ремесел. Князі мали отримувати від хана дозвіл на княжіння – ярлик. За їх діяльністю спостерігали спеціальні чиновники – баскаки. Русичі мали сплачувати величезну данину - мзда. Для цього монголи у 1245 р. провели перепис населення.

Монгольська навала

Битва під Ярославом 1245 р. Данило Галицький довго опирався монголам, але серед Рюриковичів не знайшов підтримки. 1245 р. – битва під Ярославом. Тут Данило Галицький розгромив повсталих галицьких бояр та угорське військо. Ця битва була ключовою в боротьбі за відновлення влади Данила над Галицько-Волинською державою. Війська Данила здобули переконливу перемогу завдяки добре організованій тактиці і згуртованості. Розгром противників остаточно закріпив владу Данила в Галичині та Волині. Битва стала вирішальною подією, яка зміцнила позиції Галицько-Волинського князівства як одного з провідних державних утворень на Русі. Українські землі в 1245 – 1340 рр. Королівство Руське

Поїздка в Орду за ярликом Данило Галицький довго опирався монголам, але серед Рюриковичів не знайшов підтримки. 1245 – 1246 рр. – здійснив поїздку до Орди, де отримав від Батия ярлик на княжіння Галичем та Волинню. Також він був звільнений від податків, а натомість мав надавати військову підтримку монголам. Пайцза (яклик)

Коронація Данила Романовича Відсутність підтримки у середині країни підштовхнула Данила Галицького шукати підтримки закордоном. Для цього він вів переговори з папою римським. 1253 р. – Данило Галицький був коронований папським легатом у Дорогочині. Та реальної підтримки так і не отримав, через що, згодом, розірвав відносини з Ватиканом, із папою Інокентієм IV. Інокентій IVРеконструкція корони Данила Романовича

Заснування Львова у 1256 р. Львів був заснований близько 1256 року князем Данилом Романовичем як укріплене місто та важливий адміністративний і торговельний центр Галицько-Волинської держави. Назва міста походить від імені його сина Лева Даниловича, який і переніс сюди столицю. Місто мало стратегічне розташування на перехресті торговельних шляхів, що сприяло його економічному розвитку. Данило побудував у Львові фортецю, церкви та розвивав ремесла. Львів швидко став одним із культурних і політичних центрів Русі, а згодом відіграв важливу роль у історії України.

У 1254–1257 роках Данило Галицький провів серію походів проти монгольських ханів Куремси та Бурундая, намагаючись зменшити залежність Галицько-Волинської держави від Золотої Орди. Спочатку Данило успішно діяв проти Куремси, звільняючи від монгольського впливу прикордонні території. Він укріплював міста та відновлював контроль над стратегічними пунктами. Однак у 1258 році хан Бурундай вирушив із великим військом на Волинь, змусивши Данила уникати відкритого протистояння через значну чисельну перевагу монголів. За умовами миру, князь мусив зруйнувати укріплення деяких міст, включно з Холмом і Луцьком, щоб уникнути їхньої окупації.

Лев І Данилович 1264 – 1301 рр. – правління Лева І Даниловича. Князь був змушений визнати свою залежність від улуса Ногая і відмовився від активної боротьби проти Орди. У свою чергу це дало змогу почати процес відбудови економіки Галицько-волинського князівства. За його правління князівство набуло максимального розширення. Було приєднано Закарпаття та Люблінщину. Резеденцію князя було перенесено з Холма до Львова.

Юрій І Львович 1301 – 1308 рр. – на час правління Юрія І Львовича Галицько-Волинське князівство переживає економічний та політичний розквіт. Зростали міста, розширювалася торгівельна мережа, покращувався добробут людей. Як і його дід, іменував себе “королем Русі та князем Володимирії”. Більшість істориків заперечують факт коронації Юрія І. Це пов’язано з його тісними зв’язками з Константинополем. Так, у 1303 р. князь домігся утворення Галицької митрополії.

Андрій та Лев ІІ Юрійовичі 1308 – 1323 рр. – спів правління Андрія та Лева ІІ Юрійовичів. Активно боролися зі зростанням впливу Литви та тиском Золотої Орди. Загинули обидва під час битви проти військ хана Узбека. Через відсутність спадкоємців, династія Романовичів по чоловічій лінії була перервана.

Юрій ІІ Болеслав 1325 – 1340 рр. – на правління було запрошено племінника Андрія та Лева ІІ, мазовецького князя Болеслава Тройденовича, Більше відомого як Юрій ІІ Болеслав. Період його правління відзначився поступовим занепадом держави. Невдоволені його політикою галицькі бояри втупили в змову та отруїли князя. Так остаточно була перервана династія Романовичів. Країна поступово починає розпадатися.

Любарт Дмитро Гедемінович 1340 – 1385 рр. – бояри запросили на правління литовського князя Любарта Дмитра Гедеміновича. Номінально він був галицько-волинським правителем, але фактично його влада поширювалася тільки на Волинь. Своєю резиденцією зробив м. Луцьк.

Високий замок у Луцьку (замок Любарта)

Галичина після 1340 р. 1340 – 1349 рр. – лідером боярської олігархії та фактичним правителем Галичини був боярин Дмитро Дедько. Він успішно відбивав напади угорців та поляк. Особливо запеклою боротьба за Галичину була з польським королем Казимиром ІІІ, який мотивував свою боротьбу бажанням помститися за смерть свого родича Юрія ІІ Болеслава. 1349 р. – Казимир ІІІ після смерті боярина Дмитра Дедька приєднав Галичину до Польського королівства. 1370 – 1387 р. – Галичина тимчасово увійшла до складу Угорського королівства. 1387 р. – Галичина остаточно увійшла до складу Польського королівства. Казимир ІІІДмитро Дедько

Отже, будучи безпосередньою спадкоємицею Київської Русі, Галицько–Волинська держава відіграла надзвичайно важливу роль в історії України: зберегла від завоювання і асиміляції південну та західну гілки східного слов’янства, сприяла їхній консолідації та усвідомленню власної самобутності; стала новим, після занепаду Києва,. Центром політичного та економічного життя; модернізувала давньоруську державну організацію; розширила сферу дії західноєвропейської культури, сприяли поступовому подоланню однобічності візантійського впливу, продовжила славні дипломатичні традиції Київської Русі, представляла східнослов’янську державність на міжнародній арені.