Краєзнавчий матеріал "Журавка з Подільського краю (життя та творчість Ганни Чубач)"

Журавка з Подільського краю

(життя та творчість Ганни Чубач)

На­ша та­ла­но­ви­та зе­м­ля­ч­ка Ган­на Та­на­сі­в­на Чу­бач на­ро­ди­ла­ся 6 сі­ч­ня 1941 р. в с. Пло­с­ке Му­ро­ва­но­ку­ри­ло­ве­ць­ко­го ра­йо­ну на Він­нич­чи­ні в се­лян­сь­кій ро­ди­ні. Ба­ть­ко за­ги­нув на фро­н­ті під час Ве­ли­кої Ві­т­чи­з­ня­ної вій­ни. Ма­ти все життя пра­цю­ва­ла в кол­го­с­пі, зна­ла гір­ку ці­ну со­лод­ко­го по­діль­сь­ко­го цу­к­ру та запа­ш­ної па­ля­ни­ці. Ган­на пі­с­ля за­кін­чен­ня сіль­сь­кої шко­ли по­да­ла­ся до мі­с­та. 1968 р за­кін­чи­ла Укра­ї­н­сь­кий по­лі­гра­фі­ч­ний ін­сти­тут ім. Іва­на Фе­до­ро­ва, а згодом – лі­те­ра­ту­р­ні ку­р­си при Лі­те­ра­ту­р­но­му ін­сти­ту­ті ім. Ма­к­си­ма Горь­ко­го в Мо­с­к­ві. Пе­в­ний час пра­цю­ва­ла в ре­да­к­ці­ях «Лі­те­ра­ту­р­ної Укра­ї­ни», «Дні­п­ра». У цей час по­ете­са ча­с­то ви­сту­пає пе­ред сво­ї­ми чи­та­ча­ми, ве­де ра­діо­пе­ре­да­чі «Від А до Я – пе­р­ша кни­же­ч­ка моя» , «Ти­ха му­зи­ка се­р­ця», «Кни­га імен».

Пи­са­ти ві­р­ші Ган­на Чу­бач по­ча­ла ще в ди­тя­чо­му ві­ці. За сві­д­чен­ням са­мої пись­мен­ни­ці, дже­ре­лом її тво­р­чо­го на­тхнен­ня бу­ла ба­га­та на­род­но­пі­сен­на тво­рчість По­діл­ля. «Спо­ча­т­ку я спі­ва­ла, – зга­дує по­ете­са, – а ко­ли від­чу­ва­ла, що піс­ні не ви­ста­чає слів, то я скла­да­ла свої». Пе­р­ша не­ве­ли­ч­ка збі­ро­ч­ка «Жу­ра­вка» з'яв­и­ла­ся 1970 р. Від­то­ді ви­йш­ло бі­ль­ше де­ся­ти кни­жок по­ете­си. Най­ві­домі­ші – «О­жи­но­ві бе­ре­ги», «За­по­ві­ти зе­м­лі», «Жи­т­ня зо­ря», «Лі­то без осе­ні», «Від­крию та­є­м­ни­цю», «Не­бе­с­на до­ли­на».

Лі­ри­ка Ган­ни Чу­бач за­ду­ше­в­на, ні­ж­на, ме­ло­дій­на і сприй­ма­єть­ся лег­ко, як пі­с­ня. Лі­те­ра­ту­р­на кри­ти­ка слу­ш­но від­зна­чає: «...вся її по­ети­ч­на си­с­те­ма ви­хо­дить з укра­ї­н­сь­кої на­род­ної по­ети­ки».

Ана­лі­зу­ва­ти лі­ри­ч­ні тво­ри Ган­ни Чу­бач не­про­с­то, то­му що ко­жен вірш — це зде­бі­ль­шо­го сплав рі­з­них на­стро­їв, по­чут­тів, ду­мок.

Зна­ч­не мі­с­це в до­ро­б­ку по­ете­си за­ймає лі­ри­ка гро­ма­дян­сь­ко­го зву­чан­ня. Ці ві­р­ші по­ста­ють у неї не сті­ль­ки як со­ці­а­ль­на те­ма, скі­ль­ки в кон­текс­ті роз­ду­мів про до­лю сво­го по­ко­лін­ня, до­свід на­ро­ду і свій вла­с­ний – з па­м'ят­тю тя­ж­ко­го по­во­єн­но­го ди­тин­с­т­ва, з бо­лю­чи­ми роз­ду­ма­ми про ба­ть­ка, зі сво­ї­ми вже ма­терин­сь­ки­ми кло­по­та­ми й убо­лі­ван­ня­ми про те, щоб на­ші ді­ти не зна­ли вій­ни.

З лю­бо­в'ю і вдя­ч­ні­с­тю зве­р­та­єть­ся во­на в по­езії «Ба­ть­кі­в­щи­на» до Укра­ї­ни, яка по­чи­на­єть­ся з рі­д­ної ба­ть­ків­сь­кої ха­ти се­ред роз­ло­гих верб та ожи­но­вих бере­гів ма­ле­нь­ко­го по­діль­сь­ко­го се­ла.

Де б не бу­ла по­ете­са – на да­ле­кій Ку­бі чи в си­бір­сь­кій тай­зі, на Ку­ри­лах чи в Мо­л­до­ві, – ду­м­ка­ми во­на з рі­д­ним кра­єм. Зга­дай­мо по­езії «В пе­ред­ж­ни­в­но­му по­лі», «Му­ро­ва­ні Ку­р­илівці», «Я тут жи­ву», «Ой ве­сіл­ля на По­діл­лі» та ін. Моги­лів­сь­ка до­ро­га ве­де лі­ри­ч­ну ге­ро­ї­ню по­езії «Я­сь­ків ліс» до ма­ми, мо­гу­т­ній Дніп­ро на­ві­ває спо­гад про ма­ле­нь­ку рі­че­ч­ку На­мію, що те­че че­рез рі­д­не се­ло. Од­на на­га­дує по­во­єн­не го­ло­дне ди­тин­с­т­во, дру­га – не­ле­г­ке до­ро­с­ле жит­тя. Мета­фо­ра «Че­рез до­лю те­чуть» яс­к­ра­во пе­ре­дає гли­би­ну лю­бо­ві лі­ри­ч­ної ге­ро­їні до рі­д­ної зе­м­лі.

Сві­т­лі по­чут­тя, ні­ж­ність ви­про­мі­нює по­езія «Вдо­ма».

Ав­то­рка го­во­рить про бу­ден­ні, але та­кі не­об­хід­ні ре­чі. Го­во­рить про­с­то, ла­ко­ні­ч­но і за­ду­ше­в­но. Во­на вдя­ч­на до­лі за те, що на­ро­ди­ла­ся се­ред до­б­рих, пра­цьо­ви­тих, му­д­рих, жа­р­ті­в­ли­вих по­до­ля­ків і зро­с­ла се­ред роз­кі­ш­них са­дів, зе­ле­них та ба­га­тих уро­жа­я­ми ла­нів.

Про­жи­в­ши до сім­на­д­ця­ти ро­ків у се­лі, Ган­на Чу­бач на­віть за­раз безпосеред­ньо й до­ві­р­ли­во пи­ше у ві­р­ші «Му­ж­ні де­ре­ва», звикає до міського життя. Но­с­та­ль­гію сіль­сь­ко­го ме­ш­ка­н­ця за ти­хою і ми­лою до­мі­в­кою, спо­га­ди про ди­тин­с­т­во ча­с­то зу­стрі­ча­є­мо в укра­ї­н­сь­кій по­езі­ї. Од­нак ав­то­рку хви­лює і жит­тя мі­с­та, зо­к­ре­ма вра­же­ної чо­р­но­биль­сь­ким ли­хом сто­ли­ці. Хі­ба мо­ж­на бути спо­кій­ним, ко­ли «зе­ле­на Хо­р­ти­ця в ту­ма­ні» і «пил зруй­но­ва­них об­ма­нів роз­но­сить ві­тер по сте­пах»?

Цикл «Ві­р­ші три­во­ж­них ро­ків» – це крик ду­ші по­ете­си, біль за рі­д­ну зе­млю, над якою про­ніс­ся чо­р­но­биль­сь­кий ви­хор у тра­гі­ч­но­му кві­т­ні 1986 року.

По­ете­сі бо­лять сльо­зи ки­їв­сь­ких ма­те­рів, їх зму­ше­ні ви­во­зи­ти ді­тей з ураже­но­го мі­с­та, ля­ка­ють ти­хі й по­ро­ж­ні ву­ли­ці, за­чи­не­ні ві­к­на й ква­ти­р­ки. Рито­ри­ч­ні ре­чен­ня, яс­к­ра­ві епі­те­ти («бо­лю­чі сльо­зи», «гі­р­ка го­ро­би­на»), порівнян­ня («світ – ­хма­ра над Де­с­ною»), влу­ч­ні ме­та­фо­ри («зруй­но­ва­ні     обмани»,     «на­пі­в­п­ра­в­да    ври­ває     ни­то­ч­ку    до­б­ра»)     по­си­лю­ють    драматизм зо­бра­жу­ва­но­го.

Як до жи­вої іс­то­ти ав­то­рка зве­р­та­єть­ся до от­ру­є­ної го­ро­би­ни, лі­ку­ва­ль­ні яго­ди якої вже ні­хто не зі­рве, до те­п­лої дніп­ров­сь­кої во­ди, я­ку ні­хто вже пить не ра­дить. Лю­ди­на зда­т­на за­бу­ва­ти ли­хо, але чо­р­но­биль­сь­ке на­сті­ль­ки ва­ж­ке, що «не­с­ти йо­го – не си­ла».

На­дії на май­бу­т­нє Ган­на Чу­бач по­в'я­зує з лю­ди­но­ю-­тру­ді­в­ни­ком. Во­на закли­кає до че­с­ної са­мо­від­да­ної пра­ці сіль­сь­ких тру­да­рів, які по­к­ло­ня­ють­ся свя­тій зе­м­лі за ще­д­рий уро­жай («Ла­н­ка»), з гли­бо­кою по­ва­гою зга­дує пе­р­шу вчи­те­ль­ку, що вчи­ла не ли­ше чи­та­ти і пи­са­ти, а й пра­цю­ва­ти, лю­би­ти рі­д­ну землю («Пі­з­ня при­свя­та»). По­ете­са схи­ля­єть­ся пе­ред «на­то­м­ле­ним не від ро­ків, а від чу­жої му­ки» лі­ка­рем («Лі­ка­рю За­бо­ло­т­но­му»). А скі­ль­ки важ­кої пра­ці за сце­ні­ч­ною ле­г­кі­с­тю не­по­вто­р­но­го спі­ву Ді­а­ни Пе­т­ри­не­н­ко, Іва­на Ко­з­лов­сь­ко­го («Ді­а­на Пе­т­ри­не­н­ко», «Бі­лі кла­ві­ші»). Лю­дям тво­р­чим, сво­їм ко­ле­гам-письменни­кам Іри­ні Жи­ле­н­ко, Ма­рії Влад, На­та­лі Ка­шук, Ми­ко­лі Вінграновсько­му, Гри­го­ру Тю­тю­н­ни­ку, усім, хто сла­ви не жде від сво­єї пра­ці, при­свя­че­но ряд тво­рів на­шої та­ла­но­ви­тої зе­м­ля­ч­ки. У них по­ете­са ви­сло­в­лює своє ро­зу­мін­ня ро­лі лі­те­ра­ту­ри в жит­ті лю­ди­ни, обо­в'я­з­ків ми­т­ця пе­ред народом.

Ви­со­ким взі­р­цем пра­це­лю­б­но­с­ті і ду­ше­в­ної кра­си є для Ган­ни Чу­бач її мати, яка все жит­тя важ­ко пра­цю­ва­ла в кол­го­с­пі, ви­гля­да­ю­чи чо­ло­ві­ка з вій­ни, хоч і зна­ла, що він ні­ко­ли не по­ве­р­не­ть­ся. Ко­жен бу­ря­ко­вий ли­с­ток на­га­ду­вав їй йо­го пі­ло­т­ку. Ма­те­рин­сь­ким сві­т­лом ося­я­не все жит­тя по­ете­си.

У по­езі­ях, при­свя­че­них ма­те­рі («Ви­ши­ває ма­ти ру­ш­ни­ки», «Ма­ти і мі­с­то», «Слі­пий дощ», «Ві­р­ші для ма­те­рі» та ін.) – без­мір ні­ж­но­сті, вдя­ч­но­с­ті й лю­бо­ві до най­рі­д­ні­шої лю­ди­ни. По­діль­сь­ка Жу­ра­в­ка зга­дує гір­ке ди­тин­с­т­во, ва­ж­ку пра­цю сіль­сь­ких вдів, чиї на­тру­дже­ні ру­ки го­ду­ва­ли кра­ї­ну і під­во­ди­ли її з ру­їн.

У по­лі по­ети­ч­но­го зо­ру Ган­ни Чу­бач жит­тя й ін­ших на­ро­дів. Про це го­ворять на­зви ба­га­тьох тво­рів: «Жі­н­ки Аб­ха­зії», «Ві­р­мен­сь­кий трип­тих», «Вдовам То­рон­то», «О­с­ві­д­чен­ня Гру­зії», «Фрау Ге­р­т­ру­да», «Ку­бин­сь­кі со­с­ни» та ін.

По­ете­са оспі­вує тру­ді­в­ни­ків, ге­ро­ї­ч­них ро­ма­н­ти­ків, по­рі­в­ню­ю­чи. їх з міцни­ми де­ре­ва­ми, що ро­с­туть на ві­ч­ній ме­р­з­ло­ті. Один з її пое­ти­ч­них ци­к­лів і має на­зву «Му­ж­ні де­ре­ва».

Зна­ч­не мі­с­це у тво­р­чо­с­ті по­ете­си за­ймає ін­ти­м­на лі­ри­ка. Ав­то­рка перекона­на, що «жі­н­ки ста­ють по­ета­ми з лю­бо­ві», її лі­ри­ч­на ге­ро­ї­ня стве­р­джує, що, крім чо­ти­рьох пір ро­ку, є ще п’ята – ко­хан­ня, най­ба­га­т­ша і най­пре­к­ра­с­ні­ша. Спра­в­ді, тут і тре­пе­т­не ді­во­че ко­хан­ня, і гли­бо­ке по­чут­тя жі­н­ки з не­ле­г­кою долею, і бо­лю­че че­кан­ня по­ве­р­нен­ня до­ро­гої лю­ди­ни, і гір­ке роз­ча­ру­ван­ня своїм ко­ха­ним. Лі­ри­ч­на ге­ро­ї­ня, то па­л­ко ви­ли­ває свої по­чут­тя, то стри­ма­но заяв­ляє, що розділить з коханою людиною життя.

Че­рез ін­ти­м­ну лі­ри­ку по­ете­си про­хо­дить ду­м­ка про те, що спра­в­ж­нє кохання зба­га­чує лю­ди­ну, роз­кри­ває її най­кра­щі ри­си. Ми всі «при­хо­димо у світ для лю­бо­ві», тве­р­дить Ган­на Чу­бач.

Над­зви­чай­но лег­ко, при­ро­д­но і ча­рі­в­но ллєть­ся по­ети­ч­ний го­лос на­шої Жу­ра­в­ки. Ма­гію її сло­ва кри­ти­ки по­в'я­зу­ють з не­по­вто­р­ною му­зи­ч­ні­с­тю, поетич­ні­с­тю, дже­ре­ла яких у ба­га­тій на­род­ній тво­р­чо­с­ті, се­ред сти­хії якої во­на ро­с­ла й му­ж­ні­ла. Са­ме з фо­ль­к­ло­ру ви­ро­с­ли та­кі її по­езії, як «Ві­ч­не», «До­ли­на ма­те­рі», «Ро­з­ти­нає го­лос ти­шу», «По­ве­р­ну­ли­ся гу­со­нь­ки ра­но...», «Най­рі­д­ні­ші го­ло­си», «Ті­ль­ки пі­с­ня» та ба­га­то ін­ших.

Ганна Чубач має багато відзнак: найкращий поет телерадіофестивалю «Прем'єра пісні –2010», лауреат літературних премій: імені Павла Усенка, імені Марусі Чурай, Міжнародної премії «Дружба», ім. Євгена Гуцала, ім. Анатолія Бортняка (2010). Була радником Всесвітніх Конференцій «Література. ХХІ вік» (Вашингтон).

Тво­ри Ган­ни Чу­бач ко­ри­с­ту­ють­ся за­слу­же­ною по­пу­ля­р­ні­с­тю се­ред читачів. Улю­б­ле­ни­ми ста­ли пі­с­ні на її сло­ва «Се­ред бі­ло­го дня», «Ди­кі го­лу­би», «За то­бо­ю...», «За­ту­ли ме­не од ві­т­ру» та ін­ші. Лі­ри­ка по­ете­си пе­ре­кла­де­на англій­сь­кою, бол­га­р­сь­кою, мо­л­дав­сь­кою, ро­сій­сь­кою, сло­ва­ць­кою, че­сь­кою мова­ми. Сві­т­лий, те­п­лий ми­с­те­ць­кий та­лант Ган­ни Чу­бач да­рує нам ві­ч­ні цінно­с­ті – за­га­ль­но­люд­сь­кі й на­ці­о­на­ль­ні – у най­ви­щих зле­тах ду­м­ки й сло­ва, ду­ші й се­р­ця.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1. Енциклопедія українознавства: Словникова частина: [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. – Париж; Нью-Йорк:Молоде життя; Львів; Київ: Глобус, 1955 – 2003.

2. Письменники України: Довідник. – Дніпропетровськ, 1996. – С. 329.

 З метою виховання у студентської молоді інтересу до вивчення літератури рідного краю у статті розкрито життя і творчість Ганни Василівни Чубач, шляхом дослідження з’ясовано тематичну багатогранність творів поетеси.