Краєзнавчо-дослідницька робота " Відлуння крізь століття"

Про матеріал

Краєзнавчо-дослідницька робота досліджує події у Бессарабії та початок Хотинського повстання та долю односельців-повстанців та очевидців подій. Може використовуватися у освітньому процесі в гімназії. Має практичну цінність для вчителів історії, українознавства, керівників краєзнавчих гуртків, вчителів-предметників, класних керівників, а також усіх, хто цікавиться історією рідного краю.

Перегляд файлу

Converted with the trial version of Doc Converter Pro Online (random words are replaced with 'trial' word, images are watermarked). Buy the full access now.

Відділ освіти, культури, молоді та спорту

Недобоївської сільської ради

Долинянська гімназія

Trial експедиція учнівської молоді

« Моя Батьківщина – Україна»

Тема « Відлуння крізь століття»

Напрямок « З попелу забуття »

Пам'ятник-композиція_присвячена_повстанню_мешканців_м._Хотин_у_1919_році.jpg

с. Долиняни, 2022 р.

Краєзнавчо-дослідницька робота по вивченню хронологій Хотинського повстання 1919 року проводилася із застовуванням різноманітних форм та доцільних методів пошукової роботи :

- опрацювання історичних джерел та фактів;

- збір trial матеріалів з даної теми;

- створення каталогу trial

- проведення апробації зібраного матеріалу на уроках історії та україно- знавства.

Trial краєзнавчо-дослідної роботи: Пелехата Роксолана В’ячеславівна, педагог-організатор Долинянської гімназії.

Баратинська Аніта – учениця 8 класу, опрацьовувала історичні джерела та інтернет-ресурси, створювала trial фото з даної теми.

Місце проведення – с.Долиняни, Недобоївської ТГ, Дністровського району.

ВСТУП

Іду з мечем– країна за плечем

А меч двосічний на trial боки

В Україні знову настав час Героїв. Це час, коли на нашу землю при- ходить зло, біль і ненависть. І тоді народ-пісняр, народ-хлібороб випускає з рук плуги і бандури, бере в руки шаблі та рушниці і піднімає бойові пра- пори. Тому, що закінчився час лірників та майстрів, почався час воїнів та героїв. Немає часу орати землю, є час її захищати. Ми пишаємося нашими людьми, які стали на захист України від зухвалого, загребущого, сильнішого і численнішого ворога.

Історія і сучасність України – це справа героїчної української молоді: сотні тисяч юних, молодих, ледве двадцятирічних добровольців руських дружин великого князя Святослава і Українських січових стрільців, козаць- ких полків Богдана Хмельницького та Івана Мазепи, армії Української Народної Республіки Симона Петлюри, Організації Українських Націо- налістів Євгена Коновальця і Степана Бандери, Української Повстанської Армії Романа Шухевича, членів визвольного руху шістдесятників, учасників студентського голодування 1990 року – одним словом, усіх молодих україн- ців, які боронили інтереси України навіть ціною власного життя. Серед цих воїнів-захисників слід згадати і Героїв Хотинського повстання, котрі в дале- кому 1919 році боронили рідний буковинський край від окупації румунсь- кими військами. У котрих кров та піт злилися у молодих, гарячих серцях.

Актуальність обраної теми зумовлена страшними подіями trial ння. Російські окупанти, як румунські війська століття тому вторглися на наші землі із метою привласнити території, які по праву належать нам. Вони жорстоко та цинічно катують, вбивають мирне населення, гублять людські життя. Знущаються над нашими військовими-полоненими, незважаючи на договори, які закріплюють у міжнародному праві норми щодо гуманного став лення під час війни. Кожен із них обов’язково буде нести відповідальність за скоєний злочин, за нестерпний біль в душі, за кожну краплю пролитої крові нашого народу!

Ми, нащадки славних постанців, поставили собі за мету вивчити і trial національний рух на Буковині, хронологію подій Хотинського повстання 1919 року, долю наших односельчан та тих, хто кинувся у бій проти румун- ських загарбників.

Реалізація поставленої мети можлива через виконання таких завдань:

- дослідити події у Бессарабії та початок Хотинського повстання;

- зібрати та проаналізувати історичні, документальні джерела та архівні матеріали з даної теми;

- дослілити долю односельців-повстанців та очевидців подій;

- створити каталог фото з даної теми;

- зібрані матеріали систематизувати, упорядкувати та віддати у архів гімназії для подальшого використання;

- створити інформаційний збірник матеріалів для поширення серед здобу- вачів освіти та вчителів гімназії.

Новизна дослідження полягає у формуванні національної свідомості грома- дянина, готовності стати на захист країни, рідного краю на прикладі учас- ників Хотинського повстання , борців за незалежність краю.

Результати роботи можуть trial у освітньому процесі в гімна- зії. Наша робота матиме практичну цінність для вчителів історії, україно- знавства, керівників краєзнавчих гуртків, вчителів-предметників, класних керівників, а також усіх, хто цікавиться історією рідного краю.

РОЗДІЛ 1

УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОАЛЬНИЙ РУХ НА БУКОВИНІ

Українські політичні сили Буковини та Галичини тісно співпрацювали у роки війни. 25 жовтня 1918 р. у Чернівцях був утворений Український Кра- йовий Комітет як представницький орган українців Буковини під керівни- цтвом депутата австрійського парламенту від українського населення Омеля- на Поповича. Він також очолив буковинську делегацію, яка брала участь у роботі УНРади. 1 листопада 1918 р. Українська Національна Рада у Львові проголосила незалежність усіх українських земель, що належали до Австро-Угорської імперії. Скликане 3 листопада 1918 р. у Чернівцях Буковинське народне віче, в якому взяло участь більше 10 тис. осіб, прийняло Акт возз’єднання Північ ної Буковини із ЗУНР та «злуку» з великою Україною. Головні міста Буко- вини – Чернівці, Сучава, Сторожинець таким чином опинилися вже під кон- тролем української влади. Такі ж trial відбувались і в селах Буковини. Дані рішення спричинили загострення відносин із румунським населенням trial вже 27 жовтня 1918 р. румунські депутати австрійського парламенту та Буковинського сейму утворили Румунську Національну Раду, яка вважала Буковину румунською землею.За цих умов Український Крайовий Комітет і Румунська Національна Рада уклали домовленості, згідно з якими влада Українського Крайового Комітету поширювалася на північну частину Буко вини, а Румунської Національної Ради – південну. Українська Національна Рада в краї була очолена ученим, громадсько-політичним діячем Агенором Артимовичем, крайова адміністрація – Омеляном Поповичем. Було створено українську поліцію, суд, взято під контроль пошту, телеграф, фінанси, зок- рема й промисловість. Службовці краю присягнули на вірність Українській Національній Раді. Проте домовленості між українцями і румунами не впли- нули на розвиток подій, тому що більшість румунських trial Буковини ма- ли інші плани, які незабаром хотіли втілити в життя. Насправді Румунська Національна Рада не хотіла ділити владу з українцями, сподіваючись на швидке «возз’єднання» із Румунією, і 6 листопада звернулася до Румунії з проханням якнайшвидше вислати свої війська. Румунія, проігнорувавши рішення Буковинського віча, захопила територію Північної Буковини. І боро- тьба буковинців за власну державність завершилася збройним втручанням Румунії та окупацією нею Буковини.

11 листопада румунські війська увійшли до столиці краю – Чернівців. Північна Буковина залишилася безззбройною перед румунською агресією, особливо після від’їзду Легіону Українських січових стрільців із Чернівців до Львова. Уряд ЗУНР заявив протест Румунському королівству, але не зміг допомогти буковинцям, бо ЗУНР уже вела оборонні бої з поляками. Наступного дня Генеральний штаб наказом № 166 наказав продовжити просування до північного, східного та західного кордонів Буковини.12 листопада Румунська Національна Рада приймає закон про державну владу на Буковині і владу перебирають румунські урядовців на чолі з Янку Флондором.28 листопада 1918 року Генеральний конгрес Буковини у залі Резиденції митрополитів Буковини та Далмації проголосив унію з Румунією.

Флондор, Янку — Википедия

Наступного 1919 р. окупація буковинського краю Румунією була виз- нана Сен-Жерменським мирним договором як правомірний акт.

Можемо дійти висновку, що створення Румунської Національної Ради було першим кроком до окупації румунською владою Буковини, адже в них були інші плани на українські землі – швидке воз’єднання із Румунією, що й спричинило захоплення території Північної Буковини, але розгортання кон- флікту розпочалося боротьбою буковинців за рідні землі.

РОЗДІЛ 2

TRIAL У БЕССАРАБІЇ. ХОТИНСЬКЕ ПОВСТАННЯ

Важливе місце у українсько-румунських відносинах 1918-1919 рр. зай- няло Хотинське повстання. Це – організований виступ населення Хотин- ського, Бєльцького та Сороцького повітів проти румунської окупації. Хо- тинським названо тому, що центральні події відбувалися саме у Хотинському повіті. Воно стало реакцією українців на румунську анексію Бессарабії, охо- пивши значну частину краю. Незадоволення населення політикою окупації, прагнення українців до єдиної та цілісної держави, підштовхнуло їх до запек- лої боротьби.

Майбутнє краю планували вирішити через Референдум, хоча у членів Директорії не було єдності та спільності щодо його статусу. Зокрема, одні політики прагнули створити незалежну Бессарабську Народно-Демократичну Республіку, інші – автономну Народно-Демократичну Республіку в складі УНР. Сформувавши збройні підрозділи, Директорія, штаб якої розмістився у місті Хотин, визначила стратегію наступу і тактику ведення наступальних бойових дій.

Будинок у м. Хотині, де в trial 1919 р. містився штаб Хотинського повстання

7-8 листопада 1918 року три загони румунських військ – перший з боку залізничної станції Окниця, другий– з Єдинецької волості і третій– з містечка Липкани здійснили наступ у напрямку Хотина. Події розгорталися дуже швидко, на місцях прориву не вдавалось організувати оборону проти наступу румунських військ. Сутички відбулись біля станції Окниця, села Атаки та в інших місцях Хотинського повіту. 9 листопада начальник 1-ї кавалерійської дивізії румунських військ генерал Давідоглу захопив містечко Бричани, де опублікував «Повідомлення № 1», у якому писалось про приєднання Хотинського повіту до Бессарабії і що вся Бессарабія в цілому приєднується до Румунії ( Додаток 1). 11 листопада полковник Морузі оголосив про «окупацію міста Хотина з метою збереження порядку і спокою, так і для попередження можливості окупації його ворогом». У січні 1919 року біль- шовицька Україна розпочала серію нападів на річку Дністер у районі Хотина.

Не міг народ терпіти жорстокого поневолення trial владою, виступив борцем проти неправди, і повстання спалахнуло в ніч з 18 на 19 січня 1919 р. ( за новим стилем) із самостійного виступу загонів Георгія Бар- буци і А. Старова, яких, усупереч планам штабу підготовки повстання, під- бив на виступ Маєвський. Зокрема, постанцями виступила ініціативна група, яка сформувалася ще до окупації повіту. До неї увійшли Мандарьєв І.І., Бор- лам, Токан Л. Я. , Поперечний А.Н., Довганюк І.В., Чекмак Д.Т.( Додаток 2). Очолив війська комісар Бессарабської народної армії Іларіон Семенович Дун гер, начальником штабу був І. С. Бабич– капітан з села Грозинці ( Додаток 3). Піднялися за боротьбу вільного життя жителі навколишніх сіл Атаки, Рук- шина, Пригородка, Данківців, Долинян, Ставчан, Керстенців, Недобоївців. Незважаючи на значні сили румунської армії в Хотинському повіті, пов станці міцно тримали оборону. Загін у числі від 400 до 600 бійців, які зде- більшого були колишніми солдатами царської армії – вихідцями з Хотинсь- кого та Сороцького повітів, переправився через Дністер у районі села Атакі Сороцького повіту (нині селище Отач Окницького району Молдови) і за ак- тивної підтримки місцевого молдавського населення захопив значну частину Сороцького повіту. Керівні дії загону Барбуци були також підтримані під керівництвом матроса Мулера і сокирянця Миколи Скутельника. При цьому, прямо на мості повстанці повісили командира румунської дивізії – генерала Поеташа, який згодом був похований румунами в Сороках. Майже одночасно загони А. Старова і В. Штеплюка переправилися через Дністер у районі села Наславча (нині теж Окницький район Молдови). Далі загін Барбуци рухався в бік Окниці, Сокирян, Гвіздівців, Романківців. Натомість повстанці Старова і Штеплюка діяли в районі інших сіл. Потім вони дійшли до станції Ларга, яку захопив загін помічника Барбуци, Михайла Нягу. У всіх селах почали спа лахувати стихійні повстання, бої з румунськими вояками і жандармами. Звуки гарматних пострілів (їх було 40) послужили сигналом для всього населення Хотинського повіту, і воно кинулося зі зброєю, косою, вилами в руках.Ті румунські солдати й жандарми, які опиралися – були вбиті, а ті що склали зброю – взяті до полону. Рукшинський і Ставчанський загони, у кіль- кості 230 вояків, під командуванням Н. Адажія і К. Єремецького зібралися у Хотинському лісі ( Додаток 4). Підступи до мостів пильно охоронялися румунськими військами, які звели дротяні укріплення, виставиляли куле- мети. Захопити їх можливо було лише ударом зненацька, як з боку Дністра, так і з тилу. Сигналом до бою мали стати постріли УНРівської артилерії ,що стояла в Жванці. Але збір загону у Хотинському лісі виявив кінний ру- мунський патруль. Артилерія окупантів обстріляла ліс. Вибухи снарядів і були сприйняті повстанцями як очікуваний сигнал. У темноті партизани на- близилися до ворожих укріплень і кинулись на штурм. У цей же час інший загін повсталих у 300 багнетів, під командою І. Бабича пішов у наступ на Атаки з лівого берега Дністра. Унаслідок рішучих дій переправи були захо- плені, а село визволене від окупантів. Понад 100 румунських солдатів і офі- церів потрапили до полону, забрано 10 кулеметів, багато рушниць і набоїв. Повстанці захопили місто Хотин, село Атаки Хотинського повіту і більшість

інших сіл, з яких вигнали румунську владу. Крім Рукшинського і Ставчан- ського полків був сформований також Данковецький полк. 24 січня Анадоль- ський полк розгорнув наступ у напрямку Хотин – Кельменці– Ларга – Соки- ряни, а Данковецький і Рукшинський діяли в інших напрямках на Новосе- лицю, Липкани й Окницю. Разом вони незабаром очистили від румунських військ майже весь Хотинський повіт.

Однак румуни поступово оговталися та продовжували проривний нас- туп. До Хотинського і Сороцького повітів були стягнуті значні сили румунсь- ких військ: 1-й прикордонний полк, 1-ша кавалерійська дивізія, 8-ма та 9-та піхотні дивізії, загони спецпризначення. Значну допомогу їм надавали інші держави Антанти – у бойових діях безпосередню участь брали французькі артилерійські частини. Англійські офіцери стали інструкторами для румунсь- ких військ, проводили для них військові навчання. Загальне керівництво з придушення повстання, разом із румунським генералом Давідоглу, здійсню- вав керівник англійської місії в Румунії генерал Ґринґлі.Румуни жорстоко покарали населення сіл Хотинського повіту. Після розстрілу солдатами Ди- ректорії Г. Барбуци й арештів інших командирів повстанців, бійці загону Барбуци та інші повстанці розпочали активнуборотьбу. 1 лютого 1919 року повстанці провели останні бої та перейшли на лівий берег Дністра і простори Подільської губернії. Наприкінці березня 1919 р. повстанці сформували два партизанських полки– 1-й та 2-й Бессарабські, домовилися з місцевими під- пільними більшовицькими організаціями, і на початку квітня заволоділи міс- том Кам'янець-Подільський, яке утримували до підходу частин Червоної армії.У червні 1919 р. обидва Бессарабські полки ввійшли до кадрового складу Червоної армії, з них було сформовано 45-ту Червонопрапорну стрі- лецьку дивізію. Багато бійців з загону Г. Барбуци опинилися у складі кавале- рійської бригади Г. І. Котовського. Як відомо, усіх їх згодом було репре- совано комуністами, як «ворогів народу».

РОЗДІЛ 3

ДОЛЯ МЕШКАНЦІВ СЕЛА ДОЛИНЯНИ

Ніщо на землі не відходить без сліду. Зерно проростає колосом, зернятко – деревом, повстанці залишають по собі пам’ять… Але пам’ять народу свіжа. Ніколи часові не зітерти тих, хто боровся до останнього подиху…

То були trial холодні дні 1919 року… Наше село було поневолене Королівством Румунії.

Жителі села Долиняни завоювали румунський пост та розгромили йо- го, а влада перейшла до рук повстанців. 28 січня румунські війська рухались з Круглика до Долинян та Ставчан. У напрямку села була вислана розвідка, котру зустрічали з хрестами, хоругвами , хлібом-сіллю заможні селяни, піп та дяк. Ця група повідомила, що в селі все впорядку та запросила румун. Але в дійсності не так воно було.

За селом, на північно-східній частині, перебував загін повстанців бли- зько чотириста чоловік. Початок повстання викликав небачений ентузіазм і піднесення у людей. Усі верстви населення без найменших сумнівів підтри- мували його. Коли румунські війська вийшли з Круглика, то повстанський загін почав стріляти по них. Вони були змушені відступити. Наступногодня почався активний наступ на Долиняни. Село було захоплене. Повстанський загін відступив до Хотина. У селі почалися арешти, грабежі, звірства над селянами. Важко було. Люди повинні були утримувати румунську армію. З кожного двору забирали зерно для коней,борошно, яйця, мед, птицю для солдат румунської армії. Окупанти безжально палили селянські хати під со- ломою, кожна друга хата в селі Долиняни та Ставчани була спалена. У повітрі довго стояв копіт, trial згар, чути плач жінок та дітей, стогін обпаленої худоби, знущалися над мирним населенням, чинили всілякі без -

чинства. Страшно було дивитися на ту картину. Румуни почали виганяти всю молодь на сильний мороз, збирали їх і закривали у великі сараї, ши- кували в ширенги й били різками за непослух. Потрібно було розмовляти румунською мовою, інакше забивали голки під нігті. Піп проводив бого- служіння у церкві румунською, навчав дітей румунської у початковій школі. Хто читав молитву в церкві українською– отримував 20, 30, 50 різок.

Румуни виганяли всіх чоловіків на сильний мороз, роздягнених, у бі- лих сорочках, босих, без їжі і води .Їм було 15-65 років. Першу групу хлоп- ців (56) закрили у кам’яній стодолі, котра до сьогодні стоїть на подвір’ї, де проживає Банарь Володимир Васильович, а іншу – де було 80 молодиків , у хліву Катеренчука Ф.П. На третій день пролунав наказ:

« Розстріляти! » Падали trial юні хлопці, кров заливала подвір’я, 53 жи- телі села загинули. Так вони прагнули помститися мирному населенню.

Увечері румуни роз’їхалися. Залишилася тільки охорона.

… На холодній печі в хаті спали діти. Згорьована жінка сиділа біля дверей. Не спала, чекала сина, чоловіка, батька …

Свистів вітер, trial мороз, почула стогін.

- Можливо, мені наснилося ?

Побігла до сусідки. У засніженій канаві стогнав молодий, облитий кров’ю чоловік. Занесли до хати, з острахом, що завтра румуни роз- стріляють їхніх дітей. З переляку удвох роздягнені вибігли у двір. У по- долки білих сорочок збирали сліди крові, що залишилися на снігу. Так один із полонених , Гаврилюк Іван Степанович, був врятований.

Очевидцем цього був Руснак Костянтин Васильович, 1902 року народження.

Три дні рідних не підпускали до убитих, забороняли хоронити. Жінки ридали. Пішла молода вдова, Дячук Параска Андріївна, щоб забрати тіло чоловіка. Не віддали, але дуже побили. Якось доповзла до воріт хати й там народила мертву дитину.

З хати Дячук Марії Артемівни забрали трьох чоловіків: зятя, сина та чоловіка. Всіх розстріляли. Ридала згорьована мама, дружина, а у трьох вуг лах хати на лавках лежали, як дуби, батько, син та зять. Налетів кінний на- ряд румунів. Зайшли до хати. Лютий румунський офіцер проткнув штиком тіло кожного покійника. Стояла тиша… Тільки грубим голосом заревів ста- рий дід Артемій. Він зійшов з розуму…

53 долинянці. Славних, молодих та дужих не повернулися до рідних домівок, щоб землю зерном засівати, кохати, ростити дітей ( Додаток 5) .

Кожен камінчик trial сьогодні мовчки розказує ті страхи із попелу забуття 1919 року. Під старим столітнім горіхом – кам’яний хрест, на цьому місці розстрілювали людей… ( Додаток 6)

У селі , ще роки після січня 1919 року говорили про ті криваві події…

Пам'ятник Героям Хотинського повстання був відлитий з бронзи і встановлений у Хотині на одній із кращих площ міста ( Додаток 7 ) .

РОЗДІЛ 4

TRIAL СПОГАДИ УЧАСНИКІВ ТА ОЧЕВИДЦІВ

Дикий Харлампій Степанович

( село Долиняни, 1898 рік народження, учасник Хотинського повстання, виконував обов’язки посильного)

« Румуни показали себе як великих деспотів. Слідував наказ за наказом. Хто мав будь-яку зброю і ховав її– був безжально розстріляний. Хто відмовлявся давати до свята муку, яйця – того жорстоко били. Місцеве населення утримувало та годувало румунську армію. Звичайно, народу це не подо- балося. Румуни гордилися тим, що вони окупанти, почали посилати кара- льні загони. Ці загони з’являлися у більшості випадків вночі, забирали чоло- віків будь-якого віку, шикували у дві ширензі, і цих нещасних вони оточу- вали з кулеметами та гвинтівками у руках. Офіцер з револьєром дає команду румунською мовою. Кати виходять із ширенги по два чоловіки і б’ють різ- ками. Так продовжувалося до січня місяця. 8 січня потрібно було посильно працювати, надіятися на підтримку з лівого берега Дністра і на населення… І ось останні наші збори, які були в будинку мого батька з 8 на 9 січня 1919 року. Ми зібралися, розприділилися по групах і пішли на свої пости. Участь приймав Руснак ( офіцер старої армії з села Данківці), котрому було пору- чено зайняти Чотири корчми по направленню до міста Хотина. В його групу потрапили я, прапорщик Гуцул Петро, Т.І. Кантемір, його завданням було зайняти дністровську переправу. Перевірив зброю у хаті, пішли в похід. Наші групи на чолі з підпрапорщиком Руснаком зайняли Чотири корчми. Ми чекали румунів до світанку, але виявилося, що румунські війська, які відходили, рушили по рукшинській дорозі на Недобоївці…Відступаючі румуни в селі Недобоївці грабують, убивають. У сусідньому селі Керстенці також румуни, які тримають курс на Ставчани. Наші групи не витримують, відступають. Румуни увірвалися у Ставчани й підпалили село. Відступаючі групи направляються на Хотин, де знаходилася наша Директорія, від якої ми надіялися отримати моральну підтримку, бо дуже шкода покидати рідну Бессарабію. У Хотині зібралося близько 100-150 повстанців. Від Директорії ми отримали заряд хоробрості, стійкості, а зброї все немає. Січень місяць, хлопці, котрі пішли на захист рідного краю бунтують, промерзлі, змучені тим, що потрібно воювати проти регулярної армії голими руками. Село Ставчани горить, місцеве населення з trial покидають його і направ- ляються у Хотин… Ми прибігли в Недобоївці. Румуни відступили й закрі- пилися в селі Керстенці, а в Недобоївцях похорони: коли румуни відступа- ли, то вбивали всіх, хто траплявся їм під руку. Ми заспокоїли румун своїми нікчемними піхотними силами, а головне – один з повстанців пушкою… Мирне населення допомагало нам, немає що сказати. Головне – їжею, а патронів і снарядів немає. Раптом з’являється машина, котра поїхала в Хотин. У Хотині розвідала й повернулася назад…Окупанти дізналися, що ми голіруч йдемо проти регулярної армії, і тоді розпочали наступ, який не- можливо було стримати. Румуни били по відступаючим партизанам. Ми від- ступали й дійшли до річки Дністер, перейшли на лівий берег, і там румуни нас обстрілювали в м.Жванець. Наступного дня до нас, у Жванець, де зібралося три тисячі повстанців, прибув Барбуца. Організовано загін (600 чоловік). Ми направилися в Дунаїівці й розмістилися в будівлі суконної фабрики…»

Чернівецький trial музей, фонд,

інвентарний № 12345- ІІІ-5739, лл. 486-490.

Руснак Костянтин Васильович

( село Долиняни, Хотинського району, 1902 рік народження )

« Після обстрілу артилерії постанців села Недобоївці, румуни з села Доли- няни відступили. Християни розібрали своїх убитих родичів по хатах, готу-

валися до поховання. Але румуни знову повернулися в село, де побачили покійних – то підпалювали ті будинки. На території камінного кар’єру, між селами Долиняни та Недобоївці було багато убитих румунських солдат. Та- кож були загиблі на роз’їзді Чотири Корчми. У повстанців села Долиняни були гвинтівки тульського заводу…»

Із робочого блокнота працівника

Обласного історичного музею м. Чернівці Тимофєєвої.

Руснак Василь Іванович

01.04.1979 рік

( село Долиняни, Хотинського району, народився 1906 року)

« Я був дитиною у той час, коли до нас прийшли румуни. Військо наступало на наше село. Коли увійшли в село, схопили багато людей і помістили їх в чотирьох будівлях місцевих жителів. Настав вечір. Уже булла шоста-сьома година. Прийшов наказ убити. У дворі Прокопа Мацкуляка розстріляли 56 чоловіків. Троє чоловіків, в яких стріляли, залишились живими. Це Гаврилюк Петро Дем’янович, Ткачук Григорій Афанасійович і Палій Іван Миколайович. Петро Гаврилюк проживає й сьогодні в нашому селі. Гри- горій Ткачук проживав в селі Долиняни, а потім пішов на Слободу в Бельцьський уїзд і там помер. Іван Миколайович Палій перейшов Дністер і помер там від поранення. Коли розстрілювали наших людей, я йшов доро- гою. Мати мені сказала: « Йди дізнайся, чи є дядько вдома». Кулі свистіли, але я навіть не знав у чому справа. Це румуни вже розстрілювали дітей. 1940 року покинули село й виїхали в Румунію сини Георгія Кишларя, Пантелей і Тимофій. Василь Тимофійович Дячук також виїхав у Румунію, але повернувся в село».

Колісник Микола Васильович

( село Долиняни, Хотинського району, народився 1917 року)

3 січня 1979 рік

« Я тоді був зовсім маленьким, але мої три брати й сестра були старші за мене, і дуже добре пам’ятають повстання в Хотинському повіті. Батько мій був командиром і вів хлопців у бій протии румунів. Старший брат Іван разом з Бодаком Іваном Федоровичем знаходилися в Хотині. Їм видавали коней і вони розвідували, де румуни і чим займаються. Одного дня, коли во- ни їхали з Чотирьох Корчмів у сторону села Долиняни, їм назустріч за Ви- соким горбом їхала румунська розвідка. Ледве не зчинилася перестрілка. Брат зі своїм товаришем Іваном Бодаком розвернули коней і поїхали в Хо- тин, щоб докласти, що в Долинянах була помічена румунська розвідка, а це значить, що можуть з’явитися війська. Румуни в той момент знаходилися вже в селі Ставчани. Потім вони натиснули на повстанців і вже з’явилися у селі Долиняни. Батько взяв мене, мого брата Пантелея і сестру Єлізавету, посадив на повозку, і ми виїхали за Дністер, де знаходився в той момент брат Ваня, а брат Феофіл, коли румуни входили в село був дома. В наш двір увійшли румуни. Разом з ними був і наш житель Василь Тимофійович Дячук, котрого вони взяли з собою. Феофіл чув, як між ними велася бесіда. Василь водив їх по двору. Вночі брат втік, а коли за кілька місяців повер- нувся з-за Дністра, то побачив, що в нашому дворі все спалено. Жили ми у сусідів і чужих людей. Кожного разу румуни обкладали нашу сім’ю подат ками, переслідували батька. Він говорив, що Крикливий Василь Лазарович, котрий також командував загоном повстанців, після цього допомагав руму нам, бо батько бачив його в нічний час з ними в селі Ставчани. Пізніше Ва силь Крикливий був у селі Долиняни примарем…»

ВИСНОВКИ

Сто років минуло з того часу, коли історія відкрила нову сторінку в житті українського народу. Плине час невпинною рікою, чути відлуння крізь століття, стогне земля від пролитої крові, загарбники як приходили раніше, так і досі приходять на наші землі…

Провівши дане дослідження, можемо дійти висновку, що події у Бес- сарабії, спричинені румунською анексією призвели до спротиву та по- встання народу проти окупації. Румунська влада нехтувала результатами проголошення УНР усіх земель, що належали до Австро-Угорської імперії українськими, розгорнула свою нав’язливу політику, проголосивши унію з Румунією та розпочала захоплення територій Північної Буковини.

Розгортання збройного конфлікту розпочалося із наступу румунських військ у напрямку Хотина. У Хотинському повіті почали формуватися по- встанські загони, котрі несли в собі ідею повалення румунської влади на те- ренах Буковини.

Ми дослідили, що серед повстанців були й наші односельчани. Пере- глянувши багато архівних матеріалів нашого села, ми знайшли спогади учас ників та очевидців повстання. Вивчивши та опрацювавши їх, можна стверд- жувати, що допоки румунська влада в селах чинила безчинства, вони стри- мували наступ ворогів на багатьох напрямках та виганяли їх з навколишніх сіл. Деяких односельчан румуни залякували та брали їх під свій контроль.

Отже, можемо дійти висновку, що на прикладі Хотинського повста ння, яке спалахнуло в січні 1919 року спостерігаємо силу, міць, єдність національного та патріотичного духу українців, здатність боронити рідний край від ворогів, від встановлення їхньої нав’язливої влади.

Список використаних джерел

1. Героїчна Хотинщина. Матеріали наукової сесії, присвяченої 50-річчю Хо- тинського повстання. — Львів, 1972.

2. Дембо В. Ніколи не trial Кривавий літопис Бесарабії. — К., 1925.

3. Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.

4. Крецул І. Хотинське повстання 1919 // Довідник з історії України. — 2-ге вид. — К., 2001. — С. 1025.

5. М. Шундрій «Героїчне минуле моїх бессарабців — 1919 рік»

6. https://bukportret.info/hotinskiy-rayon/dolinyani/istoriya-dolinyani/

7. https://www.youtube.com/watch?v=lUvjZzn5Yfw