КУРСОВА РОБОТА з української літератури

МІНІСТЕРСТО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

Навчально-науковий інститут української філології та соціальних комунікацій

Кафедра української літератури та компаративістики

 

КУРСОВА РОБОТА

з української літератури

на тему:

«Повість Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків» у його листах та літературознавстві»

 

                                                            Студентки 2 курсу А – групи

 галузі знань 0203 – гуманітарні науки

                                                            напряму підготовки

 6.020303 – українська мова і література

                                                            Цяпкало Віти Валеріївни

 

Керівник – доктор філологічних наук , професор

Поліщук Володимир Трохимович

 

                                                            Національна шкала_______________

 Кількість балів: ____Оцінка: ECTS____

 

Члени комісії:

_____       __________________________________________________________

_____       __________________________________________________________

_____       __________________________________________________________

м. Черкаси-2017

Зміст

Вступ…………………………………………………….....................................3

Розділ I. Листи Михайла Коцюбинського як джерело вивчення процесу творення «Тіней забутих предків»……………………………………………

1.1. Ідея та мотиви написання повісті в листах…………………...

1.2. Проблеми сюжету й образотворення повісті…………………..

Висновки до Розділу I …………………………………………………………

 

Розділ ІІ. «Тіні забутих предків» як об’єкт літературознавчих досліджень…………………………………………………………………………

2.1. Літературознавча статистика щодо повісті…………………….

2.2. Основні аспекти досліджень «Тіней забутих предків» : огляд тенденцій………………………………………………………………….

Висновки до Розділу ІІ…………………………………………………………

 

Висновки……………………………………………………………………..

Список використаних джерел…………………………………….

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Актуальність дослідження. Михайла Коцюбинського вважають одним із представників імпресіонізму. Тому ознаки цієї течії мали великий вплив на письменника для створення таких цікавих творів, один із яких ми розглянемо далі – це твір «Тіні забутих предків».

До теми «Листи Михайла Коцюбинсього»  звертались такі літературознавці : Кіяновська М.[5], А.Гурдуз [3],  Л.Погрібна [12] та інші. Було проведено ряд досліджень. Однак, як слушно відзначив  І.О. Денисюк, чудова фантастика, якій піддається автор і читач, є реалістичним світосприйманням гуцула. У глибокому реалізмі і силі типізації Коцюбинського переконується кожний, хто побував на Гуцульщині навіть через піввіку після автора «Тіней забутих предків».

Цей твір вважається вершиною творчості Михайла Коцюбинського, який було написано під впливом багатої поезії життя гуцулів, що їх спостерігав письменник, перебуваючи в Криворівні. Про Гуцульщину він писав до Євгена Чикаленка : «Якби Ви знали, яка тут велична природа, який цікавий народ гуцули, з багатою, своєрідною психікою, з буйною фантазією, дивними звичаями і мовою» [9,с.130].  Отже, актуальність обраної теми зумовлена потребою узагальнення та систематизації листів як джерело пізнання про першопочатки твору і літературознавчих досліджень.

Мета роботи: проаналізувати розмисли  Михайла Коцюбинського про повість «Тіні забутих предків» у його листах та рецепцію твору в дослідженнях науковців.

Поставлена мета  передбачає виконання таких завдань:

• проаналізувати листи Михайла Коцюбинського як джерело вивчення процесу творення «Тіней забутих предків»; зокрема:
• осмислити ідею та мотиви написання повісті в листах;
• виявити проблеми сюжето- й образотворення в  «Тінях  забутих предків» у листах;
• проаналізувати основні аспекти літературознавчої рецепції повісті;

Об’єкт дослідження це листи Михайла Коцюбинського, повість «Тіні забутих предків» і літературознавчі дослідження твору.

Предметом дослідження є проблематика листів М.Коцюбинського щодо вказаної повісті й ця ж проблематика в літературознавчих дослідженнях.

Методи дослідження. Для реалізації поставленої мети і завдань застосовано філологічний, психологічний,структурний методи. Основним методом дослідження є філологічний.

Наукова новизна полягає в тому, що було проаналізовано і розглянуто аспекти написання повісті Михайлом Коцюбинським та дослідження її літературознавцями .

Практичне значення дослідження. Матеріали та висновки курсової роботи можна застосувати в практиці вищої школи під час вивчення української літератури,читання спецкурсів, проведення спецсемінарів; для написання курсових, дипломних та магістерських робіт.

Курсова робота складається зі вступу, двох розділів (кожен містить кілька підрозділів), висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи 25 с., з них  19с. основного тексту. Загальна кількість джерел, що подаються у списку використаної літератури, складає 13 позиції.

 

 

 

РОЗДІЛ I.

Листи Михайла Коцюбинського як джерело вивчення процесу творення «Тіней забутих предків»

З погляду  теми треба зазначити,що на сучасному етапі відчувається потреба суспільства в об’єктивному відтворенні подій минулого, у визначенні ролі окремих діячів у суспільно-культурному житті того часу. Останнім часом значна увага надається публікації приватних листів, оскільки приватне листування більш повно віддзеркалює думки їх авторів. Такого плану кореспонденція є джерелом до вивчення передусім життя і творчості митців, стосунків між ними.

На сьогодні велике значення набувають листи М. Коцюбинського, мало не з усіма його сучасниками – видатними українськими діячами. Вивчення цієї спадщини допоможе встановити головну лінію розвитку української культури взагалі та літератури зокрема в умовах царської цензури.

1.1. Ідея та мотиви написання повісті в листах

Варто особливо підкреслити,що Коцюбинський багато зробив у дослідженні життя та побуту гуцулів. Твір «Тіні забутих предків» став своєрідною енциклопедією фольклорно-етнографічного життя гуцулів в мініатюрі. Діяльність М. Коцюбинського в цій галузі, зокрема зібрані ним етнографічні матеріали є неабияким надбанням української етнографічної науки. Тим більше, на відміну від своїх попередників, у цій ділянці він звернув увагу на такі питання, які зовсім або майже зовсім не ставились в українській етнографії.

Написанню повісті передувала велика підготовча робота. Глибокими філософськими роздумами, прославленням світлого, прекрасного, здорового життя, що перебуває в гармонії з природою, сповнений твір Коцюбинського «Тіні забутих предків» – правдива казка Гуцульщини. Розвиваючи таку думку, можна знайти в цій повісті чимало прийомів символізму: відступаючи від яскравих імпресіоністичних ефектів, автор більше схиляється до метафоричного трактування як окремих деталей, так і всього задуму.

Коцюбинський зібрав надзвичайно цінний етнографічний матеріал, який до наших днів не втратив своєї значимості. Уважно й детально вивчаючи життя, побут,звичаї, обряди, вірування і народну творчість гуцулів, письменник звертався за порадами та консультаціями до Гнатюка, знайомився з працями В.Шухевича – одного з відомих дослідників етнографії гуцулів, зокрема вивчав його п’ятитомну «Гуцульщину», студіював «Матеріали для гуцульської демонології» А.Онищука та іншу літературу. Однак студіювання одних лише літературних джерел не могло задовольнити Коцюбинського. Він знав, що тільки самостійне безпосереднє спостереження та вивчення народного життя дасть змогу правильно висвітлити його та зробити вірні наукові висновки. «Я, – зауважував письменник, - у свій час, з головою впірнув у Гуцульщину, яка мене захопила. Який оригінальний край, який незвичайний казковий народ. Але книжка книжкою, треба мати живі враження, щоб щось зробити – і хочеться швидше дочекатися літа». [9,с.97] .

Перед тим,як почати роботу над твором про гуцулів, Михайло Коцюбинський двічі приїздив у Карпати,щоб краще пізнати життя людей цього краю. Запросив його в чарівні гори Володимир Гнатюк,відомий український  учений – етнограф, фольклорист.

Листування з М. Коцюбинським свiдчить, що В. Гнатюк вiд 1908 р. не давав письменниковi спокою, бажаючи познайомити його з життям гуцулiв. Вiн не тiльки посилає М. Коцюбинському лiтературу про Гуцульщину, зокрема, твори Ю. Федьковича, а й будь що хоче витягти його в Криворiвню. «Я думаю, переконує В. Гнатюк в одному iз листiв Коцюбинського, що це було би для Вас з двох бокiв корисне: 1. для здоров'я безумовно. 2. для вашої лiтературної творчостi. У гуцулiв стiльки поезiї, ви знайшли би у них стiльки нового для себе, що се певно принесло би гарнi результати i для Вас самих i для нас, як народу»[8, с.111]

В. Гнатюк постiйно просить видатного класика української лiтератури написати щось про гуцулiв: «Своїми словами Ви мусите щось написати про гуцулiв забили Ви менi клин у голову, вони не дають менi спокою», писав М. Коцюбинський  В. Гнатюку з Капрi 17 липня 1910 року [8,с.122]

Михайло Коцюбинський прибув на Гуцульщину влiтку 1911 року, поселився в хатi М. Мосейчука в с. Криворiвня i з надзвичайним захопленням вивчав побут i традицiї гуцулiв. Листуючись з дружиною – Вірою Коцюбинською свої враження передає так : « …а сьогодні пишу з Криворівні, куди приїхав учора під вечір. Я здоров, доїхав добре, сю ніч виспався і почуваю себе непогано…Тут так гарно, що я не сподівався навіть.Прийняли мене добре,маю окрему хату і думаю спочити, брати сонячні ванни…»[ 9,с.67-68] В. Гнатюк познайомив письменника з учителем села Голови Л. Гарматiєм та iншими гуцулами, якi стали для Михайла Коцюбинського провiдниками в гуцульських горах та сприяли глибокому ознайомленню письменника з цим краєм.

Від першого короткого перебування  в Карпатах у Коцюбинського залишилось велике враження. Про нього він писав М.Горькому: « Коли б Ви знали, який це чудовий, майже казковий куточок, з густо зеленими горами, з вічно шумуючими гірськими ріками, чистий і свіжий, ніби вчора народився. Костюми, звичаї, весь уклад життя гуцулів - помадів, що проводять все літо зі своїми стадами на вершинах гір – настільки своєрідні і мальовничі, що почуваєш себе перенесеним  у якийсь новий невідомий світ. Як було б добре, аби ви хоч раз з’їздили в Карпати» [9,с.68-69].

На другий рік Коцюбинський знову їде в Карпати. Тепер уже на більш довгий час. Оселившись у великому мальовничому селі Криворівня, де збиралися влітку такі відомі діячі української культури і науки, як І.Франко, Л.Українка, В.Стефаник, Ю.Федькович, В.Гнатюк та інші, Коцюбинський одразу почав збирати етнографічні матеріали. Він побував у багатьох селах, в гуцульських хатах, вивчав сімейний та громадський побут, записував легенди, повір’я, вірування.

Про те, що як працював Коцюбинський, Гнатюк писав у своїх спогадах: «Наперед студіював він місцеву природу ходив по лісі та по царинках... Робив собі всякі записки, розмовляв із селянами на різні теми, заходив до їх хат, придивлявся усему пильно, не поминаючи нічого, навіть найменшої дрібниці... У 1911 р. робив прогулку до Голов, звідки разом із учителем Л.Гарматієм їздив на полонину Скупову, ночував там при ватрі, їв бануш і приглядався полонинському життю. У Головах ходив також на “посіджінє” (забави при мерці); оглядав понадто похорон і весіль» [9,с.21].

У побуті гуцулів Коцюбинського особливо вразило збереження багатьох архаїчних звичаїв та обрядів, частина яких сягала своїм корінням у глибину віків. Уже на початку свого перебування в Криворівні Коцюбинський повідомляв Горькому: «Весь час проводжу в екскурсіях по горах, верхи на гуцульському коні, легкому й граціозному, як балерина. Побував у диких місцях, доступних небагатьом, на «полонинах», де гуцули – номади проводять зі своїми стадами все літо. Якби Ви знали, яка величала тут природа, яке первісне життя. Гуцули – дуже оригінальний народ з багатою фантазією, зі своєрідною психікою. Глибокий язичник – гуцул все своє життя. до смерті проводить в боротьбі зі злими духами, що населяють ліси, гори і води. Християнством він скористався лише для того. щоб прикрасити язичницький культ. Скільки тут красивих казок, переказів, вірувань, символів! Збираю матеріали, переживаю природу, дивлюсь, слухаю і вчусь».[9,с.126].

Перебуваючи другий раз у Криворівні Михайло Коцюбинський ще більше поринув у стихію та пригоду гуцулів.  Листуючись із своєю дружиною Вірою Коцюбинською писав так: «Задоволений з подорожі, зробив кілька записів в книжечку»[9,с.123].

У «Тінях забутих предків» особливо виразно виявилася така риса письменника, як зумовленість образної системи твору конкретною місцевою, побутовою, історичною, соціальною і національною обстановкою, баченням світу крізь призму персонажів. Та оскільки сама обстановка незвичайна,  то й асоціації та образи інколи можуть видатися незвичайними, своєрідними, навіть – дивовижними. Загалом проводячи час у селі Голов він назбирує різний етнографічний та фольклорний матеріал. Перебуваючи на різних обрядах та діях, вносить це у свій вишуканий твір. Прикладом цього слугує те,що він був на похороні,або навіть сказати обрядовому дійстві. І це описував так у листі до дружини: «Вночі попав я на оригінальні обряди,забаву  при тілі умерлої баби.» . [9,с.125]

Також цей же ж обряд описував у листі до Александри Аплаксіної: «У селі попав на оригінальний обряд. Вночі вмерла десь стара жінка — і ось з далеких хат зійшлися люди. На лавці під стіною лежить покійниця, горять перед нею свічки, а в хаті поставлені лавки, як в театрі, і на них сидить маса народу. Тут же, у покійниці в сінях зібралась повеселитись молодь. І яких тільки ігр не було. Сміх роздавався безперервно, жарти, поцілунки, крик, а покійниця скорботно стулила уста, і мигтять похоронним блиском свічки. І так всю ніч». Треба «якнайбільше людей задержати у хаті, особливо вночі, аби хатнім не було лячно і скучно». [9,с.128]

Цей похоронний звичай має певний філософський смисл, показує тріумф життя над смертю, є виявом світогляду народу. Гуцул не хоче довго замислюватися над смертю людини, оплакувати померлого. Також цей епізод є відображенням у творі.

Насолодившись природою Карпат, звичаями гуцулів, Михайло Коцюбинський збирається від’їжджати додому: «А все-таки я задоволений, що попав сюди. Маю враження, зібрав трохи матеріалу, ближче познайомився з природою й життям гуцулів. Тут все таке оригінальне, таке дике і незвичайне.»[9,с.133]

25 вересня 1911 року він повідомляв Гнатюка, що пише оповідання, на основі своїх вражень: «Боюсь, хвилююсь, але пишу». «Не знаю, чи вдасться мені що зробити, а дуже хотів би. Може, на той рік пощастить мені зібрати більше матеріалу, і тоді матиму міцніший грунт під ногами»[9,с.138]

1.2. Проблеми сюжету й образотворення повісті

У «Тінях забутих предків» особливо виразно виявилася така риса письменника, як зумовленість образної системи твору конкретною місцевою, побутовою, історичною, соціальною і національною обстановкою, баченням світу крізь призму персонажів. Та оскільки сама обстановка незвичайна,  то й асоціації та образи інколи можуть видатися незвичайними, своєрідними, навіть – дивовижними. М.Коцюбинський не принижує людей з народу, справжніх «дітей природи», бачить у них непереможний потяг до краси, до поезії, до всього світлого й людяного.

Вже сама назва повісті свідчить про те, на якому матеріалі вона написана. У творi ми бачимо нiби три часових розрiзи: дiйснiсть кiнця ХIХ - початку ХХ столiття, пiзнє середньовiччя, коли iдеал кохання ставився понад життя, та тисячолiтньої давностi народнi вiрування, що, як тiнi, супроводжують героїв твору.

Чому письменник зупинився саме на цій назві, «Тіні забутих предків»? Мабуть, важливим є для нього саме слово «тінь», яке традиційно використовується в міфології багатьох народів, будучи ознакою померлої чи навіть живої душі, ознакою минулого, потойбічності. До речi, слово «тiнi» проходить через всю повiсть, пiдкреслюючи таємничiсть, певну нереальнiсть, а часом i зловiснiсть всього, що вiдбувається. Тiнi величних смерек лежать на м'яких мхах, тiнi хмар повзуть по горах, довгi тiнi вiвчарiв супроводжують їх по полонинах, врештi в останнiй сценi «смертельне свiтло сплiтало сiтку однакових тiней на мертвiм i на живих обличчях». [6,с.347]

З перших сторінок повісті ми потрапляємо в атмосферу фантастичних народних вірувань. Головний герой Іван, не дивлячись на свій ранній вік, знав дуже багато, міг розказати про нявку, потопельників, про арід-Ника (злого духа), який «править усім». Народні уявлення про чорта викликали у письменника особливий інтерес. Визнання двох творчих начал - доброго і злого - наклало відбиток на всі уявлення про світ у героїв повісті. В їх уста Коцюбинський вкладає ідею про те, що чорт - початок усякої культури, а бог передав всі «винаходи» людям. Тому Іван «кликав на тайну вечерю до себе всіх чорнокнижників, мольфарів…» [7,с.8].

 Характерні для міфологічного мислення у творі імена героїв – Іван та Марічка – найпопулярніші імена героїв народних пісень, отже, типові для українців у будь-який час. Як вважав сам письменник, саме ці імена відображають міфосвідомість нації. Крім того, Іван та Марічка символізують в повісті жіноче та чоловіче начало як нерозривні протилежності.

Майстер слова показує народження чарівних перлин народної творчості. Іван Палійчук грав на флоярі. Пісні, мелодії він збирав з гірських голосів, і це був спів його душі. Так зароджується їх кохання з Марічкою, оповите піснями. Іван грав, Марічка співала. Співаночок знала безліч, сама вміла складати. І мова їх звуків була мовою кохання. Ізгадай мні, мій миленький,/Два рази на днину, А я тебе ізгадаю/Сім раз на годину. [7,с.14]

 Iван та Марiчка - дiти природи. Природа i людина в фольклорi часто постають нерозривним цiлим. Краса оточуючого свiту породжує музику (до речi, пiдказану Iвановi казковим Щезником), а Марiчка засiває своїми спiванками гори i полонини - i зростають тi спiванки квiтами. А рушiйна сила цього - кохання, що є утвердженням людської духовностi, любов до всього живого, до природи i життя, до добра в усiх його проявах.

У структурі повісті М. Коцюбинський використав кілька демонологічних українських легенд. Наприклад, легенда про Бога та арідника, побудована на апокрифічному уявленні про те, що світ створений Богом за допомогою диявола, тобто несе на собі обидва начала світобудови – добро і зло. Тому світ пронизаний не тільки добрими силами, але й злими. Між ними точиться постійна боротьба в природі. Боротьба двох начал відбувається постійно і в людині, оскільки вона є часткою природи, підкорюється її законам.

Важливе, суто міфологічне значення в повісті має вода. У міфології багатьох народів вона вважається живодайною силою, оскільки приносить природі жадану вологу, оживлює все живе, напоює. Але вона не така чиста, як вогонь, в ній може водитися нечиста сила. Помітимо, що знайомство Івана та Марічки відбувається саме біля води. Вода об'єднує і роз'єднує героїв, оскільки вбиває Марічку. Вода може бути спокійною, а може бути й шаленою – повінь. Але так чи інакше, ця сила відіграє ключову роль у сюжетній будові повісті.

Не менш важливу роль відіграє в повісті і вогонь – очищуюча жива сила, захисний оберіг, який відлякує нечисту силу, охороняє людину, допомагає їй у її повсякденному житті.

Будуючи свій твір, М. Коцюбинський орієнтується також на дуже важливу в світовій міфології міфологему «світового дерева», яке є прообразом міфологеми людини. Це дерево має три поверхи – нижній, середній і верхній. Воно об'єднує життя з потойбіччям, виступаючи єдиним стрижнем усієї світобудови. Життя Івана ніби рухається в різних рівнях світового дерева. Кохаючи Марічку, хлопець весь час живе серед зелених дерев, насолоджуючись красою природи. Одружившись з Палагною, герой ніби заземлюється, прикипає до землі – середнього рівня – і поринає в суто буденні інтереси. А смерть Марічки вибиває з-під нього ґрунт, і герой опиняється в потойбічні закликаний нявками до лісу. Серед галявини в лісі він бачить тепер тільки мертві дерева, попереду нього тільки прірви.

Коцюбинський розумів, що специфічні умови життя в горах, тяжке матеріальне становище, віддаленість від культурних центрів – все це було важливим чинником збереження архаїчного, первісного не тільки в побуті, а й духовній культурі, у віруваннях, в світосприйманні. Гуцул вірив, писав Коцюбинський, «що на світі панує нечиста сила, що арідник (злий дух) править усім; що в лісах повно лісовиків, які пасуть там свою маржинку: оленів, зайців і сери; що там блукає веселий Чугайстир, який зараз просить стрічного в танець та роззирає наявки; що живе в лісі голос сокири. Вище, по безводних далеких недеях, нявки розводять свої безконечні танки, а по скелях ховається щезник. Міг би розказати і про русалок, що гарної днини виходять з води на берег» [4,с.158].

Отже, постає питання чому ж  М. Коцюбинський цілком занурив своїх героїв у світ напівреальний – напівфантастичний? На думку Юрія  Кузнецова «Автор намагався відтворити специфіку ментальності свого народу, схильність його оживлювати все навкруги себе, намагання естетизувати навколишній світ саме через споріднення його з міфом. З другого боку, саме фантастично-міфологічне тло дозволяло авторові передати природну основу натур його головних героїв, вписати їх у природне середовище, оскільки чистота їхніх душ відповідала чистоті гірських джерел і живодайній силі міфологічного вогню» [10,с.186]. Письменник у творі піднімає вічну проблему – проблему кохання, і вирішує її по-своєму – трагічно, адже на тлі чарівної природи Карпат це кохання сприймалося як ідеальне, як таке, що заслуговувало на вічність. Але трагічне завершення кохання героїв змушує читача глибоко замислитися над справжніми життєвими цінностями.

 

 

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ I

Дослідження дозволяє ствердити, що у своєму творі М.Коцюбинський хотів відтворити своєрідне міфологічне світосприймання і світовідчуття гуцулів, показати їхнє життя, овіяне казкою, міфами, повір’ями, забобонами. «Коли б я хоч трохи переніс на папір колорит Гуцульщини і запах Карпат, то й з того був би задоволений», - признався письменник. Але «переніс» він багато. У повісті його ожила Гуцульщина – з її горами, полонинами, потоками, лісами, з гуцулами, їх звичаями, віруваннями і повір’ями.

Легенди і казки, що їх часто вплітає письменник відповідно до світлосприймання своїх героїв, художні засоби, створені переважно на місцевому матеріалі, діалектизми, що майстерно вкраплюються і в авторську мову, і в мову персонажів, - все це надає творові романтичного, іноді казкового колориту і водночас не відриває від «землі».  Гуцульщина вимальовується перед нами такою, якою її бачили самі гуцули, котрі глибоко вірили, ніби природа одухотворена, жива, діюча, заселена злими чи добрими духами.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ II.

«Тіні забутих предків» як об’єкт літературознавчих досліджень

 Провідне місце М. Коцюбинського в каноні новочасної української літератури безсумнівне. Ще за життя він був визнаний видатним представником національної культури, котрий використав на ґрунті рідної словесності ознаки модерного письма. Поетикальні новації, впроваджені в його художніх текстах, виявилися досить перспективними, оскільки до них неодноразово апелювали інші українські автори. Передусім ця спадкоємність була продуктивною для літераторів перших десятиліть XXст., котрі уважно вивчали й нерідко наслідували його індивідуальний стиль.

 

2.1 «Літературознавча статистика» щодо повісті

 Уже за життя Коцюбинського творчість його оцінювали як вартісне й унікальне явище. Похвальні й проникливі оцінки І. Франка, Панаса Мирного, С. Єфремова, М. Євшана, С. Черкасенка, Людмили Старицької-Черняхівської тощо формували основу майбутнього канону. Дуже суттєвими виявилися опінії російської критики (Максим Горький, Олександр Амфітеатров та ін.), що суттєво відрізнялися від українських та давали відчуття іншої критерійної перспективи. Подібне значення мали відгуки на сторінках німецькомовної, польської, чеської, шведської преси, в яких відзначалися своєрідність таланту українського прозаїка та його органічна присутність у загальному процесі пошуку модерних форм художньої словесності. У результаті до 1913 р. у критиці склалося розуміння таланту М. Коцюбинського як явища феноменального, котре слід оцінювати в широкому європейському контексті. Пізніші хвилі вітчизняної рецепції, що зазнали ідеологічного тиску, обмежили цей горизонт та локалізували його головно до російського контексту. Проте твори письменника, перекладені та видані протягом XX ст. багатьма мовами, свідчать самі за себе й дають ґрунт для серйозних компаративних студій.

Отже, Михайло Коцюбинський стояв у колі як літературних так і політичних подій. На його творчість, стиль, манеру народного викладу матеріалу, звертали увагу багато дослідників літературного слова. Хоч влада і намагалася спрямувати його творчість у більш політичне русло, але письменника цікавило життя простих людей, тих, які цінували традиції, звичаї свого народу, зберігаючи духовну єдність. Знаний Коцюбинський і в європейському оточенні. Його твори хоч і не завжди  цінувалися, але визивали критику, дискусії. Це свідчило про те, що все ж таки праці Коцюбинського мають неабиякий  ґрунт для розвитку літератури, особливо в етнографічному плані. Тому письменникові належить чільне місце серед майстрів народного слова XX століття.

Про «Тіні забутих предків» радянські дослідники писали відносно небагато, оскільки ця повість (авторське визначення жанру – оповідання) зовсім не вкладалася в канонізований образ письменника-реаліста. І фольклорно-міфологічна тема, збагачена філософсько-елегійними акцентами її авторської інтерпретації, і своєрідна символічна поетика твору дають підстави його ідентифікувати радше з модерністичними прийомами письма, ніж з традиційною описовою манерою. Іще перші критики твору вказували на його неоромантичний характер та вбачали тут відлуння популярної в європейських літературах «апології краси первісного»

Глибокими філософськими роздумами, прославленням світлого, прекрасного, здорового життя, що перебуває в гармонії з природою, сповнений твір Коцюбинського  «Тіні забутих предків» – правдива казка Гуцульщини. Розвиваючи таку думку, можна знайти в цій повісті чимало прийомів символізму: відступаючи від яскравих імпресіоністичних ефектів, автор більше схиляється до метафоричного трактування як окремих деталей, так і всього задуму.

Однак студіювання одних лише літературних джерел не могло задовольнити Коцюбинського. Він знав, що тільки самостійне безпосереднє спостереження та вивчення народного життя дасть змогу правильно висвітлити його та зробити вірні наукові висновки.

Спираючись на роботи,статті,рецепції дослідників можна ствердити що, досить багато науковців цікавились повістю М.Коцюбинського «Тіні забутих предків».  Також було виявлено, що деякі дослідники проводили паралелі щодо обраної повісті та іншими не менш визначними творами. Наприклад О.Хмельовська написала статтю присвячену порівняльній характеристиці творів «На високій полонині» С.Вінценза та «Тіні забутих предків» М.Коцюбинського : «які уславили неповторний світ Гуцульщини». [електр.джерело ]. У цій роботі розкрито міфологічний світ обох творів, виділено їх символічність, проведено порівняльну характеристику. О.Хмельовська прагне виділити спільні та відмінні риси  у творах.  Також вона звернула увагу, що : «М.Коцюбинський, на відміну від С.Вінценза, не виростав в атмосфері єднання з карпатською природою,…а захопився колоритною Гуцульщиною тільки після прочитання етнографічних праць.»

Також є призабута розвідка Леоніда Білецького, яку відновила О.Салій.  Ця робота є також ґрунтовною для подальшого дослідження повісті М.Коцюбинського. Вона звернула увагу на саму постать Л.Білецького,про те, що на якій основі написав статтю: «…написав на основі припущень та відомих йому фактів» [13,с.271]

 

2.2.Основні аспекти досліджень «Тіней забутих предків» : огляд тенденцій

За такого підходу, зрозуміло, що не можна не оглянути самі дослідження, рецепції, відгуки і статті  науковців. Особливу увагу приділимо самій повісті у літературознавчих дослідженнях та оцінки митців.

Звернемо увагу на те, що досить багато науковців звертались до цієї повісті, було дано кулька оцінок та характеристик. Тому дивлячись на нашу тему ми окреслено деякі тенденції.

 Як вище зазначено є порівняльні характеристики щодо повісті, та її співставлення з іншими творами. На прикладі статті П.Водяної та Л.Авраменко можна простежити що є навіть зіставлення повісті та екранізації фільму С.Параджановим. У  статті  зосереджена  увага  на  особливостях  екранізації  повісті  М. Коцюбинського «Тіні забутих предків» Сергієм Параджановим, що стало визначним досягненням нашої літератури та кіномистецтва, якісно новим кроком у розвитку принципів екранізації літературного твору. Що ж надихнуло С.Параджанова на екранізацію? На це питання дослідниці дають нам досить вичерпну відповідь: ««Тіні  забутих  предків» справедливо  називають поемою  в  прозі,  адже  в повісті  М. Коцюбинський  оспівує  нездоланну  силу  кохання,  красу  Карпат, використовуючи  фольклорні  праці  В.  Шухевича  та  А.  Онищука,  змальовує таємничий  світ  гуцулів,  наповнений  дивовижними  повір’ями, язичницькими  обрядами,  чудовими  піснями.  Саме  це  і  привабило  Сергія Параджанова» [1,с.31]. Також метою їхньої роботи є  висвітлити  зв’язки  кінотвору  з  його першоджерелом. Звертаючись до цієї статті можна сказати ,що вони досить вдало провели паралелі. Підсумували свої погляди та прийшли до висновку що : « І  все  ж  «Тіні  забутих  предків»  стали  визначним  досягненням  нашої літератури  та  кіномистецтва,  якісно  новим  кроком  у  розвитку  принципів екранізації  літературного  твору.  Адже  все  його  новаторство  є  не  чим іншим,  як  розвитком  поетико-романтичних  традицій,  які  завжди  були досить сильні в українському кіно.»

 Також щодо порівняння екранізації та самого твору звернулась така дослідниця як Л.Погрібна,сказавши що: «Повість  М.  Коцюбинського  стала  доброю  основою  для  розвитку традицій  поетичного  кінематографа. 

Від  насиченості  контрастами  й  незвичайними  асоціаціями  у  творах  Коцюбинського  проліг  найкоротший шлях  до  яскравої  метафоричності  фільму..  Від  глибини  психологічного аналізу,  що  зумовлює  фіксацію  «вражень,  сприйнятих  у  відповідному освітленні  збудженої  психіки»,  до  «витонченої  поетичної  символіки,  яка переконливо  розкриває  вразливість,  душевну  незахищеність  головних героїв» [12,с.127]

 Також є ще спроба порівняння повісті «Тіні забутих предків»  М.Коцюбинського та «Пан» К.Гамсуна. Загалом це висвітлено у статті А.Градовського [2]. У ній розглядається проблема  «життєвої дезорієнтації» як філософський та літературний феномен на основі типологічної парадигми «Пан» та «Тіні забутих предків». Прикладом однієї із різниць є : «Коли в повісті «Тіні забутих предків» ми з головним героєм знайомимося з дня його народження, то з героєм роману «Пан», лейтенантом  Гланом вже в тому віці,коли молодість пройшла, а на зміну приходить зрілість.[2, с.105].

 Потрібно ще звернути увагу на те,що є паралельна праця присвячена також в певній мірі зіставлення вище зазначених творів, зокрема це праця А.Гурдуза під назвою «Повість М.Коцюбинського «Тіні забутих предків» і роман К.Гамсуна «Пан» у порівняльно-типологічному висвітленні». На відміну від попередника, літературознавець звертає особливу увагу на сюжет,образи, композицію. Одним із поглядів є:» Живучи у світі природи, герої «Тіней забутих предків» і «Пана» є й мешканцями їх власного всесвіту кохання. ..Споглядання природи закоханими Палійчуком і Гланом – це вже майже завжди згадування ними милої серцю людини, образ якої сповнює все навкруг.»[3,с.42]

 Важливу роль у дослідженні творчості, загалом у  повісті є роль О.Куцевол та її досить вагомий посібник [11 ].               Він є спробою висвітлення життя і творчості М.Коцюбинського в художньо – біографічному та літературно – документальному вимірах, що є новаторським шляхом шкільного вивчення життєпису митця. Загалом ця є місткою щодо матеріалу. Вона може бути адресована вчителям української літератури, викладачам ВНЗ, студентам також може бути використана як підручник для спецкурсу. О.Куцевол акцентує увагу на історію написання повісті, наводить приклади листів, джерела написання також про інтерпретацію творчості М.Коцюбинського у творах інших діячів: « І.Хоменко відобразив цей епізод карпатської одісеї Коцюбинського 1912 р. у драматичній мініатюрі «Шлях митця», що транслювалась на «Українському радіо»».[ 11,с.197] Також художню інтерпретацію можна простежити у поезіях В.Сторожука «В Карпатах», поемі М.Гринчука «Слово про Сонцелюба» та ін.

 Маріанна Кіяновська особливу увагу звернула на засоби міфологізації повісті. Ці погляди вона виклала у праці під назвою «Засоби міфологізації персонажів у повісті М.Коцюбинського «Тіні забутих предків». Одним із її поглядів є : «У повісті «Тіні забутих предків» виявлено особливий тип свідомості – родову свідомість, у якій поняття індивідуального розчиняється в понятті роду – як цілого.»[5,с.113]. Дивлячись на її працю, можна прийти до висновку, що велика увага звернена до міфологічних мотивів. Також є припущення, що є риси які споріднюють повість з легендою. «Присутній агіографічний елемент:життя героя від народження до смерті, інші персонажі даються без передісторії…»[5,с.117].

 

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ ІІ

Дивлячись на вище зазначене, можна стверджувати що, дослідники приділяли досить вагому увагу твору «Тіні забутих предків». Загалом було проведено багато досліджень щодо порівняльної характеристики творів, одним із яких є обрана нами повість. Досить багато літературознавців звертались до міфопоетики твору. Загалом це виявлено у тому як міфологічно творилися образи повісті. Вагомий внесок зробив Л.Білецький про який ми бачимо у статті О.Салій. Його праця є ґрунтовно.

ВИСНОВКИ

Дослідження дозволяє ствердити що,усі сторінки «Тіней забутих предків» дихають народною творчістю, і вже з перших зустрічей з героями ми потрапляємо в атмосферу прадавніх вірувань у добрі і злі сили. Життя гуцулів настільки оповите казковістю, просякнуте вірою в таємні сили, що навіть малеча знає, що на світі є Бог і чорт, що є речі і явища, яким треба поклонятися, і є такі, що їх треба боятися. М. Коцюбинський зміг відтворити такий незвичний світогляд так, що він здається природним і позбавленим протиріч. Проте фольклорна стихія — то не тільки мірило повісті, її основа, а й допомога авторові в творенні образів.

    «Тіні забутих предків» – твір, цілком вирісший саме з українського національного фольклору, в якому пульсує народне життя чарівних Карпат, відчувається дихання самобутнього гуцульського народу. І це невипадково, бо, працюючи над повістю, автор старанно вивчав етнографічно-фольклорні матеріали: «Гуцульщину» В. Шушкевича, «Матеріали до гуцульської демонології» А. Онищука, «Гуцульські примовки» І. Франка, фольклорні збірники В. Гнатюка, а також скористався власними спостереженнями. Гуцули – оригінальнійший народ, з багатою фантазією, зі своєрідною психікою. Коцюбинський вважав, що глибокий язичник-гуцул все своє життя, до смерті, проводить у боротьбі зі злими духами, що населяють ліси, гори і води. Подорож Гуцульщиною справила неабияке враження на нього. Під впливом величної краси, самобутніх звичаїв та вірувань гуцулів письменник і написав свій неперевершений твір. Для того, щоб написати повість «Тіні забутих предків», Коцюбинський збирав надзвичайно цінний етнографічний матеріал, який до наших днів не втратив своєї значимості. Уважно й детально вивчаючи життя, побут, звичаї, обряди, вірування і народну творчість гуцулів, письменник звертався за порадами та консультаціями до Гнатюка, знайомився з працями В.Шухевича – одного з відомих дослідників етнографії гуцулів, зокрема вивчав його п'ятитомну "Гуцульщину", студіював "Матеріали для гуцульської демонології" А.Онищука та іншу літературу.

     У «Тінях забутих предків» письменник творчо переосмислив фольклорні образи гуцульської землі та підпорядкував їх своїм завданням. Адже не тільки зовнішня екзотика цікавила художника, а й дух народу, його уявлення й вірування. Через те фантастика повісті не має в собі нічого містичного. Легенди, казки, повір'я використовуються для розкриття способу мислення гуцулів та його реальних життєвих основ.

     Письменникові вдалося не лише чудово змалювати гуцульський край, він зробив набагато більше. Коцюбинський показав, що, незважаючи на тяжкі життєві умови, більшість жителів гір зберегли твердий характер та чисту душу. Вони люблять усе прекрасне, чутливі до музики, коломийок, мають високі естетичні смаки. Це гордий народ, який, згідно з законами предків, захищає гідність роду та честь родини. Створивши привабливі образи Івана й Марічки, автор висвітлив усе чисте, красиве, високе, що є в людській природі та передав красу глибокого вірного кохання щирих сердець. Автор стверджує, що любов – це почуття всесильне й прекрасне, що дві закохані душі повинні завжди бути разом.

    Сила Коцюбинського-художника виявилася у тому, що, розгортаючи на незвичайному фоні ніби суто любовний сюжет, умонтовуючи етичні проблеми, глибокі внутрішні переживання у розповіді про гуцульське життя, застигле на майже первісній стадії суспільного розвитку, він зробив це у такий спосіб, що зображені явища не тільки сприймалися як щось органічне для Гуцульщини, а й звучали по-сучасному, перегукуючись із суспільним життям початку XX ст. У повісті ми наче самі відчуваємо цей конфлікт мрії та дійсності, краси високих людських поривань і буденного життя. Такого художнього ефекту письменник досягає матеріалістичним осмисленням гуцульської міфології, творчим підходом до фольклору. 

 Зрештою, листи М.Коцюбинського є великим та вартісним матеріалом у дослідженні та вивченні творчості і безаперечно творів. Читаючи їх можна дізнатись не лише про його листування з відомими митцями, а й про формування його як творчої особистості. Отже, використання суто фольклорних джерел для підкреслення природного тла своєї повісті, а також фольклорних символів-міфологем як елементів сюжету дозволило М. Коцюбинському створити воістину шедевр світової літератури, твір, що став джерелом багатьох інших мистецьких шедеврів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Водяна П.. Тіні забутих предків М.Коцюбинського та Сергія Параджанова [Текст] / Поліна Водяна, Лариса Авраменко // Наукові записки КДПУ. Серія: Філологічні науки / літературознавство / ред..:Г.Д.Клочек,В.В.Лучик, В.П.Марко. – Кіровоград : КДПУ, 2012. – Вип. № 110: – с.30-36.
2. Градовський А. «Життєва дезорієнтація» як філософський та літературний феномен ( на прикладі роману К.Гамсуна «Пан» та повісті М.Коцюбинського «Тіні забутих предків») // Вісн.Черкас. ун-ту. серія Філологічні науки. -  Черкаси., 2006. - №Вип.95. – с. 104- 109.
3. Гурдуз А. Повість М.Коцюбинського «Тіні забутих предків» і роман К.Гамсуна «Пан» у порівняльно-типологічному висвітленні. // Слово і час. – 2003. - №11. – с. 40 - 44. -К., 1997. – № Вип.5. – с. 113-119.
4. Калиниченко Н. Л. «Михайло Коцюбинський» літературний портрет [Текст] / Н. Л. Калиниченко. – Київ : «Дніпро», 1986.
5. Кіяновська  М. Засоби міфологізації персонажів і повісті М.Коцюбинського «Тіні забутих предків» // Молода нація : Альманах.
6. Колесник П.Й. Коцюбинський художник слова / П.Й. Колесник // – К.: Наукова думка, 1984. – 535 с.
7. Коцюбинський М. «Вибрані твори» /  М. Коцюбинський. -  К., «Генеза», 2004.
8. Коцюбинський М. Листи до Володимира Гнатюка / Михайло Коцюбинський ; з передм. і поясненнями В. Гнатюка. — Львів : Накладом Вид. Спілки «Діло», 1914. - 167 с.
9. Коцюбинський М. М. Твори в шести томах. Том шостий / М. М. Коцюбинський. –  К.: Дніпро, 1962. 491 с.
10. Кузнецов Ю. Б. Поетика прози Михайла Коцюбинського [Текст] / Ю. Б. Кузнецов. – К.: Наук. думка, 1989.
11. Куцевол О. Вивчення життя і творчості Михайла Коцюбинського через рецепцію літературних і літературно-документальних джерел [Текст] : [посібник] / Ольга Куцевол. – Вінниця 6 Консоль. 2015. – 439с.
12. Погрібна  Л.  З.  Твори  М.  Коцюбинського  на  екрані  /  Л.  З. Погрібна. – К. : Наукова думка, 1971. – С. 123-148.
13. Салій О. Призабута розвідка Леоніда Білецького (причинок до вивчення «гуцульського тексту» в українській літературі) //  Українське літературознавство. –  2011.- № 74. –с. 271-311.