Легенда про вишиванку-оберіг – символ здоров’я

Був час, коли почали на землі люди дуже вмирати. Від невідомої хвороби. Отак йде людина і враз упаде, почорніє, спіниться і немає людини.

Уже й до лісу люди тікали. Та за ними гналася й хвороба. Не жалувала ні дітей, ні стареньких. Наступив час, що вже й ховати померлих не було кому...

Жила в селі біля Дністра бідна вдова Марія. Забрала хвороба у неї чоловіка і дітей. Лише найменша Івaнкa ще залишилась. Береже мати донечку, як скарб найдорожчий.

Але не вберегла... Почала хворіти Івaнкa, не їсть, а тільки п’є, блідніє, тане просто на очах. А ще просить матусю:

— Врятуй, мамо, я не хочу вмирати!

І так ті очі благають, що бідна жінка місця собі не може знайти. Одного вечора до хати прийшла якась бабуся стара. Як і коли вона прийшла, Марія не чула.

— Слава Богові, — привіталася.

— Слава.

— Що, помирає остання?  А могла б жити!

Аж кинулася Марія:

— Як? Бабусю сердешна, як Бога прошу, спаси, порятуй наймолодшу. Не лиши одну на старість!

Взяв стару за серце той плач і сказала:

— Розповім я тобі таємницю тієї злощасної хвороби. Але обіцяй, що не проговоришся. Дитиною присягни!

— Присягаю... Донькою!

— Знай, послав цю Смерть Господь Бог. Грішних багато на Землі. Сказав Бог робити мертвими усіх, на кому немає хреста. А чортяки потішилися і всіх, на кому не видно хреста, умертвляють. Що їм до людських душ? Ото і вмирають праведні з грішними разом... Ти тяжко перенесла смерть дітей. Дам тобі пораду... Виший на рукавах, на пазусі й повсюди хрести. Та ший їх чорні або червоні, щоби далеко чорти бачили... Але не кажи нікому, бо смерть доненьки побачиш...

Вже за годину червона і чорна мережки оперезали дівочу сорочечку.

44

А на завтра до сонця і хрести, і хрестики. І собі понашивала. І донечка міцнішала щодня і просила матінку:

— А виший іще терен... А калину...

Дуже люди тому вишиттю дивувалися і казали, що збирається йти в ліс самітницею. Хрести ж треба на благословення Боже. І ось вже донечка Іванка здорова: і скаче, і сміється, і співає. А мамине серце стискається від туги, як бачить, що знову понесли когось на цвинтар.

Якось вся у сльозах прибігла Іванка і потягнула матінку за рукав на сусідів двір. У домовинці виносили з хати двох хлопчиків, Іванчиних ровесників.

Помарніла Марія, аж світиться. Все пестить і цілує донечку, а думи все в голові:

— Боже милий, та ж то моя надія!

...А діти вмирають...

— Господи! Та ж я не зможу пережити її смерті!

...А люди мруть... Не втрималася. Від хати до хати бігла:

— Шийте, шийте хрести... Вишивайте... Виживите! Рятуйтеся!

Люди замикались по xaтах. Вважали, що прийшла пора і  Марії.

Марія побігла в дім, взяла на руки Іванка і пішла до церкви.

Забила з усієї сили в дзвін. За хвильку уже усі позбігалися.

Поцілувала Марія доньку і сказала до людей:

— Не вірите! Думаєте, що здуріла? Та хай так буде, діток ваших шкода.., — на тому зірвала з Іванки сорочку вишиту.

Дитина на очах почорніла і померла.

— Вбивці! Шийте, вишивайте сорочечки дітям і собі, — так і впала мертвою біля донечки...

Від тоді відійшла хвороба. А люди носять вишиванки. Потім зникла потреба у вишитих хрестах. Так мами навчили дочок, а дочки своїх дочок, і вже ніхто не обходився без вишитої сорочки, фартуха чи блузки.

Носять оту красу і до тепер. Але мало хто знає, звідки прийшла та краса до людей...

Легенда про вишиванку-оберіг – символ любові та щасливої долі

Колись давним-давно серед мальовничої природи жили чоловік та жінка. Усе було б добре, та діток у них не було. Нарешті, через багато років у хаті з’явилося двоє дівчаток: одна білявенька з русявим волоссячком, а друга — чорнявенька з волоссям чорним, як смола.

Збігали роки. Виросли дівчата справжніми красунями, були серцем добрі, усім допомагали, батьків радували та шанували. Припали до вподоби двом юнакам за свою вроду і працьовитість. Ніщо не віщувало біди, але горе прийшло несподівано.

Оселився серед цієї мальовничої природи страшний Змій. Якось пролітав він над долиною, де дівчата вибілювали на сонці полотно, побачив їх і вирішив узяти у полон. Перетворившись на чудового метелика, він сів на травичку, а потім, перелітаючи з квітки на квітку, з кущика на кущик, усе далі й далі заманював дівчат. Опинилися сестри у непролазних хащах, де ані звір не проходить, ані пташка не пролітає. Метелика враз не стало. Усе почорніло, закрутилося, заревіло. Перед ними став страшний Змій. Схопив дівчат і поніс у своє царство. Плачуть дівчата, а він регоче, реве, жалю їм завдає. Бо не любить слуга злого духу, щоб щастя ходило між людьми, щоб добро панувало.

Плачуть дівчата і кидають по одній волосині чорного і русявого волосся. Можливо, за цими волосинами їх знайдуть юнаки і вони повернуться додому. І сталося дивовижне: добрий лісовий дух перетворив ті волосини на чорні та червоні ниточки. Прилетів Змій у своє царство, замкнув на важкі залізні замки полонянок і ліг відпочивати.

Тим часом юнаки дізналися, що дівчат украв Змій і вирушили в дорогу їх рятувати та з неволі визволяти. Довго йшли вони полями, лісами. Раптом побачили у траві чорні та червоні ниточки. Здогадались вони, що це дівчата їм слід залишили.

Почали змотувати вони нитки у клубочки та так і підійшли до Змієвого палацу.

Викликали Змія на бій. Він вилетів розлючений, страшний, із ніздрів вогонь палає. Не було у хлопців зброї, лише ниточки схрестили. І сталося диво: вони перетворились на міцні мечі, що відразу відрубали по дві голови. Розправилися відважні юнаки зі Змієм, упав палац — і лише купка попелу залишилася від нього. Визволили хлопці полонянок й віддали їм решту чорних і червоних ниток. Цими нитками хрестиками вишили дівчата чудо-сорочки. З вдячністю одягли їх юнаки.

Ще кращими і сильнішими стали.

Дівчата всім рідним теж повишивали сорочки. На візерунках вишиванок були добрі обереги від усього злого, подаровані добрим лісовим духом дівчатам-полонянкам. Відтоді, кажуть старі люди, повелось вишивання. І де у хаті є вишиванки, там рід живе добре і щасливо.