ЛЕКЦІЯ № 1 «Вступ. Хірургія ветеринарної медицини, її зміст , і зв’язок з іншими ветеринарними дисциплінами»

ЛЕКЦІЯ  № 1

«Вступ. Хірургія ветеринарної медицини, її зміст , і зв’язок з іншими ветеринарними дисциплінами»

Мета заняття: Ознайомитися з дисципліною. Визначити завдання. Виховання любові студентів до обраної професії.

План заняття

1. Визначення хірургії як науки і зв’язок її з іншими ветеринарними дисциплінами.
2. Коротка історія розвитку ветеринарної хірургії.
3. Загальні поняття про хірургічні захворювання.
4. Економічні збитки від хірургічних захворювань.

ЛІТЕРАТУРА:

Основна:

1. Борисевич   В.Б.,   Tepeс   M.O.,   Салістий   В.Т.   Хірургія,   офтальмологія   і ортопедія. — К.: Вища шк., 1988. — 287 с.

2. Кузнєцов О.К «Ветеринарна хірургія, ортопедія і офтальмологія».-К.: Вища школа, 1978

3. Петренко О.Ф та ін.«Хірургія ветеринарної медицини».-К.:Вища освіта, 2005.- 399

4. Навчальний довідник – НМЦ, 2006

Додаткова:

1. Про ветеринарну медицину: Закон України від 15.11.2001 р.

2. Про внесення змін до Закону України "Про ветеринарну медицину" від 16.11.2006 р.

3. Борисевич В.Б., Поваженко І.О., Братюха С.І., Tepee М.О., Сухонос В.П., Калиновський Г.М., Міщишин В.Т. Загальна ветеринарна хірургія. - К.: Вища школа, 1992.-310 с.

4. Бурдинюк А.Ф. Хвороби копит. -К.: Урожай, 1968.

5.Власенко В.М., Тихонюк Л.А., Рубленко М.В. Оперативна хірургія, анестезіологія і топографічна анатомія. - Біла Церква, 2006.

1. Визначення хірургії як науки і зв’язок її з іншими ветеринарними дисциплінами.

Поняття про ветеринарну хірургію. Слово хірургія грецького походження (від cheir — рука і ergon — робота). В минулому під цим поняттям розуміли різні ручні прийоми, які виконувалися пере­важно з лікувальною метою. Було виділено й певні, так звані хірургічні, захворювання, що характеризувались в основному механіч­ними порушеннями. Основним хірургічним засобом впливу на ор­ганізм була і залишається операція (від лат. operatio — дія).

Сучасна ветеринарна хірургія — це наука про профілактику та лікування хірургічних захворювань тварин. До її складу входять оперативна хірургія (з топографічною анатомією), загальна та спе­ціальна хірургія (з ортопедією та офтальмологією).

Зв'язок з іншими ветеринарними дисциплінами. Оперативна хірургія вивчає правила та способи виконання хірургічних операцій і нерозривно пов'язана з використанням даних анатомії. Топографічна анатомія вивчає взаємне розміщення органів і тка­нин різних ділянок тіла тварин, а також проекцію внутрішніх орга­нів на шкіру. Знання топографічної анатомії дає змогу осмислити операцію анатомічно, упевнено та правильно орієнтуватись у ході операції, чітко розрізняти органи й тканини.

Про важливість знання топографічної анатомії для оперативної хірургії зазначав видатний російський хірург М.І. Пирогов.

В організмі тварини в процесі росту відбуваються певні зміни в розміщенні та розвитку деяких тканин і органів (наприклад, ут­ворення рогів). Ці дані враховує вікова анатомія. Взаємне розмі­щення органів і тканин може змінюватися й при різних патоло­гічних відхиленнях в організмі тварини (наприклад, крипторхізм); їх вивчає патологічна анатомія.

Загальна хірургія розглядає закономірності виникнення та роз­витку хірургічної патології, її найхарактерніші ознаки, основні прин­ципи лікування та запобігання їй без урахування конкретних особливостей, зумовлених її локалізацією, тощо. Наприклад, вивих ще­лепового та вивих кульшового суглобів мають багато спільного: причини, механізм виникнення, найважливіші морфофункціональні зміни, принципи лікування, що й становить зміст загальної хірургії.

Загальна хірургія ознайомлює з особливостями перебігу тканин­них реакцій, які виникають унаслідок хірургічного втручання, та з реакцією на них організму тварини. Вона дає змогу виділити най-типовіші вади, що має велике значення в установленні певного діаг­нозу, а також обґрунтовує лікувальні маніпуляції та застосування фармакологічних препаратів і фізіотерапевтичних процедур тощо. Разом з тим виділення узагальнених хірургічних хвороб з урахуван­ням причин їх виникнення є основою раціональної профілактики.

Спеціальна хірургія вивчає хірургічні захворювання окремих ділянок та органів тіла тварини. Завдання її полягає в з'ясуванні конкретних ознак і перебігу захворювання. Так, при вивиху щеле­пового суглоба утруднюється жування і тварина відмовляється від корму, а вивих кульшового суглоба зумовлює кульгавість, що утруднює або робить неможливим пересування тварини.

Особлива увага приділяється вивченню місцевих умов виник­нення та розвитку захворювання, диференціальній діагностиці, конкретним особливостям профілактики й лікування.

До складу спеціальної хірургії входять два самостійних курси — ортопедія та офтальмологія. Ветеринарна ортопедія вивчає будову, функцію копит і копитець, профілактику та лікування їх захворювань. Ветеринарна офтальмологія вивчає анатомію, фізіологію, методи дослідження і хвороби очей.

Користуючись досягненнями інших наук, ветеринарна медична хірургія, в свою чергу, розробляє властиві лише їй діагностичні й лікувальні прийоми та методи (підготовка рук і операційного поля, стерилізація інструментів, лікарських розчинів, техніка ін'єкцій, пункцій, новокаїнових блокад, тканинної терапії тощо), які широко використо­вуються в клінічній діагностиці, терапії, епізоотології, акушерстві.

2.Коротка історія розвитку ветеринарної хірургії.

Хірургічні маніпуляції з тваринами відомі з часу приручення та одомашнення їх. У кам'яному віці вже вміли зрошувати переломи кісток, лікували травми, робили кастрацію тощо. Спочатку цим займалися жерці, а пізніше — конюхи, ковалі та ін.

Історичний шлях хірургії, як і інших наук, був складним. У далекому історичному минулому хірургія успішніше розвивалася в тих країнах, де на високому рівні були культура, наука, філософія: в Єгипті, Індії, Китаї й особливо в Греції та Римі. Багатьом відомі імена Гіппократа (бл. 460 - бл. 370 pp. до н.е.), Цельса (І ст. до н.е). Галена (бл. 130 - бл. 200 pp. н.е.), Авіценни (бл. 980 - 1037 рр.)> які зробили неоціненний внесок у скарбницю хірургічної науки.

У працях Гіппократа викладено раціональні для того часу спосо­би лікування ран, описано методи лікування вивихів суглобів, переломів кісток, сепсису тощо.

Римський лікар Цельс досконало вивчив і описав ознаки запа­лення, запропонував перев'язування судин (лігатуру), виконання низки пластичних операцій.

Авіценна (Абу Алі Ібн Сіна) написав п'ятитомну працю з основ теоретичної й практичної медицини «Канон лікарської науки», яка до XIII ст. була єдиним капітальним посібником з медицини. Знаменитий лікар Авіценна виконував різні операції, успішно лікував пухлини, застосовуючи наркотичні речовини — опій, блекоту та ін.

Історичний шлях розвитку хірургії охоплює тисячоліття. Його умовно поділяють на три періоди:

I — період стихійних та емпіричних знань. У доісторичну епоху людства стихійно зароджувались елементи хірургії (знахарство, забобони, заговори тощо);

II — анатомічний період — XVI ст. У цей період вивчали будову людського тіла на трупах людей і тварин. У 1543 р. А. Везалій написав книгу «Про будову людського тіла». В. Гарвей (1578 — 1657) вивчив кровообіг; А. Левенгук (1632 - 1723) сконструював мікроскоп, що дало можливість проводити мікродослідження;

III — експериментальний період, який, у свою чергу, поділяють  на два періоди:

• доантисептичний, коли лікарі не мали уявлення про мікроорганізми як збудники хвороб та причини ускладнень. Хірургічне втручання часто ускладнювалося нагноєнням, сепсисом, смертю, тому хірурги нерідко відмовлялися від оперативного лікування;
• антисептичний період, що розпочався після успішних дослі­джень у бактеріології Л. Пастера (1822 - 1895) та Дж. Лістера (1827-1912).

На початку 40-х років XIX ст. М.І. Пирогов (1810- 1881), гадаю­чи, що «зараза» передається через руки, перев'язний матеріал, білизну, матраци, провів низку організаційних заходів у госпіталях, чим домігся знищення післяопераційних ускладнень, однак суть цих заходів він пояснити не зміг.

Дж. Лістер теоретично обґрунтував і узагальнив спостереження Л. Пастера, М.І. Пирогова та інших учених і в 1867 р. виклав принципи вчення про ранову інфекцію, запропонувавши протигниль­ний, або антисептичний, метод боротьби з нею.

М.І. Пирогов і Дж. Лістер використовували як засіб знезараження ран розчини фенолу. Позитивні результати, отримані завдяки застосуванню фенолу, сприяли швидкому поширенню антисептичного методу в усіх країнах

В Україні ветеринарна наука, в тім числі хірургічна, до 80-х ро­ків XX ст. розвивалася в чотирьох інститутах — Харківському, Київ­ському, Львівському, Білоцерківському. Нині в Україні налічується 12 факультетів ветеринарної медицини у вищих навчальних закла­дах III - IV рівнів акредитації. Молодших спеціалістів (ветфельдшерів) ветеринарної медицини готують у 29 закладах України.

Харківську школу ветеринарнотехнологічних хірургів достойно представляли професори І.О. Калашник (тканинна терапія), 1.1. Магда (оперативна хірургія) та ін.

Знану не тільки в Україні, а й у країнах близького й далекого зарубіжжя Київську школу ветеринарнотехнологічних хірургів започаткував професор І.О. Поваженко — спеціаліст із різних питань загальної та спеціальної хірургії. Він підготував 25 кандидатів наук і був науко­вим консультантом при виконанні докторських робіт, в тому числі В.К. Чубаря (спеціаліста з оперативної хірургії), А.Ф. Бурденюка

Білоцерківська школа хірургів підготувала плеяду науковців з різних питань хірургічної патології. Доктор ветеринарнотехнологічних наук, професор В.И. Іздепський вивчає хвороби суглобів, нині завідує кафедрою хірур­гії і акушерства Полтавської державної аграрної академії. Доктор ветеринарнотехнологічних наук В.М. Рубленко вивчає патогенетичні особливості за­пальної реакції при хірургічних хворобах та методи їх лікування. М.Г. Ільницький присвятив докторську дисертацію вивченню ранової патології, удосконалив методи лікування ран у тварин.

Значних успіхів у вивченні ветеринарної травматології досяг П.П. Герцен, доктор ветеринарнотехнологічних наук, професор, який завідував кафедрами хірургії в Одеському, потім Кримському, Полтавському інститутах.

Нині наукові пошуки вітчизняних хірургів — учених і практиків поглиблюються, вдосконалюються, налагоджуються їх тісні зв'язки зколегами різних країн.

3. Загальні поняття про хірургічні захворювання.

Загальна характеристика хірургічних хвороб та завдання хірургії ветеринарної медицини у світлі вимог закону України «Про ветеринарну медицину» (від 15.11.2001) та Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» (від 03.12.1999). Хірургічні хвороби тварин досить поширені й становлять 25 - ЗО% усієї незаразної патології. У господарствах при стійловому утриманні тварин нерідко відсутні регулярний активний моціон, періодичне розчищання копитець, належні умови годівлі й утримання тварин, що призводить до масових хірургічних захворювань.

Великої шкоди завдають тваринництву травми. Механічні ушкодження найчастіше виникають унаслідок дії фізичних, хімічних та інших чинників. Нерідко трапляються відкриті травматичні ушкодження — рани.  Слід зауважити,  що вчення про рану посідає

центральне місце у ветеринарній хірургії, оскільки більшість хірургічних операцій пов'язані із нанесенням ран.

В умовах стійлового утримання тварин досить поширеними є ураження опорно-рухового апарату — ушкодження кісток, суглобів, сухожилків тощо. В скотарстві й свинарстві ще частіше трапляються хірургічні хвороби органів травлення та черевної стінки, особливо перед­шлунків, кишок; часто реєструються грижі, які потребують хірургічного втручання. Нерідко виникають масові захворювання копитець, особливо в овець, ураження очей у великої рогатої худоби та собак.

Хірургічні хвороби призводять до зниження продуктивності тварин, а нерідко й до їх смерті.

Спеціалісти ветеринарної медицини в своїй практичній діяльності повинні здійснювати постійний плановий профілактичний огляд тварин, організовувати розчищання копитець, підковування коней, своєчасно виявляти й лікувати тварин з хірургічними захворюван­нями, добиватися неухильного виконання зоогігієнічних умов утримання та годівлі тварин. Основними причинами хірургічних захворювань є механічні ушкодження (закриті чи відкриті), порушення обміну речовин, унаслідок чого розвиваються артрози, остеохондрози, переломи кісток тощо, порушення кровообігу та живлення, що є причиною некрозу, гангрени, мікробне інфікування. Нерідко хірургічна патологія є природженою, передається спадково.

Успішно проведені хірургічні операції дають змогу вирішити низку важливих завдань: поновити в короткий термін втрачену чи знижену продуктивність тварин, поліпшити й поновити робочі якості тварин; відтворити стадо; кількісно та якісно підвипщти продуктивність.

4. Економічні збитки від хірургічних захворювань

Включають:

1. Загибель, або вибракування тварин;
2. Витрати на лікування та покращення умов годівлі та утримання;
3. Зниження продуктивності;
4. Зниження якості продукції;
5. Втрата племінної цінності.

Підведення підсумків: Закріплення матеріалу по таких питаннях:

1. Що таке хірургія ?
2. З яких розділів складається хірургія ?
3. Які економічні збитки приносять хірургічні захворювання тваринництву.
4. Чим характеризуються хірургічні захворювання?

Узагальнення матеріалу: формування висновків.

Видача завдання для самостійної роботи студентів:

Домашнє  завдання:  В.Б. Борисевич «Хірургія, офтальмологія, ортопедія» ст. 3-9.