Лекція 3 Взаємодія суспільства і природи. Світові природні ресурси

Лекція 3

ВЗАЄМОДІЯ СУСПІЛЬСТВА І ПРИРОДИ. СВІТОВІ ПРИРОДНІ РЕСУРСИ

План

1.     Географічне середовище як сфера взаємодії суспільства і природи
2.     Географія світових природних ресурсів

 

1.    Географічне середовище як сфера взаємодії суспільства і природи.

 

Географічне середовище — це сукупність предметів живої і не­живої природи, що залучені на даному етапі розвитку суспільства у суспільне життя, а отже, є необхідними умовами існування й розвитку суспільства. До географічного середовища належать земна кора із корисними копалинами, ґрунти, луки, ліси, води, болота, рослинний і тваринний світи, нижня частина атмосфери, тобто та частина природи, яка є об’єктом діяльності людини і на­самперед виробництва. Із розвитком суспільства географічне се­редовище розширюється, до його складу залучаються дно океанів, Північний і Південний полюси, різноманітні родовища, косміч­ний простір тощо.

Соціально-економічна географія розглядає географічне середо­вище, в якому проживає людина, як сферу взаємодії суспільства і природи. Вона називається антропосферою.

Разом з поняттям «географічне середовище» широко використо­вується поняття «навколишнє середовище». У міжнародних угодах під терміном «навколишнє середовище» зазвичай розуміють лише навколишнє природне середовище. Але природне середовище зна­чною мірою перетворене людиною, тож розглядати його окремо від техногенного недоцільно. Відтак, навколишнє середовище в широ­кому розумінні — це природний та матеріальний світ, що оточує людину, воно включає як природне середовище, так і штучне тех­ногенне середовище. Пізнаючи закони природи і створюючи нові технології й техніку, людина справляє вирішальний вплив на про­цеси в земному та навколоземному середовищі проживання, змі­нюючи й перетворюючи його своєю діяльністю.

Значний вплив людини на природу та масштабні наслідки її діяльності стали основою для створення вчення про ноосферу (сфе­ру розуму).

За В. Вернадським, ноосфера — це сфера свідомої діяльності людини в глобальному масштабі, взаємодії суспільства й природи, в межах якої розумна діяльність людини стає головним, вирішаль­ним фактором розвитку. Ноосфера є новою, вищою стадією розвит­ку біосфери, пов’язаною з виникненням у ній людства.

Природні ресурси. У природному середовищі людину приваблюють передусім при­родні ресурси — компоненти навколишнього середовища, які без­посередньо використовуються у виробництві, слугують його сиро­винною й енергетичною базою.

Ресурсозабезпеченість

Розміщення природних ресурсів на нашій планеті є дуже нерів­номірним і визначається низкою чинників. Так, географія корис­них копалин залежить від геологічної історії територій, а лісові, агрокліматичні, природно-рекреаційні ресурси — від кліматичних умов.

Для розвитку господарства країни визначальним є територіаль­не поєднання певних видів природних ресурсів. Наприклад, для ви­готовлення целюлози та паперу потрібні не лише деревина, а й ве­лика кількість води.

 

Тому важливою характеристикою території стає її природно- ресурсний потенціал (ПРП) — сукупність природних ресурсів, які можуть бути використані в господарстві з урахуванням тенденцій розвитку науки і техніки. Співвідношення між ПРП і розмірами його використання називається ресурсозабезпеченістю (Р). Ресур­созабезпеченість може виражатися двома способами: кількістю ро­ків, на які вистачить певного ресурсу при збереженні темпів його використання, або запасами цього ресурсу на душу населення даної території:

Р = запаси / щорічний видобуток = число років або:

Р = запаси/ кількість населення = запаси на душу населення

Ресурсозабезпеченість — величина відносна, по-перше, тому, що можуть бути розвідані нові запаси ресурсу або зросте його споживан­ня, по-друге, тому, що недостатня, достатня або висока ресурсо­забезпеченість визначається методом порівняння із середніми по­казниками — світовими, регіональними, державними тощо.

Природокористування

Щороку людина вилучає з природи дедалі більшу кількість ре­сурсів. Оскільки значна частка потрібних людині ресурсів є ви­черпною, або невідновлювальною, постала необхідність розробити наукові засади раціонального природокористування.

Природокористування — система заходів, що здійснюються суспільством з метою вивчення, освоєння, перетворення й охорони навколишнього середовища.

У процесі виробництва загалом або на окремих його етапах при­родокористування може бути раціональним і нераціональним.

 

2. Географія світових природних ресурсів

 

До природних ресурсів відносять природні об'єкти і явища, які за даного рівня розвитку продуктивних сил використовуються або можуть бути використані для потреб людини. Природні ресурси дуже різноманітні, але єдиної, загальноприйнятої системи класифікації природних ресурсів немає.

Щодо вичерпаності і можливості відновлення природні ресурси поділяють на три групи:

1. вичерпні відновлювані - біологічні ресурси, здатні до самовідновлення або відтворення за допомогою людини. За умов раціонально організованої експлуатації вони можуть навіть зростати, проте за надмірної їх експлуатації темпи витрачання перевищують темпи відтворення, а тому ресурси виснажуються аж до повного зникнення;
2. вичерпні невідновлювані - ресурси мінеральної сировини, поклади якої утворювалися в земній корі протягом багатьох мільйонів років, а добуваються і витрачаються впродовж сотень років;
3. невичерпні - ресурси (енергія сонця, води, повітря), які за раціонального їх використання здатні задовольнити будь-який обсяг потреб.

Слід зазначити, що поняття "невичерпні" є досить умовним, оскільки на обмеженій планеті, якою є Земля, не може бути нічого безкінечного. До того ж за відомих обставин будь-які ресурси можуть втратити природні властивості і через це стати обмеженими. Прикладом є, зокрема, водні ресурси, запаси яких через забруднення є недостатніми для задоволення потреб людства.

Поширеною є також класифікація за походженням і призначенням.

Видобуток і використання тих чи тих природних ресурсів можуть бути ускладнені природними умовами. Природні умови - це природні об'єкти і явища, які самі безпосередньо не використовуються, але опосередковано впливають на життєдіяльність людини. Особливо яскраво виражений такий вплив природних умов під час різноманітних катастрофічних явищ, як-от: землетруси, цунамі, повені, заметілі, заморозки тощо. Не менше впливають на господарство та діяльність людини зміна дня і ночі, пір року.

Однак межа між поняттями "природні ресурси" і "природні умови" часто досить умовна. Так, наприклад, в умовах близького залягання підземних вод може ускладнюватися ведення сільського господарства і будівництво. Але власне підземні запаси прісної води є, безсумнівно, ресурсом. Тропічні циклони на морських узбережжях завдають великих збитків господарству, а тим часом вітер, який примушує вітрову електростанцію виробляти енергію, - ресурс. Так само деревина лісів є ресурсом, а лісонасадження - сприятливими умовами для рекреації і т. д.

Ресурсозабезпеченість і природокористування. Наша планета має сприятливі умови для розвитку господарства. Але, як вам уже відомо з попередніх курсів географії, запаси різних видів природних ресурсів неоднакові і поширені нерівномірно. Тому забезпеченість ними окремих регіонів світу дуже різна. Утім цей показник залежить не лише від наявності ресурсів, а й від обсягів їх використання.

Отже, ресурсозабезпеченість - це співвідношення між запасами природних ресурсів і обсягом їх використання. Вона обчислюється або кількістю років, на які вистачить цих ресурсів, або їхніми запасами з розрахунку на душу населення.

Ресурсозабезпеченість безпосередньо пов'язана також з особливостями природокористування - цілеспрямованою діяльністю з експлуатації природно-ресурсного потенціалу задля задоволення потреб людства. Століттями люди нарощували обсяги і темпи споживання природних ресурсів, особливо не замислюючись над наслідками. Лише за першу половину XX ст. кількість видобутих мінеральних ресурсів перевищила ту, яку спожило людство за весь попередній час існування. Тим часом, потреба в мінеральній сировині неухильно зростає. Так само не зменшуються потреби зростаючого населення світу і щодо інших природних ресурсів. А це закономірно спричинює подальше наростання інтенсивності природокористування. Як наслідок, нині виникла реальна небезпека виснаження багатьох "дарів" природи.

Як приклад можна навести нераціональне використання деревини. Близько половини її світових заготівель дотепер використовують у вигляді палива. Більша частина цього обсягу припадає на слаборозвинуті країни Азії, Африки і Південної Америки, де щороку спалюють близько 1,5 млрд м куб деревини. Лісові масиви напівпосушливих рідколісь, особливо в Африці, нестримно деградують, що у свою чергу є одним із чинників посух, які почастішали тут.

Вихід із цієї проблеми природокористування вбачають у раціональному (розумному) природокористуванні. Суть його полягає в тому, що, інтенсивно експлуатуючи природу, використовуючи її ресурси, людина водночас здійснює низку заходів з її збереження для сьогоднішнього і майбутнього поколінь. Це завдання надзвичайно складне, особливо в справі освоєння ресурсів, які майже не поновлюються, - корисних копалин, лісів, ґрунтів тощо.

Досягнення на шляху до раціонального природокористування пов'язані насамперед з новими технологіями. Наприклад, широко застосовують так зване оборотне водопостачання в промисловості, коли стоки підприємств очищаються і повертаються у виробничий цикл. Побудовано також перші заводи із замкнутим виробничим циклом, в якому відходи одного підприємства є сировиною для іншого. Це відкриває широкі можливості для комбінування, наприклад у металургії і хімічній промисловості. Перспективними є спроби використання нетрадиційних джерел енергії - геотермальної, сонячної, вітрової, припливів тощо.

Природні ресурси розміщені по планеті, окремих материках і країнах дуже нерівномірно. Різною є ресурсозабезпеченість держав. Вона залежить не лише від наявності ресурсів, ай від потреби в них. Крім того, одні країни мають багато нафти й газу, але в них обмежені водні, лісові, ґрунтові ресурси. Інші добре забезпечені рекреаційними ресурсами, будівельними матеріалами, фосфоритами, але не мають енергоносіїв. Але існують країни, де є все, хоча і в різній кількості. До них належать США, Росія, Казахстан, Китай, Бразилія, Австралія, Україна та ін.

Нерівномірність розподілу по світу природних ресурсів спричинює переміщення окремих з них на великі відстані до центрів використання або ж пересування людей до ресурсів, наприклад рекреаційних.
Раніше вважали, що, не маючи достатньої кількості природних ресурсів на власній території, країна приречена на загибель або бідне існування. Нині це твердження спростовано. У світі немало країн, які досягли високого рівня соціально-економічного розвитку за майже повної відсутності природних ресурсів (Японія, Сінгапур, Тайвань, Австрія та ін.). Водночас багато слаборозвинених чи кризових країн мають їх величезну кількість і різноманітність, наприклад Росія. Тому аргументи деяких людей, що Швейцарія і Україна не виживуть у цьому світі як самостійні держави, бо в них не вистачає нафти й газу, є безпідставними. Не вистачає чогось іншого.

Мінеральні ресурси

Паливні ресурси. Саме паливні ресурси нині забезпечують понад 90 % сумарного споживання енергії у світі. При цьому світова енергетика продовжує базуватися на трьох основних "копалинах" - нафті, газі й вугіллі.

Загальногеологічні запаси енергетичних ресурсів за різними даними оцінюють у 10-14 трлн т. Однак запаси вираховують не лише в тоннах або кубометрах. Часто вони визначаються за кількістю років, упродовж яких цього ресурсу вистачить для виробництва енергії на сучасному кількісному рівні. Зважаючи на це, вугілля вистачить приблизно на 400 років, нафти і природного газу - на 40-50, а урану за сучасних реакторів - на 35 років. Отже, запаси вугілля в кілька разів перевищують сукупні ресурси нафти й газу. У зв'язку з цим у середині поточного століття тверде паливо знову вийде на перше місце в структурі споживання енергоресурсів, як це було в першій половині XX ст. Крім того, зростатиме використання альтернативних джерел енергії.

Завдяки сприятливим природним умовам найбільші товщі вугілля накопичилися в Північній півкулі. Приблизно 43 % вугілля сконцентровано на території пострадянських держав, 29 % — у Північній Америці, 14,5 % - у Китаї, Індії та інших країнах Азії і 5,5 % - у Європі. На решту світу припадає лише 8 %.

Найбільшими вугільними басейнами є Аппалацький (США), Рурський (Німеччина), Сілезький (Польща), Кузнецький, Кансько-Ачинський, Тунгуський (Росія), Фушунський (Китай). У Південній півкулі значні поклади вугілля є лише в Південній Африці й Австралії. За попередніми даними геологічної розвідки, основні запаси вугілля цієї півкулі лежать під льодовиковим щитом Антарктиди.

Подібно до вугілля, нафта й газ концентруються також вельми локально в надрах Землі і здебільшого в Північній півкулі. Основні поклади нафтогазової сировини, на відміну від вугілля, зосереджені в країнах, що розвиваються, особливо в районі Перської затоки і Карибського моря. На Близькому і Середньому Сході найбагатшими на ці види паливних ресурсів є Саудівська Аравія, Ірак, Кувейт, Іран і ОАЕ. У Латинській Америці головні запаси містяться в надрах Венесуели і Мексики. Значні запаси нафти є також у Росії, США, Китаї, Лівії і Норвегії.

У майбутньому можуть бути відкриті нові великі родовища газу. Але навіть за найоптимістичніших прогнозів за сучасних темпів видобутку запаси нафти й газу будуть використані ще в XXI ст.

Загалом розміщення паливних корисних копалин збігається з географією їх видобутку, хоча окремі країни (як-от, США) прагнуть "законсервувати" ("притримувати") свої ресурси. Натомість вони використовують перспективні родовища за кордоном. Інша ситуація в деяких слаборозвинутих країнах, які поки не в змозі повномасштабно освоювати свій природно-ресурсний потенціал.

Рудні корисні копалини. За масштабами видобутку і переробки перше місце належить чорним металам (залізо, марганець). Проте в нових наукоємних виробництвах дедалі більшого значення набувають кольорові метали.

Розвіданих запасів залізних руд достатньо для розвитку чорної металургії щонайменше на 100—150 років. Основна частина ресурсів заліза міститься в осадових відкладах щитів. Найбільшими є родовища в районі Курської магнітної аномалії (Росія), Кривого Рогу (Україна), Лейк-Сьюпіріору і Лабрадорського прогину (США, Канада), Мінас-Жерайсу (Бразилія), Хамерслі (Австралія).

Марганець, який є дуже важливим компонентом підвищення якості сталі, також трапляється досить часто. Але його родовищ, придатних для промислової розробки, не так уже й багато і зосереджені вони у кількох країнах світу, насамперед в Україні, ПАР, Грузії, Австралії, Китаї, Індії і Габоні.

Алюміній, що застосовується і як конструкційний метал, і в електротехніці, видобувають переважно з бокситів. Адже тут його вміст досягає 40-45 %, у той час як в інших рудах він не перевищує 20 %. Особливістю поширення бокситів є те, що вони приурочені до вологих тропіків, де існують найкращі умови для їх утворення. Найбільші родовища розташовані в Австралії (півострів Арнемленд), Гвінеї, Бразилії, Ямайці, Суринамі.

Титан почали застосовувати пізніше, ніж алюміній, але нині він практично незамінний в авіаційній промисловості. Видобувають його або з ільменітів, найбільші поклади яких має Канада, США, Норвегія і ПАР, або з рутилу, що концентрується в розсипних родовищах уздовж морських узбереж.

З важких металів найбільше використовується мідь. Майже половина запасів міді приурочена до низки родовищ, що утворюють своєрідний пояс, який тягнеться вздовж Тихоокеанського узбережжя обох Америк (Канада, США, Мексика, Перу, Чилі). Значними ресурсами міді володіють також Конго і Замбія (мідний пояс Африки), Австралія, Казахстан, Росія, Польща.

Поліметалічні руди, в яких головними цінними компонентами є свинець і цинк, сконцентровані в Австралії і Південній Америці, проте у невеликих кількостях є в багатьох країнах світу. Унікальними є запаси нікелю на острові Нова Каледонія, крім того, поклади нікелевих руд є в Канаді, Росії, Австралії, на Кубі і Філіппінах.

Такі метали, як олово і вольфрам, зазвичай є супутниками і приурочені до двох поясів. Один з них - Тихоокеанський, що простягається з півночі Якутії до острова Ява, інший - Андський (Болівія і Перу). За запасами і видобутком золота й платини серед інших країн виділяється ПАР. Значні ресурси цих металів є також у Росії, США, Канаді і Австралії.

Нерудні корисні копалини. Саме вони є, зокрема, основою для виробництва мінеральних добрив. Серед найвідоміших таких копалин - калійні солі (сільвін і карналіт), значні родовища яких є в США і Канаді, Німеччині, Росії, Білорусі. Не менш потрібні фосфати, як-от: апатити і фосфорити. Апатити магматичного походження приурочені до Кольсь-кого півострова (Росія) і півострова Лабрадор (Канада). Величезні запаси фосфоритів осадового походження сконцентровані в Західній Африці (Марокко), на Аравійському півострові в США (Флорида). Потужні родовища фосфоритів органічного походження є на острові Науру, які стали основою добробуту цієї невеликої країни.
Азот отримують з повітря, а запаси галіту (кухонної солі) на Землі практично невичерпні. Сіль видобувається більше ніж у ста країнах світу, але більше половини її використовується в промислово розвинутих країнах, де вона є основою для виробництва соди і хлору.

Сірка трапляється у вигляді чистого мінералу, сполук із залізом і кальцієм, сірчистого газу та домішок у багатьох видах палива. Розвідані родовища самородної сірки широко розробляються в США, Мексиці, Польщі, Україні та Іраку. Із залізного колчедану сірку видобувають у багатьох промислово розвинутих країнах, але дедалі більше значення має отримання сірки та її сполук (у першу чергу сірчаної кислоти) під час очистки вугілля і нафти.

Найбільші обсяги видобутку корисних копалин припадають на будівельні матеріали. Ресурси різноманітного будівельного каміння, вапняків, гіпсу, глини і пісків настільки великі і поширені, що головним питанням під час оцінки родовищ є не їхня потужність і навіть не якість, а відстань до споживача й вартість транспортування.

Особливий інтерес викликають алмази, які завдяки їхній твердості широко використовують у промисловості, а завдяки надзвичайній здатності заломлювати і розсіювати світло — як найдорожчі ювелірні прикраси. Найбільші алмазоносні провінції розташовані на півдні Африки - у ПАР, Конго, Ботсвані, Намібії, а також у Якутії, на території Росії.

Десятиліттями, а подекуди й століттями здійснюється видобування мінеральних ресурсів у Рурі і Саарі, Лотарингії і Сілезії, Донбасі і Кузбасі, на Уралі, в китайських провінціях Шансі і Фушунь, в ПАР тощо. Наслідком стали величезні покинуті рукотворні "гори" і "западини", які спотворюють земну поверхню.

Земельні ресурси

Земельні ресурси можна розглядати у двох аспектах: по-перше, як територію для розміщення продуктивних сил; по-друге, як ресурс, що завдяки своїм унікальним властивостям забезпечує вирощування сільськогосподарських і лісових культур.

Весь земельний фонд світу (без Антарктиди) становить 134 млн га. З огляду на сучасну чисельність населення планети, здається, що землі достатньо для кожного. Проте значні території земель практично непридатні для проживання і господарювання, наприклад землі, охоплені льодовиками, кам'янистими породами, арктичними і тропічними пустелями. Тому під ріллю і багаторічні насадження нині використовують лише 11 % земель. Найбільші масиви оброблюваних земель розташовані в помірному і субтропічному поясах, де родючі ґрунти поєднуються зі сприятливими кліматичними умовами.

Рівень землезабезпеченості населення на різних материках і в країнах світу неоднаковий. Найбільшою вона є в Австралії (2 га оброблюваних земель на людину), у Північній (0,7 га) та Південній Америці (0,5 га). Найгірше забезпечене землею населення в Європі (0,3 га) та Азії (0,15 га). Дуже гостро стоїть проблема землезабезпечення в Японії та Єгипті (0,04 га), Індонезії і Китаї (0,07-0,08 га). Проте «земельний голод» найближчими роками людству не загрожує. Адже, з одного боку, постійно зростає інтенсивність землеробства, а з іншого - в багатьох регіонах світу є великі резерви для освоєння нових земель.

На жаль, дуже великі площі родючих земель щорічно вилучаються з сільськогосподарського використання під забудову, через процеси ерозії, спустелення і засолення ґрунтів. Особливо багато земель втрачається через спустелення в тропічних районах Африки, Азії та інших материків, переважно в країнах, що розвиваються. Причинами спустелення є нераціональний обробіток ґрунту, перевипас худоби в посушливих районах. Для багатьох країн із сухим кліматом, де землеробство ведеться на поливних землях, гострою проблемою стало засолення ґрунтів. Унаслідок нераціонального поливу підземні води, піднімаючись до поверхні,насичують орний шар ґрунту солями, що робить такі землі непридатними для вирощування сільськогосподарських культур. Засолення найхарактерніше для країн Азії, де поливне землеробство ведеться здавна і на великих площах (Пакистан, Індія, Іран, Узбекистан, Туркменія, Ірак).
За прогнозами, уже в найближчі 25-30 років площа оброблюваних земель у світі може розширитись у півтора раза. Майже половина цих земель припадає на Латинську Америку, причому вони розташовані переважно в зоні "гарантованого землеробства", а освоєння нових земель в Азії, Африці, Австралії має проводитися переважно в районах "ризикованого землеробства".

Лісові ресурси

Саме вони посідають серед рослин перше місце за обсягами використання. Адже продуктивність лісів є значно вищою, ніж інших рослинних угрупувань, а деревина, хвоя і сік дерев є основою для виробництва сотень і тисяч найменувань продукції. Ліси на земній кулі зосереджені в двох поясах. Один з них - північний, представлений хвойними і мішаними лісами Євразії та Північної Америки. Інший, південний, охоплює ліси екваторіального та тропічного поясів.

Найвищу продуктивність мають вологі екваторіальні ліси, але їхня розробка ускладнюється тим, що дерева одного конкретного виду трапляються тут дуже рідко, та жарким і вологим кліматом. Найбільші запаси деревини у цьому поясі мають Бразилія, Індонезія, Венесуела, Конго.

Ліси помірного поясу, особливо тайга, мають однорідний видовий склад, а переважання в них цінних хвойних порід робить їхню експлуатацію дуже вигідною. Деревина хвойних порід вважається найкращою сировиною для целюлозно-паперової та лісохімічної промисловості. Найбільші запаси деревини помірного поясу сконцентровані в Росії, США, Канаді, Скандинавських країнах і на півночі Китаю. У більшості країн Європи і Північної Америки, завдяки величезній праці лісівників, розширюються як площі заліснених територій, так і запаси деревини.

У країнах, що розвиваються, лісові ресурси використовують нераціонально. Більше половини деревини тут спалюють для побутових потреб і підвищення родючості ґрунту. Швидко скорочується площа вологих екваторіальних лісів, збіднюється їхній видовий склад.

Водні ресурси

Водні ресурси є одними з найнеобхідніших. Для біологічних потреб і для більшості технологічних процесів потрібна переважно прісна вода, якої на Землі зовсім небагато.

Вода важкодоступна. Якщо говорити про прісну воду, то це саме так. Адже з 1,4 млрд км куб вод земної кулі 96,5 % припадає на води Світового океану, ще близько 1 % - на солоні підземні води. Щодо прісних вод, то майже 70 % їх сконцентровано в льодовиках Антарктиди, Гренландії та інших приполярних і гірських областей.

Для сільськогосподарського, комунального та промислового водопостачання використовують переважно річкові і ґрунтові води. Ресурси їх становлять близько 60 тис. км'1 у рік або приблизно 10 тис. мз на людину. За максимальних сучасних потреб близько 2 тис. м3 води на людину в рік цих ресурсів має бути цілком достатньо. Однак води розподіляються дуже нерівномірно, а велика частка річкових вод дуже забруднена.

У багатьох країнах, що розвиваються, через відсутність коштів для попередньої очистки населення споживає недоброякісну воду з річок чи озер, що є причиною багатьох захворювань.

Унікальні водні ресурси окремих країн дають їм змогу вже зараз концентрувати на своїй території водомісткі виробництва, а ряду країн Північної Європи і Канади навіть експортувати чисту питну воду. Найкраще забезпечена водними ресурсами Латинська Америка, відносно непогано - Північна Америка і Європа. В Азії і Африці за високої середньої водозабезпеченості є дуже багато територій з посушливим кліматом, на яких проживає понад 800 млн осіб. Наявні тут водні ресурси вже тепер не забезпечують мінімальних потреб населення у прісній воді. Тільки Австралія, яка є найсухішим материком, за рахунок значного стоку річок на східному узбережжі і невеликої кількості жителів має найвищі показники водозабезпечення на душу населення.

Людство намагається вирішити проблему нестачі води. Уже нині опріснюють морську воду в країнах Перської затоки, проте це доступно лише для дуже багатих держав з надлишком енергетичних ресурсів. Розробляються авіть проекти транспортування айсбергів від берега Антарктиди і зенландії. Однак головним напрямком вирішення проблеми водного дефіциту є максимальна економія води.

Ресурси Світового океану

Суходіл охоплює менше третини поверхні земної кулі, тому людство дедалі більше звертає свої погляди до просторів Світового океану. І як показали дослідження другої половини XX ст., тут містяться такі багатства, які часто перевищують ресурси суходолу.

Головним багатством океану є величезні запаси води (близько чверті кубічного кілометра на кожного жителя Землі). Ці ресурси є практично невичерпними, і коли людство оволодіє економічно вигідною технологією опріснення солоної морської води, можна буде повністю вирішити проблеми водозабезпечення.

Здавна використовуються біологічні ресурси морів та океанів. Загалом в океані мешкає 180 тис. видів тварин і понад 20 тис. рослин. Проте серед трьох груп океанічних організмів - планктону, нектону і бентосу - здебільшого експлуатуються лише запаси нектону (риби і ссавці). Тим часом їхня біомаса становить лише 1 % від 35 млрд т біомаси усіх морських організмів. Отже, якщо людство зможе використовувати всі групи живих організмів, то вилов морепродуктів зросте в кілька разів. На сьогодні людство приблизно на 25 % задовольняє свої потреби в харчових білках саме за рахунок ресурсів Світового океану.

Концентрація найбільшої кількості морських організмів на континентальному шельфі, особливо на мілководдях, дає змогу вирощувати багато видів риб, молюсків, водоростей. Уже тепер розведення деяких видів морських організмів на штучно створених плантаціях і фермах (марикультура), яке досить інтенсивно розвинуте тільки в країнах Східної і Південно-Східної Азії, дає до 20 % всієї продукції моря.

Нерівномірність поширення в океані промислових запасів риби, зростання світового рибопромислового флоту спричинили різке загострення боротьби за використання океанічних біоресурсів. Так, у другій половині XX ст. мали місце "тріскові", "оселедцеві", "анчоусні", "тунцеві" та інші "рибні війни".

Практично невичерпними є мінеральні ресурси Світового океану. Однак слід зважати на те, що поки їх експлуатація нерідко є або технічно неможливою, або економічно неефективною. Ресурси містяться у водах Світового океану, залягають просто на дні або пов'язані з його надрами. Так, у морській воді розчинені практично всі хімічні елементи. Разом вони утворюють у кожному кубічному кілометрі води 35 млн т різних солей. Проте економічно виправдана технологія видобутку відпрацьована лише на чотирьох. Йдеться про видобуток натрію і хлору (містить кухонна сіль), а також магнію і брому. Утім науково-технічний прогрес дає змогу стверджувати, що найближчими десятиліттями видобуток з морської води таких елементів як калій, кальцій, стронцій, йод, фтор, сірка, бор, фосфор стане цілком економічно виправданим.

З усіх видів мінеральної сировини, що розробляється у Світовому океані, реальне значення для економіки має нафта й газ. Адже на морському дні зосереджено не менш як 65 % потенційних запасів нафти. У наш час з морського дна одержують понад 25 % загального видобутку нафти й газу у світі.

Головна частина нафтогазових покладів приурочена до континентального шельфу, де в осадових породах виявлено більш як 600 нафтогазоносних басейнів. Це прибережні акваторії Латинської Америки, країн Близького і Середнього Сходу, Африки, Північної, Південної і Південно-Східної Азії. Значною нафтогазоносністю вирізняються шельфові акваторії таких розвинених країн, як Велика Британія, Норвегія, США і Канада.

Достатньо вивчені та оцінені залізо-марганцеві конкреції, які встелюють величезні улоговини всіх океанів, особливо Тихого. Конкреції є комплексною сировиною для чорної і кольорової металургії, оскільки, крім заліза й марганцю, містять сполуки близько 20 кольорових металів. Уже розроблено технічні обґрунтування їх видобутку. Але вартість видобування конкрецій поки вища, ніж експлуатація мінеральних ресурсів на суходолі. Крім того, повністю не вивчені екологічні наслідки великомасштабного підняття конкрецій з дна океану, а також юридичні аспекти прав власності на ту чи іншу ділянку океанічного дна.

Енергетичні ресурси океану також величезні і мають різне походження. Це — енергія припливів, хвиль, морських течій, перепадів температури тощо.

Як ви вже знаєте, сила тяжіння Землі, Місяця і Сонця спричинює виникнення припливно-відпливних явищ. У відкритому океані висота припливних хвиль становить менш як 1 м, але в довгих і вузьких затоках, особливо східних узбереж материків, вони можуть перевищувати 10 м. Саме в таких затоках можливе будівництво припливних електростанцій (ПЕС) із сукупним виробництвом енергії більш як 1 трлн кВт • год. Щоправда, через недосконалість технологій і деякі негативні екологічні наслідки діяльності сучасних ПЕС їх широке промислове будівництво можливе лише в майбутньому.

Проте вже кілька десятиліть експлуатується ПЕС на р. Ране на французькому узбережжі вздовж Ла-Маншу. Перетворення енергії морських припливів на електричну почали також здійснювати на узбережжі Білого моря в Росії, в затоці Фанді в Канаді, у затоці Пассамакуодді в США, на узбережжі Кімберлі в Австралії, неподалііс Шанхаю в Китаї, у Великій Британії, Аргентині та багатьох інших країнах.

Ви маєте пам'ятати, що вітри спричиняють постійне хвилювання поверхні води і виникнення великих потоків океанічних течій. Сукупна енергія течій дуже велика, хоч і сильно розсіяна на просторах Світового океану. Та вже тепер невеликі електростанції, що використовують енергію хвиль, забезпечують роботу маяків і метеостанцій на дрібних островах Японії.

Для виробництва електроенергії можна використати також і різницю температур поверхневих і глибинних вод. У багатьох тропічних районах придонні води на 15-20 градусів холодніші, ніж поверхневі, що дає змогу будувати тут електростанції потужністю близько 1 млн кВт.

Води Світового океану містять величезну кількість важкого водню (дейтерію), який необхідний для здійснення реакцій термоядерного синтезу. Запаси дейтерію та його енергетична ефективність настільки грандіозні, що їх навіть не можна порівнювати з іншими видами енергетичних ресурсів на Землі. Вони на довгий час зможуть забезпечити зростаючі потреби людства в енергії.

Простори Світового океану вже багато тисяч років використовуються для морського транспорту, в останні десятиріччя почалося і їх рекреаційне освоєння, тому значення океанів і морів у житті людського суспільства постійно зростатиме.

Рекреаційні ресурси

Рекреаційні ресурси — це сукупність об'єктів або явищ природного і антропогенного походження, які сприяють відпочинку, оздоровленню і лікуванню людини.

Серед різноманітних природних благ, які використовують для різних видів рекреації (оздоровчої, відпочинкової, пізнавальної чи розважальної тощо) можуть бути мінеральні джерела, сприятливі кліматичні умови, узбережжя озер і морів, мальовничі ландшафти, заповідники і національні парки, порожисті річки, круті шпилясті вершини та багато іншого. Визначні пам'ятки історії, архітектури, релігії, культури і мистецтва також різко підвищують сукупний рекреаційний потенціал території. Однак використання рекреаційних ресурсів залежить ще й від належної інфраструктури - транспортного освоєння території, закладів розміщення (готелів, мотелів та ін.), громадського харчування тощо.

Оптимальне поєднання природних та історико-культурних рекреаційних ресурсів спостерігається в Європі, що дає змогу приваблювати сюди туристів з усього світу. В Іспанії, Італії, Франції, Німеччині, Великій Британії, Греції, Чехії, Австрії, Швейцарії є не лише відповідна інфраструктура, а й дуже давні традиції прийому відпочиваючих і туристів. Спортивний, особливо гірськолижний туризм, активно розвивається в Скандинавських країнах, у високогір'ї Альп і т. д.

Значними рекреаційними ресурсами володіє Азія. Тут і десятки тисяч кілометрів узбереж теплих морів, і найвищі у світі гори, і тисячі унікальних історичних та архітектурних об'єктів, і дуже самобутня культура багатьох народів. Але потік туристів у країни Азії нерідко стримується різними політичними і соціальними чинниками. У багатьох країнах панують тоталітарні режими, тривають військово-політичні конфлікти.

В Африці використання рекреаційних ресурсів стримується надзвичайно низьким рівнем розвитку більшості країн цього континенту, а також тропічними хворобами. У цьому регіоні виділяються ПАР та країни Північної Африки, особливо Єгипет, що мають рекреаційні ресурси, схожі з європейським Середземномор'ям.

Вітчизняні вчені здійснили порівняльну медико-кліматичну характеристику основних приморських курортних місцевостей Європи та прилеглих до неї регіонів Азії і Африки. За одержаними результатами групу курортів-лідерів представляють Мадейра, Канарські острови, узбережжя Португалії. Звертає на себе увагу те, що південний берег Криму посів почесне третє місце разом з південним узбережжям Франції, північними узбережжями Італії і Хорватії. Інша частина узбережжя України за рекреаційною придатністю поділила п'яте місце з морськими берегами Румунії і Болгарії.

В Америці найбільше приваблюють відпочивальників острівні країни Карибського моря, Мексика, окремі райони США та Канади. Рекреаційними районами світового значення стали Флорида та Каліфорнія.

Відносне здешевлення і підвищення швидкості транспортних перевезень також може сприяти інтенсивнішому використанню рекреаційних ресурсів багатьох віддалених регіонів. Серед таких особливо цікавими є Австралія та Океанія, які мають ендемічний рослинний і тваринний світ.