Лекція на тему: «ВІРУСИ, ВІРОЇДИ, ПРІОНИ. ОСОБЛИВОСТІ ЇХНЬОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ. ГІПОТЕЗИ ПОХОДЖЕННЯ ВІРУСІВ. РОЛЬ ВІРУСІВ В ЕВОЛЮЦІЇ ОРГАНІЗМІВ.»
Ковельський фаховий медичний коледж
Волинської обласної ради
Методична розробка
заняття по темі:
«Віруси, віроїди, пріони. Особливості їхньої організації та функціонування. Гіпотези походження вірусів. Роль вірусів в еволюції організмів.»
Підготували викладачі
біології і екології
Михалик І. П.
Наконечна С. В.
Тема: Віруси, віроїди, пріони. Особливості їхньої організації та функціонування. Гіпотези походження вірусів. Роль вірусів в еволюції організмів.
Мета заняття:
- освітня: розглянути особливості організації та функціонування вірусів, віроїдів, пріонів; гіпотези походження вірусів;
- розвивальна: навчити порівнювати віруси, віроїди та пріони, аналізувати їхні схожі риси та відмінності;
- виховна: виховати сумлінне ставлення до гігієни як засобу запобігання вірусним захворюванням.
Обладнання і матеріали: таблиці або електронні зображення «Будова віріона», «різноманіття вірусів».
Базові поняття і терміни: віруси, віріони, пріони, гіпотези походження вірусів.
Тип заняття: засвоєння нових знань.
Ключові компетентності:
Спілкування державною мовою:
Студент :
уміє ставити запитання і розпізнавати проблему;
міркувати, робити висновки на основі інформації, поданої в різних формах (у текстовій формі, таблицях, діаграмах, на графіках);
має здатність розуміти, пояснювати і перетворювати тексти задач (усно і письмово)
грамотно висловлюватися рідною мовою
Інформаційна компетентність:
Студент :
уміє адаптуватися до різних життєвих ситуацій;
працювати з інформацією;
самостійно здобуває необхідні предметні знання для виконання практичних робіт;
розвиває здібності до адаптації в мінливому інформаційному середовищі.
Математична компетентність:
Студент:
уміє оперувати текстовою та числовою інформацією;
самостійно розв’язує задачі, зокрема практичного змісту;
має здатність будувати і досліджувати найпростіші математичні моделі реальних об'єктів, процесів і явищ;
інтерпретує та оцінює результати.
Комунікативна компетентність:
Студент :
виявляє гнучкість, мобільність, проникливість, толерантність, творчу ініціативність;
критично мислить;
виявляє комунікабельність у різних соціальних групах;
самостійно працює над розвитком власного інтелекту, культури.
Здоров’язбережувальна компетентність
Студент :
здатність застосовувати в умовах конкретної ситуації сукупність здоров'язбережувальних компетенцій, дбайливо ставиться до власного здоров'я та здоров'я інших людей
Хід заняття
I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ ЕТАП
ІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ
Метод «Прес».
Питання:
• Які існують царства живої природи?
• Які особливості прокаріотичних клітин?
• У чому полягає ускладнення еукаріотів порівняно з прокаріотами?
• Представники яких царств можуть викликати інфекційні хвороби?
• Чи існує життя поза клітиною?
ІІІ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СТУДЕНТІВ
Викладач: Чи замислювалися ви над тим, що людству від самого початку його
існування загрожували й загрожують серйозні вороги? Ці вороги часто без зброї сіяли смерть. Їхніми жертвами ставали мільйони людей, які загинули від віспи, чуми, кору, енцефаліту, а зараз від СНІДу та COVID-19. Ці вороги невидимі, підступні та з’являються неочікувано.
Як ви вважаєте, хто це? (Віруси.)
Запитання: А чи хворіли ви на вірусні хвороби? Які їхні симптоми?
ІV. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ
План:
- Особливості організації та функціонування неклітинних форм життя.
- Походження вірусів.
- Будова вірусів.
- Взаємодія вірусів з клітинами.
- Роль вірусів у природі і житті людини
- Роль вірусів в еволюції організмів.
- Значення вірусів.
- Особливості організації та функціонування неклітинних форм життя.
Неклітинні форми життя – це автономні структури на молекулярному рівні організації життя, до яких відносять віроїди, пріони та віруси.
Спільними ознаками цих форм життя є:
а) субмікроскопічні розміри;
б) відсутність клітинної будови;
в) внутрішньоклітинний паразитизм;
г) здатність зберігати свої ознаки та змінюватися під упливом умов;
д) здатність до самовідтворення.
Віроїди – неклітинні форми життя у вигляді одноланцюгової кільцеподібної
РНК, що не кодує білків. Віроїди було відкрито в 1971 р. американським біологом Т. О. Дінером. Ці субмікроскопічні частинки захисної білкової оболонки не мають, їхня РНК містить 250 – 375 нуклеотидів і має масу від 86 – 130 кДа. Віроїди потрапляють у клітини-хазяїна під час його вегетативного розмноження, за допомогою комах або механічним шляхом у разі пошкодження. Віроїди можуть завдавати значних збитків рослинництву, оскільки спричиняють віроїдні захворювання (веретеноподібність бульб картоплі, карликовість хризантем, каданг-каданг кокосових пальм, хвороба жовтих плям рису та ін.).
Пріони – неклітинні форми життя, що є білковими частинками без нуклеїнової кислоти.
Пріони складаються із особливого білка, який існує у вигляді двох форм: нормальний білок масою близько 25 400 а. о. м. та аномальний, що відрізняється вторинною структурою і здатний перетворювати нормальний білок на собі подібний . Особливостями пріонів є відсутність власного геному, висока стійкість до температури, ультрафіолету, радіації. Пріони не розпізнаються імунною системою як чужорідні білки й не провокують імунної відповіді.
Відкрив пріони в 1982 р. американський біохімік С. Прузінер. На сьогодні пріони знайдено в клітинах бактерій, дріжджів й ссавців. Описано більше 10 не безпечних пріонних хвороб тварин й людини (коров’ячий сказ, скрейпі овець, губчаста енцефалопатія котячих, фатальне сімейне безсоння, хвороба куру та ін.).
ВІРУСИ (лат. virus – отрута) – це неклітинні форми життя, які є внутрішньоклітинними абсолютними паразитами. Наразі близько 5 000 видів вірусів ідентифіковано, тоді як вчені вважають, що існує понад мільйон видів вірусів.
Вірус герпеса вірус тютюнової мозаїки вірус бактеріофага
Відкрито віруси в 1892 р. Російським ботаніком Д. Івановським (1864–1920).
Розміри більшості вірусів у межах від 20 до 300 нм, хоча є серед них й справжні велетні серед неклітинних форм життя. Це мега- й мімівіруси з розмірами близько 600 нм.
Віруси мають капсид з білкових частинок – капсомерів і нуклеїнову кислоту – серцевину. Структуру, що містить нуклеїнову кислоту і капсид, називають нуклеокапсидом.
- Повністю сформована інфекційна вірусна частинка називається віріоном.
Унікальна властивість вірусів – різноманітність організації генетичного
матеріалу.
Вірусна нуклеїнова кислота може бути представлена одно- або
дволанцюговими молекулами ДНК (ДНК-вмісні віруси) чи РНК (РНК-вмісні віруси).
Для вірусів характерна специфічність, що полягає в можливості взаємодії
вірусів лише з певними рецепторами клітинних мембран.
Віруси є внутрішньоклітинними паразитами архей, бактерій й еукаріотів і поза клітинами жодних ознак життя не виявляють. Для свого відтворення віруси використовують ресурси клітини-хазяїна, чим спричинюють вірусні захворювання.
Основними систематичними одиницями для вірусів є порядок, родина, рід та вид.
Категорії царства та відділів, бінарна номенклатура для вірусів не застосовуються.
- Походження вірусів.
Шляхи й механізми еволюції вірусів ще не достатньо вивчено.
Існує декілька гіпотез походження вірусів:
- гіпотеза регресивної еволюції (віруси виникли шляхом спрощення клітин паразитичних бактерій),
- гіпотеза паралельної еволюції (віруси виникли незалежно від клітин, використовуючи їхні можливості)
- гіпотеза«скажених генів» (віруси – це «збіглі» частини геному клітин-хазяїв).
Найбільші зміни у поглядах щодо походження вірусів сталися внаслідок
відкриття велетенських вірусів, як-то мімівіруси, мамавіруси, мегавіруси та
ін.
Одні з найбільших вірусів: 1 – мегавірус; 2 – мімівірус
Мегавірус чілійський має найбільший з-поміж вірусів ДНК-геном,
який налічує 1 259 197 пар нуклеотидів й містить інформацію про 1120 білків, що сумірно з багатьма паразитичними бактеріями. У велетенських вірусів виявлено гени білків, що їх раніше ніколи не виявляли в жодного з вірусів.
Але й це не ще не все: у мамавірусів виявлено суперпаразити – вірофаги-супутники.
Філогенетичні дослідження протеомів (усієї сукупності білків) нововідкритих велетенських вірусів можуть свідчити на користь гіпотези регресивної еволюції, згідно з якою віруси виникли від клітинних істот шляхом спрощення і є, таким чином, найдавнішими істотами на Землі. Або, можливо, велетенські віруси пішли від менших ДНК-вірусів шляхом поступового накопичення додаткових генів.
- Будова вірусів.
Усередині інфікованої клітини вірусні частинки, як правило, не виявляють, оскільки їхні компоненти (білки та нуклеїнові кислоти) задіяні в клітинному метаболізмі — відбувається реплікація, транскрипція та трансляція вірусних нуклеїнових кислот, синтез вірусних білків. У зовнішньому середовищі (поза клітиною) віруси перебувають у вигляді окремих частинок — віріонів.
За будовою розрізняють прості та складні віруси. У простих вірусів молекула нуклеїнової кислоти (ДНК або РНК) оточена тільки білковими молекулами (від декількох десятків до декількох тисяч). Складні віруси під час формування віріонів захоплюють частину клітинної плазматичної мембрани, яку вони «інкрустують» власними білками і використовують як зовнішню оболонку .
У складі вірусної частинки може бути тільки один тип нуклеїнової кислоти — або ДНК, або РНК. Молекули нуклеїнових кислот слугують носіями генетичної інформації вірусів. Зверніть увагу: якщо в клітинах прокаріотів та еукаріотів ДНК дволанцюгові, а РНК — одноланцюгові, то у вірусів молекули обох нуклеїнових кислот можуть бути і дволанцюгові, і одноланцюгові.
Ще одна важлива відмінність вірусів від клітин прокаріотів та еукаріотів полягає в їхньому унікальному способі утворювати віріони внаслідок так званого самозбирання.
Прості віруси виходять з ураженої клітини зазвичай унаслідок пошкодження плазматичної мембрани вірусними ферментами або руйнування (апоптозу) клітини. Віріони складних вірусів покидають клітину в оточенні ділянки її плазматичної мембрани. Цей процес називається брунькуванням.
Віруси належать до особливого підрозділу живої природи – царства Віра.
Життєвий цикл вірусів
Віріон Облігатний паразит
(неактивна, позаклітинна) (активна, внутрішньоклітинна)
Пріони – інфекційні білкові частинки, які спричиняють довготривалі інфекційні захворювання нервової системи, що закінчуються загибеллю організму хазяїна.
Пріонові інфекційні захворювання тварин відомі людству понад 300 років. Відкриття
повільних інфекцій пов’язане з ім’ям Даніеля Карлтона Гайдушека, який у 60-х роках досліджував хворобу «Куру» (в перекладі з місцевого діалекту – «смерть, що сміється») у Новій Гвінеї, у племені Форе.
Симптоми - прогресуюче порушення координації рухів, супроводжуване приступами безпричинного сміху і яке завжди закінчувалося летальним результатом. Хворобу визнали інфекційною, а причиною її поширення виявився ритуальний канібалізм (поїдання мозку загиблої людини) у племені Форе. У хворих людей та овець виявили особливий білок, який назвали «пріон».
Варто відзначити, що хвороба Крейтцфельда-Якоба була описана Якобом значно раніш, у 1920 р. Як з'ясували значно пізніше (у 1981 р. - Пат Мерц, а в 1982 р. - Стенлі Прузінер), для мишей, інфікованих, характерною рисою головного і спинного мозку хворих тварин є наявність білкових тяжів, що являють собою агрегати одного з білків нервової системи, функція якого дотепер остаточно не встановлена. Крім того, спинний і головний мозок хворих людей і тварин нагадує губку, відкіля і вульгарно загальна назва цієї групи захворювань - губчаті хвороби мозку.
У 1959 р. Вільям Хэдлоу звернув увагу на подібність симптомів Куру і скрепі овець. Особливо слід зазначити тривалий інкубаційний період (від кількох місяців до десятків років), характерний для обох захворювань. Вважалося, що переносником скрепі є т.зв. «повільний» вірус, що так ніколи і не був виділений. У 1963 р. Гайдушек спробував передати Куру шимпанзе. Через два роки в заражених мавп з'явилися перші симптоми захворювання.
У 1971 р. твариною була передана хвороба Крайцфельда-Якоба, що має подібні симптоми з Куру і розповсюджена в різних районах світу. У 1976 р. Д.К. Гайдушек визнаний гідним Нобелівської премії по фізіології і медицині «за відкриття нових механізмів походження і поширення інфекційних захворювань» (разом з Барухом Бламбергом).
І от тепер хвороба «коров'ячий сказ» (чи хвороба Крайцфельда-Якоба в людини) міцно обґрунтувалося в Європі, грозячи людству ще однією глобальною проблемою поряд зі СНІДом. Нагадаємо, що тривалість життя захворівшої людини складає близько 9 місяців і практично завжди захворювання закінчується летальним результатом.
Будова пріонів.
Пріонний білок має аномальну тривимірну структуру і може спричиняти структурне перетворення гомологічного (тобто схожого на нього) нормального клітинного білка на собі подібний (пріонний). Пріон приєднується до білка-мішені й змінює його конфірмацію .
Пріонні білки існують у двох конфірмаціях: нормальній і патогенній, пріоновій. Нормальні білки (природні компоненти клітини), стикаючись із пріонами, можуть перетворюватися на пріони. Діяльність клітини з такими білками порушується, вона гине. Вивільнений пріон може проникати в сусідні клітини, також спричиняючи їх загибель.
Життєвий цикл пріонів має свої особливості. За нормальних умов пріони — це нешкідливі клітинні білки, проте вони мають природну здатність перетворюватися на стійкі структури, які спричиняють деякі смертельні захворювання головного мозку в людей і тварин. Уражена ділянка мозку має характерну губчасту структуру, яка свідчить про ураження великої кількості нервових клітин, що призводить до виражених неврологічних симптомів, таких як зниження тонусу м'язів, недоумство, втрата пам'яті і безсоння.
Таким чином, цикл пріонів здійснюється за допомогою трансформації нормального клітинного білка у пріон при зіткненні з пріоном.
Пріонні хвороби можуть бути спадковими, передаватися від хворої до здорової тварини чи людини або виникати спонтанно.
Віроїди — інфекційні агенти, які являють собою низькомолекулярну, висококомплементарну одноланцюгову молекулу РНК, замкнену в кільце, та на відміну від вірусів не мають білкової оболонки. Більшість віроїдів містить від 250 до 375 нуклеотидів — набагато менше, ніж віруси. Спричинюють хвороби рослин. Послідовності нуклеотидів віроїдів не кодують власних білків.
Віроїди потрапляють у клітину рослини-хазяїна при вегетативному розмноженні, за допомогою комах або механічним шляхом при пошкодженні тканин. Розмноження (реплікація) проходить за допомогою ферментів РНК-полімераз хазяїна. При цьому реплікація нуклеїнових кислот самої клітини-хазяїна пригнічується. Залишається невідомим, яким чином РНК віроїда, не кодуючи ніяких білків, може пригнічувати біохімічні процеси рослини, та яким чином при реплікації працює РНК-полімераза, якій за звичайних умов як матриця потрібна ДНК.
Походження віроїдів невідоме. Деякі дослідники вважають їх представниками доклітинного «світу РНК», еволюційними реліктами. Але більшість сходяться на думці, що вони походять від вирізаних та замкнених в кільце інтронів або мобільних генетичних елементів — транспозонів, які втратили кодуючі послідовності. Доведено, що нові віроїди можуть утворюватись при рекомбінації.
Віроїди можуть завдавати значних збитків рослинництву. Так за останні 50 років на Філіппінах загинули мільйони кокосових пальм від хвороби каданг-каданг, яку викликає віроїд.
- Взаємодія вірусів з клітинами.
Віруси не можуть самостійно поширюватись у природі, й допомагають їм
у цьому насамперед живі організми: комахи (наприклад, попелиці переносять паразити (наприклад, повитиця переносить близько 50 вірусів рослин), людина (для вірусів грипу).
Шляхи проникнення вірусів до організму хазяїна бувають різними. Це: 1) повітряно-краплинний шлях (віруси грипу, вітряної віспи, кору);
2) з їжею та водою (вірус ящуру з молоком ураженої корови, гепатит А);
3) крізь покриви тіла (віруси герпесу, сказу, папіломи);
4) під час переливання крові та хірургічних операцій (вірус гепатиту В);
5) статевим шляхом (вірус герпесу, СНІДу);
6) за участі переносників (кліщів – вірус тайгового енцефаліту, комарів – вірус лихоманки Зіка);
7) з пилком рослин (віруси мозаїки картоплі).
Залежно від властивостей вірусу і клітини-хазяїна, а також умов середовища
розрізняють такі основні типи взаємодії вірусів із клітиною:
а) продуктивна інфекція – розмноження вірусу призводить до руйнування і загибелі клітини;
б) абортивна інфекція – взаємодія, за якої клітини залишаються живими, а дозрілі віріони не утворюються;
в) вірогенія – геном вірусу поєднується з генетичним апаратом клітини і під час поділу клітини може тривалий час передаватися дочірнім клітинам; через деякий час за певних умов починає розмножуватися і спричиняє загибель клітини.
- Роль вірусів у природі і житті людини
Які особливості життєвого циклу вірусів?
У життєвому циклі вірусів чергуються дві фази:
позаклітинна (віріон)
внутрішньоклітинна
Фаза віріону характеризується відсутністю будь-яких проявів життя, а упродовж внутрішньоклітинної фази життєвого циклу виявляються властивості вірусів, що закодовані в їхньому геномі, й відбувається їхнє відтворення. Незалежно від типу генетичного матеріалу віруси мають подібні загальні стадії життєвого циклу.
Адсорбція вірусів – це прикріплення віріонів до поверхневого апарату клітини-хазяїна.
Між білками вірусів й рецепторами клітини виникають електростатичні
взаємодії, що забезпечують тимчасове нестійке приєднання віріонів.
Проникнення в клітину в різних вірусів здійснюється різними шляхами:
а) ендоцитозу (віропексису) з утворенням внутрішньоклітинних вакуолей;
б) злиттям плазматичної мембрани з оболонкою вірусу;
в) шляхом впорскування (наприклад, у бактеріофагів) тощо.
«Роздягання» вірусів у клітині забезпечує звільнення нуклеїнової кислоти
вірусу від захисної білкової оболонки для наступної реалізації вірусного геному.
У фагів цієї стадії немає, оскільки білкова оболонка залишається на поверхні
бактеріальної клітини.
Відтворення компонентів вірусних частинок забезпечують три
процеси: транскрипція, трансляція й реплікація.
Транскрипція полягає в переписуванні інформації з вірусних ДНК чи РНК та утворенні іРНК, що відбувається в ядрі (нуклеоїді).
Трансляцією називається процес переведення інформації іРНК у послідовність амінокислот молекул білків. Відбувається трансляція на рибосомах за допомогою тРНК й ферментів.
Реплікація – синтез молекул нуклеїнової кислоти, що каталізується переважно клітинними ферментами. Таким чином, відтворення вірусів відбувається відокремлено, неодночасно і в різних частинах клітини.
Такий спосіб розмноження вірусів називають роз’єднаним (диз’юнктивним).
Збірка віріонів відбувається усередині клітин або шляхом відбруньковування
в зовнішнє середовище. Вихід вірусів із клітин може супроводжуватися збереженням життєдіяльності клітини або її руйнуванням і загибеллю.
- Роль вірусів в еволюції організмів.
Все живе на Землі насичено різними вірусами, що свідчить про їхню необхідність у живій природі та їхні важливі функції у біосфері. Віруси відіграють ключову біологічну роль на всіх рівнях організації життя. Віруси визначають еволюцію організмів завдяки своїй патогенності, здатності до антагоністичних і симбіотичних відносин та участі в горизонтальному перенесенні генів.
Жовтяниця буряка (1) і мозаїка томатів (2)
Патогенні віруси є рушійною силою еволюції імунної системи.
Кожен живий організм, від кишкової палички, хлорели, дріжджів до синього
кита чи секвої, може інфікуватися принаймні одним, а зазвичай кількома вірусами.
Вірусними захворюваннями рослин є жовтяниця, мозаїчні хвороби, строкатолистість, готика та ін.
У людини віруси спричиняють гепатит В, простий герпес, папілому, натуральну віспу (ДНК-вмісні вірусні інфекції), грип, гепатит А, енцефаліт, кір, свинку, поліомієліт, сказ, СНІД (РНК-вмісні вірусні інфекції) та ін.
Найпоширенішими вірусними захворюваннями тварин є ящур, чумка собак, чумка курей та ін.
- Значення вірусів.
Біологічні методи боротьби – це використання вірусів, організмів або продуктів їхньої життєдіяльності для запобігання або зменшення шкоди, що її завдають шкідники.
Метою біологічних методів боротьби є не повне винищення виду, а утримання його кількості на оптимальному рівні.
Кільчастий шовкопряд:1 – гусениці; 2 – дорослі комахи
Вперше біологічний метод боротьби з використанням вірусів застосували для боротьби з кроликами в Австралії. Популяцію цих тварин заразили вірусом міксоматозу. Хвороба швидко поширилась і призвела до загибелі 99,8 % кролів, що на певний термін знизило їхню чисельність. У кроликів, які вижили, сформувався імунітет проти міксоматозу. Для боротьби з цими тваринами дещо пізніше почали застосовувати вірус геморагічної лихоманки кролів.
Найчастіше використовують віруси для боротьби з комахами-шкідниками. Наприклад, представники бакуловірусів можуть спричиняти поліедрози і гранульози у таких комах, як непарний та кільчастий шовкопряди, американський білий метелик, соснова совка, пильщики та ін. Так, в Канаді, в провінції Онтаріо, для боротьби з ялиновим пильщиком використали вірусний препарат поліедрозу. Хвороба різко знизила чисельність шкідника, і було збережено великі площі лісів. З метою збільшення патогеності вірусів у їхній генетичний матеріал вбудовують чужорідні гени.
Наприклад, у геном вірусів поміщали ген отрути скорпіонів, гени гормонів, що порушують нормальний розвиток комах.
V. УЗАГАЛЬНЕННЯ, СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ЗНАНЬ І УМІНЬ СТУДЕНТІВ
Завдання №1 : порівняйте віруси, віроїди і пріони.
|
Характеристика |
Віруси |
Пріони |
Віроїди |
|
Наявність білка |
|
|
|
|
Наявність ДНК або РНК |
|
|
|
|
Вражають рослини |
|
|
|
|
Вражають людей і тварин |
|
|
|
Відповідь на завдання №1: порівняйте віруси, віроїди і пріони.
|
Характеристика |
Віруси |
Пріони |
Віроїди |
|
Наявність білка |
+ |
+ |
- |
|
Наявність ДНК або РНК |
+ |
- |
+ |
|
Вражають рослини |
+ |
- |
+ |
|
Вражають людей і тварин |
+ |
+ |
- |
Завдання №2
Складіть порівняльну характеристику віроїдів і пріонів
|
ВІДМІННІ ОЗНАКИ |
ВІРУСИ |
ВІРОЇДИ |
ПРІОНИ |
|
1. Нуклеїнові кислоти |
|
|
|
|
2. Білки |
|
|
|
|
3. Викликають хвороби |
|
|
|
|
4. Викликають хвороби |
|
|
|
Відповіді:
|
ВІДМІННІ ОЗНАКИ |
ВІРУСИ |
ВІРОЇДИ |
ПРІОНИ |
|
1. Нуклеїнові кислоти |
ДНК або РНК (одноланцюгова або дволанцюгова) |
Коротка, одноланцюгова РНК |
Не містять |
|
2. Білки |
Містять в складі капсиду |
Не містять |
Глікопротеїнові частинки (містять близько 250 амінокислотних залишків) |
|
3. Викликають хвороби |
Рослин,тварин, людей |
Рослин |
Тварин і людини |
|
4. Викликають хвороби |
Тютюнова мозаїка,мозаїка картоплі, карликовості пшениці,вiспа, полiомiєлiт, сказ, вiрусний гепатит, грип, СНIД,поліомієліт |
Картоплі, кокосової пальми, хризантем і цитрусових |
Хвороба Куру, синдром Герстмана-Штрауслера, смертельне сімейне безсоння, скрейпі, коров’ячий сказ (губчаста енцефалопатія корів) |
Завдання №3
Метод «Мозковий штурм»
1.Обґрунтуйте твердження «Віруси перебувають на межі між живою та неживою природою».
2.Чи можна віруси вважати паразитичними організмами? Відповідь обґрунтуйте.
Вставити пропущені слова в текст.
Віруси — ___________ паразити, здатні вражати __________, _______,
_____________. Віруси, що паразитують у клітинах бактерій, називаються
_________. Віроїди вражають лише __________, а пріони — ___________. Для
вірусів притаманний один з типів нуклеїнових кислот: ______ або _______.
До складу віроїдів входить лише ________. У пріонів нуклеїнова кислота
________, вони складаються лише з __________. Прості віруси мають оболонку
_________, до складу якої входять __________. У складних вірусів наявна додаткова оболонка — ____________. Неклітинні форми життя здатні розмножуватися лише в _______________
Розв’язати кросворд
1) Гнійна хвороба шкіри, слизової оболонк. ( віспа)
2) Хвороба нервової системи.(енцефаліт)
3) Хвороба шкіри і слизової оболонки.(кір)
4) Хвороба шкіри, крові і усіх систем.(чума)
5) Хвороба імунної системи.(СНІД)
6) Хвороба органів дихання.(грип)
|
|
|
|
|
|
|
|
1 В |
|
|
|
|
|
2 |
|
|
|
|
|
|
І |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
3 |
|
Р |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
4 |
У |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
5 С |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
6 |
|
И |
|
|
|
|
VI. ПІДСУМОК ЗАНЯТТЯ
Перегляд відеофрагменту «Неклітинні форми життя.»
VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
- Опрацювати параграф § 7 В. І. Соболь Біологія і екологія 10 клас, вивчити конспект.
- Творче завдання. Знайти в мережі Інтернет інформацію і підготувати повідомлення на тему «Профілактика та лікування вірусних інфекцій». Оформити інформацію у вигляді презентації, буклету, газети, плакату тощо.
Тестовий контроль знань
Вправа « Одна правильна відповідь»
- Інфекційні агенти білкової природи:
А) віроїди;
Б) віруси;
В) антитіла;
Г) пріони.
-
Пріони містять:
А) ДНК;
Б) білки;
В) РНК;
Г) ДНК і білки. -
Хто відкрив пріони:
А) Я. Герстман;
Б) С. Прузинер;
В) Г. Крейцфельд;
Г) Д. Гайдушек. -
Назва якої хвороби перекладається «смерть, яка сміється»:
А) куру;
Б) скрейпі;
В) коров'ячий сказ;
Г) смертельне сімейне безсоння -
Внаслідок якої хвороби людина втрачає сон:
А) куру;
Б) скрейпі;
В) коров'ячий сказ;
Г) смертельне сімейне безсоння. -
Яке захворювання для людини найнебезпечніше:
А) куру;
Б) Крейтцфельдта-Якоба;
В) скрейпі;
Г) смертельне сімейне безсоння. -
До пріонних хвороб тварин належать:
А) куру;
Б) Крейтцфельдта-Якоба;
В) скрейпі;
Г) смертельне сімейне безсоння. -
Назвіть властивості пріонів:
А) здатні до мутацій;
Б) стійкі до зовнішніх факторів;
В) можуть передаватися спадково;
Г) всі відповіді правильні
про публікацію авторської розробки
Додати розробку