Леся Українка - поетична квітка України

Леся Українка- поетична квітка України Презентацію підготували учні 4 класу Городоцького ліцею Городоцької селищної ради під керівництвом Суходольської Л.Г.

Ізидора Петрівна-наймолодша сестра Л.Українки Оксана Петрівна – молодша сестра Л. Українки Ольга Петрівна- сестра Л.Українки Михайло Петрович – брат Л.Українки Леся Українка Петро Антонович Косач батько Л. Українки Ольга Петрівна Дрогоманова мати Л.Українки Михайло Дрогоманов- дядько Л. Українки Олена Анатоліївна Косач- тітка Л.Українки Антон Косач дід Л.Українки Григорій Косач прадід Л.Українки Петро Косач- польської корони шляхтеч

З усіх поезій видно, як ставилась Леся Українка до квітів. Вона любила їх усі – від пишної троянди і до ледь помітних тернових квіточок. Ця любов була безмежною, квіти для поетеси були мірилом чистоти помислів і вчинків. Вона не любила тепличних рослин і квітковий їх аромат ставав для неї трутою (“В магазині квіток”). Тоді простенькі дикі проліски в сотню разів були для неї миліші, ніж міські троянди, гвоздики чи геацинти, бо вони несли до міста пахощі весняного лісу, волі. Часто Леся Українка порівнює свої вірші, думки, ідеї з квітами. Через вірші вона передає всі порухи своєї душі і навіть зміну думок чи настроїв.    В юності поетеса творила “квітчасті вірші”, які “жартуючи лилися з-під пера”. У поезіях Лесі Українки зустрічається більш як сорок інтерпретацій образу-символу квітки. Вони стали невід’ємною частиною багатої образності творів поетеси, надали їм оригінальності, барвистості, розмаїтості. С.Є.Кожевнікова “Квітчасті вірші”Українки.(Із джерел Інтернету).

Ти хотів би квіток на дорозі моїй? Нащо сипати їх попід ноги? Хай живуть вони в ніжній красі чарівній, – я сама їх знайду край дороги. До маленьких, низеньких сама нахилюсь, до високих очима докину, обережно та ніжно лицем притулюсь, стрівши в білім убранні тернину… «Ти хотів би квіток на дорозі моїй?» 1902р.

Не плямив поцілунок мій зроду квіток чи то пишні були туберози, чи квітки, що зродив найпростіший садок, чи до краю вразливі мімози. «Ти хотів би квіток на дорозі моїй?» 1902р.

Конвалія Росла в гаю конвалія Під дубом високим, Захищалась від негоди Під віттям широким. Та недовго навтішалась Конвалія біла, — І їй рука чоловіча Віку вкоротила. Он понесли конвалію У високу залу, Понесла її з собою Панночка до балу… 1884р. Перший друкований твір поетеси

Гордо палала троянда розкішна, Найкраща з квіток, Барвою й пахом вродливиця пишна Красила садок… А соловейко троянді вродливій Так любо співав, Голосом дивним співець чарівливий Садки розвивав; «Співець» 1889р.

Барвіночку, мій хрещатий, Зелений, дрібний, Ой, я ж тебе викохала, Хороший, рясний! Я ж садила,поливала Тебе навесні, Я ж думала на віночок Здасися мені! Уривок з поеми «Русалка» 1885р.

Талого  снігу  платочки сивенькії   дощик  дрібнесенький, холодний  вітрець,   проліски  в  рідкій   травиці  тоненькії,   се  була  провесна,  щастя  вінець?... «Талого снігу платочки сивенькії» 1900р.  

ПІСНЯ Чи є кращі між квітками Та над веснянії? Чи є в житті кращі літа Та над молодії? Не всихайте, пишні квіти, Цвітіть хоч до літа! Пождіть, літа, доля прийде, Не тікайте з світа! Двічі на рік пишні квіти Та не процвітають; В житті літа найкращії Двічі не бувають. 1888р.

Уже весняне сонце припікає, вже сон-трава перецвітати стала. От-от зозулька маслечко сколотить, в червоні черевички убереться і людям одмірятиме літа. Уривок з драми-казки «Лісова пісня» 1911р.

Ждіте, ждіте, любі діти! Літо знов прилине, Прийде мила годинонька, Як зима та згине; І заквітне наше поле, І зазеленіє, – Знов його весна прекрасна Квіточками вкриє. «Літо краснеє минуло…» 1887р.

Я думала: «Весна для всіх настала, Дарунки всім несе вона, ясна, Для мене тільки дару не придбала, Мене забула радісна весна». Ні, не забула! У вікно до мене Заглянули від яблуні гілки, Замиготіло листячко зелене, Посипались білесенькі квітки. «Давня весна» 1894р.

«Квіток, квіток, як можна більше квітів І білого серпанку на обличчя, Того, що звуть ілюзією…» Боже! Як часто ті слова вчуваються мені Посеред ночі: «Квітів, безліч квітів! Я ж так любив красу…» Мій бідний друже, Я принесла тобі всі квіти, що дала Скупа весна твого скупого краю,… «Квіток, квіток, як можна більше квітів…» 1901р.

Ромашки – квіти миру і кохання. Це – улюблені квіти Лесі Українки.

А в пшениці то мак, то волошки Закрасили б роботоньку трошки. «Темна хмара, а веселка ясна…» 1901р.

Ох, розкрились троянди червоні, Наче рани палкі, восени, Так жалібно тремтять і палають– Прагнуть щастя чи смерті вони? «Останні квітки»

…“Чия то могила в полі при дорозі, Що над нею калинонька цвіте на морозі, Що на тій калині листя кучеряві, А між цвітом білесеньким ягідки криваві”… «Калина» 1901р.

Шумів зелений лист, А голос той коханий Про волю золоту співав мені,- В вінку мінився злотом ряст весняний, І золотим дощем лились пісні… «Забуті слова» 1900р.

До кипариса магнолія пишная Чолом заквітчаним ніжно схилилася, Як молода до свого нареченого. Білії квіти тремтять в темних кучерях, Але серпанку немає на їх. «Імпровізаці» 1897р.

— Що ж за диво снилось тобі, мила? «Мені снились білії лелії…»» — Тішся, мила, бо лелія біла — Квітка чистої та любої надії! «Мені снились білії лелії, Що хитались в місячному світлі, Мов гадали чарівнії мрії, І пишались гордії, розквітлі. І сіяли дивною красою, Мов непевні, чарівничі квіти, І блищали ясною росою, Що горіла, наче самоцвіти. «На давній мотив» 1893р.

І.Я.Франко, оцінюючи вірші Лесі Українки, так охарактеризував їх: ”Цвіти і зорі, зорі і цвіти…”. З цим не можна не погодитися, бо ніхто з українських поетів ні до, ні після Лесі Українки не змальовував так багато квітів і не надавав їм такого значення. Кожен її вірш – то окрема квітка в саду поезій.    Леся Українка любила природу настільки, що змогла виразити красу, ніжність, тендітність і життєву силу цієї природи у слові. Її поезія і досі “лине і щедро квітки розсипає геть по всім небі навколо“. С.Є.Кожєвнікова «Квітчасті вірші» Лесі Українки.(Із джерел Інтернету.)