Лінійка пам'яті "Не погасити пам'яті вогонь"
Урочиста лінійка-пам`яті
Підготувала вчитель
Букаєва Інна Леонідівна
Тип позаурочного заходу: Урочиста лінійка-пам`яті
Місце проведення: актова зала
Тема: "Не погасити пам’яті вогонь"
Мета заходу:
пізнавальна: ознайомити учнів з історичними передумовами виникнення голодомору, з політикою більшовиків проти українського народу;
розвиваюча: аналізувати причини, наслідки, значення голодомору;
виховна: розвивати в учнів почуття патріотизму, національної свідомості, виховувати громадян рідної землі, щоб не допустити подібної трагедії.
Методичне, дидактичне та технічне забезпечення:
книжкова виставка, архівні фотографії; в кутку – стіл, вкритий вишитою скатертиною, на столі – розламана чорна хлібина, свіча, над столом – ікона, вкрита рушником.
Міжпредметні зв`язки: історія, література, народознавство
Епіграф:
Ні труни, ні хрестів, і ні тризни!
Прямо в яму.
Навіки-віків! Чорна сповідь
моєї Вітчизни...
І її затамований гнів”
ХІД ПОЗАУРОЧНОГО ЗАХОДУ
Вчитель.
Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть
Плугатарі з плугами йдуть
Співають ідучи дівчата
І дійсно, осінь 1932 року для селян видалася щедрою.
Врожай був не гірший, ніж у попередні роки, а навіть краще.
Селяни здали державі запланований податок.
Та раптом за першим податком оголосили другий, потім третій.
Спеціальні продовольчі загони їздили по селах і забирали все до нитки.
То ж не судилося того року ані йти плугатарям, ані співати дівчатам, та й вишні не зацвіли.
На колосі, звичайному і, водночас, дивовижному, з віку у вік трималася в Україні людська доля.
За всіх часів і в усіх народів хліб вважався святим.
Завдяки йому люди жили, народжувалися діти, співалися пісні і думи, продовжувався родовід.
А як хліба не було – приходило лихо і забирало життя.
Отож хліб був дорожчим за золото.
Такої страшної трагедії, яку пережив український народ у 30 роках, не зазнав, мабуть, жоден народ в історії людства.
Учень:
То був страшний навмисний злочин,
Такого ще земля не знала,
Закрили Україні очі
І душу міцно зав’язали.
Сліпу пустили старцювати…
Учень:
То був такий державний злочин –
Здригнулась навіть мертва Кафа,
Мерцями всіялося поле,
Ні хрестика і ні могили –
То був такий навмисний голод…
Учень:
Чи можливо? Чи таке можливо?
Чи колись повірить чоловік,
Що багаті українські ниви
Народили 33-й рік.
Учень:
Ти кажеш не було голодомору?
І не було голодного села?
А бачив ти в селі пусту комору,
З якої зерна вимели до тла?
Учень:
Як навіть вариво виймали із печі
І забирали прямо із горшків.
Окрайці виривали з рук малечі,
та з торбинок нужденних стариків?
Учень:
Ти кажеш, не було голодомору?
Чого ж тоді, як був і урожай,
Усе суціль викачували з двору,-
Греби, нічого людям не лишай!
Разом: А кажеш не було голодомору?
Учень : Голодомор мовою фактів.
Учень: Політика Голодомору – це примусове вилучення всіх продовольчих припасів.
Учень: Липень 1932р. – влада ухвалила завідомо нереальні до виконання плани хлібозаготівель.
Учень: Серпень 1932р. – ухвалено так званий закон «Про 5 колосків», за яким засуджували навіть дітей, які збирали колоски пшениці на полях.
(Інсценізація) Виходить бабуся з онуками
Вчитель: Ідуть в гості до бабусі з Вінниці онуки,
А назустріч – ліс і поле, долини і луки.
Любо глянуть на хліба, сади і лісочки,
Онук: - Ой, бабуню, – які колосочки!
Вчитель: Гірко стало на душі у жінки старої,
- І згадала ті роки неволі важкої.
Бабуся: – Дорогі мої синочки, за ті колосочки
Я одержала тюрми чотири годочки.
Тільки вийшла після жнив колосся збирати,
Щоб голодній дітворі щось приготувати.
Тут комунівські дозорці мене захопили,
За чотири колосочки в тюрму посадили.
Отаке було на світі пекло в нашім раю
Голодовку і ту весну, добре пам’ятаю.
Учень. Найстрашніше почалося навесні 1933 року. Закінчилися всі крихти зерна, з’явилися перші померлі від голоду. Люди їли все, що можливо було жувати. Варили цвіт акації, зелену лободу змішували з товченими качанами кукурудзи, і щасливим був той, хто міг додати жменьку висівок. Від такої їжі пухли ноги, тріскалася шкіра.
Учень:
О, як же ти не вмерла, Україно?
Бо скільки ж то зловісницька мета
Звела людей, приречених безвинно, —
Й ніхто за це ні в кого не спитав:
Чому, чому, чому, чому(разом)
Учень:
Гонили правду у тюрму?
Чому від голоду вмирали?
Чому церкви поруйнували?
Чому так знищили багато?
Чому не судять винуватих?
Учень:
Зроніть сльозу. Бо ми не мали сліз.
Заплачте разом, а не наодинці.
Зроніть сльозу за тими, хто не зріс,
Що мали зватись гордо — українці.
Учень:
Заплачте! Затужіть! Заголосіть!
Померлі люди стогнуть з тої днини,
Й благають: українці, донесіть
Стражденний біль голодної країни.
Учень:
Згадайте нас — бо ми ж колись жили.
Зроніть сльозу і хай не гасне свічка!
Ми в цій землі житами проросли,
Щоб голоду не знали люди вічно.
(Інсценізація)
"Бозю, що там у тебе в руці?
Дай мені Бозю хоч соломинку,
Щоб не втонути в голодній ріці.
Бачиш мій Бозю-я ще дитинка,
Та ж підрости хоч би трохи бодай!
Світу не бачив ще білого...Бозю!
Я- пташенятко при битій дорозі,
Хоч би одненьку пір'їночку дай!
Тато і мама-холодні мерці.
Бозю,зроби щоби їсти не хтілось...
Холодно Бозю...Сніг дуже білий...
Бозю...Що там у тебе в руці?...
Перегляд фільму «Голодний дух»
Учень:
Поставте свічку – за Марічок,
Поставте свічку – за Іванків,
Що відійшли у вічну вічність…
Поставте! Хай горять до ранку…
Учень:
За всіх бабусь запалим свічку…
За дідусів – хоч невеличку…
Вселенський біль – батьківські очі!
Поставте свічку
Учень:
Всім матерям –
Хоча б по свічці!
Хай на весь світ кричать!
Хай світять!
Учень:
Хай люди чують!
Космос бачить!
Бо ні забуть, ані пробачить
Не можна і не в силах того,
Як нелюди дурили Бога!.
Учень : Наш найсвятіший обов’язок сьогодні – зберегти пам’ять про всіх невинно закатованих.
Учень : Пам’ять про тих, хто не дожив,
Учень : Пам’ять про тих, хто недолюбив,
Учень : Пам’ять про живих і ненароджених.
Учень : Згадуючи одного – пам’ятаймо про мільйони.
(РАЗОМ) Україна пам’ятає!
Прошу вшанувати пам`ять за невинно померлими хвилиною мовчання (Метроном)
про публікацію авторської розробки
Додати розробку