Лінійка пам'яті "Заплакало небо дощами"

Про матеріал

Лінійка пам'яті присвячена Дню вшанування учасників бойових дій на території інших держав.

Про події в Афганістані сказано чимало, але біль афганської війни постійно озиватиметься вічною пам'яттю про тих, хто загинув там. Ця війна назавжди залишиться в наших серцях і серцях воїнів, котрі пройшли тією чужою землею.

Не злічити страшного невимовного горя у тих сім`ях, до яких прилетіла чорна звістка про загибель сина, брата, коханого, чоловіка. Ми повинні пам'ятати тих, хто її пережив, тих, хто недожив, недоспівав, недокохав.

Станьте першим, хто оцінить розробку

Щоб залишити свій відгук, необхідно зареєструватись.

Дякуємо! Ми будемо тримати Вас в курсі!
Перегляд файлу

Заплакало небо дощами

Лінійка пам’яті

присвячена Дню вшанування учасників бойових дій

 на території інших держав

 

Сцена прикрашена плакатами на тему війни в Афганістані, на столі – портрети загиблих випускників, свічка, квіти..

Виходять ведучі. Звучить сумна мелодія.

 

Ведуча

Очі туманить ядуча сльоза,

Руки скувала утома.

Палить їй душу афганська гроза –

Син не вернувся додому.

В неї він ясночолий, як світ,

Сонячно так усміхнувся.

Ще й двадцяти не було йому літ,

Юним навік і зостався.

 

Ведуча

Ясеночки! Синочки! Сини!

Колосочки вкраїнського поля!

Скільки ж вас не вернулось з війни?

Скільки гибіє ще у неволі?

… Роки  летітимуть. Мов журавлі,

Та не полегшає втрата,

Доки ходитиме по землі

Мати солдата.

 

Ведуча

15 лютого Україна вшановує День пам’яті своїх синів – молодих воїнів, які загинули на чужій землі Афганістану. Цього дня останній солдат залишив цю країну. Майже 10 років проливали там кров наші юнаки.

 

Ведучий

У рідні домівки не повернулись 13 тисяч 833 юнаки колишнього Радянського Союзу, 312 – пропали безвісті, 18 – інтерновані, доля 330 – невідома.

Оплакує ненька-Україна 2 376 своїх синів, які не повернулися додому.

 

Учитель

25 грудня 1979 року у Афганістан було введено радянські війська. Для тисяч наших солдат, їхніх батьків та матерів, дружин, дітей розпочалася жорстока, кривава війна в Афганістані. Тривожні дні чекання, безсонні ночі та тривоги, тривоги… Посивіли батьки. Тривожними були ці роки і для тих батьків, сини яких служили не в Афганістані, а на території колишнього Радянського Союзу. Де б не служив солдат, він у будь-який момент міг потрапити до Афганістану. Тому й не було спокою в Україні всі 10 років афганської війни. Яка тривала вдвічі довше, ніж Друга світова війна.

 

Ведучий

Щороку в цей день схилятимуть знамена над полеглими, подаватимуть на службу Божу за тих, що загинули, лунатимуть скупі тости тих, хто вижив. Вони згадуватимуть військову дружбу. Людську честь, мужність побратимів. Попри смерть, втрату друзів, пролиту кров, вони по-доброму пам’ятатимуть Афган, який багато чого навчив їх.

 

Ведуча

За довгих 10 років цієї війни на цвинтарях з’явилося багато свіжих могил з фотографіями юних облич. Останки загиблих воїнів привозили в оцинкованих гробах. І не було у батьків упевненості в тому, ховають вони свого сина чи когось іншого… І ще довго ятритимуть душу запитання без відповіді.  Навіть на могильних плитах довго забороняли писати справжню причину загибелі. Не забудеться це горе, не відболить іще кілька поколінь.

Виходить читець.

Заплакало небо дощами…

Біль і туга зійшлися клином.

Свистіли кулі над Афганом,

Прощається мати із сином.

 

Котилися сльози рікою.

Ще б жити – та віку немає.

Лишилась невістка вдовою

Й онучка за батька питає.

 

Прощається мати із сином…

Прощаються гори й долини.

І більшого горя немає –

Як жити самій без дитини?

 

Лиш чорна хустина. Німа домовина…

«Прости», - ледь шепоче вустами.

 Та чорна хустина – то туга за сином.

Заплакало небо дощами…

 

Ведучий

У цій війні народжувались герої. Вони бачили смерть в обличчя. Війн їх загартувала, зробила мужніми, дужими. Нині воїни-афганці живуть на грані можливого. Вони багато зрозуміли. Зрозуміли, що для мирних жителів найбільше зло – це коли на твоїй території перебувають громадяни іншої держави. Бо, за будь-яких законів, той. Хто перебуває на чужій території, ризикує стати носієм свавілля. Отже. Наші солдати і були для афганського населення саме цим злом. І хоча воїни володіли зброєю краще. Вони не мали того бойового духу. Що мали місцеві мешканці. Які захищали свою землю.

 

Ведуча

Правда про афганську війну… різна вона, і спогади різні.

Юнацька кров навік стихає,

Вмирає серце молоде…

Душа нестрачена вмирає,

Обрубок тіла смерті жде.

Сльоза гіркою борозною

Стікає болем до землі.

Убитий горем і війною –

Вже не розкаже про жалі…

Язик одрізали душмани,

Посіяли смертельний жах.

У косах вицвіли тумани,

Мов скиба хліба на вітрах.

Вони й досі кричать ночами. Вини й до цього часу «воюють».

 

Виходить читець

Під кулями вмирала рота,

В очах сховавсь смертельний жах.

Лягла розстріляна піхота

У диких скелях на пісках.

 

І лист в конверті для родини

Знайшли в розбитім бліндажі:

«Зостались жити нам хвилини,

Стріляють в нас свої й чужі».

На плащ-наметі санітари

Тіла потрощені несли.

Там на майдані комісари

Останню честь їм віддали.

 

Ночами ротному наснились

Бійці, оточення, Афган…

І серце в розпачі спинилось

Та й розірвалося від ран.

 

Ведучий

В одній із газет у статті «Радянський солдат, якого розстріляв червонозоряний вертоліт» описано спогади колишнього афганця Сергія Плугового: «Вертоліт з’явився з-за хребта і майже впритул відкрив вогонь. Усе потонуло у вибухах і вогні. Коли вертоліт зайшов на друге коло, я побачив на його борту червону зірку. Значить, свій. Живими залишилося троє. Добре. Що вціліла рація. Викликали вертоліт, такий же, як і той. Що нас розстріляв. Опритомнів у госпіталі в Кабулі. Додому повернувся без ніг». Чому розстріляли своїх? Помилково? Через боягузтво? Відповіді немає.

 

Ведуча

За кожним воїном-афганцем – свій життєвий подвиг, своя доля. Хтось повернувся цілий і неушкоджений, а хтось – скалічений.

 

Читець

Отих безногих журавлів

Несли по трапу попід руки,

І світ, здавалось, почорнів.

А серце розривали муки.

 

Шинеля звисла на плечах,

В душі лиш смуток і тривога.

У рідних – сльози на очах:

Не випросити долі в Бога.

 

Вже не торкнутися з0емлі

Своїми босими ногами,

Заплачуть трави у селі

Росою болю біля мами.

До хати не подасть води,

Афгані забрав у нього сили,

Як брила вічної журби,

В оселі журавель безкрилий…

 

Майданом горя військомат

Повік зостався для народу,

Душив обдурений солдат

В Афгані Правду і Свободу.

 

Ведуча

Афганістан…

Він став синонімом людського лиха, справжнього людського пекла: палюче сонце зранку, спекотний вітер-афганець, пісок, що не дає дихати, і … завжди хочеться пити.  І в цій суворості народжувалися вірші, які згодом ставали піснями.

Звучить пісня на афганську тематику.

Ведучий

Кожен час народжує свої пісні, які для певного покоління стають рідними. Прості слова, проста мелодія, акомпанемент під гітару – і душа наповнюється смутком і радістю, чимось близьким і рідним…

 

Ведуча

Кожна область України відправила синів на афганську землю. Одні вижили, повернулись додому. Хто здоровим, хто хворим, а хто інвалідом. Понад ___ юнаків нашого міста  потрапили у вир афганської війни __  з них не повернулися.

 

Ведучий

Запалимо свічку пам’яті тим, які любили наш край, своїх батьків, наречених, своє місто, нашу школу. Тим, які були вірними друзями, щасливо жили, мріяли про майбутнє. Не судилося їм повернутися живими до рідних домівок.

 

Ведуча

Минав час. І для себе кожен афганець багато зрозумів. Дружба у мирні  дні має велике значення, але найцінніша дружба – військова – та, яка склалася, коли разом воювали, виручали один одного у бою. Повернувшись з Афганістану, колишні воїни об’єднались у Організацію ветеранів Афганістану.

 

Ведучий

Вони, ветерани, зберігають пам’ять  про загиблих друзів, полегшують життя стареньким батькам тих, що загинули. Свята справа для них – піклування про інвалідів.

 

Ведуча

Дедалі більше віддаляють роки від нас ту війну, але стоять обеліски, які будуть вічно нагадувати про тих, хто не повернувся до батьківської хати. Вшануймо пам’ять загиблих хвилиною мовчання.

Хвилина мовчання.

 

Читець

Поставте скибку хліба на стакан

І голови схиліть в скорботі вічній

За тих, кого убив Афганістан,

Чиї він душі зранив і скалічив.

О, Україно! Ніжно пригорни

Усіх живих синів своїх, як мати,

Щоб ми уже не бачили війни,

Не чули щоб ніколи звук гармати.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

doc
Додано
14 лютого
Переглядів
12
Оцінка розробки
Відгуки відсутні

Отримайте безкоштовний сертифікат про публікацію авторської розробки

Кожна публікація гарантує участь у конкурсі для вчителів

Додати розробку