Підготувала: вчитель початкових класів Лозуватської філії

ОКНЗ«Лозуватська ЗОШ І-ІІІ ступенів імені Т.Г. Шевченка»

  Ертман Катерина Григорівна

Минають роки, відлітають у вічність. Минуло 74 років з часу визволення нашої країни від фашистських окупантів. З тієї травневої ночі. Коли замовкли останні постріли гармат, настала тиша, прийшов мир, довгожданий, вистражданий, оплачений найвищою ціною, ціною крові і сліз.

Все далі відходять грізні і важкі роки Великої Вітчизняної, але не згасає пам’ять про тих, хто не шкодував своєї крові, хто приніс на олтар свободи найдорожче – життя.

Кожен із нас поділяє думку, втілену в словах: «Ніхто не

забутий, ніщо не забуте!»  На кручах Дніпра,

В краю вогняному

Підводиться стовпчик І зірка на ньому.

Вербичка в жалобі Стоїть, мов спокута… Ніхто не забутий, Ніщо не забуте! 

Не спиться ще вдовам, 

Бо туга лишилась, 

Для них i сьогодні         Тривогою скуті. Війна не скінчилась.  Ніхто не забутий,  Серця в них назавжди  Ніщо не забуте! 

Вчитель:    Ніхто не забутий, Ніщо не забуте! 

 Biдтoдi минуло 78 poків. Але недільний червневий день 1941 року і досі пам'ятають люди старшого покоління. На світанку впали фашистські бомби на наші мирні  житла, на безмежні пшеничні поля. Радіо принесло страшну звістку. Чорні крила війни закрили сонце. Кров'ю i пожежами котилася війна по нашій рідній землі. 

Сорок перший. Найважчий. Гіркі шляхи відступу. Згарища на місці сіл, чорні руїни там, де зовсім недавно вирувало щасливе життя. 

Сорок перший. Рік небаченої людської мужності.  3 учень:   Вже весни не вперше травою прикрили Відмітин війни навіть цятки малі...  Лиш братські могили, лиш братські могили  Болять, не стихаючи, рідній землі. 

4   учень: Розкидані вони у чистім полі, Десь при дорозі, у розмай-траві… Могил отих не обминай ніколи:

Поховані у них – для нас живі!!!

5   учень: Когось не діждались, хто рідний і милий, У пам’ять обпалену біль заповза. Воєнні могили, високі могили, Завжди біля вас материнська сльоза.

6   учень: Ота сльоза ніколи не зітреться,

Що в правді нашій і чужій вині… Лишила Батьківщина біля серця Своїх синів загиблих на війні.

7   учень: Сльоза зорі стоїть над обеліском, Сховавши клопоти людські і сни. Сьогодні треба поклонитись низько Усім, усім, хто не прийшов з війни.

              Могили! Могили! Скільки їх  ще по світу розкидано. В них лежать і наші земляки. Їм не судилося повернутись до хатин з вікнами у поле. До снігоцвіту  у травні. Вона вже ніколи не постукають у двері чи віконце рідної хати. Їхні прізвища можна сьогодні  прочитати на обелісках,  встановлених на могилах, загиблих у Києві, Ленінграді, Одесі, в містах Польщі, Чехословаччини. Вони назавжди залишилися молодими.

Як символ всенародної вдячності і пам’яті про тих, хто віддав своє життя за Батьківщину, радянські люди запалили полум’я Вічного вогню. Незгасно пломенить  він дні і ночі на могилах воїнів. Це – вогонь пам’яті живих про загиблих, вогонь пам’яті серця. Ця пам’ять – вдячність наша за мирне життя, за чисте небо. Це – біль за тих, хто віддав своє життя, щоб ми жили щасливо. І до вічного вогню в урочисті дні йдуть сивочолі ветерани, солдатські вдови, їхні діти, онуки. Вічно живим полум’ям горітиме священний вогонь людської пам’яті; передаватиметься від покоління поколінню. Вічна слава героям!

(Вшанування пам’яті хвилиною мовчання) 8 учень:     У тиші урочій до Пам’яті йдем, Що в серці відлунює грізно.

В святому мовчанні над вічним вогнем Схиляється мати – Вітчизна. 9 учень:     Горіти вогню, не згасати, Трояндам довкола – цвісти. Тут сплять наші мужні солдати, Вклонись їм зі мною і ти.

10 учень:   Стоїть солдатський обеліск.

На обеліску сонця блиск.

Ти принеси сюди, як всі. Весняні квіти у росі.

Під обеліском зупинись,

Солдатській славі уклонись.

       Хочеться сказати, що перемогу здобували не лише воїни на фронтах, великий внесок зробили і партизани. Підпільники, щоб цей день настав. Важко уявити, який тягар ліг на плечі жінок у роки війни. Вони були не лише санітарами на полях битви. Вони працювали і в тилу. Саме на їхні, на перший погляд, тендітні плечі ліг тяжкий тягар: ростити дітей, орати поля, сіяти хліб, збирати врожай. Вони виконували всю чоловічу роботу в селах і містах, на заводах кували зброю для Перемоги.

Їм випало на долю проводжати на фронт своїх синів, чоловіків, наречених, батьків, братів. Їм випало їх не дочекатись. Вічна їм пам’ять!

11   учень:   Матуся старенька засмучена йде До сина, що став у граніті. Це мужністю сина розвиднівся день І стало світліше на світі.

             Без миру немає дитинства, немає майбутнього. За щастя дітей. За мирне небо. За цвіт на землі борються чесні люди планети.

12   учень:   Ми пам’ятаємо всіх,

Хто віддав життя за те,

Щоб не було війни нової, Світило сонце золоте. Щоб не окоп чорнів на ниві –

Хліба цвіли. Мов килими, І щоб веселі і щасливі

До школи всі ходили ми.

13   учень:   Ми хочемо без воїн жити!

Хай буде мир на всій землі!

Всі:            За мир! Щоб сміятись!

Всі:            За мир!Щоб трудитись!

Всі:            За мир!Щоб троянди цвіли.

Всі:            За мир!Щоб жито буяло і діти росли!

14   учень:   Літери мальовані На кульках несем. Кулька у мене З літерою еМ…

15   учень:   Вирветься ниточка – Спробуй злови! В мене кулька З літерою И…

16   учень:   Навіть Ігор – невтома Голову задер.

Кулька у нього З літерою еР…

17   учень:   Кульки піднялися В небесну шир, Дружно злітає Рідне слово «МИР».

18   учень:   Скрізь хай буде сонячно,

Не гуркоче грім. Миру бажаємо Людям усім!

19   учень:   Хай літають завжди журавлі. Колоски видзвонюють налиті. Ми за те, щоб мир був на Землі, Для усіх дітей на цілім світі.

Вчитель:    Сяйте усмішки. Сонцем зігріті! Миру і щастя – Всім людям на світі!

(Звучить пісня «Перемога» Наталі Бучинської)

Слова для дітей 

Вже весни не вперше травою прикрили Відмітин війни навіть цятки малі... Лиш братські могили, лиш братські могили  Болять, не стихаючи, рідній землі.

  Розкидані вони у чистім полі,

Десь при дорозі, у розмай-траві… Могил отих не обминай ніколи: Поховані у них – для нас живі!!

 Когось не діждались, хто рідний і милий, У пам’ять обпалену біль заповза. Воєнні могили, високі могили, Завжди біля вас материнська сльоза.

Ота сльоза ніколи не зітреться,

Що в правді нашій і чужій вині… Лишила Батьківщина біля серця Своїх синів загиблих на війні.

Сльоза зорі стоїть над обеліском, Сховавши клопоти людські і сни. Сьогодні треба поклонитись низько Усім, усім, хто не прийшов з війни.

У тиші урочій до Пам’яті йдем, Що в серці відлунює грізно. В святому мовчанні над вічним вогнем Схиляється мати – Вітчизна.

Горіти вогню, не згасати, Трояндам довкола – цвісти. Тут сплять наші мужні солдати, Вклонись їм зі мною і ти.

 Стоїть солдатський обеліск.

На обеліску сонця блиск.

Ти принеси сюди, як всі. Весняні квіти у росі.

Під обеліском зупинись,

Солдатській славі уклонись.

Матуся старенька засмучена йде До сина, що став у граніті. Це мужністю сина розвиднівся день І стало світліше на світі.

Ми пам’ятаємо всіх,

Хто віддав життя за те,

Щоб не було війни нової, Світило сонце золоте. Щоб не окоп чорнів на ниві –

Хліба цвіли. Мов килими, І щоб веселі і щасливі

До школи всі ходили ми.

Скрізь хай буде сонячно, Не гуркоче грім. Миру бажаємо Людям усім!

Хай літають завжди журавлі.

Колоски видзвонюють налиті. Ми за те, щоб мир був на Землі, Для усіх дітей на цілім світі.