1
«Літературна гра за творами Наталі Забіли»
Мета: продовжити ознайомлення дітей з творчістю Наталі Забіли; формувати вміння самостійно ознайомлюватися з новою дитячою книжкою, прогнозувати її зміст; учити правильно, виразно розповідати поетичні твори; збагачувати словниковий запас; продовжувати вчити брати участь у постанові дитячих п’єс, передаючи поведінку персонажів; розвивати зв’язне мовлення, мислення, кмітливість; виховувати любов до рідного слова.
Обладнання: твори Наталі Забіли, книжка «Олівець - малювець», портрет, маски персонажів «Плескачик», мольберт, білий лист для малювання, олівці.
Використані джерела:
http://rozvyvajko.com.ua/virshi/virshi-natali-zabiloji/pleskachyk/
http://klasnaocinka.com.ua/uk/article/vidkritii-urok-z-ukrayinskogo-chitannya-u-2-klasi-.html
http://osvita.ua/school/lessons_summary/edu_technology/32395/
http://www.ukrlit.vn.ua/lesson/2klas/22.html
http://posnayko.com.ua/teacher/useful/lit-igry.html
Хід заходу
ІІ. ПОВІДОМЛЕННЯ ТЕМИ І МЕТИ ЗАХОДУ
Нашу поетичну скриньку продовжує дитяча письменниця Наталя Забіла.
Наталя Львівна Забіла (показ портрета) народилася давно, понад сто років тому, але її твори і зараз цікаво читати дітям.
Наталя Львівна, коли стала дорослою, пригадувала, що її мама не вміла співати, а тому перед сном читала своїм дітям вірші, яких вона знала дуже багато. Тому не дивно, що в цій сім’ї діти змалку любили вірші, багато знали їх напам’ять.
З дитячих років пробувала вона писати вірші. Це сталося, коли дівчинці було чотири роки. Свідками цього були мама і старша сестричка Аля. Вона любила малювати й розфарбовувати свої малюнки кольоровими олівцями, при цьому вона промовляла відомі вірші. Одного разу сиділи, малювали, коли це Наталка каже:
Арифметика любить свою Метику,
Часто гуляє і її стрічає!
- Що це за вірш? – Запитала Аля, сестричка.
- А це я сама придумала! – відповіла Наталя.
- Мамо, мамо, - закричала Аля. – Тася сама віршик придумала! А що таке «Арифметика»?
А Наталя й сама не знала! Просто десь почула таке слово, й воно їй сподобалося. Вона гадала, що то таке ім’я і що так, напевно, звуть якусь казкову красуню. А в неї є подруга Метика. Це вже вона сама вигадала, щоб складно було.
Потім, коли Наталочка трохи підросла та їй стало років сім – вісім, вона вже багато віршів та казочок писала і сама сміялась з себе, що колись такий кумедний віршик склала! Але ж тоді їй було тільки чотири роки, і ніхто з неї не сміявся.
Наталя закінчила гімназію, працювала на різних посадах, також учителем в селі Старий Люботин під Харковом.
Твори Наталі Забіли приваблюють материнською щирістю, справжньою любов’ю до дітей. Сама вона мала їх четверо. Кохала, піклувалася ними, наспівувала їм власних пісень, писала й розповідала вірші та казки.
2. Розповідання дітьми лічилки Н. Забіли
Раз, два —
Дерева,
Три,чотири —
Вийшли звірі.
П'ять, шість —
Пада лист.
Сім, вісім —
Птахи в лісі.
Дев'ять, десять
Це сунички
Підвели
Червоні личка.
3. Відгадування загадок
Ще Наталя Львівна Забіла писала загадки. Спробуйте їх відгадати.
Клубочок
По лісі стежиною
Дівчина йшла
І раптом клубочок
На стежці знайшла.
Хотіла торкнутись –
Ой, що ж то за жах!
Це сірий клубочок
Увесь в колючках!
Дівча від клубочка відскочило вбік,
А він ворухнувсь,
Розгорнувсь
Та й утік!..
Ну, хто ж здогадається-
Що ж то було?
Який це клубочок
Дівчатко знайшло?
( Їжак)
Туки – тук
Хто на дереві над нами:
Туки – туки – тук?
Прибиває щось гвіздками:
Туки – туки – тук!
Наполегливо працює:
Туки – туки – тук!
Хоч нічого й не майструє:
Туки – туки – тук!
Робить він корисну справу:
Туки – туки – тук!
Ще й одягнений яскраво:
Туки – туки – тук!
( Дятел)
4. Фізкультхвилинка
5. Малювання за твором письменниці
Наталя Львівна дружила з відомим письменником Корнієм Чуковським. Одного разу вони запросили його до себе. Він сів до письмового столу й почав розпитувати Ясю – чи любить вона книжки, чи знає вірші напам’ять.
- А малювати вмієш? – спитав Корній Іванович.
- Умію, мама, дай мені малювець, я буду малювати, - сказала Яся.
- Ой, Ясочко, - поправила Наталя Львівна, - треба казати «олівець».
- Ну, то дай мені олівець, я буду олівати!
- Ну, Наталю Львівно, - сказав він, - ви це обов’язково повинні використати!
Можливо, ви здогадалися, який твір написала поетеса після цього випадку? Так, він називається «Олівець – малювець»
Розповідання вихователем.
«ОЛІВЕЦЬ – МАЛЮВЕЦЬ»
Взяла Яся олівець, олівець-малювець. Сіла Яся біля столу, розгорнула папірець.
Треба тут намалювати отаку здорову хату! Вікна. Дах. Димар на нім. З димаря — великий дим!
Ось травичка. Ось доріжка. Ось дитинка. Ручки. Ніжки. Ротик. Носик. Голова. І волосся — як трава!
Ось на небі сяє сонце, довгі промені ясні… А в сторонці, під віконцем, квітнуть квіти запашні.
У дитинки є спідничка, а на ніжках черевички. Ще їй кошика зроби — піде ляля по гриби.
Ліс такий густий, кошлатий, і дерев у нім багато — все ялинки та дубки. Як щітки, стирчать гілки. А під кожним під дубочком два грибочки, три грибочки, ось чотири, ось і п'ять… Вже нема де малювать!
Враз на сонце, як примара, налетіла чорна хмара, чорна-чорна, наче дим…
Ось і блискавка! І грім!
І полився з хмари дощик на грибочки, на дубочки, на ялинку, на хатинку, на малесеньку дитинку, на волоссячко, на кошик, ллється дощик, дощик, дощик, ллється швидко, швидко, швидко!
І нічого вже не видко!
— Що ж ти, Ясю, наробила? Зачорнила весь папір! І протерла, і продерла, і пробила аж до дір!..
Яся каже:
— Ай-яй-я!
Яся каже:
— Це не я! Це такий вже олівець, олівець-малювець!
Гра «Дитячий театр»
Зміст. Вихователь ознайомлює дітей із твором і дає завдання: показати почуте за допомогою жестів та міміки.
«ПЛЕСКАЧИК»
Якось каже дід бабусі:
— Розпали вогонь в печі
Та для нашої Ганнусі
Ти плескачика спечи.
Замісила баба тісто
І плескачика спекла,
А тоді, щоб трохи вистиг,
На віконце віднесла.
От лежить пухкий плескачик
На тарілці на вікні,
Золотистий та гарячий,
Боки випнувши масні.
Десь ґуля Ганнуся, видно,
Не куштує плескача.
А йому лежать набридло,
Стриб з вікна — й навтікача!
Покотився, покотився
По траві, мов коліща.
Раптом зайчик-побігайчик
Зустрічає плескача.
– Ну й плескачик золотистий!
Мабуть, добрий ти на смак?
– Ні, мене не можна їсти,
Я уславлений співак:
Я — плескачик, Я гарячий,
Загорілий в мене бік.
І від діда, І від баби,
І від внучки я утік.
Вирушаю мандрувати,
Погуляю досхочу
І від тебе,
Від зайчати,
Зараз, зараз утечу!
Покотився, покотився
По траві, мов коліща.
Раптом вовк іде назустріч,
Зупиняє плескача.
— Ой, плескачику хороший!
Зараз я тебе ковтну!
– Ні, не їж. Послухай, прошу,
Як я пісню затягну:
Я — плескачик,
Я гарячий,
Загорілий в мене бік.
Я від діда, баби й внучки
І від зайчика утік.
Вирушаю мандрувати,
Погуляю досхочу
І від тебе, вовк зубатий,
Зараз, зараз утечу!
Покотився, покотився
По траві, мов коліща.
Ось іде ведмідь із лісу,
Зупиняє плескача.
– Ну й плескачик запашистий!
Я б тебе охоче з'їв!
— Ні, мене не треба їсти,
От послухай краще спів:
Я — плескачик,
Я гарячий,
Загорілий в мене бік.
Я від діда, баби й внучки,
Від зайчати й вовка втік!
Вирушаю мандрувати,
Погуляю досхочу
І від тебе, волохатий,
Зараз, зараз утечу!
Покотився, покотився
По траві, мов коліща.
Враз як вистрибне лисиця
З-під куща
До плескача.
– Ну й плескачик! Що й казати!
Запашний від тебе дух…
– Я умію ще й співати,
В мене — голос,
В мене — слух! —
І почав співать плескачик:
– Я гарячий, я добрячий,
Загорілий в мене бік.
Я від діда, баби, внучки,
І від вовка, і ведмедя,
І від зайчика утік.
І від тебе утечу я…
А лисичка каже враз:
— Щось тебе я кепсько чую,
Заспівай-но другий раз!
Ти співаєш дуже дзвінко,
В тебе й справді голос є! —
А сама в цей час торбинку
З-під ялинки дістає.
Та хвалько цього не бачить,
Радий з успіху свого.
Тільки вивів:
– Я – плескачик… –
А лисичка — хап його!
І незчувся, як в торбинці
Опинився наш співець!
І лисичка по стежинці
В ліс побігла навпростець.
А в ліску мала Ганнуся
Недалечко від тих місць
Лісовую грушу трусить
І грушки солодкі їсть.
Загорілись в лиски очі, —
Мабуть, груші ті смачні!
– Ой, – говорить, – їсти хочу!
Дай-но, дівчинко, й мені! —
Бачить дівчинка: лисиця,
Витівниця лісова!
І на спинці у торбинці
Щось ворушиться й співа:
– Я – плескачик, я гарячий,
Загорілий в мене бік.
Втік від діда, баби й внучки,
Від лисиці я не втік!..
– Що ж, – Ганнуся каже,– миттю
Натрушу тобі грушок.
Стань-но ближче та під віття
Підставляй свій лантушок!
Розв'язала лиска торбу,
А плескачик з неї — плиг!
Та як кинеться моторно
Прямо дівчинці до ніг.
— Ой, рятуй мене, Ганнусю!
Нагулявсь я досхочу.
Я додому повернуся,
Більш нізащо не втечу!
Засоромлена лисиця
Заховалась під кущем.
А Ганнуся до бабусі
Повернулась з плескачем.
Вихователь: Чи сподобалась вам казка? Яке ім’я письменниця вигадала головному героєві? Подумайте, чим казка Н.Забіли «Плескачик» відрізняється від відомої казки « Колобок»?
(У народному варіанті дід та баба печуть колобок задля своєї втіхи, але колобок втікає від них та зустрічає на своєму шляху багато перешкод: зайця, сірого вовка, ведмедя та хитру лисицю. У казці ”Плескачик”, головному героєві набридає лежати на віконці та він рушає у подорож, не розмірковуючи над своїм майбутнім та тим, що з ним може статись. Кінцівка казки ”Плескачик” суттєво відрізняється від ”Колобка”: головний герой народної казки колобок, зустрівши хитру лисицю, не рятується від неї - кінцівка не є щасливою. А от хитра лисиця хоч і обдурила плескачика, він опинився в торбинці хитрунки, та на щастя, Ганнуся рятує героя від загибелі).
ІІI. ПІДСУМОК
Вікторина
1. Скільки років було Наталі Забілі, коли вона склала свій перший вірш?
(4 роки)
2. Про кого був цей вірш? ( Про Арифметику та Метику)
3. Як звали дочку Наталі Забіли? (Яся)
4. Як дочка Наталі Забіли Яся назвала Олівець? (Малювець)
5. Який вірш написала Наталя Забіла після цього випадку? («Олівець – малювець»)
Гра «Продовж речення»
— Сьогодні ми дізналися...
— Найбільш мене зацікавило...
— Ми запам’ятали...