Літературна композиція "Дівчина-легенда"

«Дівчина – легенда»

Сценарій літературного свята до Дня народження Ганни Жежко

На сцені портрет Г.Ю. Жежко, увінчаний вишитим рушником, дати життя поетеси, букети квітів.

З-за сцени звучать слова, які стали своєрідним кредом її життя:

Я хотіла б легендою  стати,

Якби тільки могла,

За свободу пішла б на страту

І в легенді б жила…

Ведучий І. У 20-х роках ХХ століття ім’я Ганни Жежко насправді стало легендою: сталева воля. Гарт бійця поєднувалися в ній з ніжністю, щирою закоханістю в рідний край, людей праці. Любов і ненависть – це два крила, які піднімали її до вершин творчості. Вона безмежно любила свій народ і вогненною святою ненавистю ненавиділа його гнобителів і ворогів. Любов і ненависть були провідними мотивами її творчості. Вона пронесла їх нерозтраченими  через усе своє нелегке і яскраве життя.

Ведучий ІІ.

Я збуяла б цвітінням безсмертним

У своїм же краю,

Бо волію я жити і вмерти

За Вітчизну свою…

Понесеться легенда світами,

Закликаючи в бій.

І мужнітиме край мій синами…

Серед них буде мій.

Голос з-за сцени: Хто ж вона, ця мужня дівчина-полонянка, що так відкрито стала на захист рідного краю в часи поневолення білопольською шляхтою? Чим жила, про що мріяла в той важкий для Волині час?

 

 Ведучий І. Ганна Жежко народилася 17 листопада 1901 року в селищі Турійськ тодішнього Ковельського повіту в селянській родині. Батько її був людиною освіченою, служив у земстві. Родина Жежків на фоні тогочасного Волинського села вважалася заможною. Але чутлива, допитлива дівчина забувала про себе, особистий добробут, а бачила людську кривду, безпросвітню нужду, неправду… В одному з її автобіографічних віршів читаємо:

Читець:

Про мене кажуть,

Що я багата.

Що в мого батька

Простора хата,

Що є достаток –

Хліб у стодолі,

А біля хати

Шумлять тополі.

Та тим достатком

Я не багата.

Не тішить мене

Простора хата,

Не той достаток –

Хліб у стодолі –

Люблю одні я

Рідні тополі.

Їх шум привітний

Щось більше зичить,

Кудись в простори

Неначе кличе…

І в тих просторах

Ніщо не гнітить,

І сонце рівно

Усім там світить.

Ведучий ІІ. Ганна Жежко навчалася в Турійській школі. Жага до знань, а зокрема до літератури, до читання книжок, щира дружба з дітьми навколишніх сіл пізніше виллється приємним спомином у віршах циклу «Краю, мій краю…». А в поезії «Дві збіглися вулички» вона напише:

Широка парта – ледве-ледве

Моя потягнеться рука.

Ліворуч з прізвищем кумедним

Маленький хлопчик зі ставка

Маленький Борщ в свитині сірій,

У постолах на зав’язках…

Як птах летить в далекий вирій,

Так я лечу в своїх думках.

Ведучий І. В першу світову війну, 1915 року родина Жежків покидає Турійськ і евакуюється в Коростенський район Житомирської області (тоді Волинської губернії). В евакуації родині  довелося зазнати великих злиднів. Тяжко хворів батько, і родина, що складалася з 10 душ (батьки і восьмеро дітей), залишалася на плечах матері Неоніли Іванівни – великої трудівниці, людини сердечної і м’якої вдачі. На кошти комітету допомоги біженцям Ганна Жежко навчається в Житомирській  жіночій гімназії, а після її закінчення іде на педагогічну роботу в село Пашини Коростянського району.

Ведучий ІІ. Сім’я, за винятком двох старших доньок Клавдії і Тетяни,  повертається до рідного селища. Смерть батька в 1922 році погіршила й без того важке матеріальне становище. Підхоплена вихором революційної боротьби за визволення рідної України Ганна Жежко з головою поринає в культурно-просвітительську роботу, читає заборонену літературу, виступає з доповідями, рефератами перед селянами, знайомить їх з творчістю передових українських письменників, очолює місцеву «Просвіту» - легальну культурно-освітню організацію, навчає селянських дітей рідної мови.

Ведучий І. З її ініціативи було організовано першу молодіжну підпільну організацію на Волині, метою якої було возз’єднання   західно-українських земель з Радянською Україною. Учасниками організації були брат Ганни Всеволод, молоді робітники-слюсарі Онисим Набатич і Андрій Полончевський, потім вступив Василь Шарунович.

Читець:

На початку  було нас лише троє:

Я і хлопців закоханих двоє.

Не примарну любили ми фею,

А велику народну ідею.

Незабаром прийшов і четвертий,

Був таким же закоханим, впертим,

Приєднався до нас скоро п’ятий –

Наймолодший, гарячий, завзятий.

Все питався: «За віщо розп’ятий

Край. І розлучені мати з дочкою,

Батько з сином та брат із сестрою?»

За неспокій його ми любили,

Разом квіти зимою садили,

І він весь полотнів у тривозі,

Чи розквітнуть вони на морозі.

Ведучий ІІ. В 1923 році молодіжна організація під керівництвом Ганни Жежко відважилась на нечуваний раніше в цих краях крок – організацію і проведення першотравневої демонстрації, на якій за неповними даними було більше 400-хсот турійчан і жителів навколишніх сіл. Організатори виступали з короткими промовами, у яких закликали місцеве населення визволитися з-під гніту білопольських зайд, воззєднатися з єдинокровними братами на сході.

 Читець: вірш «Як старанно готувалася молодь».

Пісня «Дівчата шили прапор». (опублікований в газеті «Ленінська правда» за 14.09.1991 р.)

Ведучий І. на третій день після мітингу в оселі членів підпільної організації увірвалися розлютована поліція. Арештовано було всіх членів осередку, крім Василя Шаруновича, якому вдалося утекти за Збруч.

Читець: вірш «Тюремні ночі й дні тюремні».

Ведучий ІІ. Довгі тюремні дні і ночі в марному чеканні суду, а отже й вироку, висотують здоров’я молодої поетеси. Вона відчуває поступову втрату фізичних сил, і, врешті-решт, тюремний лікар змушений був діагностувати  туберкульоз легень.

Читець:

Ти чуєш мій брате, як скиглять прокляті,

Скрегочуть тюремні замки?

Нас знов катували, під нігті вставляли

Розпечені гострі голки.

Зі сну нас будили, щоб збавити сили –

Безсилі упали б в імлі.

Пани-ліберали підступно стріляли

У спину на рідній землі.

Ведучий І. Її вірші, оті «білі метелики», розповідали про незвичайну дівчину-полонянку. Їх передавав на волю Вацлав Недзеляк, молодий хлопець-наглядач, з яким заприязнилася поетеса.

Ведучий ІІ. Розуміючи, що влада лише намарно тягне час, намагаючись просто фізично знищити арештованих, Ганна Жежко оголошує голодування, ризикуючи повною втратою здоров’я, відмовляється від прийому будь-яких ліків, вимагає лише одного – негайного і справедливого суду.

 Ведучий І. Нарешті, більше як через рік 24 травня 1924 року відбувся судовий процес, згідно вироку якого були встановлені арештованим терміни позбавлення волі. Г. Жежко тоді отримала 4 роки ув’язнення. Через два роки ув’язнених було звільнено Апеляційним судом у Любліні.

Ведучий ІІ. Пізніше у спогадах Ганна напише : «Там у тюрмі, я почала писати вірші. Вірите, хотілося спілкуватися з людьми, договорити те, чого не сказала на мітингу. І тут мені допомогло слово».

Читець:

Писала вірші я в тюрмі

Одна у камерній пітьмі

При тьмянім світлі ліхтаря,

Що із тюремного двора

Крізь грати  падало на нари.

Я так боялась, щоб не згас

Промінчик світла… Зла примара

Ясний струмок щоб не злизала,

Я похапцем ловила час,

Коли тюремні пси  дрімали,

Бо їм наказ-ми добре знали –

Гасити полум’я душі.

Та дужий говорив: «Пиши.

Пиши у тьмі, пиши без світла

Слова живі у тьмі розквітнуть».

І я в тюрмі на вільну тему

Складала сонячну поему.

Читець:

Край неба і хмарку далеку

Я бачу в тюремнім вікні…

Хмаринка, мов білий лелека,

Крилом помахала мені.

Ось зникла хмаринка-лелека,

Ось, граючись, знов вирина,

Дитинство не так і далеке,

Мені нагадала вона.

Зеленії луки, покоси,

Блакить незабудок на них,

Лелеки в траві довгоносі

З червоними плямами ніг.

Лелеки здіймались, летіти

У гніздах маленькі їх ждуть.

Руками махали їм діти,

Кричали «Щаслива Вам путь».

Неслось навздогін їм привітне:

«Щаслива. Щаслива Вам путь»

Здавалось, що радість всім дітям

Лелеки на крилах несуть.

Ведучий І. Після повернення з в’язниці Ганна Жежко за порадою друзів, щоб уникнути повторних арештів, навесні 1925 року нелегально переходить кордон і опиняється на території Радянської України.

Ведучий ІІ. Зрозуміло, що для 22-річної дівчини, щедро наділеної природним талантом, не могла бути чужою і далекою інтимна лірика. Вслухаймось у ніжні мелодії її поезій. Вслухаймось у пісню щирого, непідробного кохання.

Читець: Вірш «Весна. Конвалій білий килим»

Читець:

Зозуля лічить мої літа…

Юнак підслухав і запитав:

В літах тих бурі й ріки стрімкі…

Мені дозволиш з собою йти?

 – Добрий юначе. Вродливий ти.

У тебе очі, як васильки,

Та твої пальці крихкі, як скло,

Чи їм тримати у бурях весло?

Та й мати-батько тебе вернуть…

А мене вірнії друзі ждуть.

Нехай вирує життя ріка, –

У них і в мене тверда рука.

Якщо ж зостанусь зовсім одна,

То кухоль горя вип’ю до дна.

Все буду з тими, кого люблю,

За тих і серце своє спалю.

Читець:

Я не можу сказать і не можу мовчать,

що на завтра я буду далеко…

З трави хлопець піднявсь,

Він і сам догадавсь,

Чому сльози так гублять смереки,

Сказав – сітка доріг…

Всі пройти тобі їх…

У дорогах ти мене забудеш.

Стрінеш долю свою

І недолю свою…

Ну а я все надіятись буду…

Ведучий І. Ганна Юхимівна Жежко їде до Харкова, тодішньої столиці Радянської України, і вступає на юридичний факультет Харківського інституту народного господарства. Тут же Г.Ю.Жежко виходить заміж за Кравченка Петра, свого однокурсника:

Мій друг неспокійний, поруч часто на лаві сидить.

У міцних і тужливих обіймах

Все зникає. В очах туманить, –

читаємо у вірші «Я до тебе, мій краю, вернуся…».

Ведучий ІІ. Та недовгим виявилося щасливе життя письменниці. Країною вже ширилися безпідставні сталінські репресії. Звинувативши у шкідництві на користь «світовому імперіалізму», у 1936 році заарештували спочатку чоловіка, а через рік, навісивши ярлик «ворога народу», «польського шпигуна», репресують і саму Ганну Жежко.

Ведучий І. Не вірилось, що рідна Радянська влада, за яку боролась, так жорстоко і несправедливо поставиться до неї. Моторошну сцену нічного арешту морозної грудневої ночі досить сильно передала вона у вірші, написаному уже пізніше в одному з таборів Кемеровської області під назвою «Тихше. Тихше. Спить дитина».

Читець:

Тихше. Тихше. Спить дитина…

Ночі лише половина…

Ніч надвоє розкололась, –

На багнети напоролась…

Не вбивайте, бо я – мати

Хто без мене пеленати

Буде ніжки, рученята?..

Пеленати, доглядати…

Не вбивайте, бо я – мати.

Бачу холод у зіницях,

Не життя в них – мертва криця.

Я вже йду. Я знаю: згину…

Буйну ж кров залишу сину…

Буревій хай пеленає

І дитину доглядає.

Хай змітає ураганом

Вражу наволоч погану.

Руки скручують за спину…

Тільки ж тихше. Спить дитина.

Ведучий ІІ. Вісім років тяжкої, часом непосильної праці у концентраційному таборі підірвали здоров’я Ганни Жежко. Можна лише здогадуватися, яких душевних мук зазнала поетеса, відірвана насильно від родини, від друзів, знайомих, до кінця вважаючи все це прикрою помилкою. Разом із іншими невільницями шила одяг для червоноармійців, виконуючи подвійну чи потрійну норму.

Ведучий І. Часом у вільну хвилину й сама задумувалась над своєю жорстокою долею, виливала тугу у віршовані рядки. Поезії періоду перебування у таборі Ганна пізніше об’єднає у невеличку рукописну книжку  під назвою «Паморозь», куди увійшло сто найкращих творів.

Про що ж вони? Переважає, зрозуміло, ностальгія, мотиви смутку за марно втраченими роками.

Вірш «Сто поезій»

Поезій сто – то сто сердець,

У мене лиш одне.

Одне, та й то залякане,

Покусане собаками,

Ятриться жалібне.

Про що писать?

Ввижається:

Вагон біжить, хитається,

Хитається-біжить…

Усе в кутках розсовано,

Тіла людські спресовано,

І причаїлась мить

Мара це? Хрестик ротика…

Ось причаївся страх.

Назбільш з морського котика.

І… свічка в головах.

В такт світло коливається.

Життя одне кінчається,

А другого – нема.

Морським пухнастим котиком,

Розкритим чорним ротиком

Гризе мене тюрма.

В такт світло коливається,

Одне життя кінчається,

А другого – нема.

Вірш «Вісім літ»

Вірш «Я бачила сьогодні Україну»

Ведучий ІІ. В останньому вірші вражає глибокий патріотизм, незмінна любов до рідної землі. Рядки вірша «Маскарад» сповнені гіркої іронії. Хаос нищення людської особи. Коли під залізною п’ятою тоталітарної системи, її перевертні вбивають усі людські чесноти, а натомість лишається тільки інстинкт до виживання. Дволикість людців поетеса порівнює з маскарадом, карнавалом.

Читець

Одягли люди маски.

Обличчя машкара приховала огидні…

Що ти скажеш? Двадцяте століття…

Маски… Маски… обличчя не  видно.

Карнавал? Треба сміху і сміху.

Та й іронії треба хоч трохи.

Зробіть ласку, візьміть для утіхи,

Приведіть з давнини скоморохів.

Мудрі блазні, обличчя відкриті…

Розмальовані, правда, для сміху.

Ведучий І. обмежене листування з рідними, знайомими було єдиним зв’язком з вільним світом. Проте, не маючи змоги всього передати на волю, поетеса подумки розмовляє то з сестрою, то з батьком, намагається звірити свої помисли і вчинки з людьми, які завжди були авторитетами, правдоборцями.

Читець  «Лист»

Пір’їну в стелю застромлю

Ту, що знайшла – качину.

Немає свічки? Запалю

Розщеплену лучину.

Надраю вищербленим склом

Підніжку у палаті,

Чи не війне мені теплом

В моїй барачній хаті?

Замовкне сварка за столом,

Сусіди ляжуть спати

Почну качиним тим пером

До батька лист писати.

Шляхи степні… І цей барак…

Перо качине пише…

Сусідка з холоду в кулак

Закляклий важко дише.

Я батькові про все вкажу.

Про все в нього спитаю:

Якому богові служу

І що в собі ховаю.

Ти, мудрий батьку, сам навчав

Правдивому служити.

Чому ж ти, батечку, мовчав,

Як правду стали бити?

Важке питання. От скажи,

Де зерно, де полова?

Ховаю я в своїй душі

Одне священне слово.

Ведучий ІІ. В останні роки заслання були написані цикли поезій «Червоні троянди і маки», «І плине час». Смутком оповита вся творчість Г. Жежко  періоду заслання.

Ведучий І. Після закінчення терміну ув’язнення у 1945 році Ганна Жежко разом зі своїм другим чоловіком Федором Покровським, інженером-будівельником, їде на постійне місце проживання до Києва, працює юристом в одній з нотаріальних контор.

Ведучий ІІ. Вона завжди охоче листувалась зі своїми земляками з Волині, підтримувала зв’язки з учнями Ковельської школи № 3 та Турійської середньої школи і до самої старості писала неповторні невмирущі вірші.

Ведучий І. До поезій-перлин, виколисаних за пліснявими стінами тюремної камери серцем нашої землячки-революціонерки, відразу ж після виходу у світ збірочки «Троянди за гратами» у 1968 році з цікавістю поставилися читачі. Недаремно Ганна Жежко стає першим лауреатом комсомольської премії імені О. Гаврилюка. Поетеса згоряла в полум’ї революційної боротьби. І її вірші – іскринки цього полум’я.

Ведучий ІІ. Задушевні твори поетеси і тепер чарують читача могутнім революційним словом, пристрасно закликають любити рідну Вітчизну, мужній наш народ, що відвойовує собі щастя бути вільним серед вільних. Вірші Г. Жежко, немов червоний огнецвіт, пломеніють на поривчастих вітрах нашої епохи.

Ведучий І. Літературна спадщина Г. Жежко невелика. Однак поетеса в міру своїх сил і таланту служила такій важливій справі, як відродження України. У березні 1972 року Ганни Жежко не стало. Похована вона в Києві на Байковому кладовищі.

        На моїм волоссі яблуневий цвіт.

        Легіт колисає цвіт весняних віт,

        Струшує на мене білі пелюстки

        Ледь помітним теплим дотиком руки…

        Яблунею білою і мені б цвісти,

        І мені б корінням в землю цю врости!

        Та міцніє легіт, вгору рветься він

         Плаєм, плаєм, плаєм до гірських вершин.

         З гір таким величним видається світ…

На моїм волоссі яблуневий цвіт!

Ведучий ІІ Поезія Г. Жежко щира, вогниста, правдива, у ній немає жодного рядка, не пережитого, не вистражданого автором. І нам вона дорога: ми носимо в своїх серцях частину того вогню, який так щедро роздавала людям Ганна Жежко.