РОЛЬ І МІСЦЕ ТВОРЧОСТІ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ В ЛІТЕРАТУРНІЙ ТРАДИЦІЇ

 РОЛЬ І МІСЦЕ ТВОРЧОСТІ

      ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ В ЛІТЕРАТУРНІЙ ТРАДИЦІЇ

Григорій Савич Сковорода  - найвидатніша постать у культурному й літературному житті України XVIIIст. Письменник і філософ, композитор і співак, знавець багатьох мов. Г. Сковорода дивував сучасників різнобічним талантом, енциклопедичними знаннями, відповідністю духовних устремлінь своїм вчинкам і діям.

Навряд чи хто-небудь з українців, окрім  Тараса Шевченка, упродовж XIX–XX століть привертав до себе таку пильну увагу світу, як Г. Сковорода. Про нього написано тисячі наукових праць, а його твори видавалися багато разів не лише в оригіналі, але й у перекладах англійською, вірменською, грузинською, італійською, німецькою, польською, португальською,  словацькою, сучасною українською, чеською та іншими мовами.

Основними жанрами творчості поета були: філософські трактати, духовні пісні, притчі, віршовані байки та діалоги. Левина доля філософського світогляду Г. Сковороди сформулювалася під час навчання у Києво-Могилянській Академії. Філософську натуру Григорія підкреслює прив’язане до нього наймення «український Сократ», що описує Сковороду як шукача істини, античного філософа XVII століття.

Помітний його вплив  на творчість Ліни Костенко, Максима Рильського, Володимира Сосюри, Пантелеймона Куліша, Тараса Шевченка, Михайла Булгакова, Іммануїла Канта та Паоло Коельо.

Особливість творчої поведінки  Г.Сковороди  полягала в тому, що при негативному відношенні до світу, що грузнув у користолюбстві, він обрав таку позитивну форму боротьби зі злом, при якій центр тягаря з області критики політичних відносин в суспільстві був переміщений у сферу освіти, культури та моралі.

Він обрав такий образ життя, який з його слів допомагав йому «не жити краще», а «бути краще». Прагнення «бути краще» він зв'язував з поняттям «чистої совісті»: «краще годину чесно жити, чим поганить цілий день». Найбільшої глибини теза про щастя досягає на тому моменті, коли Сковорода визначає саму суть «чесного життя» і «чистої совісті». Виявляється ця суть розкривається через трудову діяльність людини. У Г. Сковороди не всяка праця веде до чесного життя і чистої совісті. У нього праця – це вільний потяг людини.

Увесь творчий доробок Григорія Сковороди, який включає 17 філософських творів, 7 перекладів, збірник «Сад Божественних пісень», «Байки Харківські», його епістолярна спадщина, яка включає 125 листів – це єдина система поглядів, єдина філософія. Свого часу І. Франко назвав Григорія  Сковороду «національним філософом», оскільки він дав вираження глибоким і суттєвим духовним цінностям нації.

Цікава епістолярна спадщина Г. С.Сковороди, яка складається із відомих 125-ти листів. Його листування з найбільшого зібрання листів до Михайла Ковалинського (79 листів), листів до Я. Правицького (збереглося 14) та листів до різних відомих й невідомих осіб. Звичайно, їх було більше, але не всі вони збереглися. Основний зміст листів становлять філософсько-етичні ідеї та повчання. Листування письменника з М. Ковалинським пройняте почуттям щирої, безкорисливої дружби. Воно посилювало енергію його духу і мислі, прагнення впливати на молодь. В одному із листів до М.Ковалинського, Г. С.Сковорода  пише:

«Ми прив’язані до світу, ми захопились плоттю, заплутались у софізмах диявола. Проте якщо ми  частіше будемо робити спроби, то є надія, що ми коли-небудь з них виплутаємося і піднімемося увись для насищеня».

З листа видно, що Г. С.Сковорода роздумує про людину, про її духовний світ, його найбільше цікавить те, що стосується виключно вдосконалення душі, а не плоті.

Листи Григорія Сковороди сповнені глибоких філософських роздумів про способи досягнення щастя, про добро і зло, правду і кривду, красу і потворність. Окрім того, філософ постійно наголошує, що людина має невичерпний духовний потенціал, який лише необхідно спрямувати у потрібне русло, на справи Божі: пізнання і творчість.

Він не дбав про славу імені своєму, про чини й маєтки – все це непотрібно було йому. Ішов туди, де його чекали, де потребували його мудрого слова, де був він бажаний, – і навчав: «Все минає, а любов зостається після всього». І «коли ти твердо йдеш шляхом, яким почав іти, то, на мою думку, ти щасливий».

Значення філософської спадщини  Г. Сковороди в тому, що на неї можна спиратися в наш непростий час, коли при збільшенні числа храмів зберігається зростання злочинності, коли люди та держави не можуть вирішувати питання мирним шляхом, коли праця людини втратила всяку привабливість, а життя стало безцільним  і незахищеним.

Можна стверджувати, що на сьогодні Г. С. Сковорода постає справжнім символом української духовності. Творча спадщина великого філософа стала невичерпним джерелом мудрості й життєдайної наснаги для українського народу на довгі віки.

Вона злободенна й сьогодні. Саме сьогодні філософське вчення Григорія  Сковороди є як найактуальнішим. У ньому розкривається сутність людини, сенс її життя, шлях досягнення людського щастя. І тільки тоді, коли вона пізнає себе, вона зможе змінити довколишній світ і віднайти шляхи та способи оздоровлення суспільства. Саме цей процес розпочався в Україні.

Економічні негаразди, політична нестабільність, війна в країні – причини, які зумовлюють необхідність змін, «…оздоровлення суспільства».

Українці прагнуть побудувати суспільство освіченого загалу, суспільство високої культури, суспільство в якому люди розуміють і поділяють загальнолюдські цінності, зокрема морально - етичні (гідність, чесність, справедливість, турбота, повага до життя, повага до себе та інших людей), соціально-політичні (свобода, демократія, культурне різноманіття, повага до рідної мови і культури, патріотизм, шанобливе ставлення до довкілля, повага до закону, солідарність та  відповідальність).

Підводячи висновки, можна сказати, що Григорій Сковорода, беззаперечно, поклав багато скарбів у скриню української літератури, визначив себе як письменник, філософ, релігійний діяч, поет, а також інтелігент, зробив великий вклад у розвиток в області філософії, заснував власне філософське навчання. І сьогодні його твори досі цікавлять читачів і науковців по всьому світу.

Для сучасного читача твори Григорія Сковороди не втратили своєї високої духовної ваги, оскільки спрямовують нас до роздумів над самопізнанням, сенсом життя, змушують замислитись над вічними духовними цінностями.