Літературна композиція Вогненне слово Кобзаря

Літературна композиція « Вогненне слово Кобзаря»

 

 Мета: показати багатогранність творчої особистості Кобзаря; відобразити актуальність творчості Шевченка сьогодні; виховувати почуття національної самосвідомості, колективізму

 Обладнання: портрет Т. Шевченка, обрамлений рушником; вислови про поета; виставка літератури, дитячих робіт

                

                   Він був сином мужика, а став володарем у царстві духа.

                   Він був кріпаком, а став велетнем у царстві людської культури.

                   Він був самоуком, а вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і               

                    книжним ученим.

                   10 літ він томився під вагою російської солдатської муштри. Доля

                    переслідувала його в житті скільки лиш могла. Та не зуміла 

                    перетворити золота його душі у ржу, ані його любові до людей у

                   ненависть і погорду, а віри в Бога у зневіру і песимізм.

                  Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті –

                  невмирущу славу і все розквітаючу радість, яку в мільйонах

                   людських сердець все наново  збуджуватимуть його твори.

                 Отакий був і є для нас, українців, Тарас Шевченко.

 

                                                                                                   ( І. Я. Франко)

 Вчитель Нині, як і щороку, ми проводимо Шевченківські дні, аби не просто вшанувати пам'ять        геніального поета, а й відчути його невмируще слово серцем, повірити йому, бо кому ж  тоді

 вірити, як не Шевченкові, який життя своє віддав за Україну, за нас із вами, за те, щоб ми були вільними, гордими людьми.

 

Ведучий   Благословен той день і час,

                   Коли прослалась килимами

                   Земля, яку сходив Тарас

                   Малими босими ногами,

                  Земля, яку скропив Тарас

                  Дрібними росами – сльозами.

 Є в нашій українській літературі імена, що увібрали в себе живу душу народу, стали часткою його життя. Таким для нас, українців, стало ім’я  Т. Г. Шевченка

Ведучий     Щиро матір і дитину

                    Він прославив серцем чистим,

                    Всю осяяв Україну

                    Поглядом він променистим.

 Ведучий     У нашім раї на землі

                    Нічого кращого немає,

                    Як тая мати молодая

                    З своїм дитяточком малим.

 Ведучий    Буває іноді дивлюся,

                    Дивуюсь дивом, і печаль

                    Охватить душу, стане жаль

                    Мені її, і зажурюся,

                    І перед нею помолюся

 Ведучий    Мов перед образом святим

                    Тієї матері святої,

                    Що в мир наш Бога принесла…

 

                                 Інсценівка   Розмова матері й Тараса

  Мати         Як гірко, як нестерпно жаль,

                    Що долі нам нема з тобою!

                    Ми вбогі, змучені раби

                    Не знаєм радісної днини,

                    Нам вік доводиться терпіть, не розгинать своєї спини . 

                    Промовиш слово – і нагай над головою люто свисне,

                    І так усюди – з краю в край панує рабство ненависне,

                    Росте неправда на землі, згорьованій, сльозами вмитій.

                    О любі діточки малі!

                    Одні залишитесь на світі…

                    Ну хто замінить вам мене,

                    Рожеві квіти нещасливі,

                    Коли безжальна смерть зітне

                    Мене на довгій панській ниві?

            ( Мати цілує Тараса в голову і йде…)

 

 Тарас       Там матір добрую мою

                  Ще молодую – у могилу

                  Нужда та праця положила.

                  Там батько, плачучи з дітьми,

                  ( А ми малі були і голі),

                  Не витерпів лихої долі,

                  Умер на панщині!

                 А ми розлізлися межи людьми,

                 Мов мишенята…

                 (вбігає дівчинка)

 

 Оксана   Тарасику!

  Тарас     Ой Оксаночко, ти у вінку найкраща. За всіх панянок найкраща. А я тобі ще й чобітки справлю із срібними підківками.

  Оксана   Із срібними?

  Тарас     І золотими дзвіночками на закаблуках

  Оксана   Ще ні в кого таких не було

  Тарас     А в тебе будуть

  Оксана  За що ж справимо?

  Тарас     Одіб’ємось від злиднів, тоді й усе буде. І по дзвіночках угадаю: ти йдеш

  Оксана   Тарасику, я без тебе нікуди

  Тарас     А як до пана покличуть?

  Оксана   Не піду! Хоч убий, не піду!

  Тарас     І я не віддам тебе нікому

  Оксана   Ой, побіжу, бо ще є робота на городі

 

  Тарас       Ми вкупочці колись росли,

                  Маленькими собі любились.

                  А матері на нас дивились

                  Та говорили, що колись

                  Одружимо їх. Не вгадали:

                  Старі зарані повмирали,

                  А ми малими розійшлись

                  Та вже й не сходились ніколи.

 

 Ведучий   Тарас Шевченко створив низку жіночих образів, увібравши як жіноче начало, так і  глибинну абстракцію Музи – Слави й Батьківщини – України

 Ведучий   Жіноча тематика в творчості поета багата й різноманітна, але завжди пов’язана з долею України

 Ведучий  Страшним пророцтвом встав перед поетом образ Катерини

                                  

                                                Вірш « Кохання Катерини»

                                               Офіцера Катря полюбила…

                                               Проти волі батька все робила:

                                               У садочку часто з любчиком гуляла,

                                               Лагідно до нього промовляла.

                                               З милим ночувати залишалась

                                               І за вчинки свої не каралась.

                                               Згодом той москаль її покинув,

                                               Сподівалась дівчина: не згинув!

                                               Береже під серцем, як скарбницю,

                                               Їх із офіцером таємницю. 

                                               А коли дитина народилась,

                                               Жінка гіркими сльозам вмилась.

                                               Від доньки рідня вся відцуралась –

                                               Катря за помилки вже карталась…

                                               Про що ж люба доня міркувала,

                                               Коли у садочку ночувала?!

                                               Довелось покинуть те, що мала6

                                               Не на втіху – на біду – матір’ю стала!

                                               Зустріч з милим її згубила –

                                               Сиротою дитину залишила…

                                               Ось синок Катрі підріс,

                                               Бачив він багато сліз…

                                               Офіцер про все забув,

                                               Мабуть, безсердечним був.

 

   Катерина  Кохайтеся, чорнобриві,

                    Та не з москалями,

                    Бо москалі – чужі люди,

                    Роблять лихо з вами.

                    Москаль любить, жартуючи,

                    Жартуючи й кине,

                    Піде в свою Московщину,

                    А дівчина гине.

                    Якби сама, ще б нічого,

                    А то й стара мати,

                    Що привела на світ Божий

                   Мусить погибати.

                   Серце в’яне співаючи,

                   Коли знає за що.

                   Люди серця не побачать,

                   А скажуть ледащо.

                   Кохайтеся ж, чорнобриві,

                  Та не з москалями,

                  Бо москалі – чужі люди,

                  Знущаються з вами.

  Ведучий  До вашої уваги інсценізація уривків із поеми Т.Г.Шевченка «Катерина»                                                                       

 Автор

 Сидить батько кінець стола,

На руки схилився,

Не дивиться на світ Божий:

Тяжко зажурився.

Коло його стара мати

Сидить на ослоні,

За сльозами ледве-ледве

Вимовляє доні:

 Мати

«Що весілля, доню моя?

А де ж твоя пара?

Де світилки з друженьками,

Старости, бояре?

В Московщині, доню моя!

Іди ж їх шукати,

Та не кажи добрим людям,

Що є в тебе мати.

Проклятий час-годинонька,

Що ти народилась!

Якби знала, до схід сонця

Була б утопила...

Здалась тоді б ти гадині,

Тепер — москалеві...

Доню моя, доню моя,

Цвіте мій рожевий!

Як ягодку, як пташечку,

Кохала, ростила

На лишенько... Доню моя,

Що ти наробила?..

Оддячила!.. Іди ж, шукай

У Москві свекрухи.

Не слухала моїх річей,

То її послухай.

Іди доню, найди її,

Найди, привітайся,

Будь щаслива в чужих людях,

До нас не вертайся!

Не вертайся, дитя моє,

З далекого краю...

А хто ж мою головоньку

Без тебе сховає?

Хто заплаче надо мною,

Як рідна дитина?

Хто посадить на могилі

Червону калину?

Хто без тебе грішну душу

Поминати буде?

Доню моя, доню моя,

Дитя моє любе!

Іди од нас...»

  Автор

Ледве-ледве

Поблагословила:

«Бог з тобою!» — та, як мертва,

На діл повалилась...

Обізвався старий батько:

  Батько

«Чого ждеш, небого?»

  Автор

Заридала Катерина,

Та бух йому в ноги:

  Катерина

«Прости мені, мій батечку,

Що я наробила!

Прости мені, мій голубе,

Мій соколе милий!»

  Батько

«Нехай тебе Бог прощає

Та добрії люде;

Молись Богу та йди собі —

Мені легше буде».

  Автор

Ледве встала, поклонилась,

Вийшла мовчки з хати;

Осталися сиротами

Старий батько й мати.

 

  Катерина

 «Любий мій Іване!

Серце моє коханеє!

Де ти так барився?»

 «Чого ж утікаєш?

Хіба забув Катерину?

Хіба не пізнаєш?

Подивися, мій голубе,

Подивись на мене —

Я Катруся твоя люба.

Нащо рвеш стремена?»

 «Постривай же, мій голубе!

Дивись — я не плачу.

Ти не пізнав мене, Йване?

Серце, подивися,

Їй же богу, я Катруся!»

  Москаль

«Дура, отвяжися!

Возьмите прочь безумную!»

  Катерина

«Боже мій! Іване!

І ти мене покидаєш?

А ти ж присягався!»

  Москаль

«Возьмите прочь! Что ж вы стали?»

  Катерина

«Кого? Мене взяти?

За що ж, скажи, мій голубе?

Кому хоч оддати

Свою Катрю, що до тебе

В садочок ходила,

Свою Катрю, що для тебе

Сина породила?

Мій батечку, мій братику!

Хоч ти не цурайся!

Наймичкою тобі стану...

З другою кохайся...

З цілим світом... Я забуду,

Що колись кохалась,

Що од тебе сина мала,

Покриткою стала...

Покриткою... Який сором!

І за що я гину!

Покинь мене, забудь мене,

Та не кидай сина.

Не покинеш?.. Серце моє,

Не втікай од мене...

Я винесу тобі сина».

Утік!.. нема!.. Сина, сина

Батько одцурався!

Боже ти мій!.. Дитя моє!

Де дінусь з тобою?

Гріхом тебе на світ Божий

Мати породила;

Виростай же на сміх людям!»

  Автор

На шлях положила.

  Катерина

«Оставайся шукать батька,

А я вже шукала».

  Автор

Та в ліс з шляху, як навісна!

А дитя осталось,

Плаче, бідне...

       

  Про поему «Катерина»

    Кобзар твором отим

    Нам хотів показати,

    Що багатших за себе

    Не варто кохати.

    Хоч насправді для того,

    Щоб щиро кохать,

    Можна всі перешкоди разом подолать.

    Соціальна нерівність – насправді пусте.

    Головне – почуття,

    А все інше пройде.

  Ведучий  А ось до вашої уваги інсценізація уривків з поеми Шевченка «Наймичка»

   Дід

«А хто нас, Насте, поховає,

Як помремо?»

  Баба

«Сама не знаю!

Я все оце міркувала,

Та аж сумно стало:

Одинокі зостарілись...

Кому понадбали

Добра цього?..»

  Дід

«Стривай лишень!

Чи чуєш? щось плаче

За ворітьми... мов дитина!

Побіжім лиш!.. Бачиш?

Я вгадував, що щось буде!»

«А що, Насте?

Я й казав! От бачиш?

От і талан, от і доля,

І не одинокі!

Бери ж лишень та сповивай...

Ач яке, нівроку!

Неси ж в хату, а я верхи

Кинусь за кумами

В Городище...»

  Наймичка  .

 Візьміть, дядьку, в найми..

  Дід

«А що ж, возьмім, Насте»,

  Баба

«Возьмімо, Трохиме,

Бо ми старі, нездужаєм,

Та таки й дитина,

Хоча воно вже й підросло,

Та все ж таки треба

Коло його піклуватись».

  Дід

«Та воно-то треба.

Бо й я свою вже часточку

Прожив, слава богу,—

Підтоптався. Та що ж тепер,

Що візьмеш, небого?

За рік, чи як?»

  Наймичка

«А що дасте».

  Дід

«Е, ні! треба знати,

Треба, дочко, лічить плату,

Зароблену плату,

Бо сказано: хто не лічить,

То той і не має.

Так отак хіба, небого:

Ні ти нас не знаєш,

Ні ми тебе. А поживеш,

Роздивишся в хаті,

Та й ми тебе побачимо —

Отоді й за плату.

Чи так, дочко?»

  Наймичка

«Добре, дядьку».

  Дід

«Просимо ж у хату».

  Наймичка

«За що вони мене люблять?

За що поважають?

О боже мій милосердний!

Може, вони знають...

Може, вони догадались...

Ні, не догадались;

Вони добрі...»

  Марко  .

«А де ж Ганна, Катерино?

Я пак і байдуже!

Чи не вмерла?»

  Катерина

«Ні, не вмерла,

А дуже нездужа.

Ходім лишень в малу хату,

Поки випрягає

Воли батько: вона тебе,

Марку, дожидає».

  Наймичка

 «Слава... слава богу!

Ходи сюди, не лякайся...

Вийди, Катре, з хати:

Я щось маю розпитати,

Дещо розказати».

 «Марку! подивися,

Подивися ти на мене:

Бач, як я змарніла?

Я не Ганна, не наймичка,

Я...» —

«Прости мене! Я каралась

Весь вік в чужій хаті...

Прости мене, мій синочку!

Я... я твоя мати».

 

Ведучий  Упродовж усього свідомого життя гріла і спопеляла Шевченка єдина, гаряча, вірна і  незрадлива любов до своєї  знедоленої України і її народу. Вона в кожному рядку його поезій.

 

           

 

 

Конкурс читців - декламаторів : читають вірші Шевченка

            «Юні таланти» : учні читають вірші про Шевченка

                         Портрет Шевченка

    До мене сьогодні всміхнувся Шевченко

    З картини, що там на стіні.

   Читає пісні його залюбки ненька,

    Розказував батько мені:

    Як вівці він пас – ще малий був хлопчина,

    А виріс – великий дав дар:

    Для всіх поколінь, для всієї Вкраїни,

    Цю книгу, що зветься «Кобзар».

    Як книгу святу берегли ми завзято,

     З собою забрали у світ,

    Як слово Тараса завжди зберігати,

    Великий усім заповіт.

    Буду й я любити Вкраїну рідненьку,

    То, може, й мені же не раз

    З картини ласкаво всміхнеться Шевченко

    Наш Батько, великий Тарас.

                                         Шлях до поета

   В дні перемог і в дні поразок,                               Коли в душі моїй тривога,

   В щасливі дні, і в дні сумні,                                  Коли в душі пекельний щем,

   Іду з дитинства до Тараса,                                     Іду до нього, до живого,

   Несу думки свої сумні.                                          У всесвіт віршів і поем.

   Іду крізь свята і крізь будні,                                  І в дощ, і в сніг карбую кроки,

   Крізь глум юрби і суєту,                                        І чую, дивлячись в блакить:

   Ні, не в минуле, а в майбутнє,                               Реве та стогне Дніпр широкий,

   До тебе я, Тарасе, йду.                                            Щоб розбудить усіх, хто  

                                                                                      спить.   

                                                 Я не один іду до нього –

                                                 Ідуть до нього тисячі.

                                                 Неначе грішники до Бога

                                                 Свої печалі несучи.

                                                 І доки в римах «Заповіту»

                                                 Вогонь поезії не згас,

                                                 Той рух до сонця не спинити,

                                                Бо зветься сонце те – Тарас.

                               

 

 

 

 

               Заповіт

   З дитинства знаю «Заповіт»,

   Діди, батьки його теж знали,

   Шевченко заповів нам жити,

   Порвавши тяжкії  кайдани.

   Про те, що в мріях бачив він –

   Кобзар великого народу,

   Своїм нащадкам заповів

   Щасливу, сонячну дорогу в майбутнє.

   Та збулись слова:

   Звільнилась рідна Україна,

   На радість людям розквіта

   Моя єдина Батьківщина.

 

   Ведучий  Хай і нині обпікає примерзлі наші душі вогонь слова безсмертного Тараса.

   Ведучий  Хай воскресне Пророк у душі кожного українця .

   Ведучий  Провіснику волі, великий титане,

                   Справдились думи твої.

                   Приймай же данину любові і шани

                   Од вольних народів нової сім’ї.

   Ведучий  Покоління поколінню

                    Про тебе розкаже,

                    І твоя, Кобзарю, слава

                    Не вмре, не поляже.