Презентація "Поет епохи"

Іван Франко - поет епохи Українська література 1931 року

“В кого праця потом скрань зросила, на верх той виб’ється із темної юрби” Від смерти Шевченка ніхто з українців, крім Драгоманова, не добув собі більшого імени на всіх просторах українських земель і широкого розголосу між чужими, як сам Іван Франко. На це велике ім’я зложилися небуденний його талант і рідке багатство та різнородність його діяльности та творчої праці. Політика й поезія, публіцистика й філософія, новелістика й літературна критика, повість й історія, драма й етнорґрафія, комедія й соціологія, перекладна література й редаґування часописів – все це всуміш – стало полем його творчої роботи й глибоких всесторонніх дослідів. Він розкошувався відчитуванням старих полинялих рукописів і враз із тим із глибин душі добував правдиві ізмарагди почування, уяви і думки; занурювавя у досліди над староукраїнськими апокрифами й повістями і враз із тим “у днях журби” словами високої поезії виливав терпіння своє і свого народу; вслухувався у гомін українських народніх пісень, поривав у глибінь народніх приповідок і враз із тим намічував пильно людські типи й характери і малював їх у своїх повістях… Історія літератури, Львів 1931 р.

Сили рукам дай – благав він у землі Перші науки побирав у сусіднім селі Ясениці, дальші в нормальній школі оо.Василіян у Дрогобичі. Вже тоді судьба не щадила його. Смерть батька вразила боляче, а нелюдяне, часом звірське обходження деяких учителів, колишніх економів, зродило у серці малого хлопчика перші прояви бунту проти несправедливості. Дякуючи вітчимові, закінчив нормальну школу і гімназію у Дрогобичі. Весь час належав до перших учеників, а іспит зрілості зложив 1875 року з відзначенням. Незвичайно сильне вражіння зробив на нього “Кобзар”, що його одержав із рук проф.Верхратського. Скоро вивчив його на пам’ять. Захоплювався також писаннями Вовчка та Мирного. Вже в гімназії зачав збирати народні пісні; на гімназійні часи припадає також початок його літературної діяльності. Зачав писати віршом і прозою ще в нижчій гімназії. Пізніше під впливом двом учителів, Івана Верхратського і поляка Юліана Турчинського (обох письменників та поетів), а ще більше заохочений живим прикладом товаришів, Дмитра Вінцковського та Ізидора Пасічинського, вислав свої писання у редакцію часопису “Друг”. Були це дві поезії, зложені під впливом народних пісень. Їх наголовки “Народні пісні” і “Моя пісня”.

Університетські студії До Львова приїхав Франко з кількома зшитками готових робіт. Були там його власні поезії, драми, оповідання, були переклади св.Письма, “Нібелюнґів”, писань Гомера, Софокля. У Львові став поет членом студентського товариства “Академіческій Кружок”, в якому під ту пору йшли гарячі язикові та національні спори. Рішучий перелім в думках, етичних та національних поглядах членів цього товариства викликали листи Михайла Драгоманова. В листах докоряв Драгоманів молоді, що вона під культурним та науковим оглядом остала поза тодішнім европейським рухом, що лінива в думанню, що недостає їй етичних засад. Під впливом листів Драгоманова “Друг” зачав являтися в живій народній мові , а літературне життя значно оживилося. Вплив Драгоманова досягнув також Франка і він пише поему “Наймит”. “В нужді безвихідній, погорді і печалі сам хилиться в ярмо. Щоб жити, він життя і свободу і силу За хліба кусник продає…” Під ту пору появились також перші дрібні оповідання Франка . У альманасі “Дністрянка” 1877 році надрукував два оповідання “Два приятелі”, “Лесишина челядь”.

Тюрма і її наслідки В липні 1877 р. скоїлася подія, що сильно заважила в дальшому житті поета і в своїх наслідках була причиною неоднієї гіркої хвилини. В тім році ув’язнено Франка і цілу редакцію “Друга”. Його вмішали в соціялістичний процес, вісім тижнів передержали в слідчій в’язниці і вкінці засудили в тюрму між самих злодіїв і волоцюг. Вже сама тюрма була для поета страшною і тяжкою пробою. Ще тяжчі часи почалися для нього по виході з тюрми. Його ім’я враз обігало цілий край, було пострахом для тодішньої старшої інтеліґенції, виразом перевороту та революції. Після процесу Франко, не кидаючи університетських студій, основніше зачав познайомлюватися зі соціялістичними теоріями. Разом з іншими письменниками заложив він в 1878 р. часопис “Громадський друг”, якого постійно конфісковувала прокураторія за ширення соціялізму так, що треба було зміняти назву часопису на “Дзвін”, “Молот”. Найзамітнішими літературними творами Франка з тієї пори – це повістка “Boa constrictor” і поема “Каменярі”.

Поема “Каменярі” В знаменитій, сильній поемі “Каменярі”, поміщеній у “Дзвоні” , виводить поет себе й тисячі таких, як він. Всі вони приковані ланцюгами до ґранітної скали, великими залізними молотами на приказ сильного, мов, грім, голосу лупають цю скалу. Мов водопаду рев, мов битви грім кривавий, гримлять молоти їх раз у раз. І хоч вони знають, що не буде їм ні слави, ні пам’яти, добувають дальше пядь за пяддю землі. Вони невільники, що добровільно взяли на себе пута, вони раби волі, вони каменярі на шляху поступу. Тільки живе в них велика віра, що розіб’ють скалу, що власною кров’ю і власними кістками змурують твердий гостинець і що принесуть щастя. Нове життя, нове добро у світ.

Друге ув’язнення Після другого ув’язнення, з початком 1880.р. являється повістка “На дні”, де відбив відгомін страшних тюремних вражінь. Героєм оповідання є Бовдур, якого люди зробили злочинцем. Коли львівський літературний часопис “Зоря” розписав конкурс на більшу повість, виготовив “Захара Беркута”. Повість одержала нагороду і швидко появилася друком. Із тих часів походить також поема “Вічний революціонер”, що тісно в’яжеться з “Каменярами”. В “Каменярах” малює поет гурт робітників, що рівняють шлях правді, у “Вічнім революціонері” величає цю силу, що заставила каменярів покинути світ і рідню для праці, поту і мук. І несуть вони його голос “по курних хатах мужицьких, по варстатах ремісницьких, по місцях недолі і сліз”. Коли львівський літературний часопис “Зоря” розписав конкурс на більшу повість, виготовив “Захара Беркута”. Повість одержала нагороду і швидко появилася друком.

Поїздка до Києва У 1885 і 1886 рр. був поет двома наворотами в Києві. Там одружився і нав’язав взаємини з тамошніми українцями, що послужило причиною до нового його ув’язнення. Для завершення студій виїхав 1892 р. до Відня, де одержав ступінь доктора філософії за наукову роботу про повість про Варлаама і Йоасафа. У 1895 р. виголосив Франко на львівському університеті габілітаційний виклад на тему “Наймичка” Т.Шевченка, а професорська колегія вибрала його доцентом на опорожнену зі смертю Омеляна Огоновського катедру української літератури. Одначе міністерство не схотіло затвердити вибору на професорську катедру чоловіка, що тричі сидів у тюрмі.

25-літня літературна діяльність З тієї пори Франко посвятився зовсім літературній та науковій праці. Він оснував літературно-науковий двомісячник “Життя і слово” 1894-1897р. І вмів йому надати справді європейський характер. Його літературні та наукові писання з’єднали йому славу європейського письменника, доказом чого є факт, що різні заграничні наукові товариства іменували його своїм членом. У 1898 році святкувала у Львові вся українська суспільність свято 25-літньої літературної діяльності поета. Михайло Павлик видав тоді спис усіх його творів, цей спис уже тоді виносив 128 сторінок, а бесідники складали ювілятові щирий привіт.

Виступ на зборах “… Муруючи стіну, муляр кладе в неї не самі тільки ґранітні квадри, але як випаде, то і труск і обломки і додає до них цементу. Так само і в тім, що я зробив за ті літа, може і знайдеться деякий твердий камінь , але певно найбільше буде того труску і цементу, котрим я заповнював люки і шпари… “ “… Як син селянина, вигодуваний твердим мужицьким хлібом, я почуваю себе до обов’язку віддати працю свого життя тому простому народові…” І.Я.Франко

Поема “Мойсей” Пролог Найкращою поемою Франка й окрасою усіє української літератури є велика поема “Мойсей”. Основою поеми зробив поет смерть Мойсея як пророка непризнаного народом. Ця тема в такій формі не є біблійна, хоч основана на біблійнім оповіданні. У Франковій поемі смерть Мойсея на вершині гори в обличчю бога мотивована тим, що його відіпхнув власний нарід, розчарований його сорокалітнім проводом. У поетичнім Прологу звертається автор до свого народу, що мов замучений, розбитий паралітик, спинився на роздоріжжі. Поет тривожить свою душу будуччиною народу; чи до віку судилося йому бути тільки тяглом у бистроїздних поїздах сусідів; чи по вік його уділом буде укрита злість, облудлива покірність; чи за дармо тільки сердець горіло до його найсвятішою любов’ю; чи за дарма ввесь його край политий кров’ю своїх борців. Та прийде час, і ти огнистим видом Засяєш у народів вольних колі…

Перекладна література І.Я.Франко збагатив українське письменство перекладами писань Софокля, Байрона, Ґете, Гайне, Золі, та інших. Протягом всього свого творчого шляху Франко неодноразово повертався до питання про необхідність видання творів Шекспіра українською мовою. Він переклав ряд сонетів Шекспіра, «Вене­ціанський купець», уривки з «Бурі» і «Короля Ліра». За активною участю і під редакцією Франка вийшли в світ окремими виданнями трагедії Шекспіра у перекладах П. Куліша з передмовами І. Франка, які є спеціальними дослідженнями, присвяченими аналізу кожного твору (1899—1902). Робота Франка по редагуванню перекладів П. Куліша дуже повчальна. Власне, це боротьба за справжнього Шекспіра проти намагання Куліша пристосувати великого гуманіста для досягнення своїх націоналістичних цілей. Про характер перекладів П. Куліша Франко пише у своїй передмові до переклада «Чайльд Гарольда» Байрона.

Тернові вінці Недуга, що томила поета протягом останніх літ його життя, не дала можливості стати Нобелівським лауреатом, звалила вкінці його в могилу дня 28 мая 1916 року. Українська суспільність без різниці станів і політичних поглядів віддала в числі похоронів величавий поклін його заслугам, а на його могилі зложила – тернові вінці.

Радянська влада і Франко Радянська влада поставила його на службу власній ідеології – і Франко став Каменярем зі шкільних підручників. Невипадково Петро Симоненко під час останнього ефіру "Великих Українців" закликав голосувати саме за Івана Франка. Насправді, Франко ніколи не був Каменярем у тому розумінні, що вкладає в нього лідер комуністів. Багато років він дійсно дотримувався модних у той час соціалістичних ідей, але це була течія, яка згодом розвинулася в соціалізм шведського зразка. Прихильник демократичної моделі країни, Франко вважав державу Маркса й Енгельса великою в'язницею народів, і в останні 20 років повністю перейшов на ліберальні позиції. Він мав модернове бачення нації – він бачив у ній не тільки робітників і селян, але й учителів, лікарів, чиновників і навіть жандармів. Коли інші ще жили у XIX столітті, він вже переступив рубіж XX.

Використана література Володимир Радзикевич “Короткий нарис історії української літератури” (підручник для шкіл і самоосвіти) Львів 1931 Лектура: Михайло Возняк “Життя та значіння Івана Франка” О. Слоньовська “Українська література”

Післямова За його творами поставлено фільми: «Борислав сміється» (1926), «Якби каміння говорило» (1957), «Украдене щастя» (фільм-спектакль, 1952), телефільм (1986) і чотирисерійний стилізований фільм (2003), Альманах «До світла» (1967. «До світла», «Каменяр», «Панталаха»), Мультиплікаційна стрічка «Заєць та їжак» (1963), Художня кінокартина «Захар Беркут» (1971), Телесеріали О. Бійми «Пастка» (1995) та «Злочин з багатьма невідомими» (1993). П'ятисерійний мультфільм «Лис Микита» (2005) Біографії І. Франка присвячено кінокартину Т. Левчука «Іван Франко» (1956, акт. С.Бондарчук), його образ створив Я. Геляс у фільмі «Родина Коцюбинських» (1970). Про письменника знято науково-популярну стрічку «Іван Франко» (1956) та телефільм Е. Дмитрієва «Іван Франко» (1981), документальний телефільм «Іван Франко» в рамках проекту «Великі українці» телеканалу «Інтер» (2008)[4]

Державні знаки Монета номіналом п'ять гривень випущена до 150-річчя Івана Франка в 2006 р. Аверс

Роланд Тарасович про прізвище “Франко” — Згоден, що прізвище не зовсім українського формування. Франко у своїх творах сам натякав, що, можливо, ми походимо від німецьких колоніалістів. А в одному з його автобіографічних оповідань є такий епізод. Його батько, який був десь на 24 роки старшим за матір, ще до одруження на якихось вечорницях запросив свою майбутню дружину танцювати. А вона, певно, була вродливою дівчиною, і хлопці, яким була небайдужа, казали: “Що ти з цим німчурою йдеш танцювати?” Так що, можливо, ми й маємо німецькі корені. Але і батько Франка, і він сам усвідомлювали себе українцями і тільки українцями. І це головне.

Презентацію підготувала вчителька української мови та літератури Угерської СЗОШ І-Ш ступенів Вовщук Ірина Михайлівна