Яка ж багата рідна мова! Увесь чарівний світ у ній! Вона барвиста і чудова, І нищити її не смій! Мета: надати учням поняття про те, що рідна мова для кожної людини — це те життєдайне джерело, з якого вона черпає свою енергію, життєву силу, що передається віками, з покоління в покоління цілим народом, рідним краєм; учити учнів правильно розмовляти рідною мовою; збагачувати словниковий запас; розвивати і збагачувати мовлення учнів; виховувати любов і гордість за рідну українську мову, бажання зберегти її чистоту і красу.

Матеріали:, картини природи рідного краю, , українські пісні, вірші,

 Хід заходу

— Сьогодні ми зібралися, щоб сказати теплі й ніжні слова про нашу рідну мову, щоб зрозуміти, яке значення має мова для людини. Ми живемо на мальовничій землі — в Україні. Тут жили наші предки, живуть наші батьки, живемо ми. Милуймося красою рідної природи, вслухаймося у чарівні мелодії українських пісень, вбираймо в себе ніжні звуки української мови!

 Дівчинка. Батьківщина починається з батька і матері, з оселі, де ви вперше побачили світ, з мови, якою розмовляють ваші батьки, з подвір’я, по якому ви бігали, з села чи міста, з України, де ви народилися. А Україна - це наша Батьківщина.

 Хлопчик. У нашій світлиці сьогодні тепло і світло, тож давайте поговоримо про Україну, нашу рідну мову. Україна - золота, чарівна сторона. Земля рясно уквітчана, зеленню закосичена. Скільки ніжних, ласкавих, поетичних слів придумали люди, щоб висловити свою гарячу любов до краю, де народились і живуть.

Люблю тебе, моя Вітчизно мила,

Твої поля і небо голубе,

Бо ти дала мені малому  крила.

То як же не любить мені тебе!

 Люблю тебе я, мила Україно!

І все зроблю, щоб ти завжди цвіла.

Я буду вчитись в школі на «відмінно»,

Щоб мною ти пишатися могла!

 Люблю твої ліси, струмки, джерельця

І все-усе, що є  в моїм краю!

Тепло долонь, і розуму, і серця

Я Україні милій віддаю!

 Україна моя починається

Там, де доля моя усміхається,

І, як небо, як даль солов’їна,

Не кінчається Україна.

 Україно! Ти для мене диво!

І нехай пливе за роком рік,

Буду, мамо, горда і вродлива,

З тебе дивуватися повік.

 На землі великій

 Є одна країна:

Гарна, неповторна,

Красна, як калина.

 І живуть тут люди

Добрі, працьовиті,

І скажу, до речі,

Ще й талановиті.

 Землю засівають.

І пісні співають,

На бандурі грають

І вірші складають

Про ліси і гори,

І про синєє  море,

Про людей і квіти...

То скажіть же, діти,

Що це за країна?

                      Разом.    Наша  славна Україна!

                        Уі виконують пісню «Це моя Україна»

Любіть Україну у сні й наяву,

Вишневу свою Україну,

Красу її вічно живу і нову,

І мову її солов’їну.

 Мій друже, брате,

Звертаюсь сьогодні до тебе

Мовою землі твоєї,

Мовою матері твоєї,

Народу твого мовою.

 Вся історія народу - в мові,

Мова - душа народу.

Позбавити народ рідної мови -

Це означає вбити народ.

 Слова летять у душу, як лебідки,

 пахнуть п’янко житом і росою,

Калиною, цілющою травою,

Вербички юної  дівочою красою.

 Учень. Кожен народ гордий з того, що він має свою державу, свою мову, волю і гарне життя у своїй країні. Кожен народ - патріот своєї країни, він любить її, поважає її закон і бореться за її незалежність і волю, якщо того немає.

 Учениця. А ми, українці, тільки зовсім недавно здобули свою незалежність, у 1991 р. Тепер у нас є свої держава, воля, своя мова. І хоч як не глумились із нашої мови, принижували і забороняли, не хотіли слухати і чути її мелодику звучання, а сьогодні вона відроджується.

 Учень. Бо й не замовкла в устах патріотів рідного слова, звучала в народній пісні, бо люди берегли її, як перлину, щоб колись заговорити нею на повний голос. Яка ж вона чиста, гарна, багата і мелодійна, наша українська мова.

 Ведучий. Але й тепер дехто не дуже хоче поважати і шанувати свою мову: перекручують слова, розмовляють такою мовою, якої не існує в світі.

Ведучий. Кожна людина, яка поважає себе, країну, мову, не буде калічити своєї мови, бо вихована людина говорить грамотно і красиво, навіть про найбуденніші речі, бо мова не ділиться на святкову й буденну.

Зневажати мову мамину - біда,

Котра пустими зробить наші душі,

І ми нащадкам зможем передать

Лиш те, що корені калині  сушить.

 Зневажати мову - зрадити себе,

А зрадників хто може поважати?

І стане чорним небо голубе,

Вмиратиме у муках рідна мова.

 О, не згуби свого народу,

Безсмертна мово, рідна і терпка.

Ти є душа співучого народу,

Що був і є, і буде у віках.

 Яка ж багата рідна мова!

Увесь чарівний світ у ній!

Вона барвиста і чудова,

І нищити її не смій!

 Вона про все тобі розкаже,

Чарівних слів тебе навчить,

Усе розкриє і покаже,

Як правильно у світі жить.

 В ній стільки слів, що й не збагнути!

І приказок, і порівнянь.

А мову знаючи, здобути

Ти зможеш просто безліч знань.

 Слово рідне! Шум дерев!

Музика зір блакитнооких,

Шовковий спів степів широких,

Дніпра між них левиний рев.

Неначе юна зоря світанкова,

Ти лісами, степами ідеш.

Українська чарівна мово,

Ти у серці народу живеш.

Мелодійна моя, промениста,

Як земля, твій багатий словник.

Українська мово пречиста,

Ти у серці народу навік!

Українська прабатьківська мово,

До зірок через терни ідеш.

Рідна мово моя, пелюсткова,

Ти у серці народу живеш!

 Вчитель. Діти, ми не завжди собі уявляємо те, яке багатство є у кожного з нас, його ми не завжди помічаємо, не завжди цінуємо. Але без нього ми не можемо жити. Ви здогадались, що я маю на увазі?

      Учні (разом). Це наша рідна мова!

 Учень. Вона нам рідна, як мама і тато, як та земля, на якій ви зростаєте. Бо це мова, яку ми всі чуємо змалку, якою ми промовили перші слова. Ця мова зрозуміла всім нам. Бо без мови немає народу. І так само, як у кожної людини є одна мама, так і мова рідна лише одна. Людина може знати дві, три і більше мов, але рідною залишається материнська мова.

 Учениця. Рідна мова. І чується лагідний, теплий голос матері, яким вона будить нас уранці. Хіба ще хтось вміє промовляти такі слова, як наші українські мами? Адже цілий світ визначає, що українська мова - чудова, мелодійна, багата.

Інсценізація  Було це давно, ще за старої Австрії, в 1916 році. В купе першої кляси швидкого потягу Львів – Відень їхали чотири пасажири: англієць, німець, італієць.

Четвертим був відомий львівський юрист Богдан Косів. Розмова велася навколо різних проблем і тем. Нарешті заговорили про мови – чия краща, котрій з них належить світове майбутнє.

Першим заговорив англієць:

– Англія країна великих завойовників і мореплавців, які рознесли славу англійської мови по всьому світі. Англійська мова – мова Шекспіра, Байрона, Дікенса, Ньютона та інших великих літераторів і вчених.

– Ні в якому разі, – гордовито заявив німець. – Німецька мова – це мова двох великих імперій – Великої Німеччини й Австрії, які займають більше половини Європи. Це мова філософії, техніки, армії, медицини, мова Шіллера, Гегеля. Канта, Вагнера, Гейне. І тому, безперечно, німецька мова мас світове значення.

Італієць усміхнувся і тихо промовив:

– Панове, ви обидва помиляєтеся. Італійська мова – це мова сонячної Італії, мова музики й кохання, а про кохання мріє кожен. На мелодійній італійській мові написані кращі твори епохи Відродження, твори Дайте, Бокаччо, Петрарки, лібретто знаменитих опер Верді, Пуччіні, Россіні, Доніцетті. Тому італійській мові належить бути провідною у світі.

Українець довго думав і нарешті промовив:

– Ви ж по суті нічого не сказали про багатство і можливості ваших мов. Чи могли б ви написати невелике оповідання, в якому б усі слова починалися з тої самої літери?

– Ні. ні, ні! Це ж неможливо, – відповіли англієць, німець та італієць.

– На ваших мовах неможливо, а нашою – просто. Назвіть якусь літеру, – звернувся він до німця.

– Нехай буде П – сказав той.

– Добре. Оповідання буде називатися.

Перший поцілунок

Популярному перемишлянському поетові Павлові Подільчаку прийшло поштою приємне повідомлення:

Приїздіть, пане Павле,- писав поважний правитель повіту Полікарп

Паскевич,-погостюєте, повеселитесь . Пан Павло поспішив, прибувши першим потягом. Підгорецький палац Паскевічів привітно прийняв приїжджого поета.

Потім під їхали поважні персони – приятелі Паскевичів… Посадили пана Павла поряд панночки – премилої Поліни. Поговорили про політику, погоду. Пан Павло прочитав підібрані пречудові поезії. Панна Поліна програла прекрасні полонези Понятовського, прелюд Пуччіні. Поспівали пісень, потанцювали падеспань, польку. Прийшла пора пообідати.

Поставили повні підноси пляшок: портвейну, плиски, пшеничної, підігрітого пуншу, пільзенське пиво. Принесли печені поросята, приправлені перцем, півники, пахучі паляниці, печінковий паштет, пухкі пампушки під печеричною підливкою, пироги, підсмажені плецки. Потім подали пресолодкі пряники, персикове повидло, помаранчі, повні порцелянові полумиски полуниць, порічок.

Почувши приємну повноту, пан Павло подумав про панночку. Панна Поліна попросила прогулятися по Підгорецькому парку, помилуватися природою, послухати пташині переспіви. Пропозиція повністю підійшла прихмелілому поетові. Походили, погуляли.

…Порослий папороттю предавній парк подарував приємну прохолоду. Повітря п янило принадними пахощами. Побродивши по парку, пара присіла під порослим плющем платаном. Посиділи, помріяли, позітхали, пошепталися, пригорнулися.

Почувся перший поцілунок: прощай парубоче привілля, пора поетові приймакувати!

В купе пролунали оплески. Всі визнали: милозвучна, багата українська мова буде жити вічно поміж інших мов світу.

Зазнайкуватий німець ніяк не міг визнати своєї поразки.

– Ну а коли б я назвав іншу літеру? – заявив він. – Ну, наприклад, літеру С !

– Я на своїй мові можу укласти не лише оповідання, але й навіть вірш, де всі слова будуть починатися на С .

Якщо Ваша ласка, прошу послухати.

САМІТНИЙ САД

Сонно сипляться сніжинки,

Струмінь стомлено сичить.

Стихли струни, стихли співи,

Срібні співи серенад

Сріблом стеляться сніжинки

Спить самітній сонний сад…

Сипле, стелить сад самітній

Сірий смуток – срібний сніг,

Сумно стогне сонний струмінь

Серце слуха скорбний сміх

Серед саду страх сіріє.

Сад солодкий спокій снить.

– Геніально! Незрівнянно! – вигукнули англієць й італієць.

Потім усі замовкли. Говорити не було потреби.

 А якими прекрасними звертаннями до наших дорогих рідних мам, татусів, бабусь і дідусів багата наша мова.

Є в нашій мові прекрасні звертання,

Добрі і щирі, прекрасні слова.

Тими словами усяк без вагання

Маму найкращу свою назива.

 Мамо, матусенько, мамочко, ненько,

Матінко, усміх твій ніжний ловлю.

Мамонько рідна, моя дорогенька,

Я над усе тебе в світі люблю!

 Я і до тата умію звертатись,

Хочу в словах передати тепло.

Щоб мій татусь міг частіше всміхатись,

І щоб в душі його сонце цвіло.

 Татку, татусеньку, таточко, тату,

Кращого в світі немає навкруг!

Татоньку, хочу тебе обійняти,

Ти мій порадник, заступник і друг!

Я до бабусі з любов'ю звертаюсь

Бабцю, бабусю, бабуню моя!

І до бабусиних рук притуляюсь,

І відчуваю в них лагідність я!

 Й до дідуся я іду по науку:

Діду, дідуню, навчи в світі жить!

Він на голівку кладе свою руку,

Голос сріблястий струмочком біжить.

 Не посмій забути    Маминої мови.

Нею квітне поле,І гудуть діброви.

Можеш призабути Запах рути-м’яти,

Але рідну мову Мусиш пам’ятати.

 Можеш не впізнати    Голосу діброви,

Та не смій зректися  Маминої мови.

Бо як відречешся,Кине тебе пісня,

Будеш ти без неї  Наче вишня пізня.

 Любіть свою мову й ніколи

Її не забудьте в житті.

А хто свою мову забуде,

Той серце забуде своє.

Вона, як зоря пурпурова,

Що сяє з небесних висот,

І там, де звучить рідна мова,

Живе український народ.

Ми дуже славим весь наш край

І любим Україну:

Її лани, зелений гай,

В саду ясну калину.

 Із слова починається людина,

Із мови починається людина,

Моя ласкава, мамина, єдина -

Щебече соловейко на весь світ.

 Бентежна, тополина, калинова,

Не випита, не вибрана до дна -

Це наша українська рідна мова,

Немов бандури вічної струна.

 Моя земля - це гори темнолиці,

Навчили мови рідної мене

І підняли мене, немовби птицю,

В склепіння неба тихе і ясне

 Вчитель. Ось бачите, діти, яка багата і чудова українська мова. Вона, мов кринична вода, яку черпаєш, а їй немає ні кінця, ні краю.

 Ми - українці - велика родина,

Мова і пісня у нас солов’їна.

Квітне в садочках  червона калина,

Рідна земля для нас всіх - Україна.

  Розвивайся, звеселяйся, моя рідна мово!

У барвінки зодягайся, українське слово.

Колосися житом в полі, піснею в оселі,

Щоб на все життя  з тобою ми запам’ятали,

Як з дитячої колиски  мову покохали.

 Мово рідна, слово рідне!

Хто вас забуває,

Той у грудях не серденько,

А лиш камінь має.

Як ту мову можна забути,

Котрою учила

Нас всіх ненька говорити,

Ненька наша мила.

От тому плекайте, діти,

Рідненькую мову

І учіться говорити

Своїм рідним словом.

Вже кінчилось свято.

І прощатись нам пора.

Ми бажаємо Вітчизні.

Разом.   Щастя, миру і добра.

(Посеред сцени Мова з матір’ю – Україною. З’являється Погана Вість (у чорному одязі) із подругами).
Погана Вість.  Яка в мене радість – вам не уявити:
Нарешті я зможу всім насолити.
Усе єство запалюється гнівом,
Як чую щось про мову України.
А морок повиває мені душу,
Коли сміх її я слухать мушу;
Туман снує у голові,
Та я ще не вмираю, ні!
Я оживаю і радію знову,
Коли катують Українську мову!
Скоро укази скрізь рознесуть:
Вони – мого серця істинна путь.
(Зловіще снують поміж Мовою та Україною)
Подруга Поганої Вісті (до мови) На серці так легко, як ніколи,
Нарешті видано нові закони:
Валуєвський циркуляр зрозуміє і школяр,
А Ємський указ тебе знищить нараз.
Друга подруга Поганої Вісті (радісно)
Книг українських із-за кордону – не ввозити!
Давати дітям українські імена – заборонити!
Тепер спробуємо, сестри, пожити…
(Погана Вість зі своїми подругами танцюють навколо Мови та її Матері, що схилилися одна до одної у відчаї. Танцюючи, співають коломийку)
Коломийка. Ось тепер тобі кінець, українська Мово,
    Вже не станеш під вінець, згине  твоє слово.
    Не читатимуть книжок, не напишуть віршів.
    Є укази від царя, а йому видніше,
   Чи помилувать тебе, чи одразу вбити.
   На колінця, Мово, стань, спробуй попросити.
Погана Вість.   Собі милості в царя! Ха – ха – ха… Тра – ля – ля…
(Погані вісті вибігають із ритмом геть)
Мова. О, ні! Не ждіть! Цього повік не буде!
Я – не рабиня, не слуга! Я вільна, люде!
Поки в лузі на калині соловей співає,
Поки милая синичка в гості прилітає,
До тих пір я не скорюся, доки буду жити!
Не дозволю своїй неньці плакати, тужити.
       (звертається до України)
Рідна моя, матусенько, не хвилюйся дуже,
Є у мене сестри, брати, і їм не байдуже,
Яка доля їх чекає…
Україна. Ти говориш, доню,  добре,
     Слово в тебе теж хоробре.
     І я бачу, що народ наш
    Щиро відданий тобі.
    Він не дасть, я вірю, мові згинути в біді.
Пісня «Молюсь за Україну»
Україна. Боже! Всевишній! Тебе я молю!
Згляньтеся на мою єдину доньку,
Пошли їй визнання, слави й привіту
В кожнім куточку цілого світу.
Я вже нічого тобі не бороню.
Ти щаслива, кохана доню!
Мова.  Я така щаслива, матінко – Вкраїно!
Бо квітучим садом стала ця руїна.
Мене всі просять в хату завітати,
Маленьким колискову заспівати,
А юним – пісню про кохання,
Школярикам – натхнення до навчання,
А літнім людям – і потіху й спокій,
Сімейну згоду й сто щасливих років.
Я їм дарую своє слово й доброту
І до життя нового поведу! Усі учасники свята виходять на сцену).

 пісня