Літературне дослідження "ЛІТЕРАТУРНИЙ ПЕРСОНАЖ ТА ІСТОРИЧНА ПОСТАТЬ МИКИТИ ГАЛАГАНА"

ЛІТЕРАТУРНИЙ ПЕРСОНАЖ ТА ІСТОРИЧНА ПОСТАТЬ МИКИТИ ГАЛАГАНА

Черкащина дала світу визначних людей – першого гетьмана України Богдана Хмельницького, героїв Визвольної війни Петра Дорошенка та Івана Виговського, гайдамацьких ватажків Залізняка і Гонту, генія нашого краю і всієї України Тараса Шевченка – пророка нації. Та залишається маловідомим постать українського козака Микити, який ціною власного життя допоміг повстанцям Богдана Хмельницького розгромити польське військо у битві під Корсунем.

Подвиг Микити Галагана  згадували у своїх творах багато письменників. Наприклад, у трилогії Михайла Старицького «Богдан Хмельницький» описується героїчний вчинок українського козака. З посиланням на свідчення якогось шляхтича письменник вповідає про те, як гетьман з метою виманити поляків з добре укріпленого табору підсилає до них козака Галагана, щоби той обдурив їх та завів до лісу, де вже чекав у засідці Максим Кривоніс.

Писав про Микиту Галагана й Микола Аркас. Розгорнемо його «Історію України-Русі»: «Разом з тим, вислав він Микиту Галагана з невеличкою купкою козаків, щоб він заманив поляків у той ліс. Побачили вони Галагана, зараз перехопили його і почали випитувати, де й скільки війська у Хмельницького. Галаган набрехав їм чимало. Налякалися поляки тієї брехні і стали одступати до Богуслава, а Галаган узявся показати їм шлях, та, замість того, повів у той ліс, де засів Кривоніс. Несподівано іззаду наскочив Хмельницький».

Детально описав життєві перипетії Микити Галагана український письменник  Адріан Кащенко.  Доробок письменника чималий, але зовсім мало вивчений. Перу Кащенка належать історичні повісті та оповідання, які принесли йому найбільшу популярність; історична та історико-географічна публіцистика,  проза на сучасну письменникові тематику  і драматургія.  Андріан Кащенко дуже часто звертався до історичної тематики, уважно вивчав старі документи, які свідчили про героїчне минуле нашої України. Тема Запорозької Січі хвилювала автора дуже давно: славнозвісні гетьмани, отамани проходять перед нашими очима в його нарисах, повістях, оповіданнях. Його твори цікаві та захоплюючі. Та увагу привертає повість «Під Корсунем»

У повісті «Під Корсунем», можна сказати, сфокусувалася творча натура А. Кащенка. Йдеться не про літературний талант як такий. Талант письменника — у правді й щирості, у висоті його патріотичного духу, у вмінні побачити в людині величне, відтворити його простим, нехитрим словом. Цією повістю відкривається цикл творів письменника про визвольну війну українського народу під проводом Б. Хмельницького 1648—1654 років та пізнішого часу.

  Повість «Під Корсунем» була твором, який мав неабиякий успіх у читачів, а після того, як його ім'я було піддано анафемі, стала об'єктом «літературних пограбувань і запозичень» тих авторів,  яким вільно було писати і читати яких не заборонялося.

Популярності твору сприяла вже сама тема визвольної війни у її вирішальній, доленосній для України стадії — початку повстання. Перед читачем постає картина двох перших переможних битв українського козацького війська — стисло під Жовтими Водами і дуже докладно під Корсунем.

Та найхарактернішою прикметою повісті є те, що на тлі цих важливих подій розкриваються долі людей, які у перебігові подій виявляють найвищі ознаки шляхетності й самовідданості, чим суттєво впливають на хід самої історії.

Початок повісті заповідається майже як ідилія. В тихому полковому містечку Корсуні у злагоді та в спокої живе родина старого реєстрового козака Данила Цимбалюка, який увесь час був лояльний до польсько-шляхетської влади на Україні, а замолоду допоміг навіть знешкодити гетьмана Сулиму, який збунтувався проти панів. Своє місце в реєстрі полку він відступив дев'ятнадцятирічному синові Василю, вирішивши доживати віку в мирній праці разом з дружиною Ганною та донькою Прісею. Трапився Цимбалюкові добрий зять — Микита Галаган, хоч і молодий, але вже знаний.

Звертаючись до історичних джерел, Микита Галаган народився в м. Корсуні, походив зі старовинного козацького роду — козаками були його батько, дід і прадід. З часів гетьмана Сагайдачного у козаків було прийнято давати дітям освіту, тож за наполяганням батька Микита вступив до бурси Київського Братства, яку згодом успішно закінчив і був записаний до реєстру козаків.

Під час антипольського повстання під проводом Тараса Трясила, Галаган приєднався до повсталих і брав участь у походах. Після повстання Галаган покинув Корсунь і пішов на Січ. Через рік він у складі виписаних з реєстру козаків під проводом Остряниці та Гуні брав участь у черговому антипольському повстанні. Повстання було придушене і козаки в січні відступили за пороги.

Через два роки Микита знову взяв участь в повстанні — цього разу під проводом запорізького ватажка Півтора-Кожуха. Це повстання також успіху не мало.

Після повернення на Січ, Галаган приєднався до війська отамана Максима Гулака, який за винагороду погодився виступити на боці турецького султана проти персів, брав участь у поході через Кубань і Кавказ до Персії, де в боях захопив трофеями багато золота. Повернувшись з походу, Галаган вирішує за гроші викупити собі козацькі права.

Почувши, що Богдана Хмельницького, якого він добре знав раніше, призначено чигиринським сотником, Галаган попрямував до нього, де розповів про всі свої пригоди. Хмельницький пообіцяв допомогти відновити Микиту в усіх правах і написав прохання Яремі Вишневецькому. За п'ять тисяч золотих той погодився виписати Галагана з холопів в міщани, але про відновлення його на козацьких правах та повернення майна не хотів і чути.

У 1647 році Галаган вже вільною і багатою людиною повертається до Корсуня. Попри те, що в козацтві він так і не був відновлений і значився міщанином, Микита носив шаблю і вважав себе козаком. Приблизно в той же час у Корсуні Галаган познайомився з Єфросинією — дочкою реєстрового козака Данила Цимбалюка, на якій з часом і одружився, оселившись в будинку Данила.

У березні з Черкас прибув син Данила Василь, який служив там реєстровим козаком. На той момент йому виповнилося 15 років. Василь приніс тривожну новину про те, що сотник Хмельницький утік на Січ з метою підняти повстання, у зв'язку з чим гетьман Потоцький віддав наказ реєстровим козакам зловити і полонити Хмельницького. Василь був приписаний до війська, яке з цією метою повинне було відправитися в похід, як тільки на Дніпрі зійде крига.

Через деякий час, з боку Богуславля в Корсунь увійшли війська гетьмана Потоцького і стали біля замку. Галаган вирішує розвідати, які сили у поляків і відправляється до військ в надії знайти когось зі знайомих. Там він зустрічає свого товариша Дороша Білика, якого за непослух понизили з козаків в драгуни. У бесіді з Біликом Галаган отримує цінну інформацію та повертається додому — якраз вчасно, щоб врятувати честь дружини, від гайдука-зайди. Вбивши нападника і рятуючись від переслідування Микита втікає з Корсуня, в яру біля Стеблева збирає ватагу з таких же втікачів, як і він, і стає табором поблизу Крутого Байрака. Майже щодня до них приходили нові втікачі, загін вже налічував три сотні осіб. Козаки перекопали шлях з Корсуня на Богуслав, на шляху ймовірного руху поляків рили і маскували вовчі ями, організовували завали.

Періодично козаки посилали розвідку до Корсуня. Одного разу розвідники принесли інформацію, що поляки будують укріплення поблизу Корсуня і вздовж річки Рось, що говорило місцезнаходження майбутнього поля бою. Галаган приймає рішення виступити з ватагою на південь назустріч Хмельницькому, щоб повідомити ті відомості про противника, які вдалося зібрати. Частину гурту Микита залишає для спостереження за діями поляків та ведення розвідки.

Діставшись табору запорожців, Галаган приєднується до війська Хмельницького. Інформація про розташування та чисельність польських військ, яку приніс Галаган, виявилася дуже доречною — сил у запорожців було недостатньо, щоб штурмувати польські укріплення. На раді в присутності Хмельницького Богуна, Нечая, Кривоноса, Джеджалія та Виговського приймається рішення завести поляків у засідку в заздалегідь підготовленому Галаганом місці. Для цієї мети необхідний був доброволець, який міг би найнятися до поляків провідником. Виконати цю місію викликається Галаган. Рішення було схвалене усією радою.

Коли військо Хмельницького підійшло до Корсуня, Галаган вночі вказав Перебийносу де знаходяться приготовані ними рови, ями і засідки та попрямував у бік Корсуня. Добравшись до укріплень поляків, Галаган почав повзати вздовж них, періодично встаючи, щоб видатися полякам за козацького розвідника. Помітивши його чотири кінних поляка полонили Галагана і привели до польського штабу.

Допит Галагана вів особисто Потоцький. На всі питання Микита відповідав відмовою, знаючи, що поляки повірять тільки тому, що сказано під тортурами. Потоцький покликав ката, який розжарив залізо і став палити ним спину Микити. Під тортурами Галаган «зізнався» і розповів, що війська у Хмельницького дуже багато, а ще з ним татари та незабаром до них приєднається сам кримський хан зі своєю ордою, і що Джеджалій з Кривоносом обходять їх з тилу. Потоцький приймає рішення відходити лісом. Дізнавшись, що Галаган родом з цих місць, поляки просять його вивести їх з під Корсуня, на що Галаган погоджується. До того часу козаки Кривоноса вже перекопали всі ймовірні шляхи відходу поляків глибокими ровами і завалили дороги стовбурами дерев.

 Андріан Кащенко так описав момент прийняття Галаганом рішення завести вороже військо в хащі:

«Потоцький махнув рукою:

— А ну, розв’яжи йому язика.

Кат приклав до спини Микити розпечену, як жар, залізну штибу. Почулося шкварчання, й на спині козака схопилося синє полум’я, а в повітрі пішов дух печеного м’яса...

— Єсть до Богуслава інший шлях — манівцями, — мовив Микита. — Він увесь час іде лісом, і татарам ні стріляти, ні нападати незручно, їхні постріли будуть плутатись поміж гілками, козаків же з Хмельницьким лишилось обмаль. Тим шляхом ми зовсім непомітно й безпечно дійдемо до Богуслава...

На світанку Галаган повів польське військо через ліс у заздалегідь приготовлені засіки і рови. Коли половина польського війська увійшла в ліс, на решту напали загони Нечая і Богуна, а з тилу підійшло основне військо Хмельницького. Джеджалій, обійшовши Корсунь, вдарив з правого флангу, а Морозенко і Чорнота з лівого. Серед поляків почалася паніка, відбиваючись від козаків, польське військо йшло понад крутим яром, після чого дісталося засіки — поляки почали її розбирати, але кіннота запанікувала і стала намагатись об'їжджати засіку, збільшуючи тісняву і хаос.

Калиновський звинуватив Галагана в тому, що він їх завів у пастку, на що Галаган відповів, що не знав цього. Розібравши завал, поляки рушили далі. Багато возів з обозу довелося кинути тут же. Далі шлях став ще складнішим, вози один по одному зривалися в яр. Праворуч і ліворуч на поляків наступали козаки, а із засідки вдарили заздалегідь встановлені гармати Кривоноса. Побачивши, що відбувається, Калиновський під'їхав до Галагана і зарубав його шаблею. Бойові порядки шляхтичів порушилися, почалася паніка, через відкритий фланг в табір поляків увірвалися козаки, які розпочали різанину, що й завершило розгром.

Польський режисер Єжи Гофман зняв  фільм “Вогнем і мечем”, у якому на завершення пролунала гірка фраза про непотрібну війну між поляками і українцями, яка завершилася однаково згубно для обох народів. Московська цариця Катерина знищила Запорозьку Січ і відіграла вирішальну роль в остаточному занепаді Речі Посполитої. У фільмі Єжи Гофмана, який захоплюється тогочасною мужністю як своїх співвітчизників, так і українських козаків, є і кадри з корсунчанином, котрий гине, заманивши поляків у пастку… 

У засобах масової інформації та науково-популярних виданнях висловлювалась думка, що подвиг Микити Галагана став основою для легенди про Івана Сусаніна. Багато публіцистів і науковців, включно зі знаменитим істориком  Російської імперії Костомаровим, були переконані у тому, що подвиг Сусаніна, який нібито завів у дрімучий ліс поляків, що полювали на московського царя, – не більше, аніж легенда. Жодного прямого документального підтвердження того, що таке було насправді, немає. При цьому дослідники-скептики єдині в думці, що подвиг “списаний” із того, який реально був здійснений більш аніж через 30 років в Україні на Черкащині. І було це не в костромських лісах, а у Гороховій Балці під Корсунем, і був це не селянин Іван Сусанін, а козак Микита Галаган… Насправді ж, нас мало хвилює такий персонаж, як Сусанін і вірити у нього чи ні – то справа наших північних сусідів, але ми своїм земляком Галаганом гордитися маємо повне право. На відміну від Сусаніна, факт існування якого досі ставиться під сумнів навіть російськими істориками, щодо Галагана існують переконливі документальні свідчення.

Є пам’ятник Микиті Галагану  у центрі Чигирина (Черкаська область), неподалік будівлі Національного історико-культурного заповідника «Чигирин». Автором  моделі пам’ятника є скульптор із міста Запоріжжя Олександр Жолудь.

У травні 2008 року у Виграєві на Корсунщині (Черкаська область) за участю Президента Віктора Ющенка пройшли масштабні святкування 360-річчя тієї перемоги – з відтворенням битви за участі реконструкторів з кількох країн. У травні 2010 року за сприяння Українського інституту національної пам’яті (тоді ще керованого Ігорем Юхновським) у Виграєві відкрили пам’ятну стелу, присвячену подвигу Микити Галагана. Заслужений художник України Леоніла Стебловська  та її чоловік Едуард Ревенко ініціативно написали історичний портрет Микити Галагана, що став центром спорудженої на місці подвигу стели. До її відкриття поет Віктор Баранов – голова Національної спілки письменників України написав оду «Монолог Микити Галагана»

МОНОЛОГ МИКИТИ ГАЛАГАНА

Світає. День гряде. Я знаю: мій останній.

Не маю на душі ні страху, ні жалю,

У рідних небесах душа моя розтане –

Та не за неї, ні, я Господа молю.

Стоїть мені в очу розтерзана Вкраїна,

З якої точить кров то бусурман, то лях.

Звідкіль вона прийшла, оця лиха година,

Що попелом з руїн заносить битий шлях?

За віщо нам цей хрест?Чим Бога прогнівили,

Що посвист канчуків лунає з краю в край,

Що вже й моїх богів здіймає кат на вила,

Що сущим пеклом став наш милий, тихий рай?

Куди лишень поглянь – вогонь, і смерть, і стогін.

І я  - уже не я, а лиш «псяк рев», «лайдак».

Тож, людоньки, скажіть – ну що мені із того,

Що я живу в той час, коли весь люд закляк?

Коли людські роти набиті остюками,

А нашим кобзарям відтято язики,

Коли чужі попи паплюжать наші храми

І сіють «благодать» з підступної руки?!

Ось в Корсуні засів Потоцький із полками…

Хто їх сюди просив, до наших нив і хат?

Невже сам Бог велів їм панувати над нами?

Невже не бачить він, що нам готує кат?

Ні, не бувать тому! Не діждуться схизмати

Німоти наших душ, покори наших спин!..

До ворога піду і дам себе спіймати –

Хай думають, що я продажний сучий син.

Я їм таке скажу про гетьмана Богдана,

Про міць його руки і шаблі гостру міць,

Що жили задрижать у тлустого мосьпана

І пиха його вся впаде додолу ниць!

Він кинеться втікать – я покажу дорогу

І виведу туди, де ждатиме Богдан.

За волю й рідний край, за нашу перемогу

Йду на загибель я, Микита Галаган.

Та встане мій народ зі сну, як з домовини,

І руки розкує, і серцем оживе.

І витече в моря неслава України,

А слави блиск її над світом попливе!

Я вірю, буде так. Я все зроблю, як треба,

На діло це святе не шкода й голови.

Візьми ж навік мене, моє вкраїнське небо!..

Світає. Вже пора… Господь благослови!

Віктор Баранов