урок "Значення творчості Т. Г. Шевченка

Тема: Значення літературної спадщини Т.Г. Шевченка в розвитку української літературної мови, культури.

Мета: сприяти формуванню осмислених систематичних знань про творчість Т.Шевченка, усвідомленню світового значення його творчості;

розвивати навички проектно-дослідницької роботи, вміння самостійно працювати  з різними джерелами інформації, креативність, естетичний смак,

виховувати повагу до митця та його творчої спадщини?.

Обладнання: комп’ютер, навчальна презентація

Тип уроку: узагальнення і систематизація знань, презентація проектно-дослідницьких робіт.

 

ХІД УРОКУ:

Актуалізація опорних знань

Вступне слово вчителя.

В культурі кожного народу є імена, оповиті невмирущою любов’ю і славою. Це окраса світової літератури – Гомер, Петрарка, Гете, Шекспір, Бальзак. Для українців же незгасимою зіркою сяє ім’я Тараса Григоровича Шевченка. Але Шевченко —явище унікальне. Його немає з ким порівняти у письменстві інших народів. Не тому, що він кращий за інших. Йдеться про особливий генотип культури нашої країни. Кажемо: Тарас—і чи є такий українець, який би не знав, про кого йдеться. Росіянин не назве Пушкіна Олександром, англієць Шекспіра— Вільямом, німець не нарече імені Гете чи Шиллера, француз — Гюго. Там інший вимір, там — відчуття дистанції.

Шевченко для свідомості українців — не просто література. Він — наш всесвіт. Явище Шевченка —виправдання України перед людством, підтвердження нашої національної повноцінності. Слово, яке не співвідноситься з його Словом, — нічого не варте. До Шевченка треба доростати всім життям. Тарас Шевченко! Це ім’я дорогоцінною перлиною виблискує у золотій скарбниці світової культури.

 

Оголошення теми, мети і завдань уроку.

«Хвилинка мудрості»

Тарас Шевченко народився на українській землі, під українським небом, проте він належить до тих людей-світочів, що стають дорогими для всього людства і що в пошані всього людства знаходять своє безсмертя.

О. Гончар.

• Підкресліть в епіграфі ключові слова, які вказують на значення творчості Шевченка. (український, світоч, безсмертя)
• Що примусило О.Гончара дати саме таку характеристику Кобзарю? Протягом уроку ми дамо відповідь на це питання.

 

А допоможе нам в цьому презентація проектних робіт творчих груп:

«Мовознавці»

«Живописці»

«Театрали»

«Літератори»

 

Група «Мовознавці»

Запишіть у вашій карті уроку, в чому полягає внесок Т.Шевченка в розвиток української літературної мови?

 

Група «Живописці»

Заповніть пропуски в тексті.

Дві музи Шевченка – це _______________ та _______________. На думку Івана Сошенка «якби він покинув свої вірші, то був би ще більшим _______________, як _______________».

Тарас Григорович став основоположником такого жанру живопису, як _______________, та отримав звання _______________. А під час заслання започаткував нову течію національного художнього мистецтва – _______________.

Тема моря для Шевченка була не нова. Першим відомим його мистецьким твором на морську тематику є картина «_______________».Протягом майже двох літ експедиції по Аральському морю митець створив серію прекрасних _______________ з зображеннями морських _______________.

Шевченко розв’язав ряд художніх завдань, які не ставив перед собою жодний сучасний йому живописець. Він обрав шлях творчого реалізму і оспівав мужність морської служби, дав характеристику побуту _______________ та зобразив безправ’я _______________ і порядки у царському _______________, чого до нього не робив ніхто.

 

Фізкультхвилинка

 

Група «Театрали»

Оберіть риси та ознаки, притаманні драматургічній спадщині Т.Шевченка

«Данило Рева», народна мова, ліричний відступ, мелодрама, бурлеск, історична драма, яскравість характерів, театр Корифеїв, висвітлення життя селян, показ обряду весілля, поєднання героїки минулого з романтичними традиціями, портретна характеристика, фольклорні мотиви, висока сценічність.

 

Група «Літературознавці»

Завдання: визначте, що, з точки зору цих мудрих людей, зробив Т.Шевченко для розвитку української літератури.

Пісні на слова Шевченка мали значний вплив на українську народнопоетичну творчість. Вони внесли в народні пісні свіжі мотиви, ідеї, збагатили їх новим змістом, розширили мелодійне звучання. Перехід Шевченкових поезій у народний репертуар триває, кожне покоління і самодіяльних митців, і композиторів-професіоналів поповнює його новими зразками» (М.Пазяк)	___________________________
«Огненне слово його наскрізь проймало серце не тільки тих, кому близьке було народне горе, а й тих, кому й байдуже було до того. Всі дивувалися красі та силі тієї простої мови, якою Шевченко виливав свої вірші. Увесь світ став прислухатися до його мови, а на Вкраїні вірші приймали як благовісне, пророче слово» (П. Мирний)	___________________________
«Коли б мені прийшлося одним словом схарактеризувати поезію Шевченка, то я сказав би: се поезія бажання життя. Свобідного життя, всесторонній, нічим не опутаний розвій одиниці і цілої суспільності, цілого народу, – се ідеал Шевченка, котрому він був вірним ціле життя» (І.Франко)	___________________________
«Я радий, що можу додати свій голос до тих, що вшановують великого українського поета Тараса Шевченка. Ми вшановуємо його за великий вкладу культуру не тільки України, яку він дуже любив і так промовисто описував, а й культуру світу. Його творчість є благородною частиною нашої історичної спадщини» (Джон Кеннеді)	___________________________
Широко він обняв Україну з її могилами кривавими, з її страшною славою… і з того часу всі в нас поділились на живих і мертвих. (Пантелеймон Куліш)	___________________________
«Коли ворог збиває народ із його шляху, то запрягає у свою колісницю і відбирає в нього історичну пам’ять. Він не дає йому самоусвідомитись і піднятися до свого історичного покликання» (Є.Сверстюк)	___________________________
«Коли я виконувала роль Галі, завжди здавалося, що я перебуваю в якомусь стародавньому храмі. Коли я промовляю слова, які великий наш Батько вклав у вуста улюбленої героїні, мені здається, що я молюся. Таке почуття охоплює мене, коли мені приходиться виступати на вечорах, присвячених Шевченкові. Не читаю, а молюсь! Інакше не можу!» (Таїсія Литвиненко, виконавиця ролі Галі)	___________________________

Після того, як ми розглянули грані таланту Т.Г.Шевченка, запишіть риси, які характеризують його як видатного митця світового рівня

________________________   ________________________   ________________________   ________________________   ________________________

________________________   ________________________   ________________________   ________________________   ________________________

 

Підсумок уроку

Слово вчителя

Тарас Григорович зробив величезний внесок у пробудження і формування національної свідомості українського народу, в розвиток української та світової культури. Ідеї, думки, вся творчість Шевченка генія стала тим живим феноменом, який далі розвивається вже в свідомості українського суспільства. Як актуально сьогодні звучать безсмертні слова Шевченка:

Свою Україну любіть,

Любіть її ... во время люте,

В останню тяжкую минуту

За неї Господа моліть.

Про визнання провідного місця Т. Шевченка в українській культурі, високої оцінки його заслуг перед Україною свідчить те, що ім’ям поета названо Національну премію України в галузі культури, літератури та мистецтва — найвищу творчу відзнаку в незалежній Україні. Шевченківська премія увінчує найвидатніші твори літератури та мистецтва. За роки її існування (з 1961-го) лауреатами цієї високої та престижної нагороди стали близько 600 митців. Першими лауреатами Шевченківської премії були Олесь Гончар, Павло Тичина і Платон Майборода. З їх творчістю ми обов’язково познайомимося в старших класах та з’ясуємо, як вони продовжили справу Тараса Григоровича.

Великий поетичний доробок Т. Шевченка як за змістом, так і за формою свідчить про геніальність поета. На відміну від своїх попередників, які вважали, що Україна вже віджила своє і намагалися лише максимально зафіксувати її духовні надбання, щоб врятувати їх від повного знищення й людського забуття, Т. Шевченко своєю самопожертвою, всеохоплюючою любов'ю до України зумів залучити всі скарби народного духу, всю героїку української історії в процес національного відродження. Так! Нація відчула, що у неї є духовна сила, з якою можна і потрібно йти в майбутнє. Ця духовна сила сконденсована у творах Шевченка.

І наостанок пропоную вам ще один доказ невмирущості творчості Тараса Григоровича. І в наш час вона служить прекрасному.

Пісня «Бандуристе, орле сизий»

 

Домашнє завдання

1. повторити тему «Творчість Т.Г.Шевченка» с.172-240
2. продовжити хвилинку мудрості власним висловом про Шевченка як митця світового рівня

 

Виступи груп.

«Мовознавці»

Шевченко відіграв важливу історичну роль у розвитку української літературної мови. Ми сприймаємо це як аксіому. Але, коли ми визначили завдання нашої групи, то здивувалися: адже попередники Шевченка, починаючи з Котляревського, Квітки-Основ’яненка, зверталися до народної розмовної мови, а саме до мови Слобідської України та київсько-полтавського діалекту. Перечитавши їхні твори, ми зрозуміли, що це використання було ще обмеженим, відповідним їхнім темам і літературному стилю. Крім того, вони ще не позбулися діалектних елементів. Пропонуємо впевнитися в цьому.

Наум Дрот був парень на усе село, де жив. Батькові i матері слухняний, старшим себе покiрний, меж товариством друзяка, нi пiвслова нiколи не збрехав, горiлки не впивавсь i п'яниць не терпiв, з ледачими не водивсь, а до церкви? Так хоч би i маленький празник, тiльки пiп у дзвiн — вiн вже й там: свiчечку обмiнить, старцям грошенят роздасть i приньметься за дiло; коли прочує яку бiднiсть, надiлить по своїй силi i совiт добрий дасть… Наградив його жiнкою доброю, роботящою, хазяйкою слухняною; i що було Наум нi забажа, що нi задума, Настя (так її звали) ночi не поспить, усюди старається, б'ється i вже зробить i достане, чого мужиковi хотiлось. Поважав же i вiн її, скiльки мiг, i любив її, як свою душу. Не було меж ними не тiльки бiйки, та й нiякої лайки.

Був собі дід та баба.
З давнього-давна у гаї над ставом
Удвох собі на хуторі жили,
Як діточок двоє,—
Усюди обоє.
Ще змалечку удвох ягнята пасли,
А потім побралися,
Худоби діждалися,
Придбали хутір, став і млин,
Садок у гаї розвели
І пасіку чималу —
Всього надбали.
Та діточок у їх бігма,
А смерть з косою за плечима.
Хто ж їх старість привітає,
За дитину стане?
Хто заплаче, поховає?
Хто душу спом'яне?

 

Мова Шевченка стала нормою i зразком для письменників, театральних дiячiв i навіть преси. Це була жива народна мова, збагачена у тому числі й іншомовними, з російськими включно, висловами, коли потребувалася передача філософських або політичних понять.

Можна згадати i про слова, створені самим Шевченком, які органічно ввійшли у сучасну лексику, наприклад "передмова" (уперше використано у поемі "Гайдамаки"). У довідниках зi світової літератури існує навіть окреме визначення - "шевченківський вірш", тобто деякі стилiстичнi особливості творчості Шевченка стали знахідкою не лише для вітчизняних митців, а й поетів інших літератур. Шевченко творив на основі народно-пiсенної лірики, при чому виразність досягається через переходи вiд одного віршованого розміру до іншого. Більше того, використання різних віршованих форм усередині однієї композиції, вперше введене Шевченком, стало основою поетичної техніки літератури ХХ сторіччя.

В чому ж криється феномен мови Шевченка? На нашу думку, як і в творах великих світових поетів, так і в творах Тараса Григоровича є такі вислови, що відразу справляють враження на читача тим, як вони сказані – просто, зрозуміло, наче народна приказка. Такі вислови називаються «крилатими», наче перелітають вони від людини до людини, лишають слід в душі й стають своїми, рідними.

Ми вирішили провести невелике дослідження й представити його результат. (відео)

Видно, скільки «крилатих слів» із «Кобзаря» перейшло вже до нашої щоденної мови. Воно не тільки тому, що щорічними святкуваннями пам’яті Шевченка раз-у-раз у нас повторяють його святі слова, й ми мимохіть засвоюємо собі їх. А робляться Шевченкові слова загальним скарбом і щоденної нашої мови тому, що все наново й наново вражає їх глибокий зміст і форма.

Так багато «крилатих слів» не дали твори ні одного українського письменника, як їх дав Шевченків «Кобзар». Що тільки займає людину, що лише торкається її життя, бажань, надій, всі її життєві слабощі, всі погляди на світ, на людей, на все, що своє, на рідний край, на його минуле й майбутнє – на все це найдете в Шевченка «крилате слово», яким ми вже тепер користуємося всі як своїм власним.

Величезний внесок творчості Т. Шевченка в тому, що мова відбивала національний менталітет українців, впливала на їх національну свідомість в XIX - XX ст. І сьогодні, на початку XXI ст., роль творчості поета в цьому напрямку зростає. Образами-ідеями Т. Шевченка психологічно наповнене українське національне буття і, зокрема, такі його реалії, як "Україна", "Дніпро", "мати", "сім'я", і такі моральні опозиції, що визначають ціннісні орієнтації народів, як добро і зло, любов і ненависть, правда і кривда.

Отже, індивідуально-авторські фразеологізми Т. Г. Шевченка не просто збагатили українське поетичне слово, вони набули ознак загальномовних та згодом перейшли у цей розряд фразеологічних одиниць, адже вживались та вживаються багатьма наступними поколіннями. Творчість Шевченка – це дійсно засіб спілкування поколінь, і ми переконуємося в цьому кожного разу, читаючи його твори.

 

Група «Живописці»

Поетичний геній і художній хист митця – це дві музи Тараса Шевченка, якими він проспівав величну славу і любов до України. Та спершу Шевченко ввійшов у мистецький світ як художник, завдяки своєму художньому таланту він вирвався з кріпацького ярма. Сьогодні мало концентрується уваги, що художник – це професія великого Кобзаря. Недарма ж земляк і перший наставник Тараса Шевченка у Петербурзі художник Іван Сошенко вже в період його поетичної слави обстоював думку, «що якби він покинув свої вірші, то був би ще більшим живописцем, як поетом».

Сьогодні у світі Шевченка визнають не лише як літературного генія, майстра «модерного поетичного вислову», а й як основоположника новітнього гравірувального мистецтва у Східній Європі, з імені якого починається історія сучасної російської гравюри, першого в Російській імперії академіка з гравірування, як художника, що «стояв біля витоків українського жанру і який впритул підійшов до імпресійного живопису, випередивши французів на десять років», вважають одним із визначніших майстрів XIX ст.

А чи знаєте ви, що Шевченка справедливо вважають основоположником казахського живопису? Казахський поет Абдильда Тажибаєв в 1939 році назвав Шевченка «основоположником національного живописного казахського мистецтва»

Арешт і заслання Тараса Шевченка у 1847 році в закаспійську пустелю з суворою царською забороною писати і малювати переслідували мету знищити його як Поета і Митця. Пристрасне прагнення творити попри заборону, його козацький характер таки перебороли оточуючу його солдатську черствість і грубість, безмовність пустині і навіть в умовах царської рекрутської військової служби він зумів започаткувати нову течію національного художнього мистецтва, яка сьогодні є окремою і іменується як «мариністика», тобто напрямок художнього зображення морських пейзажів, моряків і моря.

Тема моря для Шевченка була не нова. Першим відомим його мистецьким твором на морську тематику є картина «Гамалія». Тут Шевченко як художник вперше і першим в Україні звернувся до теми історичного морського минулого нашого народу, поєднавши морську звитягу запорожців, героїзм морського походу в штормовому морі з високою технікою художнього зображення моря і людських характерів.

Та продовжити морську тематику у своїй творчості Тарасу Шевченку прийшлося далеко від Академії мистецтв та України, на засланні біля берегів Аральського моря. «Там, де козам роги прав’ять, - розповідав після повернення з заслання Тарас Григорович своєму приятелю по Петербургу Данилові Мордовцю, - там ні до офортів, ні до других рисунків моя солдатська рука і доторкнутися не сміла – там цього ні-ні! ...лишень коли я з адміралом Бутаковим по Амудар’ї і по Аралу плавав, мені дозволено було малювати.

Флотська служба на Аралі, участь в описовій морській експедиції надали можливість Тарасу Шевченку повернутися до художньої творчості, до того суворо йому забороненої, і відновити «вправи з малювання». Для роботи в експедиції Бутакову були спеціально доставлені акварельні фарби, які використовував в роботі Шевченко.

Слід зазначити, що Тарас Шевченко був включений до експедиції не для малювання художніх картин. Його завданням було робити наукові, у першу чергу технічні малюнки для експедиції, малювати краєвиди досліджуваної місцевості, рельєф узбережжя, флору, фауну і у першу чергу геологічну будову Аральського узбережжя. Малюнки мали мати технічний і допоміжний характер наукового звіту експедиції.

Шевченко працював досить плідно. Протягом всієї Аральської експедиції і своєї флотської служби Тарас Шевченко, крім картографічних робіт, виконав біля 200 різних малюнків. Його пензлю належать перші акварельні зображення берегів Арала і гирла Сирдар’ї. За час всього заслання і солдатської служби, флотська служба Тараса Шевченка стала для нього як художника в творчому відношенні достатньо продуктивною. Протягом майже двох літ експедиції по Аральському морю Тарас Шевченко створив серію прекрасних акварелей з зображеннями морських пейзажів. По суті, Тарас Шевченко став першим українським художником-мариністом, великим майстром і класиком у жанрі мариністики, відкрив цей напрямок національного художнього мистецтва. Навіть в період свідомих заборон і обмежень засобів, без найпростіших умов для творчої роботи Тарас Шевченко своєю майстерністю довів, що він не поступається кращим художникам свого часу. І якщо за життя Шевченка поцінували найбільше як гравера, присудивши йому звання академіка, то «можливо, що тепер ми найбільш цінили б Шевченка рисувальника: високо стоять його рисунки олівцем, тушшю, сепією, аквареллю…» - писав Дмитро Антонович.

Перебуваючи в Аральській експедиції він розв’язав ряд художніх завдань, які не ставив перед собою жодний сучасний йому живописець. Шевченко обрав шлях творчого реалізму і оспівав мужність морської служби, дав характеристику побуту солдата і матроса та зобразив безправ’я існуючого ладу і порядки у царському війську, чого до нього не робив ніхто.

 

Група «Театрали»

Тарас Шевченко впродовж усього свого життя цікавився багатьма жанрами літератури, в тому числі драмою, хоча його драматургічна спадщина вичерпується однією завершеною п'єсою „Назар Стодоля" (1843), уривком з третьої дії російсько­мовної історичної драми чи трагедії „Никита Гай­дай" (1841) та незнайденою чи ненаписаною драмою „Слепая красавица". Незважаючи на це, Шевченкова драматургія є значущою в контексті його ху­дожньої творчості. Найвидатніший драматичний твір Шевченка „Назар Стодоля" (1843) має досить складну історію написання й першої публікації. Вперше про цю драму Шевченко згадав у листі до Я. Кухаренка від 30 вересня 1842 р. Кобзар за­значав, що „скомпонував" „драму чи трагедію в трьох актах, зоветься „Данило Рева". Не знаю, що ще з неї буде, бо ще і сам не читав, прочитаємо вдвох, як приїдете". Через чотири місяці Шевчен­ко вже писав, що „скомпонував „Назара Стодолю" – драма в трьох актах. По-московському. Буде на театрі після Великодня".

Ці листи дають підставу твердити, що «Да­нило Рева» – „ніщо інше, як той самий „Назар Стодоля", лише з переміненою назвою героя.

Точаться суперечки й щодо жанру «Наза­ра Стодолі». Одні визначають його як історично-побутову драму, інші вважають, що твір «мало спільного має з російськими роман­тичними традиціями і своїми типовими ознаками належить до сентиментально-побутових п'єс». Деякі дослідники визначали жанр твору як мелодраму. Для тако­го висновку, здається, є всі підстави – зовнішній трагедійний план драматичної боротьби, що має викликати співчуття до позитивних героїв, харак­тер драматичної дії та основної колізії, очевидний поділ персонажів на позитивних і негативних, моралізаторсько-дидактичний фінал твору тощо. Тож сучасні кінематографісти мають готовий сценарій для серіалу.

А тим часом п’єса тримається на сцені вже понад півтора століття завдяки своїй сценічності. Вперше драма була поставлена в 1843 році в Таганрозькому театрі, а потім, у 1844 театром Медико-хірургічної академії в Петербурзі. Виїжджаючи в Україну, письменник забрав текст із собою, мабуть, сподіваючись зацікавити нею українські трупи. Після арешту Шевченка п’єса понад десять років пролежала, захована під стріхою хати Білозерського. Таким чином початком сценічної історії «Назара Стодолі» можна вважати 1866 рік, коли аматорський гурток під керівництвом Івана Карпенка-Карого поставив п’єсу в Єлисаветграді. Після цього драма «Назар Стодоля» стала окрасою українських і російських мандрівних труп, особливо тих, якими керували і в яких грали корифеї українського театру.

А в 1936 році п’єса була екранізована режисером Георгієм Тасіним та у 1953 році Віктор Івченко зняв фільм-виставу. Нам більше сподобалась пізніша екранізація, тому що в ній збережений авторський сюжет і яскравіше зіграні характери героїв, а у фільмі 1936 року багато уваги приділено історичним обставинам 17 ст., чого немає у автора.

Зараз п’єсу можна побачити в театрі ім. Івана Франка в Києві та Івано-Франківську.

 

Група «Літературознавці»

 

Протягом двох місяців ми знайомилися із творчістю Тараса Григоровича Шевченка: деякі твори, вже знайомі, засяяли новими гранями, а деякі стали відкриттям і навіть одкровенням. Про поезію Кобзаря можна говорити дуже довго, бо вона безкінечна як море. Тож ми хочемо підсумувати результат його діяльності і з’ясувати, за що ж Шевченко удостоївся 1384 пам’ятників в 36 країнах.

Тарасу Шевченку належить виняткова роль у формуванні української національної ідеології. Надавши українській мові статус літературної, Шевченко заклав міцне підґрунтя новій українській літературі. Його полум'яна поезія не обмежувалася, як у інших українських романтиків, оплакуванням героїчного минулого, а будила національні почуття і давала бачення майбутнього: якщо Україна в минулому користувалася правами самостійної держави, то це могло служити достатньою підставою для отримання політичної незалежності в майбутньому. "Я ридаю, як згадаю справи незабутні дідів наших. Тяжкі справи". Гострий біль за минуле рідного краю переповнювала поезію Шевченка. Поет був переконаний, що корінь зла - у втраті національної гідності. Ось чому він висміював. самовдоволені гімни українському минулому і гірко дорікав своїм землякам.

Далі розвинув Шевченко також й ідею слов'янського єднання, вперше висловлену в ранніх творах. Він пише історичну поему "Єретик", або "Іван Гус", а до неї — посвяту "Шафарикові", де всупереч панславістам і слов'янофілам накреслює широку програму демократичного єднання визволених народів:

 

Щоб усі слов'яне стали Добрими братами, І синами сонця правди...

 

Великою заслугою Шевченка було те, що в своїй творчості він поєднав два окремі напрями козацької традиції - простонародну і старшинську. Ненависть Шевченка до соціальної несправедливості та вболівання за волю і гідність простої людини виводилися з його селянського походження, але своїм інтелектуальним зростанням він був зобов'язаний впливу українського дворянства. Кожен шар українського суспільства знаходив у його поезії відображення своїх інтересів.

Ретельно вивчаючи народні звичаї і традиції, уважно прислухаючись до народними переказами, читаючи багато книг з вітчизняної та всесвітньої історії, Шевченко переймався гордістю за свою приналежність до українського народу.

Провідна риса поезії Шевченка – нерозривна єдність його ліричного «я» і всенародного «ми». Ця риса властива не тільки політичній ліриці поета, а й усім його ліричним поезіям. Навіть розкриваючи найінтимніше, він говорить про свою добу, про суспільство.

Це ми можемо побачити у «Заповіті»

Як понесе з України

У синєє море

Кров ворожу... отоді я

І лани і гори —

Все покину і полину

До самого Бога

Молитися... а до того

Я не знаю бога.

Шевченкові високою мірою властива лірична манера викладу (взірцем якої були байронічні поеми Пушкіна, сентиментальні повісті Г. Квітки-Основ’яненка) з її художньою насиченістю, ліричними відступами, окликами, звертаннями (до героїв та до читача), тобто з всіма можливими виявами авторської співучасті й співпереживання.

Для пісень і мініатюр Шевченко черпав мотиви та образність із фольклорних джерел, підпорядковуючи запозичене власній могутній творчій індивідуальності.

Саме він перетворив українську літературу на явище літератури всесвітньої. Саме в його творчості найповніше розвинулися засади, що згодом стали провідними для передових українських (і не лише українських) письменників другої половини ХІХ — початку ХХ століть: народність і реалізм, що розкривали справжнє життя в усій його повноті та багатогранності.

Безсмертя творчості Шевченка полягає в тому, що найпередовіші для того часу революційні ідеї було втілено в геніально просту поетичну форму.