Літературно -музична композиція "Хліб - народна святиня"

Мета :Прищеплювати  учням  бережливе  ставлення  до  хліба як  святині  українського  народу, ознайомити  дітей  з  минулим  свого  народу, звичаями  рідного  краю ;  виховувати  повагу  до  людської  праці, до  хліборобської  професії.

 

Обладнання:  Вишита скатертина, на  вишитому  рушнику  хлібина, намальований  плакат  з  хлібом  і  вислови:  “Хліб – батько , вода – мати”,Хліб – усьому голова”,” Хліб  святий , бо людськими  руками  він  вирощений”, Хліба  край, так  і  під  ялинкою  рай”.

 

Вчитель.  У  всі  часи  вагоме  слово – хліб-люди  вимовляли  з  пошаною.  Хліб – не  лише  буханець  , урожай, зерно, але  символ  людського  життя, материнського  благословення і   знак  достатку, і  символ  людського  безсмертя...

Коли  на  стіл  гарячий  коровай

Кладе  твоя  матуся  сива,

Ти  не  соромся, синку, запитай:

Чиї  ж  це  руки виплекали  диво?

Хто  не  доспав  замріяних  ночей

І  знемагав  у  спекотну  годину?

Тривожний  час кому  біля  очей

Завчасно  проснував  старечу  павутину?

Я  б  розповів  тобі багато  ще

Про  землю  в  повоєнній  тузі.

Як  схудла, змучена  дощем,

Водила  жінка  корівчину  в  плузі.

Як  колихала  росяні  снопи,

Хотіла  горе  полю  розказати,

Вдивлялася  за  обрій  з-під  руки,

Чи  не  поверне  доля  їй  солдата?

У  світлій  праці  щастя  на  землі

Встає  для  нас  за  ясним  видноколом,

Цілую  хліб  гарячий  на  столі,

Що  пахне сонцем, щедрістю  і  полем.

 

З  давніх – давен  народ  цінував  над  усе  хліб , сіль  і  честь.

Хліб – це  багатство  , сіль – то  гостинність  і  щирість, а  честь – то  людська  гідність, за  яку пращури  наші  стояли  і  нам  заповідали, навіть  не  маючи  шматка  хліба  і  дрібки  солі.

Сьогодні  ми  спробуємо  разом  розповісти  про  ті  звичаї, традиції , що  пов’язані  з  хлібом.  Звідки  ж  прийшов  до  нас  хліб?

Хто  перший  скуштував  його?

 

Учень. Далекий – далекий  час .  У  печері  сидить біля  вогню  старійшина  племені. Чоловіки  повернулися  з  полювання  ні  з  чим.  Запаси  закінчилися, Що  буде  з  племенем?  На  світанку  старійшина  вирядився  шукати  їжу.  Довелося  йти  довго , бо  близько  до  печери  всі  їстівні  корені  було  вже  давно  зібрано. Довго  йшов  чоловік, сонце  пекло  нещадно, втомився.

Раптом  на  протилежному  боці схилу  він  помітив  незнайомі  рослини, на  них погойдувалися  колоски  Що  в  них?

Учениця.

Мій  пращур  брів  із  пролісу  густого,

Як  звір  голодний, бо  не  вполював.

Остання  сила  гаснула  у  нього,

І  падаючи  між  високих  трав,

Хапавсь  у  порятунку  за  стеблину,
Здавалось  на  самісінькім  краю
І  ненароком  у  руці  живинку,

Відчув, затис,як  знахідку  свою.

Тоді, можливо , і з’явилось  жито,

Коли  мій  прадід  залишився  жити,

Коли  на  сито  пальців-перше  свято,

Зерно  посіяв  і  наситивсь  ним.

 

Учень. Певно  так  багато  тисяч  років  тому  людина  відкрила хлібні  рослини.  В  усіх  кінцях  світу  археологи знайшли  стародавні  стоянки, а  в  них  зерна . Різні  в  різних  країнах :  рис, кукурудзу, пшеницю.  Хлібні  зерна  давали  відчуття  ситості, на  їх  пошуки  йшло  все  плем’я, щоб  зібрати їх  багато, тим  більше, що  їх  можна  було  зберігати.  А  як  же  люди  навчилися  вирощувати  хліб?

 

Учениця. Поранений  мисливець  провів  поглядом  товаришів, і , накульгуючи  , почвалав  до  стійбища. Та  не  пройшовши  половину  дороги, сів  на  траву. Біля  стежки  угледів  паросток якоїсь  хлібної  рослини. Поруч  ще  один.  Де  вони  взялися?  Може, їх  впустили  збирачі  зерен?

 Учень.  Наступного  ранку  мисливець  кинув  у  землю  кілька  зернин.  Кілька  днів  нічого  не  було.  А  потім  з’явилися  паростки. Коли  чоловік  їх  побачив, то  розпушив  землю, прорвав  бур’ян.  Звичайно, щоб  навчитися  вирощувати  зерно, треба  було  багато  осягнути, та  початок  було  покладено.

Учениця. Згодом  люди  навчилися  вирощувати  зерно, видумали  жорна, якими  перемелювали  борошно. Прилаштовані  в  кутку  хати, жорна  не  мали  спочинку  жодної  пори  року.

У  давнину  в  кожній  хаті  були  жорна, а  у  19  ст.  з’явилися  млини.  Люди  навчилися  використовувати  воду, вітер, щоб  приводити  млин  у  дію. Як  говорить  народна  мудрість: ”Коло  жорен  піт  втрачають, а  біля  млина  пісень співають.”.Здавалося, що  жорна  відійшли  в  минуле, але  в  тяжкі  воєнні  роки  знову  з’явилися  в  хатах.

Учень.  Правильно  казав  В  Симоненко :

Народе  мій!  Титане  непоборний,

Що  небо  підпирає  голубе!

Твій  гордий  подвиг  не  принизять  жорна,

Вони  лиш  возвеличують  тебе!

Учениця.  Довгий  час  люди  розтирали  зерна  в  борошно  і  варили  борошняну  юшку. Випікати  хліб  тоді  ще  не  вміли.

І  печей  не  було.  Та  якось  ненароком  юшку  розлили  на  гарячий  камінь  і  помітили, що  юшка  не  розтікається.  Борошняне  кружальце  і  пахло  приємно  і  на  смак  було  смачне.

Учень

Є  відкриття , яких  не  вкриє  мгла,

Нехай  минуть  віки, тисячоліття,

Та  жінка  та , що  вперше  хліб  спекла,

Залишиться  безсмертною  навіки.

І  хоч  згубилося  у  плині  літ  ім’я,

І  пам’ятника  жінці  тій  немає.

А  я  її  такою  уявляю:

Вона  як  бабуся, як  мама  моя,

Що  творять  хліб, щоденно  творить  хліб,

І  все  життя  їх  пахне  колосками.

 

Вчитель.В  Україні  щоденно  пекли  житній  хліб.  Якщо  борошна  не  вистачало  до  нового  врожаю, то  підмішували  в  тісто  висівки, товчену  картоплю, гарбуз, суху  лободу. Вчиняли  його  на  заквасці, місили  в  дерев’яній  діжі, накривали  вишитим  чистим  рушником. У  кожній  хаті  хліб  обов’язково  лежав  на  столі  на  скатертині. Біля  хліба  ставили  сіль- це  було  символом  гостинності. Зерном  обсипали  молодят, бажаючи  їм  добробуту. З  хлібом  проводжали  в  армію,  з  паляницею  зустрічали  тих, хто  повернувся  з  війни. Хлібом  поминали  тих, кому  не  судилося повернутися. Він  таїть  у  собі  тепло  серця  і  душі  , тому  повинен  бути  теплим.

Учениця. Жодне  українську  весілля  не  обходилося  без  пишного  пахучого  короваю, а  до  нього  пекли  ще  шишки  , калачі. Годування  та  частування  короваєм  належить  до  поетичних  дійств  народного  весілля.  Пекти  коровай  запрошували  тих  жінок, у  яких  в  домі  завжди  злагода  була, а  оздоблення  короваю  голубами  уособлювало  побажання  продовження  роду  і  щасливого  подружнього   життя.

Учень. Хлібом  могутня  наша  Україна.  Хліборобський  рік  безперервний. Один  урожай  у  коморі, а  наступний  уже  стелеться  зеленими  нивами  та  колоситься  в  полі.  Силу  своїх  рук  та  тепло  серця  хлібороб  віддає  земля,  а  вона  щедро  віддячує  йому  за  тяжкий  труд  та  безсонні  ночі.  Без  хліба  люди – сироти , а   земля – страдниця.  І  навпаки, земля – наше  багатство , наша  щедра  годувальниця, коли  вона  в  бережливих  , трудящих  руках  господаря.

 

Звучить  пісня  «  Хліба , хліба»

 

 

Учениця. Сонцем, що  сяє  в  небесній  блакиті,

Пахнуть  скориночки  скиб.

Є  найзаповітніша  дума  на  світі –

Дума  про  хліб.

Йде  хлібороб  у  високому  житі,

Думає  :  ще  кілька  діб…

Найблагородніша  дума  на  світі –

Дума  про  хліб.

На  нашім  полі  колосочки  налиті

Світять , мов  смолоскип,

Бо  найсвітліша  дума  на  світі –

Дума  про  хліб.

Нашою  працею  життєдайною  зігріті,

Пшеничний  віншуємо  сніп.

Так,  найзаповітніша  дума  на  світі-

Дума  про  хліб.

 

Вчитель. Хліб – усьому  голова. Мабуть, ці  слова  ви  чули  не  раз  і  вони  стали  для  вас  звичними  і  буденними.  Але  до  хліба  не  можна  ставитися  по – буденному.  Це  людська  святиня.  Над  не  мають  влади  ні  роки, ні  віки!

Учениця.  Хвала рукам, що  виростили  золотий  колос.  Хвала  тим, хто  за  штурвалом  комбайна  чи  трактора  дбав  про  родючість  землі і  силу  пшеничних  ланів.

Учень. Горджуся  родом  хліборобів,

Майстрами  хліба  і  землі.

Шаную  щедрий  їх  доробок,

Діла  великі  і  малі.

Ось  дар  священний – це  хлібина

Лежить  велика  на  столі,

Неначе  пісня  голубина,

Неначе  сонце  на  крилі.

Хто  спік  її  - цього  не  знаю,

Чуйного  серця  тут  тепло,

Але  я  завше  в  ній  пізнаю

Життя  людського  джерело.

У  ній  краса  земна  і  сила,

Пошана, щастя  і  любов.

Недаром  нива  колосилась,

Збирала  в  себе  цвіт  дібров.

Дівочий  сміх, цілунок  перший,

І  радість  тиху  матерів.

Щоб  хліб  у  пісню  перевершить

Під  сяйвом  ранньої  зорі.

 

Вчитель.  Згодом  з’явилось  багато  повір’їв  про  хліб, своєрідних  законів, які  переступати  вважалося  великим  гріхом.

 

 

Учні.

•                  Випікали  хліб  у  суботу.  І  дивились, якщо  хліб  виходив  вдалим, то  весь  тиждень  буде  вдалим. Глевкий  буханець – на  сльози, підгорить – на  смуток, потріскається – чекай  новин.
•                  По  тому, яким  був  весільний  коровай, визначали, яким  буде  подружнє  життя  молодят. Тому  пекти  коровай  запрошували  вправну  господиню.
•                  Так  само  пізнавали  долю  новонародженого  по  хрестинному  калачу.
•                  Якщо  першу  хлібину  з  нового  врожаю  не  подаруєш  людям – злидні  будуть  тебе  їсти.
•                  Зі  столу  ніколи  не  прибирали  хліб  на  вишитому  рушнику – оберезі, щоб  нечистий  не  пробрався  в  хату, щоб  не  перевівся  достаток.

Вчитель. А  скільки  гарних  прислів’їв  склав  про  хліб  народ.

Чи  знаєте  ви  їх?

Вчитель.  Є  таке  страшне  слово  «голод».  Людина, яка  пережила  його, з  жахом  чує  це  слово.На  Україні  в  1933 р.  був  страшний  голодомор.  Від  голоду  помирали  і  дорослі  і  малі. Матері  божеволіли, бо  діти  помирали  в  них  на  очах,  а  вони  нічим  не  могли  зарадити. Шматочок хліба  коштував  людське  життя.  Той, хто  пережив  голод, ніколи  не  кине  на  землю  шматок  хліба, бо  перед  ним  завжди  будуть  очі  тих , хто  помер  в  роки  голодомору.

Учень.  Ніколи  не  вірте, що  хліб  буває  легким.  Хліб  є  різний:  гіркий- прошений, чорний – позичений , білий – дарований, солодкий – зароблений, Але  немає  хліба  легкого.

Учениця.  В  народі  хліб, мов  матір , поважають.

Ця  шана  з  плином  часу  не  зника.

І  дорогих  гостей  завжди  стрічають

З  хлібиною  в  барвистих  рушниках.

Так  хай  же  щедро  наливає  соком

І  колоситься  золотистий  сніп!

І  хай же  родить  більше  з  кожним  роком

Його  величність  годувальник – сніп!

  Звучить  пісня  « Зеленеє  жито , зелене».