Літературно- музична композиція "Жінки, що навіки залишились в серці Шевченка..."

Літературно - музична композиція

"Жінки, що  навіки залишились в серці Шевченка..."

 

Ведуча. У важкий воєний час,   який ми зараз переживаємо, все частіше ми звертаємося до постаті Шевченка. Генія, пророка, борця. Пророчими крізь століття лунають його  слова:

Борітеся - поборете!

Вам Бог помагає!

За вас правда, за вас слава

І воля святая!

або:

В своїй хаті і правда, і сила, і воля....

Ведучий. Але сьогодні подивімося на Шевченка з іншої сторони. Як на сучасного,  модерного чоловіка. Який не тільки писав, але мав і власні захоплення, мрії. Так як усі. А також Шевченко кохав. Палко, пристрасно. Не всі жінки, яких можна зустріти  в біографії автора відіграли там однакову роль.Хтось зявлявся на мить, аби більше ніколи не зустрітися, хтось же зринав у спогадах із невідступною регулярністю.

Ведуча. Був сонячний літній день. Біля київських Золотих Воріт художник щось малював. Ось навів одну лінію, другу, примружено й пильно вдивляється в сяючу на сонці позолоту куполів.Та раптом почувся плач.Художник покинув рботу, пішов гребнем валу і побачив маленьку дівчинку, що заблукала. Навколо не було ні душі.

Ведучий. Художник заспокоїв дитя, взяв на руки і поніс до Золотих Воріт.Він вирішив припинити свою роботу і повернутись до міста, повідомити про свою "знахідку". Та, дійшовши до Софійського собору, побачив, як на  зустріч з переляканим виглядом біжить молода, по -домашньому вдягнена жінка.

Ведуча. - Мати,- сказав чоловік і не кажучи більше ні слова , подав дитину.

Так оповідають про Шевченка ті, хто з ним зустрічався, хто знав його. Дуже любив дітей  Тарас Григорович.Особливо розумів і відчував душу знедоленої дитини, сироти.

Ведучий.Тарас Шевченко шукав в коханні жіночий ідеал, суголосний з народним ідеалом жінки, коханої, дружини, прагнучи виходу із самотності.

Мало кому в коханні так не щастило, як Тарасу Шевченку. Маючи унікальні таланти, гострий розум, товариську вдачу, приваблиу зовнішність , він, здавалося би, був приречений на успіх у жінок. Натура творча і вразлива, Кобзар часто закохувався. І в нього закохувались.Та особисте життя так і не склалося.

Ведуча. Першим коханням юного Тараса була сусідка - ровесниця Оксана Коваленко. Діти часто гралися, а потім одне одного й  покохали. Матері не раз жартували про майбутнє одруження свої дітей.

Сценка ( зявляється хлопчик - Тарас, і дівчина - Оксана).

 Оксана.

Ми вкупочці колись росли,
Маленькими собі любились.
А матері на нас дивились
Та говорили, що колись
Одружимо їх. Не вгадали.
Старі зараннє повмирали,
А ми малими розійшлись —
Та вже й не сходились ніколи.

Шевченко

А я так мало, небагато

Благав у Бога, тілько хату,

Одну хатиночку в гаю,

Та дві тополі коло неї,

Та безталанную мою,

Мою Оксаночку, щоб з нею

Удвох дивитися з гори

На Дніпр широкий, на яри,

Та на лани золотополі…

Ми б подивились, помолились

І розмовляючи пішли б

Вечеряти в свою хатину…

Оксана:

Тарасику, та стежка за горою

Давно вже бур’янами поросла.

Там ми в дитинстві гралися з тобою.

Весна лише для нас обох цвіла.

 

(Оксана знімає з голови віночок і дарує його Тарасові)

 

Тарасику, як же тобі ведеться

В холодній сиротливій чужині?

Верба холодна над водою гнеться.

Тебе згадаю – смутно так мені.

Ти в Петербурзі, де мости й канали

Й твого таланту невгасима сила.

Згадай хоч іноді свою Оксану,

Подруженьку, що так тебе любила…

Ведучий. Цьому дитячому коханню не судилося жити. Через своє кріпацьке становище Шевченко змушений стати козачком пана Енгельгардта,  покинути своє село і свою Оксану... Аж в 1843р. Шевченко приїхав до свого брата і довідався, що Оксану звів москаль-приблуда, народвши немовля вона збожеволіла і кудись зникла...

Ведуча. Образ Оксани ліг в основу „Катерини", „Наймички", „Слепої", „Капітанші"... Риси Оксани шукав митець пізніше в усіх жінках. Шевченко ніби зібрав воєдино всі страждання закріпачених жінок і на весь голос розказати про них цілому світові у творах.

Учень.

Уривок з поеми „Катерина"

Кохайтеся, чорнобриві,
Та не з москалями,
Бо москалі — чужі люде,
Роблять лихо з вами.
Москаль любить жартуючи,
Жартуючи кине;
Піде в свою Московщину,
А дівчина гине —
Якби сама, ще б нічого,
А то й стара мати,
Що привела на світ божий,
Мусить погибати.
Серце в'яне співаючи,
Коли знає за що;
Люде серця не побачать,
А скажуть — ледащо!
Кохайтеся ж, чорнобриві,
Та не з москалями,
Бо москалі — чужі люде,
Знущаються  з вами.

Ведучий. Можливо, саме за схожість з Оксаною покохав Шевченко полячку Гусіковську. Вона була на 2 роки старша від Тараса, по-сестринськи жаліла його, приносила книги, навчила розмовляти по- польськи.

Шевченко. Я кохав її і був щасливий, коли вона приходила. Але водночас саме через неї я відчув різницю між, хоч і бідною, але вільною людиною та рабом. І досі боляче це згадувати (задумується) ... Ми часто гуляли по місту. Вона ділилася за мною своїми думками, мріями. І одного разу за те, що я затримався на такій прогулянці, за наказом пана мене відшмагали батогом. Боліло не так тіло, як душа.

 На фоні пісні „Повій, вітре, на Вкраїну"

(Шевченко-юнак сидить на лавці)

Ядзя: Вгадаєш, хто? (затуляє долонями його очі)

Тарас: Якщо це долі сон...

Ядзя: Це сон!

Тарас:То ти - моя сирітська доля.

Твої долоні - лагідні, як льон,

І голосу твого ласкавий тон

 Пливе, мов жайвір...

О, як тебе я нетерпляче ждав.

Ядзя: Так нетерпляче, що заснув на лаві.....

Тарас. Не гнівайся, замріявся, згадав

Краї свої...

Чого б я лиш не дав, щоб знов туди!..

Там я жив....

Тарас поривається йти.

Тарас: Я мушу йти... Спасибі і прости...

Ядзя: За що?

Тарас: За все! Голубко, прощавай. Ведуть мене... Все далі рідний

Ядзя: А я?

Тарас: І ти!.. Спасибі і прости... Кохана, серце...

Ядзя: Голубе, це ж ти?! Голубка плаче, ти ж мене любив.

Тарас: Любив голубко, плакав, умирав. Крізь тебе я на волю

визирав.

Ведучий. Пройшло немало часу, Шевченка викупили з кріпацтва. Митець закінчив Академію мистецтв і з дипломом "вільного" художника в 1845 р. приїхав в Україну, де сподівався поселитися на все життя.  Шевченко приїжджає до брата в Кирилівку. Він уже відомий поет, художник. Тут він зустрічає доньку священика, у якого в дитинстві наймитував – Феодосію Кошиць. Юна красуня захопленими очима дивилася на молодого пана, що удостоїв своєю увагою їхню оселю. Вона ся світилася від радості і щастя і дивилася на Тараса як на незвичайного героя.

Ведуча. Дівчина дуже сподобалась Тарасу Григоровичу і він просить у батьків її руки. Та вони й чути не хочуть, щоб віддати доньку за свого колишнього наймита. Одержавши гарбуза,  поет написав:

Не завидуй багатому:

Багатий не знає

Ні приязні, ні любові–

Він все те наймає.

 

Ведучий. Шевченко поїхав від них ні з чим, а Федосія так і не змогла вийти заміж.

Ведуча. Влітку 1843р. Шевченко їде в Яготин малювати портрет князя Миколи Рєпніна. Тут він зустрічає жінку, яка стала підтримкою для нього у найважчі часи - княжна Варвара Рєпніна.На час знайомства з Тарасом Варварі було 35років.Вона щиро й на все життя покохала Шевченка. Поет же ставився до неї приязно, але без пристрасті, по -братськи. Чому? Важко сказати...

(Під час цих слів молодий Шевченко, "оживаючи", оглядається по сторонах, ніби шукаючи когось чи щось знайоме. В цей час з іншого кінця сцени виходить княжна з парасолькою в руках. .)

Ведучий.

У княжім домі панночка бліда.

 Жар серця нишком в вірші вилива,

Листок долоньки свічку затуляє.

Про що вона? Чого їй так болить?

 Далекий хтось, хто під ружжом гуляє".

Ведуча.

Ій, панночці, б та суджений панич,

Зітхання соловейка у альтанці...

У княжім домі, в домі Рєпніних,

Невже нікого, вартого в обранці?!

На фоні мелодії «Старовинна мелодія. Любов ніколи не вмирає».

Сценка.

Варвара (читає лист, потім піднімається з-за столу):

Він одразу став у нас своєю людиною. Одного вечора він читав нам свою поему "Слепой". О, якби я могла передати все, що пережила під час цього читання! Які почуття! Які думки! Яка краса! Яка чарівність і яка біль! Моє обличчя було мокре від сліз, і це було щастям... Шевченко зайняв місце в моєму серці, я бажала йому добра і хотіла зробити йому добро. Ми ніколи вже не зустрінемось, ви ніколи мене не кохали. Мої страждання то найдорожче, що маю... Ви знаєте, я написала про вас повість. Ви у серці моїм назавжди... Я жила без надії, бо знала: кохаєте іншу... Я знала....

Тарас: Прощайте, мій друже...

Ведуча Після цього Шевченко і княжна в очах усього оточення мали вигляд двох закоханих, що посварилися.

Ведуча   Поет замкнувся в собі й мовчав.

Ведучий  А Варвара далі зізнавалася у коханні до нього  в листах.

Ведуча  Тарас у відповідь прислав їй свій автопортрет.

 

Варвара:  Чому ж я  не зустріла його раніше в Петербурзі? Як багато має він такту, доброти й пошани до всього святого. Якого глибокого змісту Тарасові вірші, яка незламна життєва позиція!

 (Варвара Рєпніна підходить до автопортрета Тараса Шевченка, пильно вдивляється в зображення на ньому, запалює свічку, знову розглядає дороге обличчя)

      Очима тими він підкорив собі вже не одне серце… І – о диво – моє…Біля нього я почувалася слабкою жінкою, яка так хотіла любові, а він... Тарас іноді відповідав мені теплим почуттям, але пристрасним – ніколи. Ніколи… І шалик мій не одягав … Ніколи.  

 

Варвара  (сідає за стіл, бере перо, пише):

 

Вернути б час, і я — Варвара,

Сумна, задумана княжна,

Твоєю стала б я сестрою І в Придніпровський рідний край Листи б од тебе одсилала. Я берегла б твої пісні, Щоб чорний вітер Кос-Аралу Не спопеляв даремно дні.

Я б утекла з Яготина

Аж за Урал, де, наче хмара,

Пісок підводивсь над тобою,

Де цар кривавою рукою

Вершив безбожнії діла.

Я б у задушливу казарму,

Як вірна подруга, прийшла,

 

Ведучий. Шевченко не любив друкувати на віршах посвят жінкам, але всупереч стриманості є дві літери Г.З. Ганна Закревська, дружина Платона Закревського, яка особливо зачарувала поета.

 

Шевченко.

Якби зустрілися ми знову

Чи ти злякалася б, чи ні?

Якеє тихеє ти слово

Тоді б  промовила мені?

Ніякого. І не пізнала 6.

А може 6, потім нагадала,

Сказавши:-  снилося дурній.

А я зрадів би, моє диво!

Моя ти доле чорнобрива!

Якби побачив, нагадав

Веселеє та молодеє

Колишне лишенько лихеє.

Я заридав би, заридав!

і помолився, що не правдивим,

А сном лукавим розійшлось,

Слізьми водою розлилось.

Колишнеє святеє диво.

Лунають звуки вальсу Штрауса.

(Сценка: Тарас запрошує Ганну Закревську до танцю, кружляють у танку)

Тарас (молодий); А чи не подаруєте мені на пам'ятку хоч одну квітку з вашої розкішної сукні?

Ганна (кокетуючи): Що ви, пане Тарасе, будете з нею робити?

Тарас: Збережу як найцінніший скарб...

Ведучий: Ганна Закревська мало-мало не вчинила того кроку, що пізніше таки вчинила Анна Кареніна... Та Тарас знав: між ними соціальна прірва, вона дружина маєтного поміщика, а головне українська мати, яка занадто любить своїх дітей...

Ведуча.

І читає і пише до ночі,

Плинуть мрії й живі ручаї.

І минулого сльози жіночі -

 Нині сльози невтішні твої.

Ведучий.

 Катерина, Оксана, Марина,

Божевільна від горя Сова.

І задума як чорна хмарина,

 На високе чоло наплива.

Ведучий.

Ой поете, великий пророче!

 Скільки сил ти віддав у житті.

Захищаючи долю жіночу.

 І завжди в самоті, в самоті...

 Шевченко виходить.

Ведуча. А потім було заслання і платонічна любов до дружини коменданта Агати Ускової. Вони часто гуляли разом, багато розмовляли. Але почалися плітки і Ускова перестала виходити на прогулянки. Шевченко був розчарований. Він побачив, що Ускова не ідеал, а звичайна жінка.

Тарас (тримає в руках ромашки):  Як часто я думаю про цю загадкову жінку! Вона – справжня перлина віддаленої провінції – прикрасила моє життя на засланні в цьому Богом забутому краю. Я покохав її високою чистою любов’ю, всім серцем і всією вдячною моєю душею.

(Входить Агата Ускова.

 

Агата  Ускова (стримано, дещо надмірно): Шевченко мав приємний голос, говорив гарно, плавно, особливо дуже добре читав уголос. Тарас був у нас, як у рідній сім’ї. Ми всі його дуже любили. Наше товариство відзначало, що в моєму портреті Шевченко благородно використав божественно-рембрандтівські світлотіні, передав в очах ніжність і значно опоетизував мене.

   А розчарування?  Так, воно було... Але лише на мить… Він все зрозумів. А як поет любив прості польові квіти! (Бере зі столу волошки, пригортає їх, виходить).

 

Ведучий. Звільнення із заслання знову пробуджує в Шевченка прагнення мати сім'ю. В Нижнім Новгороді Тарас Григорович освідчується 15 річній актрисі Катерині Піуновій, але її батьки такого шлюбу не хочуть. Шевченко, з новою раною в серці, їде в Петербург

Шевченко.

Якби з ким сісти хліба зїсти,

Промовить слово, то воно б.

 Хоч і як-небудь на сім світі,

А все б таки якось жилось...

Та ба!Нема з ким! Світ широкий,

Людей чимало на землі...

А доведеться одиноким

В холодній хаті кривобокій...

Або ...Ні. Треба одружитись,

Хоча б на чортовій сестрі!

 Бо доведеться одуріть в самотині...

Ведучий. Бажання одружитися, мати сім'ю не покидає Кобзаря.  Спочатку він сватається до кріпачки свого троюрідного брата Варфоломія - Харитини Довгополенко, якій було 17 років. Але дівчина виходить заміж за іншого. Потім Шевченко сватається до іншої дівчини – Ликери Полусмакової

Ведуча.Любов сліпа. І генії теж підвладні цій хворобі. Останнім почуттям, що спалахнуло в серці Шевченка, була любов до Ликери Полусмакової, колишньої наймички, кріпачки. Сучасники поета скептично ставилися до цього об'єкта його кохання. Ликера для Шевченка була останньою соломинкою, яка мала врятувати його від самотності, останньою надією на створення свого маленького раю.

На сцені з'являються хлопці, дівчата кличуть Лукерію. Вона красиво вбрана виходить з хати, радісна побутова атмосфера, у супроводі веселої музики, розпочинається - танок козачок, після танцю дівчата і парубки весело заходять за лаштунки. На сцені залишаються Лукерія і дві дівчини. З кошика дістають квіти, прикрашають себе, допомагаючи одна одній, помітивши парубка, починають глузувати.

Галина: Ой, подивись, а то не твій Тарас. (сміх)

Оксана: Так, так Тарас! А чого це, він такий не сміливий, чи може він собак боїться, так не має тут собак. ( сміх)

Галина: То соловейко у гаю співає, про любов Тараса все знає! (сміх)

Лукерія: (Співаючи) Віть!Віть!Віть!

Оксана: Тьох, тьох, тьох!

Разом: А-я-я-й ! Ох, ох, ох!

Там соловейко щебетав!!!( сміх)

(Дівчата сміючи забігають за лаштунки. На сцені залишається Лукерія і Тарас. Він наближаючись до неї, щось тримає за спиною)

Тарас: Добрий вечір. Лукеріє. (зніяковіло)

Лукерія: І тобі добрий!

Тарас: Ти цеє, м...., як... ну, дуже красива...

Лукерія: (перебиваючи) а ще розумна, весела, добра господиня (сміється) Чого прийшов, ну..., з якими намірами???( жартівливо)

Тарас: 3 самими серйозними ( посміхається)

Лукерія: А що, в тебе за спиною? (жартівливо, фліртуючи)

Тарас: (Присідає навколішки біля неї) Серденько моє, ти найдорожча для мене в цілім світі.

(протягує їй букет польових квітів, вона проходить до авансцени і у букеті щось шукає, нічого там не знаходить, вони зустрічаються на середині сцени)

Лукерія: ( з розчаруванням) Там немає ні каблучки, ні намиста, ні сережок!!! ( з криком) Я не хочу твоїх квітів!!!

(жбурляє букет в обличчя, відходить на третій план, Тарас повільно підходить до авансцен, одночасно читаючи вірш)

Тарас:

Не журюся, а не спиться часом до півночі

Усе світять ті, блискучі, твої чорні очі,

Немов говорять тихесенько:

(Лукерія повертається обличчям до глядача)

Лукерія:

Хоч немає раю,

Він у мене тут, у серці,

Тарас:

А серця ж немає,

І не було його ніколи,

Тільки шматок м'яса,

 Нащо ж хороше та пишно розцвілася!

Не журюся, а не спиться часом і до світу,

Усе думка пробиває:

 Як би так прожити,

Щоб ніколи такі очі, серця не вразили...

Поставлю хату і кімнату.

 Садок – райочок посаджу,

Посиджу я і походжу,

 В своїй маленькій благодаті;

Присняться діточки мені,

веселая присниться мати.

 Давно – колишній та ясний присниться сон мені,

І ти, ні, я не буду спати,

 бо й ти приснися,

І в ясний райочок мій, з

 під тиха – тиха підкрадешся,

Наробиш лиха,

Запалиш сад мій, рай ясний.

(Тарас забігає за лаштунки, Лукерія заходить в іншу сторону, на сцену виходить ведучий)

Ведучий. Тарас все життя шукав щастя, сотню разів обпікаючись, він мріяв про теплий сімейний затишок. Та не судилось...

Ведуча. 10 березня 1861 року згасла бунтарська свічка його життя, але залишився величезний спадок творчості, який не має обмежень, бо він злітає все вище і вище, до вершин духу генія, де немає розбитих мрій, надій, розчарувань.

Ведучий. Ликера, мабуть, щоб замолити гріхи  юності   до кінця своїх днів доглядала за могилою Кобзаря і була похована біля підніжжя Тарасової гори.

(Під звуки музики «Зустріч» підходять до Тараса всі жінки його кохані

Оксана: Я - Оксана, вічна твоя рана, журна вишня в золотих роях...

Ядвіга: Я твоя надія і омана, іскра не роздмухана твоя...

Ганна: Я б тобі схилилася на груди,

Замість терну розсівала мак.

Та мені зв'язали руки люди....

Варвара: Я тебе чекала роки й роки,

Райдугу снувала з рукава....

Лукерка: Новий хай оживає світ моєю споєний любов'ю....

Катерина: Хай так цвіте усе довкруг, Як ми сумуєм за тобою.

Тарас (Підходить до кожної з них):

 

Душі з небес благословенній

Дано любить, терпіть, страждать.

І дар приречений, натхнення,

Дано сльозами поливать,

Ви розумієте це слово!

Для вас я радо відложив

Життя буденного окови,

Священнодіяв я і знову

І сльози в звуки перелив.

Ваш добрий ангел надлетів,

Обвіяв крилами і снами.

І тихозграйними річками

З душею чудо сотворив...