Літературно-музична композиція

«Час прокидатися»

 

Дівчинка зі своїми подружками шепочеться та сміється, сідає за стіл і каже:

Д1: Годі дівчата, точити ляси. Все думаєте про кохання, а от я зовсім у нього не вірю. Як то кожуть по-науковому, хімія, от і все.

• Та не кажи дурниць.. Кожній дівчинці хочеться кохати і бути коханою. Тобі теж. Просто потрібно знайти свою людину, щоб це зрозуміти..

Д1 У наш час. Де?! Мені здається, що немає вже тих нормальних хлопців : чесних, порядних, істинно романтичних.. Раніше були, а от зараз перевелись.

• Ооооо.. не будь такою наївною, начиталась своїх романів , от тепер і думаєш..

Д1: Так, все дівчата. Я сьогодні залишусь, певне вдома, а ви ідіть розважайтесь.. не хочеться мені.

• Ну як завжди, от і чекай на свого принца з минулого, але просто треба відкрити очі.. У наш час їх теж можна знайти..

Дівчата йдуть, Д1 бере телефон, вимикає лампу і читає вголос вірш :

Так багато цих днів, так багато ночей,

А тебе все нема,- моя радість очей,

Десь далеко живеш, десь далеко мовчиш,

Я прийду у твій сон, коли змучено спиш…

Кілометри доріг,- а ще більше думок,

І нема для них скриньки, що тримав би замок,

Я чекаю тебе, я чекаю твій сміх,

Хочу поруч радіти коли випаде сніг…

 

Потім підіймає очі і каже:

А тебе все нема.. десь далеко живеш.. гарно пишуть.. я чекаю тебе.. і де ти. Чи тільки нам так важко у 21 столітті, чи так і було раніше.. чекаю на тебе, ахахах.. хоч наснися мені (із глузливим тоном і посмішкою засинає)

Д1 засинає на сцену вибігають хлопці із минулих століть, регочуть..

Х1: Панове, а може вже досить. Нісенітниця все це ваше кохання. Навіщо воно треба, всі панянки – інтригантки.. от і все!

• Не будь дурнем.. А чи сам ти не хочеш кохати і бути коханим. Просто потрібно знайти свою людину, щоб це зрозуміти..

Х1: У наш час. Де?! Мені здається, що я не знайду ту саму .. Важко уявити, що там буде у майбутньому, якщо зараз все так.

• Все з тобою ясно, сиди тут.. думай про своє майбутнє, може щось насниться

Х1: А може і насниться..

Хлопці , сміючись , тікають зі сцени. Х1 лишається і починає писати щось на пергаменті і читати вголос:

Я чекаю на тебе, чекаю,
Час навмисно, підступно стоїть,
На годинник весь час поглядаю,
Як у двері минулих століть.

Час стоїть… так нестерпно чекати
І секунди й хвилини стоять,
А години чеканням роз’пяті,
Так відверто, так гучно мовчать

Я чекаю на тебе, час стоїть.. а я все чекаю.. хоч наснися мені ( із глузливою посмішкою тушить свічку і засинає)

Пісня Mad Heads - Час

Х1 та Д1 одночасно прокидаються і в цей час на їхні місця ( не показуючи обличчя сідають люди і сплять, як вони раніше)

Д1: Ого.. час минає швидко, де це я?!

Д1 дивиться на стільчик, де вона спала і розуміє,що це її відсвідомість зараз блукає

Х1: Боже правий, де це я?!

Д1 помічає Х1 підходить до нього і каже :

Д1: Ти спиш, а твоя душа літає в снах, як і моя.. он я

Д1 показує на себе, на столі ,де спить

Д1: Не переживай. Зі мною таке часто трапляється. Та і правда, що людина бачить у своїх снах те, що не може знайти в реальному житті.

Д1 хлопає його по плечі

Х1: Ви дуже зухвала дівчина. У нас так не прийнято поводитись. Але у цьому є щось таємниче. А що ви тоді шукаєте, якщо не секрет..

Д1: Я чекаю.. правильніше так. Кохання. А ти?

Х1: Напевно, те, що і Ви.

Д1: та досить цього пафосу ви..давай на ти

Х1: Давай! Сьогодні дуже тепла ніч, запрошую Вас.. Тебе.. прогулятися зі мною.

Д1: Ех… а що нам ще лишається робити. Ходімо.

Х1: Ціла ніч на роздуми

Д1: Ціла ніч, щоб зрозуміти..

Кажуть разом: Хто потрібен мені.

Потім неочікувано дивляться одне на одного, що сказали одночасно , і йдуть..

Х1: Тут таке різноманіття троянд, що я навіть не знаю, яку обрати для тебе..

Маленький принц: Люди вирощують п’ять тисяч троянд в одному саду… і не знаходять того, що шукають…
А те, що вони шукають, можна було б знайти в одній-єдиній троянду, у ковтку води… Але очі не бачать. Треба шукати серцем.

Д1 : Дякую тобі.. Але який сенс приховає зів’яла троянда.. дивитись на неї , це те саме, що слухати пісню мертвого солов’я..

Пісня

Х1: Все у цьому житті так складно.. А в тебе було таке відчуття наче у вас дружба, але, здається, що може бути більше..

Д1: Певно, у кожного таке буває, але не всі знаходять відповідь на це питання..

 

Вдалині від тебе не тужу, не плачу,

Розуму не трачу, як тебе побачу,

А проте, як часом довго не стріваю,-

Все чогось сумую, все когось шукаю.

I в журбі до серця підплива питання:

Чи це тільки дружба, а чи це кохання?

 

Ти з очей зникаєш, і вже я не в силі

Одновити в думці риси твої милі,

Хоч мені й говорить прагнення щоденне,

Що ти завжди близько, завжди біля мене.

Та мене хвилює давнє запитання:

Чи це тільки дружба, а чи це кохання?

 

Сумував я тяжко, та своєї скрути

Не давав ніколи я тобі відчути;

Без мети блукав я і втрачав дорогу,

А прибившись часом до твого порогу,

Входив я, сховавши в серці запитання:

Чи це тільки дружба, а чи це кохання?

 

Задля тебе навіть смерть була б легкою,
В пекло я подався б для твого спокою,
Хоч не маю зваги серцю наказати -
I твоїм здоров'ям, і спокоєм стати.
Сушить мені мозок те лихе питання:
Чи це тільки дружба, а чи це кохання?

 

Пісня « Чого являєшся мені у сні»

Х1: Здається, я все-таки знайшов відповідь на це запитання.. не виходить вона мені з голови, постійно у моїх думках, тому і являється мені у снах..

Д1: (задумано) Входив я, сховавши в серці запитання: Чи це тільки дружба, а це є кохання.

Танець

Д1: Я знову заплутався у своїх відчуттях, як мої ноги плутаються у танцях.. Я не можу вловити ритм. Хоча навіщо, саме зараз мені треба зрозуміти одне : хто вона є для мене, де вона?! Я б ладен був віддати..

На сцені з’являється жінка із альбомом у руках і каже:

я віддала би півцарства за те щоб до тебе можна було писати листи щоб знати адресу за якою вони могли би тебе знаходити півцарства за те щоб ти сміявся щоб зморшки що з’являються в тебе на лиці були тільки від сміху щоб можна так просто торкнутися пальцями щік сказати як міцно як міцно і як це насправді добре я за тобою скучила
півцарства це п’ять жолудів листя каштана трохи надламане від минулої осені сушені ягоди ожини улюблені стежки до озера квіти мальв трава обабіч дороги запах живиці й сосен опала кора хвоя й багато піску такі ось мої півцарства за найпростішого в світі листа за м’яке світло зранку що заламується на шибці коли його дописуватиму за твій усміх за твою радість за твою любов просту й усміхнену

Богдана Матіяш

Пісня «Очима ти сказав мені: люблю…»

Д1: Шукаємо ми з тобою кохання, намагаємось розібратися у своїх почуттях, проте чи дійсно нам це потрібно. Адже рано чи пізно закоханим доводиться розставатися.

Х1: Все вирішить час. Все одно, хоч раз людина має покохати..

На сцену виходить хлопчик і дівчинка, читають вірш:

Під мостом Мірабо струмує Сена
Так і любов
Біжить у тебе в мене
Журба і втіха крутиява шалена

Хай б’є годинник міч настає
Минають дні а я ще є

Рука в руці постіймо очі в очі
Під мостом рук
Вода тече хлюпоче
Од вічних поглядів спочити хоче

Хай б’є годинник ніч настає
Минають дні а я ще є

Любов сплива як та вода бігуча
Любов сплива
Життя хода тягуча
Надія ж невгамовано жагуча

Хай б’є годинник ніч настає
Минають дні а я ще є

Минають дні години і хвилини
Мине любов
І знову не прилине
Під мостом Мірабо хай Сена плине

Хай б’є годинник ніч настає
Минають дні а я ще є

Х1: Я зрозумів : кожен по-своєму проносить почуття кохання по життю.. От коли ми станемо старими, цікаво.. якою ж буде наша ціна кохання..

 «Коли я буду навіть сивою»

Х1: Це все не те, вони всі не ті. Не ті, кого ми сьогодні стрічали на своєму шляху..

Д1 не слухає його, йде собі , не звертає уваги ,а потім каже:

Д1: Якщо для тебе всі не ті, то певне ти знаєш, яка ж вона та. Є з ким зрівняти.

Х1: Я вагаюсь … я зовсім себе не розумію.

Д1: Я теж. Ти не один такий.

Х1: Всі ми не одні, та чомусь серед тисячі однодумців лишаємось самотніми.

Д1: Можливо, у чомусь є наша помилка, можливо.. ми винні у чомусь..

Х1: Винні.. можливо, просто треба давати шанс,

Д1: Але це так важко.. Я перестала вірити людям.

Проходить хлопець зупиняється і каже Д1:

Хтось: не ображайтеся, але, по-моєму, це нерозумно.

Д1: Я  просто боюся, що моє серце знову розіб'ють. Боюся довіритися людині, боюся, що він забуде мене. І той, кому я вірю, знову розіб'є мені серце.

Хтось: Я тебе розумію. У мене були чудові ковзани. Я так боявся їх зламати, що НЕ одягав їх і зберігав у коробці. І знаєш що сталося? Я з них виріс, так жодного разу і НЕ покатався. Приховувати своє серце або дати його розбити. Яка різниця? Якщо ховати своє серце, то буде як з моїми ковзанами, коли ти зважитеся - нічого НЕ вийде.

Хлопець іде, а Д1 і Х1 дивляться їм в слід.

Х1: Я з них виріс, так жодного разу і НЕ покатався… я хочу спробувати.

Д1: Потрібно дати шанс не тільки іншим, а й собі.

 

Д1 і Х1 завмираюсь, дивлячись одне на одного, на сцену виходять всі герої, які виступали і по черзі кажуть :

Кожного разу, коли вони зустрічалися,

коли сварилися і сперечалися,

все перекочувалося і не закінчувалось,

і кожного разу повітря засвічувалось,

 

з очей виганяючи найменший сумнів,

і історія їхніх дивних стосунків

не мала продовження і жодного змісту,

але варта того, щоби її розповісти.

 

 

Коли вони втомлювалися і поверталися,

коли вивітрювалися і не віталися,

боролися вперто зі своїми видіннями,

 

і говорили тільки з псами і тінями,

 

вони трималися болю і відчаю,

знаючи, що тільки їхньою вбивчою,

понівеченою, північною ніжністю

можна посперечатися з вічністю.

 

І коли їх вчергове ламало і кидало,

і планети над ними пливли розхитано,

коли їх знаходили ранками тихими,

відслідковуючи їхнє дихання,

 

вони зупинялися в мороці теплому,

й освітлювали навколишню темряву

зірками, сигналками й сірниками,

переплітаючись язиками.

 

І кожного разу, коли їх відспівували,

відстрілювали і хором підспівували,

ніби життя кримінальних ангелів

вичитували з церковних євангеліїв,

 

переповідали їхню історію,

темну, спотворену і нескорену,

переписану,

недоговорену,

ними самими

вкотре повторену.

 

Д1: Оооо..Боже.. Здається, це зовсім не сон.

Х1: Ця ніч… ми скоро прокинемось.. Яким же я був дурником, що не помічав усього цього. Вона зовсім поруч, і вона моя. Ось воно кохання.. під носом.. А я його не зміг помітити.

Д1: Сон  проти п’ятниці віщий.. Не все так просто..

Х1: Здається, я знайшов те, що шукав.

Д1: Я теж, час минає так швидко, ми незабаром прокинемось. Дякую тобі за цю нічну прогулянку. Можливо, колись зустрінемось.

Х1: Навзаєм, пронеси у 21 століття цю істину, яка відкрилася нам сьогодні..  У будь-який час кохання не змінює форму, кохання змінює людей і їх відношення до нього.

 

Д1 і Х1 обіймаються, розходяться і засинають. Прокидаються від звуку телефона і звуку стуку в двері. На порозі у них з’являються ті герої, яких вони бачили на екрані.

Пісня «Я тебе люблю» (Ірина Федишин)