Літературно-музична композиція «І став для нас він світочем у віках!»

Про матеріал

Захід розроблено та проведено з метою виховання любові до рідної мови, скарбів поетичного слова, України; вшанування пам'яті видатного художника слова, патріота України - Т. Г. Шевченка; формування культури мовлення через красу й багатство рідної мови; пропагування творчості обдарування рідного краю.

Перегляд файлу

1

 

Тема. Літературно-музична композиція «І став для нас він світочем у віках!»

Мета: виховання любові до рідної мови, скарбів поетичного слова, України; вшанування пам’яті видатного художника слова, патріота України - Т.Г.Шевченка; формування культури мовлення через красу й багатство рідної мови; пропагування творчості обдарування рідного краю.

Обладнання: портрет Тараса Шевченка, проектор, комп’ютер, відеопрезентація, музичний супровід.

 

Хід проведення композиції

Зал святково прибраний. В центрі на журнальному столику стоїть “Кобзар” на вишитому рушнику. Проектується памятник Тарасу Шевченко, звучить музика, на фоні музики слова

 

Голос читця.

З високих круч

Де синь небес прозорий

Вливається в Дніпровскі водограї,-

На бурю схожий

Гнівний і суворий

Стоїть Тарас і дивиться на нас.

За землю й волю

В ратному двобої

Ти з нами йшов кайдани рвать з людей,

Благословляв, Кобзарю нашу зброю –

Єси безсмертний, гордий Прометей!

 

Звучить пісня «Шлях до Тараса» на фоні пісні проектуються слайди про Т.Шевченка

 

Ведуча. Є дні, що минають і непомітно і зникають без сліду. Нічого не залишають по собі, нічого не знаменують собою. Але є день, що ніколи не минає, що завжди з нами. Бо він увібрав у себе безсмертне дихання душі. Бо він такий великий і незбагненний як життєдайний дощ, як весняний вітер, як щедре сонце. Україна у долі своїй має такий день – 9 березня.

 З минулого віку і до наших часу, і далі - в майбутнє, у нові віки. День який явив світові Шевченка – великого сина великого народу.

 

Читець

 Коли міняли честь неначе крам,

 А правду – совість кидали за грати, -

 В серцях людей Ви спорудили храм,

 Якому там повік-віків стояти.

 Коли брехня сідала на престол,

 Мовчало все від заходу до сходу, -

 Ви осінили праведним хрестом

 Безсмертне слово рідного народу.

 Вогонь запалений Тарасом,

 У нашім серці не погас –

 Він став над простором і часом

 Він будить нас, він кличе нас!

 

Ведучий. Уже для багатьох поколінь українців і не тільки українців – Шевченко означає так багато, що ми думаємо ніби ми все про нього знаємо, все в ньому розуміємо, і він завжди з нами, в нас. Та це лише ілюзія.

 

Ведуча. Шевченко як явище велике і вічне – невичерпний і нескінченний. Волею історії він ототожнений з Україною і разом з буттям рідної держави продовжується нею, вбираючи в себе нові дні й новий досвід народу, відгукуючись на нові болі та думи, стаючи до нових скрижалей долі.

 

Ведучий.  І знову, як щорічно, у цю весняну пору починає Україна день новий із Шевченковим іменем.

 І наша літературно – музична композиція приурочена світлій памяті Тараса Шевченка, 204-тої річниці з дня народження геніального поета.

 

 Ведуча. Тому потрібно памятати, що наше минуле , теперішнє і майбутнє – це Доля, Муза і Слава.

 

Звучить пісня «Єсть на світі доля». На сцену виходять три дівчини – Доля, Муза, Слава.

Під музику у залі інсцинізується триптих «Доля. Муза. Слава»

 

Доля

Ти не лукавила зо мною,

Ти другом, братом і сестрою

Сіромі стала. Ти взяла

Мене, маленького, за руку

І в школу хлопця одвела

До п’яного дяка в науку.

“Учися, серденько, колись

З нас будуть люде”, – ти сказала.

А я й послухав, і учивсь,

І вивчився. А ти збрехала.

Які з нас люде? Та дарма!

Ми не лукавили з тобою,

Ми просто йшли; у нас нема

Зерна неправди за собою.

Ходімо ж, доленько моя!

Мій друже вбогий, нелукавий!

Ходімо дальше, дальше слава,

А слава – заповідь моя.

 

Муза

А ти, пречистая, святая,

Ти, сестро Феба молодая!

Мене ти в пелену взяла

І геть у поле однесла.

І на могилі серед поля,

Як тую волю на роздоллі,

Туманом сивим сповила.

І колихала, і співала,

І чари діяла… І я…

О чарівниченько моя!

Мені ти всюди помагала,

Мене ти всюди доглядала.

В степу, безлюдному степу,

В далекій неволі,

Ти сіяла, пишалася,

Як квіточка в полі!

Із казарми нечистої

Чистою, святою

Пташечкою вилетіла

І понадо мною

Полинула, заспівала

Ти, золотокрила…

Мов живущою водою

Душу окропила.

І я живу, і надо мною

З своєю божою красою

Гориш ти, зоренько моя,

Моя порадонько святая!

Моя ти доле молодая!

Не покидай мене. Вночі,

І вдень, і ввечері, і рано

Витай зо мною і учи,

Учи неложними устами

Сказати правду. Поможи

Молитву діяти до краю.

А як умру, моя святая!

Моя ти мамо! положи

Свого ти сина в домовину

І хоть єдиную сльозину

В очах безсмертних покажи.

 

Слава

А ти, задрипанко, шинкарко,

Перекупко п’яна!

Де ти в ката забарилась

З своїми лучами?

У Версалі над злодієм

Набор розпустила?

Чи з ким іншим мизкаєшся

З нудьги та з похмілля.

Горнись лишень ти до мене,

Та витнемо з лиха;

Гарнесенько обіймемось

Та любо, та тихо

Пожартуєм, чмокнемося

Та й поберемося,

Моя крале мальована.

Бо я таки й досі

За тобою чимчикую:

Ти хоча й пишалась

І з п’яними кесарями

По шинках хилялась,

А надто з тим Миколою

У Севастополі, –

Та мені про те байдуже;

Мені, моя доле,

Дай на себе подивитись,

Дай і пригорнутись,

Під крилом твоїм любенько

В холодку заснути.

 

Шевченко. У всякого своя доля і свій шлях широкий.. (Сідає за стіл)

Давно те діялось...

(Виходить малий Тарас з мамою)

 

Малий Тарас

...Ще в школі,

Таки у вчителя –дяка,

Гарненько вкраду пятака,

Бо я було трохи не голе,

Таке убоге – та й куплю

Маленьку книжечку. Хрестами

І візерунками з квітками

Кругом листочки обведу

Та й списую Сковороду

Або три царіє со дари

Та сам собі у буряні,

Щоб не почув хто не побачив,

Виспівую та плачу...

 

Мати. Не плач. Ти народився під високою зорею. Тобі випала велика Доля.

 

Малий Тарас. Мамо, а що то є доля?

 

Мати. Той блукає за морями,

Світ перепливає,

Шука долі, не находить —

Немає, немає! —

Мов умерла. Інший рветься

З усієї сили

За долею; от-от догнав

І — бебех в могилу!

А в третього, як у старця,

Ні хати, ні поля,

Тілько торба, а з торбини

Виглядає доля —

Як дитинка; а він її

Лає, проклинає

 

Малий Тарас. Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається?

 

Мати. Так, синочку, правда.

 

Малий Тарас. А чому так багато на небі зірочок?

 

Мати. Це коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?

 

Малий Тарас. Бачив, матусю, бачив… Матусенько, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледь видно?

 

Мати. Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь – ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить їм добре, тоді свічка такої людини світить ясно, і світло це далеко видно.

 

Малий Тарас. Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.

 

Мати. Старайся мій хлопчику,(гладить його по голові)

 

Як гірко, як нестерпно жаль

 Що долі нам нема з тобою!

 Ми вбогі, змучені раби,

 Не знаєм радісної днини.

 Нам вік доводиться терпіть,

 Не розгинать своєї спини.

 Промовиш слово і нагай

 Над головою люто свисне.

 І так усюди з краю в край.

 Панує рабство ненависне.

 

Доля. Із сирітської торбинки Шевченка виглядала на рідкість щедра Доля. – Божий дар. А кому більше дається від Бога, з того більше і спитається! Усе своє життя він кидав виклики долі, які були голосом чоловіка на межі почуттів, коли він один за всіх!

 

Шевченко.

 Доле, де ти! Доле, де ти?

Нема ніякої;

Коли доброї жаль, боже,

То дай злої, злої!

Не дай спати ходячому,

Серцем замирати

І гнилою колодою

По світу валятись.

А дай жити, серцем жити

І людей любити,

А коли ні... то проклинать

І світ запалити!

 

Доля. Духом і талантами він був обдарований настільки, щоб протистояти за всіх і за все!

 

Шевченко.

О люди! люди небораки!

Нащо здалися вам царі?

Нащо здалися вам псарі?

 

Ви ж таки люди, не собаки!

Чи буде правда меж людьми?

Повинна буть, бо сонце стане

І осквернену землю спалить.

 

Ведуча. Та все ж не покидала висока доля Тараса за життя. Вже два роки після викупу з кріпацтва він, проживаючи вільним і забезпеченим художником , стає визнаним поетом і вже наступних сім років сягає вершин, яких сучасники не могли навіть цілком збагнути.

 

Ведучий. Не покидала його висока Доля і на засланні і після повернення: тримала його на вершині болю і страждань. Земна Доля не дала Шевченкові й останньої мрії – родинного тепла і затишку, сімейного щастя і взаємної любові, хоча кохав він і його теж кохали. та стати на рушник щастя не судилося.

 

Ведуча. У його віршах живе навічно рання, майже дитяча прихильність до дівчинки-кріпачки Оксани Коваленко, на три роки старшої від нього.

 

Ведучий.  Приятель Шевченка Гнат Бондаренко розповідав, що в дитинстві Тарас погано сходився з хлопцями-однолітками. Навіть з власними орачами йому не дуже подобалося гратися. А от ч сестричками бавитись полюбляв.

 

Ведуча. Старша сестра Катерина була для нього Берегинею, а молодшу Ярину він любив більше за всіх. Ярина товаришувала з трохи меншенькою сусідкою Оксанкою. От і грався малин Тарасик з ними обома.

 

Ведучий. А потім були смерть матері, відьмочка-мачуха, яка гнала Оксану з двору. Смерть, батька і життя у дяка, пошуки вчителя-мадяра і повернення до домівки, де вже хазяїнував одружений Микита. Була праця пастухом біля громадської череди. І були безсмертні вірші.

 

Читці читають поезії

5-А клас

 

Ведучий. Слово, яке лише плаче, в скорботі й зажурі колише спогади, а не окрилює дух, не наповнює людину і націю енергією самоздійснення, - для поета мертве.

 

Ведуча. Шевченкове слово відтворює історичну подію, факт такими естетичними засобами, щоб спочатку зруйнувати стереотипи їхнього сприйняття, а потім цю подію чи факт подати в новій інтерпретації.

 

Читець, виконує роль Шевченка

На вас я кинув свого слова тінь -

 На вас і сотню ваших поколінь!

 Я вас навчив, де ваші шлях і ціль,

 Сказав, що людства ви не ржа – а сіль.

 Я мовив вам, що вічна боротьба

 Це – ваші доля, завдання й судьба.

 Я дав вам шал завзяття, блиск зіниць,

 Дав вашим воїнам відвагу й міць.

 В душі вщепив ненависть і любов,

 Розбурхав в жилах кров.

 Зітріть із душ до братовбивства гін,

 За це ж вам Божий суд і мій проклін!

 Вам спис і меч і ніж мій

 Ви викуйте новітню зброю з них!

 Сил не щадіть! Вперед все йдіть!

 З моїм йдіть словом у крутіж століть!

 

Ведуча. Багато чого змінилося з часу Шевченкового, І тепер, у незалежній і вільній Україні, ми можемо припадати до Шевченкових цілющих джерел, до його вічного живого слова, над яким не зависає чорна тінь потрошителів з таємними інструкціями.

 

Ведучий. Шевченкова поезія давно стала найважливішим і нетлінним складником духовного єства українського народу. Шевченко – це не тільки те, що вивчають, а й те чим живуть. У чому черпають сили і надії. У глибини майбутнього слав Шевченко свої непохитні заповіти синам рідної землі, і серед цих заповітів перший і останній:

 

Ведуча. Свою Україну любіть,

 Любіть її... Во время люте,

 В остатню тяжкую минуту

 За неї Господа моліть.

 

Ведучий

Уже достигли полуниці

 Росу вечірню трави п’ють,

 І в ароматі медуниці

 Хрущі шевченківські гудуть.

 

Ведуча. Нема співця, о ні, він з нами,

 Його пісні, його любов,

 Його це місяць над садами

 У сяйві тихому зійшов.

 

 Ведучий. І все здається, я клянуся,

 Крізь сяйво місячне бліде

 До мене рідний добровусий

 Тарас Григорович іде…

Перегляд відео

 

Ведуча. Шановні гості! Ми вдячні вам за те, що розділили з нами радість свята, за ваші добрі слова і теплі обличчя.

 

Ведучий. Дай вам, Боже, дай із неба,

 Дай, чого вам більше треба, -

 Дай вам миру і спокою

 Під могутньою рукою…

 

Ведуча. Зичимо вам здоров’я, щастя, добра, любові і нових творчих звершень. Нехай у ваших серцях завжди живе українська мова, звучить рідна пісня.

 

 

Звучить “Пісня про Україну”.

doc
Додано
27 червня 2018
Переглядів
162
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку