Літературно-музична композиція «І став для нас він світочем у віках!»

Тема. Літературно-музична композиція «І став для нас він світочем у віках!»

Мета: виховання любові до рідної мови, скарбів поетичного слова, України; вшанування пам’яті видатного художника слова, патріота України - Т.Г.Шевченка; формування культури мовлення через красу й багатство рідної мови; пропагування творчості обдарування рідного краю.

Обладнання: портрет Тараса Шевченка, проектор, комп’ютер, відеопрезентація, музичний супровід.

 

Хід проведення композиції

Зал святково прибраний. В центрі на журнальному столику стоїть “Кобзар” на вишитому рушнику. Проектується памятник Тарасу Шевченко, звучить музика, на фоні музики слова

 

Голос читця.

З високих круч

Де синь небес прозорий

Вливається в Дніпровскі водограї,-

На бурю схожий

Гнівний і суворий

Стоїть Тарас і дивиться на нас.

За землю й волю

В ратному двобої

Ти з нами йшов кайдани рвать з людей,

Благословляв, Кобзарю нашу зброю –

Єси безсмертний, гордий Прометей!

 

Звучить пісня «Шлях до Тараса» на фоні пісні проектуються слайди про Т.Шевченка

 

Ведуча. Є дні, що минають і непомітно і зникають без сліду. Нічого не залишають по собі, нічого не знаменують собою. Але є день, що ніколи не минає, що завжди з нами. Бо він увібрав у себе безсмертне дихання душі. Бо він такий великий і незбагненний як життєдайний дощ, як весняний вітер, як щедре сонце. Україна у долі своїй має такий день – 9 березня.

 З минулого віку і до наших часу, і далі - в майбутнє, у нові віки. День який явив світові Шевченка – великого сина великого народу.

 

Читець

 Коли міняли честь неначе крам,

 А правду – совість кидали за грати, -

 В серцях людей Ви спорудили храм,

 Якому там повік-віків стояти.

 Коли брехня сідала на престол,

 Мовчало все від заходу до сходу, -

 Ви осінили праведним хрестом

 Безсмертне слово рідного народу.

 Вогонь запалений Тарасом,

 У нашім серці не погас –

 Він став над простором і часом

 Він будить нас, він кличе нас!

 

Ведучий. Уже для багатьох поколінь українців і не тільки українців – Шевченко означає так багато, що ми думаємо ніби ми все про нього знаємо, все в ньому розуміємо, і він завжди з нами, в нас. Та це лише ілюзія.

 

Ведуча. Шевченко як явище велике і вічне – невичерпний і нескінченний. Волею історії він ототожнений з Україною і разом з буттям рідної держави продовжується нею, вбираючи в себе нові дні й новий досвід народу, відгукуючись на нові болі та думи, стаючи до нових скрижалей долі.

 

Ведучий.  І знову, як щорічно, у цю весняну пору починає Україна день новий із Шевченковим іменем.

 І наша літературно – музична композиція приурочена світлій памяті Тараса Шевченка, 204-тої річниці з дня народження геніального поета.

 

 Ведуча. Тому потрібно памятати, що наше минуле , теперішнє і майбутнє – це Доля, Муза і Слава.

 

Звучить пісня «Єсть на світі доля». На сцену виходять три дівчини – Доля, Муза, Слава.

Під музику у залі інсцинізується триптих «Доля. Муза. Слава»

 

Доля

Ти не лукавила зо мною,

Ти другом, братом і сестрою

Сіромі стала. Ти взяла

Мене, маленького, за руку

І в школу хлопця одвела

До п’яного дяка в науку.

“Учися, серденько, колись

З нас будуть люде”, – ти сказала.

А я й послухав, і учивсь,

І вивчився. А ти збрехала.

Які з нас люде? Та дарма!

Ми не лукавили з тобою,

Ми просто йшли; у нас нема

Зерна неправди за собою.

Ходімо ж, доленько моя!

Мій друже вбогий, нелукавий!

Ходімо дальше, дальше слава,

А слава – заповідь моя.

 

Муза

А ти, пречистая, святая,

Ти, сестро Феба молодая!

Мене ти в пелену взяла

І геть у поле однесла.

І на могилі серед поля,

Як тую волю на роздоллі,

Туманом сивим сповила.

І колихала, і співала,

І чари діяла… І я…

О чарівниченько моя!

Мені ти всюди помагала,

Мене ти всюди доглядала.

В степу, безлюдному степу,

В далекій неволі,

Ти сіяла, пишалася,

Як квіточка в полі!

Із казарми нечистої

Чистою, святою

Пташечкою вилетіла

І понадо мною

Полинула, заспівала

Ти, золотокрила…

Мов живущою водою

Душу окропила.

І я живу, і надо мною

З своєю божою красою

Гориш ти, зоренько моя,

Моя порадонько святая!

Моя ти доле молодая!

Не покидай мене. Вночі,

І вдень, і ввечері, і рано

Витай зо мною і учи,

Учи неложними устами

Сказати правду. Поможи

Молитву діяти до краю.

А як умру, моя святая!

Моя ти мамо! положи

Свого ти сина в домовину

І хоть єдиную сльозину

В очах безсмертних покажи.

 

Слава

А ти, задрипанко, шинкарко,

Перекупко п’яна!

Де ти в ката забарилась

З своїми лучами?

У Версалі над злодієм

Набор розпустила?

Чи з ким іншим мизкаєшся

З нудьги та з похмілля.

Горнись лишень ти до мене,

Та витнемо з лиха;

Гарнесенько обіймемось

Та любо, та тихо

Пожартуєм, чмокнемося

Та й поберемося,

Моя крале мальована.

Бо я таки й досі

За тобою чимчикую:

Ти хоча й пишалась

І з п’яними кесарями

По шинках хилялась,

А надто з тим Миколою

У Севастополі, –

Та мені про те байдуже;

Мені, моя доле,

Дай на себе подивитись,

Дай і пригорнутись,

Під крилом твоїм любенько

В холодку заснути.

 

Шевченко. У всякого своя доля і свій шлях широкий.. (Сідає за стіл)

Давно те діялось...

(Виходить малий Тарас з мамою)

 

Малий Тарас

...Ще в школі,

Таки у вчителя –дяка,

Гарненько вкраду пятака,

Бо я було трохи не голе,

Таке убоге – та й куплю

Маленьку книжечку. Хрестами

І візерунками з квітками

Кругом листочки обведу

Та й списую Сковороду

Або три царіє со дари

Та сам собі у буряні,

Щоб не почув хто не побачив,

Виспівую та плачу...

 

Мати. Не плач. Ти народився під високою зорею. Тобі випала велика Доля.

 

Малий Тарас. Мамо, а що то є доля?

 

Мати. Той блукає за морями,

Світ перепливає,

Шука долі, не находить —

Немає, немає! —

Мов умерла. Інший рветься

З усієї сили

За долею; от-от догнав

І — бебех в могилу!

А в третього, як у старця,

Ні хати, ні поля,

Тілько торба, а з торбини

Виглядає доля —

Як дитинка; а він її

Лає, проклинає

 

Малий Тарас. Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається?

 

Мати. Так, синочку, правда.

 

Малий Тарас. А чому так багато на небі зірочок?

 

Мати. Це коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?

 

Малий Тарас. Бачив, матусю, бачив… Матусенько, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледь видно?

 

Мати. Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь – ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить їм добре, тоді свічка такої людини світить ясно, і світло це далеко видно.

 

Малий Тарас. Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.

 

Мати. Старайся мій хлопчику,(гладить його по голові)

 

Як гірко, як нестерпно жаль

 Що долі нам нема з тобою!

 Ми вбогі, змучені раби,

 Не знаєм радісної днини.

 Нам вік доводиться терпіть,

 Не розгинать своєї спини.

 Промовиш слово і нагай

 Над головою люто свисне.

 І так усюди з краю в край.

 Панує рабство ненависне.

 

Доля. Із сирітської торбинки Шевченка виглядала на рідкість щедра Доля. – Божий дар. А кому більше дається від Бога, з того більше і спитається! Усе своє життя він кидав виклики долі, які були голосом чоловіка на межі почуттів, коли він один за всіх!

 

Шевченко.

 Доле, де ти! Доле, де ти?

Нема ніякої;

Коли доброї жаль, боже,

То дай злої, злої!

Не дай спати ходячому,

Серцем замирати

І гнилою колодою

По світу валятись.

А дай жити, серцем жити

І людей любити,

А коли ні... то проклинать

І світ запалити!

 

Доля. Духом і талантами він був обдарований настільки, щоб протистояти за всіх і за все!

 

Шевченко.

О люди! люди небораки!

Нащо здалися вам царі?

Нащо здалися вам псарі?

 

Ви ж таки люди, не собаки!

Чи буде правда меж людьми?

Повинна буть, бо сонце стане

І осквернену землю спалить.

 

Ведуча. Та все ж не покидала висока доля Тараса за життя. Вже два роки після викупу з кріпацтва він, проживаючи вільним і забезпеченим художником , стає визнаним поетом і вже наступних сім років сягає вершин, яких сучасники не могли навіть цілком збагнути.

 

Ведучий. Не покидала його висока Доля і на засланні і після повернення: тримала його на вершині болю і страждань. Земна Доля не дала Шевченкові й останньої мрії – родинного тепла і затишку, сімейного щастя і взаємної любові, хоча кохав він і його теж кохали. та стати на рушник щастя не судилося.

 

Ведуча. У його віршах живе навічно рання, майже дитяча прихильність до дівчинки-кріпачки Оксани Коваленко, на три роки старшої від нього.

 

Ведучий.  Приятель Шевченка Гнат Бондаренко розповідав, що в дитинстві Тарас погано сходився з хлопцями-однолітками. Навіть з власними орачами йому не дуже подобалося гратися. А от ч сестричками бавитись полюбляв.

 

Ведуча. Старша сестра Катерина була для нього Берегинею, а молодшу Ярину він любив більше за всіх. Ярина товаришувала з трохи меншенькою сусідкою Оксанкою. От і грався малин Тарасик з ними обома.

 

Ведучий. А потім були смерть матері, відьмочка-мачуха, яка гнала Оксану з двору. Смерть, батька і життя у дяка, пошуки вчителя-мадяра і повернення до домівки, де вже хазяїнував одружений Микита. Була праця пастухом біля громадської череди. І були безсмертні вірші.

 

Читці читають поезії

5-А клас

 

Ведучий. Слово, яке лише плаче, в скорботі й зажурі колише спогади, а не окрилює дух, не наповнює людину і націю енергією самоздійснення, - для поета мертве.

 

Ведуча. Шевченкове слово відтворює історичну подію, факт такими естетичними засобами, щоб спочатку зруйнувати стереотипи їхнього сприйняття, а потім цю подію чи факт подати в новій інтерпретації.

 

Читець, виконує роль Шевченка

На вас я кинув свого слова тінь -

 На вас і сотню ваших поколінь!

 Я вас навчив, де ваші шлях і ціль,

 Сказав, що людства ви не ржа – а сіль.

 Я мовив вам, що вічна боротьба

 Це – ваші доля, завдання й судьба.

 Я дав вам шал завзяття, блиск зіниць,

 Дав вашим воїнам відвагу й міць.

 В душі вщепив ненависть і любов,

 Розбурхав в жилах кров.

 Зітріть із душ до братовбивства гін,

 За це ж вам Божий суд і мій проклін!

 Вам спис і меч і ніж мій

 Ви викуйте новітню зброю з них!

 Сил не щадіть! Вперед все йдіть!

 З моїм йдіть словом у крутіж століть!

 

Ведуча. Багато чого змінилося з часу Шевченкового, І тепер, у незалежній і вільній Україні, ми можемо припадати до Шевченкових цілющих джерел, до його вічного живого слова, над яким не зависає чорна тінь потрошителів з таємними інструкціями.

 

Ведучий. Шевченкова поезія давно стала найважливішим і нетлінним складником духовного єства українського народу. Шевченко – це не тільки те, що вивчають, а й те чим живуть. У чому черпають сили і надії. У глибини майбутнього слав Шевченко свої непохитні заповіти синам рідної землі, і серед цих заповітів перший і останній:

 

Ведуча. Свою Україну любіть,

 Любіть її... Во время люте,

 В остатню тяжкую минуту

 За неї Господа моліть.

 

Ведучий

Уже достигли полуниці

 Росу вечірню трави п’ють,

 І в ароматі медуниці

 Хрущі шевченківські гудуть.

 

Ведуча. Нема співця, о ні, він з нами,

 Його пісні, його любов,

 Його це місяць над садами

 У сяйві тихому зійшов.

 

 Ведучий. І все здається, я клянуся,

 Крізь сяйво місячне бліде

 До мене рідний добровусий

 Тарас Григорович іде…

Перегляд відео

 

Ведуча. Шановні гості! Ми вдячні вам за те, що розділили з нами радість свята, за ваші добрі слова і теплі обличчя.

 

Ведучий. Дай вам, Боже, дай із неба,

 Дай, чого вам більше треба, -

 Дай вам миру і спокою

 Під могутньою рукою…

 

Ведуча. Зичимо вам здоров’я, щастя, добра, любові і нових творчих звершень. Нехай у ваших серцях завжди живе українська мова, звучить рідна пісня.

 

 

Звучить “Пісня про Україну”.