Літературно-музична композиція "Мама, Мамочка, Матуся..."

« Мама, Мамочка, Матуся…»

Літературно- музична композиція

 

Мета: усвідомити  вагому значимість, роль матері в житті кожної людини виховувати повагу та любов до своєї матері;

розширити  кругозір учнів про сучасні поетичні надбання Талалаївщини; розвивати творчі та декламаційні здібності,  збагачувати духовний світ учнів та їх естетичні почуття.

 

Початок.  Святково прикрашена класна кімната: вишиті рушники, на столі букети квітів, хліб на рушнику

Звучить запис пісні «До маминих очей»

Ведуча:  Мама… Це перше слово, яке з радісною усмішкою вимовляє дитина. Мама – це те слово, яке найчастіше повторює людина в хвилини страждання і горя. Матерів мільйони і кожна несе в собі любов. Мами особливо прекрасні, коли підносять дитину до грудей. Кожен скаже: «Найкраща мама - моя мама»,  бо безмежна її ніжність. Хто б вона не була,де б не жила. Якби стільки доброти, скільки випромінює серце матері, випромінювалось би на всіх оточуючих, зло загинуло б…

Ведучий:  Мама… Це  найпрекрасніше слово на землі. Воно звучить на всіх мовах однаково ніжно. У мами самі добрі і ласкаві руки, вони все вміють. У мами саме вірне і чуйне серце – в ньому ніколи не згасне любов. І скільки б не було тобі років – п’ять чи п’ятдесят – тобі завжди потрібна мама, її ласка, її  увага,її погляд. І чим більше твоя любов до матері, тим світліше і радісніше життя.

 

 Учні читають поезію В. Василашко «Маєш маму – шануй її свято»

1 учень:

Маєш маму – шануй її свято!..

Богу Сину на вічнім путі.

Бог Отець на Землі вибрав Матір –

Як же сину без мами в житті?

 

2 учень:

Маєш маму – тепло її хати

Перейме щемні болі твої.

Будь щасливий, щоб горя не знати,

Бо те горе – на долю її.

 

3 учень:

Вік матусі продовжити хочеш,

Ощасливити далеч життя, -

Так живи, щоб не мусили очі

Слізно в мами просить каяття.

 

Учитель:  І сьогодні, напередодні Дня Матері, нашу літературно-музичну  композицію ми присвятимо українській Жінці-Матері, чий подвиг славен у віках, - терплячій і люблячій.    Мужній. Нескореній. Вічній…

Любити матір свою – означає любити Україну, свою Батьківщину, велику і малу, той куточок, звідки почалися твої перші кроки…

Учень:

На півдні Сіверського краю

Течуть Роменка й Лисогір.

Появу тут я зустрічаю

Ранкових і вечірніх зір.

 

О, талалаївська земля,

Багата і чарівна,

Я хочу, щоб твоїм ім`ям

Гордилась Україна!

 

Учениця:

Звідсіль, від отчого порогу

Віломі люди в світ пішли.

Заце ми щиро вдячні Богу

І талалаївській землі.

 

О, вікопомна ти земля,

Співоча й мальовнича,

Я знаю, що твоє ім`я

Пройде через сторіччя!

 

Учитель: Ці рядки належать нашому земляку, поету-аматору, Юрію Володимировичу Дзюбану, який проживає в селі Поповичка. Його поезії вражають мелодійністю та глибинним змістом, а його громадянська позиція гідна наслідування. Та особливою ніжністю, синівською любов`ю наповнені вірші, присвячені своїй матері.  В них можна прослідкувати нелише долю окремої жінки, а й історію рідного краю…

 

Учень:

Мати моя – вона символ країни,

Немов солов`я спів чи грона калини.

Таких матерів в Україні багато…

Нажаль не побачив цього її тато.

Учениця:

Мати моя – вона совість епохи,

Чужого для себе не брала нітрохи.

Потрібно було – ще й своє віддавала,

Добро у душі для людей завжди мала.

Згадає про голод, війну, шістдесяті,

Як дружно жили, хоч були й небагаті.

Мірилом тоді всьому був трудодень

І люди на совість робили щодень.

Учень:

Мати моя – вона доля народу.

У полі й на фермі від роду.

Щоб грілись – солому палила в печі,

Сорочку й рушник вишивала вночі.

Натхненна у праці була й одержима,

Терном поросла материнська стежина.

На долю свою вона не нарікала,

А пісню співала – усіх чарувала.

Учень:

Мати моя – вона гордість для сина –

З тих пір, як під серцем мене ще носила.

Колись в молодої краса була й сила,

А нині у мами голівонька сива.

І я перед матір`ю завжди в боргу,

Її, скільки зможу, розвію журбу.

Для кожного з нас рідні мами найкращі,

Тож хай вони будуть із нами у щасті.

                   Юрій Дзюбан  «Вірш про матір»

 

Звучить пісня  «Сиве сонечко»

 

Учитель:   «Берегти матір – значить піклуватися про чистоту джерела, з якого ти пив  з першого твого подиху й питимеш до останньої  миті життя: ти живеш людиною і дивишся в очі інших людей як людина лише остільки, оскільки ти назавжди залишаєшся сином своєї матері», - писав видатний педагог Василь Сухомлинський.

 

Ведучий:  Мине  десять,  двадцять, п`ятдесят років.  Загубиться в пам`яті чимало подій, людей, зустрічей. Але щоб із тобою не трапилось у житті, ти завжди  повертатимешся у далекий світ свого дитинства, до матері.

 

Ведуча:…Я по стерні

до крові, до кісток,

здираючи

         і шкіру, і мозолі,

        через ріку,

        нехай зрива місток,

захльобуючись, вплав

і через болі

я допливу,

я догребу, дійду

в моє дитинство,

в хату на осонні,

до солов`я

в вишневому саду,

до мами й тата

в образі іконнім.

Де в райдугах

сміялися дощі,

де мокли ми,

й не вимокли до нитки,

не змерзли у мороз,

що аж тріщить,

з ногами босими

і на плечі ні свитки.

І я спішу

крізь пам`ять навпрошки

туди, де щастям

пахне до нестями,

в забудь-траві

іще знайду стежки,

поки веде мене

за руку мама.

 

Учитель: Ці зворушливі слова, що дзвінким струмком виливаються на папері,  належать перу талановитого земляка,  заступника  редактора районної газети «Трибуна хлібороба»,  Михайла Барвінка.

Навколо чого обертається Земля? Що чи  хто є центром Всесвіту? Здається,  автор знає відповіді на ці одвічні питання…

Учень:

Довкіл осі своєї крутиться земля,

а мені, наче, що навколо мами.

Я бачив це, як був ще немовлям,

я бачу це, позначений роками.

Я чую, як стирається та вісь

і хочеться землі лягти спочити.

А мама – ні, вона, як і колись,

вона ніяк не може постаріти.

 

Учениця:

А мама – ні, у неї ж восени

ще стільки недоробленого діла!

Скидають листя сильні ясени –

мабуть, його тримати їм несила.

Я бачив це, як був ще немовлям,

я бачу це, позначений роками.

Ніщо не вічне: батьківська земля,

ні хата отча… Вічна тільки мама!

 

Звучить «Пісня про рушник»

 

Учениця:

Я бачу сон: при каганці сліпому,

коли давно в роботі день згорів,

Рушник так просто вишивала мама

під тихий сум осінніх вечорів.

 

На ньому зорі, як у неї очі, -

до болю теплі і живі до сліз,

Журбу ховають у змілілу річку…

Й чи то вони, чи плаче верболіз.

 

Учень:

До нитки нитка хрестиком і гладдю

так просто вишиває, для душі,

Свою чи долю, чи недолю мама,

з якої, вмієш, хоч роман пиши.

 

І вже коротка, ой, коротка нитка

в руках у мами на увесь рушник.

І я боюсь, боюсь проснутись швидко,

й моя сльоза зривається у крик.

                     Михайло Барвінок. «Сон про рушник»

 

Учитель:  Кожен рядок цієї поезії пронизаний справжньою синівською любов`ю, вдячністю та усвідомленням того, що всеу цьому світі крихке та невічне. Тож шанувати рідну матусю потрібно щодня, щогодини.

Кожен народ, кожне плем`я, людина має якісь святині. У нашого народу це перш за все – пошана до матері. Приказка говорить, що мати тримає хату за три кути, а батько – за один. Усі клопоти по дому, по вихованню дітей – на плечах матері.  Вона, заради своїх дітей, віддає своє здоров`я, свій час, жертвуючи своїм життям.  Мати – це той вогонь, який зігріває хату щирою любов`ю, затишком, єднає всіх членів родини.

 

Учениця: Мати – символ усього найкращого, найдобрішого, най святішого.  Мати любить свою дитину, завжди розуміє її, подасть руку допомоги

Учитель:  Ми відчуваємо великий борг перед своєю матір’ю. Дійсно, будемо вічно у неоплатному боргу перед матерями, чия любов супроводжує нас усе життя. Любов матері безкорислива і чиста. І вам, дівчата, майбутнім матерям, потрібно вчитись у них безкорисливо любити, готувати себе до виховання своїх майбутніх дітей. Наша любов допоможе їм стати добрими, ніжними, відданими не тільки своїм матерям, а й ненці-Україні.

Не завжди висловлюємо ми свою вдячність за турботу, забуваємо, що ніщо так не зігріває душу матері, як добрі, ласкаві слова сина чи доньки. У розлуці з дітьми для матері немає більшої радості, як їхні листи, і немає нічого страшнішого, як очікування звісток від них чи їх самих. Мамина хата завжди буде символом добра і надії.

 

Учениця: Однією струною минулого, духовного минулого нашого народу є молитва, давайте згадаємо молитву про матір.

Є в мене найкраща у світі матуся,

За неї, Пречиста, до тебе молюся.

Пошли їй не скарби,

А щастя та долю,

Щоб дні їй минали

        Без смутку і болю.

 

Учитель:  Всім нам варто замислитись над плинністю буття, Що кожна мить неповторна і цінувати її потрібно саме сьогодні… До таких роздумів  спонукає нас автор у своїй трепетній поезії «Не покинь»

 

І від сходу, й до заходу сонця,

від «Прощай» до «Не кидай мене»,

від тремтіння сльози на долоньці,

моя мамо, любов не мине.

На межі, де кінчається слово

І зривається в морок ночей,

Я молюся: була б Ти здорова,

світи шлях мені світлом очей.

Я молюся, щоб вони не згасли,

 гріли серце в самотності дні.

Мамо, мамо, якбиж то Ти знала,

 як без Тебе лишатись мені?!

Як без Тебе і холодно, й сіро

стане в хаті, мов на чужині.

Мамо- мамо, негаснуча віро,

як же бути без Тебе мені?

Не спіши, у нас довга розмова,

 чуєш, мамо, без мене не йди!

По містку, де зривається  слово,

на той берег ріки проведи…

                        Михайло Барвінок

 

Ведучий: Мужчина стає на коліна тільки в трьох випадках: щоб напитися із джерела, зірвати квітку для коханої і щоб вклонитися матері.  І я низько вклоняюся Вам,  Жінки і Матері.  Це ваші муки дають нове життя.  Це ваші безсонні ночі роблять з безпорадних крикунів старанних дівчаток і безстрашних хлопчиків. Це Ваше велике терпіння, Ваші турботи, Ваша любов благословляють їх на подвиги в ім’я на землі.

 

Ведуча:  Мама… Закрий очі і прислухайся. І ти почуєш мамин голос. Він живе в тобі, такий знайомий, рідний, його не сплутаєш ні з яким іншим. Навіть коли станеш дорослим,  завжди будеш пам’ятати мамин голос.

 

 

Звучить пісня про маму

 

Ведуча:  Дорога мамо… Де слів тепліших дібрати? Сильнішої любові від материнської немає в світі. Недарма символом любові й миру став образ матері з немовлям на руках. Мама в кожного одна. Пісня голосом повториться, але мама не повториться ніколи. А тому кожному життя матері треба зробити радісним і щасливим.

 

Учитель: Минають роки, десятиліття, міняються устрої, а на землі споконвіку стоїть Мати.  Вічна і свята, грішна та праведна, як і ця свята земля, на якій ми живемо. Стоїть Мати і молиться занас з вами, за наше майбутнє, за наш спокій, за мир на землі… Сподіваюся, що наша літературно- музична  композиція доторкнулася струн вашої душі і допомогла замислитися над одвічними цінностями, адже поезія славетних земляків є прикладом справжньої синівської любові,  гідної  наслідування.