« Мама, Мамочка, Матуся…»
Літературно- музична композиція
Мета: усвідомити вагому значимість, роль матері в житті кожної людини виховувати повагу та любов до своєї матері;
розширити кругозір учнів про сучасні поетичні надбання Талалаївщини; розвивати творчі та декламаційні здібності, збагачувати духовний світ учнів та їх естетичні почуття.
Початок. Святково прикрашена класна кімната: вишиті рушники, на столі букети квітів, хліб на рушнику
Звучить запис пісні «До маминих очей»
Ведуча: Мама… Це перше слово, яке з радісною усмішкою вимовляє дитина. Мама – це те слово, яке найчастіше повторює людина в хвилини страждання і горя. Матерів мільйони і кожна несе в собі любов. Мами особливо прекрасні, коли підносять дитину до грудей. Кожен скаже: «Найкраща мама - моя мама», бо безмежна її ніжність. Хто б вона не була,де б не жила. Якби стільки доброти, скільки випромінює серце матері, випромінювалось би на всіх оточуючих, зло загинуло б…
Ведучий: Мама… Це найпрекрасніше слово на землі. Воно звучить на всіх мовах однаково ніжно. У мами самі добрі і ласкаві руки, вони все вміють. У мами саме вірне і чуйне серце – в ньому ніколи не згасне любов. І скільки б не було тобі років – п’ять чи п’ятдесят – тобі завжди потрібна мама, її ласка, її увага,її погляд. І чим більше твоя любов до матері, тим світліше і радісніше життя.
Учні читають поезію В. Василашко «Маєш маму – шануй її свято»
1 учень:
Маєш маму – шануй її свято!..
Богу Сину на вічнім путі.
Бог Отець на Землі вибрав Матір –
Як же сину без мами в житті?
2 учень:
Маєш маму – тепло її хати
Перейме щемні болі твої.
Будь щасливий, щоб горя не знати,
Бо те горе – на долю її.
3 учень:
Вік матусі продовжити хочеш,
Ощасливити далеч життя, -
Так живи, щоб не мусили очі
Слізно в мами просить каяття.
Учитель: І сьогодні, напередодні Дня Матері, нашу літературно-музичну композицію ми присвятимо українській Жінці-Матері, чий подвиг славен у віках, - терплячій і люблячій. Мужній. Нескореній. Вічній…
Любити матір свою – означає любити Україну, свою Батьківщину, велику і малу, той куточок, звідки почалися твої перші кроки…
Учень:
На півдні Сіверського краю
Течуть Роменка й Лисогір.
Появу тут я зустрічаю
Ранкових і вечірніх зір.
О, талалаївська земля,
Багата і чарівна,
Я хочу, щоб твоїм ім`ям
Гордилась Україна!
Учениця:
Звідсіль, від отчого порогу
Віломі люди в світ пішли.
Заце ми щиро вдячні Богу
І талалаївській землі.
О, вікопомна ти земля,
Співоча й мальовнича,
Я знаю, що твоє ім`я
Пройде через сторіччя!
Учитель: Ці рядки належать нашому земляку, поету-аматору, Юрію Володимировичу Дзюбану, який проживає в селі Поповичка. Його поезії вражають мелодійністю та глибинним змістом, а його громадянська позиція гідна наслідування. Та особливою ніжністю, синівською любов`ю наповнені вірші, присвячені своїй матері. В них можна прослідкувати нелише долю окремої жінки, а й історію рідного краю…
Учень:
Мати моя – вона символ країни,
Немов солов`я спів чи грона калини.
Таких матерів в Україні багато…
Нажаль не побачив цього її тато.
Учениця:
Мати моя – вона совість епохи,
Чужого для себе не брала нітрохи.
Потрібно було – ще й своє віддавала,
Добро у душі для людей завжди мала.
Згадає про голод, війну, шістдесяті,
Як дружно жили, хоч були й небагаті.
Мірилом тоді всьому був трудодень
І люди на совість робили щодень.
Учень:
Мати моя – вона доля народу.
У полі й на фермі від роду.
Щоб грілись – солому палила в печі,
Сорочку й рушник вишивала вночі.
Натхненна у праці була й одержима,
Терном поросла материнська стежина.
На долю свою вона не нарікала,
А пісню співала – усіх чарувала.
Учень:
Мати моя – вона гордість для сина –
З тих пір, як під серцем мене ще носила.
Колись в молодої краса була й сила,
А нині у мами голівонька сива.
І я перед матір`ю завжди в боргу,
Її, скільки зможу, розвію журбу.
Для кожного з нас рідні мами найкращі,
Тож хай вони будуть із нами у щасті.
Юрій Дзюбан «Вірш про матір»
Звучить пісня «Сиве сонечко»
Учитель: «Берегти матір – значить піклуватися про чистоту джерела, з якого ти пив з першого твого подиху й питимеш до останньої миті життя: ти живеш людиною і дивишся в очі інших людей як людина лише остільки, оскільки ти назавжди залишаєшся сином своєї матері», - писав видатний педагог Василь Сухомлинський.
Ведучий: Мине десять, двадцять, п`ятдесят років. Загубиться в пам`яті чимало подій, людей, зустрічей. Але щоб із тобою не трапилось у житті, ти завжди повертатимешся у далекий світ свого дитинства, до матері.
Ведуча:…Я по стерні
до крові, до кісток,
здираючи
і шкіру, і мозолі,
через ріку,
нехай зрива місток,
захльобуючись, вплав
і через болі
я допливу,
я догребу, дійду
в моє дитинство,
в хату на осонні,
до солов`я
в вишневому саду,
до мами й тата
в образі іконнім.
Де в райдугах
сміялися дощі,
де мокли ми,
й не вимокли до нитки,
не змерзли у мороз,
що аж тріщить,
з ногами босими
і на плечі ні свитки.
І я спішу
крізь пам`ять навпрошки
туди, де щастям
пахне до нестями,
в забудь-траві
іще знайду стежки,
поки веде мене
за руку мама.
Учитель: Ці зворушливі слова, що дзвінким струмком виливаються на папері, належать перу талановитого земляка, заступника редактора районної газети «Трибуна хлібороба», Михайла Барвінка.
Навколо чого обертається Земля? Що чи хто є центром Всесвіту? Здається, автор знає відповіді на ці одвічні питання…
Учень:
Довкіл осі своєї крутиться земля,
а мені, наче, що навколо мами.
Я бачив це, як був ще немовлям,
я бачу це, позначений роками.
Я чую, як стирається та вісь
і хочеться землі лягти спочити.
А мама – ні, вона, як і колись,
вона ніяк не може постаріти.
Учениця:
А мама – ні, у неї ж восени
ще стільки недоробленого діла!
Скидають листя сильні ясени –
мабуть, його тримати їм несила.
Я бачив це, як був ще немовлям,
я бачу це, позначений роками.
Ніщо не вічне: батьківська земля,
ні хата отча… Вічна тільки мама!
Звучить «Пісня про рушник»
Учениця:
Я бачу сон: при каганці сліпому,
коли давно в роботі день згорів,
Рушник так просто вишивала мама
під тихий сум осінніх вечорів.
На ньому зорі, як у неї очі, -
до болю теплі і живі до сліз,
Журбу ховають у змілілу річку…
Й чи то вони, чи плаче верболіз.
Учень:
До нитки нитка хрестиком і гладдю
так просто вишиває, для душі,
Свою чи долю, чи недолю мама,
з якої, вмієш, хоч роман пиши.
І вже коротка, ой, коротка нитка
в руках у мами на увесь рушник.
І я боюсь, боюсь проснутись швидко,
й моя сльоза зривається у крик.
Михайло Барвінок. «Сон про рушник»
Учитель: Кожен рядок цієї поезії пронизаний справжньою синівською любов`ю, вдячністю та усвідомленням того, що всеу цьому світі крихке та невічне. Тож шанувати рідну матусю потрібно щодня, щогодини.
Кожен народ, кожне плем`я, людина має якісь святині. У нашого народу це перш за все – пошана до матері. Приказка говорить, що мати тримає хату за три кути, а батько – за один. Усі клопоти по дому, по вихованню дітей – на плечах матері. Вона, заради своїх дітей, віддає своє здоров`я, свій час, жертвуючи своїм життям. Мати – це той вогонь, який зігріває хату щирою любов`ю, затишком, єднає всіх членів родини.
Учениця: Мати – символ усього найкращого, найдобрішого, най святішого. Мати любить свою дитину, завжди розуміє її, подасть руку допомоги
Учитель: Ми відчуваємо великий борг перед своєю матір’ю. Дійсно, будемо вічно у неоплатному боргу перед матерями, чия любов супроводжує нас усе життя. Любов матері безкорислива і чиста. І вам, дівчата, майбутнім матерям, потрібно вчитись у них безкорисливо любити, готувати себе до виховання своїх майбутніх дітей. Наша любов допоможе їм стати добрими, ніжними, відданими не тільки своїм матерям, а й ненці-Україні.
Не завжди висловлюємо ми свою вдячність за турботу, забуваємо, що ніщо так не зігріває душу матері, як добрі, ласкаві слова сина чи доньки. У розлуці з дітьми для матері немає більшої радості, як їхні листи, і немає нічого страшнішого, як очікування звісток від них чи їх самих. Мамина хата завжди буде символом добра і надії.
Учениця: Однією струною минулого, духовного минулого нашого народу є молитва, давайте згадаємо молитву про матір.
Є в мене найкраща у світі матуся,
За неї, Пречиста, до тебе молюся.
Пошли їй не скарби,
А щастя та долю,
Щоб дні їй минали
Без смутку і болю.
Учитель: Всім нам варто замислитись над плинністю буття, Що кожна мить неповторна і цінувати її потрібно саме сьогодні… До таких роздумів спонукає нас автор у своїй трепетній поезії «Не покинь»
І від сходу, й до заходу сонця,
від «Прощай» до «Не кидай мене»,
від тремтіння сльози на долоньці,
моя мамо, любов не мине.
На межі, де кінчається слово
І зривається в морок ночей,
Я молюся: була б Ти здорова,
світи шлях мені світлом очей.
Я молюся, щоб вони не згасли,
гріли серце в самотності дні.
Мамо, мамо, якбиж то Ти знала,
як без Тебе лишатись мені?!
Як без Тебе і холодно, й сіро
стане в хаті, мов на чужині.
Мамо- мамо, негаснуча віро,
як же бути без Тебе мені?
Не спіши, у нас довга розмова,
чуєш, мамо, без мене не йди!
По містку, де зривається слово,
на той берег ріки проведи…
Михайло Барвінок
Ведучий: Мужчина стає на коліна тільки в трьох випадках: щоб напитися із джерела, зірвати квітку для коханої і щоб вклонитися матері. І я низько вклоняюся Вам, Жінки і Матері. Це ваші муки дають нове життя. Це ваші безсонні ночі роблять з безпорадних крикунів старанних дівчаток і безстрашних хлопчиків. Це Ваше велике терпіння, Ваші турботи, Ваша любов благословляють їх на подвиги в ім’я на землі.
Ведуча: Мама… Закрий очі і прислухайся. І ти почуєш мамин голос. Він живе в тобі, такий знайомий, рідний, його не сплутаєш ні з яким іншим. Навіть коли станеш дорослим, завжди будеш пам’ятати мамин голос.
Звучить пісня про маму
Ведуча: Дорога мамо… Де слів тепліших дібрати? Сильнішої любові від материнської немає в світі. Недарма символом любові й миру став образ матері з немовлям на руках. Мама в кожного одна. Пісня голосом повториться, але мама не повториться ніколи. А тому кожному життя матері треба зробити радісним і щасливим.
Учитель: Минають роки, десятиліття, міняються устрої, а на землі споконвіку стоїть Мати. Вічна і свята, грішна та праведна, як і ця свята земля, на якій ми живемо. Стоїть Мати і молиться занас з вами, за наше майбутнє, за наш спокій, за мир на землі… Сподіваюся, що наша літературно- музична композиція доторкнулася струн вашої душі і допомогла замислитися над одвічними цінностями, адже поезія славетних земляків є прикладом справжньої синівської любові, гідної наслідування.