Літературно-музична композиція "Мамину турботу збереже сорочка, захистять від лиха хрестиків рядочки"

Сценарій свята «Мамину турботу збереже сорочка, 
захистять від лиха хрестиків рядочки»

 

               Доброго дня всім, хто тут зібрався нині!

               Доброго дня всім, хто в гості завітав!

              Доброго дня, великій цій родині!

               Шановні гості, ми вітаємо вас!

               Ми раді Вас вітати у нашій світлиці

        І дарувати хліб із золота – пшениці,

        Щоб хліб святий був завжди на столі,

        Й щасливі були всі на українській цій землі.

            Прийміть же хліб на мальовничім рушникові.

 

              Віншуєм вас привітним гожим словом.      (Вручають коровай)

 

Вже ведеться так роками,

Що в другу неділю травня

Ми святкуєм свято мами,

Неньок славимо піснями.

 

А сьогодні до нас з вами

Також свято завітало,

Україну звеселило

Й вишиванку привітало.

 

Для людей це свято скромне.

Ми ж радіймо та співаймо,

Працю мамину невтомну

В пісні й слові прославляймо!

 

Як добре нам жити і знати,

І вірити, друзі, весь час,

Що кращого слова, як мама,

Немає у світі для нас.

Воно, мов зоря світанкова,

Як хліб і людська доброта,

Як мова твоя колискова,

Як доля і правда свята.

Із ним веселіше нам жити,

Бо матір'ю в ріднім краю

Назвали дорослі і діти Вітчизну любиму свою.

 

Ведуча. Мама, мамочка, матуся... Скільки ніжності, тепла і любові у цьому слові, що називає людину, яка для всіх найближча, найдорожча, найрідніша.

У травні, коли прокидається від сну природа, коли дзвенить у блакиті пташиний спів, теплий весняний вітер приносить свято Матері.

Ведучий. У кожній країні свято Матері відзначають давно. Щасливі ми, що воно прийшло, нарешті, і на нашу землю. Хай вічно живуть наші мами, а ми, діти, завжди залишатимемося перед ними в боргу.

Мама — основа всіх основ. Вона народжує і виховує дитину, плекає,  оберігає від біди і горя. Мама турбується увесь вік за дитину, проймається її болем на відстані.

ПІСНЯ

Ведуча. Все прекрасне в людині — від променів сонця й від молока матері.

У всіх піснях і заклинаннях бачимо матір — на зорях. І сама вона давно стала зорею незгасною, що світить звідусіль. Адже тільки мама залишиться символом рідного дому.  Недаремно найсвятіші на землі слова жіночого роду: земля, Україна, Вітчизна.

 

Пісня лунає по всій Україні —

Матусине свято прийшло до нас нині.

Щиру подяку ми неньці складаєм,

Здоров'я і щастя рідненькій бажаєм.

Рідна мати, Матір Божа, Мати Батьківщина —

Три цілющих вічних слова — Вся моя родина.

 

Перша мати — то рідненька,

Що на світ зродила,

Що пестила, доглядала,

Добра-правди вчила.

Друга мати — Україна,

Рідная землиця!

Третя мати — це Марія,

Небесна цариця.

Моя люба мати, Калиновий цвіт.

В тобі, рідна мати,

Весь мій любий світ.

В тобі моє щастя,

В тобі моя ціль.

Моїм є твоє горе,

Моїм є твій біль.

Твоя світла радість

Радує й мене,

А твій жаль проймає

Й серденько моє.

Бо ж я, моя мамо,

Твоя кість і кров,

Ти мене родила,

Ти є мій покров!

Ти мене борониш

Від усіх тривог,

Най благословить тебе

З неба Господь Бог!

ПІСНЯ

Ведуча.  Людина i праця, людина i пiсня, людина i витвiр мистецтва - це все                                                                                                     вiчне, безсмертне, щось своєрiдне i глибоко вражаюче. Наш український народ працьовитий, щедрий на таланти, здiбний, обдарований. Якщо працювати - то до сьомого поту, якщо спiвати - то дзвiнко, розложисто, якщо творити щось - то неповторно, захоплююче. .

Ведучий: Народне мистецтво, яке передавалося із покоління в покоління століттями, завжди було і є ґрунтом для спілкування людей, джерелом пізнання історії, культури далекого минулого.

Ведуча: З далекого минулого прийшло до нас  рукоділля  -  в’язання, вишивання, різьблення, ткацтво.  Виникло воно з любові до рідної землі і батьківської оселі.

 Мати, проводжаючи свою дитину в дорогу, благословляла її хлібом на вишитому рушникові. Саме в той рушник чи сорочку, яку дитя носитиме на тілі, вкладала вона свої думки, сподівання на гарну долю дитини, на щасливе майбутнє. Тому вишиті сорочки, рушники, обруси – це закодовані добром, любов’ю та молитвами символи, які неодмінно оберігатимуть власника від усього лихого.

Ведучий: Тому саме матерям та одному з видів українського народного мистецтва  – вишивці –  присвячене сьогоднішнє наше свято. Щиро запрошуємо Вас полинути в прекрасний світ народної вишивки, щоб дізнатися  більше про наші традиції, обряди, культуру та історію.

Ведуча.Про вишивку згадується у Біблії і Ілліаді Гомера. Нею, за свідченням Геродота, був прикрашений одяг скіфів. Арабський мандрівник Х століття у своїх розповідях свідчить, що руси теж носили вишитий одяг.. Дар вишивання греки пов’язували з ім’ям мудрої богині Афіни.  У часи Київської Русі мистецтво художньої вишивки дуже високо цінувалося. Сестра Володимира Мономаха Анна Янка організувала в Києві в Андріївському монастирі школу, де молоді  дівчата вчилися вишивати золотом і сріблом.             

                    Сорочку-вишиванку                                                                                                                                   

                    До самого світанку

        Вишивала дівчина в сиву давнину.

        Схрещувались ниточки,

         Розквітали квіточки:

        Ружі та барвінок, вздовж по полотну.

Вишивала з піснею

Стало все барвистеє.

Чи на дворі дощ був, чи холодний сніг.

Вишивала ружу

Та вкладала душу,

Щоб на довгі роки вийшов оберіг.

                Барви кольорові:

               Зелень – то діброви,

                Молодість, надія, злагода і мир;

                Жовтий – то колосся,

                Й плодовита осінь,

                І ласкаве сонце, що встає з-за гір.

 

ПІСНЯ

Ведуча: Вишиванням споконвіку займалися жінки. Цей вид рукоділля відтворює душу і характер жінки, бо у вишивку вона вкладає свої почуття та мрії, щоб принести радість собі та людям. Вишиваючи сорочку дитині, мати вкладала у свою працю все тепло душі, замовляла візерунком щасливу долю своїй кровиночці.

Вишивала мама синіми нитками — 
зацвіли волошки буйно між житами. 
Узяла матуся червоненьку нитку — 
запалали маки у пшениці влітку. 
Оберіг-сорочку вишила для сина, 
Візерунком стали квіти України: 
маки та волошки, мальви біля хати… 
Долю для дитини вишивала мати.

 
Шила-вишивали хрестики зелені — 
зашуміло листя на вербі й калині. 
Золотилось сонце у розлогій кроні. 
Вишивала долю, наче по долоні. 
Оберіг-сорочку вишила для сина, 
Візерунком стали символи Вкраїни: 
і верба, й калина, сонях біля хати… 
Щастя для дитини вишивала мати. 

Білими по білім вишивала ненька, 
до ниток вплітала всю любов серденька, 
Дрібно гаптувала росяні мережки, 
щоб не заростали у дитинство стежки. 
Оберіг-сорочку вишила для сина, 
Візерунком стала рідна Україна. 
Мамину турботу збереже сорочка, 
захистять від лиха хрестиків рядочки.

ПІСНЯ

Ведучий: Майже кожна область, кожен регіон, часто і окремі села, від матері до дочки передавали свої узори. Тому за кольором , орнаментом вишивки завжди можна визначити місце її виготовлення. Здебільшого в Україні  переважали вишивки червоними та чорними нитками. Вишиванням займалися кожну вільну хвилину, на вечорницях і досвітках, довгими осінньо-зимовими вечорами.

Ведуча: Тож i не уявляємо ми доброї батькiвської хати без прикрас: вишиванок i рушникiв - витворiв народного мистецтва. Саме з батькiвської хати починається пiзнання свiту. Бiлi стiни, бiла стеля - неначе витканi з маминого полотна. Сонячне снiп'я ллється через вiкна i вiд того на стiнах виграють розгаптованi квiтами рушники, розпростерли крила, немов пiвники, на рушниках горять кетяги калини, золотистi китички хмелю звисають з рушникiв до самого столу i пахнуть хлiбом. А то справдi йшов дух вiд паляниць, що їх спекла мати та й поклала на стiл, прикривши теж казкової краси рушником. Яким затишком, теплом, спокоєм вiє вiд цих рушникiв! Мабуть, у кожному домi зараз є вишиванки, вишивані рушники. Неможливо забути це дивне народне мистецтво…                            

Ведучий: Ми віримо, що в невичерпній скарбниці духовної культури нашого народу буде і надалі розвиватися винятково важлива її частина – вишиванка, адже з нею пов'язана вся багатовікова історія українського народу, його творчі пошуки, радість і горе, його перемоги і поразки, сподівання на майбутнє, адже вишиванка - це духовний символ українського народу, рідного краю, батьківської оселі, тепла материнських рук.                           

 

 Веселкою сплелися кольори 
На вишиванці, наче доля. 
На ній — тобою прожиті роки, 
Усі достоту, з радощами й болем. 
Усе на ній: вечірняя зоря, 
І росами умите раннє сонце, 
На ній і сльози, й посмішка твоя, 
Хатинка рідна і твоє віконце. 

ПІСНЯ

Ми, українці, нація прадавня,                  
На цій Землі — багато тисяч літ.
Культурою й традиціями славна,
І багатющий в нас духовний світ.
В нас звичаї свої, неписані закони,
По них пізнає українця вся земля.
 

Своє світосприймання й заборони

Як і свої ліси, річки й поля...
Свої казки, легенди і повір’я,
Дотепні жарти і слова ясні,
Своя хатина біла і подвір’я,
І неповторні, трепетні пісні.

 

Усе, що є в нас, в праці здобували,
Пройшли дорогу в світі нелегку.
Та завжди хлібом друзів зустрічали
На вишитому шовком рушнику..
Народ цінує землю цю єдину,
В якій коріння наше з правіків,
Вітчизну любить і свою родину,
Бо тут народжений й життя прожив.

 

Й сама земля дала нам рідне слово,
Робочі руки й щирі почуття.
Й дитинну душу світлу, пелюсткову,
І мрії, що ведуть у майбуття.
Ми на своїй землі віки й тисячоліття,
Тут славний рід, родина і сім’я.
Коріння у землі, а в небо — пишне віття.
У світі — українці нам ім’я.
Іде в майбутнє рідна Україна,
У світле і високе майбуття.
І наш народ — одна свята родина,
А кожен з нас в родині цій дитя.

 

 

Ведучий: Народне прислів'я каже: «Без верби і калини нема України». До сказаного слід додати: «І без вишивки». Тому що вишиваний рушник і вишита сорочка давно стали українськими народними символами - оберегами. Мамина пісня, батькова хата, дідусева казка, бабусина вишиванка, добре слово сусідів, традиції і звичаї.

- це все родовідна пам'ять, наші символи, історія.

Ведуча. Нас, українців, по вишивках і чарівних рушниках-оберегах упізнають в усьому світі. Українська жінка і сорочку синові вишиє на щастя, і рушника на долю. Тому рушник і став синам та донькам оберегом, бо це — сама материнська любов і щира молитва, що оберігають її дітей від біди в далеких дорогах.

Вічна пісня барв і кольорів,
Неповторна музика натхнення!
Шепіт трав і шелест яворів,
І дзвінкі турботи сьогодення.
Хрестиком покладено в рядки,
Поспліталось, блиснуло веселкою
Ніжність материнської руки
Пісні ще весільної, веселої.
Дух народу в колір заплете,
Проросте і піснею, і цвітом.
А над світом, гляньте, а над світом
Українська вишивка цвіте!

 

ПІСНЯ

 

Ведучий: Здавна наша околиця також славилась чудовими вишивками. Особливо старанно вишивали рушники, якими прикрашали оселі. Не було (та й зараз немає) жодної хати в селі, в якій би вони не красувалися.

Ведуча: Хоч би яке убоге життя не судилося господарям, а все ж усюди рушники палахкотіли багатством кольорів, були своєрідною візитівкою оселі вишитих речей. Вони вічні. Свідченням цього є наша шкільна виставка «Бабусина світлиця», у якій зібрані роботи наших мам, бабусь і прабабусь.           

                                                 ( тримають вишиті рушники)

Тримаю вишиті старенькі рушники.

Давно забуті, горнуться до мене…

Заполонили світ нейлони та шовки…

Кому потрібні вишиті ромени?

Гортаю білу грядку полотна,

Засіяну барвінком і любистком.

Сміється вишита прабабою весна,

Ховається за квітами і листом.

 

Голублю диво-дивне із пісень,

Що хрестиком і стелиться, і в’ється.

Сіріє за вікном звичайний день,

А в рушниках волошками сміється.

Перегортаю білі рушники,

Що хліб вкривали і дитя в колисці,

Що старостів чекали на святки,

Розшиті маками, заквітчані, барвисті.

 

Благословенна будь на всі віки,

Найперша жінко, що нашила квіти!

Душа мого народу – рушники –

Барвінками і мальвами зігріта.

 

 

Є на вишиванці розмаїті квіти —
Це ж країна наша перлами розшита.
Є на ній і гори, є на ній долини,
Все, що є найкраще у Вкраїні милій.
Є на ній і півники святкові,
Є на ній і квіти малинОві.
Синя нитка — птиці прилітають,
А червона — квіти розквітають.
Листя вишиванки зеленаве,
Голуб із голубкою — до пари.
Щоб любов до краю розквітала,
Слава України не пропала.

 

Вишивали добрі прабабусі руки,
Щоби пам'ятали внуки і правнуки.
Щоби своїм дітям в пам'ять передали,
І щоб рідну землю завжди шанували.
Матінко Небесна на руках із Сином,
Від біди й недолі збережи Вкраїну,
Від рук загребущих, лиха і напасті,
Щоб, як вишиванка, розквітало щастя.

 

ПІСНЯ

 

  Ведучий. Не зникає цей витвір мистецтва і донині  в нашій школі - дівчатка рівненько кладуть стібки на полотні, вишиваючи собі чи братику сорочки, дехто прославляє його у піснях, чи у своїх авторських віршах.

 

Ведуча:  Ми повинні пам’ятати, що народна вишивка - це мистецтво, яке постійно розвивається. Це величезне багатство, створене протягом віків тисячами безіменних талановитих народних майстринь, бабусь та матусь. Наше завдання - не розгубити його, передати це живе іскристе диво наступним поколінням.
Мереживом виткане наше життя,
Душею свій час відчуваєш.
І буде настільки цікавим буття,

Які в нього нитки вплітаєш.
 

Ведучий: Хай у ваших оселях розквітне калина, оживуть птахи й квіти на полотнах! Ми з вами усі - українці, яких об'єднує у велику родину любов до рідної землі, до неньки-берегині, до пісні й до вишивки.

                    Нехай слова і пісні милозвучні

   Для вас лунають знов і знов,

   Хай будуть в серці нерозлучні

   Добро, надія, віра і любов!

   Хай вам сміється доля журавлина,

   Поля розлогі колосом цвітуть,

   Нехай червоні ягоди калини

   На  вишиванках осявають путь.

 

Ведуча.Людське безсмертя з роду і до роду
                Увись росте з коріння родоводу.
               І тільки той, у кого серце чуле,
               Хто знає, береже минуле
               І вміє шанувать сучасне, -
              Лиш той майбутнє
               Вивершить прекрасне!

 

 ПІСНЯ («На щастя, на долю»)