Літературно-музична композиція «Не любіть себе в Україні, любіть Україну в собі»

Про матеріал

Сьогодні ми прославимо країну, яка постала зі слова, і слово те святе від Бога – Україна. Сьогодні ми помолимося за країну, яка, як висвіт душі, явилася з молитви, і молитва та свята, як розмова з Богом, – Україна. Сьогодні ми поговоримо про країну, яка, як людина, вродилася з любові, і любов та свята на землі і в небі, як 10 заповідей Божих, – Україна. Святе Письмо заповідає: шануй отця свого і матір свою – добре тобі буде, і довго житимеш на Землі. І світить нам із Святого Письма в ореолі материнства рідне слово – Україна. Любов до Матері праведна і жертовна, світлом Пречистої долає вона чорні сили зла, і поки в душаї дітей горить вогонь щирої і вірної родинної любові, доти буде на Землі Україна.Любов до Матері і любов до України, як любов до Бога, тяжко двигала свій хрест на Голгофу, і на тому Христі її одвіку розпинали, а вона воскресала, і сяйво її воскресіння являло «і мертвим, і живим, і ненародженим» прийдешнє, як віщу земну правду, – живе на світі Україна.

Перегляд файлу

Загальноосвітня школа І-ІІІ ст. с.Боровичі

Маневицького району Волинської області

 

 

 

 

 

 

Літературно-музична композиція

«Не любіть себе в Україні, любіть Україну в собі»

 

 

Підготувала

БІЛАН  Н.С.,

заступник директора

з навчально-виховної роботи, вчитель-методист

 

 

 

 

 

2017 рік

 

Звучить Державний Гімн України

(в редакції «Ще не вмерла України…»

Сл.П.Чубинського, муз.М.Вербицького)

 

Читець 1.

Бог

(Ганна Гайворонська)

Я бачила Бога. В тумані до п’ят

Ходив, наче лунь, між наморених хат.

Дощем у шибки мовчазні дріботів.

Ніхто і не відав, чого він хотів.

А люди гадали: якийсь дідуган

Старцює і гроші складає в гаман.

Сікли матюками і злістю товкли –

Були аж зелені від тої хули.

Заплакав Всевишній, узяв його страх:

  • Щось людське лишилось у ваших серцях?

Людей відрізняє від мавп доброта.

Чи люди не ті, чи планета не та?

Я землю квітучу для вас сотворив,

І поле вам виткав, і степ простелив,

Джерельними ріками обперезав,

І звіра, і птаха до вас посилав.

Ви в ріки плювали й кривавили світ,

Від диму земного в дірках небозвід.

У храмах святих поробили хліви –

Плодили бездухих з тії сіряви.

Ви глави стенали із білих церков,

На вас материнська і братняя кров,

І знищені голодом в стиглих житах,

І підла підступність по ваших хатах.

О ні, ви не святість свою берегли –

У кубла свої, що тяглось, те й тягли,

І заповідь Божую «Не укради»

Пустили за плином гнилої води.

Ви все продали за шматок ковбаси.

То хто ж ви: чи люди? І я хто єси?..

…А дощ старчі плечі шмагав батогом.

Бог плакав, обстукував землю ціпком.

Навколо ні вогника, ані душі.

Вовтузився черв земляний в спориші.

В моєї хатини паркану нема –

Лиш вітер в цілющих обіймах трима –

Кудлатий і свіжий, мов протяг з грудей.

У скромній світлиці немає дверей.

Заходь, Боже праведний, в затишок мій –

Зігрій сиву душу і руки зігрій.

Ми довго мовчали, аж тьмарився зір,

Повір нам, Всевишній, востаннє повір.

Ми зійдем у часі, у жилах трави,

Збудуєм по землях прекрасні церкви,

Молитись Тобі навчимо діточок,

Очистим замулені душі річок.

І святість соборну в собі зведемо,

І землю в наругу уже не дамо.

Ведучий 1.

Щоб насправді наша Україна відбулась, стала вільною і незалежною, необхідно, щоб кожен її громадянин володів трьома моральними якостями: мав почуття людської гідності, був патріотом і любив ближнього свого.

  • «Історія народів учить нас, що тільки та держава велична, в якій велична мала людина» (Олександр Довженко).
  • «Україна встане з колін лише тоді, коли стане на коліна перед Богом» (Юлія Тимошенко).
  • «Не любіть себе в Україні, любіть Україну в собі!».
  • «Патріотизм – це не значить лише одна любов до Батьківщини. Це значно більше. Це усвідомлення своєї невід´ємності від Батьківщини і невід´ємне переживання разом з нею її щасливих і нещасних днів»  (Лев Толстой).

Ведучий 2.

Сьогодні ми прославимо країну, яка постала зі слова, і слово те святе від Бога – Україна.

Сьогодні ми помолимося за країну, яка, як висвіт душі, явилася з молитви, і молитва та свята, як розмова з Богом, – Україна.

Сьогодні ми поговоримо про країну, яка, як людина, вродилася з любові, і любов та свята на землі і в небі, як 10 заповідей Божих, – Україна.

Ведучий 1.

Святе Письмо заповідає: шануй отця свого і матір свою – добре тобі буде, і довго житимеш на Землі. І світить нам із Святого Письма в ореолі материнства рідне слово – Україна. Любов до Матері праведна і жертовна, світлом Пречистої долає вона чорні сили зла, і поки в душаї дітей горить вогонь щирої і вірної родинної любові, доти буде на Землі Україна.

Ведучий 2.

Любов до Матері і любов до України, як любов до Бога, тяжко двигала свій хрест на Голгофу, і на тому Христі її одвіку розпинали, а вона воскресала, і сяйво її воскресіння являло «і мертвим, і живим, і ненародженим» прийдешнє, як віщу земну правду, – живе на світі Україна.

Читець 2.

   До українців (Віктор Баранов)

Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,

Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці,

Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день,

Коли ми перестали гордиться, що ми – українці?

 

І що є в нас душа, повна власних чеснот і щедрот,

І що є у нас дума, яка ще од Байди нам в´ється,

І що ми на Вкраїні – таки український народ,

А не просто населення, як  це у звітах дається.

 

І що хміль наш – у пісні, а не в барилах вина,

І що щедрість – у серці, а не в крамничних вітринах.

І що є у нас мова, і що українська вона,

Без якої наш край – територія, а не Вкраїна.

 

Я до себе кажу і до кожного з вас: «Говори!»,

Говорімо усі, хоч ми й добре навчились мовчати.

Запитаймо у себе: відколи, з якої пори

Почали українці себе у собі забувати?

 

Запитаймо й про те, як ми дружно дійшли до буття,

У якому свідомості нашій збагнути незмога.

Чом солодшим од меду нам видався чад забуття

Рідних слів, і пісень, і джерел, і стежок від порога?

 

Українці мої! То вкраїнці ми з вами чи як?

Чи в «моголах» і вмерти судила нам доля пихата?

Чи в могили забрати судилося наш переляк,

Що розцвів нам у душах смиренністю «меншого брата»?

 

Українці мої! Як гірчать мені власні слова…

Знаю добре, що й вам вони теж не солодкі гостинці.

Але мушу казати, бо серце, мов свічка, сплива,

Коли бачу, як  люто себе зневажають вкраїнці.

 

…То хіба ж не впаде, не закотиться наша зоря,

І хіба не зотліє на тлін українство між нами,

Коли навіть на згарищі долі й зорі Кобзаря

Ми і досі спокійно себе почуваєм хохлами!

Українці мої! Дай вам, Боже, і щастя, і сил.

Можна жити й  хохлом – і не згіркне від того хлібина.

Тільки хто ж колись небо нахилить до ваших могил,

Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна?!

Ведучий 1.

Станемо на коліна перед матір´ю-Україною і помолимось, як Матері Божій.

Станемо на коліна перед Україною – і виростемо духом аж до небес.

Свята година молитви і сповіді встає з чистоти-матінки-землі і пречистого світла батька-неба – і зоріє в тому сяйві українська душа, і являє молитву і сповідь у слові, і шепче його споконвіків так довірливо тихо, що слово з України чути на цілий світ.

Ведучий 2.

Слово віще, бо несе під серцем Надію, як дитя. Слово чесне, бо освячене Правдою. Слово заповітне, бо покликане здобути Волю.

Слухаймо це слово душею, бо воно із пісні народу виспівалось, із душ синів і дочок України вияснилось, як молитва і  сповідь у святу годину, бо співати про Матір, говорити з Матір´ю на самоті рівне розмові з Богом.

Є на світі одна Україна, як тільки одна є в нас мати, і їй наша найсвятіша, дитинна любов!

Читець 3.

   Україна

Тут земля розквітає, як мак навесні,

Верби тут у ставках коси миють,

А птахи тут співають веселі пісні,

Що й душа від пісень тих радіє.

Найчистіші джерела тут б´ють з-під землі,

Розквітає червона калина.

І цей край – наймиліший і рідний мені,

Батьківщина моя – Україна!

Пісня «Україна»

(сл.і муз. Тараса Петриненко)

Ведучий 1.

Є одна Україна, як Великий і Єдиний Бог. Будемо молитися неможними устами до Всевишнього, щоб нам Україну хранив, дав їй волю, і добру долю, і щастя, і ясного світа на многая, многая літа. Стоїмо на майданах, у концертних залах, у церквах і соборах, стоїмо благовісно, як діти перед мамою, і щира молитва витає над нами, і слово поета Олександра Кониського на крилах музики Миколи Лисенка летить до неба:

  Боже Великий, Єдиний,

  Нам Україну храни…

Ведучий 2.

Є одна Україна, як одна Мати Божа, Цариця неба і землі, покровителька і захисниця України. Прийми, Боже, молитву своїх дітей, бо ми просимо за Україну, за рідну Матір, і молитва наша праведна, як і любов.

Читець 4.

  Утвердим  волю! (Г.Березовський)

Возрадуйсь, нене, Україно рідна,

З колін закляклих гордо підіймись!

Благослови навік великий рід наш

На добре діло і високу мисль!

…Щаслива тільки в злагоді родина,

Де у пошані розум, честь і труд.

Несхитна будь і горда, Україно,

Благословенна й вільна вічно будь!

Ведучий 1.

Материнський образ України світить через вічність із ясних зір і свічада тихих вод, і в усій земній красі та зболеній печалі відбивається на блакиті небес.

Ведучий 2.

Материнський образ України встає з полинових степів і глибинної чорноземної скиби, як брова, зоріє із зажури поліських озер, що чистими очима довірливо дивляться на світ, виростає небосяжно на повен зріст із карпатських верховин.

Мати стає на коліна тільки перед Світлом з небес, і Пречиста Діва Марія, заступниця наша, врятує на зламі світів Матір-Україну.

Читець 5.

Антоніна Листопад

Так порожньо нині у батьківській скрині.

Куди ж бо дівається наше багатство?

Жінки України, та ж ви Господині?

Візьміть в свої руки усе господарство!

 

І зір затуманився, і візерунки.

Біда за бідою. На люд і на глину.

Жінки України, та ж ви Опікунки?

Візьміть під опіку свою Україну!

 

Вже іній черлений на сивій калині,

Вже Альфа шукає останню Омегу.

Жінки України, та ж ви Берегині?

Дістаньте із серця свого оберега!

 

Хай крицею стануть. На рідному ганку

Є мудрість. То мудрими будуть і справи.

Жінки України, та ж ви – громадянки?

Громадьмо державу!

Читець 6.

Заповіт сину (Василь Більчик)

Я тобі залишаю так мало –

Лиш дорогу, що ми крокували!

Ти той шлях наш у світ пам’ятай!

Ця дорога терниста – не гладка!

Через річку життя – наче кладка!

Хоч нечасто – все ж батька згадай!

 

Може, був я не завжди хороший,

Не нажив я ні слави, ні грошей –

Хай це менше хвилює тебе!

Я тобі залишаю у спадок

Дуже мудру й корисну пораду:

Вірить тільки найбільше в себе!

 

І мене, і себе – будь достоїн!

Пам’ятай, що й один в полі воїн!

Будь твердий, як булатний клинок!

Ти в житті будеш часто згинатись,

Та навчись кожний раз випрямлятись:

Це нелегко – я знаю, синок!

 

Не здавайся, мій син, не згинайся!

І з  розбитим лицем – посміхайся!

Нам нокдаун – корисний урок!

Дехто є плазуном від природи.

Ти не повзай. Ніколи і зроду!

Він прийде, справедливості строк!

Я залишив тобі так багато:

Чисте небо і батьківську хату,

В буйноцвітті зелений садок!

Стару грушу, рясний кущ калини.

Головне – залишив Україну!

Пам’ятай про це завжди, синок…

Ведучий 1.

Воскрес Христос – воскресне Україна, бо один Бог витає над нами і одна Мати любить нас. Віримо в це воскресіння, відколи постала під сонцем наша Земля, наш край веселий і люд хрещений. Віра ця передається з роду в рід, як українська душа, і вона незнищенна, як неопалима купина.

Ведучий 2.

Рідна Мати і рідна Україна – два крила любові, два крила несуть українську душу через віки і не в’януть у вічному польоті, бо тримає їх на світі материнська любов.

Читець 7.

  Антоніна Листопад

Вродився…

І в першу вже мить

Відчуй Родовитість Магічно!

Любіть Україну!

Не просто любіть…

Жадайте у пристрасті вічно.

 

Мужнієш…

І рвешся в блакить.

Іди крізь терни Прямовисно!

Любіть Україну!

Не просто любіть…

А дихайте нею, мов киснем.

Мудрішаєш…

В сонмі століть

Примнож Родового Таланту.

Любіть Україну!

Не просто любіть…

Самі Україною станьте!!!

Пісня «Одна калина»

(сл.В.Коровського, муз.Р.Квінта)

Ведучий 1.

Нема життя без України, бо Україна – це доля, яка випадає раз на віку, бо Україна – це Мати, яку не вибирають, як і долю, бо Україна – це пісня, яка вічна на цій землі.

Ведучий 2.

Казкову й чарівну силу  мають степові простори. Глянеш у високе небо над ними – і бачиш, як у блакитному свічаді, віки давно минулі, коли тут у битвах за Матір-Україну писала історію козацька шабля і народжувалася, щоб ніколи не вмерти, козацька слава.

Читець 8.

  Галина Гордасевич

Убиймо в собі раба!

Бо дивляться наші діти,

І їхні очі питають:

Що скажете нам, батьки?

Що нам лишаєте в спадок?

Чим будемо володіти?

Вже не білі плями в історії –

Суцільні темні віки.

А що ми їм справді полишим?

Жменьку вкраїнських літер?

Землю, солону від крові,

Білу від ДДТ?

Убиймо в собі раба!

Інакше історії вітер

Нас, мов сухе лушпиння,

Просто на смітник змете.

Щоб настала нова доба,

Убиймо в собі раба!

Ведучий 1.

В блакитному небесному свічаді відбивається за далекими морями-океанами другий край землі, куди впродовж цілого століття закидала доля дітей України, а вони, добрі діти, на чужині не відреклися матері і навіки вписали нового краю своє українське ім´я.

Ведучий 2.

І бачу я з сонячних степів на далеких слідах, які сто років тому проклали в канадських преріях на просторах Альберти перші поселенці з України, дивний пам’ятник, єдиний у світі. Не рицар у залізних латах з погрозливо піднятим мечем, не цар на здичавілому коні над Невою, не можновладець, який простягає вперед руку, щоб загарбати цілий світ, а велетенська Писанка зоріє в небесах, як душа України, краса України. І видно її веселкові узори в білих українських хатах, і стеляться вони, як спориші, на стежках, якими споконвіку ходив рід до роду, і сонячно світяться у Дніпрі, як пречиста вічність нації.

Читець 9.

    Люблю Україну

(Надія Кольцова)

Ви, мамо, сказали, що я народилась

В найкращій країні, в хорошій сім´ї,

Де гори високі, де ріки широкі,

Поля неозорі, дзвінкі солов´ї.

 

Духмяність від цвіту, де трави шовкові,

Верба при дорозі й красуня Десна.

Сади українські, зоря світанкова –

Мені наймиліша моя сторона.

 

Не хочу в Ізраїль, не мрію про Штати,

Моя Батьківщина для мене свята.

Хай буде щаслива, вродлива й багата,

Як ранок погожий, як юні літа.

 

Я, мамо, ніколи її не покину,

Я, мамо, ніколи не зраджу її.

Величну й красиву люблю Україну,

Її синє небо і спів солов´їв.

Пісня «Україна»

(сл.Ю.Рибчинського, муз.Ніколо)

Читець 10.

  «Не зрадь» (Дмитро Павличко)

Народе мій, воскреслий, що з тобою?

Невже на те вставав ти з домовини,

Щоб знов укритись рабською ганьбою

І добровільно, світові на кпини,

Вернутись до свого сусіда в слуги,

Де ти вже був, де триста літ щоднини

Побитий помирав із болю й туги

За волею й державою своєю?

Невже сибірської тайги наруги

Зморозили навік твою ідею?

Невже забув ти хліб голодомору

З дітей твоїх, із бур´яну та глею?

Що сталося тепер, коли ти вгору

Повинен вийти з помирань безодні

До сонця й зір небесного собору?

Чи заглушили дзвони великодні

Твій дух, піднятий тільки тіло з гробу,

Розквашене, немов капуста в бодні?

Невже, пройшовши в тюрмах переправу,

Здолавши смерть могуттям свого слова,

Ти прагнеш обернутися в худобу?

Невже твоїх пророків настанова –

То не зерно плодюще й незниколе,

А тільки здерта колосків полова?

Невже за злотних обіцянь фантоми,

За усміх брата, підлого зісподу,

За нафту віддаси без осороми

Здобуту кров´ю й вірністю свободу,

Свої віки прийдешні і минулі

Продам купцям із Заходу і Сходу?

Таж їхня лож, як стронцій у намулі,

Сидить і жде, щоб ти в непам´ять виру

Звалився, ставши на хисткі ходулі.

Стій! Подивися в очі проводиру,

Не дай своєї мови на поталу,

Бо згинеш не від болю, а від миру,

З хахлами, що взялись тебе помалу

Невольницьким язичієм зв´язати,

Впрягти в ярмо чужого капіталу.

Я знаю: ти навчився воскресати.

Та більше любиш ти свої страждання,

Печальні співи, невмирущі втрати…

Але година надійшла остання –

Не дайся вкинути в нові закови,

Не зрадь свого звитяжного повстання!

Плетуть на тебе окуття шовкове,

Ласкаве, як повітря в Магадані,

І тепле, наче море Соловкове…

Не стань плебеєм, взявши на Майдані

Тягар «державотворчих зобов’язань»,

Не дай вождям згубитися в дурмані

Нікчемних чварів і чванливих казань,

Бо знову ти прокинешся в гостині

Вже не як брат, а як слухняний в´язень!

Даруй мені ці заклики полинні,

Цей голос розпачу й перестороги,

Бо я – твій син, що в кам´яній пустині

Стелив тобі своє життя під ноги!

Заповіді українцям

Ведучий 1, ведучий 2.

  • Шануй свою матірну мову, бо це прекрасний скарб, що відрізняє наш народ від інших народів.
  • Шануй звичаї та обряди твоїх батьків, бо це твоя окраса.
  • Шануй своє здоров´я і життя, не пий алкоголю, не кури тютюну, бо це руйнує тебе і твоїх рідних.
  • Будь чистий тілом і духом, і вірний своїй жінці і дітям, бо супружна невірність руйнує родину і тебе самого.
  • Люби свій народ і ніколи його не зрадь.
  • Не бійся потерпіти за правду і за слушну справу свою і свого народу.
  • Поводься гідно і не понижуй себе перед ніким, бо раба ніхто не шанує, а достойного і ворог похвалить.
  • Все і всюди говори своєю українською мовою і заявляй, що ти Українець, але ніяким нечесним вчинком не посором того прекрасного імені, за це тобі буде признання і честь, а народові та й тобі – користь.

Читець 11.

  Василь Симоненко

Гей, нові Колумби й Магеллани,

Напнемо вітрила наших мрій!

Кличуть нас у мандри океани,

Бухту спокою облизує прибій.

Хто сказав, що все уже відкрито?

Нащо ж ми народжені тоді?

Як нам помістити у корито

Наші сподівання молоді?

 

Кораблі! Шикуйтесь до походу!

Мрійництво! Жаго моя! Живи!

В океані рідного народу

Відкривай духовні острови!

Жоден вітер сонця не остудить,

Півень землю всю не розгребе!

Україно! Доки жити буду,

Доти відкриватиму тебе.

 

Мріяти й шукати, доки жити,

Шкварити байдужість на вогні…

А якщо відкрию вже відкрите –

Друзі! Ви підкажете мені…

Читець 12.

Від ваших чвар народові болить

  (Сіма Кордунова)

Вже є у нас омріяна держава,

Вже уряд і парламент у нас є,

Але не виграє ніяк народна справа,

Бо на меті – у кожного – своє.

 

Ми обирали багатьох заочно,

Не бачивши ні в профіль, ні в анфас.

Все ж вірили: тепер вже буде точно

І злагода, й добро, й закон у нас.

 

Не вийшло. Помилились ми, шановні,

Не тих обрали, вірили не тим,

Бо ваші обіцянки велемовні

Розвіялись, як в чистім полі дим.

 

Б´єтесь за здобич, як вовки голодні,

Згубивши сором і забувши гріх,

Купились вчора, продались сьогодні

Заради влади, грошей і утіх.

 

І все вам мало, мало, мало, мало.

Та що ж то за хвороба в вас така?!

Аби до влади лиш поприлипали –

Хапнути б світ увесь на дурняка.

 

Агов, пани! Вам зверху нас не видно,

А ми так бачимо вас в кожну мить.

«Розборки» ваші слухати огидно,

Від ваших чвар народові болить.

 

А, може б, ви вже до роботи брались

Й не дерли Україну на шматки?

Бо за мільйони, як би не старались,

До раю не придбаєте квитки!

Ведучий 1.

Бажаю вам національної самосвідомості, громадянської відповідальності та мужності, бути готовими працювати для розвитку України, захищати її, поважати Конституцію, Закони Української держави, досконало володіти українською мовою, поважати батьків, традиції та історії рідного народу, загартовувати себе фізично, шанобливо ставитися до своєї культури.

Пісня «Не спи, моя рідна земля»

(співає гурт «Мандри»)

Ведучий 2.

Важким і довгим був шлях нашої держави до справжньої незалежності. Скільки крові та сліз було пролито нашими земляками, щоб сьогодні в цій залі око нам милував жовто-блакитний прапор і Володимирський тризуб, щоб могли ми вільно  на весь голос заспівати «Ще не вмерла України…».

Читець 13.

        Василь Гей

Люблю Україну, та є в ній багато

Такого, що болем нестерпним болить.

Я вчуся любити, я вчусь і прощати,

Лиш підлої зради не можу простить.

Хай хтось дорікне за нездійснену мрію,

Так само й любов моя – не без жалю.

Люблю – і нічого з собою не вдію,

І поки живу я – і вірю, й надіюсь,

Люблю Україну.

Люблю.

 

Ведучий 1.

Мово! Пресвятая Богородице мого народу! З чорнозему, з любистку, м´яти, рясту, євшан-зілля, від зорі і місяця народжена.

Мово! Мудра берегине, що не давала погаснути земному вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному олімпі волелюбності, слави і гордого духу. Мово! Велична молитво наша у своїй нероздільній трійці, що єси ти і Бог Любов, і Бог Віра, і Бог Надія!

Ведучий 2.

Мово наша! Передчасно постаріла, посивіла, змарніла, на хресті мук розіп’ята, на палю посаджена, за ребро на гак повішена дітьми-покручами. Стражденнице, великомученице Матір Божа наша, в сибіри і на колими погнана, в соловецьких ямах згноєна, за моря-океани розвіяна, голодомором викошена, лютим чоботом розтоптана, стонадцять раз розстріляна, чорнобильською смертю засіяна. Прости їх, Рідна! Прости гріхи їхні вільні і невільні, прости той чорнобильський плід і те дике зілля, що густо вродило на нашому трагічному лану.

Ведучий 1.

Стаю перед тобою на коліна і за всіх благаю: прости нас, грішних, і не ховайся за чорнобильську межу, а повернися до нашої хати, звідки Тебе вигнано, вернися до нашого краю…

Я Тебе викликаю із нетрів, із боліт, із забуття. Я ж висвячую тебе святою водою і священним вогнем. Самоспалюючою Любов´ю своєю відгоню від Тебе злих духів, молюся за Тебе і на Тебе, скроплюю живою водою воскресіння, виціловую лик Твій скорботний, Матір Божа, Мово мого народу!

Ведучий 2.

Прости! Воскресни! Повернися! Розродися! Забуяй вічним і віщим словом від лісів – до моря, від гір – до степів. Освіти  від мороку і освяти свято руську землю, Русь-Україну, возвелич, порятуй народ її на віки!

Читець 14.

  До української мови

        (Д.Павличко)

Українська мово, будь твердою –

Пахне вітер подихом золи.

Йдуть на тебе темною ордою

Яничари, покручі, хахли.

Не цвіти блакитно, як цикорій,

А цвіти й пали, як з горна грань!

Стань на варті рідних територій,

Не впусти до нас Тмутаракань!

 

Не скорись московському лакею,

Служці двоязикого орла.

Не ділись державністю своєю,

Бо рабою будеш, як була.

Не віддай нікому свого берла,

Встань, здіймися в силі молодій,

Не радій з того, що ти не вмерла,

А з того, що вічна ти, радій!

 

Збережи нам небо, землю й воду,

Та не в лексиконах, як латинь,

А в живому голосі народу,

В грі весіль і в молитвах святинь!

 

Легенда «Вишиванка»

(записано з уст  Гиси Н.М.)

Був час, як почав на Землі люд вмирати. Від якої хвороби, ніхто не знав. Отак іде чоловік і враз кинеться, зчорніє, запіниться і мре. Втікали люди із сіл у ліси. Та слідом за ними йшла хвороба. Не жалкувала ні малих, ні старих. Надходив час, що вже і хоронити вмерлих нема кому…

А жила в селі над Дніпром бідна вдова Марія. Забрала пошесть чоловіка і п’ятеро дітей. Та наймолодша Іванка ще здорова. Пантрує матір за донечкою, як за скарбом найдорожчим. Аж не вберегла…

Почала сохнути Іванка. Ні їсти не хоче, а тільки п’є і блідне на очах. А ще просить матінку:

  • Врятуй, мамо, я не хочу помирати!

І так ті оченята просять, що бідна жінка місця собі не знаходить. Так минуло пару днів. Одного вечора до хати прийшла якась бабуся старенька.

  • Слава Богові, - привіталась.
  • Слава.
  • Що, помирає останка? А могла б і жити.
  •       Як? Бабуню, сердечна, як? Благаю – спаси, порятуй найменшу. Не лиши в самоті на старість!

Взяла, певно, стара до серця той плач і мовила:

  •       Повідаю тобі тайну тої хорі. Але присягни, що не обмовишся. Дитям присягай!
  • Присягаю… Донечкою!
  •       Знай, що послав чорну смерть Господь Бог. Грішників зросло. Сказав Бог умертвляти всіх, на кому нема хреста. І чорти всіх, на кому не видно хреста, убивають. Виший на рукавах, на пазусі і всюди хрести. Ший чорні або червоні, щоб здалеку чорти бачили. Але не мов нікому більше, бо смерть дочки уздриш на очах…

Вже за годину червона і чорна мережка опоясала діточу сорочечку. І собі нашила. Як люди дивували, то казала, що хрести треба на благословення Боже.

З тим вже Іванка здорова: і скаче, і сміється, і співає. А Маріїне серце стискається від болю, як видить, що понесли свіжого небіжчика.

Одного разу вся в сльозах прибігла Іванка і тягне маму за рукав у сусідній двір. У маленькій домовині виносили з хати двійню хлопчиків, Іванчиних ровесників.

Змарніла Марія, аж світиться. Все пестить і цілує дочку, а думи в голові, як хмари зливові:

  •       Боже милий, так то моя надія! Господи, я не переживу її смерті!

…А люди мруть.

Не витримала. Від хати до хати бігала розпатлана і страшна.

  •       Шийте, шийте хрести. Вишивайте… Будете жити! Рятуйтеся.

Люди запиралися в хаті, думали, що прийшла пора і на Марію. Не вірять.

Марія побігла додому, взяла на руки Іванку і подибала до церкви.

Забила в дзвін на сполох.

За хвилю вже всі збіглися.

Обцілувала Марія дитину і мовила до людей:

  •       Не повірили! Думаєте, здуріла? Та най буде дітей мені ваших шкода, - на тім зірвала з Іванки сорочку вишиту. Дитина на очах зчорніла і померла.
  •       Убивці! Шийте, вишивайте сорочечки дітям і собі! – та й впала мертвою коло дочки.

З того часу відійшла хвороба за ліси і гори. А люди ходять у вишиванках.

Потім вже не стало потреби у вишитих сорочках. Та матері навчили дітей, а діти своїх дітей – і вже ніхто не обходився без вишитої сорочки, фартуха чи блузки. Носять оту просту одіж і понині по всім світі. Але мало хто відає, звідки пішла та краса до людей…

 

Читець 15.   

Найдорожче

(Василь Гей)

Найкраща в світі – пісня колискова,

Немов роса – на юний квіт життя.

Найкраще в світі – материнське слово,

Бабусине хрещате вишиття.

 

Гадаєш, це всього лиш атрибути?

Архаїка? Недолі довгий стаж?

Ти можеш їх запродати, забути,

Чи скинути із себе, як вантаж.

 

Але тоді підеш по світу голим,

Споживачем, харчів пожирачем.

І над життям, неначе понад полем,

Пролинеш вітерцем, а не дощем.

 

«…раз тільки ступиш – і пропала воля!»

Драговина сторука і цупка.

А наша доля – степове роздолля

І сивий, мудрий сум Лісовика.

 

Коріння рідне рвуть уже модерни,

Обліг осотом рясно уродив.

Та в чорні душі б´є наш край озерний

Святковим світлом чистої води.

 

Не меншає відступників од роду,

І зрад – як хмар. Але живий народ,

Бо має оберегом Божу вроду

І риму слова гостру проти орд.

 

Так, може вмерти озеро Нечимне,

Зчорніє вишиванки біле тло,

Та вічними очима Батьківщини

Нам будуть хрестик, пісні джерело.

 

То хто ж ми в цьому світі і які ми?

Життя нам – вічна каторга чи проща?

Земля вже наша – з руслами сухими,

Та рідна, і найкраща, й найдорожча.

 

З рабами, смітниками й жебраками,

Вона таки жива іще, жива!

І ми живі, допоки слово мами

Злітає колисковою над нами,

Допоки є в нас пісня лісова!

 

Пісня «Край, мій рідний край»

(Сл.і муз.М.Мозгового)

1

 

Середня оцінка розробки
Структурованість
4.9
Оригінальність викладу
4.8
Відповідність темі
5.0
Загальна:
4.9
Всього відгуків: 20
Оцінки та відгуки
  1. Шавук Галина Петрівна
    Дякую за гарну розробку.
    Загальна:
    4.7
    Структурованість
    5.0
    Оригінальність викладу
    4.0
    Відповідність темі
    5.0
  2. Бортник Марія
    Дякую вам за те, що виховуєте в учнів любов до рідного краю
    Загальна:
    4.3
    Структурованість
    4.0
    Оригінальність викладу
    4.0
    Відповідність темі
    5.0
  3. Mentyukova Natalia
    Хороша розробка для класного керівника
    Загальна:
    4.3
    Структурованість
    4.0
    Оригінальність викладу
    4.0
    Відповідність темі
    5.0
  4. Нагорна Олена Вікторівна
    Дякую за розробку. Для класного керівника в допомогу
    Загальна:
    4.7
    Структурованість
    5.0
    Оригінальність викладу
    4.0
    Відповідність темі
    5.0
  5. Гут Тамара
    Загальна:
    5.0
    Структурованість
    5.0
    Оригінальність викладу
    5.0
    Відповідність темі
    5.0
  6. Ткач Ірина Петрівна
    Загальна:
    5.0
    Структурованість
    5.0
    Оригінальність викладу
    5.0
    Відповідність темі
    5.0
  7. Калюх Марія
    ЦІКАВА РОБОТА!
    Загальна:
    5.0
    Структурованість
    5.0
    Оригінальність викладу
    5.0
    Відповідність темі
    5.0
  8. Каращук Фаїна Іванівна
    Загальна:
    5.0
    Структурованість
    5.0
    Оригінальність викладу
    5.0
    Відповідність темі
    5.0
  9. Шавук Валентина Олександрівна
    Загальна:
    5.0
    Структурованість
    5.0
    Оригінальність викладу
    5.0
    Відповідність темі
    5.0
  10. Крисько Оксана
    Загальна:
    5.0
    Структурованість
    5.0
    Оригінальність викладу
    5.0
    Відповідність темі
    5.0
  11. Зінчук ТТетяна
    Прекрасна назва і повчаючий зміст!
    Загальна:
    5.0
    Структурованість
    5.0
    Оригінальність викладу
    5.0
    Відповідність темі
    5.0
  12. Мельник Валентина
    Загальна:
    5.0
    Структурованість
    5.0
    Оригінальність викладу
    5.0
    Відповідність темі
    5.0
  13. Аршулік Андрій
    Дуже хороша робота
    Загальна:
    5.0
    Структурованість
    5.0
    Оригінальність викладу
    5.0
    Відповідність темі
    5.0
  14. Демянова Марія
    Дуже гарна робота
    Загальна:
    5.0
    Структурованість
    5.0
    Оригінальність викладу
    5.0
    Відповідність темі
    5.0
  15. Горбенко Юлія
    Ця робота змушує задуматися над багатьма речами в нашому житті!
    Загальна:
    5.0
    Структурованість
    5.0
    Оригінальність викладу
    5.0
    Відповідність темі
    5.0
  16. Boiko Helen
    Дуже цікаво
    Загальна:
    5.0
    Структурованість
    5.0
    Оригінальність викладу
    5.0
    Відповідність темі
    5.0
  17. Igor Olshevsky
    Чудова робота.
    Загальна:
    5.0
    Структурованість
    5.0
    Оригінальність викладу
    5.0
    Відповідність темі
    5.0
  18. Igor Olshevsky
    Чудова робота.
    Загальна:
    5.0
    Структурованість
    5.0
    Оригінальність викладу
    5.0
    Відповідність темі
    5.0
  19. Bilan Andrey
    Загальна:
    5.0
    Структурованість
    5.0
    Оригінальність викладу
    5.0
    Відповідність темі
    5.0
  20. Білан Тетяна
    Загальна:
    4.7
    Структурованість
    5.0
    Оригінальність викладу
    4.0
    Відповідність темі
    5.0
Показати ще 17 відгуків
doc
Додано
1 березня 2018
Переглядів
3251
Оцінка розробки
4.9 (20 відгуків)
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку