Літературно-музична композиція "Невмирущий Кобзар"

Літературно-музична композиція

 «Невмирущий Кобзар»

Ведуча. Є дні, що минають і непомітно і зникають без сліду. Нічого не залишають по собі, нічого не знаменують собою. Але є день, що ніколи не минає, що завжди з нами. Бо він увібрав у себе безсмертне дихання душі. Бо він такий великий і незбагненний як життєдайний дощ, як весняний вітер, як щедре сонце.

Ведуча. Україна у долі своїй має такий день – 9 березня. З минулого віку і до наших часу, і далі - в майбутнє, у нові віки. День який явив світові Шевченка – великого сина великого народу.

 

Учень.

Коли міняли честь неначе крам,

А правду – совість кидали за грати, -

В серцях людей Ви спорудили храм,

Якому там повік-віків стояти.

Учень.

Коли брехня сідала на престол,

Мовчало все від заходу до сходу, -

Ви осінили праведним хрестом

Безсмертне слово рідного народу.

Учень.

Вогонь запалений Тарасом,

У нашім серці не погас –

Він став над простором і часом

Він будить нас, він кличе нас!

 

Ведуча. Усім вам відомо, що 9 березня 1814 року в с. Моринцях Звенигородського повіту Київської губернії (нині Черкащина) народився Тарас Григорович Шевченко. Родина була не з бідних : батько знав грамоту, чумакував, стельмахував. Усі день і ніч працювали, щоб і ненависну панщину відробити, і себе прогодувати.

Ведуча. Тарас був четвертою дитиною в сім'ї. Він виростав пустотливим, допитливим і мрійливим хлопцем. Хлопчику було лише 9 років, коли померла його мати. Через два роки не стало й батька. Життя Тараса, його братів і сестер стало нестерпним. Шевченко потрапив до сільської школи, де вчителем був дяк, «носити воду школярам». Він наймитував у дяка й одночасно вчився. Гірким було те навчання, гірким було його дитинство.

 

Учень

В оцій землі лежить проста кріпачка,

Що їй вклоняється і наш суворий час.

Приходять всі. Та хто ще так заплаче,

Як плакав тут колись малий Тарас?

 

Учень

Світило сонце, та світило іншим,

Світило сонце - сироту пекло.

І западало зерном гнівних віршів

В дитяче серце страдницьке село.

Учень

Чи не відтоді сліз було замало?

Померла мати. З-за високих хмар,

Здавалося , лице її зринало,

Як із Тараса виростав маляр.

 

Ведуча. Мандруючи Тарасовими шляхами, зупинимося в холодних казематах Петропавлівської фортеці, де утримували Шевченка до остаточного винесення вироку. За вікном - хоча примарна, але воля. На душі - пекучий біль і світлий сум, а в серці - віра у власну непохитність.

Ведуча. Десять довгих років життя поета забрала солдатчина, обшуки, знущання. А найголовніше - заборона писати й малювати - те, заради чого жив поет.

 

Учень

Забрали олівця. Папір забрали.

Здається, уже гірше не бува.

Краще б на горло ви мене скарали!

А ви ж у мене вкрали всі слова...

Учень

.. .Мовчати...Ні!...Це не моя стихія;

Боротись - так боротись. До кінця!

Терпіти буду. А мовчать - не вмію...

О, дайте хоч огризок олівця!

Учень

Дивився гнівно, зболено Тарас,

Проти царя пішов, проти цариці.

Не мертвих, а престольних на той час,

Хіба ж таке коли кому проститься?

Учень

Страждав Шевченко у неволі,

Та не скорився грізній долі.

Він і в кайданах на царя

Спалив обух вогнем пера!

Учень

Моя пречиста зоре, освіти

Казармову печаль хоч тимчасово.

Високістю своєю освяти

Моє трудне і страдне моє слово.

 

 

 

Ведуча. Не можна уявити української сім'ї, де б не любили Кобзаря, не згадували його, не читали його віршів, не співали пісень. А як любив він Україну!

Ведуча. Свою Україну любіть

Любіть її... во время люте

В останню тяжкую минуту

За неї господа моліть

Ведуча. Довгі роки неволі дуже підірвали здоров’я поета: у 44 роки він був схожий на 60-літнього чоловіка, якщо не більше. І все ж царизм не добився свого, бо духом Шевченко вистояв, більше того: зміцнів і загартувався.

Ведуча: 9 березня 1861 року Тарасу Шевченку виповнилося 47 років. Надійшло багато вітальних телеграм. Привітати хворого поета прийшли і друзі. А 10 березня перестало битися серце великого українського Кобзаря. Тіло Шевченка було перевезено в Канів і поховано на Чернечій горі. Так заповідав великий поет

 

Учень

Як умру, то поховайте

Мене на могилі

Серед степу широкого

На Вкраїні милій

Щоб  лани широкополі

І Дніпро, і кручі

Було видно, було чути

Як реве ревучий

 

Ведуча. Минуло 204 років з дня народження славного сина України, але, я думаю, у кожній українській родині є «Кобзар», збірка віршів, яка є своєрідним наставником по життю.

Ведуча. В день народження Шевченка дорослі і діти йдуть до його пам'ятника, щоб поставити свічку, покласти квіти, почитати вірші, поспівати пісні і цим висловити шану великому Кобзареві.

 

Учень

І мене в сім'ї великій

В сім'ї вольній, новій

Не забудьте пом'янути

Незлим тихим словом

Учень

Тарасе, наш Кобзарю, всюди

Приходиш нині ти, як свій,

Тебе вітають щиро люди

На всій Україні моїй.

 

Ведуча. Шануйте рідну землю, наш народ, нашу рідну мову, своїх матерів, будьте гідними онуками великого Кобзаря.