(Дзвін)

Ведуча. Споконвіку було слово, і Слово було Бог. З Богом воно було споконвіку. Ним постало все, і ніщо , що постало, не постало без нього. У ньому було життя і світло людей. І світло світить у темряві…

Звучить лірична мелодія, на її фоні слова:

Ведучий.І  йшли віки,
  були українці,

і сотворилося

                  СЛОВО

        українське.

        І як сталося так,

        то сказало собі слово

                            по-своєму

          і благословилося.

        І прилетіли птиці,

                          і вродилася калина,

                                               і було солодко,

                  і було гірко.

        І стало все називатися:

        і земля,

і матір,

і вітчизна

по-Вкраїнському.

 

Ведуча. Першим до нас приходить слово... З колисковою материнською піснею, тихою казкою, доброю ласкою. Слово — початок усіх наук. Воно джерело, звідки починається струмок, який ширшає, набирає сили і розливається могутньою рікою.

Ведучий. Любити, шанувати і плекати рідну мову — святий обов’язок кожного українця. А надто сьогодні, в такий неспокійний час для нашої держави.

Адже із слова починається людина,

Із мови починається мій рід…

Моя ласкава, мамина,єдина –

Щебече соловейком на весь світ.

Ведуча.

О мово рідна! Золота колиско, 
В яких світах би не бувала я, - 
З тобою серцем, і по-українськи
Я вимовляю мамине ім’я.

Ведучий.    Щороку 9 листопада в день вшанування пам’яті Преподобного Нестора Літописця
Україна відзначає чудове свято — День української писемності і мови.  І в цей день ми віддаємо шану ЇЇ Величності Мові, що пройшла тернистий шлях, яку забороняли, кидали за грати, але вона птахою злітала до золотого сонця на синьому небі!

Читець.

Топтали мову і душили,
Щоб українець онімів.
Здавалось, не було вже й сили,
Ні пісні доброї, ні слів.

Скалічена, принишкла мова.
Всі думали, що це вже — крах…
Лиш пісня пташки світанкова
Її будила у серцях.

І мова ніжно розквітала,
Приходила у дивні сни.
І колискової співала
Із першим подихом весни.

Читець.

Ні, наша мова не вмирала,
Вона боролася й жила.
Як Фенікс — завжди воскресала
І до людських сердець ішла.

І ось вона — державна стала,
Чарівна мова з-поміж мов!
І барвами всіма заграла…
Ніхто цю мову не зборов!

Хоч знов перевертні з народу
Назад все хочуть повернуть,
У мови викрасти свободу
І перекрити світлу путь…

Читець.

 

Народ поставить на коліна,
Щоб українець онімів.
Віддати в рабство Україну…
Хто ж ми без мови і без слів?

Ніхто… Як згине рідна мова,
Безликі станем ми, авжеж?
Загине й нація чудова
І рідна Україна — теж…

 

 Ведуча.
Ми живемо на чудовій, багатій, мальовничій землі – на нашій славній Україні. Тут жили наші прадіди, діди, тут живуть наші батьки, тут корінець роду українського, що сягає сивої давнини. І негоже, просто соромно бути поганими нащадками у таких великих і славних батьків.

Читець

Спитай себе, дитино, хто ти є,

І в серці обізветься рідна мова;

І в голосі яснім ім’я твоє

Просяє, наче зірка світанкова.

 

З родинного гнізда, немов пташа,

Ти полетиш, де світу далечизна,

Та в рідній мові буде вся душа

І вся твоя дорога, вся Вітчизна.

 

У просторах, яким немає меж,

Не згубишся, як на вітрах полова.

Моря перелетиш і не впадеш,

Допоки буде в серці рідна мова.

Пісня «Батьківська мова»

Ведучий. Відомий український письменник XIX століття Панас Мирний писав: «Найбільше і найдорожче добро кожного народу — це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподівання, роздуми, досвід, почування».

Ведуча. Мова — це велике національне надбання, коштовний скарб із могуття інтелекту і криці моралі, це пісня душі, покладена на слова. У ній досвід, мрії і сподівання мільйонів людей, об'єднаних в єдине ціле — народ.

 

Читець

Як гул століть, як шум віків,
Як бурі подих, - рідна мова
Вишневих ніжність пелюстків,
Сурма походу світанкова,
Неволі стогін, волі спів,
Життя духовного основа.

 

Читець.

 Не цурайтесь мови, люди,
Рідного джерельця.
Хай вона струмочком буде,
Хай дійде до серця.

Хай вона в піснях лунає
Кожен день і в свято.
Соловейком хай співає
В українській хаті!

Бо ж вона така багата,
Українська мова!
Неповторна і крилата
І така чудова!

 

Читець.

І цвіте у ній кохання,
Рушники з квітками,
Мрії наші і бажання,
Верби над ставками.

Найрідніше, сокровенне,
Найдорожче в світі!
І святкове, і буденне,
В ній — батьки і діти!

Не цурайтесь, люди, мови,
Не цурайтесь роду...
Як зачахне рідне слово —
Не буде народу.

 

Ведучий. Кожна епоха приносить свої винаходи й відкриття. Найбільшим винаходом людства було письмо. Писемні знаки давали можливість зберігати й передавати істинні знання. Отже, виникнення письма має надзвичайно важливе значення в історії будь-якого народу.

Ведуча. Тривалий час побутувала думка, що наша писемність з'явилася лише після хрещення Русі, коли з Візантії та Болгарії прийшли на Русь богослужебні книги.

Проте у багатьох місцях, де колись селилися наші пращури, археологи не раз знаходили на кам'яних плитах, нагробках, амфорах таємничі, незрозумілі знаки.

Ведучий Український народ має понад тисячолітню писемність, і почала вона складатися ще задовго до прийняття християнства. Найдавнішим письмовим повідомленням про існування писемності у слов’ян є «Сказання про письмена» болгарського чорноризця Храбра, який жив на зламі IX—X століть при дворі болгарського царя Симеона.

Ведуча У цій книзі Храбр розповідав про два етапи розвитку слов'янського письма. Перший — коли слов'яни ще були язичниками, отож користувалися рисками й зарубками.

Другий етап — після прийняття християнства, коли вони почали писати римськими й грецькими письменами. Але було це письмо  не пристосоване до слов'янської мови.

Ведучий.  Так тривало до того часу, доки на нашу землю прийшли славетні брати – просвітителі – Констянтин (у чернецтві Кирило) та Мефодій. Вони, власне, і розробили перший слов'янський алфавіт.

  

Ведуча .Кирило, здобувши освіту в Константинополі, знав східні мови, латинську, арабську і староєврейську, був талановитим філологом, працював бібліотекарем у патріаршій бібліотеці. Мефодій був управителем однієї слов’янської провінції у Візантії, а згодом став помічником Костянтина в місіонерській, літературній і освітній діяльності.

Ведучий.  У 862 році візантійський імператор Михайло і патріарх Фотій послали Костянтина і Мефодія в Моравію, де вони повинні були вести церковну службу слов’янською мовою, що мала бути протиставлена латинській мові німецьких місіонерів. Саме тут на основі грецького письма, з якого взято 24 літери, брати створили слов'янські азбук.

Читець

 Колись  тут  ходили  брати  із  Солуні,  
І  слово  рум’яне,  як  те  немовля,  
У  крижмо  зелене,  в  розгорнуте  вруно  
Приймала  уперше  оця  земля.  

Воно  виростало  для  битов  і  слави,  
В  наметах  училось,  не  знаючи  парт.  
Сягнуло  на  північ  звідсіль,  від  Морави,  
Дала  йому  північ  і  силу,  і  гарт.  

І  бачать  сьогодні  Кирило  й  Мефодій,  
Як  в  давню  колиску  свою  гомінку  
Вернулось  це  слово,  змужніле  в  поході,  
Вернулось,  як  воїн  в  лавровім  вінку.  

Ведуча. Існує два різновиди старослов'янських писемних знаків: кирилиця (на честь першовчителя слов'ян) і глаголиця (від давньослов’янського "глагол”, що означає "слово”). Єдиної думки щодо походження глаголиці не існує і досі. Її азбука складалась з 39 літер, які мали дуже складне накреслення у вигляді кружечків і петельок, з’єднаних між собою. 
Ведучий .Кириличний алфавіт з XI століття широко застосовується в духовній і світській літературі східних слов'ян.  В його історії розрізняють три періоди: устав, півустав і скоропис.

Ведуча Книжну справу в Київській Русі Започаткував князь Володимир Великий у X ст., заснувавши перші школи. Небувалий розквіт книжної справи стався за Ярослава Мудрого, який у 1037р. заснував першу державну бібліотеку. Найдревнішою книгою, яка дійшла до нас і  написана кириллицею, є Остромирове Євангеліє 1057 року

Ведучий Найдавнішим свідченням давності української літературної традиції є «Повість врем’яних літ». Започаткував цей найдавніший літопис у кінці 30-х років XI  ст. Іларіон Київський, перший український митрополит, а закінчив роботу Преподобний Нестор.

Перегляд фільму про Нетора Літописця

Ведуча. У середині XVI ст. у східних слов'ян виникає друкарство. Перша книга під назвою "Апостол" була надрукована в Москві в 1564 році, в Україні у Львові - в 1574 році друкарем Іваном Федоровим. За реформою, проведеною Петром І, було спрощено правопис і змінено склад алфавіту (деякі літери усунені, деякі замінені іншими). З XVIIІ ст. гражданський шрифт, пристосований до звукового складу української літературної мови, поширився в Україні. Слов’янським алфавітом, побудованим на основі кирилиці, користуються українці, росіяни, білоруси, болгари, серби, македонці.

Читець

Не говори: в нас мова солов'їна,
Бо мова вище, ніж пташиний спів.
В її скарбниці - доля України,
Глибинна таємниця правіків.

Вона нуртує джерелом криничним,
Із попелища феніксом встає,
Для нації вона гарант на вічність,
Тому її так люто ворог б'є.

Все заберуть, а залишилось слово.
Знов до життя повернемося ми,
Лише тому, що не пропала мова,
То й ми ще наче люди між людьми.

Без мови - не створити нам держави,
Доріг тернистих не перебрести!

 

Ведуча. До появи славнозвісної « Енеїди» Котляревського у 1798 році  часто можна було чути, що українська мова придатна лише для хатнього вжитку. Іван Котляревський, який вважається зачинателем нової української літературної мови, вперше підніс українську народну мову до рівня літературної.
Так Котляревський у щасливий час
Вкраїнським словом розпочав співати,
І спів той виглядав на жарт не раз,
Та був у нім завдаток сил багатий.
І огник, ним засвічений, не згас,
А розгорівсь, щоб всіх нас огрівати.

 Ведучий. Наш великий Кобзар — Т.Г. Шевченко став основоположником сучасної української мови. Своїм величезним талантом він розкрив невичерпні багатства народної мови, осягнув її, і як ніхто, розкрив чудову, чарівну музику українського слова:
Ну що б, здавалося, слова...
Слова та голос –
Більш нічого.
А серце б’ється – ожива,
Як їх почує!...
Читець

О слово рідне! України слава!

Богдана мудрість і Тараса заповіт.

І гул століть, і сьогодення гомін

В тобі злились, як духу моноліт.

 

О слово рідне!Мудре і прадавнє,

Ти виросло з могутньої землі!

Тебе валуєви жорстоко розпинали,

А ти возносилось і не корилось—ні!

 

О слово рідне!Подарунок мами!

І пісня ніжна, і розрада нам!

Я всім на світі поділюся з вами,

Та слова рідного нікому не віддам.

Читець Мово, не мовчи!

Рідна мово моя українська,
В світі гордо й натхненно звучи!
Волелюбна моя, материнська,
Мово рідна моя, не мовчи!
Хай же світлою буде дорога
Серед різних нелегких доріг…
Ми звертаємось нині до Бога,
Щоб тобі, мово, він допоміг.

 

Читець
Матір Божа, свята і єдина,
Дай нам щастя, любові й тепла.
Щоб квітуча моя Україна
Рідну мову, як стяг, підняла.
Будь прихильною, Матінко Божа!
Жити праведно в світі навчи.
Щоб світила нам зірка погожа.
Мово рідна моя, не мовчи!

 

 Ведуча:Історія нашої мови, як і нації взагалі, надзвичайно трагічна і разом з тим повчальна.Вона свідчить про якусь незбагненну силу народу, його здатність знову і знову відроджуватись.Мова наша витерпіла страшне лихоліття татарщини, пережила утиски Польщі, перенесла напади Московщини, і проте, перегорівши, дійшла до нас, як криця,чистою, свіжою; як дар Божий – святою.
 

(Звучить пісня "Реве та стогне Дніпр широкий". На сцені 12 дівчат в українському вбранні. Кожна із них зачитує одну із дат в скорботному календарі української мови, після чого повертається і йде в глибину сцени)
1720 рік – російський цар Петро I заборонив друкувати книжки українською мовою.
1796 рік – видано розпорядження про вилучення у населення України українських букварів та українських текстів із церковних книг.
1775 р. – зруйновано Запорізьку Січ і закрито українські школи при полкових козацьких канцеляріях.
1862 р. – закрито українські недільні школи, які безкоштовно організовували видатні діячі української культури.
1863 р. – указ російського міністра Валуєва про заборону видання книжок українською мовою.
1876 р. – указ російського царя Олександра ІІ про заборону друкування нот українських пісень.
1884 р. – закрито всі українські театри.
1908 р. – вся культура і освітня діяльність в Україні визнана царським урядом Росії шкідливою , такою,що загрожує  Російській імперії.
1914 р. – російський цар Микола ІІ ліквідує українську пресу газети і журнали.
1938 р. – сталінський уряд видає постанову про обов’язкове вивчення російської мови, чим підтинає коріння мові українській.
1983 р. – видано постанову про так зване посилене вивчення російської мови в школах і поділ класів в українських школах на дві групи, що привело до нехтування рідною мовою навіть багатьма українцями.
 1989 р. – видано постанову, яка закріплювала в Україні російську мову як офіційну загальнодержавну мову, чим українську мову було відсунуто на третій план.
Читець

Ти воскресла

 

Ведучий.  Терниста дорога стелилася нашій мові на шляху державності. Вона лише нещодавно набула державної конституційної сили, адже у 1989 році було прийнято Закон "Про мови в Україні", а 9 листопада 1997 року став Днем української писемності і мови.

 

(Із глибини сцени виходять дівчата із запаленою свічкою, читають).

Читець

Гріховний світ вирує неспроста ,
Підступний демон, що керує нами,
Та піднімається нетлінно над віками
Велична постать вічного Христа.

О Господи ! Знайди нас всіх, знайди,
Бо ми блукаєм хащами ще й нині,
Прости гріхи й провини безневинні,
І до спасіння всіх нас поведи.

О Господи ! Зціли нас всіх, зціли,
Всели в серця неопалиму мрію,
Щоб ми, пізнавши віру і надію,
Жорстокий світ добром перемогли.
 

Читець.

Моя прекрасна українська мово,
Найкраща пісня в стоголоссі трав.
Кохане слово, наше рідне слово,
Яке колись Шевченко покохав.

Ти все знесла насмішки і зневаги,
Бездушну гру ворожих лжеідей,
Та сповнена любові і відваги
З-за грат летіла птахом до людей.

Ти наш вогонь на темнім полі битви,
Невинна кров пролита в боротьбі.
Тебе вкладаєм тихо до молитви
І за спасіння дякуєм тобі

Ведуча.  У мові – вся доля народу. Без неї немає нас, немає минулого й майбутнього. Рідне слово увібрало в себе віковічний плин Дніпра, шурхіт колосся, шепіт дібров, спів соловейка.
Читець

Не цурайтесь мови — мови тата й мами,

Мови дiда й баби, предкiв наших всiх,

Бо її цуратись — сором непошани,

Бо її цуратись - перед Богом гріх!

 

На Землi народiв Бог створив багато

І подарував їм скарб усяких мов,

І у кожну мову, гарну i багату,

Вклав свою небесну ніжнiсть і любов.

 

Всі народи свiту — то Господнi дiти,

Всiх народів мова — то Господнiй дар.

Але мова мами — найрiдніша в свiтi,

В нiй є все: і святiстъ, і краса, i чар.

Пісня «Мова барвінкова»

               Ведучий. Мова – мережана сходом і заходом, гаптована сяйвом місяця і зірок, переткана    барвінком і        вишневим цвітом… Вона –         вся з гомону полів, лісів і морів,батьківської, отчої, рідної землі… 
                 
                Читець

                   Не посмій забути

Маминої мови.

Нею квітне поле,

І гудуть діброви.

 

Можеш призабути

Запах рути-м’яти,

Але рідну мову

Мусиш пам’ятати.

 

Можеш не впізнати

Голосу діброви,

Та не смій зректися

Маминої мови.

 

Бо як відречешся,

Кине тебе пісня,

Будеш ти без неї

Наче вишня пізня.

 

Ведуча. Мова – це велике національне надбання, національна скарбниця, що визначає ментальність народу. Запашна, співуча, гнучка, сповнена музики і квіткових пахощів, вона підвелася з колін, як піднялася й наша Україна

 

Читець

Любіть свою мову й ніколи

Її не забудьте в житті.

А хто свою мову забуде,

Той серце забуде своє.

 Вона, як зоря пурпурова,

Що сяє з небесних висот,

І там, де звучить рідна мова,

Живе український народ.

 

         Ведучий. Любов до рідної мови передається з покоління в покоління, від батьків до дітей.

         Інсценізація вірша « Як би тобі, доню…»

Мати. Як би тобі, доню, в світі не було,

                Не скупись ніколи людям на добро.

         Бо і так доволі хтось посіяв зла,

         І холонуть душі наші без тепла.

 

Доня. Забувають діти мову матерів,

                       Глянь, від того болю світ аж посірів.

                    Стогне від розпуки зранена земля,

        І сивіти стала матінка моя.

 

Мати. Доню моя, доню, синьоока зірко,

      У житті буває солодко і гірко.

        Якби твої очі не манили зваби,

                Не чини ніколи Батьківщині зради!

            Не ламай у лузі гілку калинову –

               Сиротою станеш як забудеш мову.

                  Можеш призабути запах рути-м’яти,

               Але рідну мову мусиш пам’ятати!

                 Можеш не впізнати голосу діброви,

             Тільки не зрікайся маминої мови.

                                                    

                                                         Доня  Не хвилюйся , мамо, сивая лебідко,

                 Хоч вжитті і буде й  солодка ,і гірко,

           Я не відречуся батьківської мови,

               Добро подарую всім людям навколо.

 

Читець.

 Так, рідна мова — це душа народу,
Його поезія і пісня, і казки.

Оспівує він нею всю природу,
Несе в своєму серці залюбки.

Бо в ній усе — і рушники з квітками,
І хліб та сіль, як гості на поріг.
Й свята Мадонна — мати з діточками,
І Матір Божа — вічний оберіг.

І верби, що схилилися на воду,
Калини цвіт, дівочий ніжний спів.
Все те найкраще, що в душі народу,
Про що віками мріяв, що любив.

 

Читець.

В садку вишневім засміялась хата,
З дитям за руку — мати молода…
О! Мово рідна, щира і багата —
Ти треба, як повітря і вода!

Як хліб і сіль, як росяне світання.
В тобі живуть такі п’янкі слова!
Любов і добрість, трепетне кохання,
Ти вічна, мово, щира і жива!

Ведучий: Сила слова безмежна. Особливо, коли воно живе, іскристе, емоційно виважене. Коли воно сліпуче, "як проміння ясне", а могутнє, "як хвилі буйні". Коли слова - палкі ,як блискавиці. Тоді вони здатні робити чудо і хвилювати найтонші струни людського серця. Століттями мова народу була тією повноводною річкою, яку ми називаємо поезією.

Читець.

Я так люблю, я так люблю тебе,

Моя співуча українська мово!

В тобі шумить Полісся голубе,

І дужі хвилі гомонять Дніпрові

В тобі живе Карпатська височінь,

Що манить у незвідане майбутнє,

І степова безкрая широчінь,

І Кобзарева дума незабутня!

Читець.

Ти, рідна мово, чиста, як роса,

Цілюща й невичерпна, як криниця.

Святиня наша, гордість і краса,

Ти - розуму народного скарбниця!

 

Як легко йти з тобою по землі

І підставлять вітрам лице відкрите!

Для мене ти - як і насущий хліб,

           Без тебе я не зміг би в світі жити.

Читець

                          Трембітна мово, музико, калино!

                    Звучи в розмові, повсякчас звучи.

                    Говориш ти—говорить Україна.

                    О рідне слово, більше не мовчи!

                   Не замовкай ніколи, рідне слово,

                   Іскрися жартом, піснею злітай.

                   Над нами квітни завжди веселково,

                   Щоб сяяв щастям український край!

 

Читець.

Не цурайтесь мови, люди,
Рідного джерельця.
Хай вона струмочком буде,
Хай дійде до серця.

Хай вона в піснях лунає
Кожен день і в свято.
Соловейком хай співає
В українській хаті!

Бо ж вона така багата,
Українська мова!
Неповторна і крилата
І така чудова!

 

Читець.

І цвіте у ній кохання,
Рушники з квітками,
Мрії наші і бажання,
Верби над ставками.

Найрідніше, сокровенне,
Найдорожче в світі!
І святкове, і буденне,
В ній — батьки і діти!

Не цурайтесь, люди, мови,
Не цурайтесь роду...
Як зачахне рідне слово —
Не буде народу.