Літературно-музична композиція "Тарас Шевченко - художник з душею поета"

Тарас Шевченко – художник з душею поета

(літературно-музична композиція)

 

Мета: розкрити велич і безсмертя українського поета, художника, світового генія, неперевершеного майстра слова Т.Г. Шевченка, показавши красу і неперевершеність його творів;

прищеплювати зацікавленість образотворчою спадщиною Т. Шевченка та шанобливе ставлення до його творів;

виховувати в учнів любов і повагу до Великого Кобзаря, до історичного минулого України, до сторінок історії народу, який боровся за свою свободу, шанобливе ставлення до надбань української культури, до рідного краю - країни визначних мистецьких талантів.

Акровірш
Ти мусиш нам співця назвати,
Адже умів лиш він один
Рабів німих так захищати.
А хто так оспівав, як він,
Садок вишневий коло хати?
Дмитро Білоус

 

Перебіг заходу

 

Ведучий 1. ТАРАС ШЕВЧЕНКО. Нас просто не існує без Шевченка. У ньому - уся історія наша, усе буття, усі мрії. Відомо: Україна - це Шевченко, Шевченко - це Україна.

 

Ведучий 2. Уявити себе без Шевченка українцеві - все одно, що без неба над головою. Він - вершина нашого родового дерева.

 

 

Ведучий 1. Ім’я Тараса Шевченка — святе для кожного українця. Ця людина залишила нам свої неоціненні духовні надбання – твори і світлу пам'ять про себе. Він пробуджував любов до своєї Батьківщини, кликав сильних на подвиги, вселяв у слабких надію і віру.

 

Відео  «Обличчя української історії. Тарас Шевченко»

https://www.youtube.com/watch?v=uJd2ajOPoH8

 

Ведучий 2. Т. Шевченко був не тільки філософом, фольклористом, поетом, політиком, істориком, письменником, етнографом, а також був великим художником.

З чого ж  все починалося?...

                   

                    В похилій хаті, край села,

  Над ставом чистим і прозорим,

  Життя Тарасові дала

  Кріпачка-мати…

  (Заходить жінка, одягнена в селянський одяг. До неї підходить хлопчик).

Мати. Сину мій, прости, що доля твоя буде важкою, бо народжений ти невільником – кріпаком. Сину мій, моя дитино! Яким воно буде, твоє майбутнє? Чи матимеш кусень хліба, свою господу, стріху над головою?

Хлопчик: не журіться, матінко. Гляньте краще на небо – бачите, скільки ясних зірочок сіяє? Сяють, наче вогники.

Мати: Це коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив.

Хлопчик: Бачив, матусю, бачив... Матусечко, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледь видно?

Мати. Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, ясно і світло  - це далеко видно.

Хлопчик. Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.

Мати. Старайся мій хлопчик, старайся… (Гладить його по голові).

 Як гірко, як нестерпно жаль,

 Що долі нам нема з тобою!

 Ми вбогі, змучені раби,

 Не знаєм радісної днини.

 

Хлопчик. В тім гаю, у тій хатині у раю,

 Я бачив пекло. Там неволя,

 Робота тяжкая, ніколи

 І помолитись не дадуть….

 

Ведуча 1: Та недовго тривала Тарасова "наука". Несподіване горе випало на долю маленького хлопчика. Замучена важкою працею, померла мати. Батько оженився вдруге — на Оксані Терещенчисі з Моринців. Вона привела своїх троє дітей. Тарас і мачуха не любили одне одного. Доводилося Тарасові у бур’янах сусіда Желеха шукати захисту від її стусанів або прямо втікати до сестри.

 

Звучить мелодія пісні «По діброві вітер віє».

На сцені,під тополею,два хлопчики-пастушки.

Хлопчик: Тарасе,сонце заходить!Женімо отару в село!

Тарас: Я заночую тут. Мене й так ніхто не чекає. Мачуха ненавидить, щовечора битий…

Хлопчик: А вівці?

Тарас: Жени й моїх овець, а у селі вони й самі дорогу до двору знайдуть.

Хлопчик: А вечеряти? Ти ж голодний….

Тарас: Вечеря! Була вечеря, коли мати жила. Тепер мене годують штовханцями... А тоді, кожен вечір був святом! А ще як навесні вишні зацвітуть, як сядемо вечеряти надворі, як соловейко защебече-защебече! Катерина вечерю подає, а мама на нас дивиться і всміхається… (задумується)

 

 

Тарас: А спали ми під відкритим небом, на подвір’ї, а над ним роїлися зорі, і тато казав, що десь там сяє і моя зірка…(Плаче).

Хлопчик: Не плач, Тарасе. Женімо, Тарасе, отару! Темніє…

Тарас: Не пожену. Заночую отут під зорями в полі. Може, хоч мама присниться або козаки. Козаки мені часто сняться, особливо один, старезний і сивоусий.

Хлопчик: Тоді добраніч,Тарасику! Я тобі вранці хліба принесу!

 

Учень.

Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть.
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають, ідучи, дівчата,
А матері вечерять ждуть.

Сім’я вечеря коло хати,
Вечірня зіронька встає.
Дочка вечерять подає,
А мати хоче научати,
Так соловейко не дає.

Поклала мати коло хати
Маленьких діточок своїх,
Сама заснула коло їх.
Затихло все, тілько дівчата
Та соловейко не затих.

(Тарас вкладається, вкривається свиткою, засинає. З глибини сцени виринає старезний запорожець. У руках у нього дві великі книги. Запорожець сідає. Тарас прокидається, здивовано дивиться на козака)

Тарас: Ви знову прийшли? Ви мені принесли ці грубезні книги?

Козак: Коли б наш народ постав перед необхідністю   з-поміж усіх людських книг вибрати дві, то мав би узяти Біблію та «Кобзар». «Кобзар» - це Євангеліє від Тараса.

Тарас : Від Тараса? Але мій дідусь ніколи не читав Євангеліє від Тараса. Читав від Івана, Луки, Матвія, Марка…

Козак: Євангеліє від Тараса напишеш ти!

Тарас: Я! Але ж я не апостол! Я- кріпак. Я-сирота, козаче, і в мене нема нікого-нікого, хто б вивів мене в люди…

Козак: Нікого? У тебе є Україна. У тебе є Бог. У тебе є народ. Це багато, хлопчику, дуже багато. Україна стане твоєю Голгофою, воля — твоїм хрестом. Ти будеш розіп’ятий за свою Вітчизну і воскреснеш через неї…Сила твого слова, Тарасику, буде божественною. Цим словом ти врятуєш народ від німоти. Кожне твоє слово підтримуватиме волю, наше національне небо.

 

 

(Разом з Тарасом козак виходить. З’являються ведучі)

 

Ведучий 2. Незадовго після смерті матері в 1825 р. помер і батько. Смерть батька приголомшила малого Тараса. Незважаючи на всі труднощі та  бідність, малий Тарас ріс допитливим та розумним хлопчиком.

Ведучий 1. Тарас наймитує, а випаде вільна часина - читає і малює. Вечорами, щоб ніхто не бачив, плаче з горя. Але думка навчитися малювати не покидає хлопчика. Так він потрапляє до хлипківського маляра. Згодом пан Енгельгард  забирає його до себе в Петербург, і Тарас стає козачком.

Ведучий 2. Енгельгард хотів зробити з хлоп­ця портретиста — Тарас навчався у Вільні, у Варшаві, у славного маляра Лампі, у маляра Ширяєва. Але одночасно був лакеєм. У Літньому саду Тарас змальовував усякі статуї. Тут, у саду, зустрів Тарас свого земляка Івана Сошенка з Богуслава Київської губернії. Ця зустріч мала вирішальне значення для подальшого життя поета.

 

(Сцена не освітлена.)

На сцені декорація — збільшена фотографія Літнього саду у Петербурзі. На перевернутому догори дном відрі сидить хлопчик років п'ятнадцяти (Шевченко) в халаті, на якому сліди від олійної фарби, хлопець дивиться вглиб сцени і малює.

Сошенко (підходячи ближче). А що це ти, молодий чоловіче, тут робиш?

Шевченко (зніяковіло ховаючи за пазуху папірець). Нічого недозволеного. Іду на роботу і по дорозі в Літній сад зайшов (через паузу). Я малював.

Сошенко (лагідно). Покажи, що ти малював.

Шевченк (несміливо подає папір, виймаючи його з-за пазухи). Тільки не смійтеся.

Сошенко. Чому ж, це не смішно. А ти часто ходиш сюди малювати?

Шевченко. Щонеділі. А якщо близько працюємо, то і в будень заходжу.

Сошенко. Ти вчишся малярній справі?

Шевченко. І живопису.

Сошенко. У кого ж ти знаходишся в науці?

Шевченко. У кімнатного живописця Ширяєва. Чули, може, про такого (збирається йти)!

Сошенко. Та чув, чув. Куди ж ти поспішаєш?

Шевченко. Хазяїн прийде, перепаде мені.

Сошенко. Бачу, що ти з України. А звідкіля ж?

Шевченко (стрепенувся). Із Звенигородщини. Чули про таку? З Кирилівки, я кріпак пана Енгельгардта.

Сошенко. А я з Корсуня, земляче. Значить, сусіди? Зайди до мене в неділю за цією адресою (дає клаптик паперу). Та прихопи з собою які-небудь свої малюнки. Поговоримо.

 

Ведучий 1. Сошенко познайомив Тараса з відомим українським поетом Гребінкою, з російським поетом В.А. Жуковським, з кумиром тодішнього російського художнього світу К.П. Брюловим. Ці люди викупили Тараса з неволі.

Ведучий 2.Брюлов намалював портрет Жуковського. Портрет був розіграний в лотерею. І за ці гроші пан Енгельгард зробив «відпускну» Тарасу. Це сталося        22 квітня1838 року. Шевченкові було тоді 24 роки. Цей день — найясніший день у житті великого поета.

Ведучий 1. Тарас учився у Сошенка, потім у Брюллова. Він, малюючи, співав. Він дуже любив Україну, свій рідний край, і всі свої малюнки присвячував природі рідного краю, бідним людям. Багато писав він портретів.

Ведучий 2.Т.Г. Шевченко в1845 р. закінчив Петербурзьку художню академію з двома срібними медалями і званням «Вільного художника». Його картини — дуже гарні, прості і одночасно величні. Є у Шевченка немало творів про художників, про їх життя. Серед них повість – «Художники», яка розповідає про вчителів Т.Г.Шевченка – І.Сошенка, К.Брюлова та інших – та про самого автора.

 

Відео «Художник з душею поета»

https://www.youtube.com/watch?v=gWNdaDmvYjg

 

Ведучий 1. За бунтарські вірші 33-річного Тараса забрали в солдати. Він малює і пише таємно, а його гнівні вірші несли панам страх.Не звертаючи уваги на заборону, Г.Г. Шевченко писав вірші і ховав їх у чоботях. Поет писав:

 О думи мої! О славо злая!

 За тебе марно я в чужому краю

 Караюсь, мучуся... але не каюсь!..

Ведучий 2. Коли Шевченко був на засланні в далеких степах Казахстану, він тужив за Україною, і це можна простежити в його віршах. У вірші «Зоре моя вечірня» він зумів передати всю красу української природи.

Ведучий 1. Видатний український художник Олег Шупляка створив серію картин «Несподіваний Шевченко», такі картини називаються «двовзорами», тобто картини з подвійним змістом .

      Презентація «Двовзори».

 

Ведучий 2. Як досяг, чим завоював славу найбезправніший солдат Російської імперії — найбільшої і найжахливішої в'язниці народів, яку тільки знала історія? СЛОВОМ!

Ведучий 1. Шевченкове слово - то кришталево чисте джерело.

 

Відео « Крилаті вислови Шевченка»

https://www.youtube.com/watch?v=-cDRQ-Wl2QY

 

Ведучий 2. Минають віки, стираються написи на камені, тліють книги, руйнуються будівлі, але слово Шевченка — живе і вічне. Вивчаймо його, думаймо над його істиною, виконуймо його заповіти, які посилав він синам свого народу. І серед них — найперший і найголовніший:

 Свою Україну любіть,

 Любіть її… Во время люте,

 В останню тяжкую минуту

 За неї Господа моліть.