Літературно-музична композиція "Україна в віках прославляється,бо калина цвіте і рушник вишивається"

Педагог-організатор: Рідний край. Рідна земля, Батьківщина, Україна… Які це прості і разом із тим прекрасні і святі для нас слова. Рідний край починається для нас з верби та калини, без яких, як кажуть, нема України, з маминої колискової пісні, батьківського дому і українських вишиваних рушників. Кожна людина завжди з великою любов’ю і душевним трепетом згадує те місце, де народилася, де минуло її дитинство. І якщо скласти маленькі батьківщини кожного з нас, вийде велика держава.

 

Є багато країн на землі,

В них озера, річки і долини.

Є країни великі й малі,

Та найкраща завжди – батьківщина!

Є багато квіток запашних,

Кожна квітка красу свою має.

Та гарніші завжди поміж них

Ті, що квітнуть у рідному краї.

 

Є багато пташок голосних,

Любі – милі нам співи пташині.

Та завжди наймилішими з них

Будуть ті, що у рідній країні.

І тому найдорожчою нам

Є і буде у кожну хвилину

Серед інших країн лиш одна –

Дорога нам усім Україна!

 

Ми дуже славим весь наш край

І любим Україну.

На рушнику зелений гай,

І вишиту калину.

 

Як сонце достатку, що гріє наш край,

Що пахне любов’ю, здоров’я і миром,

Вам, любі наші, оцей хліб запашний

Підносимо радо, підносомо щиро.

 

Вишита колоссям і калиною,

Вигойдана співом солов’я,

Зветься величаво – Україною,

Земля зачарована моя.

Нині свято нашого народу,

Свято України, її роду!

Україна моя у віках прославляється,

Бо калина росте і рушник вишивається.

Пісня (7 дітей виводять кольоровими стрічками дівчину-Україну)

Диктор. Україно – мамо, сестро, жінко,

В’ється блискавицею твій стан.

Ти ж бо, Україно, українка,

Склала серденьком свої уста.

Ти ж бо українка, Україно,

Стрічкою у косах твій Дніпро,

Ти моє безсмертя солов’їне,

Плоть моя і калинова кров.

Україно – краю – веселковий

Голос твій я чую із віків.

 

Україна. Я – Україна, я – страдниця мати,

Яка споконвіку була у ярмі

Турецькім, російськім…

Та всіх не назвати,

Бо зайди є різні, а муки одні.

Не тільки чужинці мене шматували,

Були і свої в нас жорстокі тирани.

Вони видавали укази й закони,

Тому і загинуло всіх вас мільйони.

Немов маля, що в муках народилось,

У долі, радості і різних неладах, -

Так я з неволі відродилась

І намагаюсь стояти на ногах

Ще зовсім молода та непокірна,

А на чолі – блакитно-жовтий стяг,

Прошу мені служити вірно,

Нехай Господь благословить мій шлях.

 

Дит.1: Люблю тебе, Вітчизно, мила Україно,

Бо щастя жити ти мені дала

Для мене ти одна і рідна, і єдина.

Я все зроблю, щоб ти завжди цвіла.

Я – твій громадянин, я прагну підростати.

Тягнусь пагінчиком до сонця і тепла,

Моя свята і рідна Україно – мати

Я все зроблю, щоб ти завжди цвіла.

 

Моя Україна – зоря світанкова,

Пшеничні лани, голубі небеса,

Твоя солов’їна калинова мова

Світиться, наче на сонці роса.

 

 

 

Моя Україна – червона калина,

Журба журавлина – це земля моя.

Моя Україна – червона калина,

Надія єдина – це любов моя.

 

 

 

Україно, земле рідна,

Земле сонячна і хлібна,

Ти навік у нас одна.

Наша отча сторона.

 

Україно! Краю батьківщиний,

Синє небо, нива золота,

Ти, як мати, у житті єдина

На усі, що суджені літа!

 

Над водою красуня калина

І чебрець, і любисток, і м’ята –

Це усе, це усе Україна,

Як же, рідна. Тебе не кохати.

Я люблю твої верби й тополі,

Ясноокі в небі зірниці.

Дай же, Боже, щасливої долі

Тій землі, де джерельні криниці.

Тим полям, що сміються колоссям,

І гаям, і садам біля хати,

І криштальним, мов спогади, росам,

Й рушникам, які вишила мати.

 

У цьому світі – кожен зна.

Є Батьківщина лиш одна.

І в нас вона одна – єдина,

Це наша славна Україна.

Пісня

Існує така легенда.

Якось Господь вирішив наділити дітей світу талантами. Французи вибрали елегантність та красу, угорці – любов до господарювання, німці – дисципліну та порядок, поляки – здатність до торгівлі, італійці одержали хист до музики.

 Обдарував усіх, підвівся Господь Бог зі святого трону і раптом побачив у куточку дівчину. Вона була боса, одягнута у вишивану сорочку, руса коса переплетена синьою стрічкою, а на голові – багряний вінок з червоної калини.

• Хто ти? Чого плачеш? – запитав Господь.
• Я – Українка, а плачу, бо стогне моя земля від пролитої крові і пожеж. Сини мої на чужині, на чужій роботі, вороги знущаються з вдів та сиріт, у своїй хаті немає правди і волі.
• Чого ж ти не підійшла до мене скоріш? Я всі таланти роздав, як же зарадити твоєму горю?

Дівчина хотіла вже йти, та Господь Бог, піднявши правицю, зупинив її.

• Є у мене неоціненний дар, який уславить тебе на цілий світ. Це пісня.

Узяла дівчина-Українка дарунок і міцно притиснула його до серця.

Поклонилася низенько Всевишньому і з ясним обличчям і вірою понесла пісню в народ.

Пісня

Діалог дівчина, хлопець і Україна.

Д.: Ти скажи мені, козаче,

За що мене любиш?

Чи коли зустрінеш іншу,

То мене забудеш?

 

Х.: Як, за що тебе люблю я,

      Мила Україно!

      За твою красу і вроду,

       Пісню солов’їну.

 

Д.: Але ж я поміж дівчат

Сріблом не багата.

Хіба рушників доволі

Та чепурна хата.

 

Х.: Ну ж бо, люба україно,

Тим ти не журися,

На свою природну вроду

Лишень подивися.

Не коштовними скарбами

Твоя повна скриня.

Та багата ти руками

Добра господиня

Хай прозорих діамантів

На тобі не буде,

Та достатньо серце мати,

Як у твоїх грудях.

Хіба може бути краще

Щось за твою вроду

Мудрість, душу, силу волі,

Що в твого народу?

Лиш тебе я, Україно

Люблю й поважаю,

Бо другої в цілім світі кращої немає.

Подивлюся на Карпати,

На Дніпро широкий,

На твої лани безкраї,

На небо високе.

Так тебе усю одразу

Хочу обійняти

Й про свою любов до тебе

Світу розказати.

 

Д.: Але ж в мене шлях тернистий,

Нелегка дорога…

 

Х.: І за те ти не журися,

За те прошу Бога.

Разом нам – ніщо не лихо,

Разом – на край світу,

Аби лишень мати змогу

І тебе любити.

 

Разом: Хай же сонце нам осяє

Шлях до зір далеких,

Доля наша хай літає

На крилах лелеки.

Нехай щастя стука в двері

Кетягом калини.

 

Х.: А я завжди з тобою буду,

Мила Україно!

І давайте заспіваєм про велич і красу,

Про найкращу у світі країну.

І цю пісню тобі піднесу

Як дарунок, моя Україно!

Пісня

Скільки багатства в нашого народу!

В криниці мудрості не  вода.

Свято шануються закони роду,

Душі народної скарбниця не згаса.

 

А мова наша, рідна мова.

Чи то не золото, не скарб?

Вона, мов гілка калинова –

Красою вабить і цілющий має дар.

 

А як же не згадать про пісню

Сумну й веселу, радісну й тужну.

Вона то у блакить зрина небесну,

То серце наше крає від жалю.

 

Не вистачить нам ночі, мабуть,

Щоб розказати про всі оті скарби.

Про ту калину, що росте на сонці

І про багаті українські рушники.

 

 

Десь там, за далекими гонами літ,

Де в травах дитинства стежина,

Стоїть біля батьківських сивих воріт

Калина, червона калина.

Легенда про Калину

Колись давно-давно в одному селі жила привітна й ласкава дівчина. Звали її Калинкою. Дуже вона любила квіти. Яких тільки квітів не росло у неї попідвіконню! Їх вона переносила з лісу. Видно, й рослинам була до вподоби ця маленька дівчинка, бо ще жоден кущик, жодне стебельце не зів’яло. Всі люди в селі любили Калинку за її добре та щире серце. Навесні Калинка, як завжди, пішла в ліс. Нелегко було їй сюди добиратися. Довгий курний шлях пролягав од села до лісу. А обабіч ні деревця, ні кущика. «Дай, - думає Калинка, - посаджу тут щось, нехай росте». Так і зробила. Викопала в гущавині лісу тонісіньке стебельце, посадила край шляху. А щоб прийнялося воно, Калинка аж від своєї хати з криниці воду носила та поливала. Звеселилося стебельце. Росло воно в гущавині, ніколи не бачило ясного сонечка, водиці не пило доволі. А тут на привіллі, швидко розрослося у великий крислатий кущ. Йшли якось шляхом подорожні. Стомилися, бачать – рясний кущ.

1-ий под.: Дивіться, хлопці, є де відпочити, посидіти в тіні, поїсти та попити.

2-ий под.: Хто ж край дороги кущик посадив? Далеко від села його ростив?

3-ій под.: То, мабуть, руки дуже працьовиті. І серце найдобріше у світі.

Кущ вкрився білим цвітом

1-ий под.: Дивіться, хлопці, кущик як розквітнув.

Кущик: голос диктора.

На згадку про дівчину привітну!

Вона мене ростила, поливала

І словом добрим кожен день вітала.

Та ось вона іде, ця дівчина весела

Про неї хай дізнаються усі міста і села!

Кущ вкрився ягідками.

Калинка: Що з кущиком! Де цвіт його подівся?

Чарівними він ягодками вкрився.

А ягідки, хоч кислі, та смачненькі

І кісточка – як серденько маленьке.

 

Кущик: (голос диктора)

Раніше був я невідомою рослиною,

Тепер я називаюся Калиною!

Хоч пам’ятають і дорослі, і малі

Що кращої за тебе, дівчинко, немає на землі.

Хто любить всіх, усім допомагає

Того ж народ віки не забуває!

 

 

Калина: Я символ краю отчого – калина –

Рослина ніжна – гарна і проста.

В мені любов і рідна Україна,

Її краса і щедрість, й доброта.

Я і сама взірець краси ще й ліки,

Допомагаю людям довго жить.

Я в Україні прижилась навіки,

І прагну людям душу звеселить.

 

Співа соловейко про сонце й хмаринку,

Про любу Вкраїну, що квітне в барвінку.

І нам не наслухатись гарних пісень.

В садок під калину приходим щодень.

Квітне – пишається в лузі калина,

Пісня лунає в саду салов’їна.

Пісня

Посадіть калину коло школи,

Щоб на цілий білий світ

Усміхалась щиро доля,

Материнський білий цвіт.

 

Посадіть калину коло тину,

Щоби злагода цвіла!

Буде доброю родина –

Буде честь їй і хвала.

 

Посадіть калину в чистім полі

Хай вона освятить час!

Рід наш любить дуже Волю

Хай же й Воля любить нас!

 

Посадіть калину на городі,

Щоб заквітнула земля!

Із роси – пречиста врода,

З неба – почерк журавля.

 

Посадіть калину коло хати,

Щоб на всеньке на життя!

Стане кожен ранок святом

Дітям буде вороття.

 

Просадіть калину біля школи

А щоб цвіт її не стерся,

Не зів’янув в спориші,

Посадіть коло серця, щоб цвіла вона в душі.

Пісня

Україно моя мила, Україно,

Моя рідна земле, матінко єдина

Твої роси моє личко умивають

Твої вітри мої коси розплітають

Твої діти рідну землю рушниками прославляють.

 

Без рушників немає України

Як без любові і життя нема

Душа без України – мов руїна,

Пуста і мертва, холодно-німа.

 

Скільки вас і які. України рушники?

Рушничок для дитини,

Рушники на всі дні.

Рушничок для хатини,

Ще й весільні рушники.

Рушники для недолі

Рушники для малят

Рушники барвінкові

Для веселих всіх свят.

 

Рушники всі в узорах:

І рушник на щодень,

Різнобарвні в кольорах,

Ще й рядочки з пісень.

Рушники України –

Для обличчя і рук,

З ними діти зростили,

Брали в світ в дні розлук.

 

Скільки ви, українки

Із квіток і рослин

Змайстрували в зазимки

Рушників для родин!

На весь світ розіслали всі узори землі

Рушники – не для слави,

Рушники для душі.

 

Поки живе Україна

Й вишиває жіноча рука,

Буде жити довіку рушник

І чарівна його красота.

Пісня

Д.: Ой, які ж то гарні вишивки у нас!

Хл.: Вишивка на стіні – то давній український звичай. Його можна порівняти

        з піснею, вишитою чи витканою на полотні.

Дух народу в колір заплетете

Піснею барвистою і цвітом,

А над світом, гляньте, а над світом –

Українська вишивка цвіте!

 

Д.: Зверніть увагу на рушник,

Його я вишивала,

У ньому гусей диких крик, зозуля закувала.

Тут чорнобривці зацвіли

Запахла рута-м’ята

Он тихо бджоли зацвіли

Літають біля хати.

Це мій рушник, моє творіння,

Мій біль, любов, моє терпіння.

Це моя сила і відрада –

Я показати його рада.

 

На вишитім обрусі хліб лежить пахучий,

У вишитті у барвах хата й образи,

Який славетний і який могучий

Народ наш рідний, у якому я і ти!

 

Найбільшим багатством України є її народ, ми – українці. Які ж ми, українці, які риси нам притаманні?

 

Ділові, немов американці,

Пристрасні, неначе мексиканці,

І співучі, наче італійці,

І розсудливі, немов оті англійці.

 

Як китайці, дуже працьовиті,

Винахідливі, такі талановиті!

Може, навіть трохи скупуваті

Та душею щедрі і багаті.

 

А також веселі та гостинні

В цьому, мабуть, схожі на грузинів.

Як цигани, трохи галасливі,

Іноді хитрющі та кмітливі.

Як французи, дуже емоційні

Чуйні і ласкаві, експресивні.

Наче німці, здібні і практичні,

Ніби чехи милі, симпатичні.

 

Як ніхто, завзяті і дбайливі,

І дотепні й мудрі, жартівливі.

Але ще міцні, сміливі, дужі

До чужого горя небайдужі.

 

Ще – охайні, чемні, незрадливі,

А до всього – ще й вродливі,

Ось такі з тобою ми, земляче

І терплячі, надто вже терплячі.

 

Немає держави, немає народу без мови.

Українська мова як вечірня заграва

Тим стобарвна, яскрава,

Осяйна, соковита, палка.

Та багата і пишна,

Поетична і ніжна,

Мелодійна, співуча, м’яка.

Щира, образна, гостра, метка,

І дотепна й велична така.

Моя мова прекрасна, чудова

Солов’їна вона, калинова.

 

Мова. Як путівець між нивами проста,

Барвиста наче далич веселкова

Такою увійшла до вас в уста

І в долі засіяла я, ваша мова.

З роси, проміння, шуму колосків

Я вам дарую чисте першослово

Аби з яких слов’янських берегів

У світі засвітилися дніпрово

До словечка, до слов’ятка притулися

Може так ти мови рідної навчишся!

 

 

О мово українська! Рідна мова!

Співуча, наче джерело!

Нарешті скинуті окови,

Звучиш ти вільно і дзвінка.

Тебе ганьбили, із знущанням

Забороняли голос твій,

Найкращі сини пішли в зігнання,

За свій яскравий український спів.

І тільки з набуттям свободи

Про мову вспам’ятати ми змогли

Нарешті вільно ти лунаєш

Під небом рідної землі.

Хай ллється вільно рідна мова

Крізь Україну з краю в край,

Нарешті скинуті окови,

Не бійся, друже, розмовляй!

Бо всі ми – діти України,

І буде вартий той ганьби,

Хто мову забуває Батьківщини,

Бо долі він не знайде у житті!

Мову нашу славну треба шанувати,

Не вживати чужоземну, а про свою дбати.

І саме про неї гумореска Павла Глазового «Кухлик».

Дід приїхав із села, ходить по столиці,

Має гроші, не мина кожної крамниці.

Попросив він, покажіть кухлик той, що з краю.

Продавщиця: Что? Чего? Я не понимаю.

• Кухлик, люба, покажіть, той, що з боку смужка.
• Да какой же кухлик здесь, осли это кружка.

Дід у руки кухлик взяв і насупив брови

- На Вкраїні живете і не знаєте мови.

Продавщиця теж була гостра та бідова:

• У меня есть свой язык, ні к чему мне мова

І сказав їй мудрий дід:

- Цим пишатися не слід,

Бо якраз така біда в моєї корови

Має бідна язика, та не має мови.

 

А українська пісня!

Пісня – наш паспорт вічний,

Пропуск у білий світ…

Ми не ховали обличчя, гордо йшли сотні літ.

Завжди ми накривали

Дружби ясній столи.

Нас по піснях впізнавали,

Де б ми такі не були.

Райдуга в небі висне,

Граючи в плесах вод,

Доки живе наша пісня,

Доти живе і народ!

Пісня

Ми всі – одна сім’я, єдина ми родина,

У кожнім нашім я- частинка України,

Ми всі – одна сім’я, єдина ми родина,

Мільйони різних «Я», а разом – Україна!

 

Прославимо в віках

Соборную країну

Із рушниками на стіні

Й калиною під тином.

 

Педагог-організатор:            Дорогі діти!

Ви – майбутнє України. Тож своїми знаннями, працею, здобутками підносьте її культуру. Будьте гідними своїх предків, любіть рідну землю так, як заповідав Великий Тарас, бережіть волю і незалежність України, поважайте свій народ і нашу мелодійну мову. Нехай наша Україна прославляється із роду в рід, із покоління в покоління, протягом усіх віків.

 

Немає життя без України, бо Україна – це доля, яка випадає раз на віку, бо Україна – це мати, яку не вибирають як і долю, бо Україна – це пісня, яка вічна на цій Землі.

Виходять діти з запаленими свічками в руках.

Ми живемо і зростаєм

В рідному краю

І ділами прославляєм земленьку свою.

 

Будем вчитися й трудитись

Краще кожен раз,

Щоб Україна наша знала

Кожного із нас.

 

Будемо в труді міцніти,

Чесно й мудро йти!

Щоб країна наша швидше

Змогла розцвісти.

 

Нема ріднішої, повір,

За неї пречудову.

Люби, шануй, піднось до зір

Її пісні, калину, вишивки і мову.

 

Дай нам, Боже, сили і снаги

Щоб цвіли Дніпровські береги,

Щоб жили гуртом, не поодинці

На землі щасливо українці.

 

Нашому роду нема переводу

Хай пісня єднає коріння святі.

Дай Боже нам віру і братнюю згоду

На довгі роки і на вічні віки.