Літературно-музична композиція за інтимною лірикою поетів української та світової літератури "Любові Всевишній присвячується"

         

 

 

 

 

 

 

Слайд1                                                                                                                                                        

Звучить музика STANLEY MYERS-CAVATINA (FROV THE DEER HUNTER)

1 учениця. Кохання! Важко уявити існування людини без цього бентежного почуття. Самовідданість, самопожертва, жага оновлення всього світу – розмаїття почуттів входить до складної гами кохання. Пригадаймо хоча б одне з найбільш вражаючих, найтонших пушкінських творінь, що засвідчило  складність, суперечливість і водночас цілісність цього почуття.

Мне грустно и легко;печаль моя светла;

Печаль моя полна тобою.

Тобой, одной тобою…Унынья моего

Ничто не мучит, не тревожит.

И сердце вновь горит и любит – оттого,

Что не любить оно не может.

 У цьому складному переплетінні смутку і легкості, печалі та світла відчувається усвідомлення неповторності як самого почуття, так і винятковості особи, якій присвячено поетичні рядки: «…тобою. Тобою, одной тобою…».

 1 учень. Кохання – напруження всіх сил, людських і нелюдських, звершення неможливого, долання всіх перешкод… Ніщо не в змозі стати на його шляху – ні відсутність взаємності, ні прохолода у стосунках.

  2 учень.

Як цвіт троянди, повен аромату,

Люблю тебе і радуюсь тобою.

І як тебе, кохана, не кохати,

Коли в тобі усе цвіте весною.                                                                                                                                              

Мені байдуже, що в серці твому

Для мене місця залишилось мало;

Вже так складалось, що в житті усьому

Мій дім, бувало, щастя оминало.

Та я від долі мало вимагаю,

Й мені для щастя небагато треба;

Лиш усміхнися – і зречуся раю

Та подарую всі розкоші неба.

Троянда запахом усіх дурманить,

Вона його нікому не відмовить.

Й мене твої захоплюють примани,

Хоч знаю, що не ждать мені любові.

                                                   П.Карманський

Звучить вальс осені.

 2 учениця.

Двори стоять у хуртовині айстр.

Яка рожева й синя хуртовина!

Але чому я думаю про Вас?

Я Вас давно забути вже повинна.

Це так природно – відстані і час.

Я вже забула. Не моя провина, -

То музика нагадує про Вас,

То раптом ця осіння хуртовина.

Це так природно – музика і час,

І Ваша скрізь присутність невловима.

Двори стоять у хуртовині айстр.

Яка сумна й красива хуртовина!

                                                  Л.Костенко                                                   Слайд2 …3  

 3 учениця. Кохання всесильне. І немає такого народу, який не складав би пісень або сказань про почуття, перед яким безсилі моря і гори, відстань і час, сили природи і людини. Петро і Февронія, Тахір і Зухра, Трістан та Ізольда, Ромео і Джульєтта…Можна назвати чимало імен, пов’язаних із всеперемагаючим коханням.                                                                         Слайд4…5   

  Розпещена дочка петровського фельдмаршала Бориса Шереметьєва Наталія вийшла заміж за опального князя Івана Долгорукова, хоч як намагалися завадити цьому її рідні, і поїхала за чоловіком у суворе березовське заслання. Слайд6     «От кохання до чого довело: все залишила, і честь, і багатство, і рідних, - згадувала вона пізніше у своїх «Записках», - і страждаю разом з чоловіком, і поневіряюсь; причина цього – те непорочне кохання, якого я  не посоромлюсь ні перед Богом, ні перед усім світом, тому що він один у серці моєму був; мені здавалось, що він для мене народився, а я для нього, і нам одне без одного жити неможливо». Слайд7   

  3 учень. Почуття такої сили вимагає  особливих засобів для свого вираження – поетичної мови. Вона якнайкраще йому відповідає. Слайд 8

Затремтіли струни у душі моїй…

Ніжна, ніжна, пісня задзвеніла в ній …

Що ж до їх торкнулось? Чи проміння дня,

Чи журба , і радість, і любов моя?!

Задзвеніли струни ще ніжніш - ніжніш…

Мабуть, ти до мене думкою летиш,

Мабуть, ти це в’єшся у душі моїй

І крилом черкаєш срібні струни в ній. Слайд 9   

                                       О.Олесь

  Недарма закохані і самі тягнуться до віршів, інтуїтивно відчуваючи , що тільки в цьому натхненному мовленні може знайти вихід почуття, що їх переповнює. Слайд 10   

 4 учениця. Здатність піднестись над буденністю, над дрібницями, побачити внутрішнім зором набагато більше того, що доступно звичайному оку, - необхідна умова кохання. У трактаті «Про кохання» Стендаль порівняв любовне почуття з чудом перетворення, яке відбувається з непоказною гілочкою, яку кинули в соляну шахту: вона обростає «незліченною силою рухливих і сліпучих діамантів; колишню гілочку неможливо впізнати». Але природі на створення чуда потрібно не менше трьох-чотирьох місяців, коханню ж буває достатньо і миті: лише один погляд – і замість звичайної людини – кохана, наділена нечуваними достоїнствами,

істота майже ідеальна. Чи можна уявити це чарівне перетворення без поезії? Слайд11   

Не множеством картин старинных мастеров

Украсить я всегда желал свою обитель,

Чтоб суеверно им дивился посетитель,

Внимая важному сужденью знатоков.

В простом углу моем, средь медленных трудов,

Одной картины я желал быть вечно зритель,

Одной: чтоб на меня с холста, как с облаков,

Пречистая и наш божественный спаситель –

Она с величием, он с разумом в очах –

Взирали кроткие, во славе и очах,

Один, без ангелов под пальмою Сиона.

Исполнились мои желания. Творец

Тебя мне ниспослал, тебя, моя Мадонна,

Чистейшей прелести чистейший образец.

                                                 О.Пушкин

Звучит романс «Я помню чудное мгновенье» .

  1 учениця.

Как грустно мне твое явленье,

Весна, весна. Пора любви!

Какое томное волненье

В моей душе, в моей крови!

   Слайд 12 Певно, з такими почуттями у 1847 році угорський композитор Ференц Ліст залишав маєток Воронинці поблизу Єлисаветграда, де він гостював за запрошенням Кароліни Сайн-Вітгенштейн. Молода жінка справила на композитора незабутнє враження і стала його вірою, надією, любов’ю.У вересні 1847 року Ференц Ліст приїжджає до Єлисаветграда, щоб дати декілька концертів і отримати дозвіл на розлучення Кароліни з князем Сайн-Вітгенштейном. Але цар Микола І відмовив композитору.

Слайд13 1 учень.У день народження Кароліни у 1855 році Ліст подарував коханій 12 симфонічних поем з такою посвятою:

«Тій, яка любов’ю довела свою віру,

надія котрої не переставала рости у стражданнях,

яка знаходила щастя у самопожертві. Слайд14

Їй, яка тепер і навіки стала супутницею мого життя,

небеса моїх думок, моє живе божество, символ душі моєї –

Жанні Єлизаветі Кароліні.»

Слайд15    2 учениця. Це сталось восени 1826 року. Дев’ятнадцятирічну Кароліну Янош представили княгині Зінаїді Волконській, господині наймолодшого літературного салону в Москві. Саме тут Кароліна познайомилась з Пушкіним, Баратинським, В’яземським. І Адамом Міцкевичем. Слайд16 В один із вечорів польський поет імпровізував на невеликій сцені. Мине рік, і вони переконаються, що їхнє кохання народилося саме того вечора. Міцкевич запропонував їй одружитися. Але рідні дівчини були проти цього шлюбу(«Засланий поляк, до того ж бідний!»)

 Слайд17Кароліна пише Міцкевичу до Петербурга: «Не стає сил зносити таку тривогу невідомості, це нестерпне очікування, цю постійну тривогу. Сподіваюся, що ти так чи інакше вирішиш мою долю… Я впевнилась, що не можу жити без думок про тебе, Міцкевичу! Що б не сталося, моя душа належить тільки тобі одному…»

  Слайд18 17 квітня 1829 року Міцкевич від’їжджав. Кароліна пише йому ще одного листа: «Прощавай, мій друже. Ще раз дякую тобі за все -  за твою дружбу, за твоє кохання. Прощавай, мій друже. Адже я знаю, що ти любиш мене. Прощавай!»

  3 учениця.

 Слайд19 Не знаю, чи побачу Вас, чи ні.

А може, власне, і не в тому справа.

А головне, що десь в далечині

Є хтось такий, як невтоленна спрага.

Я не покличу  щастя не моє.

Луна луни туди не долітає.

Я думаю про Вас. Я знаю, що Ви є.

Моя душа й від цього  вже світає.

                             Л.Костенко

Звучить романс «Белой акации гроздья душистые» (сл. М. Матусовского, муз. Баснера)

4 учениця.

Слайд20 Не говори печальними очима

Те,що бояться вимовить слова.

Так виникає ніжність самочинна,

Так виникає тиша грозова.

Чи ти мій сон, чи ти моя уява,

Чи просто чорна магія чола…

Яка між нами райдуга стояла!

Яка між нами прірва пролягла!

                               Л.Костенко

 Слайд 21 2 учень. Тоді ж, у ті квітневі дні, Міцкевич написав до альбому Кароліни прощальні вірші:

Коли птаство в негоду облітає з вітрами

І заводить тужливі пісні розтавання,

Не кажи про невірність! Навесні, в час світання,

В рідний край воно вернеться тими ж путями.

Їх почувши, згадай нещасливого друга!

Щоразу, коли в бурях він надію зустріне,

Дух вигнання на крилах, долаючи тугу,

Знов на північ до тебе, до тебе полине.

Слайд22 Кароліна і Міцкевич уже ніколи не зустрілись. Вона вийшла заміж, стала письменницею, але не була щасливою. Пам'ять про кохання до Міцкевича супроводжували її все життя.

Звучить романс «Гори, гори, моя звезда» (слова В.Чуєвського, музична обробка В.Сабініна).

Слайд 23.1 учениця. Якось 1923 року французький письменник Ромен Роллан отримав лист із Росії від незнайомої шанувальниці його таланту Марії Павлівни Кудашевої. Вони почали листуватись, з часом припинили листування, а згодом його поновили.

 Слайд 24 1931 року Кудашева відвідала Роллана у Швейцарії, і більше вони не розлучалися. Звичайно, дехто лише знизував плечима, коли йшлося про екстравагантний шлюб сорокарічної росіянки і сімдесятирічного французького письменника. А для подружжя настали щасливі роки, зігріті взаємною повагою і коханням, сповнені літературних інтересів і уподобань.

Слайд25  Марії Павлівні Кудашвій  Ромен Роллан присвятив роман «Зачарована душа»:

   «Тобі, дружино і подруго, як дарунок приношу свої страждання. Це найкраще, що дало мені життя. Ними, як віхами, був позначений кожний крок уперед»

Слайд 26 3 учениця. У грудні 1944 року письменник помер. А Марі Роллан ще чотири десятиліття  цілком присвятила себе справі чоловіка, продовжила жити його думками і турботами , відкриваючи для читача все нові й нові сторінки його безцінної духовної спадщини.

 Звучить «Лебідь» К. Сен-Санса.

 4 учень( під звуки музики). Слайд27

 Ти - вся любов. Ти – чистота,

Довірливість благословенна.

Твоя краса мені свята,

Твоя любов мені священна.

Трояндо неба і землі,

В тобі всі їхні барви грають…

У мене сльози розцвітають,

Цвітуть думками на чолі.

В будинок твій я входжу, наче в сад,

І для тривог моїх, турбот моїх, досад

                                                                                                                                                                                                                                                           Мені дарує він красу землі і неба. Слайд28

Я першим поглядом завжди

Дивлюсь на тебе.

Тобі присвячую я літ своїх світання,

Весну думок, весну свого кохання.

                                         М.Вінграновський

1 учень.

…ти одна моя правдивая любов, Слайд29

Та, що не суджено в житті їй вдовольнитись;

Ти найтайніший той порив, що бурить кров,

Підносить грудь, та ба – ніколи не сповниться,-

так писав Іван Франко (Слайд30) про своє кохання до Ольги Рошкевич. У листі до поетеси Уляни Кравченко письменник зізнавався: «…хвилини, в які я кохав, …були, можливо, найпрекраснішими в моєму житті, шкода тільки, що це були разом з тим хвилини самого гострого болю, якого я не відчував ніколи раніше…»

Слайд31  2 учень. З Ольгою Рошкевич Франко познайомився під час навчання в старших класах гімназії. Якось він під час літніх канікул приїхав погостювати до свого приятеля Ярослава Рошкевича. Його сестру Ольгу, задумливу темнооку дівчину, Франко покохав щиро і палко. «Кохав її так, як тільки здатен кохати», - писав він згодом. Своїй першій любові Франко присвятив цикл задушевних віршів – «Сторінки кохання». Слайд32

  4 учениця. До Рошкевичів Франко приїжджав ще декілька разів, а після закінчення гімназії гостював  у них влітку. Навчаючись у Львові, він постійно листувався з Ольгою, ділився з нею своїми думками, враженнями. Молодята вирішили пов’язати свої долі. Їх зближувало не тільки кохання, а й спільні погляди на життя. Слайд33 Вони переживали блаженні години, відчуваючи співзвучність у найзаповітніших мріях, у найсвятіших переконаннях. Були певні, що разом віддадуть своє життя боротьбі за свободу – за свободу народу, особистості, за свободу праці і думки, серця і розуму. Але…   

 

1 учениця. За звинувачення у революційній діяльності Франко був заарештований і пробув у в’язниці майже рік. А тим часом батько Ольги, священик Михайло Рошкевич, почав перевіряти і нерідко затримував їхні листи. «Це нерегулярне отримання листів, - згадувала сестра Ольги, - призводило до непорозумінь».

  А невдовзі Ольгу насильно видали заміж за молодого священика Володимира Озаркевича. Слайд 34

   У Франка розрив з Ольгою викликав відчуття величезної, невиправної втрати. Він спершу надіслав їй різкого листа. Але через декілька днів, трохи отямившись, написав: «Кохана! Я не серджусь на тебе, тому що це ні до чого… Я разом із надією на майбутнє і віру в добро і чесність. Я відчув, що єдина опора, на якій я тримався стільки років, сама собою уходить з-під мене… Втративши тебе, я втратив надію на кохання чесної й розумної жінки… А якщо б і знайшлась коли-небудь згодом така жінка, чи я міг би покохати її так палко і глибоко, як тебе?...»

2 учениця. У лютому 1880 року Франко вирішив працювати вчителем у селі, розташованому неподалік від Коломиї. Але була в нього і інша мета: Ольга Озаркевич погодилась зустрітись з ним у Коломиї.

Слайд 35  Вранці 1 березня 1880 року на вокзалі відбулося їхнє перше побачення після заміжжя коханої. Ольга приїхала разом із чоловіком: від нього вона не приховувала своїх почуттів до колишнього нареченого.

  Франко ще глибше відчув біль утрати. Виразка, що з часом почала заживати, відкрилася знову. Те саме відчула й Ольга.

  Два дні Франко жив у Коломиї, проводив час з Ольгою та її чоловіком.

  «Не знаю, як для тебе, а для мене ці два дні, проведені в Коломиї, були радісні і приємні… Як добре, коли жінка кохає!...» - писала Ольга Франку через п’ять днів після повернення додому.

 У душі Франка шрами на серці від того кохання залишилось на все життя.

  3 учень.

Звучить романс « Ой ти,дівчино,з горіха зерня»

Слайд 36 Коли своє становище кляну,

Зневажений, знедолений до краю,

Коли в глухого неба талану

Я надаремно, плачучи, прохаю,

Слайд 37 Тоді б мінявся долею з таким,

Хто має більше друзів і надій,

Хто розумом прославився метким,

Хто словом віртуозно володіє.

Але, тебе згадавши, в ту ж мить

Єство моє стає таким щасливим,

Слайд 38 Як жайвір, що возноситься в блакить

І на воротях раю творить співи.

Я не віддам, - хоч би й Господь звелів, -

Твою любов за блага королів.

                           В.Шекспір, переклад Д.Павличка

  Звучить романс «Отцвели хризантемы» (слова В.Шумського, музика Н.Харито)

 Слайд 39 3 учениця. У лютому 1832 року французький письменник Оноре де Бальзак отримав лист із Одеси від своєї шанувальниці. Вона не називала свого справжнього імені. Потім були ще листи. І нарешті Бальзак дізнався, що таємнича дама – Евеліна Ганська, дружина Венцеслава Ганського, яка жила на Київщині, у маєтку чоловіка.

  Слайд 40 4 учень. Із першої зустрічі у Швейцарії Евеліна і Оноре покохали одне одного. Їхній роман тривав 18 років. Коли помер чоловік Евеліни, вони вирішили просити російського царя дозволити одружитися. Бальзак приїхав до Петербурга 17 липня 1843 року. У зошиті-щоденнику Евеліни є його запис: «Я приїхав близько 17 липня… і близько полудня вже мав щастя бачити і привітати свою дорогу княгиню Єву. Я не бачив її з часу побачення в Відні. З 1833 до 1843-го минуло 10 років, протягом яких мої почуття до неї, незважаючи на загальноприйнятий закон, стали ще міцнішими через усю гіркоту розлуки і розчарувань. Не можна змінити ні своє минуле, ні свої уподобання».

Слайд 41.1 учень. За той час, поки Бальзак і Евеліна чекали дозвіл на шлюб, письменник двічі гостював у маєтку Ганської: у вересні 1847 та вересні 1848-го. Час спливав, а дозволу на шлюб цар не давав. Три тижні взимку 1849 – 1850 років Бальзак хворів, а Евеліна доглядала його.

   Слайд 42. Нарешті у березні 1850 року надійшов дозвіл. Весілля відбулось 14 березня того ж року в Бердичеві. Після цієї події Бальзак надіслав своїм родичам і друзям чотири листа, сповнених радості і щастя. В одному з них він писав: «…три дні тому я одружився з єдиною жінкою, яку любив, яку кохаю ще більше, ніж раніше, і буду кохати до самої смерті. Союз цей, я думаю, - нагорода, яку послав мені Господь.. за роки праці, за труднощі, які я зазнав і які здолав. У мене не було ні щасливої юності, ні квітучої весни, зате буде найпрекрасніше літо й найтепліша осінь…»

Слайд 43.  4 учень. Наприкінці квітня подружжя поїхало до Парижа. Бальзак повертався на Батьківщину вже дуже хворим. Евеліна як мужня, віддана і терпляча дружина не відходила від його ліжка.

  Лікар Бальзака із захопленням відгукувався про Евеліну. Він цінував у ній мужність, уміння не давати волі відчаю. Сестра Бальзака Лора говорила, що Єва вирішила вийти заміж за Бальзака запізно, але то було героїчне рішення: ця жінка розуміла, що бере шлюб з людиною, яка приречена тяжкою хворобою на загибель. Вона знала, що доглядатиме хворого, знову стане вдовою. Протягом трьох місяців Евеліна не відходила від ліжка вмираючого.

  Слайд 44.2 учень. Бальзак не раз розповідав читачам «Людської комедії» про те, як можна все життя мріяти про кохання, а коли, воно, здається, прийшло, щось стає на перешкоді. Письменник ніби розірвав історію свого життя: «Досягти мети, вмираючи, як античний гонець! Завоювати кохану жінку, коли кохання вже гасне! Не мати можливості насолоджуватися, коли право бути щасливим нарешті здобуте! Це було долею стількох людей…!»

  3 учень.

Благословляю все, что было,

Я лучшей доли не искал.

О, сердце, сколько ты любило!

О, разум, сколько ты пылал!                                                                                                                                            

Слайд 45.Пускай и счастие и муки

Свой горький положили  след,

Но в страстной буре, в долгой скуке –

Я не утратил прежний свет.

И ты, кого терзал я новым,

Слайд 46.Прости меня. Нам быть – вдвоем.

Все то, чего не скажешь словом,

Узнал я в облике твоем.

Глядят внимательные очи,

И сердце бьет, волнуясь, в грудь,

В холодном мраке снежной ночи

Свой верный продолжая путь.

                                            О.Блок

Звучить романс «Только раз бывают в жизни встречи»

 1 учениця. Кохання… Вічне почуття… У всіх народів і у всі часи. І хоча б якою мовою про нього говорили, всім і повсюду воно буде зрозуміле, тому що торкається найтонших струн людської душі.

 Слайд 47. 1 учень.

Сердцам, соединяющимся вновь,

Я не помеха. Никогда измене

Любовь не изменить  на нелюбовь

И не заставить  приклонить колени.

2 учень.

Любов – над бурі зведений маяк,

Що кораблям шле промені надії,

Це – зірка провідна, яку моряк

Благословляє в навісній стихії.

Слайд 48.3 учень.

Loves not Times Fool? Though rosy lips and cheeks

Within his bending sickles compass come$

Love alters not with his brief hours and weeks?

But bears it out even to the edge of doom.

4 учень.

А если я не прав и лжет мой стих, -

То нет любви и нет стихов моих!

                                                  В.Шекспір

Переклади С.Маршака, Д.Паламарчука, В.Орла.

Звучить романс «А на последок я скажу»