Літературно-музична композиція за творчістю Лесі Українки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

«ДО ТЕБЕ, УКРАЇНО, СТРУНА 

МОЯ ПЕРША ОЗВЕТЬСЯ...»

 

Літературно-музична композиція

                  за творчістю Лесі Українки

 

 

Мета: активізувати пізнавальні інтереси учнів, заохо­чувати до вивчення творчої спадщини Лесі Українки; сприяти розви­тку творчої активності, акторської майстерності; виховувати почуття національної гордості.

Обладнання: портрет Лесі Українки, записи пісень на слова Лесі Українки, виставка творів Лесі Українки, атрибути до танців та сце­нок, грамзапис творів М. Лисенка, Ф. Шопена, плакати з висловами видатних людей, вірші.

Хід свята

Ведучий. Леся Українка... Життя її — це сонячний промінь, що благовістом нового дня пробивається з темряви, і кличе, і вабить до світла. Іншої такої жінки-письменниці й борця немає в світі. «До тебе, Україно, струна моя перша озветься...» — так називається літератур­но-музична композиція, присвячена нашій Лесі Українці.

Ведучий. Любий друже! Юний ти чи збагачений мудрістю, вислу­хай цю розповідь про Людину з великої букви, яка відважно, зі співом на устах ішла проти життєвих бур і незгод. І коли у тебе хоча б на хвильку палко заб'ється серце, коли спалахне у ньому іскра світлого вогню любові до людей, до рідної української землі, — ми будемо без­мірно щасливими.

Учень 1. Уклін землі волинській! Вічна слава

Тій, що зростала в тиші цих лісів,

Що віддала народові свій спів,

Незламна, чиста, гнівна і ласкава!

Учень 2. Нова доба над нами розцвіта,

Та слава Лесі вічно з нами буде.

Як меч проти неправди і облуди,

В борні за правду зброя золота.

Учень 3. Роздала себе щедро в житті,

Спраглі душі усім закропила.

Поколіннями суджено йти

Нам до неї в тісному гурті —

Над такими не владна могила.

Учень 4. Про таких не придумано слів:

В чистім сяйві всі звуки бездарні,

Безгучний найкрикливіший спів,

І фальшивить напоказ порив

Й величальні промови незграбні.

Учень 5. За таких тільки Богу молись:

Хай зміцнить нас у вірі глибокій, 

Що немарно з колін ми звелись,

Що підвладна нам сонячна вись,

Коли чуємо власних пророків.

(Звучить пісня «Місяць яснесенький», сл. Лесі Українки, музика В. Герасимчука.)

Ведучий 1. Божественне знаменні долі: через десять років по тому, як із рук великого Тараса випала свічка, що запалила надію на відро­дження українського духу в неволі російського самодержавства, над Україною, над усією землею зійшла зоря Лесі Українки. Ступивши у світ із волинської землі, Леся підхопила ту Шевченкову свічку, щоб засвітити від неї свої «досвітні вогні», стати «дочкою Прометея», «трохи чи не єдиним мужчиною на всю новочасну соборну Україну», як сказав про неї Іван Франко.

Ведучий 2. Вона назвала себе Українкою в час, коли це слово вза­галі намагалися знищити, замінити іншим — Малоросія. І через усе житгя, через усю творчість Лесі Українки проходить образ України, починаючи з першого вірша «Надія», написаного у 9 років, і закінчу­ючи «Казкою про велета».

Ведучий 1. І те, що назвалася вона Українкою, завдавши на свої тендітні плечі ваготу цього високого імені, підтверджує не позірну, а генну, кровну спорідненість поетеси з рідною землею, своїм народом.

(Виходять читці, декламують твори Лесі Українки.)

Читець 1. Товаришці на спомин

Не жаль мені, що се вам нагадає

Запеклої ненависті порив.

Що ж! Тільки той ненависті не знає,

Хто цілий вік нікого не любив!

Згадати тільки всі тяжкії муки,

Що завдали за правду вороги, — Кому ж не стиснуться раптово руки Від помсти лютої жаги! Ні, жаль мені, що й сей порив погасне, Як гасне все в душі невільничій у нас. Ой, може б, не було життя таке нещасне, Якби вогонь ненависті не гас!

Читець 2. «Завжди терновий вінець буде кращий, ніж царська ко­рона, завжди величніша путь на Голгофу, ніж хід тріумфальний; так з передвіку було і так воно буде, поки житимуть люди і поки ростим­уть терни. Але стане вінцем лиш тоді плетениця тернова, коли вільна душею людина по волі квітчається терном, гордо й одважно скидаючи з себе квітчасті прикраси...».

(Звучить пісня на слова Лесі Українки.)

Ведучий 1. Незабутня пора дитинства, коли світ уперше розкриває свої таємниці, коли захоплює все. Саме дитячі враження найглибше закарбовуються у свідомості. Тому так важливо, щоб дитинство було сповнене красою, розумно спрямоване до усвідомлення правди, спра­ведливості, зігріте ласкавим словом, збагачене піснею, музикою. Ди­тинство Лесі минуло саме в таких благодатних умовах.

Ведучий 2. Колодяжне. Товаришка дитячих літ Варка Дмитрук зга­дувала: «Не виділялась поміж нас ні одягом, ні поведінкою. Разом із сільською малечею бігала влітку в поле, на пастовень. Любила стріча­ти ввечері череду. Ото вийдемо гуртом за село, посідаємо на моріжку і ждемо, співаючи пісень. Вже й сонце зайде, потягне з лісів холод­ком, а ми виглядаємо. Вельми любила вона пісні. Прибіжить, було, мотнеться туди-сюди по хаті: «Варко, клич-но дівчат, будемо співати». Весільних співали, веснянки, хороводи водили, переказували почуті від старих бувальщини».

(Дівчата водять хоровод «Щебетала пташечка».

Ведучий І. Взимку 1881р. у сильний мороз Леся пішла на річку Стир подивитися, як святять воду, і промерзла. Спочатку боліла нога, пізніше рука. Лікували домашніми засобами від ревматизму. Але київ­ський хірург визначив тяжкий діагноз: туберкульоз кісток. З того часу датується початок Лесиної «тридцятилітньої війни» з хворобою. Вона багато пише, і в усіх її поезіях ми бачимо незламність духу.

(Звучить вірш Лесі Українки «Надія». Грамзапис твору Ф. Лисенка, на фоні музики ведучі розповідають.)

Ведучий 1. Хвороба підточувала здоров'я і змусила відмовитися від навчання музики, що було величезним горем для Лесі. Вона ж гра­ла власні композиції.

Ведучий 2. Гри на фортепіано Леся зовсім не покинула. Любила твори М. Лисенка, Ф. Шопена, Л. Бетховена. Відчуття мелодії, гармо­нії звуків переливалося в її літературні твори.

Ведучий 1. 1893 рік. У Львові вийшла перша поетична книжка по­етеси «На крилах пісень», яка засвідчила прихід в українську літера­туру нової сили.

Ведучий 2. То був час не лише невгамовної праці, крилатих злетів і буйних сподівань, це одночасно й роки важких страждань молодої дівчини. Тільки крізь шибку вікна вона бачила, як змінюються пори року — розвиваються бруньки на гілках дерев, обсипається цвіт яблу­ні, падає пожовкле листя...

(Учні читають вірші «Давня весна», «Сон літньої ночі». Звучить пісня на слова Лесі Українки «Стояла я і слухала весну».)

Ведучий 1. Лікарі радили теплий клімат. Там, на дорозі свого нелегкого мандрівного життя, Леся зустріла у липні 1897 р. в Криму надзвичайну людину — Сергія Мержинського — людину освічену,ніжну. Дружба з Мержинським принесла їй оптимізм, але одночасно і відчай, бо бачила, що її хворого друга чекає трагічний кінець. Тяжка недуга — туберкульоз легень прикувала Мержинського до ліжка. Він помирає у далекому Мінську. Знала про це Леся, але в своїх листах жодним словом не виявила цього. їх поєднала чуйність до всього пре­красного, гармонія і краса душ, спільна праця, мрії, навіть хвороба.

Ведучий 2. Невисокі гори, геть-чисто залиті зеленню, блакитна стрічка Пруту, що, оторочений густими верболозами, грайливо скра­дається попід самісіньким містом, а далі гаї, мальовничі, мов писанки, села, — вся, як на долоні, буковинська земля навесні. Цвітуть сади, рутою взялися клапті полів... І над усім — високе, чисте, прополос­кане весняними грозами небо. Саме сюди, до своєї товаришки Ольги Кобилянської, після тяжкої втрати — смерті Мержинського приїхала лікувати свою зболену душу Леся Українка.

Леся Українка.

«Квіток, квіток, як можна більше квітів

І білого серпанку на обличчя,

Того, що звуть ілюзією...» Боже!

Як часто ці слова вчуваються мені

Посеред ночі: «Квітів, безліч квітів!

Я ж так любив красу!..»

...Нехай собі минає рік за роком,

Нехай мій вік уплине за водою.

Він житиме красою серед квітів,

Я житиму сльозою серед співів.

Ведучий 1.Ів хвилини душевного піднесення, і коли на серці него­да, а страждання сковувало тіло, праця ставала найкращою розрадою і порятунком.

(Учениця читає вірш «Епілог».)

Ведучий 2. Життя стрімко йшло вперед. Леся почувала себе дуже зле. Необхідно було лікувати загострену недугу. Починали боліти ле­гені. Хвороба гнала поетесу світом... Італія, Швейцарія, Цюріх, Прага. У Лесі виявилися симптоми туберкульозу нирок. Перемагаючи неви­мовні фізичні болі, письменниця знаходить сили працювати, бути на­віть бадьорою.

Ведучий 1. Творчість Лесі Українки дійсно унікальна. Ця хвороб­лива дівчина з сильною, тонкою, поетичною душею залишила нам по­ряд із перекладами і свою поетичну душу, яка невмирущим вогнем зігріває людські серця. Вона за 10 днів пише безсмертну «Лісову піс­ню» — перлину її творчості.

Леся. Друзі, я дуже вдячна вам за пам’ять, за гарно прочитані вірші. Тому прийміть на пам’ять ці книжечки. (Дарує дітям книги)

Ведуча. Життя Лесі Українки – це подвиг митця, один з тих подвигів, які підносять людину в очах сучасників, роблять її зіркою в очах нащадків.

(Всі учні встають. Леся стає посередині залу)

Леся.

Інші будуть співці по мені,

Інші будуть лунати пісні,

Вільні, гучні, одважні і горді

Поєднаються в ясній акорді

І полинуть у ті небеса,

Де сіяє одвічна краса;

Там на їх обізветься луною

Пісня та, що не загине зо мною.

Ведуча. Дякуємо вам за увагу, на цьому наша літературно-музична композиція підійшла до кінця. Дякуємо за увагу!