Літературно-музичне свято до дня народження Т.Г. Шевченка

Літературно-музичне свято  до дня народження Т.Г. Шевченка

Мета: виховання любові до рідної мови, скарбів поетичного слова, України;

вшанування пам’яті видатного художника слова, патріота України –                       

Т. Г. Шевченка,  поглиблення знань учнів про його творчість, виховання любові і поваги до великої і невмирущої спадщини, яку залишив поет нащадкам;  формування культури мовлення через красу й багатство рідної мови.

 На сцені портрет Т.Г. Шевченка у вишитому рушнику, місце  для свічки.

Звучить «Степовий прелюд пам’яті Т.Г. Шевченка». На  фоні стишеного звучання прелюдії – слова ведучих:

Ведучий:

Не малюйте Шевченка плебеєм,

Я в нім бачу лише Прометея.

Не малюйте Шевченка солдатом.

Мій Шевченко завжди був крилатим.

Ведуча:

І тепер наш Тарас в кожній хаті,

 3 нами словом живим розмовляє.

Є в Шевченка народження дата -

Дати смерті в Шевченка немає.

 Ведучий:

 У цьому році  Україна відзначає 207-річчя з дня народження пророка України - Тараса Григоровича Шевченка.

Ведуча:

Щовесни, коли тануть сніги,

І на рясті засяє веселка.

Повні сил і живої снаги

Ми вшановуєм творчість Шевченка.

Ведучий:

Ти, Тарасе, сьогодні

 Нас зібрав докупи.

І зійшлися в цій залі

Шевченка онуки.

                                         Пісня «Про Кобзаря»

Ведуча:  Весна-весняночка. Це вона привітна і щира подарувала Україні вірного сина. Ім’я дала хлопчику мати —Тарас, що означає «бунтар».

Ведучий: Тарас Шевченко… Геній, мислитель, пророк. Людина незвичайної долі й незвичайного таланту, що здобула світову славу.

Ведуча:  Увібравши в себе душу народу, він підніс його духовну велич і красу на найвищу височінь, чим збагатив увесь світ. Тарас Шевченко звеличив Україну, звеличив увесь український народ.

Ведучий:  Давайте ж сьогодні торкнемося серцем Шевченківських творів проймемося їхнім духом, бо так ми зможемо виконати поетові заповіти.

Учень: Твої слова для нас, як зорі,

Як сонцем сповнена блакить.

Ти з нами жив колись у горі           

І будеш в щасті вічно жить.

Учениця: 9 березня 1814 року

У старій хатині

в кріпака колись

в тихий день весняний

хлопчик народивсь.

Не на шовкових пелюшках,

не у вишневому палаці –

 в хатині бідній він родивсь

 серед неволі,тьми і праці.

В похилій  хаті край села,

над ставом чистим і прозорим,

життя Тарасику дала

кріпачка-мати, вбита горем.

Нещасна  мати сповила

його малого й зажурилась.
І цілу ніченьку вона
за сина-кріпака молилась.

СЦЕНКА 1

(заходить жінка, одягнена в сільський одяг, несе запалену свічку, ставить її на столик біля портрета Т. Г. Шевченка. До неї підходить хлопчик.)

 Хлопчик.  Матусю, а правда , що небо на залізних стовпах тримається?

Мати. Так, мій синочку, правда.

Хлопчик.  А чому так багато зірок на небі?

Мати. Це, коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?

Хлопчик.   Бачив, матусю, бачив… Мамусечку, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледь видно?

Мати. Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить їм добро, тоді свічка такої людини світить ясно, і світло це далеко видно.

Хлопчик.   Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічка світила найясніше.

Мати.  Старайся, мій хлопчику. (гладить його по голові).

Як гірко, як нестерпно жаль,

Що долі нам нема з тобою!

Ми вбогі, змучені раби

Не маєм радісної днини,

Нам вік доводиться робить,

 Вчитель. Незважаючи на те, що народився поет у бідній кріпацькій сім’ї й дитинство його було тяжким і безрадісним, малий Тарас ріс допитливим і розумним хлопчиком.

Восьмирічного Тараса батьки віддали до дяка «в науку». Дивна це була наука. П’яниця-дяк навчав дітей по церковних книгах. За найменшу провину карав своїх учнів різками та дяківськими штурханами. Така вже тоді була наука, що без різки й слова не вивчили. Так і дяка вчили, так і він учив.

СЦЕНКА 2

На сцені парти, лавки. Сидять учні. Заходить мати і садить Тараса за парту.

Хлопчик. Ти взяла мене маленького за руку

                  І хлопця в школу повела

                 До п’яного дяка у науку.

Мати.       «Учися, серденько, колись

                  З нас будуть люди».

 (мати виходить)

(У клас заходить п’яний дяк з різкою. Діти щось вчать і скоса поглядають на нього. Дяк щось питає в учня. Він не знає. Дяк б’є його різкою. Виймає із кишені пляшку і п’є. В цей час хлопчик з другої кишені виймає п’ятака. Із-під парти виймає олівець і папір і починає малювати. Дяк, помітивши все це (лапає свою кишеню) бачить пропажу, накидається на хлопчика, тягне його за вуха і б’є різкою. Виходять зі сцени.

(із-за куліс)

Вчитель. Давно те діялось – ще в школі

       Таки в учителя-дяка

                 Гарненько вкраду п’ятака.

                 Бо я було трохи не голе

                 Таке убоге – та й куплю

                 Паперу аркуш. І зроблю

                 Маленьку книжечку…

 Діти, а чи хотіли  б ви навчатися в такій школі? А у дітей вибору тоді не було.

 Ведуча.  Та недовго тривала Тарасова «наука». Несподіване горе випало на долю маленького хлопчика. Замучена важкою працею померла мати. А незабаром помер і батько.

Ведучий.  Тарас наймитує в школі, а потім наймається пасти громадську череду. Мине 20 років, і він з болем буде згадувати своє дитинство у вірші «Мені тринадцятий минало».

                     Вірш «Мені тринадцятий минало».

Ведуча.    Тарас Григорович був залюблений у рідне слово, в народну пісню. Він написав багато творів, які увійшли до відомої в усьому світі книги -- «Кобзар».

Вчитель.

Яким він був, перший «Кобзар»? (На моніторі  книжка «Кобзар»)

Книжка була випущена в м'якій синій обкладинці без будь-якого тексту на цій обкладинці. І лише на зворотньому її боці був намальований кобзар. Читач зразу ж поринав у світ незвичних, але привабливих образів.

Про те, як було упорядковано і видано першу редакцію «Кобзаря», збереглися спогади Петра Івановича Мартоса — полтавського поміщика, який фінансував випуск книги. Під час одного з сеансів (Т.Г. Шевченко писав портрет П.І. Мартоса) останній знайшов папірець, що був густо списаний віршами. Зав'язалась така розмова:

—  Що се таке, Тарас Григорович? – спитав я господаря.

 — Та се, добродію, не вам кажучи, як іноді нападуть злидні, то я пачкаю
папірець, — відповів він .

 — Так що ж? Се ваше сочинєніє?

 — Еге ж.

—А багато у вас такого?

 — Та є чималенько.

 — А де ж воно?

 — Та отам під ліжком у коробці.

 — А покажіть.

Потім, за версією Мартоса, він забрав усю коробку, разом з Є.П. Гребінкою систематизував вірші і видав «Кобзар» Т.Г. Шевченка 1840 року.

У першому виданні 1840 року було тільки вісім поезій «Думи мої»,«Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка», («Нащо мені чорні брови...»), «До Основ'яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч».

Видання зробило Шевченка відразу ж дуже відомим. Відгуки і рецензії з'явились майже в усіх петербурзьких журналах та газетах. Такого раніше не було з жодною книгою, написаною українською мовою.

Заборона і вилучення «Кобзаря» після арешту Шевченка зробили книгу раритетом.

Учениця (тримає «Кобзар» у руках):

До мене сьогодні всміхнувся Шевченко,

З картини, що там на стіні.

Читає пісні його залюбки ненька,

Розказував батько мені:

Як вівці він пас – ще малий був хлопчина,

А виріс – великий дав дар;

Для всіх поколінь, для всієї Вкраїни,

Цю книгу, що зветься «Кобзар».

Вчитель. Талант — це рідкісне явище. Щасливий уже той, кого природа наділила хоч одним талантом. А якшо двома? Трьома? Про таких людей говорять, що вони різнобічно обдаровані.

 Наш великий Кобзар належав до тих рідкісних щасливців, які були наділені кількома талантами. Тарас Григорович мав їх аж чотири. Перший — і основний, за яким найбільше знаний у світі, — це поетичний талант.

Сила цього таланту така велика, що її відносять до розряду геніальності. Тарас Григорович був геніальним поетом, геніальним майстром слова.                                      А все геніальне — це незвичне, самобутнє, новаторське.

Поезія Кобзаря відзначається багатством тем, мотивів, жанрів, поєднанням революційної романтики з реалізмом на початку творчості і критичного реалізму з романтикою в роки зрілості. Самобутність, новаторство поета полягали і в тому, що він не обмежувався відтворенням розмовного запасу слів, а розширював, збагачував словник, створюючи нові слова, розширюючи значення уже відомих, вживаючи слов'янізми, запозичуючи лексику з інших мов тощо. Шевченко як поет набув всесвітнього значення,

Тарас зростав в Україні серед мальовничої природи. Він захоплювався нею. Його твори, сповнені любові до рідного краю, також увійшли до книги «Кобзар».

 Діти читають вірші

«Тече вода з-під явора»

« Дивлюсь – аж світає»

« Над Дніпровою сагою»

« По діброві вітер виє»

«Садок вишневий коло хати»

Вчитель. Багато віршів Шевченка покладені на музику. За своєю досконалістю і мелодійністю лірика Тараса є рідною дочкою народної пісні, з якої вона й виросла і розквітла барвистою райдугою кольорів. Може, тому Шевченкові вірші так легко лягають на музику. і так багато з них уже покладено на неї. По кількості творів, що стали народними піснями, Шевченкові належить перше місце в українській літературі. Та й у світовому письменстві він, очевидно, знаходиться серед перших, якшо не першим...

Звучить пісня «Зоре моя вечірняя».(аудіо запис + слайди).

СЦЕНКА 3

  Оксана. Чом же плачеш ти? Ох, дурненький. Давай я сльози витру. Не сумуй,  

  Тарасику, адже кажуть, найкраще від усіх ти читаєш, за всіх ти співаєш, ще й,   

  кажуть, малюєш. От виростеш і будеш малярем. Еге ж?

Тарас. Еге ж, малярем.

Оксана. І ти розмалюєш нашу хату.

Тарас. Еге ж. А всі кажуть, що я ледащо й ні на що не здатний.Дивись, де мої ягнята! Ох і бідні мої ягнята, що  чабан у них такий – вони ж пити хочуть, а я…

  Ведуча. Т. Г. Шевченка ми знаємо не тільки, як видатного поета, а й як талановитого художника.

Вчитель. Другий талант, який проявився далеко раніше поетичного і, по суті, вивів кріпака Тараса «в люди» — було малювання.  Здібності і потяг до малювання в хлопця були настільки сильними, що перед ними не встояла й «свиня в торжковських туфлях», якою був поміщик Енгельгардт, і відпустила козачка в науку до Ширяєва. Своїми малюнками «Смерть Віргінії», «Смерть Олега, князя древлянського», портретами Є. П. Гребінки, М. О. Луніна Шевченко звернув на себе увагу кращих митців живопису тодішнього Петербурга, які зробили все,щоб викупити йому волю, і перед Тарасом відкрилися двері Академії мистецтв.

За свої першокласні роботи в стінах Академії він одержував срібні медалі, а не золоті,бо тематика цих робіт («Хлопчик-жербак, який віддає свій хліб собаці», «Циганка, яка ворожить малоросійській дівчині») не збігалися з напрямом цього навчального закладу, де розроблялися біблейські й античні сюжети. Основоположник критичного реалізму в українському образотворчому мистецтві не міг одержати й звання академіка по закінченні навчання, а лише «некласного художника», не кажучи вже про омріяне багатьма випускниками – живописцями відрядження до Італії.

Тарас малює портрети, картини, змальовує пам’ятники минулого, робить ілюстрації до своїх віршів.

Ось погляньте, які чудові картини нам у спадок залишив Тарас Шевченко.

                       Презентація картин Шевченка на моніторі.

Історія із життя Т. Шевченка.

ТАЛАНОВИТИЙ КРІПАК.

До Софії Григорівни Енгельгардт приїхала найближча її подруга пані Катерина.

• Що це за портрети на столі? Хто це так малює?
• Наш кріпак Тарас Шевченко.
• Кріпак?!
• Так, кріпак, сирота... Ми привезли його з України,віддали в науку до Ширяєва й матимемо власного художника.
• Так він уже художник! Портрети зроблені із смаком,майстерно! Я б хотіла мати такий портрет.
• Це я тобі влаштую. Тарас мене послухає...

...Пані Катерина сіла на канапу поблизу вікна. Думала читати книгу, але читання не йшло. І вона почала розмову.
Співрозмовник виявився цікавим. Тарас добре знав літературу,багато віршів Пушкіна, Лєрмонтова... На прохання пані читав напам'ять «Євгенія Онєгіна», «Полтаву», елегії, вірші, навіть казки.

• Звідки ти знаєш літературу?
• Читаю, перечитую — і запам'ятовується.

Спробувала де в чому заперечити Тарасові.

• Ти не так розумієш цей твір...
• Ви розумієте по-своєму, а я по-своєму. Ви по-панському,а я просто... як Пушкін розумів...

Другого дня Тарас закінчував портрет. Пані Катерина тепер знала, що кріпак Тарас знає з літератури те, чого вона не читала. Проте признатись кріпакові, що не читала, було соромно.

• Що б ти мені ще розповів, що знаєш напам'ять?
• Я вам прочитаю поему «Катерина», тільки українською мовою.

І Тарас прочитав свою поему «Катерина».

•  А хто так чудово написав цю поему?
• Я...
• Ви?.. (Хотіла сказати «ти», а прохопилось «ви». Здивуванню не було міри.)
• Спасибі вам, що позували.
• Можна вже мені подивитись на свій портрет?
• Дивіться!

Пані Катерина подивилася й зашарілась: портрет був чудовий. « Талановитий кріпак»,- подумала вона.

Вчитель. Шевченко-художник і Шевченко-поет йшли поруч тернистими шляхами життя.

Ведуча.   За вольнодумнії вірші, за любов до України Т.Г. Шевченка заслано рядовим солдатом у далекі оренбурзькі степи із забороною писати і малювати. Але поет не просить помилування. З-під його пера з’являються рядки нових творів. Він пише й малює , незважаючи на «височайшу» заборону. І співає.

Вчитель. Тарас Григорович був і видатннм співаком. І талант його, як свідчать спогади брата В. Г. Шевченка, полягав не стільки в силі голосу, бо й «говорив поет низьким голосом і навіть посмішка в нього виходила «на басах», а в тому, що в співах його голос набував якоїсь ніжності і висоти», бо «Тарас брав більше почуттям: кожне слово його в пісні виливалося з таким чистим, щирим почуттям, що ледве який артист-співак виразив би краще Тараса!» І в хорі він завжди виділявся своєю виразною передачею і смислу окремих слів, і характеру всієї пісні, яка в його устах «наче говорить».

Найбільше любив Тарас пісні народні і переважно – сумні. Найулюбленішими були: «Ой зійди, зійди, зіронько вечірняя», « У Києві на риночку...», « Ой горе, горе, який я удався».

Сам по собі цей талант не змусив би про себе багато говорити, будучи дарований одиночно (хіба мало хто гарно співає?). Але взятий у сукупності з іншими, особливо з поетичним, він цінний тим. що підсилював їх. Справи в тому, що нахил до співу, який зародився ще в хлоп'ячі роки, вів до вивчення напам'ять текстів пісень, а це привчало хлопця до поетичної витонченості і краси, створеної генієм народу, чим й розвивало поетичні «гени», давало взірець для власної творчості, зміцнювало поетичний талант

Ведучий.   О, думи мої! О, славо злая!

За тебе марно я в чужому краю

Караюсь, мучусь… але не каюсь!

                              Пісня « Думи мої »

Учень: Сонце заходить, гори чорніють,

Пташечка тихне, поле німіє.

Радіють люди, що одпочинуть,

А я дивлюся … і серцем лину

В темний садочок на Україну.

Учень: Не гріє сонце на чужині,

А дома надто вже пекло.

Мені невесело було

Й на нашій славній Україні.

Ніхто любив мене, вітав,

І я хилився ні до кого,

Блукав собі, молився Богу

Та люте панство проклинав.

                               Танець з рушниками.

Вчитель: Вірш Тараса Шевченка «Доля» - своєрідний підсумок життя поета.

Учень: Ти не лукавила зо мною,
Ти другом, братом і сестрою
Сіромі стала. Ти взяла
Мене, маленького, за руку
І в школу хлопця одвела
До п'яного дяка в науку.
- Учися, серденько, колись
З нас будуть люди, - ти сказала.
А я й послухав, і учивсь,
І вивчився. А ти збрехала.
Які з нас люди? Та дарма!
Ми не лукавили з тобою,
Ми просто йшли; у нас нема
Зерна неправди за собою.

 Ходімо ж, доленько моя!
Мій друже вбогий, нелукавий!
Ходімо дальше, дальше слава,
А слава - заповідь моя.

Вчитель: 10 березня 1861 року поета не стало. Поховали його в Санкт-Петербурзі. У травні того ж року прах Т. Г. Шевченка перевезено в Україну й поховано на Чернечій горі біля Канева.

На моніторі:

Із 47 років – 24 роки він був кріпаком, 10 років – у неволі, 3,5 роки – під наглядом поліції. І тільки 9 років – вільною людиною.

Ведуча. Шевченко – це наша душа, наша мудрість, це наша сила.  Які б нещастя й муки не випадали на долю нашого народу, він вистоїть, якщо буде з нами Тарас Шевченко і його невмирущий заповіт.

               На фоні  презентації читається вірш «Заповіт».

Ведучий. У день народження Т.Шевченка дорослі і діти йдуть до його пам’ятника, щоб поставити свічку, покласти квіти, почитати свої вірші, поспівати пісні й цим висловити свою шану Великому Кобзареві.

                        Презентація «Пам’ятники Шевченку».

Вчитель: Та основним його талантом вважаємо безмежну, палку, безкорисливу і навіть саможертовну любов до людей, до трудового народу, до своєї України, до всіх пригнічених самодержавством. Вона, ця любов, була в його крові, входила до його душі і плоті, її не можна відділити від Кобзаря, як не можна відділити небо од світла сонця і зірок. Ця любов  давала вогонь, шоб ним слово налити.... Без цього вогню  не може бути великого поета. Тільки велика любов  може підняти людину на великі діла. А справа, на яку замірився Тарас, була велетенською і не під силу одній людині. Тому боротьба великого борця була нерівною, і життєва дорога поета склалась такою тернистою.

«Не всі мають, те, що хтось має, — писала Леся Українка з приводу цього таланту в людей. — Хтось має іскру в серці, вогонь в душі. Се, може, не дає щастя, але дає щось більше і вище від щастя, щось таке, чому назви нема в людській мові». І цей вогонь в душі вів «апостола правди і науки» на страждання за народ, змушував мучитися і каратися, але розкаятися у вчиненому, в обраному шляху святої боротьби — нізащо!

Цими чотирма талантами, з'єднаними в одній особі, світить людству геніальний Тарас. І судилося йому світити так само довго, як світять для нас генії древньої Еллади, гіганти епохи Відродження чи велетні новітнього часу.

Учні  читають вірші.

1. І кожен раз в весняний час

Всі українські діти

Згадають: нас любив Тарас!

Йому дарують квіти.

Сповнить Тараса заповіт –

Ніхто з нас не забуде

І хоч минули сотні літ –

Пророчі слова його й досі живуть!

2. Учітесь, читайте,

    І чужому научайтесь,

    Й свого не цурайтесь,

    Бо хто матір забуває,

    Того Бог карає,

Того діти цураються,

В хату не пускають.

Чужі люди проганяють,

І немає злому

На всій землі безконечній

 Веселого дому.

3. Обніміте ж, брати мої,

 Найменшого брата, —

 Нехай мати усміхнеться,

 Заплакана мати.

Благословить дітей своїх

Твердими руками

І діточок поцілує

Вольними устами.

4.  І на оновленій землі

Врага не буде, супостата.

А буде син, і буде мати,

І будуть люди на землі.

 Ведучий. Дорогі друзі! Ми вдячні вам за те, що ви розділили з нами радість свята.

Ведуча.  Зичимо вам здоров’я, щастя, добра, любові. Нехай у ваших серцях завжди живе українська мова й звучить рідна українська пісня.

                                      «Пісня про Україну».