Літературно-музичний вечір «Зустрілися двоє: він і вона»

 

 

Літературно –                  музичний вечір:

 

«Зустрілися двоє:

він і вона»

 

 

    

Зміст

 

1. Вступ ………………………………………………………………………...4                                   
2. Літературно-музичний вечір «Зустрілися двоє: він і вона»………………5
3. Висновки…………………………………………………………………….18
4. Використані джерела…………………………………...……………..……19

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

                                                   Якщо у вас є яблуко, і у мене є яблуко, і ми

                                                   ними обміняємося, то у кожного з нас залишиться

                                                   по яблуку, але якщо ми обміняємося ідеями,

                                                   то у кожного буде по дві ідеї.

                                                                                                                 Б.Шоу

      Досвід роботи показує, що досягти успіху у фор­муванні всебічно розвиненої особистості, вдумливого читача та знав­ця літературного мистецтва за рахунок тільки урочного часу немож­ливо. «Урок — основна ланка навчально-виховного процесу, завдяки якій учитель щоденно здійснює освіту, виховання та всебічний розви­ток учня», — керуючись такими принципами В. Сухомлинського, ми викладаємо свій предмет. Але щоб урок насправді мав емоційний, спо­нукальний ефект, потрібні такі форми роботи, які б

стимулювали шко­лярів до вивчення зарубіжної літератури.
    Позакласна робота допомагає зацікавити учнів предметом, розши­рити та

поглибити їхні знання, отримані на уроках.
      Позакласна робота стала невід'ємною частиною навчально-виховного процесу, тобто обов'язковим елементом повноцінно орга­нізованої роботи.
      Завдання уроків літератури та позакласних заходів багато в чому збігаються, втім позакласна робота має і особливі, вкрай важливі для навчання та виховання завдання.

 Серед них:
а) поглиблення, розширення знань, здобутих на уроках;
б) розвиток логічного і критичного мислення, мовного чуття;
в) удосконалення володіння рідною та іноземною мовами;
г) розвиток творчих здібностей учнів;
ґ) підвищення загальнокультурного рівня розвитку школярів.

      Дитина — головна з усіх цінностей світу. Ми часто пере­конуємося у її природній мудрості та винахідливості. Творча особис­тість, закладена в кожній дитині, може вирости й розквітнути лише на благодатному ґрунті.
      І тому головне завдання вчителя — залучити до позакласної ро­боти учнів за їхніми здібностями, допомогти розвивати їх, щоб школярі могли легко і правильно визначатися у своїх бажаннях, здійснити своє покликання. А зробити це й учителю, й учню допоможе звернення до книжки, до кращих творів світо­вої літератури.

       Метою літературно-музичного  вечора «Зустрілися двоє: він і вона» є: знайомстиво учнів з історіями кохання видатних особистостей, зі зразками інтимної лірики;   прищеплення інтересу до поезії, розвиток  любові до мистецтва слова;  показ учням краси та складності людських почуттів;  виховання  вміння розуміти та поважати почуття свої та інших людей, здатність співпереживати; відповідати  перед собою та людьми за свої вчинки.

 

Зустрілися двоє: він і вона

Мета: познайомити учнів з кращими зразками світової інтимної лірики, звернути увагу на образ Прекрасної Музи в житті та творчості поетів різних часів, вчити віддавати своє активне життєве тепло іншим людям, виховувати культуру почуттів, розвивати художній смак, удосконалювати навички виразного читання.

Обладнання: вислови про кохання, виставка книг, портрети поетів різних часів, виставка «Жінок коханих імена», музичні записи: М.Глінка. Романс «Я помню чудное мгновенье», П.Чайковський «Пори року», Ж.Бізе «Кармен», П.Булахов. Романс «Гори, гори, моя звезда», П.Моріа «Бабине літо», Бетховен «Елізі».

 

                                                                            Любов – це зубний біль у серці.

                                                                                                                  Г.Гейне

                                               Хід заходу

На фоні музики «Історія кохання» учениця читає вірш О.Вінтонюк:

Поезіє! Моя найкраща втіхо!

Моя сльоза і усмішка моя,

Якби не ти, поезіє-перлино,

Земне життя не варто б і гроша…

Даруєш ти крилату мрію,

Душі – красу, осяяну добром.

Думкам – безмежний простір плину…

Чолом тобі, поезіє, чолом!

Ти кличеш, вабиш в ранки волошкові.

Твоїй природі -  меж нема…

Вклоняюсь низько витвору людському –

Перлині смутку, радості й любові…

 

Учениця читає вірш В.Кобилянського:

 

Моя любов – мов білий лебідь,

Черкала в хвилях срібний шлях.

І вмить, з нечутним співом серця,

Завмерла в мене на руках.

Моя любов – мов промінь сонця,

Жагуча спека на пісках,

Пекучий жар, що й сам згорає

На спалених моїх устах.

 

Слово вчителя.  Добрий вечір! Ці ліричні рядочки були початком нашого не менш ліричного вечора, що має романтичну і загадкову назву «Зустрілися двоє: він і вона».  Хай у цій залі  аура буде романтичною, настрій – ліричний, ваші обличчя – усміхнені і щасливі, погляди – загадкові, а серця – сповнені любові і ніжності.

       Любов – це почуття, яке в усі часи однаково хвилювало людей. Багато поколінь пройшло по землі, передаючи один одному безсмертя і доброту. Кохання торжествує на світі. Воно поза віком і часом. Воно звеличує людину. Це почуття може прийти у 18 років, а може й у 70. Іноді кохання переживає людину і залишається яскравим прикладом для нащадків на століття: приклад цьому любов Данте і Беатріче, Петрарки і Лаури…

       Про любов написано багато, про неї складають вірші і пишуть романи. Візьміть у руки Шекспіра і прочитайте його сонети. А.Ахматова, В.Сосюра, Г.Лорка, Л.Костенко, О.Пушкін, Г.Гейне – перелічити усіх неможливо, але всі вони допомагають усвідомити, що кохання – це велике почуття і заради нього люди здійснюють подвиги і чудеса, а не підлість і обман.

      Кожен поет, прозаїк, драматург чи людина, зовсім не причетна  до літератури, у житті обов’язково «пише» свою неповторну історію кохання, а допомагає кожному з них в цьому його обраниця, єдина, його Прекрасна Муза.

     На фоні музики Бетховена «Елізі» - вступне слово ведучих.

Ведучий. Від сотворіння світу всім правила любов. Скільки бурхливих пристрастей, потрясінь, вулканічних вибухів почуттів бачив світ від соїх першопочатків! А скільки творів мистецтва, скільки безсмертних шедеврів було народжено коханням!  Звідавши любов, людина ніби доторкалася Вічності. Ще Платон писав, що «любов – це прояв безсмертного начала в істоті смертній».

                   ( Виставка «Жінок коханих імена»)

Ведуча. Сьогодні багато хто зневірився в існуванні кохання. Але до того часу, поки не звідає на собівсевладної магічної сили цього почуття. Пригадуєте міф про Купідона?

     У хлопчика була пов’язка на очах. Пустун стріляв із лука, не цілячись, із зав’язаними очима – і той, в кого влучала стріла Купідона, раптом запалювався жагучим нестримним коханням. Любов, наслана Купідоном, була сліпою.

      Римський поет Лукрецій у І ст. н.е. стверджував, що засліплені пристрастю бачать чесноти коханих там, де їх немає, і не помічають їхніх недоліків. Згадайте рядки з сонета №141 В.Шекспіра:

Мои глаза в тебя не влюблены, -

Они твои пороки видят ясно.

А сердце ни одной твоей вины

Не видит  и с глазами не согласно.

 

      Ситуація добре знайома нам з життя, чи не так? Закохані по-іншому бачать світ і по-іншому сприймають дійсність, аніж решта люду, що не пнреживають у цей момент цього ніжного і окрилюючого почуття. Закоханий живе в іншому світі. Саме тому Стендаль у свій час зробив висновок, що «в коханні ми насолоджуємосялишень ілюзією, породженою нами самими».

                      (Інсценізація уривка  із оповідання І.О.Буніна «Темні алеї»)

•         Эй, кто там!
•                Добро пожаловать, ваше превосходительство.— Покушать изволите или самовар прикажете?
•         Самовар. Хозяйка тут или служишь?
•        Хозяйка, ваше превосходительство.
•         Сама, значит, держишь?
•         Так точно. Сама.
•         Что ж так? Вдова, что ли, что сама ведешь дело?
•                Не вдова, ваше превосходительство, a надо же чем - нибудь  жить. И хозяйствовать я люблю.
•         Так, так. Это хорошо. И как чисто, приятно у тебя.
•                И чистоту люблю,— ответила она.— Ведь при господах выросла, как не уметь прилично себя держать, Николай Алексеевич.
•         Надежда! Ты? — сказал он торопливо.
•         Я, Николай Алексеевич,— ответила она.
•         Боже мой, боже мой! — сказал он, садясь  на лавку

и в упор глядя на нее:— Кто бы мог подумать! Сколько лет мы не видались? Лет тридцать пять?

•                Тридцать, Николай Алексеевич. Мне сейчас сорок восемь, а вам под шестьдесят, думаю?
•                Вроде этого... Боже мой, как странно!
•          Что странно, сударь?
•          Но все, все... Как ты не понимаешь!
•                 Ничего не знаю о тебе с тех самых пор. Как ты сюда попала? Почему нее осталась при господах?
•          Мне господа вскоре после вас вольную дали.
•         А где жила потом?
•          Долго рассказывать, сударь.
•         Замужем, говоришь, не была?
•         Нет, не была.
•          Почему? При такой красоте, которую ты имела?
•          Не могла я этого сделать.
•          Отчего не могла? Что ты хочешь сказать?
•                 Что ж тут объяснять. Небось, помните, как я вас лю­била.
•                 Все проходит, мой друг, забормотал он.— Любовь, молодость — все, все. История пошлая, обыкновенная. С годами все проходит.
•                 Что кому бог даёт, Николай Алексеевич. Молодость у всякого проходит, а любовь — другое дело.
•          Ведь не могла же ты любить меня весь век!
•                 Значит, могла. Сколько ни проходило времени, все одним жила. Знала, что давно вас нет прежнего, что для вас словно ничего и не было, а вот... Поздно теперь уко­рять, а ведь, правда, очень бессердечно вы меняя бросили,— сколько раз я хотела руки на себя наложить от обиды от одной,, уж не говоря обо всем прочем. Ведь было время, Николай Алексеевич, когда я вас Николенькой звала, а вы меня — помните как? И все стихи мне изволили читать про всякие «темные аллеи»,— прибавила она с недоброй улыбкой.
•                 Ах, как хороша ты была! — сказал он, качая голо­вой.— Как горяча, как прекрасна! Какой стан, какие гла­за! Помнишь, как на тебя все заглядывались?
•                 Помню, сударь. Были и вы отменно хороши. И ведь это вам отдала я свою красоту, свою горячку. Как же мож­но такое забыть.
•         А! Все проходит. Все забывается.
•         Все проходит, да не все забывается.
•                Уходи,— сказал он, отворачиваясь.- Уходи, пожалуйста.

И, вынув платок и прижав его к глазам  прибавил:

•        Лишь бы бог меня простил. А ты, видно, простила.
•                 Нет, Николай Алексеевич, не простила.  Раз разговор наш коснулся до наших чувств, скажу прямо: простить вас никогда не могла. Как не было у меня  ничего дороже

вас на свете в ту пору, так и потом не было.

Оттого-то и простить мне вас нельзя. Ну да что вспоминать, мёртвых с погоста не носят.

•                 Да, да, не к чему, прикажи подавать лошадей.  Одно тебе скажу: никогда я не был счастлив в жизни, не думай, пожалуйста.  Извини, что , может быть, задеваю  твоё самолюбие, но скажу откровенно,- жену я без памяти любил. А изменила, бросила меня ещё оскорбительней, чем я тебя. Сына обожал, - пока рос, каких надежд на него не возлагал! А вышел негодяй, мот, наглец, без сердца, без чести, без совести…  Впрочем, всё это тоже самая обыкновенная, пошлая история. Будь здорова, милый друг. Думаю, что и я потерял в тебе самое дорогое, что имел в жизни.             

Прикажи подавать...

 

Ведучий. Отже, кохання робить закоханих незрячими і нерозумними? Спірне твердження. Бо як же тоді інтуїція закоханого та яснобачення кохання, котрі піднімають людину на небачені творчі вершини, і, запалені від вогню любовної пристрасті народжуються мистецькі шедеври.

 

                      (Художній  номер – діалог ).

• ...Перегорело. Уже не больно. Сижу напротив, смеюсь, шучу...
• Как жизнь?
• Нормально.
•  И я довольна.
•  Давай за встречу.
•  Давай... чуть-чуть.
• Ты замуж вышла?
• Ну да. А что мне?
• Да, ну, конечно. Что за вопрос.
•  А помнишь?
• Помню.
• Я тоже помню.
•  Ну вот и ладно…   Давай без слез.
• Ты стала жесткой.
•  Прошло три года.
• Не так уж много.
• И это срок...
• Сегодня жарко.
•  Ага, погода...
• Да, очень жарко, я прямо взмок.
•  А он, твой этот...
•  А, ты о муже? Хороший парень.
• А он... какой?
•   Как муж — он лучше, любовник — хуже. Зато надежный и под рукой.
• Такой как  надо...
•  И что такого?
•  И даже любишь сильнее чем?
• Ты разве знаешь такое слово? А если знаешь, тогда зачем...
•  Ну да, конечно. Прости.
• Не надо. Перегорело... Одна зола. Но только, знаешь, я встрече рада. И даже лучше, что я пришла.
•   Теперь я вижу: перегорело. А ветер пепел уносит вдаль. Не шевельнулось, не заболело.
•  И я спокойна. И мне не жаль. Как ты уходишь, сутуля плечи... Как в черно-белом немом кино.
•  И все же грустно от этой встречи. Перегорело, a все равно...

 

Ведуча. Центральною темою в ліриці Середньовіччя є тема кохання. Ніколи не називалося ім'я коханої. У цьому виявлялася не тільки повага до жінки, а й намагання захистити особисте щастя від «заздрісників». Тому дама виступає під умовним іменем.

     Найкращим представником цієї доби є Данте Аліг'єрі. Твори генія стали гімном кохання поета до жінки.

 

Декламатор: ( музика П.Моріа «Бабине літо»):

Така владарка мого серця мила,

Така вона вродлива і проста,

Що біля неї з подиву несила

Підняти зір і рознімить уста.

Їй очі освітила доброта,

Покора милостива стан повила.

Здається, по землі іде свята,

Що нам про вищу силу ознаймила.

 

Ведучий. Петрарка кохає Лауру. Без надії, без сподівань, присвячує коханій сонети. Їх більше трьохсот. Сонети ці – як гімн чистому і світлому поетичному почуттю, котре володіло Петраркою протягом всього життя.

        Після смерті Лаури Петрарка написав ще 90 сонетів, в яких все з тою ніжністю і пристрастю звертається до коханої жінки, котру продовжує любити з такою ж силою, як і на зорі своєї молодості.

 

Декламатор читає сонет №61 Петрарки:

Благословенні місяць, день і рік,

Пора, година, край, містина мила,

Коли краса її очей сп’янила

Мене, і став я бранцем їх повік.

Благословенні: біль, що в душу вник,

Що об’явилась ним Ерота сила,

Лук і стріла, що серце проразила,

І рана, що пройшла в його тайник.

Благословенні всі рази, коли я

Ім’я моєї пані називав,

Мої зітхання, порив, плач і мрія.

Благословенні і рядки, що склав

Я їй на честь, і мисль моя: до неї

Вона іде до неї однієї.

Ведуча. Сонети В.Шекспіра – вінець англійської лірики доби Відродження.  Існує думка, що він присвячував  їх придворній дамі королеви Єлизавети Мері Фіттон. Поет створює образ жінки, яка своїм розумом, добротою, ніжністю змушує чоловіків захоплюватися нею – земною звичайною жінкою.

          Петрарка дав безсмертя Лаурі, Данте – прекрасній Беатріче, а геній Пушкіна  дарував вічну пам’ять Анні Петрівні Керн.

         Небагата, незнатного роду – так би й не згадав про неї ніхто через стільки років, аби не славетне пушкінське «Я помню чудное мгновенье».

         Далеко о півночі поет сидів за робочим столом. Горіла свіча, на столі лежав камінець, о котрий спіткнулась Анна під час прогулянки, поруч лежала квітка геліотропу, зірвана нею,- Пушкін випросив у подарунок цю квітку. Свіча догоряла – а на папір лягали пушкінські строфи. В них було все: і душа, і серце, і гарячі поетичні почуття. І спогад про першу  випадкову зустріч, і свіла радість від зустрічі нинішньої, і ті мрії і сподівання, що пробудилися у серці поета.

 

Декламатор читає вірш О.С.Пушкіна «Я помню чудное мгновенье»:

 Я помню чудное мгновенье:
Передо мной явилась ты,
Как мимолетное виденье,
Как гений чистой красоты.

В томленьях грусти безнадежной,
В тревогах шумной суеты,
Звучал мне долго голос нежный
И снились милые черты.

Шли годы. Бурь порыв мятежный
Рассеял прежние мечты,
И я забыл твой голос нежный,
Твои небесные черты.

В глуши, во мраке заточенья
Тянулись тихо дни мои
Без божества, без вдохновенья,
Без слез, без жизни, без любви.

Душе настало пробужденье:
И вот опять явилась ты,
Как мимолетное виденье,
Как гений чистой красоты.

И сердце бьется в упоенье,
И для него воскресли вновь
И божество, и вдохновенье,
И жизнь, и слезы, и любовь.

Вчитель.  Вічний шедевр… Мабуть, у світовій літературі не знайдете жодного поетичного твору, що по пронизливості почуттів, по красі та милодійності зрівнявся б з неперевершеним «Я помню чудное мгновенье…». Вірш цей – недосяжна вершина світової поезії. На слова цього твору композитор М.Глінка написав чудовий романс.

               ( Звучить романс Глінки «Я помню чудное мгновенье…»

Ведучий. Головною ознакою початку ХІХ ст. є те, що у світовій літературі народився новий літературний напрям – романтизм. Найяскравіша постать в англійському романтизмі – Джордж Байрон.

     ( На фоні музики П.Чайковського «Пори року» учень в костюмі Байрона читає уривок з листа до Терези Гвіччіолі ):

    «Світе мій, життя моє стало дуже сумним і одноманітним. Ніщо не тішить мене. Товариство жінок мене не вабить. Кілька років я свідомо уникав сильних пристрастей, тому що надто довго страждав від тиранії любові. Я не хотів більше кохати і не сподівався, щоб мене хто покохав. Ти зруйнувала всі ці наміри, я тепер увесь твій, я буду тим, ким ти побажаєш, - буду, можливо, щасливий твоєю любов’ю, але спокою мені вже не знати ніколи. Не треба було будити моє серце – адже досі моя любов була нещастям для тих, кого я кохав, і для мене самого. Проте ці роздуми запізнилися. Ти була зі мною, і, хоч би який був кінець, довічно буду цілковито твоїм.

Цілую тебе тисячу і ще тисячу разів...

Кохай мене – твого незмінно ніжного і вірного».

 

Ведуча. Звичайно, і науковці, і уважні читачі з готовністю назвуть імена, уславлені любовними віршами Байрона: Мері Дафф, Маргарита Паркер, Мері Чаворт, Кароліна Лем, Анна Ізабелла Мілбенк, Тереза Гвіччіолі.

     Кожного разу він кохав по-іншому, та завжди – як востаннє.

 

Декламатор читає вірш Байрона:

 

І ділять нас не води швидкоплинні,
Не пасмо гір чи прірва, повна тьми,
А те, що долі в нас такі ж одмінні,
Як ті краї, де народились ми.

Палку дочку полуденного краю
Із півночі прибулець полюбив,
Та шалом півдня кров його палає,
Якої і борей не остудив.

Шал півдня влився до моєї крові,
Тому-то знов, стількох зазнавши ран,
Я бранцем став, я став рабом любові,
Навіки впав у твій, кохана, бран.

Ведучий. Романтики бачили жінку натхненною, ніжною та красивою. Чимало віршів присвятив жіночій красі Теофіль Готьє. Захоплення, закоханість, жага – і все це в одному лише поетичному малюнку з напівлегендарною назвою «Кармен».

       ( Звучить музика Ж.Бізе. Опера «Кармен», на фоні мелодії декламатор читає вірш Т. Готьє «Кармен»):

Кармен худа, — лице гітани
Хтось їй коричневим підвів;
І чорні коси, й тіло тьмяне, —
Мов сатана у пеклі грів.
Жінки вважають, що потвора,
Та в чоловіків розум свій.
Архієпископ із собора
Відправив месу якось їй.

…Усіх красунь перемагає
Смуглява мавританка вмить,
І може полум'я безкрає
І пересиченість збудить.
Її потворність чарівлива —
Зернятко солі вод морських,
Звідкіль і гола, і ваблива
Венера вийшла з хвиль п'янких.

 

Ведучий. Кохання… Пристрастне й жагуче. Воно часто не гине навіть у серці безнадійно закоханого:

Любов померла на руках.
Ти пам'ятаєш першу зустріч.
Та інша прилетить, як птах.
Ти тільки вийди їй назустріч.
Минула ще одна весна.
Вона була ласкава й ніжна.
Прощай, годино чарівна,
Ти прийдеш знов жадана й ніжна.

      Цей вірш французького поета Гійома Аполлінера увійшов до циклу творів «Присвяти життя коханню». А музою поета була художниця Марі Лорансен.

       Серед поезій Г.Аполлінера є послання до Лу, до жінки, яку він, солдат і поет, кохав усім своїм зраненим любов’ю без відповіді серцем. Луїза де Коліньї -  Шатійон належала до вищого товариства, тому стримано поставилася до, як вона вважала, невдахи-залицяльника. Нещасливе кохання Г.Аполлінера відбилося в поезіях – посланнях, які він надсилав своїй незрівнянній Лу майже щодня:

Не знаю, чи кохаєш ти мене, чи ні.

Протяглий стогін сурм наповнив морок ночі.

Дивлюсь на фото я, у відповідь мені

Ти посміхатися не хочеш.

Тривогою душа моя пойнята

Чи ти жива в ці очманілі дні?

Кохання обіцяла ти солдату.

Чи зберегла обіцянку, чи ні?

 

Ведучий. У стосунках закоханих рано чи пізно настає хвилююча мить освідчення у коханні. Історія людства знає чимало способів: надсилання любовного листа, складання віршів на честь коханої, використання серенади під вікном і просто відверта розмова віч-на-віч.

 

Ведуча. А як це можна зробити, нам покажуть неперевершені Проня Прокопівна та Свирид Петрович Голохвостий.

 

( Інсценізація  уривка  із п’єси М.Старицького «За двома   зайцями»)

 

Проня:  Ваша папіроска шкварчить.

Голохвостий: Ето в грудє моєй-с!

Проня: Чого?

Голохвостий: Од любві!

Проня: Ах, што ви!

Го л охвостий (бере Проню за руку). То єсть тут у нутре (прикладає її руку до свого серця) у мене такая стремительность до вас, Проню Прокопівно, што хоч крозь огонь готов простить!

Проня. Ах, ето ви кавалерські надсмешки... Может, по кому другому; у вас столько баришень...

Голохвостий. Я своєї душі, Проню Прокопівно, не покину лиш би где. Развє-хіба там, где ваша душа, — і більше в нікотро­му месте.

Проня встає, повертається до Голохвостого спиною.

П р о н я. А ви знаете уже, яка моя душа?

Голохвости й (з надривом). Ах, Проню Прокопівно, не рвіть мого серця, як паклю! Потоку відітє, какой я погібший єсть чо­ловік.

П р о н я. Чого ж погібший?

Голохвостий. Потому здесь у меня (показує на серце) такое стремітєльноє воспалєніє завелось, што аж шипить!

Проня (дивлячись Голохвостому в очі). Когда б заглянуть можна було вам у серце.

Голохвостий. То ви б там увиділі, што золотими слов'янськими буквами написано: Проня Прокопівна Сєркова. Ах, но єжелі б золотой ключ од вашого серця та лежав у моей душі у кармані, вот би я бив щасливий! Я би кожну минуту од­микав ваше серце і смотрел би, смотрел...

Проня (кокетливо). Ах, когда б же тому було правда?

Голохвостий (стає навколішки). В груде моей — Визу вій так і клекотить! Рішайте судьбу мою нещасную: прошу у вас ру­ку і серце!

Проня (удаючи, що здивована). Ой, мамо моя! Я так стриво­жена... так сталось несподьовано...

Голох в о с т и й. Ви не верите? Так знайте ж, що я рєшітельно нікого не любив, не люблю і не любитиму окромя вас!

Проня. Так дуже любите? (Схиляється. до нього.)

Голохвостий. То єсть говорю вам — кип'яток!

П р о н я. Ой страшно!

Го л о х в о с т и й встає з колін, обнімає Проню за талію.

Голохвостий. Нє безпокойтесь... обхождєніє понімаю... (Пристрасно цілує їй руку.)

П р о н я. І я вас дуже люблю! (Пристрасно дивлячись Голохвостому у вічі.) Душка мой! Я согласна... бути вашою половиною.

 

Ведучий. Про кохання мріють, його чекають. І воно приходить якось несподівано і неждано.

        Коли, в якому віці приходить любов? Звідки її чекати? Скільки разів можна кохати? Відповіді на ці питання вам ніхто не дасть. Не існує рецептів кохання.

   Не скажу, бо не знаю, як вийшло,

   Все так сталося ніби у сні,

   Очі, схожі на стиглії вишні,

   Зазирнули у душу мені.

   Я завмерла від погляду того,

             Зупинилося серце на мить:

             В нім і радість була, і тривога,

             Що одною струною бринить.

             І відтоді я втратила спокій,

             Мов зорю з почорнілих ночей.

             Хоч минуло немало вже часу,-

             Не забула вишневих очей.

             Тож не знаю, як воно вийшло

             Чи то справді було, чи у сні…

             Очі, схожі на стиглії вишні

             Розтривожили душу мені.

Ведуча. Перше побачення. Перші квіти від коханого. Перший поцілунок. Перша любов.

       Перша любов – найчистіше почуття. Багато людей згадують, що перше кохання запам’ятовується назавжди, і хоч бувають почуття сильніші, проте перше – найсвятіше.

            ( На фоні музики):

Хлопець. Розкажу тобі думку таємну,

                   Дивний здогад мене обпік:

                   Я залишуся в серці твоєму

                   На сьогодні, на завтра, навік.

                   І минатиме час, нанизавши

                   Сотні вражень, імен і країн,-

   Дівчина. На сьогодні, на завтра, назавжди!

                     Ти залишишся в серці моїм.

                     А чому? То чудна теорема,

                     На яку ти мене прирік.

                     То все разом, а ти – окремо

                      І сьогодні, і завтра, й навік.

Ведуча. Чи бачили ви коли-небудь, як біжить по землі боязкий струмок води? Виріс перед ним горбик, і він лякливо поверне вбік, купка піску, як гребля, роздвоїть його… І розтанув, пропав боязкий струмок. Був струмок і нема. Так і в коханні: скільки доброго, глибокого, неповторного може зламатися, загинути в закоханих від того, що не вміють вони відстояти своє почуття, зберегти його, подолати перешкоди, навчитися дорожити і берегти любов.

     Загубити  її легко, а повернути важко, іноді просто неможливо. Бережіть любов. Дорожіть нею і пам’ятайте, що кохати – значить бути готовим на безкінечну самовіддачу, а хто прагне лише брати – не пізнає щастя кохання.

Декламатор читає вірш «Они студентами были» Е.Асадова:

Они студентами были, они друг друга любили.

Комната в восемь метров – чем не семейный дом?

Готовясь порой к зачётам, над книгою или блокнотом

Нередко до поздней ночи сидели они вдвоём.

Она легко уставала и, если вдруг засыпала,

Он мыл под краном посуду и комнату подметал.

Потом, не шуметь стараясь и взглядов косых стесняясь,

Тайком, за закрытой дверью, бельё по ночам стирал.

Но кто соседок обманет, тот магом, пожалуй, станет

Жужжал над кастрюльным паром их дружный осиный рой.

Её называли «лентяйкой», его, ехидно, «хозяйкой»,

Вздыхали, что парень – тряпка и у жены под пятой.

Нередко вот так часами, трескучими голосами

Могли судачить соседки, шинкуя лук и морковь.

И хоть за любовь стояли, но вряд ли оно понимали,

Что, может, такой и бывает истинная любовь.

Они инженерами стали, шли годы без слёз и печали,

Но счастье – капризная штука, нестойко порой, как дым.

После собранья, в субботу, вернувшись домой с работы,

Однажды жену застал он целующуюся с другим.

Нет в мире острее боли, умер бы лучше, что ли?

С минуту в дверях стоял он, уставя в простанство взгляд.

Не выслушал объяснений, не стал выяснять отношений,

Не взял ни рубля, ни рубахи, а просто шагнул назад.

С неделю кухня шумела: «Скажите, какой Отелло!

Ну, целовалась, ошиблась, немного взыграла кровь.

А он не  простил, слыхали?» Мещане! Они и не знали,

Что, может, такой и бывает истинная любовь.

 

Ведучий. Чекайте і ви на кохання, яке обов’язково прийде до вас свого часу. Не поспішайте, не прагніть пізнати все й одразу. Не розтрачуйте свої почуття на випадкову закоханість. І це прекрасне почуття осяє ваше життя.

Декламатор. В окошко кто-то стукнул робко.

Я удивилась: кто бы мог?

Зачем в окно? У двери кнопка

И, как петух, горласт звонок.

А сердце дрогнуло, как в 20,

И застучало, как тогда,

Когда решилась постучаться

Моя любовь – моя беда.

Вскочила, снова став девчонкой,

Но, догадавшись по глазам,

Мне старший сын сказал смущённо:

«Меня зовут… Открою сам…»       (Н.Мордовіна)

 

Вчитель. Я бажаю вам любові чистої, взаємної, неповторної. У любові – сенс нашого життя. Щастя вам! Хай завжди  ваше життя  супроводжує зірка кохання, від тепла і світла якої двом серцям завжди буде радісно і затишно.

( Запаливши свічку, вчитель читає свій улюблений вірш

А. Ахматової):

 

Сжала руки под тёмной вуалью...

"Отчего ты сегодня бледна?"

- Оттого, что я терпкой печалью

 Напоила его допьяна.

Как забуду? Он вышел, шатаясь,

Искривился мучительно рот...

Я сбежала, перил не касаясь,

Я бежала за ним до ворот.

Задыхаясь, я крикнула: "Шутка

Всё, что было. Уйдешь, я умру."

Улыбнулся спокойно и жутко

И сказал мне: "Не стой на ветру".

 

(Звучить романс П.П.Булахова «Гори, гори, моя звезда»)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                Висновки

 

      Сподіваюся, що даний літературно-музичний вечір допоможе вдумливим читачам ширше й глибше пізнати багатовікову культуру людства та світову поезію, дасть естетичну насолоду від сприйняття її неперевершеної краси, навчить правильно освідчуватись у коханні, поважати один одного, робити шляхетні вчинки;  поглибить знання з літератури; сприятиме  вихованню  почуття кохання, вірності, шляхетності у стосунках.

 

      Вчителям цей позакласний захід дасть можливість поспілкуватися з учнями про кохання, про те, що вважається природним і що є небажаним у взаєминах

молоді; допоможе зорієнтувати учнів на толерантне ставлення  до вираження почуттів протилежними статями; старшокласники  зможуть  розібратися у собі, підготуватися  до майбутнього сімейного життя.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Використані джерела

 

1.Ковбасенко Ю.А., Ковбасенко Л.В. Зарубіжна література: Підруч.для 8 кл. загальноосвіт. навч. закл.- К: Грамота, 2008.- 384 с.

 

2.Мірошниченко Л.Ф., Дишлюк Ю.М. Зарубіжна література. Позакласні заходи. 9-11 класи: Посібник для вчителя. – Харків: Веста: Видавництво «Ранок», 2004.- 208 с.

 

3. Інформаційно-практичний бюллетень «Все для вчителя» №5, 2000 р. – 95 с.

 

4.Хорошилова А.В. Усі уроки зарубіжної літератури. 8 клас.- Х.: Вид.група «Основа», 2008. – 368 с.

 

5.Паращич В.В. Усі уроки світової літератури. 11 клас (академічний рівень). – Х.: Вид.група «Основа», 2011.- 335 с.

 

6.Наші улюблені свята. Випуск 3.- Х.:Вид.група «Основа».- 2009. – 304 с.

 

7.Шкільна бібліотека. Зарубіжна література в освіті. Хрестоматія ІV. Світової поезії світ.- К.: «Обереги». – 2003. – 495 с.