Конспект уроку із зарубіжної літератури для 9 класу на тему: "Розвиток та ознаки Романтизму. Генріх Гейне «Книга пісень»"

Бахмутська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів №7

Бахмутської міської ради Донецької області

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Конспект уроку

із зарубіжної літератури

для 9 класу

«Історичні, естетичні, філософські чинники розвитку романтизму. Основні ознаки романтизму як напряму в літературі й мистецтві. Романтизм у різних країнах.

Генріх Гейне (1797–1856). «Книга пісень». Специфіка німецького романтизму і творчість Г. Гейне»

 

 

 

 

 

 

 

 

   Підготувала

учитель зарубіжної літератури

                І категорії

           Косяк Наталя Миколаївна

 

 

 

 

 

          2017 рік

 

9 клас                           Урок № …..                                                     Дата …….

Тема: Історичні, естетичні, філософські чинники розвитку романтизму. Основні ознаки романтизму як напряму в літературі й мистецтві. Романтизм у різних країнах.

Генріх Гейне (1797–1856). «Книга пісень». Специфіка німецького романтизму і творчість Г. Гейне.

Мета: Ознайомити з поняттям «романтизм», романтична лірика, із біографією Г.Гейне; навчити визначати характерні риси романтизму;  активізувати читацький інтерес учнів; розвивати ключові компетентності (спілкування державною мовою; інформаційно-цифрову компетентність; уміння вчитися; обізнаність та самовираження у сфері культури), навички конспектування.

Обладнання: комп’ютер (презентація та музичний супровід), портрети відомих митців-романтиків, висловлювання романтиків.

Тип уроку: засвоєння нових знань і формування на їх основі вмінь та навичок.

Хід уроку

І. Мотивація навчальної діяльності та актуалізація опорних знань (слайд 1)

    На попередніх уроках ми знайомилися з досить значною епохою в культурі та науці — епохою Просвітництва. Як і все в житті, згадана епоха добігла кінця. Суспільство розвивається, змінюється, а тому змінюються погляди, традиції, філософія життя. Ми сьогодні розпочнемо розмову про нову епоху. Перед тим, як ознайомитись з традиціями, які прийшли на зміну Просвітництву, ми послухаємо повідомлення ваших товаришів про ситуацію в Європі наприкінці ХVІІІ — початку ХІХ століття.

1. Повідомлення учнів-істориків  про ситуацію в Європі наприкінці ХVІІІ — початку ХІХ ст.

Вважається, що XIX століття пройшло під знаком французьких революцій. Тому доцільно передусім розглянути соціально-політичне й економічне становище Франції в першій половині XIX століття. Його визначили події, що сталися тут наприкінці XVIII століття: повстання в Парижі монархістів проти Директорії (1795 p.), вторгнення Бонапарта в Італію й початок визволення країни від австрійців, похід французьких військ до Єгипту (1798-1799 pp.) і, нарешті, державний переворот 18 брюмера (9 листопада) 1799 року. Директорія втратила свої позиції в країні, пожвавилася діяльність монархістів, буржуазія вимагала сильної влади й наведення у Франції жорсткого порядку. Це відкрило шлях до влади молодому тридцятирічному генералові Бонапарту.

Обійнявши в 1799 році посаду першого консула Франції, Бонапарт фактично самостійно править країною, а 1804 року стає імператором.

Період між 1799 і 1804 роками позначений жорсткими репресивними акціями, передусім французької поліції: вона намагається знищити революційні завоювання, переслідує якобінців, утискує свободу слова тощо.

Між 1800 і 1815 роками Наполеон здійснив низку військових походів, намагаючись «перекроїти» Європу, досягти світового панування французької буржуазії. Перемогою завершилися війни з Австрією, Пруссією, Іспанією, проте у війні з Росією 1812 року французька армія зазнала поразки, яка визначила подальшу долю Франції та багатьох європейських народів. 1813 року відбулася чотириденна «битва народів» під Ляйпциґом, і в січні 1814 року війська Росії, Австрії, Пруссії та Швеції перейшли кордон Франції і вступили до Парижа.

Наполеон зрікся престолу й був засланий на острів Ельбу. На французький престол повернулася династія Бурбонів: королем Франції стає Людовік XVIII — брат страченого Людовіка XVI. Повернення Бурбонів призвело до глибоких суперечностей між дворянством, церквою та буржуазією. Їхні незгоди дали Наполеонові змогу повернути на сто днів владу. Налякані його поверненням союзники об'єднаними зусиллями 18 червня 1815 року розгромили Наполеонову армію під Ватерлоо, виславши скинутого імператора на острів Святої Єлени, де він помер у 1821 році.

Упродовж 1814-1815 років у Європі порядкували переможці — «комітет чотирьох»: Англія, Росія, Австрія та Пруссія. Росія отримала частину Польщі, Англія — острів Мальту й чимало колишніх голландських колоній, Пруссія — частину Польщі й Рейнську область,

Австрія — Ломбардію та Венецію. Розподіл територій призвів як до появи вісьмох невеличких держав на території Італії і зруйнування Польщі, так і реставрації дореволюційних порядків, влади й привілеїв дворянства, відновлення монархії Бурбонів не лише у Франції, а й в Іспанії та в Неаполі.

20-ті роки XIX століття в Європі можна вважати роками революцій. Революційні настрої охопили Іспанію, Італію, але були жорстоко придушені. У Франції після повернення династії Бурбонів у 1815 році розпочалися арешти, страти, переслідування всіх, хто підтримував революцію, — «білий терор», названий так через білий колір прапора Бурбонів. Та ні терор, ні активізація дворянства й церкви вже не могли здолати змін, що їх викликали у свідомості французів революційні процеси. Щоб уникнути нової революційної ситуації, Людовік XVIII погоджується на конституцію, яка обмежує права монарха. Проте його компромісна позиція лише на деякий час стримує революційні настрої.

1824 року Людовік помер і на французький престол зійшов Карл X. Влітку 1830 року ненависть до монархії виливається в реальні форми протесту: на вулицях Парижа з'явилися барикади. Після вуличних боїв 27-29 липня року місто захопили повстанці. Карл X зрікся престолу. Період між 1830 і 1848 роками історики називають Липневою монархією: за пропозицією французької буржуазії та банкірських кіл королем Франції стає Луї-Філіпп Орлеанський, так званий «король-громадянин». На плечах французьких робітників, ремісників, студентів, які зі зброєю в руках боролися на барикадах, до влади прийшла жорстока і владна людина. Вісімнадцять років правління «короля-громадянина» позначені збідненням більшості населення Франції. Промисловий переворот здійснювався в країні повільно, переважання ручної праці гальмувало розвиток промисловості.

 

ІІІ. Робота над темою уроку

1. Лекція учителя (учні складають конспект)

Передумови виникнення романтизму та його основне завдання

Велика французька буржуазна революція завершила епоху Просвітництва. Романтизм — це як своєрідна реакція на Французьку революцію. Письменники, художники, музиканти стали свідками грандіозних історичних подій, революційних струсів, що кардинально змінили життя. Багато хто з них захоплено привітав зміни та був у захваті від проголошених ідей Свободи, Рівності та Братерства. Але йшов час, вони помічали, що новий суспільний порядок далекий від ідеалів того суспільства, що передрікали філософи XVIII ст. Наступило розчарування.

На початку століття у філософії та мистецтві прозвучали трагічні ноти сумнівів щодо перетворення світу на принципах Розуму. Це сприяло виникненню нової світоглядної системи — романтизму. Романтики нерідко ідеалізували патріархальне суспільство, яке вважали царством добра, щирості, порядності. Оспівуючи минуле, вони брали за основу старовинні легенди та народні казки. Романтизм набув особливого характеру в кожній з європейських культур: у німецькій — містика; у англійській — це особистість, яка протиставляє себе розумній поведінці; у французькій — це незвичайні історії. Що ж об’єднало їх в одну течію?

Романтики не втікали від проблем життя. Головним завданням романтизму було вираження внутрішнього світу, душевних переживань, а цього можна було досягти, використовуючи історії, містику і т. п. Потрібно було показати парадокс внутрішнього життя, його ірраціональність.

Запитання до учнів

Якими були передумови виникнення романтизму?

Запис у зошити (слайд 2)

Романти́зм (фр. romans) — ідейний рух у літературі й мистецтві, що виник наприкінці 18 століття у Німеччині, Великій Британії й Франції, поширився на початку 19 століття в Російській імперії, Польщі й Австрії, а з середини 19 століття охопив інші країни Європи, а також Північної та Південної Америки.

Термін «романтизм» указує на зв’язок із Середніми віками, коли в літературі був популярним жанр рицарського роману. Головні особливості цього жанру — фантастичність, зображення високого, ідеального кохання, лицарських подвигів, добрих і злих чарівників, казкового пейзажу.

Характерні ознаки романтизму і його відмінність від класицизму та сентименталізму

Класицизм з його суворими правилами все в житті чітко розмежовував: погане — добре, чорне — біле. У романтизмі немає такої чіткості, у ньому існують відтінки, напівтони. Класицизм — це система, а романтизм — ні. Що стосується сентименталізму, він відображає внутрішнє життя людини в гармонії з навколишнім світом. А романтизм протиставляє внутрішньому світові цю гармонію.

Ознаки романтичного твору: у романтичному творі немає дистанції між героєм і автором; автор не засуджує героя, навіть якщо щиро зображує його духовне падіння, із сюжету зрозуміло, що герой не винний — винні обставини, що склалися. Сюжет такого твору, як правило, романтичний. У романтиків особливе ставлення до природи, їм до душі бурі, грози, катаклізми.

Особливістю романтичного мистецтва є перевага в ньому суб’єктивно-ліричного моменту. Зображення переживань героя, ставлення героя до життя для романтика важливіше за зображення самого життя. З усіх видів мистецтва романтики віддавали перевагу насамперед музиці, оскільки через неї багатогранніше та повніше можна виявити внутрішній світ людини.

Романтичний герой — це індивідуаліст, людина, яка пройшла у своєму розвитку дві стадії: до зіткнення з похмурою реальністю вона прагне подвигу та має бажання перебудувати світ; зіткнувшись з реальністю, герой усе ще вважає цей світ похмурим, нікчемним та підлим, стає циніком та песимістом. Зрозумівши, що світ змінити не можна, герой більше не прагне подвигу, зате все одно щоразу наражається на небезпеку.

Характерні ознаки романтизму

1) Заперечення раціоналізму, що панував у добу Просвітництва, культ почуттів людини.

2) Увага до особистості, її індивідуальних рис.

3) Провідні мотиви — самотність, світова скорбота (національна туга) та романтичний бунт і нескореність.

4) Історизм творів і захоплення фольклором.

5) Перевага в мистецтві суб’єктивно-ліричного моменту.

2. Найвидатніші представники мистецтва романтизму (слайд 3)

В Англії — Дж. Байрон, Дж. Кітс, П. Б. Шеллі; у Німеччині — Е. Гофман, Г. Гейне, Новаліс; у Франції — А. Мюссе, Ж. Санд, В. Гюго; у США — Е. По, Дж. Ф. Купер, Г. Мелвілл; у Польщі — А. Міцкевич, Ю. Словацький; в Угорщині — Ш. Петефі; в Росії — О. Пушкін, М. Лермонтов, М. Гоголь.

3. Романтизм в Україні (презентація підготовленого учня)

Український романтизм (фр. romantisme) — ідейний рух у літературі, науці й мистецтві. Визначальними для романтизму стали ідеалізм у філософії і культ почуттів, а не розуму, звернення до народності, захоплення фольклором і народною мистецькою творчістю. Романтизм призвів до вироблення романтичного світогляду та романтичного стилю і постання нових літературних жанрів — балади, ліричної пісні, романсової лірики, історичних романів і драм.

Першими виявами українського романтизму були: видана 1818 у Петербурзі «Грамматика малороссийского наречия» Олександра Павловського і збірка Миколи Цертелева «Опыт собрания старинных, малороссийских песней» з висловленими в них думками про глибоку своєрідність і самостійність української мови й української народної поезії.

Основоположницею для розвитку українського романтизму була харківська школа з її двома гуртками — першим, що створився ще у 1820-х pp. навколо І. Срезневського і що з ним були пов'язані найвидатніші з поетів-романтиків Л. Боровиковський і О. Шпигоцький, та другим, що діяв у середині 1830-х pp. також під проводом І. Срезневського, до нього були причетні: А. Метлинський (псевдонім — Амвросій Могила), М. Костомаров (псевдонім — Іеремія Галка) й О. Корсун з М. Петренком і С. Писаревським та іншими.

Другим осередком чи й етапом українського романтизму, уже з багатшим на мистецькі засоби і літературні жанри творчим доробком і з виразнішим національним і політичним обличчям, був Київ другої половини 1830—40-х pp. з М. Максимовичем, П. Кулішем, Т. Шевченком, автором виданого вже 1840 року «Кобзаря», і прибулими туди з Харкова А. Метлинським і М. Костомаровим.

Третім етапом українського романтизму була діяльність, згуртованих навколо журналу «Основа» (1861—1862) письменників і діячів, між якими були: кирило-мефодіївці В. Білозерський, П. Куліш, автор першого історичного роману «Чорна Рада» (1857) й видавець альманаха «Хата» (1860) П. Куліш і Т. Шевченко.

В українській музиці вплив романтизму позначився слабо. Його елементи помітні лише у творах українських композиторів другої половини 19 ст.: С. Гулака-Артемовського, М. Лисенка, В. Матюка, П. Воробкевича, А. Вахнянина й інших, зокрема у їхніх композиціях на слова поетів-романтиків.

4. Читання учнями вибраних поезій Гейне та прослуховування пісні - музика М. Лисенка на слова Г.Гейне (Хвилина релаксації)

5.     Романтична лірика — це переважно лірика настрою. Романтики вміло і тонко створювали картини природи. Але головним у цих картинах був не опис пейзажу. Людина і світ — ось що передусім хвилювало романтиків.

Погляди романтиків на життя, мистецтво, людину (слайд 4)

Як ви розумієте ці висловлювання?

 «Мене часом запитують, чи люблю я дітей. Звичайно, люблю,  адже вони ще не стали людьми» (Шарль Нодьє).

«Краще бути артистом чи бродягою, ніж власником маєтку  або селянином, бо ж із володінням землею чи снопом пов’язані несправедлива тиранія та похмуре поневолення скнарістю»

(Жорж Санд).

«Світ поганий, поганий, жахливо поганий. і лише серце друга та спокутні сльози жінки можуть урятувати його від прокляття» (Ріхард Вагнер).

6 Складання грона на тему «Романтизм» (слайд 5)

 

 

7.Виступ учня-біографа (слайд 5-7)

1. Генріх Гейне – німецький поет доби романтизму

2. Дата та місце народження. 13 грудня 1797 р. в Дюссельдорфі на Рейні

3. Батько – Самсон Гейне - єврейський торговець,  торгував тканинами, колишній офіцер гвардії

4. Мати – Бетті Гейне – освічена жінка, знала чотири мови, літературу, філософію

5. Навчання - Дюссельдорфський католицький ліцей,  Боннський, Геттінгенський, Берлінський університети.

6. Освіта. Доктор права

7. Заняття комерцією у Гамбурзі у торговій фірмі дядька — мільйонера Соломона Гейне.

8. Кохання до своїх кузин, доньок Соломона: спочатку в Амалію, а згодом — у Терезу.

10. Літературний дебют Гейне (1817 р.) «Вірші Генріха Гейне»

12. Слава.  «Книга пісень». У 1827 р. збірка «Книга пісень» принесла поету славу. Вона об'єднала всі вірші, написані митцем до того часу. За життя Г.Гейне збірка перевидавалася 12 разів.

9. Подорожі  Німеччиною,  Англією, Італією

11. Цензурні перепони та переслідування. Сміливі виступи Гейне в пресі та його художні твори, спрямовані проти німецької націоналістичної й релігійної політики, спричинили цензурні перепони та переслідування. Служіння ідеям свободи, рівності й братерства спонукали Генріха Гейне стати, за його власним висловом, «барабанщиком революції».

13. У Парижі. Політичне цькування набрало таких обертів, що Гейне змушений був рятуватися втечею до Франції. У Парижі Гайне прожив останні 25 років свого життя (1831-1856).

14. Одруження. У 44-літньому віці Гейне одружився з простою селянською дівчиною, продавщицею Кресане Ежені Міра, яку називав на німецький лад Матильдою

15. «Матрацна могила» (параліч спинного мозку). У травні 1848 р. Гейне востаннє вийшов з дому, і пішов до Лувра. Він знепритомнів там, упавши біля славетної статуї Венери Мілоської. Усі наступні вісім років свого життя, названі самим поетом «матрацною могилою», він провів прикутий до ліжка. Гейне не здавався і навіть зберігав почуття гумору. Напівсліпий і нерухомий письменник правою рукою піднімав повіку одного ока, щоб хоч трохи бачити, а лівою на широких аркушах виводив великі літери.

16. Смерть. Перед смертю поет попросив покласти собі на груди квіти. Із захопленням він повторював: «Квіти! Квіти! Яка прекрасна природа!».  Його останні слова: «Писати! Паперу, олівець!..»Помер Гейне 17 лютого 1856 р. Похований на кладовищі Монмарт

17. Основні твори: «Книга пісень» («Задзвени із глибини», «Коли настав чудовий май…», «На півночі кедр одинокий…», «Не знаю, що стало зо мною…», «Коли розлучаються двоє…»), «Подорожні картини», «Німеччина. Зимова казка», «Сілезькі ткачі», «Романцеро».

ІV. Рефлексія

     Протягом розповіді учня група 3-4 учнів складає кроссенс біографії поета та презентують.

Мікрофон – закінчити висловлювання (щодо біографії Г.Гейне) «Я знаю, що …»

 

V. Домашнє завдання (слайд 10)

Підготувати запитання з вивченої теми для однокласників; «На півночі кедр одинокий…», «Не знаю, що стало зо мною…», «Коли розлучаються двоє…» - 3 варіанти –підготуватися до  аналізу віршів

• Цікаві факти з біографії Г.Гейне;
• Кросворд (з біографії Г.Гейне або романтизм)

 

VI Підбиття підсумків уроку (слайд 11)

 

Інтерактивна вправа «Термометр»

 

 

 

 

2. Повідомлення учнів-істориків  про ситуацію в Європі наприкінці ХVІІІ — початку ХІХ ст.

Вважається, що XIX століття пройшло під знаком французьких революцій. Тому доцільно передусім розглянути соціально-політичне й економічне становище Франції в першій половині XIX століття. Його визначили події, що сталися тут наприкінці XVIII століття: повстання в Парижі монархістів проти Директорії (1795 p.), вторгнення Бонапарта в Італію й початок визволення країни від австрійців, похід французьких військ до Єгипту (1798-1799 pp.) і, нарешті, державний переворот 18 брюмера (9 листопада) 1799 року. Директорія втратила свої позиції в країні, пожвавилася діяльність монархістів, буржуазія вимагала сильної влади й наведення у Франції жорсткого порядку. Це відкрило шлях до влади молодому тридцятирічному генералові Бонапарту.

Обійнявши в 1799 році посаду першого консула Франції, Бонапарт фактично самостійно править країною, а 1804 року стає імператором.

Період між 1799 і 1804 роками позначений жорсткими репресивними акціями, передусім французької поліції: вона намагається знищити революційні завоювання, переслідує якобінців, утискує свободу слова тощо.

Між 1800 і 1815 роками Наполеон здійснив низку військових походів, намагаючись «перекроїти» Європу, досягти світового панування французької буржуазії. Перемогою завершилися війни з Австрією, Пруссією, Іспанією, проте у війні з Росією 1812 року французька армія зазнала поразки, яка визначила подальшу долю Франції та багатьох європейських народів. 1813 року відбулася чотириденна «битва народів» під Ляйпциґом, і в січні 1814 року війська Росії, Австрії, Пруссії та Швеції перейшли кордон Франції і вступили до Парижа.

Наполеон зрікся престолу й був засланий на острів Ельбу. На французький престол повернулася династія Бурбонів: королем Франції стає Людовік XVIII — брат страченого Людовіка XVI. Повернення Бурбонів призвело до глибоких суперечностей між дворянством, церквою та буржуазією. Їхні незгоди дали Наполеонові змогу повернути на сто днів владу. Налякані його поверненням союзники об'єднаними зусиллями 18 червня 1815 року розгромили Наполеонову армію під Ватерлоо, виславши скинутого імператора на острів Святої Єлени, де він помер у 1821 році.

Упродовж 1814-1815 років у Європі порядкували переможці — «комітет чотирьох»: Англія, Росія, Австрія та Пруссія. Росія отримала частину Польщі, Англія — острів Мальту й чимало колишніх голландських колоній, Пруссія — частину Польщі й Рейнську область,

Австрія — Ломбардію та Венецію. Розподіл територій призвів як до появи вісьмох невеличких держав на території Італії і зруйнування Польщі, так і реставрації дореволюційних порядків, влади й привілеїв дворянства, відновлення монархії Бурбонів не лише у Франції, а й в Іспанії та в Неаполі.

20-ті роки XIX століття в Європі можна вважати роками революцій. Революційні настрої охопили Іспанію, Італію, але були жорстоко придушені. У Франції після повернення династії Бурбонів у 1815 році розпочалися арешти, страти, переслідування всіх, хто підтримував революцію, — «білий терор», названий так через білий колір прапора Бурбонів. Та ні терор, ні активізація дворянства й церкви вже не могли здолати змін, що їх викликали у свідомості французів революційні процеси. Щоб уникнути нової революційної ситуації, Людовік XVIII погоджується на конституцію, яка обмежує права монарха. Проте його компромісна позиція лише на деякий час стримує революційні настрої.

1824 року Людовік помер і на французький престол зійшов Карл X. Влітку 1830 року ненависть до монархії виливається в реальні форми протесту: на вулицях Парижа з'явилися барикади. Після вуличних боїв 27-29 липня року місто захопили повстанці. Карл X зрікся престолу. Період між 1830 і 1848 роками історики називають Липневою монархією: за пропозицією французької буржуазії та банкірських кіл королем Франції стає Луї-Філіпп Орлеанський, так званий «король-громадянин». На плечах французьких робітників, ремісників, студентів, які зі зброєю в руках боролися на барикадах, до влади прийшла жорстока і владна людина. Вісімнадцять років правління «короля-громадянина» позначені збідненням більшості населення Франції. Промисловий переворот здійснювався в країні повільно, переважання ручної праці гальмувало розвиток промисловості.

Виступ учня-біографа

1. Генріх Гейне – німецький поет доби романтизму

2. Дата та місце народження. 13 грудня 1797 р. в Дюссельдорфі на Рейні

3. Батько – Самсон Гейне - єврейський торговець,  торгував тканинами, колишній офіцер гвардії

4. Мати – Бетті Гейне – освічена жінка, знала чотири мови, літературу, філософію

5. Навчання - Дюссельдорфський католицький ліцей,  Боннський, Геттінгенський, Берлінський університети.

6. Освіта. Доктор права

7. Заняття комерцією у Гамбурзі у торговій фірмі дядька — мільйонера Соломона Гейне.

8. Кохання до своїх кузин, доньок Соломона: спочатку в Амалію, а згодом — у Терезу.

10. Літературний дебют Гейне (1817 р.) «Вірші Генріха Гейне»

12. Слава.  «Книга пісень». У 1827 р. збірка «Книга пісень» принесла поету славу. Вона об'єднала всі вірші, написані митцем до того часу. За життя Г.Гейне збірка перевидавалася 12 разів.

9. Подорожі  Німеччиною,  Англією, Італією

11. Цензурні перепони та переслідування. Сміливі виступи Гейне в пресі та його художні твори, спрямовані проти німецької націоналістичної й релігійної політики, спричинили цензурні перепони та переслідування. Служіння ідеям свободи, рівності й братерства спонукали Генріха Гейне стати, за його власним висловом, «барабанщиком революції».

13. У Парижі. Політичне цькування набрало таких обертів, що Гейне змушений був рятуватися втечею до Франції. У Парижі Гайне прожив останні 25 років свого життя (1831-1856).

14. Одруження. У 44-літньому віці Гейне одружився з простою селянською дівчиною, продавщицею Кресане Ежені Міра, яку називав на німецький лад Матильдою

15. «Матрацна могила» (параліч спинного мозку). У травні 1848 р. Гейне востаннє вийшов з дому, і пішов до Лувра. Він знепритомнів там, упавши біля славетної статуї Венери Мілоської. Усі наступні вісім років свого життя, названі самим поетом «матрацною могилою», він провів прикутий до ліжка. Гейне не здавався і навіть зберігав почуття гумору. Напівсліпий і нерухомий письменник правою рукою піднімав повіку одного ока, щоб хоч трохи бачити, а лівою на широких аркушах виводив великі літери.

16. Смерть. Перед смертю поет попросив покласти собі на груди квіти. Із захопленням він повторював: «Квіти! Квіти! Яка прекрасна природа!».  Його останні слова: «Писати! Паперу, олівець!..»Помер Гейне 17 лютого 1856 р. Похований на кладовищі Монмарт

17. Основні твори: «Книга пісень» («Задзвени із глибини», «Коли настав чудовий май…», «На півночі кедр одинокий…», «Не знаю, що стало зо мною…», «Коли розлучаються двоє…»), «Подорожні картини», «Німеччина. Зимова казка», «Сілезькі ткачі», «Романцеро».

Український романтизм (фр. romantisme) — ідейний рух у літературі, науці й мистецтві. Визначальними для романтизму стали ідеалізм у філософії і культ почуттів, а не розуму, звернення до народності, захоплення фольклором і народною мистецькою творчістю. Романтизм призвів до вироблення романтичного світогляду та романтичного стилю і постання нових літературних жанрів — балади, ліричної пісні, романсової лірики, історичних романів і драм.

Першими виявами українського романтизму були: видана 1818 у Петербурзі «Грамматика малороссийского наречия» Олександра Павловського і збірка Миколи Цертелева «Опыт собрания старинных, малороссийских песней» з висловленими в них думками про глибоку своєрідність і самостійність української мови й української народної поезії.

Основоположницею для розвитку українського романтизму була харківська школа з її двома гуртками — першим, що створився ще у 1820-х pp. навколо І. Срезневського і що з ним були пов'язані найвидатніші з поетів-романтиків Л. Боровиковський і О. Шпигоцький, та другим, що діяв у середині 1830-х pp. також під проводом І. Срезневського, до нього були причетні: А. Метлинський (псевдонім — Амвросій Могила), М. Костомаров (псевдонім — Іеремія Галка) й О. Корсун з М. Петренком і С. Писаревським та іншими.

Другим осередком чи й етапом українського романтизму, уже з багатшим на мистецькі засоби і літературні жанри творчим доробком і з виразнішим національним і політичним обличчям, був Київ другої половини 1830—40-х pp. з М. Максимовичем, П. Кулішем, Т. Шевченком, автором виданого вже 1840 року «Кобзаря», і прибулими туди з Харкова А. Метлинським і М. Костомаровим.

Третім етапом українського романтизму була діяльність, згуртованих навколо журналу «Основа» (1861—1862) письменників і діячів, між якими були: кирило-мефодіївці В. Білозерський, П. Куліш, автор першого історичного роману «Чорна Рада» (1857) й видавець альманаха «Хата» (1860) П. Куліш і Т. Шевченко.

В українській музиці вплив романтизму позначився слабо. Його елементи помітні лише у творах українських композиторів другої половини 19 ст.: С. Гулака-Артемовського, М. Лисенка, В. Матюка, П. Воробкевича, А. Вахнянина й інших, зокрема у їхніх композиціях на слова поетів-романтиків.