Літературно – музичний виховний захід "А ПАМ'ЯТЬ В СЕРЦІ ОЖИВА"

Комунальний заклад

«Рубанівський опорний заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів»

Великолепетиської районної ради

Херсонської області

 

 

 

 

Літературно – музичний виховний захід

«А ПАМ'ЯТЬ В СЕРЦІ ОЖИВА»

До 28 річниці виводу військ з Афганістану

 

 

 

Підготувала О.А.Польська,

керівник гуртка «Я- патріот Вітчизни»

 

 

 

 

 

 

Літературно – музичний виховний захід

«А ПАМ'ЯТЬ В СЕРЦІ ОЖИВА»

(Звучить лірична мелодія. На середину сцени виходить «МАТИ-УКРАЇНА»(жінка в українському вбранні). До неї підходить воїн-афганець. На фоні музики вони читають свої монологи).

Мати - УКРАЇНА:

Хай скрегіт й плач стражденної землі

Досягне й хмар, і сонця, й неба, й Бога.

Хай пом’януться дні, коли сини

Мої топтали ті важкі дороги.

І скільки, наче масок, чорних плит!

Вони відчули усі біди долі

В нічному небі, де холодний вид

Афганського страшного болю.

АФГАНЕЦЬ: Минають дні, ідуть роки.

Життя листки перегортає.

А біль Афгану – навіки,

В душі чомусь не замовкає.

Я повернувся з тих завій,

Але тривожать сни, як рани,

Що ми ведемо смертний бій,

І що товариш все ще з нами.

Гірський суровий перевал,

Розщелина…Важке каміння…

Товариш мій від кулі впав,

І смерть нагадує про тління.

Живу. Товариша - нема.

Немає сина, брата, друга.

І тиша скрикує німа,

І не стихає в серці туга.

( Мати - Україна і воїн-афганець йдуть зі сцени)

 

Ведучий: Далекий грудень 1979 року…  Чужа країна Афганістан… Скільки смертей, скільки горя за 10 років. Проте ця війна не применшує героїзму наших солдат там, в афганському пеклі. Тож аби не забути — треба пам’ятати, а щоб пам’ятати — треба знати.

 

УЧЕНЬ: Як довго ця війна тривала.

Ні, не забути нам її!

І постріл в спину посилала,

І в горах сутички-бої.

І на граніті сірім дати,

Над трунами слова промов...

Ми довго будем пам’ятати

І вам забути не дамо.

 

Ведучий: Афганська війна належить до тих подій 20-го століття, які ще не знайшли свого повного та об’єктивного висвітлення та аналізу. Вона залишається «білою плямою»  новітньої історії. Сьогоднішня зустріч присвячується вам, тим, хто пройшов Афган, Сирію, Єгипет, Югославію, вам, солдати шостої заповіді, вам, захисники Вітчизни.

 

Ведучий: Сьогодні ми вшановуємо пам’ять тих, хто поліг на афганській землі й розповідаємо про тих, кому пощастило повернутися додому живими. Сьогодні ми шануємо їхній героїзм та відданість військовому обов’язку. Ми захоплюємося найкращими людськими якостями тих, хто пройшов крізь Афганістан, не посоромивши своєї честі та гідності.

 

Ведучий: Поряд із нами воїни-інтернаціоналісти. Вони – жива історія, свідки страшних подій, приклади людської мужності. Переживши пекло війни, вони, як ніхто, знають ціну миру. Сьогодні ми говоримо Вам слова вдячності, дякуємо нашим землякам, ветеранам локальних війн, за чесне виконання військової присяги при виконанні інтернаціонального обов’язку в інших державах.

Пам'ятайте, друзі, цих людей довіку,

Тих, хто повернувся і поліг в боях.

І вклонімось всі ми низько до землі їм,

Квітами устелимо їх тернистий шлях. 

Пісня

 

Ведучий: Друга половина ХХ ст. стала часом ескалації величезної кількості військових конфліктів, які залишили свій кривавий  слід і в Україні.

Ведучий: Внаслідок квітневої революції в Афганістані до влади прийшов прорадянський уряд Теракі. СРСР виступив його союзником, але опозиція, заручившись підтримкою західних країн, розпочала підготовку до державного перевороту. Теракі звернувся по допомогу до СРСР і отримав її.

 

Ведучий: 25 грудня 1979 року Радянські війська були введені в Афганістан для виконання інтернаціонального обов'язку. Повітрянодесантні підрозділи за розпорядженням Москви взяли під контроль найважливіші стратегічні пункти в Афганістані. Розпочалася Афганська війна.

Пісня «Афганістан»

 

Ведучий: 15 лютого 1989 року для багатьох став днем, коли скінчився рахунок втратам наших солдатів в Афганістані.

 

Ведучий: 15 лютого ми відзначаємо 28 річницю виводу військ з Афганістану. Вшановуємо героїв цієї страшної війни. Війни, яка відбувалася на території іншої, чужої держави.

 

УЧЕНЬ: Афганістан – ти край війни і крові,

Тих молодих завзятих юнаків,

В котрих у грудях полум’я любові,

Горить допоки дух їх не дотлів.

За що ж боролись,що там здобували?

Добробут, волю, Боже, це ж вуаль?

Прокляті битви, що життя ламали,

Несли в собі лиш сльози і печаль.

Афганістан – твоя війна це сльози,

Братів, сестер і ледь живих батьків,

Жахлива спека і страшні морози,

Навіки в пам'яті відважних юнаків.

Пройшли роки, війну ж ту не забути,

Бо кожен воїн, що вернувсь живим,

Згадає тих, кого не повернути

Бо й вірний друг там згинув молодим.

І пам’ять ожива вогнем пекучих ран

Ніколи не забути нам тебе, Афганістан.

 

Ведучий: Афганістан не відпускає тих, хто ступав на його землю. Він сниться. Він болить…Що спонукає нас до згадки про цю криваву і нікому непотрібну війну? А спонукає пам’ять… Пам’ять про тисячі життів українців, що згасли в далекій гірській країні. Разом із ними пішло в небуття чиєсь кохання. Разом із ними загинули їх ненароджені діти.

 

Ведучий: У круговерті сьогоднішніх нелегких буднів не забуваймо про найсвятіше: пам’ять потрібна не мертвим – пам’ять потрібна живим. Потрібна для того, щоб на вірності обов’язку виховувати молоде покоління.

 

Ведучий: Ми щиро вдячні всім – хто здобув перемогу в цій страшній війні, ми пам’ятаємо тих, чиє життя обірвалось…..

Відеоряд «Пам'яті воїнів - афганців»

Ведучий: Сьогодні до нас на зустріч завітали  учасники - ветерани тієї страшної війни. Хотілося б згадати імена воїнів-інтернаціоналістів, жителів нашої сільської ради, які проходили строкову службу на території  Афганістану. Це  -  ………………………………………………………………

 

Ведучий: Шановні наші ветерани! Ми Вам дякуємо за мир, який ви здобували в боях. За Ваш подвиг, за те, що Ви доносите молодому поколінню, що найстрашніше в світі – це війна.

 

Ведучий: Афганська війна тривала 10 років. Триває і сьогодні, але , слава Богу, вже без участі наших солдатів. А тоді, йдучи у те пекло, вірили, що несуть визволення приниженим та поневоленим, що йдуть не вбивати, а захищати нове життя. Молоді люди йшли туди не за орденами і медалями, свято вірячи, що виконують свій інтернаціональний обов’язок.

 

Ведучий: Вчорашні випускники шкіл, юні солдати  опинилися в чужій країні. Молоді юнаки ходили  до школи, відвідували  дискотеки, залицялися до дівчат. Коли прийшов час, вони були призвані  до лав Радянської армії. Юнаки проходили підготовку в спеціальних військових таборах, де опановували ази військової й політичної підготовки.

Карта

 

Ведучий: Кожна позначка на цій карті добре знайома інтернаціоналістам-афганцям зовсім не з шкільних підручників і не з газетних та журнальних нарисів... Знайома по гарячим боях, засадах, обстрілах. Знайома по втраті друзів-однополчан.

 

Ведучий: Радянські війська контролювали лише великі населені пункти: Баграм, Шиндант, Кабул, Кандагар, Герат, Саланг і стратегічні висоти для забезпечення руху колон між містами. Супровід  транспорту і боротьба з контрабандою зброї - основне завдання наших військ.

Відео

Ведучий: Дуже часто вороги нападали на радянські колони. Обстрілювали їх із гранатометів і крупнокаліберних кулеметів, вогнем і сталлю знищуючи все живе.

 

УЧЕНЬ: Ти – вічний біль, Афганістан,

Ти – наш неспокій.

І не злічить глибоких ран

В борні жорстокішій,

І не злічить сліз матерів, дружин, дітей –

Не всі вернулися сини із тих ночей…

 

Ведучий: За 10 років афганської війни крізь її горнило пройшло близько 700 тисяч солдатів. І серед них 30% були українці. Звання Героя Радянського Союзу було присвоєно 72 військовослужбовцям, з них – 12 українцям. 15 тисяч воїнів загинуло у афганській війні.

Слайд

 

Ведучий: Статистика свідчить : 160 тисяч наших співвітчизників, українців, брали участь у цій війні. 3360 не повернулися; з них 3280 загинуло, а 80 пропало безвісти чи потрапило в полон. Понад 8 тисяч були поранені, 3560 стали інвалідами. 550 вдів. 711 сиріт. Такий рахунок Афгану. Війна лишила тяжкі наслідки.  Вдумаємось у ці цифри. За сухою статистикою стоїть море людського горя і сліз. Це – жахлива трагедія багатьох родин, батьків, матерів, дружин, братів, сестер, дітей, коханих і друзів. І головний урок афганської війни той, що мир необхідно берегти і не допускати будь-яких військових конфліктів, а вирішувати їх мирним шляхом.

 

Ведучий: 3 тисячі 600 осіб прилетіли на борту   «Чорного тюльпана».  Ним, на жаль, повернувся й Олександр Медведєв - прапорщик, командир кулеметно – гранатометного взводу, який народився 24 листопада 1958 в селищі Шарприха Вознесенського району  Горьковської області. Росіянин. До армії працював на заводі "Гідромаш" в місті Горький.

До лав Радянської Армії призваний 5квітня 1978року. В Афганістані з вересня 1987. Потрапивши на палаючу афганську землю, мужній воїн-інтернаціоналіст всім серцем прийняв її біль, як свій, і до останнього подиху захищав інтереси її багатостраждального народу.

Олександр Брав участь у  2 бойових операціях. 27 листопада 1987 при забезпеченні бойових  постів продуктами харчування та боєприпасами вертоліт, в якому він знаходився, був збитий повстанцями. Олександр  загинув. Похований в нашому селі. Земля прийняла в обійми воїна, який з далекого Горького навіки залишився в нашій Рубанівці.

За мужність і відвагу нагороджений орденом Червоної Зірки (посмертно).

 

УЧЕНЬ: Вся вулиця на службу проводжала

Улюбленця свого Сашка,

А парубчак потрапив до Афгану.

А там уже не служба. Там війна !

А там стріляють, звісно ж, із-за рогу.

А там ані фронтів, ані тилів.

А там уже покладено, їй-богу,

Багато наших  отаких Сашків!

Нам не прикрити рани орденами

І квітами жахливої труни,

Гріхом найтяжчим нависа над нами

Свинцева тайна «хитрої» війни.

Проводжали хлопця в армію служити…

А в очах юначих іскорка  жила…
Пахнуть стиглими садами,
Пахнуть спілим житом
Вишиті любов’ю батькові слова.
Проводжають хлопця.
Друзів повна хата.
За столом розмова повінню тече.
Лиш притихла мати,
Лиш схилилась мати

На уже доросле синове плече.

Пісня «Афган, Афганістан»

 

УЧЕНЬ: Ховали інтернаціоналіста.

Блищала глухо цинкова труна.

Нестерпно пахло вже опалим листом

І плач дівочий танув, як струна.

Руда земля розверзлась чорнорото.

Чекає хижо мовчки на своє,

А мати на колінах у болоті обмацує труну:

«Чи ж там він є?!!»

Стоять, відводять очі вбік солдати,

І шепотить сержантик ледве чуть:

 «Не велено... Не можна відкривати...

Не велено...».

Таке врочисте вийшло поховання:

Школярики стоять, учителі.

На хрест сусідній похилився тато,

Заплакані  очі сестрички малі…

В селі ховали воїна-солдата,

У мирному вкраїнському селі…

 

Ведучий: Летять, відлітають у вічність роки, скільки б їх не минуло, не зітруть у народній нам'яті імена воїнів-афганців. Схилимо ж голови перед світлою пам'яттю тих,  хто віддав своє життя, увійшовши у безсмертя.

 

УЧЕНЬ: Пливе, наче вічність, здобута в бою,

Хвилина мовчання.

Натягнуті нерви, немов тятива,

Пронизує пам’ять скорбота прощання.

І сумно згасає, і тяжко сплива

Хвилина мовчання.

І подвиги мужні, і дружне плече,

І роки надії, перемог, сподівань…

І серце сльозою нараз опече

Хвилина мовчання.

Встають побратими, відважні бійці…

Знов закипає та битва остання…

Вона, як сивини, вона, як рубці,

Хвилина мовчання.

 

Ведучий: Прошу встати і вшанувати пам'ять загиблих хвилиною мовчання.

 

УЧЕНЬ: Заплакало небо дощами…

Біль і туга зійшлися клином.

Свистіли кулі над Афганістаном,

Прощалася мати із сином.

Котилися сльози рікою.

Ще б жити – та віку немає.

лишилась невістка вдовою

Й онука за батька питає.

Прощається мати із сином…

Прощаються гори й долини,

І більшого горя немає –

Як жити тепер без дитини?

Лиш чорна хустина.

Німа домовина…

«Прости» – ледь шепоче вустами.

Лиш чорна хустина – то туга за сином.

Заплакало небо дощами…

 

Ведучий: В Афганістані рідко один день був схожий на інший. Кожен час ніс щось своє неповторне. Ні далека чужина... Ні смертельні атаки не змогли вбити в молодих серцях романтики, доброти та мрії. І в період перепочинку між бойовими завданнями хлопці брали в руки ручку і писали. Хто листа до рідної хати, хто коханій дівчині, а хто – вірші. Власні. Можливо не завжди професійні, але про життя, про мрії, про майбутнє, про мир.

 

Ведучий: Уявляли собі хлопці, як повернуться додому, як зустрінуться з рідними, близькими та друзями, як вітатимуть їх односельчани з поверненням, і як молоді дівчата затанцюють їм новий, незнайомий танок. І на очах з’являються сльози, затьмарюється погляд.

 

УЧЕНЬ: Але коли це буде? Чи доживу? Чи дочекається дівчина цієї зустрічі? Чи побачить він на її очах сльози радості? Так!.. Так! Тому, що я молодий! Тому, що я вірю! Тому, що я надіюсь! Тому, що потрібно жити і за себе, і за втраченого в бою товариша.

 

Ведучий: А поки що безкінечні черги автоматні, бойові марші, завдовжки у вічність, поля – не пшеничні, а мінні, і тюльпани, червоні тюльпани, як кров на розпеченій землі.

Пісня

 

Ведучий: Нове керівництво СРСР на чолі з Михайлом Горбачовим визнало помилковим рішення попередників, і з кінця 1986 року пішло на поетапне виведення військ з Афганістану. Однак воєнні дії не припинялися.

 

Ведучий: Восени1988 року за наказом з Москви розпочалася операція «Тайфун». Радянська авіація завдала нищівного удару по кишлаках уздовж траси Кабул – Саланг, якою мали виводити війська. 15 лютого 1989 року останній  радянський солдат залишив афганську землю.

 

УЧЕНЬ: Минають дні, ідуть роки.

Життя  листки перегортає.

А  біль Афгану – навіки,

В душі чомусь не замовкає.

Я повернувся з тих завій,

Але тривожать сни, як рани,

Що ми ведемо смертний бій,

І що товариш все ще з нами.

Гірський суворий перевал,

Розщелина…Важке каміння…

Товариш мій від кулі впав,

І смерть нагадує про тління.

Живу. Валерія - нема.

Немає сина, брата, друга.

І тиша скрикує німа,

І не стихає в серці туга.

Я там, ще й досі на війні,

Обличчя вгадую знайомі

І з другом бачуся у сні.

І кличу все його додому…

Пісня

 

Старенька мати йде до свого сина,

Гранітні плити плачуть під ногами,

Стукоче серце в грудях, ниє спина:

Синочку, рідний, йди в обійми мами

Тече сльоза і падає на плечі.

Із стелі очі дивляться хлоп'ячі.

їм тільки жити, жити і творити,

Вони ж навіки залишаються дитячі.

Стоїть старенька й плаче. Ні, ридає...

Перед очима в неї похоронка,

І бій, що котрий день вже не згасає,

І у землі пекуча та воронка.

Синочку, рідний, чуєш, як курличуть

У синім небі сумно журавлі?

Вони ж тебе до себе, сину, кличуть,

А ти лежиш в холодній цій землі.

Я чую, мамо, чую, як співають

Мені над Україною пісні.

Ти не журись, я крила розпростаю

І прилечу до тебе уві сні.

Вкраїнським рушником зітру сльозину

І поцілую в сиве чоло:

-О, синку рідний, мій єдиний сину,

Як хороше б мені тоді було!

Стоїть старенька мати на могилі,

І навіть квіти плачуть мовчазні.

Від сина погляд відвести не в силі,

А син довічно житиме у сні.

 

Ведучий: З афганської війни не повернувся чийсь батько, не повернувся чийсь син, але рідні продовжують чекати звістки. Особливо чекає мама. І пише сину листи.

 

УЕНЬ: Посміхнувся поштар винувато,

Що сказати мені – він не знає.

Не приніс знов листа від солдата,

Адже знає, що я так чекаю.

Ти пиши мені, синку, частіше

Хай дорослий – мені ти дитина,

Повертайся додому скоріше,

Дорогенький, хороший мій сину.

Мені часто ти снишся ночами,

А прокинусь – тебе вже не бачу.

Подивлюсь на портрет твій і часто,

Щоб ніхто не помітив, я плачу.

Знаєш сину, мені 38,

Я бадьора, зовсім не хворію,

Все гаразд у нас дома, та тільки

Я чомусь, мій хороший, сивію.

Я думками, синочку, з тобою,

Ти  пиши, щоб душа не боліла.

Щоб діждалась тебе молодою

І чорнява була, а не біла…

 

Ведучий: І невже можна забути оту згорьовану неньку, оту ранню сивину, оті виплакані сльози над  «цинковими» хлопчиками, яких у Союз привозив «чорний тюльпан». Так називали літак, який щодоби вивозив гроби загиблих до Союзу…

 

Ведучий: Ветерани-афганці!Скільки горя випало на ваше покоління! Але  ви мудрі. Ви умієте прощати і любити. Для тих, хто побував в Афганістані й зараз перед очима постають жахливі картини боїв, обличчя товаришів, які загинули, а ночами сняться кошмарні сни.

 

УЧЕНЬ: Повідайте, повідайте синам,

Повідайте всім дітям, ветерани,

Які шляхи пройти судилось вам

Крізь полум’я  Гардеса й Кандагара.

Ведучий : Афганська війна героїчна і трагічна не тільки із-за обелісків, вона тривала вдвічі довше ніж Друга світова. Ніким і нікому не оголошена, вона потребує глибокого осмислення. Нема такого комп'ютера, щоб водночас здобути всі уроки, політичні й військові, які необхідні для до суспільства. Тому, нехай пам'ять прокручує: було? як було? і чи так це було?

 

Ведучий: Закінчилась  війна.   Багато  молодих  воїнів-інтернаціоналістів  були  нагороджені орденами  і  медалями,  але найвищою нагородою тих,   хто  уцілів -  є   життя,   а  для   загиблих  - пам'ять.

 

УЧЕНЬ: Важко змиритись…

Над шляхом сумують тополі…

І падає сніг на поля і гаї.

Як важко змиритись, повірити долі,

Дивитись на сірий, похмурий граніт.

Юнак же упав, немов зірка із неба,

Упав за далекий Кабул і Герат.

Востаннє ж тут думав, Вкраїно, про тебе,

І чув журавлів, що до тебе летять.

Тюльпанами чорними вкрита земля,

У рідні краї повернувся у цвіті.

Їх кров залишилась, де скелі й пустеля,

А гори від крові слов’янської ситі.

Не можна забути суворої днини,

Зітхають тополі та ранки імлисті,

У матері серце болить щохвилини,

І сльози не сохнуть на листі.

Прийдуть до могил й на поля ветерани,

З дітьми і онуками завтра прийдуть.

В руках немов вогник-тюльпани,

Афганські події у серці печуть…

Як важко змиритись, повірити долі,

Дивитись на сірий похмурий граніт.

Наплакалась мати - Вкраїна доволі!

Кажу, щоб почув увесь світ…

 

Ведучий: З Рубанівки служило в Афганістані     чоловік. Це: ……………….

 

Ведучий: Осиротіла за рік наша афганська родина. Передчасно пішов із життя Коваленко Віктор. У нашому залі пустує ще одне місце, де уже декілька років плачуть червоні гвоздики, крапельками крові прихилившись до портрета Волобуєва Сергія.

Ведучий: Пройдуть роки, і ми певні, що імена хлопців не зітруться з пам’яті  прийдешніх поколінь, увійдуть  у безсмертя. Вічна пам'ять полеглим і шана живим, тим, кому всім смертям на зло пощастило повернутись до рідних домівок.

Пісня «Журавлі»

УЧЕНЬ: Минають дні, ідуть роки.

Життя  листки перегортає.

А  біль Афгану – навіки,

В душі чомусь не замовкає.

Він повернувся з тих завій,

Але тривожать сни, як рани.

Вони ведуть смертельний бій,

І що товариш все ще з ними.

Гірський суворий перевал,

Розщелина…Важке каміння…

Товариш їхній  від кулі впав,

І смерть нагадує про тління.

Живе. Сергія вже – нема.

Немає сина, брата, друга.

І тиша скрикує німа,

І не стихає в серці туга.

Він  там, ще й досі на війні,

Обличчя вгадує знайомі

І з другом бачиться  у сні.

І все спішить до його дому.

 

Ведучий: Слухайте! Дивіться! Запам’ятовуйте! Поруч із нами воїни-інтернаціоналісти. Сьогодні ми висловлюємо їм вдячність і даруємо квіти.

 

Ведучий: О, Україно! Ніжно пригорни

Усіх живих своїх синів, як мати,

Щоб ми уже не бачили війни,

Не чули щоб ніколи звук гармати.

 

Ведучий: Хай земля наша рідна і земля всього світу не здригається від полум’я нових воєн.  Любові великої і небесної, миру і злагоди дай, Господи, моєму народові і всім народам сущим на землі.

 

Ведучий: Нашим гостям і всім присутнім  бажаємо  здоров'я,   щастя,   миру,  душевного спокою,   злагоди,  добробуту  у   великому домі,  що зветься – Україна.

 

УЧЕНЬ: Хай буде все, що має бути:

І тихі радощі життя,

Калини цвіт і вишень біле диво,

І мирних ранків сонячність щаслива,

І наша вдячність нескінченна,

І України бойові знамена.

Україна – це мирна країна.

Працьовита, співуча родина.

Вона добра, мудра, сильна…

Україна – неподільна!

Хай мир панує на землі,

Щоб діти не боялись,

Щоб дорослі не вагались,

Щоб всі ми – усміхались!

Україна хоче миру

Щастя, радості в родині,

Щоб навчались гарно діти,

В незалежній Україні!

Хочемо миру — нехай буде мир,

Пісня лунає і сміх.

Хай сонечко з неба освітить наш дім,

Хай усмішки сяють у всіх!

Ми хочемо миру! Не хочем війни!

Ведучий: Ми щороку збираємося, щоб вшанувати ветеранів боїв в Афганістані, в інших гарячих точках. Один день в рік. А вони живуть з цим двадцять вісім років. Шановні ветерани-інтернаціоналісти. Прийміть найкращі побажання у зв’язку з  28 річницею закінчення бойових дій в Афганістані. Щастя, здоров’я, успіхів у всіх ваших справах!

 

Ведучий: Ми низько схиляємо голови перед Вами, матерями і вдовами воїнів, які героїчно загинули. Ми пишаємося вами, горді тим, що поруч із нами живуть  такі мужні, відважні, рішучі чоловіки. Здоров’я вам, сімейного  благополуччя і пам’ятайте, що час - найкращий лікар для душі і тілесних ран.

 

Ведучий: Мені хочеться ще раз назвати всіх  ветеранів, присутніх на нашому заході поіменно…

 

Ведучі разом: Аби не забути – треба пам’ятати,

А щоб пам’ятати – треба знати.

Треба знати і пам’ятати.