Маршрут "Голубівка - Дідівці - Густиня"

Маршрут Голубівка-Дідівці-Густиня

Дідівці садиба М. І. Костомарова

Відвідавши садибу – музей М. І. Костомаровадалі наш шлях пролягає до Густині

Початки Густинського монастиря сягають 1600 року . Засновником його був ченець Йоасаф , який разом з ієромонахом Афанасієм прийшов з Афонської гори і з благословення настоятеля Києво-Печерської лаври Єлисея Плетенецького оселився тут для усамітнення . Для облаштування монастиря Йоасаф уподобав землі князів Вишневецьких по течії річки Удай , де зі своїми учнями оселився на острові , що заріс густими віковим лісом , звідки і пішла назва монастиря – Густиня. 1612 року Михайло Вишневецький писав до намісників своїх українських маєтностей , що до нього звернулися отець Афанасій та отець Ісайя Печерський , маючи намір побудувати монастир у маєтностях його . Вишневецький погодився і наказав надати отцям всіляку допомогу . Із листа М. Вешневецького від 2 березня 1614 року до князя Лика видно що на той час монастир уже існував. Серед засновників монастиря було чимало козаків ,які, передчуваючи близьку смерть, йшли у ченці – але смерть відступала , ченці жили ще довго , розповідаючи про цілюще повітря і «Живу воду» з підземних вод. Відразу на острові почали прибувати люди з усіх усюд заради монашого житія і спасіння . Місцеве населення допомагало монахам харчовими запасами,грошима ,будівельним матеріалом . Завдяки цьому в 1614 році була споруджена мала дерев‘яна церква на честь Пресвятої Живоначальної Трійці (Троїцька церква) . Так виник монастир ігуменом вибрали старця Йоасафа . В допомогу собі з керування Густинським монастирем Йоасаф обрав Ісаю Копинського – ігумена і настоятеля Антонієвих (ближніх) печер при Києво-Печерській лаврі. Оглянувши і схваливши обране для монастиря місце , Ісая виклопотав у православного князя Михайла Корибута Вишневецького ,у володінні якого перебував тоді острів , право на володіння ним. В 1615 році Михайло Вишневецький дає монастирю грамоту на володіння островом Густинь ,навколишніх лісів , лук та орних земель . Після її отримання монастир забезпечив своє подальше існування , Ісая приступив до його розбудови .

В 1620 році , в часі повернення із Москви через Україну , Густинський монастир на запрошення гетьмана Петра Сагайдачного відвідав єрусалимський патріарх Феофан (Теофан) 3 . У Києві патріарх , на прохання гетьмана і згідно зі своїм виключним правом , висвятив Київського митрополита Іова Борецького та п‘ятьох єпископів . Так було відновлено вищу ієрархію української православної Церкви . Серед нових єпископів був фундатор монастирів на Прилучині , тоді ігумен Києво-Братського монастиря І. Копинський . Його висвятили єпископом у Перемишлі , через гоніння та переслідування змушений був повернутися до Києва . Святитель продовжував опікуватись православними монастирями в Україні , згодом зовсім перебрався знову до Густині . І. Копинський при житті першого ігумена Йоасафа (починаючи десь з 1615 року) протягом двох десятиліть управляв Густинським монастирем , а всі настоятелі в ті роки фактично були його намісниками. У 1624 році Святитель переніс із Густині до Ладана Троїцьку церкву , а на її місці побудував нову , набагато більшу й красивішу . Як записав густинський : «…создаша зело красну « церкву . Тоді ж були побудовані келії для братії й трапезна з церквою Успіня Богородиці . Пожежі , які були в 1625 та 1636 роках ,знищили майже всі будівлі . В 1636 році монастир згорів до тла , «совсією окрасою і ліпотою». Згарище було настільки жахливим , що ченці вирішили відбудувати монастир на новому місці , біля гаті , що вела через Удай до Роменського шляху . Лише за два роки (1636-1637) вдалося побудувати Успенську церкву з трапезною , братські келії , перенести стару дзвіницю , обгородити монастир і обкопати його ровом . У цей час за підтримку лівобережними монастирями народних повстань проти карати не тільки козаків і посполитих , але й ченців . Ігумен Василій із братією Густинського монастиря , не чекаючи своєї черги та прихопивши все найцінніше , втік до Путивля , «В чужую землю Московськую» ,як записав літописець.

У 1639 році монастир відвідав митрополит Петро Могила і привіз із собою нового ігумена з Лаври Іллю Торського . Митрополит П. Могила встановлює хрест на місці де має бути нова церква . Він назначив нового ігумена та наказав збудувати нову велику церкву . На будівництво нової церкви у 1641 році ігумен випросив значну допомогу від молдавського господаря Василія та від московського господаря царя Михайла Федоровича . За п‘ять років монастир був відновлений , побудована небаченої краси Троїцька церква . В 1641 році вона була закладена , а в 1644 році вона була побудована та посвячена , як Церква святої Трійці . Густинський літопис , розповідає , що Троїцька церква стоїть на тілах трьох мучеників . З літопису дізнаємося і про трагедію , яка розігралася у 1640 році.:«Татарська орда з Криму дійшла під самий Київ і лише там , одержавши грізну відсіч , пронеслись назад до Перекоту , люто випалюючи на своєму шляху козацькі села й хутори . Дуже постраждала й Прилучина . Коли все вгамувалося , через три дні , подорожі поблизу монастиря натрапили на порізаних дітей , кинутих на роздоріжжі й доправили до монастиря . Ігумена Іллі на той час не було , а хтось із монахів розпорядився поховати дітей у старій келії . А потім про це й зовсім забули , і навіть отцю-ігумену не доповіли . Якось отець Ілля уві сні побачив трьох діток , які молилися перед Всевишнім , прохаючи милості Божої Густинській обителі та її братії , тоді ж хтось і згадав про поховання , їх розкопали , знайшовши тіла мучеників-немовлят нетлінними і , поклавши до гробниці-раки , урочисто поховали посеред монастиря , де розпочалося будівництво нової церкви . І саме над могилою спорудили вівтар на честь Святої Трійці».. В 1648 році монастир зруйнували повстанці, але Богдан Хмельницький взяв цю обитель під свою «Протекцію й оборону» та забезпечив її земельні володіння , що ствердила також своїм універсалом 1655 року гетьманова дружина Ганна Золотаренко.

Пожежа 1671 року знищила Троїцьку церкву , дзвіницю , келії та побутові будівлі . Залишилися тільки Успенська трапезна церква , Петра , Павла . Відновлення почалося з ігуменського , або Варваринського корпусу з келіями , брамою й дзвіницею . До 1672 року зведено нові будівлі замість знищених , а в 1674-1676 роках на кошти гетьмана Івана Самойловича було розпочато будівництво нової великої кам‘яної п‘ятиглавої Троїцької церкви , яка існує і понині .

Оглянувши і схваливши обране для монастиря місце , Ісая виклопотав у православного князя Михайла Корибута Вишневецького ,у володінні якого перебував тоді острів , право на володіння ним. В 1615 році Михайло Вишневецький дає монастирю грамоту на володіння островом Густинь ,навколишніх лісів , лук та орних земель . Після її отримання монастир забезпечив своє подальше існування , Ісая приступив до його розбудови . В 1620 році , в часі повернення із Москви через Україну , Густинський монастир на запрошення гетьмана Петра Сагайдачного відвідав єрусалимський патріарх Феофан (Теофан) 3 . У Києві патріарх , на прохання гетьмана і згідно зі своїм виключним правом , висвятив Київського митрополита Іова Борецького та п‘ятьох єпископів . Так було відновлено вищу ієрархію української православної Церкви . Серед нових єпископів був фундатор монастирів на Прилучині , тоді ігумен Києво-Братського монастиря І. Копинський . Його висвятили єпископом у Перемишлі , через гоніння та переслідування змушений був повернутися до Києва . Святитель продовжував опікуватись православними монастирями в Україні , згодом зовсім перебрався знову до Густині . І. Копинський при житті першого ігумена Йоасафа (починаючи десь з 1615 року) протягом двох десятиліть управляв Густинським монастирем , а всі настоятелі в ті роки фактично були його намісниками. В 1620 році , в часі повернення із Москви через Україну , Густинський монастир на запрошення гетьмана Петра Сагайдачного відвідав єрусалимський патріарх Феофан (Теофан) 3 . У Києві патріарх , на прохання гетьмана і згідно зі своїм виключним правом , висвятив Київського митрополита Іова Борецького та п‘ятьох єпископів . Так було відновлено вищу ієрархію української православної Церкви . Серед нових єпископів був фундатор монастирів на Прилучині , тоді ігумен Києво-Братського монастиря І. Копинський . Його висвятили єпископом у Перемишлі , через гоніння та переслідування змушений був повернутися до Києва . Святитель продовжував опікуватись православними монастирями в Україні , згодом зовсім перебрався знову до Густині . І. Копинський при житті першого ігумена Йоасафа (починаючи десь з 1615 року) протягом двох десятиліть управляв Густинським монастирем , а всі настоятелі в ті роки фактично були його намісниками.

У 1624 році Святитель переніс із Густині до Ладана Троїцьку церкву , а на її місці побудував нову , набагато більшу й красивішу . Як записав густинський : «…создаша зело красну « церкву . Тоді ж були побудовані келії для братії й трапезна з церквою Успіня Богородиці . Пожежі , які були в 1625 та 1636 роках ,знищили майже всі будівлі . В 1636 році монастир згорів до тла , «совсією окрасою і ліпотою». Згарище було настільки жахливим , що ченці вирішили відбудувати монастир на новому місці , біля гаті , що вела через Удай до Роменського шляху . Лише за два роки (1636-1637) вдалося побудувати Успенську церкву з трапезною , братські келії , перенести стару дзвіницю , обгородити монастир і обкопати його ровом . У цей час за підтримку лівобережними монастирями народних повстань проти карати не тільки козаків і посполитих , але й ченців . Ігумен Василій із братією Густинського монастиря , не чекаючи своєї черги та прихопивши все найцінніше , втік до Путивля , «В чужую землю Московськую» ,як записав літописець.

Новий монастир

У 1639 році монастир відвідав митрополит Петро Могила і привіз із собою нового ігумена з Лаври Іллю Торського . Митрополит П. Могила встановлює хрест на місці де має бути нова церква . Він назначив нового ігумена та наказав збудувати нову велику церкву . На будівництво нової церкви у 1641 році ігумен випросив значну допомогу від молдавського господаря Василія та від московського господаря царя Михайла Федоровича . За п‘ять років монастир був відновлений , побудована небаченої краси Троїцька церква . В 1641 році вона була закладена , а в 1644 році вона була побудована та посвячена , як Церква святої Трійці . Густинський літопис , розповідає , що Троїцька церква стоїть на тілах трьох мучеників . З літопису дізнаємося і про трагедію , яка розігралася у 1640 році.:. В 1648 році монастир зруйнували повстанці, але Богдан Хмельницький взяв цю обитель під свою «Протекцію й оборону» та забезпечив її земельні володіння , що ствердила також своїм універсалом 1655 року гетьманова дружина Ганна Золотаренко. У 1654 році , їдучи з Києва до Москви , Густиню відвідав антіохійський патріарх Макарій із сином Павлом Алеппським , який залишив чудовий опис монастиря . Особливо високоповажних арабських мандрівників вразила краса іконостасу Троїцької церкви

«Татарська орда з Криму дійшла під самий Київ і лише там , одержавши грізну відсіч , пронеслись назад до Перекоту , люто випалюючи на своєму шляху козацькі села й хутори . Дуже постраждала й Прилуччина . Коли все вгамувалося , через три дні , подорожі поблизу монастиря натрапили на порізаних дітей , кинутих на роздоріжжі й доправили до монастиря . Ігумена Іллі на той час не було , а хтось із монахів розпорядився поховати дітей у старій келії . А потім про це й зовсім забули , і навіть отцю-ігумену не доповіли . Якось отець Ілля уві сні побачив трьох діток , які молилися перед Всевишнім , прохаючи милості Божої Густинській обителі та її братії , тоді ж хтось і згадав про поховання , їх розкопали , знайшовши тіла мучеників-немовлят нетлінними і , поклавши до гробниці-раки , урочисто поховали посеред монастиря , де розпочалося будівництво нової церкви . І саме над могилою спорудили вівтар на честь Святої Трійці». Пожежа 1671 року знищила Троїцьку церкву , дзвіницю , келії та побутові будівлі . Залишилися тільки Успенська трапезна церква , Петра , Павла . Відновлення почалося з ігуменського , або Варваринського корпусу з келіями , брамою й дзвіницею . До 1672 року зведено нові будівлі замість знищених , а в 1674-1676 роках на кошти гетьмана Івана Самойловича було розпочато будівництво нової великої кам‘яної п‘ятиглавої Троїцької церкви , яка існує і понині .

Розбудова і занепад

23 травня 1675 року Троїцька церква була освячена архієпископом Чернігівським Лазарем Барановичем . У 1670-1680 роках монастирів всіляко допомагали і про нього опікувався гетьман Іван Самойлович та Іван Мазепа , прилуцький полковник Дмитро Лазарович Горленко . На цей час припадає найбільший розквіт Густині . Монастир прикрашається новими монументальними спорудами , збагачується новими володіннями. За кошти полковника Дмитра Горленка звели високі цегляні мури навколо монастиря , побудували кам‘яні надбрамні церкви – Миколаївську із заходу й Петропавлівську зі сходу. Наприкінці XVII століття полковник Дмитро Горленко , щоб надійно захистити монастир, побудував навколо нього грандіозні мури з брамами й баштами . Були вони з двоярусними аркадами , внутрішніми проходами всередині стіни і з вузькими бійцями . Це була унікальна архітектурна пам‘ятка

Наприкінці XVII століття полковник Дмитро Горленко , щоб надійно захистити монастир, побудував навколо нього грандіозні мури з брамами й баштами . Були вони з двоярусними аркадами , внутрішніми проходами всередині стіни і з вузькими бійцями . Це була унікальна архітектурна пам‘ятка У 1734 році східну частину мурів , яка виходила до Удаю , перебудували , нові стіни декорували з внутрішнього боку фігурними арками . Значна перебудова стін відбулася у 1754- 1756 роках , загальна довжина їх сягала 558 метрів . Реставрацію їх провели і в 1850 – x роках . Нині фортечні мури втрачені майже повністю , їх будують заново . Крім Самойловича й інші гетьмани , а також козацька старшина дарувала монастирю землі , села та хутори . В середині XVIII століття монастирю належало більше трьох тисяч десятин в Чернігівській губернії та більше трьох тисяч душ селян . Багатством монастир поступався лише Києво-Печерській лаврі . Гетьман Мазепа збудував кам‘яну церкву Успіння Богородиці . В кінці XVIII століття цей монастир був одним із найбагатших в Україні , але 1786 року російський уряд секуляризував його володіння Катерина II , указом 1786 року перевела монастир до розряду «Позаштатних», а потім і зовсім ліквідувала . Після затвердження штатів для монастирів у 1793 році Густинський монастир був закритий . Більш ніж 50 років він простояв недіючим , огорожа , будівлі , церкви було пошкоджено , напівзруйновано. Відновлення почалося в 1841 році зі збору коштів серед населення Полтавщини, до якого і звернувся Гедеон із відозвою . У 1843 році вийшов указ Синоду про присвоєння монастиреві 3-го класу , а ще через півроку – 15 травня 1844 року , на храмове свято , в день Святої Трійці відбулося урочисте відкриття монастиря . Але з відбудовою не поспішали . Тоді ж , у 1844 році , настоятелем у Густиню Синод призначив колишнього архімандрита одного з монастирів Санкт-Петербурзької єпархії Варсонофія . Як зазначає український письменник Олександр Кониський,:

Крім Самойловича й інші гетьмани , а також козацька старшина дарувала монастирю землі , села та хутори . В середині XVIII століття монастирю належало більше трьох тисяч десятин в Чернігівській губернії та більше трьох тисяч душ селян . Багатством монастир поступався лише Києво-Печерській лаврі . Гетьман Мазепа збудував кам‘яну церкву Успіння Богородиці . В кінці XVIII століття цей монастир був одним із найбагатших в Україні , але 1786 року російський уряд секуляризував його володіння Катерина II , указом 1786 року перевела монастир до розряду «Позаштатних», а потім і зовсім ліквідувала . Після затвердження штатів для монастирів у 1793 році Густинський монастир був закритий . Більш ніж 50 років він простояв недіючим , огорожа , будівлі , церкви було пошкоджено , напівзруйновано

Відновлення почалося в 1841 році зі збору коштів серед населення Полтавщини, до якого і звернувся Гедеон із відозвою . У 1843 році вийшов указ Синоду про присвоєння монастиреві 3-го класу , а ще через півроку – 15 травня 1844 року , на храмове свято , в день Святої Трійці відбулося урочисте відкриття монастиря . Але з відбудовою не поспішали . Тоді ж , у 1844 році , настоятелем у Густиню Синод призначив колишнього архімандрита одного з монастирів Санкт-Петербурзької єпархії Варсонофія . Як зазначає український письменник Олександр Кониський,:«…Першим ділом таких оновителів – знівечити в монастирі і по церквах все , що нагадує українську окремішність , усе , що не підходить під мірку й смак московсько-візантійського чернечого деспотизму й аскетизму» Відновлення почалося в 1841 році зі збору коштів серед населення Полтавщини, до якого і звернувся Гедеон із відозвою . У 1843 році вийшов указ Синоду про присвоєння монастиреві 3-го класу , а ще через півроку – 15 травня 1844 року , на храмове свято , в день Святої Трійці відбулося урочисте відкриття монастиря . Але з відбудовою не поспішали . Тоді ж , у 1844 році , настоятелем у Густиню Синод призначив колишнього архімандрита одного з монастирів Санкт-Петербурзької єпархії Варсонофія . Як зазначає український письменник Олександр Кониський,:28 червня 1845 року на Прилуччині побував Тарас Шевченко , маючи за мету змалювати архітектурні й історичні пам‘ятки стародавньої Густині . У тому ж 1845 році на території монастиря був похований генерал-губернатор Малоросії князь Микола Григорович Рєпін . Згодом під Трапезною церквою був влаштований родинний склеп Рєпніних-Волконських . Під Троїцькою церквою є склеп Горленків та Марковичів . В церкві з лівого боку іконостасу знаходиться чудотворна Густинська ікона Богоматері з Передвічним Немовлям на руках

В головній Троїцькій церкві знищили портрети князя Вишневецького і гетьмана Мазепи , засипали родовий склеп Горленків, познімали з образів і переплавили дорогоцінні шати з гербами Горленків і Самойловичів . Старовинні іконостаси й козацькі ікони замінили новими , замовленими в Петербурзі . Ось , що встиг за роки свого правління Варсонофій . Проте за цей же час він відновив напівзруйновані церкви , спорудив дзвіницю , побудував також готель , два флігелі для монахів , господарчий двір із коморами й стайнями . 28 червня 1845 року на Прилуччині побував Тарас Шевченко , маючи за мету змалювати архітектурні й історичні пам‘ятки стародавньої Густині . У тому ж 1845 році на території монастиря був похований генерал-губернатор Малоросії князь Микола Григорович Рєпін . Згодом під Трапезною церквою був влаштований родинний склеп Рєпніних-Волконських . Під Троїцькою церквою є склеп Горленків та Марковичів . В церкві з лівого боку іконостасу знаходиться чудотворна Густинська ікона Богоматері з Передвічним Немовлям на руках

В монастирі після відродження його , одна за другою відновлювались церкви . Усі вони в якійсь мірі були перебудовані , модернізовані , деякі споруди від цього значно втратили , залишилася непорушною й незмінною лише головна Троїцька церква. Архімадрит Нектарій , що правив у Густині наприкінці XIX століття довершив відродження монастиря . Він подбав про те, щоб створити людям усі умови для спілкування з Богом . Густиня стала прекрасним місцем для душевного спокою , відпочинку . Нектарій відновив стару валківську греблю з п‘ятьма містками , сад біля монастиря , започаткував декоративний парк навколо монастирських мурів . Були вже висаджені дерева , влаштовані квітники , алеї з альтанками і зручними лавами , побудована загорожа з хвіртками . Перед монастирем дивував богомольців сонячний годинник із чудернацькими знаками зодіаку . Густиня знову стала місцем паломництва і святим місцем . Під її стінами збиралися велелюдні ярмарки , ікону Густинської Божої Матері урочисто виносили з Троїцької церкви і ставили у капличці посеред ярмарку. Монастир процвітав до Жовтневого перевороту 1917року в Петрограді . 14 серпня 1920 року «керівником» монастиря став Прилуцький відділ наросвіти , який влаштував тут дитячу колонію , що проіснував до початку 1941 року . Монастир втратив усі права на землю , інвентар , майно , урожай , продукти харчування . Ченцям видавали лише мізерний пайок . Створена радянською владою ліквідаційна комісія Густинського монастиря почала особливо активно діяти у 1923 році . Сергію Євстафієвичу Лубенцову , останньому архімандриту монастиря та братії у кількості 48 осіб було виділено звоноверховий будинок і сарай , церкви закрили , майно та землю відібрали. У березні 1924 року знову монастир було закрито , цього разу надовго . Ікони та різний іконостас XVII століття були порубані на дрова , в 30-x роках XX століття було прийняте рішення про повну руйнацію Густинського монастиря , але Микола Макаренко й інші не байдужі до своєї історії люди , змогли відстояти монастир

Роки радянської влади Монастир процвітав до Жовтневого перевороту 1917року в Петрограді . 14 серпня 1920 року «керівником» монастиря став Прилуцький відділ наросвіти , який влаштував тут дитячу колонію , що проіснував до початку 1941 року . Монастир втратив усі права на землю , інвентар , майно , урожай , продукти харчування . Ченцям видавали лише мізерний пайок . Створена радянською владою ліквідаційна комісія Густинського монастиря почала особливо активно діяти у 1923 році . Сергію Євстафієвичу Лубенцову , останньому архімандриту монастиря та братії у кількості 48 осіб було виділено звоноверховий будинок і сарай , церкви закрили , майно та землю відібрали. У березні 1924 року знову монастир було закрито , цього разу надовго . Ікони та різний іконостас XVII століття були порубані на дрова , в 30-x роках XX століття було прийняте рішення про повну руйнацію Густинського монастиря , але Микола Макаренко й інші не байдужі до своєї історії люди , змогли відстояти монастир

У 1943 році , при німецькій окупації , було дозволено оселитись тут монашкам з закритою радянською владою Ладанського Покровського монастиря , монастир знову відродився як жіночий . Його очолила ігуменія Євстолія . Він розмістився в двоповерховому Варвинському корпусі . Богослужіння здійснювалось у Воскресенській церкві . В 1958 році , після смерті Євстолії , монастир очолила ігуменія Рафаїла. У 1940-x роках на теритоії монастиря був розміщений психоневрологічний диспансер. Самих же монахинь у 1959 році , 12 липня , на свято Петра і Павла , після чергового закриття Густинської обителі , виставляють за ворота . У повоєнні часи в монастирі мешкали інваліди та люди похилого віку . Ікони частково були перевезені до Прилуцького Стрітенського собору , а решту вивіз до церкви села Ряшки отець Миколай . Пізніше церква згоріла разом з іконами . У 1980 – х та на початку 1990 – х років силами прилуцьких реставраторів велися відновлювальні роботи , та держава виділяла настільки мізерні кошти , що їх вистачило лише для латання дірок . Дещо робилося на Троїцькій і Воскресенській (Успенській) церквах , дещо на готелі але в жахливому стані ще перебували Петропавлівська і Миколаївська церкви , ігуменський корпус і монастирські мури . Монастир став інтернатом для престарілих , інвалідів дитинства та психоневрологічних хворих . У 1960-х роках у Густині було 220 престарілих та інвалідів з дитинства , у 1970-х -180 чоловік . Будинок – інтернат існував до 1978 року , коли його мешканців перевели до Козельця та Городні . У 1978 році офіційно був організований психоневрологічний будинок – інтернат . Тут жили лише жінки Чернігівської області . Станом на 1990 рік їх було 160 . Навесні 1993 року цей заклад було закрито.

У 1940-x роках на теритоії монастиря був розміщений психоневрологічний диспансер. Самих же монахинь у 1959 році , 12 липня , на свято Петра і Павла , після чергового закриття Густинської обителі , виставляють за ворота . У повоєнні часи в монастирі мешкали інваліди та люди похилого віку . Ікони частково були перевезені до Прилуцького Стрітенського собору , а решту вивіз до церкви села Ряшки отець Миколай . Пізніше церква згоріла разом з іконами . У 1980 – х та на початку 1990 – х років силами прилуцьких реставраторів велися відновлювальні роботи , та держава виділяла настільки мізерні кошти , що їх вистачило лише для латання дірок . Дещо робилося на Троїцькій і Воскресенській (Успенській) церквах , дещо на готелі але в жахливому стані ще перебували Петропавлівська і Миколаївська церкви , ігуменський корпус і монастирські мури . Монастир став інтернатом для престарілих , інвалідів дитинства та психоневрологічних хворих . У 1960-х роках у Густині було 220 престарілих та інвалідів з дитинства , у 1970-х -180 чоловік . Будинок – інтернат існував до 1978 року , коли його мешканців перевели до Козельця та Городні . У 1978 році офіційно був організований психоневрологічний будинок – інтернат . Тут жили лише жінки Чернігівської області . Станом на 1990 рік їх було 160 . Навесні 1993 року цей заклад було закрито.

Роки незалежної України

Споруди , що залишились від монастиря , «охороняла» держава . Охорона табличка тих часів висить і нині . Охорона ця була умовна . В 1991 році психдиспансер був закритий і 1993 року монашки повернулись в Густинський Свято – Троїцький монастир . 17 грудня 1993 року відбулася перша Божествена Літургія , освячено престол у Воскресенському храмі . В наш час монастирем керує ігуменія Віра (Віра Григорівна Таран). Вона підняла з руїн монастир і донині керує відбудовою монастирських храмів і споруд , переповідає численним туристам історію Густинського монастиря і земель , на яких розташована обитель . Під керівництвом ігумені Віри черниці вивчають Закон Божий і такі «мирські» науки , як тваринництво і сільське господарство , оскільки живуть мешканці обителі з того , що виростили на землі . Серед монашок чимало досить молодих – до тридцяти років , причому у багатьох – диплом вищих навчальних закладів . Сьогодні Густиня повністю забезпечує себе всім необхідним. За останні десять років відбудовано Свято – Троїцький собор і Миколаївську церкву , відреставровано дзвіницю і частково огорожу монастиря . В 1994 році була відновлена Воскресенська церква , в 1997 році – Троїцька , в 1999 році – Миколаївська, в 2000 році – Петро – Павлівська церква . З благословення ігумені Віри нову велику й гарну ікону було написано 2000 року – до урочистостей з нагоди 400 – ліття обителі . Копію було зроблено з невеличкого за розміром образу , котрий потемнів від часу і був привезений з Єлецького Успенського монастиря .

17 грудня 1993 року відбулася перша Божествена Літургія , освячено престол у Воскресенському храмі . В наш час монастирем керує ігуменія Віра (Віра Григорівна Таран). Вона підняла з руїн монастир і донині керує відбудовою монастирських храмів і споруд , переповідає численним туристам історію Густинського монастиря і земель , на яких розташована обитель . Під керівництвом ігумені Віри черниці вивчають Закон Божий і такі «мирські» науки , як тваринництво і сільське господарство , оскільки живуть мешканці обителі з того , що виростили на землі . Серед монашок чимало досить молодих – до тридцяти років , причому у багатьох – диплом вищих навчальних закладів . Сьогодні Густиня повністю забезпечує себе всім необхідним. За останні десять років відбудовано Свято – Троїцький собор і Миколаївську церкву , відреставровано дзвіницю і частково огорожу монастиря . В 1994 році була відновлена Воскресенська церква , в 1997 році – Троїцька , в 1999 році – Миколаївська, в 2000 році – Петро – Павлівська церква . З благословення ігумені Віри нову велику й гарну ікону було написано 2000 року – до урочистостей з нагоди 400 – ліття обителі . Копію було зроблено з невеличкого за розміром образу , котрий потемнів від часу і був привезений з Єлецького Успенського монастиря .

Густинський монастир

Відвідавши Густиню ми направляємося до Гаті

До Густинського монастиря наші пращури направлялися через Гать, яка була пркладена по болотистій місцевості, поблизу р. Удай, цим шляхом вони рухалися щоб відвідати Богослужіння в монастирі, а також ярмарки, які відбувалися біля монастиря, ми також пройшли цим шляхом, яким як нам відомо проходив і Тарас Шевченко.