12 травня о 18:00Вебінар: Лайфхаки з використання сервісу LearningApps в освітньому процесі

Матеріал для розгляду творчості Ліни Костенко

Про матеріал
Матеріал допоможе вчителю та учням краще освоїти життя та творчість Ліни Костенко. При вивченні метафори у творчості сучасних письменників допоможе збагатити та підкреслити наявність різноманітних художніх засобів.
Перегляд файлу

Особливості використання метафор у творчості Ліни Костенко

 

Серед здобутків талановитої плеяди поетів-шістдесятників творчість Ліни Костенко беззаперечно займає чільне місце. Основною домінантою поетичного світу авторки є слово, крізь призму якого вона бачить навколишній світ, творить оригінальні образи та глибокі метафори. Одним із перших літературознавців, хто почав говорити про відчуття людини у поезії був Іван Франко «…наша мова найбагатша на означення вражень зору, менше багата, але все таки досить багата на означення вражень слуху і дотику, а найбідніша на означення вражень смаку і запаху». Поезія Л. Костенко насичена різноманітними зоровими відчуттями, які читачі сприймають безпосередньо через колір. Часто авторка такі зорові відчуття створює крізь призму образних конструкцій з метафоричними значеннями

Як відзначає Євген Гуцало: «Ліна Костенко – глибоко сучасна, глибоко українська поетеса, та навдивовижу це не те, що не заважає, а, навпаки, допомагає бути відкритою, як у космос український, так і в космос історії наших народів, в космос загальнолюдської історії; і та історія в неї – не скам’янілі чи спорохнявілі релікти, а живе дійство, яке начебто продовжує звершуватися й сьогодні, все ще перебуває у творчому світі, й так само часто певна подія нинішнього дня в її сприйнятті та під її пером виглядає не локально й самодостатньо, не ізольовано, а пропонується в єдиному потоці світової історії, сповнюється масштабності й значення історичного». Ці слова Є. Гуцала влучно визначають масштаб геніальної особистості нашої сучасниці, її художнього світу «в єдиному потоці світової історії».

Вона належить до тих поетів, про яких О. Блок писав: «Тільки те, що було сповіддю письменника, тільки той твір, в якому він спалив себе до тла... – тільки такий твір може стати великим. Спалена душа повинна рано чи пізно схвилювати своїх сучасників навіть не мистецтвом, навіть не новизною, а тільки щирістю самопожертви». Творчий доробок поетеси дуже цікавий і неординарний, що підтверджується наявністю великої кількості літературознавчих і мовознавчих досліджень її творчості. Вивчаючи її поезію «дослідник не залишається сухим об’єктивним фіксатором поетичних знахідок і новацій, він збагачується духовно».

У віршах Л. Костенко кожне слово – образ ніби випромінює поезію, кожне слово співвідноситься з іншим, внутрішня форма його полісемантична, тобто багатозначна, вона може нарощувати все нові й нові відтінки значення. Коли йдеться про образну систему поетеси, то про це навіть складно говорити, бо вірші її, стиль, поетика – надзвичайно концентровані, естетично подекуди насичені метафорикою і глибинним підтекстом. Авторський словник її – надзвичайно багатогранний, а лексеми її віршів – це унікальне своєрідне явище співіснування різних мовних і стильових рівнів, серед яких слова високого звучання не губляться і «не претендують на особливий статус стилю поруч із народною говіркою» [19, с. 48].

Розглядаючи в своїй статті творчість Ліни Костенко, дослідниця Л. В. Краснова вказує на «вписаність образної системи поетеси в широкий культурний контекст світового рівня», доходить висновку, що «глобальна метафорика, яка охоплює всі клітини кожного тексту на всіх рівнях, може і повинна розглядатися не лише в літературознавчому, а й у лінгвістичному аспекті» [19, с. 53].

Для поетичної мови Л. Костенко характерна «глобальна метафорика, яка охоплює всі клітини кожного тексту на всіх рівнях» [19, с. 53]. Подібно до В. Симоненка, поетеса використовує метафори, що утворюють багатогранні персоніфіковані образи, тобто побудовані за принципом антропоморфізації предметів і явищ, наділенні їх людськими якостями: «Ставить осінь на землю свою золоту жирандоль. // І, ковтаючи сльози, одягши на плечі сукману, // перемотує літо на чорні котушки тополь, //  шиє голим полям нескінченну сорочку з туману» [17, с. 299].

Завдяки розгорненим метафорам осінь сприймається читачем не як пора року, а як жива істота, здатна робити дивовижні перетворення природи. 

Метафори-уособлення та їх різновиди (метагоге і прозопопея) вживаються Л. Костенко чи не найчастіше і є чи не найвагомішим стилетворчим фактором. Наприклад: «тонесенько плаче ріка», «колосочки проти сонця жмуряться», «весна підніме келихи тюльпанів», «колише хмара втомлені громи».

Поетеса використовує також генітивні метафори, причому понад 200 разів, що робить їх другим за питомою вагою стилетворчим фактором. Генітивні метафори в ліриці Ліни Костенко нерідко утворюють ланцюжки метафор: «Посмішки, // цвітіння людських облич - // червоні троянди пристрасті, // білий гнів ломикаменю, // колюча шипшина зневаги, // сині іриси втоми...» [16, с. 118].

Порівнюючи посмішки із цвітінням різних рослин, поетеса досить влучно вказує на відтінки людських емоцій, адже кожна квітка має свій «характер», щось символізує. Так, наприклад,  усміх закоханих схожий на «троянди пристрасті», а посмішка людей гордих і зверхніх – мов «колюча шипшина зневаги». 

У поезіях Л. Костенко зустрічаємо велику кількість метафоричних різновидів, серед яких досить частою є розкрита, розшифрована метафора (понад 60 таких утворень).

Розкрита метафора – це стислий образ, у якому оголено обидва полюси (те, що порівнюється, і те, з чим порівнюється) : «Люстра – електрична сестра орхідей»; «Всі ми – яблуні, облиті купоросом»; «Цей білий світ – березова кора».

У поезії «Осінь убога» із циклу «Осінні карнавали», яка є текстом-метафорою, суцільна метафоризація створюється через метагоге. Відбувається діалог між людиною й одухотвореним образом осені. Ця людина передається метафорою-образом «...Летів козак на білому коні». Це певна метаморфоза, бо символічного «білого коня» можна розуміти як зиму, що наближається до осені.

Створенню суцільної метафоризації в циклі «Осінні карнавали» сприяють і колоративи. Кольорова гама Л. Костенко складається з таких барв: жовтої, янтарної, золотої, червоної, рожевої, срібної, зеленої, синьо-голубої, сірої [24].  Жовта гама – це колір осені: «жовтий падолист», «жовта раса груш», «в стільниках землі немає меду сонця».

Наскрізним кольором у ліриці поетеси є золотий: «Ставить осінь на землю свою золоту жирандоль»; «Стоїть берізонька – як в іскрах золотих»; «І молодик над смужкою лісів поставить позолочений апостроф»; «...могутні чресла золотого стану»; «Лежить дорога, золотом прошита...»; «...сад шепотів пошерхлими губами якісь прощальні золоті слова...»; «Вже листопад підкрався з-за дубів і гай знімає золоту перуку», «…вже листопад підкрався з-за дубів // І гай знімає золоту перуку» [16, с.299 – 310].

Жовтий колір часто поєднується з багряним та іншими кольорами, створюючи цілісну метафоризовану картину осені, де домінують жовті й червоні фарби: «Строката хустка – жовте і багряне – // з плечей лісів упала їм під ноги. І вся природа схожа на циганку – // вродливу, // темнооку, // напівголу, // в червоному намисті з горобини, // з горіховими бубнами в руках...»[18, с. 49].

У циклі знаходимо і відтінок червоного кольору – рожевий. Проте він – нейтральний, додаткового сенсу в собі немає: «Двори стоять у хуртовині айстр. // Яка рожева й синя хуртовина!» // «Рожеві сосни... Арфа вечорова...» [17, с. 32].

Досить часто у віршах в Л. Костенко кольори переплітаються в одній поезії, і кожен з них має самостійний сенс. Усі разом вони створюють ситуацію осені: «Близнята-зерна туляться в покоси, // біжить юрба червонощоких руж, // сплять солодко черкуси-негритоси, // біляві яблука і жовта раса груш» [18,  с. 30].

Яскраву картину осені у цьому прикладі зображають такі види метафор: метафора-прикладка, метафора-уособлення, метафора-генітив та метафоричні епітети.

Метафора Л. Костенко розширює межі тексту. Вона, за словами Ортеги-і-Гассета, «...є, мабуть, однією з найплідніших можливостей людини...» [23].

У теорії метафори прийнято розрізняти конвенціональні, загальновживані, загальномовні, або «стерті», метафори і креативні, творчі, індивідуально-авторські, або «живі», метафори. До креативних, або «живих», метафор можна віднести: «Він лікував годиннички куповані. // Час зупинявся, цокав і кульгав» [17, с. 89]; «Вже листопад підкрався з-за дубів // і гай знімає золоту перуку» [17, с. 310]. «І засміялась провесінь: – Пора! – // За Чорним Шляхом, за Великим Лугом» [17, с.119]; «Душа задивиться в туман // і марить обрисами літа» [17, с. 297]; «Невже це осінь, осінь, о! – та сама. // Останні айстри горілиць зайшлися болем [17, с. 300]; «Голос криниці, чого ж ти замовк?// Руки шовковиць, чого ж ви заклякли?»[17, с. 94]; «Двори стоять у хуртовині айстр // Яка рожева й синя хуртовина! [17, с. 32]; «На конвертики хат // літо клеїть віконця, як марки» [17, с. 351].

За кількістю індивідуально-авторські метафори звичайно переважають у творчості Ліни Костенко, на відміну від конвенціональних, або «стертих», які менш засвідчені у поезії сучасної української письменниці, до них належать: «Він лікував годиннички куповані. // Час зупинявся, цокав і кульгав» [17, с. 89]; «Очима ти сказав мені: люблю. // Душа складала свій тяжкий екзамен» [17, с. 8]; «Дорога і дорога лежить за гарбузами. // І хтось до когось їде тим шляхом золотим» [17, с. 99]; «Гроза проходила десь поруч. // Було то блискавка, то грім [17, с. 285].

Індивідуально-авторські і загальномовні метафори, що використовуються в поетичному мовленні, мають загальні й відмінні риси. Перші є продуктом творчості майстра слова, а інші давно загубили зв’язок з першоджерелом, скам'яніли і в основному знайшли своє місце в словниках. Індивідуально-авторські метафори народжуються імпульсивно в поетичному мисленні. Вони несподівано відкривають читачеві нову семантику слова і загалом знайомлять його з авторським досвідом, спостережливістю, з індивідуальним баченням світу [27, с. 6].

Метафора Ліни Костенко веде в «затекст», постійно вимагає домислити, розгадати текст, вловити логіку руху поетичного образу. З одного боку, виникає відчуття відкритості тексту, а з другого, – відчуття спресованості. Метафорика як шлях до підтексту й ідеї твору допомагає зрозуміти твір, розшифрувати його. Наприклад, усім відомий образ міфічного давньогрецького героя Сізіфа є символом виснажливої, безрезультатної праці. Міф про Сізіфа знають усі, тому цей метафоричний вираз легко розкриває свій підтекст. Але все значно складніше: духовний світ ліричної героїні, її приховані думки, сумніви, вагання, надії – все це ховається за міфом і переплітається з сучасністю: «...І тільки ми, подряпані Сізіфи, // тябричим вгору камінь-рюкзаки. // Руді стежки роз’їдені дощами. // З крутих плаїв зриваємся, йдемо. // У сьоме небо вийдемо з гущавин,// Задавлені гранітними трюмо» [17, с. 148].

Усе це набуває вигляду художніх образів-тропів, насамперед, метафор: генітивів «тінь Сізіфа», «тінь печалі», «тінь сторіч», метафоричних епітетів «горбата тінь», «трагічна тінь». Лірична героїня Костенко не раз порівнює себе із Сізіфом. І тоді ніби зникають тисячоліття, і Сізіф стає сучасником ліричної героїні. Він перестає бути міфом, тінню, матеріалізується й стає співвітчизником автора: «Сидить Сізіф і журиться, біда, //...Я знаю, важко. У твоєму віці. // Либонь, я знаю, що й подумав ти: // «Вже краще йти до Бога пасти вівці, // ніж на Вкраїні камінь той нести» [17, с.148]. Сізіф ніби розчинився у структурі тексту, став стилетворчим фактором, залишаючись, з одного боку, міфом, а з другого – двійником ліричного героя: «І тінь Сізіфа, тінь моєї долі...».

У сучасній стилістиці під час аналізу лексико-семантичної структури метафори слід опиратися на концепцію В. Виноградова, суть якої в тому, що мистецтво художнього слова розглядається в тісному зв’язку з процесом загальноісторичного розвитку. Метафора, як і всі інші образні засоби мови того чи іншого майстра поетичного слова, є відображенням його поетичних поглядів, світогляду та ідейно-художнього досвіду [27, с. 4].

Отже, розглянувши метафорику як одну з ознак ідіостилю Л. Костенко, можна без перебільшення стверджувати, що метафора і принципи метафоризації є основою майже кожної її поезії.

 

docx
Додано
21 січня
Переглядів
79
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку